Цивільне право України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Цивільне право України


Цивільне право України
Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.
Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у цілому), і галузевих цивільно-правових (зокрема). Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.
Учасники цивільно-правових відносин мають суб"єктивні права й обов"язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб"єктивних прав і виконання суб"єктивних обов"язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони обумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.
Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права,
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю,
в) суб"єктивні права і суб"єктивні обов"язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні і галузеві ознаки цивільно-правових відносин. Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб"єктивних цивільних прав і обоє «язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-1 жавного примусу.
В запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб"єктивних прав і обов"язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і припинення суб"єктивних цивільних прав і обов"язків).
§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
Громадяни і організації вступають в різноманітні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремого цивільно-правового відношення наука цивільного права окреслює його елементи: суб"єкти і об"єкти, суб"єктивне цивільне право і суб"єктивний цивільний обов"язок.
Суб"єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правовому відношенні повинні брати участь принаймні дві особи, бо це відношення між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правового відношення, називаються суб"єктами. Суб"єкт цивільно-правового відношення, якому належить право, називається активним суб"єктом, або суб"єктом права. Суб"єкт цивільного відношення, на якого покладено обов"язок, називається пасивним суб"єктом, або суб"єктом обов"язку. Проте таких цивільно-правових відносин, в яких є лише суб"єкт права і лише суб"єкт обов"язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правовому відношенні кожен з учасників має суб"єктивні права і несе суб"єктивні обов"язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб"єктів правовідношення має права і несе обов"язки.
Суб"єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства). Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, сумісні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).
Громадянам, юридичним особам як суб"єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивіль-
52
на правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (ст. ст. 9,11,26 ЦК України).
Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права й обов"язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.
Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов «язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров"я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.
За неповнолітніх (до 15 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун (ст. 14 ЦК України). Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права й обов"язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать неповнолітнім.
Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов"язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх.
В ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договору купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналізаторської пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва (ст. 13 ЦК України).
Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевнохворого, недоумкуватого), угоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права й обов"язки належать громадянину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України).
Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди по розпорядженню майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 15 ЦК України)).
Юридичні особи як суб"єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх правоздатність.
Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю.
Особливості виникнення і змісту право- та дієздатності юридичних осіб обумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров"я відпадає саме по собі. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.
Об"єкти цивільно-правових відносин. Громадяни й організації укладають угоди і, отже, вступають в цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. В залежності від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин зв"язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та гідності тощо. З цього можна зробити висновок, що об"єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямоване суб"єктивне право і суб"єктивний обов"язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто, об"єктами цивільних правових відносин є: а) речі, б) дії, в тому числі послуги, в) результати духовної та я інтелектуальної творчості, г) особисті немайнові блага. 1
А. Речі - найпоширеніший об"єкт цивільно-правових віяно-^ син, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об"єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст. 181 ЦК України). Речі також об"єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договору купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб"єктивні обов"язки продавця, дарителя спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоча при цьому виникають не речові, а зобов"язальні відносини, об"єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених прикладах речі називаються об"єктами другого порядку (дії боржника — об"єкт першого порядку).
Б. Дії - об"єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об"єктом цивільно-правових відносин з договору перевозки є діяльність (система дій) перевізника, зобов"язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не зв"язаної із створенням матеріальних благ (ст. 358 ЦК України).
Послуги можуть мати юридичний характер. Об"єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.

Об"єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).
В. Результати духовної та інтелектуальної творчості. За діючим цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини. Їх об"єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об"єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразку.
Г. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не зв"язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права, і тому це різновид цивільно-правових відносин. Їх об"єкт — особисті немайнові блага:
честь, гідність, ім"я, життя, здоров"я тощо (ст. 7 ЦК України).
Наведені поняття об"єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначне. Деякі науковці дотримуються думки про те, що до об"єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб"єктивне право й правовий обов"язок. До них належать:
— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо, предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки),
— особисті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність і т.п.» З об"єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об"єктами правовідносин, оскільки дії зобов"язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов"язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об"єкт і зміст правовідносин. Одночасно визначається, що об"єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь по-
«Теория государства й права//Под ред. С. С Ааексеева. -М., 1985. -С. 359−360.
55 зиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об"єкти зобов"язальних відносин, зв"язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов"язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів,! діяльність повіреного в зобов"язальних відносинах, які пород-Ц жуються договором доручення). І _ Зміст цивільних правовитнппин скпяпяотп. /"уй"еч. гтілтр прмгИ суб"єктивний обов"язок. В юридичній літературі і на практиці суб"єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:
а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб"єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії,
б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії,
в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов"язаних осіб.
Узагальнивши наведені можливості громадянина, організації, можна визначити суб"єктивне цивільне право як вид і міруможли-вої (дозволеної) поведінки уповноважеааи^гіЯіі, яка яаПвчпвчуетнся виконанням обов"язків, іншими суб «єктами і можливістю застосування до них державного примусу, д
«Отже. суд «єктивне цивільне право — це можливості відповідного^ суб «єкта. «~--- ,
Чому ці можливості мають характер суб"єктивного права? |
Тому, що реалізація можливостей однією особою залежить від» поведінки інших осіб.
Юридична суть суб"єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб"єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов"язаних осіб.
Суб"єктивному праву притаманна своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії, б) право (повноваження) на чужі дії, в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов"язаних осіб.
Наприклад, громадянин має суб"єктивне право власності на певні речі. Він як власник вправі володіти, користуватися, розпоряджатися ними. Він також вправі вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави! утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні - пред"-1 явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Влас- -і
56
ник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.
Суб"єктивне право зв"язане з правом в об"єктивному розумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, в яких воно передбачене. Наприклад, ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність»» встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Зазначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, оскільки вони передбачені в ст. 4 Закону про власність. Власник вправі вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушене, потерпілий в залежності від характеру порушення свого права вправі, наприклад, пред"явити позов до правопорушника про витребування свого майна від нього.
Суб"єктивне право також зв"язане з суб"єктивним обов"язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов"язаних осіб.
Суб"єктивний цивільний обов"язок — це міра необхідної пове-дінки зобов"язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Ьін також зв"язаний з правом в об"єктивному розумінні. Наприклад, ст. 224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов"язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об"єктивному розумінні. Зазначений обов"язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об"єктивного права. Виходячи із змісту суб"єктивного права і суб"єктивного обов"язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільного правовідношен-ня, обумовлюючи «життя» цивільного права, його чинність.
Залежно від характеру зв"язку між суб"єктивним правом і суб"єктивним обов"язком зобов"язана особа відіграє:
а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує Тртлш-тощо).
В більшості зобов"язальних відносин боржник — фігура активна. Скажімо, у зобов"язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов"язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов"язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу.
«Відомості Верховної Ради УРСР.- 1991. -№ 20. -Ст. 249.
57
б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов"язана особа повинна утримуватися від посягання на право власності, не пе~ решкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії:
володіє, користується і розпоряджається майном. Також у авторських і винахідницьких відносинах суб"єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набувають провідного і самостійного значення. Зобов"язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахідницьких прав.
Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний з суб"єктів має права і несе обов"язки. Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму най-модавець зобов"язується надати наймачеві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач вправі вимагати від наймо-давця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зобов"язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов"язані особи. Наприклад, у цивільно-правовому відношенні із договору дарування обдарований має лише суб"єктивне право, а даритель — суб"єктивний обов"язок.
і § 3. Види цивільно-правових відносин |
Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб"єктним складом, змістом, підставами виникнення. Наукою і практикою розроблені певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.
Регулятивні і охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.
Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) і особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин здійснюється правомірна діяльність громадян і організацій. Саме тому вони і виникають із договорів, односторонніх угод. і
Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст. 413 ЦК України). За цим договором одна сторона (охоронець) зобов"язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно
Я. 58
цілості. Діяльність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужу-рач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов"язується утримувати відчужувача (ст. 425 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.
Дії спадкоємців по прийняттю спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.
Порушення правових норм і відповідного суб"єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникає цивільно-правове відношення між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цього правовідношення у правопорушника з"являються обов"язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначене правовідношення в юридичній літературі називається охоронним.» Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, зв"язані із застосуванням засобів державного примусу. 2
До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про власність»), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (ст. ст. 440, 469 ЦК України).
Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового і економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб"єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.
Абсолютні, загальнорегулятивні й відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов"язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб"єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не зв"язані з діяльністю інших суб"єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад,
«Теория государства й права//Под ред.С. С. Алексеева. -С. 352.Там же.
59
власника по володінню і користуванню своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в Й здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаці- < ями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами^ цивільного права.
До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що | зв"язані з майновими (ст. ст. 86, 472, 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не зв"язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров"я, честь, гідність, недоторканість особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України), і
Цивільно-правове врегулювання зазначених вище суспільних^ відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, |р літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріаль- Ц них духовних благ суб"єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб"єктивного обов"язку утримуватися від порушення їхніх суб"єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб"єктивні права і обов"язки в цих відносинах.
Абсолютний суб"єктивний обов"язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб"єктивного права — в його охороні від усіх і кожного і в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.
Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов"язана сторона — це кожен, чий обов"язок полягає в утриманні від порушення суб"єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.
Загальнорегулятивні відносини відображають зв"язок кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов"язаної сторін — кожен і всі.» Наприклад, цивільно-правові відносини, зв"язані із здійсненням права на здоров"я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров"я.
У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони: уповноважену і зобов"язану. Відносними правовідносинами є зобов"язальні (ст. ст. 151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України).

Сторони в них цілком конкретні - кредитор і боржник. В окремих видах зобов"язальних, відносин сторонами є: продавець і покупець у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник у відносинах із договору позики (ст. ст. 224, 371, 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.
Активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов"язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов"язок активної поведінки, то суб"єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб"єктивного права (у випадку невиконання обов"язку). При цьому суб"єктивне право покликане забезпечити виконання обов"язку, тобто досягнення активної діяльності зобов"язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов"язальні відносини. В них боржник зобов"язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України). У пасивних правовідносинах змістом суб"єктивного обов"язку є пасивна поведінка: зобов"язана сторона повинна утримуватись від порушення суб"єктивного права уповноваженої сторони.
Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах навпаки має, так би мовити, повноцінне суб"єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб"єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб"єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.
Речові й зобов"язальні відносини. Вони розрізняються за об"єктом правовідносин. Об"єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (ст. ст. 6−9, 12−18 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність»). В зобов"язальних відносинах об"єктом є дії (ст. ст. 332, 395, 413 ЦК України).
Майнові і особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об"єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об"єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (ст. ст. 7, 472, 517 ЦК України).
61
рому выдано разрешение (лицензия) на использование изобретения или полностью уступлен патент.
Согласно п. 126 Положения, вознаграждение за изобретение или рационализаторское предложение в сумме, не превышающей 1000 руб., освобождается от обложения подоходным налогом. Авторы ценных предложений пользуются правом на дополнительную площадь наравне с научными работниками (п. 141 Положения). Предусмотрены также и другие льготы.
Следует иметь в виду, что эти льготы на лиц, получивших патенты на изобретения, не распространяются.
7. Право получить авторское свидетельство или патент на изобретение, удостоверение на рационализаторское предложение, свидетельство или патент на промышленный образец и вознаграждение за изобретение, рационализаторское предложение и промышленный образец, а также основанное на патенте исключительное право на изобретение и промышленный образец переходят по наследству в установленном законом порядке (ст. 115 Основ, ст. 525 ГК).
§ 5. Защита прав изобретателей и рационализаторов
1. Конституция СССР (ст. 47) гарантирует гражданам СССР свободу технического творчества, подчеркивая, что права изобретателей и рационализаторов охраняются государством.
Личные неимущественные и имущественные права изобретателей и рационализаторов защищаются нормами уголовного, административного и гражданского права.
2. Пункт 8 Положения предусматривает, что перечисленные в нем посягательства на права изобретателей и рационализаторов влекут ответственность, определяемую действующим законодательством. Так, ч. 2 ст. 141 УК предусмотрена уголовная ответственность за оглашение изобретения до заявки без согласия изобретателя, присвоение авторства изобретения, принуждение к соавторству на изобретение, а равно присвоение авторства на рационализаторское предложение. Указанные посягательства наказываются исправительными работами на срок до двух лет или штрафом до 300 руб.
3. Споры об авторстве (соавторстве) на изобретение, рационализаторское предложение и промышленный об-
420
разец разрешаются судом. Судом разрешаются также споры о первенстве на рационализаторское предложение, если они не разрешены в организации по месту внедрения предложения.
Споры по вопросам размера, порядка исчисления и сроков выплаты вознаграждения за изобретения, рационализаторские предложения и промышленные образцы разрешаются в порядке, предусмотренном соответственно Положением об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях и Положением о промышленных образцах, причем автор, считающий принятое решение неправильным, может обратиться в суд (ст. 116 Основ, ст. 526 ГК).
4. В административном порядке рассматриваются споры, связанные с отказом в выдаче авторского свидетельства или патента, § отказом отнести предложение к рационализаторским, а также споры между предприятиями, внедрившими предложение, о том, какое из них должно рассчитываться с изобретателем или рационализатором, и др.
Глава 42 СОВЕТСКОЕ СЕМЕЙНОЕ ПРАВО
§ 1. Понятие, принципы и источники советского семейного права
1. Советское семейное право — совокупность правовых норм, регулирующих семейные отношения в социалистическом обществе. Эти отношения неимущественного и имущественного характера возникают в связи с заключением брака, образованием семьи, воспитанием родных и неродных детей, оказанием помощи другим членам семьи. Семейные отношения — особый и важный вид общественных отношений. Регулирующие их нормы образуют отдельную отрасль в системе советского социалистического права — семейное право. В ст. 2 Основ гражданского законодательства специально указано, что семейные отношения регулируются семейным законодательством.
, Советская семья — семья нового типа, возникновение и развитие которой было обусловлено новым экономическим и общественным строем, базирующимся на социалистической собственности и социалистической
421
системе хозяйства. Поэтому советская семья коренным образом отличается от семьи буржуазной, основанной на частной собственности, наживе и денежном расчете. Социальная природа советской семьи выражена в ее функциях. Наряду с функциями воспроизводства человеческой жизни и удовлетворения бытовых потребностей, присущими семье любой общественной формации, у советской семьи появляются новые социальные функции — коммунистическое воспитание детей и взаимопомощь ее членов.
В Программе КПСС записано, что огромное государственное значение партия придает усилению заботы о семье «. Общество кровно заинтересовано в прочной, духовно и нравственно здоровой семье. Исходя из этого, партия считает необходимым проводить линию на укрепление семьи, оказание ей помощи в выполнении социальных функций.
Советское семейное право призвано содействовать дальнейшему укреплению и процветанию советской семьи, построению семейных отношений на основе высоких принципов коммунистической морали, обеспечению счастливого материнства и счастливого детства каждому, оно должно способствовать воспитанию молодого поколения в семье в сочетании с общественным воспитанием в духе беззаветной преданности Родине и подготовки его к активному участию в строительстве коммунистического общества, оно также ставит задачей способствовать тому, чтобы в семейном быту были окончательно изжиты чуждые нашему строю пережитки и обычаи прошлого.
Советское семейное право устанавливает порядок и условия вступления в брак и его расторжения, регулирует личные и имущественные отношения, возникающие в семье между супругами, родителями и детьми и между другими членами семьи, отношения, возникающие в связи с усыновлением, опекой и попечительством, иным воспитанием детей в семье, порядок регистрации актов гражданского состояния.
Сущность и значение советского семейного права как социалистического права находят выражение в его принципах. Они представляют собою следующие положения: 1) единобрачие (моногамия), 2) свобода и добро-
«См.: Материалы XXVII съезда Коммунистической партии Советского Союза, с. 154.
422
вольность в заключении брака, 3) равенство супругов в личных неимущественных и имущественных правах, 4) свобода развода супругов, осуществляемая под контролем государства, 5) взаимопомощь в семье, 6) государственная забота об интересах матери и ребенка «и укреплении семьи, 7) коммунистическое воспитание детей в семье, 8) отстранение церкви от правового регулирования брачно-семейных отношений в связи с отделением церкви от государства.
2. Важнейшими источниками советского семейного права являются: Конституция СССР, закрепившая ряд принципов регулирования брачно-семейных отношений (ст. ст. 34, 35, 37, 52, 53, 66), Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о браке и семье 2, Закон Союза ССР об утверждении Основ законодательства Союза ССР и союзных республик о браке и семье от 27 июня 1968 г., кодексы о браке и семье РСФСР и других союзных республик (сокращенно — КоБС)3.
«Конституция СССР (ст. ст. 35 и 53) и Основы законодательства о браке и семье (ст. 5) предусматривают охрану и поощрение материнства, указывая, в частности, на выплату государственных пособий одиноким и многодетным матерям, а также иную государственную и общественную помощь семье. Более подробно эти виды помощи рагламентированы в Указе Президиума Верховного Совета СССР от 8 июля 1944 г. «Об увеличении государственной помощи беременным женщинам, многодетным и одиноким матерям, усилении охраны материнства и детства, об установлении высшей степени отличия — звания «Мать-героиня» и учреждении ордена «Материнская слава» и медали «Медаль материнства» (Ведомости Верховного Совета СССР, 1944, № 37, 1980, № 30, ст. 613), в Указе Президиума Верховного Совета СССР от 2 сентября 1981 г. «О мерах по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей» (СП СССР, 1981, отд. I, № 24, ст. 139), в постановлении ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 22 января 1981 г. «О мерах по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей» (СП СССР, 1981, отд. 1, № 13, ст. 75), в Указе Президиума Верховного Совета СССР от 2 сентября 1981 г. «О повышении минимальных размеров пенсий и других мерах по улучшению пенсионного обеспечения» (СП СССР, 1981, отд. 1, № 24, ст. 140), в постановлении Совета Министров СССР и ВЦСПС от 2 сентября 1981 г. «О порядке введения частично оплачиваемого отпуска по уходу за ребенком до достижения им возраста одного года и других мероприятий по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей» (СП СССР, 1981, отд. 1, № 24, ст. 141).
2 Утверждены Верховным Советом СССР 27 июня 1968 г. (Ведомости Верховного Совета СССР, 1968, № 27, ст. 241).
3 Кодекс о браке и семье РСФСР утвержден Верховным Советом РСФСР 30 июля 1969 г. (Ведомости Верховного Совета РСФСР, 1969. № 32, ст. 1086). В дальнейшем имеются в виду статьи КоБС РСФСР и соответствующие статьи КоБС других союзных республик.
423
Большое значение для правильного применения норм семейного права имеют постановления Пленума Верховного Суда СССР, Пленумов Верховного Суда РСФСР и других союзных республик.
§ 2. Понятие брака по советскому семейному праву. Условия вступления в брак и порядок его регистрации
1. Брак по советскому семейному праву есть заключаемый в соответствии с законом добровольный моногамный союз равноправных и свободных мужчины и женщины, направленный на создание семьи и порождающий у супругов личные неимущественные и имущественные права и обязанности.
Для брака в социалистическом обществе в отличие от буржуазного брака характерно заключение его по любви, а не по расчету, равенство супругов в семейной жизни, их взаимное уважение, дружба, моральная и материальная поддержка.
Уже первые декреты Советской власти от 18 и 19 декабря 1917 г., заложившие основу нового семейного законодательства, а затем и Семейный кодекс 1918 года провозгласили равенство в семье мужчины и женщины.
В. И. Ленин высоко оценивал революционное значение этого законодательства, указывая, что «за два года Советская власть в одной из самых отсталых стран Европы сделала для освобождения женщины, для равенства ее с «сильным» полом столько, сколько за 130 лет не сделали все вместе передовые, просвещенные, «демократические» республики всего мира» «.
Равноправие женщины и мужчины в семье основано на закрепленных Конституцией СССР равных правах женщины с мужчиной во всех областях государственной, общественно-политической, хозяйственной и культурной жизни. Равноправие женщины в СССР обеспечивается предоставлением ей равного с мужчиной права на труд, оплату труда, отдых, образование, социальное страхование, социальное обеспечение, а также государственной и общественной помощью, охраной интересов
«Ленин В. И. Поли. собр. соч., т. 39, с. 287. 424
матери и ребенка, организацией широкой сети детских учреждений и предприятий бытового обслуживания.
Регистрации брака закон придает конститутивное (правообразующее) значение, т. е. связывает с нею наделение лиц, вступающих в брак, супружескими правами и обязанностями.
Регистрация брака устанавливается в государственных и общественных интересах и с целью охраны личных и имущественных прав и интересов супругов и детей (ст. 13 КоБС).
Права и обязанности супругов порождает лишь брак, заключенный в государственных органах записи актов гражданского состояния (ст. 17 КоБС). Поскольку сельские и поселковые Советы выполняют функции загсов, они также регистрируют браки.
В связи с тем, что правовое регулирование брачных и семейных отношений в СССР осуществляется только государством, религиозный обряд брака, равно как и другие религиозные обряды, лишены правового значения. Не имеют силы и полученные в их удостоверение документы о заключении брака. Это правило не относится к религиозным обрядам, совершенным до образования или восстановления советских органов загса (ст. 6 КоБС). Так, приравниваются к зарегистрирован-| ным в загсе браки, совершенные по религиозным обрядам до 20 декабря 1917 г., т. е. до вступления в силу декретов Советской власти от 18 декабря 1917 г. «О гражданском браке, о детях и о ведении книг актов состояния» и от 19 декабря 1917 г. «О расторжении брака», а в местностях, в которых еще не было советской власти, — до образования органов загса.
Браки, заключенные в годы Великой Отечественной войны советскими гражданами в период нахождения их на временно оккупированной территории, действительны, если не противоречат советскому законодательству.
Брак заключается по истечении месячного срока после подачи желающими вступить в брак заявления в орган загса.
При уважительных причинах орган загса может сократить этот срок (например, если в брак вступает гражданин, призванный в армию или направляемый в длительную командировку за границу) или увеличить его, но не более чем до трех месяцев (ст. 14 КоБС) (например, в случае болезни невесты). Врачующиеся обязаны представить в загс паспорта или другие докумен-
425
ты, удостоверяющие их личность, дать подписку о том, что отсутствуют препятствия к вступлению в брак, указать, состоял ли каждый из них в браке и имеются ли дети. Орган загса должен проверить, осведомлены ли они о состоянии здоровья и семейном положении друг друга, предупредить об ответственности за сокрытие препятствий к вступлению в брак (ст. 150 КоБС).
Лица, состоявшие ранее в зарегистрированном браке, могут зарегистрировать новый брак только при предъявлении свидетельства о расторжении прежнего брака или о смерти супруга.
В исключительных случаях, например при тяжелой болезни одного из вступающих в брак, брак может быть зарегистрирован на дому или в больнице.
2. Закон устанавливает условия заключения брака (вступления в брак), а также препятствия к его заключению.
Необходимыми условиями для заключения брака являются: взаимное согласие лиц, вступающих в брак, и достижение брачного возраста. Взаимное согласие на вступление в брак должно быть дано свободно и добровольно. Брачный возраст устанавливается в союзных республиках, как правило, для мужчин и женщин в 18 лет. Однако в исключительных случаях исполкомы районных (городских) Советов народных депутатов могут снижать брачный возраст, но не более чем на два года.
Основанием для снижения брачного возраста может служить беременность, рождение ребенка и другие особо уважительные причины.
В целях охраны моральных устоев общества и здоровья граждан закон не допускает заключения брака:
а) между лицами, из которых хотя бы одно состоит уже в другом браке, б) между родственниками по прямой восходящей и нисходящей линии (т. е. между предками и потомками), между полнородными и неполнородными «братьями и сестрами, а также между усыновителем и усыновленным, в) между лицами, из которых хотя бы одно признано судом недееспособным вследствие душевной болезни или слабоумия (ст. 16 КоБС).
Неполнородными считаются братья и сестры, у которых общ ми являются отец либо мать.
426
Брак, заключенный с нарушением указанных выше правил, а также заключенный для вида, без намерения создать семью (фиктивный брак), признается в судебном порядке недействительным (ст. 43 КоБС).
Фиктивный брак преследует цель приобретения каких-либо прав (права на прописку, жилую площадь, пенсию и т. д.).
Брак, признанный недействительным, считается таковым с момента его заключения. У лиц, состоявших в недействительном браке, никаких прав и обязанностей, супругов не возникает. Исключение составляет случай, когда, вступая в брак, один из супругов не знал и не должен был знать, что другой супруг состоит в нерасторгнутом браке. За таким обманутым супругом суд может признать ряд имущественных прав (на совместное имущество, алименты) и личное неимущественное право на приобретенную в браке фамилию (ст. 46 КоБС).
Признание брака недействительным не влияет на (Права детей, родившихся в таком браке.
3. Действующее законодательство не охраняет так называемые фактические браки, т. е. не оформленные в загсе. Они признавались в ряде союзных республик лишь до издания Указа от 8 июля 1944 г. Если один из фактических супругов умер или погиб, пропал без вести в период Великой Отечественной войны, то в судебном порядке могут быть установлены фактические брачные отношения (п. 4 ст. 247 ГПК).
Установление в судебном порядке фактических брачных отношений, возникших после 8 июля 1944 г., не допускается «.
§ 3. Личные неимущественные
и имущественные правоотношения
между супругами
1. Между супругами на основе брака возникают личные и имущественные правоотношения. Личными называются правоотношения, не имеющие материального содержания. Супруги обладают разными личными
«См. п. 6 постановления № 9 Пленума Верховного Суда СССР от 21 июня 1985 г. «О судебной практике по делам об установлении фактов, имеющих юридическое значение» (Бюллетень Верховного Суда СССР, 1985, № 4, с. 21).
427
судебной практики Украины, указанные условия возбужде производства соблюдаются далеко не всегда.
Вторая группа процессуальных действий по ближайшей г цессуальной цели — подготовительные действия, целью котор) является обеспечение своевременного и правильного рассмотрев дела в любом виде производства. Целью третьей группы п] цессуальных действий является рассмотрение гражданского де либо проверка законности постановлений суда первой инстапц И, наконец, четвертая группа процессуальных действий — дс,"1 вия по реализации судебных и иных постановлений.
Глава 4. СТОРОНЫ В ГРАЖДАНСКОМ ПРОЦЕССЕ § 1. ПОНЯТИЕ СТОРОН В ГРАЖДАНСКОМ ПРОЦЕССЕ
Сторонами в гражданском процессе являются истец и ответ ._ Сторонами могут быть граждане, а также государственные по» приятия, учреждения, организации, колхозы, иные кооператива организации, их объединения, другие общественные организач! пользующиеся правами юридического лица (ст. 102 ГПК). Гра| данский процессуальный кодекс, таким образом, лишь перечисля» кто может быть сторонами, не давая понятия сторон.
Нормы права, регулирующие процессуальное положение с^ рои, помещены в разделе II ГПК. Следовательно, закон отнес эту группу участников процесса к лицам, участвующим в деле, значит и к юридически заинтересованным субъектам граждг ских процессуальных правоотношений. Но к лицам, участвуют:
в деле, процессуальный закон относит, например, и прокуро] Поэтому уже сразу ясно, что юридическая заинтересованно» сторон своеобразна, она затрагивает их личную сферу, т. к. им, но стороны являются предполагаемыми субъектами спорного • териального правоотношения. Именно связь их с допроцессуп ным правоотношением и придает их юридической заинтересонс ности личный, субъективный оттенок. Личная юридическая заии» ресованность сторон в гражданском деле имеет и материалы правовую и процессуально-правовую «направленность — это и з интересованность в получении благоприятного материально-пр вового результата, и заинтересованность в возможности участ! в процессе.
Таким образом, главным признаком сторон является «налпч] личной юридической заинтересованности, именно это обстоятслЯ ство определяет и второй их признак — заинтересованность в п- лучении благоприятного судебного решения. Истец считает, ••• его права нарушены или оспариваются и потому добивается у
Личный характер юридической заинтересованности определяет и третий признак — процесс по конкретному делу ведется от лмени и в интересах сторон. Истец может и не быть инициатором процесса в каком-то случае. Например, при предъявлении иска о взыскании алиментов матерью несовершеннолетнего ребенка истцом является «не мать, а именно ребенок, т. к. материальное правоотношение по содержанию несовершеннолетних детей связывает |н. и родителей. Мать представляет в этом случае интересы ребенка. ведет процесс от его имени. Точно также и ответчик может лично не участвовать в процессе, но процесс будет проводиться и в его интересах, от его имени.
Четвертый признак сторон — стороны распоряжаются правами по ведению и изменению процесса. В соответствии со ст. 4 ГПК именно заинтересованное лицо (как правило истец) решает втрое о возбуждении дела в суде. В ходе рассмотрения дела именно истец может изменить иск, отказаться от иска, стороны могут заключить мировое соглашение и урегулировать свой спор (ст. 103 ГПК).
Пятый признак сторон --- именно они несут судебные расходы по делу. Данное обстоятельство обусловлено тем, что дело возбуждается и рассматривается в их интересах, они спорят о своем ^-__. «««., «» «д»» д^р пягхолы возникают в связи
дается и уа^^аччу^^^.^.-. -
нраве, суд рассматривает их дело, все расходы возникают в связи
с чх спором.
Одним из важнейших признаков сторон является то, что материально-правовая сила решения распространяется по общему правилу только на стороны. Истец, в зависимости от результата судебного разбирательства, от характера решения получает определенную сумму денег, вещь и т. д. Ответчик, в случае неблагоприятного для него решения, обязан уплатить сумму денег, передать вещь и т. д. Прокурор, органы государственного управления, предъявившие иск, напротив, изменений в имущественной или. Инной сфере не претерпевают независимо от исхода дела. Сила судебного решения распространяется и на все органы государства (загс, «например), которые обязаны совершать в связи с решением определенное юридическое действие, но в данном случае речь идет о юридической, а не о материально-правовой силе решения.
На основании изложенного предоставляется возможным следующее понятие сторон. Стороны — это основные лица искового производства, лично заинтересованные в благоприятном судебном. «ешении, от имени и в интересах которых ведется дело и на кото-ых распространяется материально-правовая сила решения и воз-агаются судебные расходы.
В связи с тем, что ст. 102 ГПК понятия истца и ответчика «не
-- -- -^» ттг л т/тит^и ППП^ПР-
его права нарушены или оспариваются и потому добивается удЯ _ _ _ -р важным для науки и для практики опреде-
влетворения иска, а ответчик, напротив, возражает против удоД -^ет» ^,"V^Л-. «, ц^ характерно для истца? Во-первых, истец,
летворения иска, добивается вынесения решения об отказе в исм «11Ь 31И «~» «•
§ 2 ПРОЦЕССУАЛЬНОЕ СОУЧАСТИЕ
В соответствии со ст. 104 ГПК иск. может быть предъявлен совместно несколькими истцами или к нескольким ответчикам. Соучастие довольно часто встречается в судебной практике. Так, Октябрьским районным «народным судом г. Харькова было рассмотрено дело о выселении граждан М. и М. В данном случае множественность лиц на ответной стороне. Дзержинский районный народный суд рассмотрел дело нескольких соседей по коммунальной квартире к гр. П. о принудительном обмене. И в первом, и во втором случаях, и всегда при соучастии множественность лиц в процессе возникает вследствие множественности лиц в материальном правоотношении, возникшем до процесса. Общее право или общая обязанность в нем влечет соучастие в гражданском деле на соответствующей стороне. Поэтому от соучастия надо отличать субъективное соединение исков, когда субъективные права или обязанности не зависят друг от друга, а множественность лиц возникает по усмотрению судьи (суда), в целях процессуальч ной экономии, соединяющего несколько однородных требований, например, к одному ответчику.
Соучастие можно подразделять на виды по двум критериям. ~[о форме соучастие бывает: 1) активное соучастие — несколько онстцов предъявляют иск к одному ответчику, 2) пассивное соучастие — один истец предъявляет иск к нескольким ответчикам:
5) смешанное соучастие — несколько соистцов предъявляют иск к [ескольким соответчикам.
От соучастия на стороне ответчика следует отличать участие ! деле второго ответчика. Последняя процессуальная ситуация юзникает тогда, например, когда суд, при несогласии истца на > амену ненадлежащего ответчика, привлекает надлежащего от-5етчика в качестве второго. В данном случае ответчики не объеди-юны общей обязанностью, как при соучастии.
В судебной практике нередки случаи участия и дополнительного ответчика. Так, согласно ст. 447 ГК. Украины, в случаях, когда у несовершеннолетнего в возрасте от пятнадцати до восем-[адцати лет нет имущества или заработка, достаточного для возмещения причиненного им вреда, для решения вопроса о возмещении вреда в соответствующей части в качестве дополнительных ответчиков суд привлекает его родителей (усыновителей) или топечителей.
По степени обязательности соучастие бывает обязательным и факультативным. Обязательное соучастие наступает в том случае, если характер спорного материального правоотношения таков, что вопрос о правах и обязанностях одного из субъектов невозможно разрешить без привлечения в процессе других субъек-гов этого правоотношения. Основанием соучастия и здесь является общее право или общая обязанность. Так, например, требование о выселении из квартиры не может быть разрешено без привлечения всех совершеннолетних членов семьи. Факультативное соучастие бывает тогда, когда в материально-правовом отношении нет обязательной множественности субъектов на той или иной стороне. То есть возникает процессуальная ситуация, при которой не обязательно привлекать всех субъектов правоотношения, чтобы решить вопрос о правах или обязанностях одного из «них. Так, например, согласно ст. 90 КоБС все совершеннолетние дети обязаны содержать своих нетрудоспособных нуждающихся родителей. Однако суд может вынести решение о взыскании алиментов только по иску к тем детям, на которых как на ответчиков указали родители.
При рассмотрении дела с соучастниками судам надо обра-цлть внимание на три особенности: 1) каждый из соучастников в «гношении другой стороны выступает самостоятельно (ст. 104 (ПК), 2) при соучастии своеобразны правила представительства — каждый из соучастников может иметь своего представителя либо все они могут поручить ведение дела одному из соучастников (ст. 112 ГПК, 3) соучастники могут обжаловать судебные по-

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой