Гроши

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема лекції № 1: Гроші: сутність, історія та функції.

Проблеми:

1. Гроші: сутність та коротка історія їхні розвитку. 2. Функції грошей та різні підходи перед тим. 3. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати M1, M2, M3, L. 4. Грошовий обіг. Закон копійчаного обігу. 5. Грошова реформа. Особливості її проведення в Україні.

Рекомендована література:

1. Борисов Е. Ф. Економічна теорія. — Москва: Юристъ, 1997 2. Гальчинський А. Теорія грошей. — Київ: Основи, 1996 3. Дорнбуш Р., Фішер З. Макроекономіка. -Київ: Основи, 1996 4. Жукова Е. Ф. Загальна теорія грошей немає та кредиту. — Москва: Банки і биржи,

ЮНИТИ, 1995 5. Основи економічної теорії. — под редакцією Климко Г. Н. — Київ: Вища школа, 1997 6. Кравець У. Гривня — жіночого роду Вісник НБУ. — 1997. — № 9 7. Основи ринкової економіки. — под редакцією — Київ: Ли-бідь, 1995 8. Макконелл К. Л., Брюс С. Л. Економікс. Принципи, проблеми освіти й політика. -

Москва: «Республіка», 1992 9. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. — Тернополі: АТ «Тарнекс», 1993 10. Савлук М. І. Гроші та кредит. — Київ: Ли-бідь, 1992 11. Чухно А. Передумови й результати грошових реформ у постсоціалістичних країнах Вісник НБУ. — 1997. — № 5 12. Ющенка У. Результати реформи мовою цифр Вісник НБУ. — 1997. — № 9

1. Гроші: сутність та коротка історія їхні розвитку.

Гроші - одне із найдавніших явищ суспільства — відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди привертали до собі пильну увагу науковців.

Гроші - це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним із найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, то й повній зайнятості. Та навпаки, зле функціонуюча грошова система може статі головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.

Гроші - це категорія товарного виробництва й товарного обігу. Вони мають товарне походження й виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками із приводу обміну продуктами роботи через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер роботи. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати й отримані результати.

Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їхнього функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей в підручнику «Економікс» Макконнела та Брю. На запитання «що таке гроші?» автори підручника дають відповідь: «Гроші є тім, що смердоті роблять. Ті, що виконує функції грошей, є грішми».

Незважаючи на багатовікові дослідження й велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної і остаточної відповіді на запитання, що таке гроші. Уявлення, котрі не викликали сумнівів тільки в суспільних умовах, зі зміною останніх брали суперечність із реальною дійсністю й відкидалися.

Вочевидь, все це можна пояснити тім, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в які смердоті функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з’ясувати запитання про їхнього походження, про заподій, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару товару. Спочатку це був випадковий й епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було б обмінятись. Розвиток суспільного поділу роботи, зокрема виділення скотарства й землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово з загальної маси товарів стихійно виділялись такі, котрі почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях був худорба, в інших — зерно, в третіх — хутро тощо. У одного і того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках й у різних народів до одного й тієї ж годину існували різні найбільш ходові товари, котрі виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва й товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що Перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в 8−7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети з золота.

Протягом тривалого годині на обігу використовували повноцінні монети, реальний зміст які відповідав їхнього номінальній вартості. Скарбниці окремих країн помиляюся отримувати прибуток від випуску монет. Та і назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їхнього металевого змісту. Так, приміром, фунт стурлінгів ставши грошовою одиницею Англії як фунт срібла.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. У обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість які значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їхні емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями чи центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн з функціонуванням товарних грошей було б характерним використання системи біметалевого обігу — паралельної емісії золотих й срібних монет. У цьому випадку Державою встановлювалися фіксовані пропорції між їхні номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих й срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші, вартість які на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють тих грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.

Повний відхід од конверотованості паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін под годину великої депресії й в Перші післякризові рокта. Проте такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 -x рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася й на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулося цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, й воно та перетворилось на звичайний товар.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 июля 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було б визначено Український карбованець. Ухвалою Центральної Заради від 19 грудня 1917 року було б видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Напис «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на територї України, — російською, російською, польською та єврейською (івритом). З випуском стокарбованцевої купюри заговорили українською у «язаний вибір тризуба як державного герба України.

Після введення купюри в обіг майже одразу ж було б зафіксовано випадки її фальшування. З огляду тих, але в деякі політичні заподій (так, УНР, Яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 января 1918 року «самостійною, ані від кого ніхто не залежною Державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці - гривні. Протягом 1918 року в Берліні було б видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було б виконано уже после проголошення гетьманату на чолі із Павлом Скоропадським).

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі із Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було б проголошено гривню. «Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України. Це становище спричинилося до проведення у 1922−1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця. 1924 року було б встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом залишкового утвердження радянської валюти. Акт проголошення незалежності України відкрив шлях запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала статі, згідно із традиціями як доби Київської Русі, то й періоду визвольних змагань 1917−1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то тут для неї пропонувалися назви «сотий», «резана», але й врешті було б віддано перевагу звичній вже «копійці». 1992 року Перші зразки української національної валюти було б виготовлено в Канаді за ескізами В.І. Лопати. Однак в обіг в Україні із 1992 року було б введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — Український карбованець, чи купоно-карбованець.

З цого випливає, що:. Гроші - непросто товар, а носій певних суспільних відносин, формування які зумовило виділення з широкого ряду товарів одного — копійчаного. як результат тривалого історичного розвитку товару й форм вартості гроші сам не можуть бути застиглим, раз й назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, то й за формами існування

2. Функції грошей та різні підходи до них.

Різноманітність й складність виробничих відносин, котрі втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна із такі форми здобула назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним із найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не лише трактування окремих функцій, а і їхнього кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, то й всередині кожної із них.

У працях Д. Рікардо віддавалася перевага функцій грошей як засобу обігу. «Гроші, — писавши він, — є товаром, … що служити загальним засобом обміну». У книзі англійського економіста Т. Крампа «Феномен грошей» грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства. У підручнику «Економікс» підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості і засобу її збереження. Економісти Долан та Кемпбелл визначають гроші як засіб нагромадження. У книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говоритися про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницію рахунку й зовсім не згадуються функції засобу платежу й світових грошей.

Представники марксистської теорії грошей визнають п’ять їхнього функцій:. Міри вартості. Засобу обігу. Засобу нагромадження. Засобу платежу. Світових грошей

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження й вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Це відбувається бо у товарах й грошах втілена абстрактна праця, причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, виражена у грошах, є його ціною. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість копійчаного матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості копійчаного металу.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості копійчаного металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їхнього допомогою можна надати кількісного виразу усім економічним процесам й явищам на мікро- й макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їхні організація і управління.

Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який уявлень там готовністю суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін — бажання продати й готовність купити — визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та котра задовольняє обох суб'єктів операції. До цого і зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи із товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Алі і при зустрічі із покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не обов’язкова. Продажів взагалі може відбуватися в борг, под майбутні гроші, але й ціна визначається в останній момент операції купівлі-продажу. Тім понад не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте смердоті повинні матір чітке уявлення про мінову вартість грошей, котра фактично склалася й діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником у їхнього обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, зливки й т.д., чи їхні паперові замінники.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу й обробки), а тому, як й неповноцінні монети, смердоті є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку й використовує їхні як замінник повноцінних грошей.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою Т — Р — Т.

Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, после чого товари виходять з сфери обігу. Проте сам гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого.

З розвитком ринкових відносин й сфери використання грошей як засобу обігу розвивались й розширювалися вимоги до них.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте й у сфері поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей товару й гроші залишать сферу обігу й утворять скарб.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей й тимчасового вилучення засобів й предметів роботи має накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не лише золото чи срібло, а і металеві та паперові знаки грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їхнього можна безпосередньо перетворити товару. Тому якісно смердоті не мають між, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена й на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею й якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд із безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їхні нагромадження у вигляді предметів розкоші із золота та срібла. Це приводити доти, що, із одного боці, все более розширюється ринок для золота й срібла незалежно від виконуваної ними функції, а із іншого -створюється приховане джерело пропозиції грошей, яку є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій з них, де нагромадження вартості зумовлюється потребаами розширенного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення й є відносно короткочасним, цю функцію гроші фиконують у формі знаків вартості. У тій ж частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межіми усталеного процесу суспільного відтворення, воно та носити форму скарбу і обслуговується дійсними грошима — золотом.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних й платіжних засобів, котрі постійно створюються у суб'єктів копійчаного обігу внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями й витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, одну годину виходять із обігу, зупиняють свій рух, й їхні маса визначається іншими, более широкими потребами, ніж потреби копійчаного обігу.

Проте ці відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж прктичний характер. На практиці усі складові грошової маси виступають як єдине ціле й легко переміщуються з нагромаджень в обіг й навпаки.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширенного відтворення.

Ця функція тісно пов’язана із функцією грошей як засобу обігу. У товарообороті, опосередкованому грошима (продажів зазаради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник й виконували функцію засобу обігу. Колі гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то смердоті виконують функцію засобу платежу. Цю функцію смердоті здійснюють як у сфері товарного обігу (продажів товарів у кредит), то й поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші. Колі власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна й рядків погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселі, так саме як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель — це боргове зобов’язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з’явились в Італії в середні віки. Спочатку їхнього використовували для пересилання грошей, потім смердоті почали проникати до сфери товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу й загального копійчаного забов’зання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселі: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, коли й кім, в якому місці й за годину бачено вексель, рядків й суму платежу по ньому. Вексель підписує тієї, хто його видав. У векселі не вказується, за що видане грошове зобов’язання.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує вексулі, розплачуючись них власними векселями, котрі нащиваються банкнотами.

Банкнота — це зобов’язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише под векселі, а і под золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти — важливі елементи функціонування ринку. У процесі становлення ринкових відносин, виникнення й зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій стране смердоті починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними й паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають із функції обігу, у тому годину як кредитні - із функції платежу. Паперові гроші випускає держава, котра вимагає від всіх суб'єктів ринкових відносин приймати їхнього у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, смердоті не обов’язкові для приймання, але й забезпеченню золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів й, таким чином, не перевищують потреби у яких. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими й кредитними грошима стираються.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті й забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, котрі визначаються поділом цого ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб'єкт економічних відносин — держава, котра представляє й захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності более високого рівня, ніж на внутрішньому, котрі впливають й на відносини безпосередніх покупців та продавців.

Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото й срібло, але й згодом функцію світових грошей почало виконувати лише золото. Нині витіснення золота із копійчаного обігу стосується й світових грошей. Паперові знаки відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими й бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як:. Загальний платіжний засіб. Загальний купівельний засіб. Абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі

як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної догоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо)

як загальне втілення суспільного багатства гроші у світому обігу виступають тоді, коли багатство переноситися із однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей.

У сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний й купівельний засоби, виступають у вигляді національних грошових одиниць. Ці перетворення зумовлені самим розвитком світової економіки і адекватними йому змінами міжнародних платіжних відносин:. Сформувався широкий світовий ринок з системою взаємозв'язків й взаємозалежностей між його суб'єктами, із широким розвитком між ними кредитних відносин й банківського обслуговування. Таких умовах світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво й відпала потреба використовувати для цого золото. Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало цим державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не так на внутрішньому, але в міжнародних ринках

4. Грошовий обіг. Закон копійчаного обігу.

Грошовий обіг — це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об'єктивною основою копійчаного обігу є товарне виробництво, при якому товарний світло поділяється товару та гроші.

Грошовий обіг поділяється на дві сфери:. Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами. Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання які здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електроних переказів.

Переважну частину його в країнах із розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок й боргів перерахуванням грошових торб по разунках, що відкриті учасникам копійчаного обороту у трилітрові банки, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини копійчаного обороту зумовлено насамперед дешивізною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів.

Кількість грошей, необходимых для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом копійчаного обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю товарів й рівнем цін на кожний із них) й швидкості обігу одноїменної грошової одиниці

До = Ц О

К — кількість грошей, необходимых для товарного обігу у даному році

Ц — сума цін товарів, що реалізуються у даному році Про — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває более складного вигляду:

Кп = (СЦ — До + П — ВР) Шо

СЦ — сума товарних цін

К — сума цін товарів, проданих у кредит П — сума платежів за борговими зобов’язаннями ВР — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів Що — середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім правильне. Праворуч у бо частина товарів продається у кредит й оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна частина боргових зобов’язань погашується шляхом не сплати готівкою, а їхні взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону копійчаного обігу виступають товарна маса, Яка перебуває в обігу, рівень цін товарів й швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, котрі перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того і не швидкість обігу грошей щалежить від їхнього кількості, а кількість обігу грошей залежить від їхнього кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню грошової маси.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Колі, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала із обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг з скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних й відвідних каналів копійчаного обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із 17 ст. перебувають паперово-кредитні гроші, котрі підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цого специфічного закону полягає до того, що їхня кількість у сфері обігу винна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого й мав такуж купівельну ціну, як й золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умів, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

З сформульованих законів випливає дуже важливий принцип копійчаного обігу — обмеження грошової маси регулярними потребами обігу. Звідси, у свою чергу, випливає висновок про ті, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відігріє грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг й належати державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що застосоуються у готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам було б потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, те в наш годину — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують тепер приблизно 90% всіх грошових платежів США, а кожен чек у середньому 10 разів переходити із рук у руки. Чинниками прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.

3. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати M1, M2, M3, L.

Функціональні форми — похідні від грошових функцій, їхнього логічне продовження. Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно штрокою палітрою наявних функціональних форм грошей. У економічній науці та практиці протягом тривалого години широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, основою якого покладено ступінь ліквідності кожної із них.

Національний банк України розраховує обсяг грошової маси за допомогою грошових агрегатів, котрі репрезентує встановлене законодавтсвом відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.

Склад грошових агрегатів: М0 — гроші поза банками; М1 = М0 + кошти на розрахункових й поточних рахунках у національній валюті; М2 = М1 + строкові депозити у національній валюті, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження; М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків.

Агрегат М1 являє собою грошову масу у вузькому розумінні. У нього включаються два визначальні блоки грошей:. Готівкові гроші (металеві і паперові). Трансакційні депозити — вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки і ощадні установи, кошти із які можуть бути передані іншим особам у вигладі відповідних платежів згідно із комерційною угодою, що здійснюється за допомогою чеків чи електронних грошових переказів. Трансакційні депозити — це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять процентів, а лише дозволяють власникам їхні користуватися чеками та електронними переказами.

Окрім цих форм грошей, у різних країнах до структури грошей у вузькому розумінні цого поняття включають й деякі інші грошові форми. Це, зокрема, певні чекові депозити, що відрізняються від вкладів до вимоги тім, що ними можна отримати певний відсоток.

М1 охоплює тих грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу й без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жадних обмежень й із незначними витратами. М1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.

Агрегат М2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цого поняття. Гроші, що входять до цого агрегату, отримали назву «майже грошей» чи грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М1 полягає до того, що, якщо гроші, що входять до агрегату М1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Алі їхні можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку чи чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М2 — це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження.

Грошова маса агрегату М2 має более розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агругату М1 та безчекові ощадні рахунки в російських банках та ощадних установах, що їхні можна легко перевести у грошову чи чекову наявність, використавши як засіб обігу.

У банківській статистиці США різний ступінь ліквідності мають й термінові вклади (коротко-, середньо, — й довготермінові). Відповідно дрібні коротокотермінові вклади (до 100. 000 $) включаються в агрегат М1, середньотермінові - в агрегат М2. Коли ж до значних довготермінових вкладів підприємств, то статистика окремих країн відносить їхні ло агрегату М3. Ці вклади, котрими, як правило володіють підприємтсва, предствлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів. Це забезпечує їм достатню ліквідність, можливість конвертації у грошові форми более високого рангу.

Агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків. До М3 включаються грошові складові, котрі більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.

У 1980 р. США уведень у статистичну практику ще один грошовий агрегат L, який включає:

1. М3 2. Ощадні облігації: облігації, що випускаються урядом й, як правило, продаються дрібним вкладникам 3. Векселі, акцептовані банками: зобов’язання банків сплатити визначену суму у визначений годину 4. Комерційні папери: короткострокові боргові зобов’язання корпорації 5. Короткострокові державні облігації: облігації, що випускаються урядом й погашаються не пізніш як за 12 місяці

Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не лише кількісно, а і якісно. Так, перший агрегат М1 виражає масу грошей, котра знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов’язана із товарною масою, що проходити процес обміну, й безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме тому цей агрегат винен бути об'єктомнайактивнішого регулювання.

У інших грошових агрегатах враховані також нагромадження грошей у різних організованих формах. Ці гроші тимчасово вийшли із обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромаджень смердоті відносяться до різних грошових агрегатів.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними чинниками. Так, обсяг агрегату М1 передусім залежить від обсягу товарообігу та швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів визначаються, крім того, розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обігу тощо. Ці відмінності повинні враховуватись при використанні того чи іншого агрегату в практиці регулювання копійчаного обігу.

25. Грошова реформа та особливості її проведення на Україні.

Грошова реформа є одним із інструментів грошової політики. Роведення грошових реформ, зміст які зводиться до повної чи частокової структурної перебудови Державою наявної в стране грошової системи, завжди вимушене.

Кожна грошова реформа є індивідуальною й неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації копійчаного обігу тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак й їхнього функціональному втіленні.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови Державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи: грошові реформи у вузькому і широкому розумінні цого поняття. У першому випадку йдеться про проведення заходів з заміни дійсної грошової одиниці та відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови системи копійчаного обігу; у іншому — про запровадження принципово нової за структурою й змістом системи функціонування та обігу грошей.

Грошові реформи у вузькому розумінні цого поняття мають кілька різновидів. Це:. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри із одночасним чи поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої зміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміну державної символіки тощо. Грошові реформи із деномінацією копійчаного обігу. Це дещо складніша форма грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін. Грошові реформи конфіскаційного типу (із деномінацією копійчаного обігу чи без його зміни)

За часовим лагом здійснення обмінних операцій теорія й практика розмежовують одномоментні грошові (рядків проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7−10 днів) й грошові реформи паралельного типу. Перші називають іще «шоковими» реформами. Назв тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, чи реформи «шокового» типу.

Реформи паралельного, чи, як їхні ще називають, консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. У результаті протягом певного години, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара і нова, відбувається відповідна сегментація сфери копійчаного обігу.

Грошові реформи в широкому розумінні цого поняття від розглянутих вище реформ тім, що смердоті передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а і структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних й кредитних відносин. Грошова реформа винна обов’язково доповнитися системою практичних заходів, котрі б гарантували її повномірний характер. Ключовими середних мають бути:. Дії із нормалізації товарно-грошових відносин, й в першу чергу рішуче обмеження бартеру як зони економічних зловживань. Удосконалення управління валютною та емісійною політикою із тим, щоб стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні. Скорочення поширеної практики викоритання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів. Недопущення безконтрольності із боці держави за відпливои капіталу та грошової маси в тіньову економіку й за кордон. Запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами розміщення та напрямами використання валютних резервів держави

Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці й особливо — пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці. Лише стійка й надійна валюта робить можливим повне використання роботи, капіталу, матеріальних ресурсів.

Грошова реформа винна пов’язуватись із іншими аспектами економічної реформи, перш на із приватизацією, розвитком виробництва, платіжним балансом, дефіцитом державного бюджету. Інакше кажучи, для грошової реформи потрібна сприятлива економічна ситуація. Це — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно мають утвердитись дворівнева банківська система, створені резервні фонди, розвинутий ринок цінних паперів, діяльність фондової біржі.

7 листопаду 1992р. Президент України підписав Указ «Про реформу грошової системи України», за яким із 12. 11. 1992р. купоно- карбованець було б впроваджено й у сферу безготвкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на територї України припинилися. З введенням у безготівковий обіг Український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він ставши єдиним на територї республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року, створила необхідні передумови для проведення іншого етапу грошової реформи. Її відкритий й безконфіскаційний характер забезпечив зростання довіри не дуже до національної грошової одиниці, а і до усієї системи органів державної влади України. Посилення у 1995 році й першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, Яка згідно із Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави. 25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було б оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший ж дня реформи за встановленим курсом було б перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було б перераховано у гривні за курсом 100 000 карбованців за гривню без чи- які обмежень й конфіскацій з вільним їхнього використанням у гривнях. Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, то й карбованці із поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було б припинено й єдиним законним засобом платежу на територї України із цого моменту стала гривня. З початку реформи усі видачі готівки із кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались лише у новій національній валюті.

Сьогодні можна впевнено заявити, що грошова реформа:. Забезпечила впровадження одного із найважливіших атрибутів державності - національної грошової одиниці. Сприяла неухильному зниженню інфляції. Дала змогу усунути значні коливання обмінного курсу. Стимулювала зростання надходжень іноземної валюти в державу (у тому числі і Повернення українських капіталів, що збурігаються за кордоном). Сприяла створенню кращих умів для залучення іноземних інвестицій

Реформування попереднньої грошової системи й розбудову нової супроводжували дві ключові акції:. Заміна тимчасового карбованця на постійну національну валюту. Здійснення деномінація та відповідна нуліфікація, тобто одночасне зменшення однаковою мірою (масштаб 1: 100 000) всіх грошових вимірів, вартісних й цінових показників та параметрів функціонування економічної системи.

Усі це, безумовно, позитивно вплинуло на фінансову ситуацію в Україні. У результаті різко скоротилася кількість банкнотів на обігу, що суттєво полегшило бухгалтерський облік, роботу касирів, банківських установ, торговельної мережі, всіх суб'єктів господарювання.

Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було б створено один із невід «ємних атрибутів державності - національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грощової реформи у нашій державі, розглядаючи введення української валюти — гривні - як свідчення початку стабілізації української економіки.

Висновки:

. Гроші - це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на чи- який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Головні функції грошей:

Міри вартості

Засобу обігу

Засобу нагромадження

Засобу платежу

Світових грошей. Грошові агрегати: М0, М1, М2, М3 та L. Грошовий обіг — це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой