Финансовый ринок цінних паперів Республіка Беларусь

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Министерство освіти Республіки Беларусь

БГЭУ

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА

по курсу: «Фінансовий ринок цінних паперів» 8 вариант

МИНСК — 1999

Вопросы:

1. Розвиток ринку державних цінних паперів Республіка Беларусь

2. Векселі, їх класифікація і функции.

1. Розвиток ринку державних цінних паперів Республіка Беларусь.

Ринок державних цінних паперів є невід'ємною частиною будь-який розвиненою економічної системи. Їх випуск і холодне поводження дають на руки держави потужний інструмент регулювання макроэкономики.

Учасниками ринку державних цінних паперів Республіка Білорусь (РБ) являются:

— Міністерство фінансів — емітент, промовець від імені Правительства

Республіки Білорусь у. Цей орган випускає цінні папери несе від імені зобов’язання в ним перед власниками цінних бумаг;

— Національний Банк Республіки Білорусь у (НБ РБ) — економічний радник і фінансовий агент Уряди з розміщення, обслуговування та погашення випусків державних цінних бумаг;

— інвестори — професійні вони цінних паперів, юридичні і особи, зокрема іноземні, володіють облігаціями, які мають надлишком фінансових коштів, який інвестується ними на цінних паперів Правительства. 8]

Однією з найефективніших інструментів грошово-кредитного регулювання є операції Національного банку України на ринку. Рішенням Правління Національного банку України було затверджено «Положення про операціях Національного банку України Республіки Білорусь у із цінними паперами на ринку», де серед цілей їх проведення визнана стабілізація грошово-кредитних відносин також оперативне регулювання обсягу грошової массы.

У Статті 53 Банківського кодексу Республіки Білорусь у [2] визначено такі операції Національного Банку із цінними бумагами:

— Національний банк під час здійснення функцій грошово-кредитного регулювання випускає (емітує) цінних паперів, і навіть робить операції із цінними бумагами;

— Національний банк виконує функції агента Уряди Республики

Білорусь (РБ) над ринком державних цінних паперів, організує їх первинне розміщення та обращение;

— Національний банк виконує функції центрального депозитарію державних цінних паперів та обігу цінних паперів Національного банка.

Продаж цінних паперів кабінету Міністрів можуть здійснювати уповноважені банки. Проведення операцій із державними цінними паперами на ринку здійснюється НБ РБ. У процесі операцій центральний банк безпосередньо впливає на всі найважливіші параметри ринку позичкових капіталів. Операції йдуть на підвищення або скорочення резервів комерційних банків, зміни рівня банківської ліквідності і середніх розмірів кредитної емісії, регулювання ринкового курсу державних цінних паперів (ГЦБ). 1]

1.1. Ринок цінних паперів розрізняють як у видам цінних паперів (ринок акцій, ринок облігацій, тощо.), і формою звернення — первинне розміщення (первинний ринок), вторинне звернення (вторинний рынок).

1.1.1. Залежно від форми і близько оформлення кредитних відносин розрізняють державні облігаційні позики й безоблигационные займы.

Облігація — це цінний папір, яка задовольнить внесення її власником коштів і що підтверджує зобов’язання юридичної особи, її котрий випустив, відшкодувати йому номінальну вартість цієї цінних паперів в передбачений у ній термін, зі сплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами выпуска).

Випускаються облігації внутрішніх державних підприємств і місцевих позик. Вони може бути як іменними, і на пред’явника, відсотковими, і безпроцентними (цільовими), виграшними, вільно обращающимися чи з обмеженого кола звернення, ощадними, казначейськими. Випуск облігацій може передбачати добровільне розміщення серед юридичних та фізичних осіб, а як і обов’язкову купівлю їхніх юридичних осіб. (3(

Випуск різноманітних казначейських зобов’язань, векселів, кредитування центральним банком державного бюджету — це приклади безоблигационных займов.

Казначейські зобов’язання (векселі) держави — вид цінних паперів, які відповідають внесення їх власниками коштів для перерахування в бюджет і дають декларація про отримання фіксованого доходу на споживачів протягом терміну володіння ними. Розміщуються на добровільних засадах серед юридичних та фізичних осіб. (3(

1.1.2. Первинне розміщення облігацій в РБ відбувається на вигляді закритого аукціону. Інвестори, є активними учасниками фондових операцій, виконують певних вимог фінансової достатності, які мають порушень у фінансовому діяльності тощо., допускаються Національним Банком до брати участь у первинне розміщення цінних паперів Уряди України та мають статус первинних інвесторів. У Республіці Білорусь первинні інвестори державних облігацій — це банки чи його філії на правах юридичної особи, є професійними учасниками ринку цінних паперів, виконують вищевказані вимоги. Первинне розміщення державних облігацій здійснюється НБ РБ, що виступає у ролі фінансового агента Правительства. 8]

Казначейські векселі (зобов'язання) і облігації надходять на вторинний ринок, і навіть ДДО можуть продаватися на вторинному ринку. На вторинному світовому ринку звертаються ощадні облігації, облігації (чи інший вигляд цінних паперів), які оформляють зовнішній борг, облігації органів власти.

1.1.3. При придбанні цінних паперів Уряди значення має тут прибуток від неї, який залежить від виду цінних паперів, її номінальною величини, терміну, умов випуску, ступеня ризику, темпів інфляції. Основна невизначеність виходить із можливості зміни очікуваних темпів інфляції, бо коли темпи інфляції підвищуються, то кредитори несуть збитки, а позичальник спромігся на прибуток. (3(

Нині структура ринку державних цінних паперів в РБ представлена такими цінними паперами [8]:

— державні короткострокові облігації (ГКО);

— довгострокові державні облігації (ДГО);

— державні довгострокові облігації з купонним доходом (ГДО).

1). Випуск ДКО здійснюється із залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, зокрема і закордонних, для відшкодування дефіциту республіканського бюджета.

2). ДДО випускаються з метою зниження темпів інфляції і виконання республіканського бюджету за видатках з терміном обігу рік і більше, оскільки можна використовувати первинними власниками під час розрахунків за товари (роботи, послуги), і навіть можуть виступати предметом заставних зобов’язань. У зв’язку з цим порядок розміщення цілком відрізняється від ГКО.

3). ГДО випускаються Міністерство фінансів від імені Уряди Р Б в цілях пошуки безинфляционных джерел відшкодування бюджетного дефіциту рахунок залучення вільних коштів фізичних юридичних осіб. З їхніми допомогою можна цивілізованим шляхом відстрочити виплати за існуючому боргу, збільшити терміни державних запозичень, знизити неплатежі в стране.

1.2. Розвиток ринку цінних паперів переслідує цель:

— закріпити позитивні тенденції за стабілізацією приносить чималі гроші- кредитних отношений;

— розширити безинфляционное покриття дефіциту державного бюджету з допомогою емісії високо ліквідних цінних бумаг.

Сформувавшись як механізм залучення вільних грошових коштів у фінансування дефіциту державного бюджету, ринок державних цінних паперів поступово посідає чільне місце у приносить чималі гроші- кредитної системі государства.

З 1994 року почався програма по запозичення фінансових ресурсів шляхом випуску державних цінних паперів. То справді був рік «перших кроків» на ринку державного запозичення, фактично лише відпрацьовувався механізм покриття бюджетних витрат рахунок залучення коштів із фінансових ринків. Але й той небагатий досвід, отриманий ході чотирьох випусків, дозволив дійти невтішного висновку про широких можливості використання державних боргових зобов’язань фінансування дефіциту бюджету та взагалі бюджетних расходов.

Тож у якості одного із заходів для реалізації закону про бюджеті РБ на 1995 рік і указу Президента «Про уточненні бюджету Республіки Білорусь у на 1995 рік і тимчасових заходи з скорочення бюджетних витрат» було наділення Міністерства фінансів повноваженнями з управлінню державним боргом, виключаючи випуск ГЦБ. І хоча у Законі про бюджет на 1995 рік тому ще був виділено окремим рядком фінансування дефіциту державного бюджету з допомогою надходжень розміщення державних боргових зобов’язань, своїм рішенням Уряд встановило довести обсяг випуску ГЦБ до 20% затвердженого нинішнього року дефіциту бюджету. А доходи від цих цінних паперів планувалися у сумі 250 млрд. крб. Але фактично в 1995 р. з допомогою даного джерела отримали 528, млрд. крб., тобто. профінансовано 16% дефіциту бюджету. (4(

З вересня 1995 року банк розпочав проведенню регулярних операцій на ринку. Наприкінці 1995 року ухвалено концепція рефінансування Національного банку комерційних банків. Найбільш перспективної формою надання банкам фінансових ресурсів представляється викуп цінних паперів за умов РЄПО. Це перевагу стає дедалі відчутним зі збільшенням обсягів випуску ГЦБ і диференціації їх за дохідності й терміни. Тому відсоткову ставку по операціям РЄПО є нижньою межею базової ставки рефінансування. [1]

У 1996 року випуск державних боргових зобов’язань нарощує темпи. У 1996 року під час укладанні угод РЄПО спостерігалася тенденція збільшення термінів запозичення ресурсів, що дозволяло інвесторам більш раціонально та продумано управляти своєю портфелем цінних паперів. Сталося поділ угод, скоєних на вторинному ринку, по часових параметрів і характерові. Одну групу склали угоди терміном до 7 днів, які скоювалися для підтримки ліквідності банківської системи загалом і конкретні банків частковості. Основна їхня завдання — надання чи отримання короткострокових ресурсів. До окремої групу виділилися угоди з терміном 1−2 місяця — і більш. Такі операції розглядалися як розміщення ресурсів у ГЦБ на вторинному ринку (проявляється інвестиційний характер сделки).

З метою посилення контролю звернення державних цінних паперів і цінних паперів Національного Банку Указом Президента Р Б від 09. 04. 1996 р. № 139 «Про перетворення закритого акціонерного товариства «Міжбанківська валютна біржа» на вторинному ринку було створено суспільство «Міжбанківська валютна біржа» і передана у ведення НБ РБ. Відтоді Національний Банк активно долучився до процесу організації вторинного ринку ГЦБ в РБ.

Аналіз розвитку ринку державних боргових зобов’язань показав актуальність і значимість цієї не інфляційного джерела покриття бюджетного дефіциту. У законі, який визначає параметри бюджету на 1996 р., було виділено окремим рядком випуск державних казначейських зобов’язань у сумі 850 млрд. крб., чи 15,5% від суми затвердженого граничного розміру дефіциту республіканського бюджету. (4(

Після відмовитися від політики жорстких грошово-кредитних обмежень у 1996 р. грошово-кредитна політику держави стає дедалі м’якої. У Білорусі діють два головних джерела емісії коштів, а саме: кредити Національного банку України Уряду і дружина політика надання цільових кредитів реальному сектору економіки через банківську систему (слід зазначити, що кредити надаються під низькі відсоткові ставки).

Грошова емісія багато чому пояснюється політикою цільового кредитування. Цільові кредити спрямовані чи економічної діяльності, переважно сільському господарстві і житловому будівництві, ставки таких кредитів набагато нижче ставки рефінансування. При стрімке зростання обсягів цільового кредитування й видачі кредитів Уряду збільшення грошової маси було неминуче. (5(

1.3. Нині ринок державних цінних паперів є найбільш розвиненим. У процесі формування ринку цінних паперів РБ 1998 рік став зламом. Основне завдання, розв’язувана державою цей період, полягала у формуванні цілісної державного регулювання ринку цінних паперів і завершенні створення його правової та інституціональної инфраструктуры.

Під інфраструктурою ринку розуміється система державного регулювання, депозитарна і розрахунково-клірингова системи, система біржовий торгівлі, інституціональні інвестори (інвестиційні, пенсійні і страхові фонди), і навіть правове забезпечення діяльності рынка.

указ президента Республіки Білорусь у від 20 липня 1998 року № 366 «Про вдосконаленні державного регулювання ринку цінних паперів» поклав основу виконання завдання для вдосконалення інфраструктури ринку, що було нового потужного імпульсу розвитку ринку. Указом реалізуються основні аспекти Концепції функціонування та розвитку ринку цінних паперів РБ й у частковості, перетворюється політика державного регулювання ринку цінних паперів, у яких монополизируется біржа (створюється монобиржевая система) і єдина депозитарна система[9]:

— позабіржового ринок був устранен;

— з 17 листопада 1998 р. вторинне звернення паперів роблять лише через биржу.

Обсяг угод на вторинному ринку 1998 р. становив 207 716 млрд. крб. і виріс протягом року на 41. 6%. (6(

У указі було передбачено проведення наступних заходів, виконаних повністю сьогодення времени:

— надання Комітету з цінних паперів при Міністерстві фінансів РБ статусу Державного комітету з наділенням його повноваженнями з державного регулювання ринку цінних паперів РБ —

Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь у від 31. 07. 1998 р. № 1218 затверджене Положення про Державний комітет по цінних паперів Республіки Беларусь;

— перетворення ЗАТ «Республіканський центральний депозитарій цінних паперів» на підприємство (ДП РЦДЦБ) й забезпечення централізованого зберігання цінних паперів, зареєстрованих і дозволених до звернення біля РБ — формування єдиної дворівневої депозитарної системи РБ на чолі з ДП РЦДЦБ;

— освіту у формі відкритого акціонерного товариства единой

Білоруської валютно-фондовой біржі (БВФБ) з урахуванням ж державної установи «Міжбанківська валютна біржа» і відкритого акціонерного товариства «Білоруська фондова биржа».

1). Державний комітет із цінних паперів (ДК ЦБ) РБ є республіканським органом управління ринком цінних паперів і підпорядковується Раді Міністрів Республіки Білорусь у. Основними завданнями Держкомітету з цінних паперів являются:

— регулювання і здійснення контролю та нагляду над ринком цінних паперів, їх випуском і зверненням, і навіть за професійною діяльністю по цінним бумагам;

— реєстрація випусків цінних бумаг;

— ліцензування професійної діяльності з цінним бумагам.

2). Створено єдина дворівнева депозитарну систему на чолі з державним підприємством Республіканський центральний депозитарій цінних паперів, розроблено Єдині стандарти ведення і врахування депозитарних операцій, у яких встановлено єдині вимоги до документообороту і правил обліку прав власності на рахунках «депо», у результаті нормативно визначено перехід прав власності на цінних паперів -основна ефективного функціонування ринку цінних паперів. Облік прав власності тепер здійснюється з допомогою депозитарних технологій замість прийнятих раніше записів до реєстру акціонерів, крім схоронності цінних паперів забезпечує надійність, швидкість і простоту оформлення оборудок із цінними бумагами.

Крім цього створено можливість оперативного аналізу стану ринку й ефективного контролю дотримання чинного законодавства під час укладання сделок.

3). Зареєстровано відкрите товариство «Білоруська валютно-фондовая біржа». Біржа наділена правом торгівлі фінансовими активами, зокрема валютними цінностей і цінними паперами, за винятком ИПЧ «Майно». Активно проводяться торги з колишніми державними цінними паперами і валютой.

4). Триває робота з удосконалювання Закону «Про ринок цінних паперів», уніфікованого з російським законодательством.

Операції з купівлі-продажу ГЦБ з 25. 11. 1998 року цілком проводяться через державна установа «Міжбанківська валютна біржа» (ГУ МВБ). Безпосереднє що у закритому аукціоні по первинному розміщення ДКО приймають аж первинні інвестори відповідно до узгодженим із тоді генеральним повіреним уряду списку. Учасниками вторинного ринку є професійні вони цінних паперів, отримали відповідну ліцензію ДК ЦБ і здійснюють угоди, як від імені, і по дорученням клієнтів. Для проведення операцій із інвестуванню засобів у ГЦБ нерезиденти можуть відкривати в уповноважених банках рахунки зі спеціальним режимом використання типу «С».

Ринок цінних паперів Республіки Білорусь у 1998 року представлений такими основними сегментами:

— корпоративні цінних паперів (акції, облигации);

— державні цінних паперів (ДКО, ДГО);

— муніципальні цінних паперів (житлові облігаційні займы);

— цінних паперів комерційних банків (векселі, депозитні і ощадні сертификаты);

— ИПЧ «Имущество».

У цей час домінують у структурі ринку займають короткострокові інструменти грошового ринку. Динаміка обсягу вторинних торгів характеризується зростаючій роллю сегмента державних паперів над ринком цінних паперів. Основними учасниками ринку, як й раніше, є комерційні банки.

Обсяг емісії ДКО 1998 р. становив 22 541 млрд. крб. і становило 124%. Мінімальний термін звернення зросла з 134 до 316 днів, а дохідність збереглася, приблизно, лише на рівні ставки рефінансування Національного банку — 35−40% 1997 року і 40−48% 1998 року. Обсяг емісії ДДО становив 886,5 млрд. крб., збільшившись протягом року на 11%. У 1998 р. було проведено 40 випусків ДКО проти 25 1997 року і 4 випуску ДДО проти 2 в 1997 г.

Обсяг операцій із ГЦБ на вторинному ринку 1998 року становив 207 716 млрд. крб. і становило 41. 6%. Скорочення коефіцієнта оборотності державних паперів (ставлення обсягу угод на вторинному ринку до спільного обсягу емісії) з 12 1997 року до 8,9 1998 р. пояснюється, під час першого чергу, зниженням реальної дохідності операцій із ДКО (девальвація обмінного курсу білоруського рубля на 300% за третій квартал 1998 р.) свідчить про різкому погіршенні очікувань господарюючих суб'єктів щодо параметрів майбутньої інфляції). (9(

Для ефективності відкритих ринкових операцій потрібно вільне встановлення відсоткові ставки. Існуюче обмеження до рівня ставок на первинному ринку ГЦБ, незалежно від своїх терміну звернення, це не дає можливості їх використання газу як механізму ефективного розподілу ресурсов.

Протягом 1998 року реальна ставка рефінансування залишалася негативною, що визначало низьку привабливість цінних паперів в білоруські рублі і призводила втекти капіталу. Обсяг фінансування дефіциту державного бюджету 1998 року становив 4614 млрд. крб. (95,7% дефіциту) проти 10 958 млрд. крб. (55,3) 1997 року. (7(

У 1998 року спостерігалася негативна реальна дохідність вкладення коштів у державні цінних паперів Республіки Беларусь.

1.4. У розвитку ринку цінних паперів РБ останніми роками здійснився перехід до стадії активного становлення. На регулярної основі функціонує лише ринок ГЦБ, у якому також певні труднощі й проблеми, що перешкоджають його ростові, і стабільну роботу. Але за умови хорошою організації може бути використана як інструмент для досягнення безінфляційного кредитування дефіциту державного бюджету, згладжування різких коливань грошової ліквідності й підтримки стійкого функціонування банківської системи. [8]

З аналізу гніву й розвитку ринку цінних паперів РБ можна зробити такі висновки [9]:

1). Бистре вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів, завдяки зусиллям держави, створює передумови для формування механізму трансформації національних заощаджень в инвестиции;

2). Нині спостерігається перекіс розвитку ринку в бік сегмента державних цінних бумаг;

3). Банки стають головними учасниками ринку цінних бумаг;

4). Отрицательная реальна дохідність вкладення засобів у державні папери при надлишкової ліквідності у фінансовому системі змушує інвесторів шукати більш дохідні інструменти — валютний ринок, векселі і облігації господарюючих суб'єктів, акції приватизованих предприятий;

5). Зростання прибутку 100 провідних акціонерних товариств РБ за обсягом виручки і, отже, прибутковість вкладення акції підприємств перевершує прибутковість операцій із державними цінними бумагами;

6). Аукціони з продажу акцій, що належать державі, надають позитивний вплив на активність вторинного ринку виробництва і збільшення прозорості ринку, визначення реальну ціну акции;

7). Скорочення списання ИПЧ «Майно» з рахунку фізичних осіб свідчить про зниження інтересу населення придбати акції приватизованих предприятий.

У 1999 триває робота з розвитку ринку цінних паперів з метою низкоинфляционного кредитування дефіциту республіканського бюджету, що передбачає нарощування обсягів емісії ГЦБ, розширення кола інвесторів цього ринку шляхом залучення фізичних осіб, регіональних інвесторів та інших суб'єктів хозяйствования.

Для згладжування різких коливань відсоткові ставки грошового ринку виробництва і підтримки ліквідності банківської системи здійснюються операції Національного банку України на ринку цінних бумаг.

Найважливішою завданням розвитку ринку цінних паперів 1999 року стає подальше формування його інфраструктури у частині вдосконалення механізмів обігу євро і погашення цінних паперів посредством:

— вдосконалення системи біржовий торгівлі цінними паперами, проведення регулярних торгів ГЦБ на майданчику Білоруської валютно- фондовій биржи;

— вдосконалення системи депозитарного обліку, і розрахунків з цінним бумагам;

— проведення комплексу заходів із вдосконаленню нормативної бази, регулюючої ринок корпоративних цінних паперів, включаючи розкриття інформацію про эмитенте;

— вдосконалення системи обліку цінних паперів банків, зокрема переданих довірче управление;

— розширення спектра емітованих банками цінних паперів з метою залучення коштів фізичних юридичних осіб до реального сектора экономики;

— розширення можливостей банків інвестування в цінних паперів з одночасним забезпеченням захисту вкладчиков. 10]

2. Векселі, їх класифікація і функции

Вексель — документ, складений з повним дотриманням запропонованих форм і опосредующий термінове грошове зобов’язання. Вексель — різновид кредитних грошей, кілька століть що застосовується у світовому практике.

2.1. Класифікація векселей

Вексель — це цінний папір, у якій міститься безумовне, абстрактне і, суворо формальне зобов’язання сплатити певну грошову сумму.

2.1.1. Основні терміни, використовувані при розкритті поняття векселі і його назначения:

1). Безумовність — Женевський вексельний закон вимагає, щоб у векселі утримувалося просте та нічим не обумовлене зобов’язання сплатити певну сумму.

Пропозиція, адресуемое векселедавцем платникові по тратте, також має бути простою й нічим не обумовленою. Відсутність з тексту документа безумовного наказу чи зобов’язання призводить до недійсності векселя.

2). Абстрактність — критерій абстрактності передбачає, що боржник за векселем зобов’язаний сплачувати не тільки оскільки вексель видано, незалежно від цього у світлі яких правовідносин він було видано. Не говорить про безпідставності векселі. Він може видаватися для оформлення договору позики, платежу за договором купівлі-продажу тощо. Річ у тім, що у векселі підставу видачі приховано під безумовним зобов’язанням чи наказом сплатити певну суму. З часу видачі векселі між сторонами угоди виникають правовідносини відособлені від початкового угоди та регламентируемые вексельним правом.

3). Формальність — до оформлення векселі пред’являються певні вимоги. Передусім це письмова форма документа. Норми Одностайної закону встановлюють перелік обов’язкових реквізитів, відсутність яких призводить до втрати документом вексельної сили, крім випадків, прямо вказаних у законе.

2.1.2. Класифікація векселів проводиться у разі різним ознаками. У залежність від ознаки, належного основою класифікації, виділяють такі види векселей:

1) По эмитенту:

— Казначейські векселі - короткострокові боргові зобов’язання, випущені Урядом країни чи міністерством финансов.

— Приватні векселі - емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Терміновість таких векселів становить і від кількох тижнів за кілька місяців. Спеціального забезпечення ці папери немає, які ліквідність визначається авторитетом векселедателя.

— Муніципальні векселі - випускаються адміністрацією територіальних одиниць государства.

2) По предмета обслуживаемой сделки:

— Фінансовий вексель — відбиває відносини позики коштів векселедавцем у векселедержателя під певні відсотки, тобто у основі векселі лежить не купівля-продаж, а фінансова операция.

— Товарний вексель — документ, основу якого угоду з купівлі-продажу товару. Продавець передає у власність покупця товар, одержуючи від нього зобов’язання сплатити через певний час вартість товару і за відстрочку платежа.

Товарний вексель є формою комерційного кредиту, подається підприємствами одна одній без залучення коштів банка.

3) По суб'єктам, оплачивающим вексельну сумму:

— Соло-вексель (простий) — безумовне зобов’язання векселедавця сплатити певну суму пред’явнику векселі чи особі, позначеному в векселі, чи тому, кого вона вкаже через установлений термін чи з требованию.

— Тратта (перекладний) вексель — містить письмове, безумовне вказівку векселедавця (трасанта) платникові (трасату) сплатити певну суму пред’явнику векселі чи особі, зазначеному в векселі, або тому, кого вона вкаже через установлений термін чи з требованию.

Різниця між простою й перекладним векселями залежить від розпорядницької фразі векселедателя:

— у простій дії векселі векселедавець вказує - «зобов'язуюся заплатить»,

«зобов'язуюся безумовно сплатити» чи якусь рівнозначну за змістом фразу;

— в перекладному векселі векселедавець робить вексельний приказ:

«платіть». Щоб трасат сплатив перекладному векселем, векселедавця необхідно це дебентура подати для акцепту. Акцепт має бути простим і не обусловленным.

Винятком є те, що акцепт можна обмежувати частиною суммы.

4) По способам відображення в борговій зобов’язанні вексельної суммы:

— Відсоткові - це векселі, зобов’язання платити за яким становить суму коштів та відсотків, нарахованих з цього сумму.

— Дисконтні - це векселі, зобов’язання платити за яким становить певну суму коштів (номінал векселі), які звертаються над ринком із знижкою з номинала.

5) За наявністю або відсутності залога:

— забезпечені залогом;

— незабезпечені залогом.

6) По термінів платежа:

— срочные.

— по предъявлении.

Відповідно до положеннями Одностайної закону перекладний вексель, термін платежу яким не вказано, сприймається як підлягає оплати за предъявлении.

7) За можливості индоссации:

— индоссируемые.

— не индоссируемые.

Індосамент (від італ. in dorso — на спині, звороті) — це передатна напис на векселі, з якої оформляється передача прав у ній від однієї особи (індосанта) на користь іншої особи (індосата). Індосамент проставляється на зворотному боці векселі чи додатковому листе.

Вексель, зокрема виданий без прямий застереження наказ, може бути переданий у вигляді індосаменту (индоссируемый вексель). Якщо векселедавець помістив в векселі слова «за наказу» чи якесь рівнозначне вираз, це робить дебентура не индоссируемым.

2.2. Основні функції векселя.

Вексель слід розглядати, як расчетно-платежное засіб, тобто. він може виконувати функції як засіб платежу і як засіб обращения.

У нормально функціонуючої ринкової економіки вексель став невід'ємним елементом багатьох операцій. У разі перехідною економіки суб'єктів господарювання змушені застосовувати вексельне право з урахуванням безлічі нормативних обмежень підприємницької діяльності. Найбільших результатів, мабуть, досягли фахівці з Російської Федерації. Цьому сприяв має досвід, накопичений в дореволюційний період у Росії і вищі, проти іншими СНД, темпи розвитку. Негативним економічним чинником, позитивно вплинув долю векселі, стала слабко розвинена фінансова система Росії. Неплатежі, які затопили всю державу, змусили шукати шляху виходу. Вивчення закордонного досвіду дійшли висновку, що вексель — одне з найбільш ефективних коштів, що може сприяти розв’язки неплатежей.

(. Основна функція векселі - служити засобом розрахунку, оскільки є найефективніший засіб, що його розв’язки неплатежів. [11]

Застосування векселі дозволяє прискорити процедуру розрахунків, оскільки немає необхідності чекати, поки гроші за товар надійдуть зі Світового банку покупця в банк продавця. З допомогою векселі здійснюється переклад цінностей з розпорядження однієї особи у розпорядження іншого. Отримавши вексель, продавець може врахувати їх у банку, і отримати деньги.

Деякі підприємства міста і банки створюють для зручності розрахунків вексельні союзи, синдикати та інші об'єднання. Такі об'єднання виникають, зазвичай, з урахуванням концернів, консорціумів та інших об'єднань з великими на фінансові потоки, а як і навколо підприємств стратегічних отраслей.

((. Вексель застосовується для заліку боргових вимог як борговий обязательство.

Відповідно до нормами громадянського законодавства зобов’язання то, можливо припинено в цілому або у частині шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, термін яких настав або визначено моментом запитання. Нині існує низка підприємств, надають послуги з встановленню ланцюжків кредиторів і дебіторів та молодіжні організації проведення заліку з певних схемами, зокрема і з допомогою векселей.

(((. У окремих випадках вексель застосовується надання кредитов.

За відсутності у покупця коштів на оплати товару, він виписує вексель з зобов’язанням сплатити певну суму певний строк. Продавець може врахувати вексель у банку і отримає належну суму, а може закласти їх у банку, і отримати у кредит.

Вексель опосередковує кредитні відносини. У основі такої операції лежить угода — надання грошей в борг певний термін під певний процент.

(V. Банки, рідше інших організацій, виступають гарантів по вексельному обязательству.

Оформляється така гарантія шляхом проставления на векселі авалю. У разі невиконання зобов’язання в авалированному векселем вимога то, можливо задоволено рахунок коштів банку (аваліста). Така гарантія пов’язані з додатковими видатками, оскільки дається лише за умови виплати банку винагороди, але приводить до підвищення ликвидности.

Вексель застосуємо під час здійснення факторинговых і форфейтинговых операцій, які отримали широке використання у розвинених країн. Проведення цих операції потребує певного рівня розвитку економічних відносин також відповідної законодавчої базы.

Сплеск вексельної активності зафіксований у Республіці Білорусь на 1996- 1997 роках. Заповнювалися правові прогалини, приймалися державні вексельні програми, але, на жаль, нині векселі вкрай рідко застосовують у Беларуси.

Однозначно визначити причину такий «незатребуваності» важко. Найімовірніше, вплинула державна політика у сфері регулювання зовнішньоекономічної роботи і валютного законодавства. Стверджувалося одне обмеження одним, встановлювалися жорсткі, іноді непропорційними штрафи, що накладалися як у підприємства, і на посадових осіб підприємств. Результатом стало зниження активності білоруських підприємств на зовнішніх ринках, але в ринку вексель не використовується, зазвичай, через поганий поінформованості управлінського персоналу про механізми вексельного обігу євро і про їхнє правовому регулировании.

У першому півріччі 1999 р. Уряд Республіки Білорусь у спробувало оживити вексельний ринок, ухвалюючи постанову «Про затвердженні порядку випуску, обліку, і авалювання векселів суб'єктами господарювання», його пішов наказ Державного комітету Республіки Білорусь у по цінних паперів, яким стверджувалося «Положення про порядок використання боргових зобов’язань для скорочення заборгованостей між суб'єктами хозяйствования».

Характерною ознакою системи вексельного звернення до РБ є домінування два види вексельних зобов’язань [14]:

1) товарні векселі, забезпечені зробленими для підприємства товарами;

2) фінансові векселі, випущені НБ РБ чи іншими недержавними комерційні структури з метою мобілізації додаткових грошових средств.

У 1996 — 1997 роках товарні векселі отримують стала вельми поширеною на практиці місцевих органів самоврядування, сприяючи усунення неплатежів із проведенням розрахунків через місцевих бюджетів. НБ РБ робить спроби створення для банків адекватних умов усунення неплатежів. Наприкінці 1998 року частка векселів НБ у загальному обсягу випущених векселів зросла з 18. 2% до 28. 3%. Товарних векселів 1998 р. випустили у сумі майже 450 млрд. крб. за даними ДК ЦБ РБ.

На той час явно проявилися й всі негативні характеристики вексельного ринку РБ:

— практично цілком відсутня вексельна інфраструктура в РБ;

— недосконала нормативно-правову базу, яка дозволяє інтегрувати країну на міжнародне вексельне пространство;

— зловживання учасниками вексельного ринку, що б ризик вексельних операцій та т.д.

У травні 1998 року НБ РБ приймається «Положення про операціях банків з використанням векселів біля Республіки Білорусь у» № 38, встановлює порядок роботи комерційних банків з векселями.

Становище дозволило комерційних банків виробляти операції кредитування клієнтів на суми, рівні сумам векселів із відсотками, якщо такі було зумовлено, — клієнту видається кредит, але з грошима, а векселем цього ж банку. Встановлюється право комерційних банків здійснювати операцію продажу своїх векселів з відстрочкою оплати й стверджується у спілкуванні банківський вексель.

Запровадження банків вексельне звернення української й дозвіл нею займатися операціями вексельного кредитування (комерційного) і облікового фінансування дуже впливає влади на рішення проблеми неплатежів. [12]

Банківський вексель — простий вексель, це цінний папір, що є безумовне зобов’язання векселедавця сплатити певну суму особі, зазначеному на векселі, або особі, зазначеному у вигляді передавальної написи, у призначений термін або за предъявлению.

З правової погляду, вексель опосередковує цивільно-правове грошове зобов’язання позики. З економічного погляду, кредитні відносини між векселедавцем і векселедержателем.

Фінансові векселі (казначейські, банківські) містять у своїй основі облигационную сутність, тому, поруч із комерційними векселями (товарними) є засобом оформлення кредитних відносин. З чого слід, що час продажу банком свого векселі клієнту між банком і клієнтом виникають відносини кредиту — банк повинен клієнту суму, сплачену їм за вексель, і плату користування цієї сумою вигляді відсотків (дисконта).

Це зобов’язання банку чітко зафіксовано у виданому векселе. 13]

Банк емітує свої векселі і продає за гроші. Заплативши за банківський вексель, векселетримач поступається (з передачі своїх грошей) право доступу товарів векселедавця, а ще через нього тому, хто отримає у тому ж банку грошовий кредит. А сам векселетримач отримує замість ліквідне расчетно-платежное засіб, що відновлює його декларація про придбання товарів та послуг. Отже, підвищується платоспроможність (попит) за збереження колишньої товарної маси, що у своє чергу свідчить про наявність прихованої емісії зайвих гроші з подвійним тиском на товарний ринок. Однак це небезпека от-от може виникнути лише тоді перманентних випусків банківських векселів, які заміняють одне одного, оскільки терміни оплати окремих векселів кінцеві. Випуск векселів банками на фінансування оборотних засобів підприємств скажімо до того часу, коли його негативні наслідки стануть переважати над позитивними. [12]

Список використовуваної литературы:

1) Р. Барздов. Особливості організації вторинного ринку державних цінних паперів Республіка Білорусь — Банківський вісник, № 2/98. 2) Банківський кодекс Республіки Білорусь у, ст. 53. 3) Курс економічної теорії. Під загальною редакцією: Чепурина М. Х., Киселевой

Е.А., Вид-во «АСА», Кіров, 1995 р. 4) И. Нечаева «Курс на безинфляционное фінансування дефіциту бюджета»,

НЭГ № 13 1997 р. 5) Економічні тенденції у Білорусі. Ось Квартальне обозрение,

Інформаційний відділ ТАСІС 6) І. Василевич. «Інфляція допомогла», Білоруський ринок, № 1, 1999 р. 7) Д. Климко «Рік великого перелому», НЭГ № 7, 1999 р. 8) Р. Ю. Тихонов, Ю. О. Антоненко «Ринок державних цінних бумаг»,

Мінськ, 1998 р. 9) Д. Климко «Фондовий ринок Республіки Білорусь у: стан і перспективы»,

— Банківський вісник, № 4 1999 р. 10) основні напрями грошово-кредитної політики Республіки Білорусь у на

1999 рік. Утв. Протоколом засідання Правління НБ РБ № 41 від 01. 03. 1999 р. 11) Р. Ю. Тихонов, І.Н. Панфьоров «Вексель: генезис, функції, механизм»,

Мінськ, 1997 р. 12) А. В. Давыдов «Роль банків вексельному зверненні», Вісник Асоціації білоруських банків, № 7 від 19. 02. 1999 р. 13) И. Михайлова, Т. Купрюшина «Банківські кредити векселями: існують, та наслідки», Вісник Асоціації білоруських банків, № 3 від 22. 01. 1999 г.

14) В. А. Котова «Інфраструктура вексельного ринку: основні засади створення і функціонування», Вісник Асоціації білоруських банків, № 30 від 30. 08. 1999 г.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой