Жизнь і діяльність академіка Григорія Олексійовича Разуваева

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Химия


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Министерство освіти Російської Федерации

Нижегородський Державний університет имени

Н.І. Лобачевского

хімічний факультет кафедра органічної химии

РЕФЕРАТ

Життя невпинно й діяльність академика

Григорія Олексійовича Разуваева.

Виконав: Родіонов А., грн. 252

Перевірив: профессор

Ємельянов Д. Н.

М. Новгород 2003 г.

Зміст: стр.

Аннотация… …3 Хронологія основних подій життя і забезпечення діяльності Г. А. Разуваева…4 Наукова, науково-організаційна діяльність Г. А. Разуваева…7 Литература… 17

Аннотация.

У цьому рефераті утримуватися інформацію про біографії і науково- дослідницької діяльність у області органічної і металлорганической хімії видатного радянського ученого-химика, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської й трьох найвищих радянських премій СРСР академіка Г. А. Разуваєва. Реферат вміщує широке коло читачів, цікавляться історією розвитку вітчизняної науки.

Хронологія основних подій життя і деятельности

Р. А. Разуваева.

Григорій Олексійович Разуваев народився 23 серпня 1895 р. у Москві. Батько Олексій Григорович Разуваев — інженер-технолог; мати Катерина Миколаївна — акторка театру Мамонтова.

1907 р. Вступив у гімназію. На 1917 р. закінчив гімназію зі срібною медаллю і зробив на фізико-математичний факультет Московського университета.

1917 р, сентябрь-1919 р, вересень. Навчався на фізико-математичному факультеті Московського университета.

1919−1922. Жив із сім'єю в Україні в з. Карпиловка Полтавської області, де викладав у середньої школи іноземні мови і химию.

1922−1924 рр. Навчання на хімічному факультеті Петроградського университета.

1923 р. Одружився на К.Н. Минкевич-Петровской.

Після закінчення Хімічного факультету Ленінградського Р. А. Разуваев 1927 р. було прийнято, а Лабораторію високого тиску, очолювану академіком У. М. Ипатьевым. У 1929 р- Лабораторія перетворилася на Державний інститут високого тиску (ГИВД), і до початку 1930-х рр. Р- А. Разуваев керував відділом у тому інституті. Одночасно очолював Лабораторію органічної хімії в Академії наук і завідував кафедрою в Ленінградському технологічному інституті, де читав курс хімії отруйних веществ.

1929 р, травень — 1930 р. Наукова стажування в Баварської Академії наук (Мюнхен, Німеччина) до лабораторій професора Г. О. Виланда.

1930 р, березень. Одружився на Авт. Товстолес. 1931 г, 9 лютого. Народилася дочка Ольга.

1932 р, вересень — 1934, січень. Працював завідувачем кафедри отруйних і вибухових речовин Ленінградського технологічного інституту їм. Ленсовета.

На початку 1930-х рр. Р. А. Разуваев вимушений був перервати своє наукове діяльність у з арештом по брехливому обвинению.

1934 р, 29 березня. Засуджений за 57-ю статтею 584,7,11 — контрреволюційна діяльність, 4- допомогу європейської буржуазії, 7 — шкідництво, 11 — группировки.

1934−1942 рр. Відбував термін в один УХТПЕЧЛАГЕ. Він було відправлено у табір в Ухту, де разом із Ф. А. Тороповым очолив технологічні роботи з видобутку радію. Згодом ними було написано монографія «Методи отримання радію кристалізацією, збагачення до чистого радію». Звільнений 18 липня 1942 р. постановою Особливої совещания) при НКВС СРСР 24 июня1942г.

1945 р, лютий. Захистив кандидатську дисертацію сьогодні в Інституті органічної хімії АН СРСР на задану тему «Мерихиноидные похідні фенарсазинового низки ».

1945 р, 24 вересня. Одружився на Є.В. Ходковой.

1945 р, липень. Захистив докторську дисертацію сьогодні в Інституті органічної хімії АН СРСР на задану тему «Вільні радикали в реакціях металоорганічних сполук ».

1946 р, грудень — 1974, червень. Завідувач кафедри органічної хімії Горьковського держуніверситету їм. Н.І. Лобачевського (ГГУ) з ініціативи члена-кореспондента АН СРСР А. Д. Петрова.

1947 р. Завідував лабораторією органічної хімії в Науково- дослідницькому інституті хімії при ГГУ їм. Н.І. Лобачевского.

1947 р, 16 жовтня. Народилися сини Олексій і Владимир.

Судимість знято постановою Президеума В Р СРСР від 9 серпня 1955 г.

1956 р, лютий — 1962 р, травень він був директором Науково- дослідницького інституту хімії при Горьковському университете.

1958 р, 22 квітня. Присуджена Ленінська премія (перша група у СРСР Ленінська премія по хімії) «За дослідження у сфері вільних радикалів в розчинах ».

1958 р, 20 червня. Обраний членом-кореспондентом АН СССР.

1961 р, 15 вересня. Нагороджений орденом Леніна сходить за великі заслуги в підготовці фахівців та розвитку науки.

У 1963 р. очолив Лабораторію стабілізації полімерів АН СРСР — першого академічного установи в Горьком.

1966 г, 1 липня. Обраний дійсним членом АН СССР.

1966 г, 20 липня. Присвоєно звання заслуженого діяча науку й техніки РСФСР.

1969 р, 11 липня — 1988 р, 25 жовтня. Директор Інституту хімії АН СРСР (Горький).

1970 р, 15 квітня. Нагороджений медаллю «За доблесну працю ».

1975 р, 17 вересня. Нагороджений третім орденом Леніна по заслугах в розвитку радянської науку й у зв’язку з 250-летием АН СССР.

1975 р, вересень. Обраний почесним членом Нью-Йоркській Академії наук за видатні роботи з вивчення вільнорадикальних реакций.

1976 р, 4 листопада. Присуджена друга Державну премію СРСР (що з Г. А. Домрачевым, Б. Г. Грибовым, Б. А. Соломатиным, В. М. Брегадзе, С. П. Губиным та інших.) за цикл робіт у галузі вивчення теоретичних і прикладних аспектів термораспада металоорганічних соединений.

1982 р, Обраний почесним членом міжнародного суспільства «Дослідження вільних радикалів ».

1985 р, травень. Обраний почесним громадянином р. Горького.

1985 р, серпень. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за видатні заслуги та розвитку радянської науку й у зв’язку з 90-летием від часу рождения.

1985 р, вересень. Рига. Міжнародна конференція європейських хімічних товариств по МОС, присвячена 90-річчю від народження Г. А. Разуваева.

1985 р, 7 листопада. Присуджена третя Державну премію СРСР (що з Г. А. Абакумовым, В. К. Черкасовим, А.І. Прокоф'євим, В. П. Солодовниковым, М. М. Бубновим, М. И. Кабачником, Е. С. Климов, В.В. Єршовим) за цикл робіт «Синтез, властивості, реакційна шпп собность й застосування їх о-семихиноновых комплексів металів ».

1988 р, 25 жовтня — 1989, 12 лютого. Почесний директора Інституту металлорганической хімії АН СРСР із дні його организации.

1989 р, 12 лютого. Г. А. Разуваев помер після важку хворобу. Похований в Горькому на Бугровском кладбище.

Наукова, науково-організаційна деятельность

Г. А. Разуваева.

Ім'я Григорія Олексійовича Разуваєва традиційно пов’язують із хімією вільних радикалів і металлоорганической хімією. Справді, інтерес до цим двом областям хімічної науки витратило не слабшав і мить з юності, і до занепаду життя ученого.

Інтерес Вільгельма до хімії взагалі проявився у юнаки ще гімназії, хоча це наука то й не викладалася. Випадково зустрінута в студентські роки монографія П. Вальдена «Вільні радикали «зіграла великій ролі у науковому становленні Г. А. Разуваєва — вона почала справді його настільною книгою. У Петербурзькому університеті Григорій Олексійович потрапив дипломником до знаменитому академіку А.Є. Фаворскому. Починає учений вибрав цікаву, але складну тему дипломної роботи. Він вирішив досліджувати можливість освіти трет-бутильных радикалів при дисоціації гексаметилэтана, аналогічно відомому методу синтезу вільного радикала трифенил метил.

Слід зазначити, що сама А.Є. Фаворський був дипломником у А. М. Бутлерова і виконував працювати лабораторії органічної хімії Петербурзького університету. До учнів А.Є. Фаворского належав одне із найбільших химиков-органиков і каталитиков на той час академік В. М. Ипатьев — людина, якого Г. А. Разуваев все життя вважав своєю головною учителем. Одне слово, школа молодого вченого була серьезная.

У 1924 р. В. М. Ипатьев створив Петрограді Лабораторію хімії високих тисків при Академії наук й запросив туди працювати молодого університетського випускника Г. А. Разуваєва. У 1928 р. Григорій Олексійович вже заступник директор цієї лабораторії. Поруч із роботою у лабораторії Г. А. Разуваев на пропозицію В. М. Ипатьева зайнявся (з 1925 р.) і педагогічною діяльністю — читав курс органічної хімії в Военно- технічної академії і водночас керував там-таки лабораторией.

Почавши працювати у лабораторії хімії високого тиску, Г. А. Разуваев зацікавився процесом виділення металів з металоорганічних сполук (МОС) при термічному розпаді й під тиском водню. Це було час, коли ідеї участі органічних вільних радикалів у численних реакціях як активних интермедиатов буквально носилися повітря. А в 1925 р. Х. С. Тейлор висловив припущення про утворення вільних алкильных радикалів під час розпаду МОС. Саме заради цих невловимих частинок і зайнявся Григорій Олексійович дослідженням термічних реакцій арильных і алкильных похідних свинцю, олова, вісмуту, ртуті, сурми та інших элементов.

Дослідницька діяльність Г. А. Разуваєва в Військово-технічній академії пов’язана з мышьякорганическими сполуками. Ось він виявив раніше не відому реакцію адамсита (10-хлор-9,10- дигидрофенарсазина). Розчин адамсита в мурашиною кислоті офарблювався в темно-червоний цевет. При струшуванні забарвлення зникала, якщо розчин залишали у спокої - вона відновлювалася знову. Отже, забарвлене речовина реагує з киснем повітря. Після тривалої струшування з розчину випадав миш’як, і він обесцвечивался. Були виділено кінцеві продукти і встановлено, що забарвлене речовина — катион-радикал дигидрофенарсазина. І тут виявився стійкий вільний радикал. Воістину, хто шукає, той находит.

Втім, інтерес до миш’яку була пов’язана як зі вільними радикалами, адже Григорій Олексійович читав вже у Військово-технічній академії курс хімії отруйних речовин (ВВ), а адамсит — типовий їх представник. Більше того, Григорій Олексійович був автором, очевидно, першою у Радянської Росії монографії по хімії ВВ. Водночас це був і введення у хімію элементоорганических сполук. На жаль, книга відома лише обмеженого кола осіб, оскільки після арешту автора у неї вилучено з бібліотек та лабораторий.

У 1929 р. Г. А. Разуваев — вже заступник директора Державного інституту високого тиску — на пропозицію В. М. Ипатьева поїхав у відрядження до Мюнхена, до лабораторії лауреати Нобелівської премії професора Р. Виланда. Стажування здійснювалася з допомогою міжнародної премії В. М. Ипатьева, яка перебуває на банківському рахунку у Німеччині. Але чому саме Р. Виланд? Ім'я цього класика органічної хімії тісно пов’язані зі вільними радикалами. Ще 1911 р. їм доведено існування дифенилазотного радикала в равновесном процесі дисоціації тетрафенилгидразина.

У 1929 р. Ф. Панет і У. Хофедиц однозначно встановили факт існування у газовій фазі метильного радикала, що утворюється при термораспаде тетраметилсвинца, і навіть точно виміряли його життя. На порядку денному постало питання про можливість існування й хімічному поведінці короткоіснуючих радикалів в рідкої фазі. І Р. Виланд звернувся безпосередньо до вивченню термораспада нестабільних органічних пероксидов. Саме ця тематика і запропонована була молодому російському досліднику — синтез і розпад несиметричних диацильных пероксидов в розчинах. Г. А. Разуваев переконливо показав, що це реакції протікають по свободнорадикальному механізму; результати досліджень було було опубліковано у 1930 — 1931 рр., після повернення там. У Мюнхені у Р. Виланда працював молодий інтернаціональний колектив ученых-стажеров різних країн світу (Англії, Японії, Іспанії, Еквадору та інших.). З деякими із них Григорій Олексійович підтримував теплі дружні стосунки до останніх днів жизни.

Після закінчення стажування, на початку 1930-х, Григорій Олексійович продовжив дослідження МОС. Йому вдалося знайти деякі фундаментальні закономірності процесів їх термораспада. Так був встановлено ряд активності радикалів, які виникають в реакціях термічного розкладання різних симетричних ртутьорганічних сполук під тиском в розчинах в спирті чи тетралине.

Ця низка належить до реакції гемолитического відриву радикалом R атома водню від розчинника і має наступним образом:

?-Нафтил > п-толил > п-бромфенил > п-этилфенил> п-анизил > фенил > бензил.

Такий процес розпаду відбувається у значно більше м’яких умовах перетворюється на присутності каталізаторів — порошків таких металів, як срібло, золото, паладій, платина тощо. У цій реакції радикали за активністю містяться у тому самому ряду, названий «ряд Разуваєва «. Ці праці відкрили цикл фундаментальних і прикладних досліджень процесів осадження неорганічних покриттів і матеріалів під час розпаду металоорганічних соединений.

При дослідженні реакцій витискування зі МОС одного металу іншим (окислительное переметаллирование) Г. А. Разуваев встановив ряд вытеснительной активності металів: ртуть, вісмут, свинець, сурма, миш’як, олово. Кожен правостоящий метал витісняє левостоящий з його МОС:

3R2Hg + 2Bi > 2R3Bi + 3Hg

Завдяки участі академіка Олександра Миколайовича Несмеянова Григорій Олексійович захистив в 1945 р. сьогодні в Інституті органічної хімії АН СРСР кандидатську дисертацію «Мерихиноидные сполуки фенарсазинового низки », а кілька місяців, уже 1946 р., докторську дисертацію на задану тему: «Свободнорадикальные реакції металоорганічних сполук ».

У 1947 р., визначаючись в місці життя й зовнішньоекономічної діяльності, Г. А. Разуваев вибрав місто Горький, де, як і знав, є велика хімічна база — заводи у Дзержинську Горьковської області, закладені у свого часу В. М. Ипатьевым. Був в Горькому і університет з хімічним факультетом. У цьому року доктора хімічних наук Григорія Олексійовича Разуваєва запросили бути завідувачем кафедри органічної хімії в Горьковському університеті їм. Н.І. Лобачевського. Колишній керівник цієї кафедри член-кореспондент АН СРСР А. Д. Петров, знав Григорія Олексійовича навчанні й роботі у Ленінграді, представляючи його викладацькому складу факультету, сказав: «Це діамант найчистішої води «. Наступна діяльність професора Г. А. Разуваєва в Горькому підтвердила таку оцінку. З 1947 р., разом з заведованием кафедрою, Григорій Олексійович очолив лабораторію в Науково- дослідницькому інституті хімії при ГГУ. Відтоді для 52-літнього вченого почався найбільш плідний час досліджень у сфері хімії вільних радикалів і МОС.

Треба було вирішити нові завдання науці - розширення кола вільнорадикальних реакцій і методів їх генерації. Це необхідне здобуття права правильно краще визначитися з місцем і роллю радикалів в усьому різноманітті хімічних процессов.

Другий напрямок — власне хімія вільних радикалів. На той час тут нагромадився цілий клубок питань (до речі, не распутанный остаточно й по сьогодні). Наприклад, хімічне поведінка вільних радикалів на повинен залежати від своїх походження, від природи первинного джерела і способу генерації. Експерименти ж часто-густо свідчили про протилежному. Так, фенильные радикали з пероксиду бензоила і з дифенилртути поводилися різна. Понад те, фотоліз і термолиз один і тієї самої об'єкта часто призводив би до різним продуктам. Постає питання — а вільні ці радикалы?

Третя проблема — можливість створення нових практично важливих хімічних процесів і якісна модернізація вже з урахуванням грунтовних знань про вільних радикалів в рідкої фазе.

Передусім почалися дослідження трьох класів сполук, що є джерелами вільних радикалів: металоорганічних, пероксидов і азосоединений.

Важливою областю досліджень Г. А. Разуваєва були ланцюгові свободнорадикальные реакції. Разом з Ю. О. Ольдекопом і Н. А. Майером в середині 1950-х років було знайдено ініційоване вільними радикалами чи УФ-облучением декарбоксилирование ртутних солей органічних кислот:

(RCOO)2Hg > R-HgOCOR + CO2 (СФ, пероксид)

Надалі реакція Разуваева-Ольдекопа-Майера була дуже докладно досліджували у всіх її варіантах і лягла основою нового методу синтезу ртутьорганічних соединений.

Знову звернемося тепер до пероксидам. Ці об'єкти, як зазначалось, були серед перші місця і найперспективніших джерел вільних радикалів, із якими Г. А. Разуваев розпочав роботу Горькому. Вирішуючи фундаментальних проблем хімії вільних радикалів і закономірностей цепних процесів, розумів необхідність практичного використання нових знань. Постійне прагнення прилучити практиків до отриманого науковим результатам — відмінна риса стилю роботи Григорія Олексійовича. Він зумів залучити до співпраці з кафедри, тож НДІ Хімії, де була директором, буквально десятки хіміків з хімічних підприємств Дзержинська. Варто сказати, що протягом понад два десятиріччя щотижня він у вівторках з ранку вирушав Дзержинськ й має повний день займався там прикладними питаннями. І, що сьогодні на підприємствах і дослідницьких інститутах Дзержинська на посадах працюють його «оступінені «учні - колишні аспіранти, тепер в здебільшого доктора наук.

На початку 1950-х років гостро стояли питання розробки нових ініціаторів полімеризації вінілових мономерів. Їх було замало, що стримувало розвиток нових технологій і виробництв. З пероксидных ініціаторів практично використовувалися лише пероксид бензоила так персульфат амонію (для емульсійної полімеризації). То Григорій Олексійович почав пошукові дослідження у сфері синтезу нових високоефективних пероксидных ініціаторів. Серед багатьох варіантів найцікавішими виявилися диалкилпероксидикарбонаты. Було розроблено промисловий синтез однієї з них — дициклогексилпероксидикарбоната (ЦПК) (Г.А. Разуваев, Л. Терман, 1960 — 1965 гг.).

ЦПК дуже зручний ініціатором радикальної полимеризации (30−40о). Для порівняння, пероксид бензоила починає розпадатися на радикали при температурах вище 70−80°С.

ЦПК був швидко укорінений у виробництво на підприємствах Дзержинська і Челябінська. З тих пір минуло тридцять років, але, попри темпи сучасного розвитку, як раніше залишається найкращим ініціатором полімеризації для низки мономерів, особливо метилметакрилата.

Далі школа Г. А. Разуваєва перейшла до нового циклу досліджень, які базуються на результатах першим етапом і безперечно, стимульованих світовим науковим прогресом. Ключовим напрямом на на новому етапі стала синтетична металлорганическая хімія неперехідних і перехідних елементів. Але чому саме він? Причин було несколько.

Насамперед, яке започаткували розвиток досліджень у сфері радикальних реакцій МОС підгрупи кремнію призвело до формування великого напряму з цікавими синтетичними можливостями і що виходом на цілком нові об'єкти. Далі, в 50-ті роки науковий світ пережив становлення металлоорганической хімії перехідних металів у зв’язку з відкриттям сендвіч- сполук (ферроцен та інших.) і встановленням структури комплексів Хейна як бисаренхромовых сполук. Приблизно водночас з’явилися каталітичні системи з урахуванням МОС — комплексні каталізатори, котрі вчинили буквально революцію у полімеризації нижчих олефинов (етилену, пропилену). На повістку дня постало питання пошуку каталітичних систем для фіксації атмосферного азоту NO та деяких інших глобально важливих процесів. Отже, настав час повернутися до систематичним дослідженням МОС перехідних металів після невдалих спроб 30-х годов.

Нові можливості обіцяла і хімія металоорганічних пероксидов, яка почала розвиватися наприкінці 1950-х років. Виявилося, дві різні функції - зв’язок М-С і зв’язок О-О — можна поєднати лише у молекуле.

Нарешті, в 1963 р, в Горькому під керівництвом Г. А. Разуваєва було відкрито Лабораторія стабілізації полімерів АН СРСР, перше місце у місті академічне установа. Передбачалося випробувати як стабілізаторів і інгібіторів старіння полімерів різні МОС. Але фактично ніякого стрибка був: починаючи з середини 1950-х років нові тенденції мирно виросли на старої почве.

Суттєвий прорив у металлоорганического синтезу стався у 1963 р., коли отримано перші представники нового класу биэлементоорганических сполук зі зв’язком Е-Нg-Е, де Є - елемент підгрупи кремнію. Це вдалося зробити завдяки відкриттю гидридного методу синтезу, званого також методом Разуваева-Вязанкина. Було показано, що триалкилгидриды елементів IVБ групи реагують за підвищеної температурі з диалкилртутью із алкана. Метод відкрив великі синтетичні можливості і навіть дозволив отримати широке коло бі- і полиэлементоорганических сполук. Визнанням значимості цих робіт стало присудження Г. А. Разуваеву і М. С. Вязанкину Державної премії СРСР 1971 г.

Дослідження МОС перехідних металів в горьківською школі металлооргаников почалися середині 1950-х років відразу після синтезу бис (бензол)хрома Э.О. Фішером. Хімічними і фізико-хімічними методами (Епр) встановлено сэндвичевая структура аренхромовых сполук, гіпотеза — про якої був хіба що висловлена Л. Онсагером і Р. Цейссом. Надалі зусилля зосереджені на органічних похідних перехідних металів IV, V і VI групп.

Розпочатий в 1956 р. цикл робіт з сэндвич-структуре комплексів Хайна завершився вивченням реакційної здібності бис (арен)хромовых комплексів, їх термораспада, створенням зручних методів синтезу модельних объектов.

Технологія однієї з таких синтезів запровадили на Дзержинському П О «Капролактам «в 1972 р., і відтоді країни налагоджене промислове виробництво хроморганической рідини «Бархос «- бис (этилбензол)хрома з домішкою комплексов-гомологов. Наприкінці 1950-х років Г. А. Разуваев і Г. А. Домрачев подивилися уважно те що речовина, яке осаджується на нагрітих поверхнях під час розпаду у газовій фазі бис (арен)хрома. За логікою речей це мав бути чистий хром. Однак процес розпаду протікає виявляється значно складнішим і поверхні металу йде часткове розкладання освобождающегося лиганда. Тому метал збагачується вуглецем, і покриття є складну композицію, що містить поруч із металом карбиды хрому різної структури, розчинну вуглець і вкраплення сажі. Карбід хрому як істотно відрізняється від хрому високої мікротвердістю, зносостійкості, коррозионной стійкістю — цілим арсеналом найкорисніших якостей. З іншого боку, з урахуванням карбидно-хромовых покриттів на кераміці удалося створити виробництво прецизійних резисторів, відмінних високої стабільністю при експлуатації. Саме з цього в першу чергу використовується «Бархос ».

Сьогодні технологія нанесення карбидно-хромовых покриттів, складом яких у Нижньому Новгороді навчилися управляти, є одним із самих перспективних для зміцнення металевих поверхонь деталей і оснастки у машинобудуванні і тільки традиційне головотяпство і інерційність промисловців перешкоджають її широкому применению.

Протягом усієї своєї наукової діяльності Г. А. Разуваев постійно займався проблемами полімерної хімії. Спочатку що це пошуки вільнорадикальних ініціаторів полімеризації, потім настав час досліджень МОС як компонентів каталітичних систем циглеровского типу (що з К. С. Минскером, кінець 50-х — початок 1960-х років). З 1963 г. Григорій Олексійович цілком цілеспрямовано звернувся безпосередньо до проблемам стабілізації полівінілхлориду в знову створеної Лабораторії стабілізації полімерів АН СРСР. Їм що з Б.Б. Троїцьким розроблено стабілізатори полівінілхлориду, які дозволяли істотно підвищити температуру переробки полімеру і створити реальні технології виробництва виробів із прозорого жорсткого (непластифицированного) полівінілхлориду. Одночасно був запропонований механізм його термодеструкции.

Так вже виходило, що у будь-яку клас сполук, з якими Григорій Олексійович, рано чи пізно «проникали «металлорганические фрагменти. Не минула ця доля і полімерну хімію. Як приклад можна навести полімер нового структурного типу — зірчастого — зростаючий з розгалуженням вже з центру, який був синтезовано найближчим учнем Григорія Олексійовича М. Н. Бочкарьовим з урахуванням істинного МОС — трис (пентафторфенил)германа…

Г. А. Разуваев був організатором й першим Головою Комісії по застосуванню металоорганічних сполук щоб одержати неорганічних покриттів і матеріалів Наукового ради з элементоорганической хімії АН СРСР, і навіть організатором численних нарад і школ-семинаров по цієї проблеми. Великий заслугою Григорія Олексійовича є підставу перших академічних установ у р. Горькому — Лабораторії стабілізації полімерів, Інституту хімії та Інституту металлоорганической хімії, почесним директором якого він його з 1988 р. до смерті 1989 р. У цей час цей інститут носить його имя.

За порівняно період Р. А. Разуваев створив р. Горькому працездатний колектив своїх учнів, і послідовників, який сформувався в разуваевскую школу по металлоорганической хімії і хімії вільних радикалів, яка дістала широке зізнання у нашій країні і поза рубежом.

> Разуваев Григорій Олексійович // Рад. энцикл. слів. 1981. с. 1110

> Разуваев Григорій Олексійович // Великої радянської енциклопедії. 3-тє вид. 1975. 23 авг.

> Спогади про академіка Г. А. Разуваеве.- М.: Наука, 1994. з. 329.

> Коротка біографія Григорія Олексійовича Разуваєва: internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой