Обзор практики вирішення суперечок

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Обзор практики дозволу споров

Обзор практики вирішення суперечок, що з застосуванням Федерального Закону «Про державної реєстрації речових прав на нерухомого майна і операцій із ним «

1. Виданий суб'єктом Російської Федерації або його органом нормативний акт про обов’язковій державній реєстрації договорів, котрим федеральним законом така державна реєстрація не встановлено, не застосовується арбітражний суд тому що суперечив нормам Цивільного кодексу Російської Федерації.

Арендодатель звернувся до арбітражний суд позовом до орендарю про визнання неукладеною договору оренди будинку. Арбітражний суд першої інстанції задовольнив позов орендодавця про визнання неукладеною договору оренди будинку банку по термін менше один рік, пославшись на розпорядження голови суб'єкта Російської Федерації про обов’язковій державній реєстрації біля суб'єкта Російської Федерації договорів оренди будь-якого нерухомого майна незалежно від термінів оренди. Постановою апеляційної інстанції рішення скасовано й у задоволенні позову відмовлено з тієї причини, що до пункту «про «статті 71 Конституції Російської Федерації громадянське законодавство підпорядковано Російської Федерації. Пункт 1 статті 131 і пункт 1 статті 164 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі - ДК, Цивільний кодекс) встановлюють, що державна реєстрація прав на нерухомого майна і операцій із ним відбувається лише у разі, коли така реєстрація передбачена ДК й іншими федеральними законами (п. 2 статті 3 ДК). Пункт 1 статті 2 Федерального закону «Про державну реєстрації прав на нерухомого майна і операцій із ним «(далі - Закон про державної реєстрації речових) встановлює, що державна реєстрація прав на нерухомого майна і операцій із ним є юридичний акт зізнання підозрюваного й підтвердження державою виникнення, обмеження (обтяження), переходу або припинення прав на нерухоме майно відповідність до Цивільним кодексом.

Таким чином, Конституція Російської Федерації й партія Громадянський кодекс — не наділяють суб'єктів Російської Федерації правом видавати нормативні акти з питань визначення кола прав на нерухомого майна і деяких видів операцій із ним, які підлягають обов’язковій державній реєстрації. Тому виданий главою суб'єкта Російської Федерації нормативний акт про обов’язкове державної реєстрації всіх договорів оренди (суборенди) нерухомого майна незалежно від термінів їхні діяння не підлягав застосуванню арбітражним судом першої інстанції виходячи з ст. 12 ДК і пункту 2 статті 11 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації (далі - АПК) як акт державний орган, що суперечить федеральному закону. Відповідно до пунктом 2 статті 651 ДК договір оренди будинку, укладений терміном менше року, не підлягав державної реєстрації речових.

2. Реєстрація договорів оренди нежилих приміщень, що проводилася в суб'єкт Російської Федерації до набрання чинності закону про державної реєстрації речових, не була державної реєстрацією, з сенсу положень Цивільного кодексу, і відсутність такий реєстрації не породжує наслідків, встановлених у пункті 3 статті 433 ДК.

Общество з обмеженою відповідальністю (орендар) звернулося до арбітражний суд позовом до акціонерному суспільству (орендодавцю) про уселенні в нежитлові приміщення, орендовані у відповідача виходячи з договору оренди від 17. 04. 97 терміном п’ять років, у тому числі він був виселено орендодавцем. Відповідач, спростовуючи позову, посилався те що, що, згідно з пунктом 2 статті 609 ДК договір оренди нежитлового приміщення підлягав державної реєстрації речових. Оскільки договір оренди ні зареєстрований, відповідно до пункту 3 статті 433 ДК він є неукладеною, і, отже, позивач підставі цього договору не проти неї вимагати від відповідача надання нежитлового приміщення у володіння і користування. Арбітражний суд першої інстанції позов задовольнив. При цьому суд виходив речей, що договір оренди був ув’язненим і в позивача виникло право вимагати від відповідача передачі орендованого нежитлового приміщення володарем і користування. Положення першій його частині Цивільного кодексу про державної реєстрації речових договорів оренди нерухомого майна застосовуються з огляду на вимоги статті 8 Федерального закону «Про введення на дію частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації «, встановлює, щодо набрання чинності закону про державної реєстрації речових прав на нерухомого майна застосовується діючий порядок реєстрації нерухомого майна, і операцій із ним. Договір оренди уклали до набрання чинності закону про державної реєстрації речових прав, який ухвалив порядок державну реєстрацію й відніс нежитлові приміщення до нерухомого майна. Тому реєстрація договорів оренди нежилих приміщень, здійснювана в суб'єкт Російської Федерації до набрання чинності закону про державної реєстрації виходячи з нормативного акта уряду суб'єкта Російської Федерації з метою обліку цих об'єктів майна, не була державної реєстрацією, з сенсу положень Цивільного кодексу. Отже, за відсутності такий реєстрації договір оренди неспроможна вважатися неукладеною виходячи з пункту 3 статті 433 ДК.

3. Арбітражний суд зовсім не вправі зобов’язати установа юстиції здійснити державної реєстрації із зазначенням інший дати реєстрації, ніж фактична дата реєстрації.

Акционерное суспільство звернулося до арбітражний суд позовом до заснування юстиції про оскарження відмови від державної реєстрації речових. З поданих суду документів слід було, що товариство, купившее в банку будинок, звернулося до установі юстиції із заявою про державної реєстрації речових переходу права власності будинок. Заснування юстиції відмовило в реєстрації у тому підставі, що надані державної реєстрації документи не відповідають за формою і змісту документам, представляемым на державної реєстрації прав. У ході розгляду встановлено, що дозволить після відмови від державної реєстрації речових відповідний будинок був накладено арешт судовим приставом — виконавцем гаразд звернення цього будинок як у майно, те що банку. Арбітражний суд першої інстанції, визнавши відмова установи юстиції, у державної реєстрації речових неправомірним, позов задовольнив і зобов’язав установа юстиції зареєструвати перехід права власності будинок до нового власника. У цьому арбітражного суду виходячи з пункту 3 статті 13 закону про державної реєстрації зобов’язав установа вказати датою реєстрації день закінчення місячного терміну з подачі позивачем заяви і розповсюдження документів на реєстрацію, в якої йому відмовили. Постановою апеляційної інстанції рішення скасовано у частині визначення дати реєстрації переходу права власності на будинок. Відповідно до пункту 3 статті 2 закону про державної реєстрації речових, датою державної реєстрації речових прав є день відповідних записів про права в Єдиний державний реєстр прав. Отже, днем внесення запис у Єдиний державний реєстр прав є день її фактичного скоєння, й арбітражний суд не була вправі зобов’язати установа юстиції вказати із внесенням записи іншу дату її скоєння. Відповідно до пунктом 1 статті 31 закону про державної реєстрації речових установа юстиції відповідає за своєчасність і точність записів на право на нерухомого майна і угоди з ним. Оскільки через відмови установи юстиції право власності позивача будинок був зареєстроване встановлений термін, то позивач вправі виходячи з пункту 1 статті 31 закону про державної реєстрації, і навіть статей 16 і 1069 ДК вимагати від установи юстиції відшкодування заподіяних після цього збитків.

4. Заснування юстиції правомірно відмовило у державній реєстрації договору купівлі - продажу квартири, оскільки раніше їм вже було зареєстрований договір купівлі - продажу тієї ж квартири, укладений тим самим продавцем з іншим покупцем.

Строительная організація звернулася до арбітражний суд позовом до заснування юстиції про оскарженні відмови від державної реєстрації речових. З поданих документів слід було, що будівельна організація, що є власником кількох житлових квартир і побудованому нею житловому будинку, підписала договір купівлі - продажу однієї з цих квартир з акціонерним суспільством. Заснування юстиції відмовило в реєстрації з тієї причини, як раніше їм вже було зареєстрований договір купівлі - продажу тієї ж квартири, укладений між згаданого вище будівельної організацією (продавцем) і індивідуальним підприємцем (покупцем). У обгрунтування пред’явленого вимоги будівельна організація, не оскаржуючи факту підписання договору купівлі - продажу тієї ж квартири з іншим покупцем, посилалася те що, що, хоча договір купівлі - продажу був у установленому порядку, перехід права власності її у до покупця ні зареєстрований. Будівельна організація залишалася власником квартири і мала права розпорядитися нею, уклавши новий договір купівлі - продажу. Отже, установа юстиції були зобов’язані зареєструвати новий договір купівлі - продажу. Арбітражний суд першої інстанції у позові відмовив, вказавши, що у відповідно до вимог ст. 12 закону про державну реєстрацію й Правилами ведення Єдиного державного реєстру прав на нерухомого майна і операцій із ним, затвердженими Постановою Уряди Російської Федерації від 18. 02. 98 N 219, в Єдиний державний реєстр прав вносяться записи про державної реєстрації речових операцій із нерухомим майном і реєстраційні записи про яке припинення угод. Єдиний державний реєстр прав повинен утримувати які суперечили одна одній реєстраційні записи про права на нерухомого майна, про обременениях цих правий і про угоди з таким майном. Наявність у Єдиному державний реєстр прав записи про зареєстрованому договорі купівлі - продажу квартири перешкоджає здійсненню записи реєстрацію нової угоди купівлі - продажу тієї ж квартири, укладеного тим самим продавцем, до того часу, поки реєстраційна запис про більш ранньому договорі нічого очікувати погашена записом про яке припинення згаданого договору через її розірвання, відмовитися від нього однієї зі сторін або припинення на інших підставах. Тому установа юстиції правомірно відмовило сторонам нової угоди купівлі - продажу у його державної реєстрації речових.

5. Заснування юстиції, яке здійснює державної реєстрації, правомірно відмовило юридичній особі у державній реєстрації договору купівлі - продажу будинку, оскільки закон коштів державної реєстрації речових такого договору.

Стороны звернулися на арбітражний суд позовом до заснування юстиції про оскарження відмови у державній реєстрації. З поданих суду документів слід було, що боку, які уклали договір купівлі - продажу будинку, звернулися до заснування юстиції із заявою про його державної реєстрації речових, пославшись на що міститься у договорі умову у тому, що він набирає чинності з державної реєстрації речових. Заснування юстиції виходячи з пункту 1 статті 20 закону про державної реєстрації речових відмовило в реєстрації, оскільки цей договір заборонена державної реєстрації речових. Арбітражний суд першої інстанції відмовив сторонам полягає у задоволенні позову до заснування юстиції. У відповідно до пункту 1 статті 2 закону про державної реєстрації речових державна реєстрація прав на нерухомого майна і операцій із ним є актом зізнання й підтвердження державою виникнення, обмеження (обтяження), переходу або припинення прав на нерухоме майно відповідно до ДК. Державна реєстрація операцій із нерухомим майном відповідно до вимог статей 164 і 131 ДК відбувається лише в випадках, встановлених законом. Відповідно до статтею 4 закону про державної реєстрації речових завжди, коли закон передбачає державної реєстрації прав на нерухомого майна і операцій із ним, така реєстрація завжди є обов’язковою. Цивільним кодексом не передбачено державної реєстрації речових договору купівлі - продажу будинку. Включення сторонами до договору, не підлягає державної реєстрації речових, умови у тому, що він підлягає державну реєстрацію й набирає чинності з державної реєстрації речових, суперечить нормам ДК. Таке умова є незначним з вимог статей 168 і 180 ДК. Тому установа юстиції правомірно відмовило у державній реєстрації договору купівлі - продажу будинку.

6. Положення Д К не передбачають обов’язкової реєстрації права оренди нерухомого майна. Тому реєстрація породжуваного договором оренди нерухомого майна обтяження речових прав орендодавця на нерухоме майно правами орендаря виготовляють основі статті 26 закону про державної реєстрації лише за реєстрації самого договору оренди нерухомого майна.

Арендодатель звернувся до арбітражний суд позовом до орендарю про стягнення орендної плати. З представлених суду документів слід було, що сторонами уклали договір оренди будинку виробничого призначення термін менше року. Будинок передали орендодавцем орендарю із дотриманням вимог, встановлених у пункті 1 статті 655 ДК. Надалі орендар відмовився виконувати передбачені договором обов’язки за змістом орендованого майна України та сплатити орендної плати у вигляді, встановленому договором. У цьому орендар посилався те що, стаття 26 закону про державної реєстрації речових передбачає обов’язкову державної реєстрації права оренди нерухомого майна України та оренди як обтяження незалежно від цього, підлягав державної реєстрації речових самого договору оренди цього нерухомого майна чи немає. Позаяк у тому випадку право оренди будинку був зареєстровано, це право не виникло в орендаря. Оскільки в орендаря не виникло права володіти і користуватися будинком, те в нього не було виникли й передбачені договором обов’язки за змістом будівлі і за оплатою орендної плати в відповідному розмірі. Арбітражний суд першої інстанції, розглядаючи даний суперечка, виходив із наступного. Вимоги статті 26 закону про державної реєстрації підлягають застосуванню з урахуванням психології та виходячи з положень Цивільного кодексу. Відповідно до пункту 1 статті 4 закону про державної реєстрації речових державної реєстрації речових підлягають право власності й інші речові права на нерухомого майна і операції з ним саме в відповідності до статей 130, 131, 132 і 164 ДК. Положення Цивільного кодексу передбачають державну реєстрацію договорів оренди нерухомого майна (стаття 609). Проте задля договорів оренди будинку та житлових споруд терміном менше року така державна реєстрація непотрібен (стаття 651). Разом про те Цивільний кодекс — не передбачає державної реєстрації речових ні права оренди, ні оренди як обтяження. Отже, з сенсу положень Цивільного кодексу, реєстрація що виникають з договору оренди будинку прав орендаря, обременяющих речові права орендодавця цього будинок, складає підставі статті 26 закону про державної реєстрації речових в тому разі, коли реєстрації підлягає самого договору оренди нерухомого майна. У цьому реєстрація права оренди перестав бути самостійної державної реєстрацією згаданого права, а є запис в Єдиному державний реєстр прав про виробленої державної реєстрації речових договору оренди нерухомого майна, виходячи з якого виникають права орендаря, обтяжуючі нерухомого майна (п. 3 статті 26 закону про державної реєстрації). Оскільки договір оренди будинку було укладено сторонами терміном менше року й не підлягав державної реєстрації речових, то, отже, не підлягала реєстрації в Єдиному державний реєстр правий і обтяження в вигляді прав орендаря, виникаючих виходячи з цього договору. Арбітражний суд визнав, що відповідач повинен орендаря, які з договору оренди, й має передбачені договором і кореспондуючі цим правам обов’язки зі сплати орендної плати й на змісту будинку. Тож суд задовольнив позовні вимоги орендодавця.

7. За відсутності державної реєстрації речових договір оренди нерухомого майна є неукладеною. Якщо один зі сторін такого договору ухиляється з його державної реєстрації речових, інший бік вправі виходячи з пункту 3 статті 165 ДК пред’явити позов про обязании зареєструвати договір.

Индивидуальный підприємець (орендар) звернувся до арбітражний суд позовом до суспільства з обмеженою відповідальністю (орендодавцю) і до заснування юстиції, здійснюючому реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним про обязании зареєструвати підписаний між сторонами договір оренди будинку терміном на 10 років виходячи з пункту 3 статті 165 ДК. У ході розгляду одне із відповідачів — орендодавець — заявив, що, згідно з пунктом 2 статті 651 і пунктом 3 статті 433 ДК договір оренди будинку, укладений терміном рік і більше, підлягає обов’язковій державній реєстрації, за відсутності якій він вважається неукладеною. Пред’явлений позивачем позов є фактично позовом про спонуці укласти договір оренди. Такий позов може бути пред’явлений лише тоді, передбаченому пунктом 4 статті 445 ДК, коли підписання договору обов’язково до котроїсь із сторін. Отже, п. 3 статті 165 ДК неспроможна застосовуватися до угод, які за відсутності державної реєстрації речових вважаються неукладеними. Арбітражний суд першої інстанції встановив, що позивач неодноразово звертався до орендодавцю з вимогою передати ці рішення, необхідні реєстрації договору оренди. Проте орендодавець без поважної причини не передав позивачеві цих документів. Такі дії орендодавця суд кваліфікував як ухилення від державної реєстрації речових договору оренди. Відповідно до пунктом 3 статті 165 ДК у разі, якщо угода, потребує державної реєстрації, совершена в належної формі, але жодна зі сторін ухиляється від неї реєстрації, суд вправі на вимогу з іншого боку винести постанову по реєстрації угоди. З буквального змісту даної норми годі було, що вона застосовується у випадках, коли за відсутності державної реєстрації речових угода вважається недійсною. Цивільний кодекс — не встановлює будь-яких особливих положень для угод, які за відсутності державної реєстрації вважаються неукладеними. Отже, вимога пункту 3 статті 165 ДК носить загальний характер, і сторона, зацікавлена у державній реєстрації угоди, вправі пред’явити до суду вимога про її реєстрацію ЗМІ й тоді, як у відповідно до закону угода за відсутності реєстрації вважається незаключенной. Тож арбітражного суду задовольнив вимога позивача ухвалила рішення реєстрацію договору оренди. Усі витрати на оплаті держмита арбітражного суду поклав орендодавця, вказавши, що установа юстиції, яка за пункту 3 статті 165 ДК і підставі прийнятого рішення зобов’язане зареєструвати договір, не здійснювало будь-яких дій, що порушують правничий та інтереси позивача. Це рішення суду постановами апеляційної й касаційної інстанцій залишено без зміни.

8. Якщо боку встановили, що умови укладеного ними договору оренди будинку застосовуються до відносинам, які існували протягом визначеного періоду часу до реєстрації, то, при обчисленні терміну оренди будівлі у цілях визначення, підлягає договір державної реєстрації речових чи ні, період часу не входить у термін оренди.

Одна зі сторін звернулася до арбітражний суд позовом про визнання договору оренди неукладеною. З поданих суду документів слід було, що сторонами підписаний договір оренди будинку терміном на шість місяців, але боку поширили дію договору з їхньої відносини, які були протягом року до підписання договору. У обгрунтування пред’явленого вимоги позивач посилався те що, що фактично термін дії договору оренди становить понад один рік і, отже, відповідно до пунктом 2 статті 651 ДК договір підлягав державної реєстрації речових. Проте Договір ні зареєстровано й тому можна вважати ув’язненим. Арбітражний суд першої інстанції полягає у задоволенні позову відмовив з таких підстав. Термін оренди було вказано сторонами в договорі і становив менш як один рік. Відповідно до пункту 2 статті 425 ДК боку вправі встановити, що умови укладеного ними договору оренди застосовуються до їхнім стосункам, що виникли до підписання договору. Отже, з утримання пункту 2 статті 425 ДК РФ слід, що його присутність серед договорі названого умови не впливає визначення моменту, від якого договір вважається ув’язненим, а одно ні змінює терміну його дії. Момент підписання договору, що містить подібне умова, і термін дії визначаються відповідність до загальними положеннями Цивільного кодексу. Тож арбітражного суду визнав, що з цілей державної реєстрації речових період, що передував висновку договору оренди будинку, ні входитимуть у термін оренди. Тому договір оренди будинку можна вважати ув’язненим терміном, вказаний у договорі, тобто. на шість місяців. Бо у силу пункту 2 статті 651 ДК даний договір не підлягав державної реєстрації речових, немає підстав щодо визнання його неукладеною.

9. Угоду сторін про зміну величини орендної плати, зазначеного ними на договорі оренди нерухомого майна, підметі державної реєстрації речових, також підлягає обов’язковій державній реєстрації, оскільки є невід'ємною частиною договору оренди — і змінює утримання і умови обтяження, породжуваного договором оренди.

Акционерное суспільство звернулося до арбітражний суд позовом до орендарю про стягнення орендної плати, виходячи з її розміру, вказаної у зареєстрованому договорі оренди. З поданих суду документів слід було, що товариство купило будинок, частина нежилих приміщень якого було здано попереднім власником будівлі у оренду на 10 років виходячи з зареєстрованого встановленому порядку договору оренди. Надалі орендар повідомив товариство, що нею і попереднім власником будинку було укладено угоду про зменшенні розміру орендної плати. У обгрунтування позову товариство послалося те що, що угода внесення змін до договору був зареєстрований і, отже, має вважатися неукладеною. Арбітражний суд першої інстанції у позові про стягнення орендної плати у вигляді, зазначеній у зареєстрованому договорі, відмовив, наводячи те, що згідно з пунктом 1 статті 452 ДК угоду про зміну договору відбувається у тій формі, що та установчий договір. Угоду про зміну договору оренди укладено у дуже простій письмовій формах шляхом складання єдиного письмового документа, тобто. у тій формі, як і самого договору. Проте вимога пункту 2 статті 651 ДК про обов’язковій державній реєстрації договору оренди будівлі споруди терміном упродовж як мінімум року поширюється на угоду про зміну розміру орендної плати за договором оренди, оскільки державна реєстрація перестав бути елементом форми цього договору. Оскільки пункт 1 статті 452 ДК не передбачає обов’язковій державній реєстрації угод про внесення змін чи доповнень в договори, підлягають державної реєстрації речових, то такі угоди не потребують реєстрації. Суд касаційної інстанції рішення скасував і позов про стягнення орендної плати у вигляді, певному відповідно до умовам зареєстрованого договору оренди, задовольнив за такими підставах. Договір оренди будинку реєструється як що породжується даним договором обтяження прав орендодавця відповідними зобов’язаннями. Відповідно до пункту 1 статті 453 ДК за зміни зареєстрованого договору оренди зобов’язання сторін зберігаються в зміненому вигляді, що означає зміна зареєстрованого обтяження. З огляду на, що угода про зміні договору оренди, що підлягає державної реєстрації речових, є його невід'ємною частиною, нею поширюється й вимога щодо обов’язкової державної реєстрації речових. Оскільки угоду про внесення в раніше зареєстрований договір оренди будинку змін щодо розміру орендної плати був зареєстровано, він у відповідно до пункту 3 статті 433 ДК має вважатися неукладеною до того часу, поки що не зареєстроване установленому порядку.

10. Арбітражний суд дійшов висновку у тому, що з продовженні договору оренди будинку, укладеного терміном менше року, такий самий строк після закінчення початкового терміну оренди взаємини сторін регулюються новим договором оренди, який підлягає державної реєстрації речових з пункту 2 статті 651 ДК.

Арендодатель звернувся до арбітражний суд позовом до орендарю про звільнення останнім займаного будинку. З поданих суду документів слід було, що сторони уклали угоду оренди будинку терміном на 11 місяців. За одним з умов договору, після закінчення терміну оренди договір вважався подовженим мали на той самий період і тих самих умовах, якщо закінчення терміна оренди жодна зі сторін не заявить про відмову від продовження договору. До закінчення терміна жодна з сторін не повідомила інший бік про усунення продовження договору. У обгрунтування пред’явленого вимоги позивач посилався те що, що договору оренди була зміна терміну оренди, який загалом становить понад один рік. Отже, з пункту 2 статті 651 ДК для продовження договору оренди будинку була потрібна його державна реєстрація по закінченні перших 11 місяців. Арбітражний суд першої інстанції, розглянувши позов, дійшов наступним висновків. Договір оренди будинку було укладено визначений термін, рівний 11 місяців, тобто. менше року. Відповідно до умовами договору продовження здійснювалося автоматично після закінчення терміну оренди при відсутності заяви однієї зі сторін про усунення продовження. Отже, фактично з закінченні початкового термін дії договору між сторонами почав діяти новий договір оренди, умови якого було ідентичні умовам окончившегося договору. Тож арбітражного суду визнав, що при продовженні договір оренди не підлягав державної реєстрації речових, оскільки термін продовження (термін оренди у новій договору) не досягав один рік.

11. Договір оренди будинку, відновлений на невизначений термін, вже не потребує державної реєстрації речових, оскільки згідно з пунктом 2 статті 651 ДК державної реєстрації речових підлягає договір оренди будинку, укладений лише терміном упродовж як мінімум року.

Акционерное суспільство, яке придбало у власність будівлю на договору купівлі - продажу, звернулося в арбітражний суд позовом про звільнення будинку обличчям, його котрий обіймав, т.к. особу, на думку позивача, без законних підстав володіє, і користується зазначеним будинком. Між цією особою і колишнім власником будинку укладено договір оренди будинку, який було відновлено на невизначений термін в один відповідно до пункту 2 статті 621 ДК. Оскільки договір оренди, відновлений на невизначений термін, ні зареєстрований, позивач думав, що договір є неукладеною. Арбітражний суд першої інстанції відмовив позивачеві полягає у задоволенні позову, вказавши, що до пункту 2 статті 651 ДК підлягає державної реєстрації та вважається пов’язаним із моменту такий реєстрації лише договір оренди будівлі споруди, укладений терміном не менше року. Отже, договір оренди, відновлений на невизначений термін, у державній реєстрації непотрібні.

12. Угоду про переведення боргу за договором оренди будинку, що підлягає державної реєстрації речових, також підлягає державної реєстрації та при відсутності її вважається неукладеною.

Общество з обмеженою відповідальністю (орендодавець) звернулося до арбітражний суд позовом до акціонерному суспільству про стягнення орендної плати за договором оренди будинку. Акціонерне суспільство заявило, що є неналежним відповідачем у цій позову. Договір оренди припинився у зв’язку з закінченням терміну оренди, і з дозволу позивача борг акціонерного товариства за оплатою орендної плати був перекладений нового орендаря будинку, що підтверджено угодою перекладі боргу. Арбітражний суд першої інстанції позов задовольнив, вказавши, що відповідно до пунктом 2 статті 391 ДК до форми перекладу боргу відповідно застосовуються вимоги, які у пунктах 1 і 2 статті 389 ДК. У частковості, з пункту 2 статті 389 ДК поступка вимогами з угоді, що вимагає державної реєстрації речових, повинна бути зареєстрована гаразд, встановленому для реєстрації цієї угоди, якщо інше встановлено законом. Договір оренди, укладений між позивачем і відповідачем терміном однією рік, підлягав державної реєстрації та був у встановленому порядку. Отже, угоду про переведення боргу відповідача за цим договором також підлягала реєстрації гаразд, встановленому для реєстрації договору оренди. Оскільки угоду про переведення боргу був зареєстровано, він у силу пункту 3 статті 433 ДК вважається неукладеною.

13. Оскільки укладений сторонами змішаний договір, у якому елементи договору купівлі - продажу підприємства як майнового комплексу, що підлягає обов’язковій державній реєстрації, і умови договору поставки устаткування, встановлює єдину сукупність зобов’язань, такий змішаний договір підлягає обов’язковій державній реєстрації, за відсутності якою має вважатися неукладеною.

Общество з обмеженою відповідальністю звернулося до арбітражний суд позовом до закритому акціонерному суспільству про визнання договору неукладеною і повернення суми авансу. З поданих суду документів слід було, що російське суспільство з обмеженою відповідальністю уклала з закритим акціонерним суспільством договір, яким останнє продало йому підприємство (майновий комплекс) і зобов’язалося поставити нове обладнання від використання у цьому підприємстві, а покупець сплатив аванс має значення своїх зобов’язань за оплатою підприємства міста і устаткування. У обгрунтування пред’явленого вимоги позивач посилався те що, що відповідно до пунктом 3 статті 560 ДК договір купівлі - продажу підприємства підлягає обов’язковій державній реєстрацію ЗМІ й вважається пов’язаним із моменту такий реєстрації. Відповідач (продавець) заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що укладену угоду містить елементи двох договорів: купівлі - продажу підприємства міста і поставки устаткування. Відповідно до статті 421 ДК до взаємин сторін із змішаного договору застосовують у відповідних частинах правила про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін чи істоти змішаного договору. Цивільний кодекс встановлює обов’язковість державної реєстрації речових договору купівлі - продажу підприємства, але з пред’являє такого вимоги до договорів поставки. Тому змішаний договір є неукладеною лише у частини зобов’язань за договором купівлі - продажу підприємства. Арбітражний суд першої інстанції позов задовольнив, вказавши у рішенні, що згідно з пунктом 3 статті 421 ДК боку можуть укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів, передбачених законом чи інші правовими актами (змішаний договір). Змішаний договір, у якому елементи різних договорів, встановлює єдину сукупність зобов’язань. В’язень сторонами договір є змішаний договір, позаяк у ньому боку з'єднали умови різних гражданско — правових договорів і пов’язали здійснення своїх правий і обов’язків, передбачених однією з цих договорів, з здійсненням правий і обов’язків, передбачених іншим договором. Оскільки п. 3 статті 560 ДК встановлює обов’язкову державної реєстрації договору купівлі - продажу підприємства, це вимога поширюється і змішаний договір, у якому елементи договору купівлі - продажу. За відсутності такого реєстрації весь змішаний договір повинен вважатися неукладеною, Не тільки у частині зобов’язань по купівлі - продажу підприємства.

14. Попередній договір, яким боку зобов’язуються у майбутньому укласти договір, підлягає державної реєстрації речових, заборонена державної реєстрації.

Индивидуальный підприємець виходячи з пункту 4 статті 445 ДК звернувся до арбітражного суду із позовом акціонерному суспільству про спонуці останнього укласти ним договір оренди будинку терміном на 25 років за умов, передбачених попереднім договором. Заперечуючи проти пред’явленого позову, товариство під час судового розгляду заявило, що, оскільки договір оренди будинку терміном на 25 років, яка це суспільство зобов’язалося укласти підприємцем, підлягав обов’язковій державній реєстрації, то відповідно до пункту 2 статті 429 ДК і саме попередній договір також підлягав такий реєстрації. Але він ні зареєстровано й, отже, виходячи з пункту 3 статті 433 ДК повинен вважатися неукладеною. Тому вимоги позивача не підлягають задоволенню, т.к. грунтуються на незаключенном попередньому договорі. Арбітражний суд першої інстанції відмовив позивачеві полягає у задоволенні позову, зазначаючи, на основі пункту 2 статті 429 ДК попередній договір залежить від формі, встановленої для основного договору. Оскільки договір оренди будинку підлягав державної реєстрації речових з пункту 2 статті 651 ДК, те й попередній договір також підлягав державної реєстрації речових. Недотримання правил форму попереднього договору тягне його нікчемність. Суд касаційної інстанції скасувала ухвалу суду першої інстанції, і задовольнив позов про спонуці укласти договір оренди, вказавши, що внаслідок пункту 2 статті 429 ДК до попередньому договору застосовуються лише правила форму основного договору. Встановлений пунктом 2 статті 651 ДК умова про обов’язкове державної реєстрації речових договору оренди будівлі споруди терміном не менше року є важливим елементом форми цього договору. Попередній договір, яким боку зобов’язалися укласти договір оренди будинку, підлягає державної реєстрації речових, перестав бути ще й угодою з нерухомістю, з вимог статті 164 ДК. Предметом попереднього договору є зобов’язання сторін із приводу укладання майбутнього договору, а чи не зобов’язання в приводу нерухомого майна. З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції визнав, що попередній договір не підлягав державної реєстрації речових.

15. Угоду, що б розмір, строки й порядок надання як відступного нерухомого майна, заборонена обов’язковій державній реєстрації. Державної реєстрації підлягає перехід права власності на нерухомого майна, наданий як відступного.

Банк звернувся до арбітражний суд позовом до заснування юстиції про оскарження відмови у державній реєстрації. З поданих суду документів слід було, що між банком та громадянським суспільством з обмеженою відповідальністю укладено угоду, яким суспільство передало банку як відступного з метою припинення зобов’язань щодо повернення кредиту 5 що належать суспільству квартир в житловому будинку. Заснування юстиції відмовило банку і суспільству в реєстрації переходу права власності на зазначені квартири з тієї причини, що саму угоду про отступном був зареєстровано установою юстиції і, отже, не відповідало вимогам, які висуваються законодавством до документів, представляемым на державної реєстрації. Арбітражний суд першої інстанції позов задовольнив і зобов’язав установа юстиції зареєструвати перехід до банку права власності на квартири від суспільства з обмеженою відповідальністю. У цьому арбітражного суду зазначив, що до пункту 1 статті 164 ДК операції з землею та інших нерухомим майном підлягають державної реєстрації речових в випадках і як, передбачених статтею 131 ДК і Законом реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним. Відповідно до пункту 1 статті 131 ДК державної реєстрації речових підлягають право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення. Отже, пункт 1 статті 164 ДК коштів державної реєстрації речових операцій із нерухомим майном окремим від реєстрації речових прав на нерухомого майна, обмеження цих прав, їх виникненню, переходу і припинення. Окремою обов’язковій державній реєстрації підлягають ті договори з нерухомим майном, котрим вона прямо передбачена в Цивільному кодексі. Оскільки стаття 409 ДК зовсім позбавлений вимог про державної реєстрації речових угоди, визначального розмір, строки й порядок надання як відступного нерухомого майна, то, отже, така угода вже не потребує окремої державної реєстрації.

16. Право власності на об'єкт нерухомості, не завершений будівництвом, підлягає реєстрації лише тоді, якщо він предмет чинного договору будівельного підряду й за необхідності власнику зробити з цим об'єктом угоду.

Акционерное суспільство звернулося й арбітражний суд із позовом установі юстиції про визнання права власності будинок розташовані поруч гаражі про обязании його здійснити реєстрацію права власності для цієї об'єкти. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався те що, що реєстрація права власності за позивачем не зроблена через відсутність актів введення зазначених об'єктів в експлуатацію. Акціонерне суспільство стверджувало, що акт робочої сили та державної приймальній комісії не оформлений через відмову з його підписання органами санэпидемнадзора, оскільки об'єкти не під'єднані до магістральним мереж каналізації. Проте магістральні мережі в мікрорайоні розташування об'єктів ще не побудовано. Арбітражний суд першої інстанції відмовив у наданні задоволенні позовних вимог щодо наступним підставах. Відповідно до пунктом 1 статті 25 Закону про державної реєстрації речових декларація про новостворюваний об'єкт нерухомого майна реєструється виходячи з документів, підтверджують факт створення. Оскільки акти приймання об'єктів в експлуатацію були оформлені, дані об'єкти є об'єктами, не завершеними будівництвом. Відповідно до пункту 2 статті 25 закону про державної реєстрації речових декларація про не завершений будівництвом об'єкт реєструється лише тоді необхідності скоєння операції з цим об'єктом. Проте приміщення і гаражі побудовано акціонерним суспільством для потреб і момент звернення за державної реєстрацією продаж їх іншим особам не передбачалася. Це рішення суду постановами апеляційної й касаційної інстанцій залишено без зміни.

17. Об'єкт незавершеного будівництва може бути продано з прилюдних торгів в порядку виконавчого виробництва до того часу, поки право власності боржника даний об'єкт нічого очікувати зареєстровано самим боржником чи судовим приставом — виконавцем відповідно до статтею 25 Федерального закону «Про державну реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним ».

Акционерное суспільство звернулося до арбітражний суд позовом до заснування юстиції про оскарженні відмови від державної реєстрації речових права власності на набутий об'єкт незавершеного будівництва. Судовим приставом — виконавцем на виконання рішення Арбітражного суду було стягнення на приналежний боржникові законсервований об'єкт незавершеного будівництва. Зазначений об'єкт був із прилюдних торгів спеціалізованої організацією, якої цей об'єкт передали судовим приставом — виконавцем виходячи з пункту 1 статті 62 Федерального закону «Про виконавчому виробництві «(далі - Закон про виконавчому виробництві). Акціонерне суспільство, яке придбало об'єкт незавершеного будівництва з прилюдних торгів, звернулося до заснування юстиції із заявою про державної реєстрації речових права власності цей об'єкт. Заснування юстиції відмовило в державної реєстрації речових, пославшись те що, щодо продажу з публічних торгів порядку виконавчого виробництва право власності боржника на об'єкт незавершеного будівництва був зареєстроване відповідність до пунктом 2 статті 25 закону про державної реєстрації речових. Арбітражний суд першої інстанції полягає у задоволенні позову відмовив з таких підстав. Згідно з з вимогами статей 62 і 63 закону про виконавче провадження і 447 ДК продаж майна боржника з торгів при зверненні нею стягнення є особливий спосіб підписання договору купівлі - продажу цього майна. Оскільки право власності боржника на об'єкт незавершеного будівництва був зареєстроване порядку, встановленому статтею 25 закону про державної реєстрації, спірний об'єкт було бути продано з прилюдних торгів у межах виконавчого виробництва. Необхідною умовою продажу об'єкта з торгів порядку звертання нею стягнення у межах виконавчого виробництва є реєстрація права власності боржника цей об'єкт. Оскільки сама боржник свого права власності на зазначений об'єкт не зареєстрував, реєстрація його прав повинна бути проведена судовим приставом — виконавцем гаразд підготовки торгів даним об'єктом (стаття 62 закону про виконавче провадження), а свідоцтво про державної реєстрації речових разом з іншими документами, котрі характеризують об'єкт нерухомості, передано їм спеціалізованої організації, проводить торги (підпункт 3 пункту 3 статті 62 закону про виконавче провадження).

18. Договір простого товариства (про діяльність), яким одне з сторін зобов’язується як «своє вкладу передати нерухомого майна, не вимагає державної реєстрації речових. Проте, якщо жодна зі сторін за таким договору ухиляється від державної реєстрації речових виникнення загальної пайовий власності сторін цього майно, суд вправі на вимогу з іншого боку ухвалити рішення про державної реєстрації речових переходу нерухомого майна в загальну пайову власність.

Общество з обмеженою відповідальністю звернулося до арбітражний суд позовом до акціонерному суспільству про визнання свого права частку у праві власності на будинок, внесена акціонерним суспільством, і вигляді внеску до спільну діяльність. З поданих суду документів слід було, що акціонерним суспільством, і товариством з обмеженою відповідальністю уклали договору про спільної прикладної діяльності, яким товариство зобов’язалося в якості своєї вкладу внести будинок, а суспільство з обмеженою відповідальністю — кошти. Розміри вкладів були. У відповідність до умовами договору суспільство з обмеженою відповідальністю перерахувало кошти, складові його внесок з цього приводу акціонерного суспільства, якому доручили ведення загальних справ. Договір не передбачав будь-якого спеціального оформлення сторонами факту внесення акціонерним суспільством будівлі у загальну пайову власність товаришів. Проте з умовам договору товариство були зобов’язані зареєструвати загальну пайову власність товаришів на внесене будинок. Така реєстрація була їм зроблена. У ході розгляду позивач змінив позовні вимоги: заявив позов про державної реєстрації речових переходу будівлі у загальну пайову власність сторін із договору про діяльність. Як третя особа, не яка заявляє самостійних вимог щодо спору, було залучено установа юстиції по реєстрації прав на нерухомого майна. Акціонерне суспільство, спростовуючи позову, заявило, що, оскільки з договору він повинен було доповнити ролі вкладу нерухомого майна, договір підлягав державної реєстрації речових відповідно до пунктом 1 статті 164 ДК. Оскільки договір ні зареєстрований, відповідно до пункту 3 статті 433 ДК його вважають неукладеною, і, отже, позивач немає права виходячи з умов цього договору вимагати державної реєстрації речових переходу будівлі у загальну пайову власність. Арбітражний суд першої інстанції у вирішенні зазначив, що договір простого товариства, яким жодна зі сторін зобов’язується доповнити товариство нерухомого майна, заборонена обов’язковій державній реєстрації з пункту 1 статті 164 ДК, оскільки вимоги статей 1041 — 1054 ДК не передбачають державної реєстрації речових такого договору. Момент підписання договору визначається відповідність до загальними вимогами пунктів 1 і 2 статті 433 ДК. Відповідно до пункту 1 статті 1043 ДК внесена товаришами майно, яких вони мали на праві власності, і навіть виготовлена результаті спільної прикладної діяльності продукція й оприлюднювати отримані від такої діяльності свої плоди й доходи зізнаються загальній пайовий власністю, якщо інше не встановлено законом чи договором простого товариства або випливає з істоти зобов’язання. Оскільки відповідач не зареєстрував вчасно, встановлений договором, загальну пайову власність товаришів будинок, внесене їм у вигляді внеску до просте товариство, позивач проти неї вимагати реєстрації переходу будівлі у загальну пайову власність. У разі в відповідно до пункту 1 статті 6 ДК за аналогією застосовуються вимоги пункту 3 статті 551 ДК. У зв’язку з викладеним арбітражного суду задовольнив позовні вимоги позивача ухвалила рішення про державної реєстрації речових установою юстиції переходу будівлі у загальну пайову власність сторін.

19. Арбітражний суд, стверджуючи мирову угоду, яким один бік передає боці у власність житлове приміщення, мав би переконатися у тому, що сторона, передає нерухомого майна, є його власником і щодо її права власності цього майно зареєстроване встановленому законом порядку.

Арбитражный суд першої інстанції затвердив мирну угоду, яким відповідач зобов’язався передати побудовані ним квартири, які були предметом спору, позивачеві, а позивач зобов’язався сплатити відповідачу певну гроші. Як третього особи, не яка заявляє самостійних вимог щодо спору, у справі брало участь установа юстиції, яке здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно і операцій із ним. Заснування юстиції подало касаційне подання на визначення про затвердження мирової угоди і припинення провадження у справі, наводячи те, що право власності відповідача на передані їм позивачеві квартири ще зареєстроване порядку, встановленому Законом про державної реєстрації речових. Суд касаційної інстанції визначення скасував і справа передав на новий розгляд у арбітражного суду першої інстанції. Відповідно до частини 4 статті 37 АПК арбітражного суду стверджує мирову угоду, коли вона який суперечить законам й іншим нормативним правових актів і порушує правничий та законні інтересів інших осіб. При затвердження мирової угоди, яким один бік передає боці у власність нерухомого майна, арбітражного суду зобов’язаний був перевірити, що нерухомого майна належить відповідному особі на праві власності. Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 2 закону про державної реєстрації речових реєстрація єдиний доказом існування права. Оскільки право власності відповідача на житлові приміщення був зареєстровано, не міг розпорядитися ними, у цьому однині і шляхом укладання мирної угоди. Визначення арбітражного суду про затвердження мирової угоди щодо передачі у власність нерухомого майна є судовий акт, визначальний умови і змістом гражданско — правової операції з цим майном. Тому, за затвердженні мирової угоди про передачу у власність квартир арбітражного суду повинен був переконатися, що має рацію на згадані житлові приміщення зареєстровані у відповідно до вимог закону про державної реєстрації речових.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой