Манон Леско

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

18 століття мови у Франції - час занепаду й розкладання абсолютистській монархії і підйому середніх класів. Після смерті Людовіка 14 настав час регентства Філіппа Орлеанського (1715−1723) у вигляді те, що новому наступникові престолу Людовіку 15 були лише 5 років. Час регентства зазначено розгулом і аморальністю моралі воно діаметрально протилежно ханжескому життю при Людовіку 14. У наслідок виявилося, що Людовік 15, залишив світу афоризми «На моє століття вистачить» і «Після мене хоч потоп», добре що характеризують якість його управління, ні Людовік 16 не змогли поправити хитку становище Франції на початку 18 століття, що призвело до Буржуазної Революції. Між станами спостерігалася величезна прірву: дворянське стан мало велику кількість привілеїв, володіла майже всієї землею і сплачувало податки, тоді як селяни, задавлені податками, розорялися, жебракували і помирали з голоду. Буржуазія, хоч і ставала квітучим класом, їй тісно у межах абсолютизма.

У цілому нині основний ідеєю життя Франції 18 століття стояла боротьби з політичної, культурної революції й громадської системою абсолютизму, завершена Великої Французької революцією, що остаточно знищила сліди феодалізму призвела до перемозі буржуазию.

18 століття також називають епохою Просвітництва, оскільки цей час активної діяльності просвітителів. Просвітництво увірвалося у всі сфери життя Франції. Культура, політика, суспільне життя відчули у собі вплив діяльності просвітителів. Подарувавши світу девіз «Свобода, рівність і братство» вони намагалися створити свою модель державного будівництва, засновану на справедливості, де свобода чоловіки й повага до особистості було б наріжним каменем. Одне з найважливіших аспектів у структурі світогляду просвітителів була церква Косьми і їхнє ставлення до релігії. Спочатку вони були деистами у ставленні до Богу, відводячи йому роль початкового творця лише. Та згодом, у другій половині 18 століття, чільне посів атеїзм, матеріалістично яка пояснювала б походження світу. Всі надії просвітителів пов’язували з людським розумом і зміною свідомості людей. Рушійною силою прогресу вважалися не економічну причину, а розвиток науку й накопичення знань. У філософії основою Просвітництва став матеріалізм, тісно пов’язані з розвитком наук і накопиченням фактичного матеріалу. Особливо розвинулися природні науки.

Серед усіх сфер діяльності якнайвиразніше ідеї Просвітництва відбила література. Для 18 століття відзначився просвітницький класицизм, що базувався на класицизмі 17 століття. Старі літературні форми було сповнено новим змістом, з’явилися нові жанри такі як філософський роман, громадянська трагедія, політичний філософський трактат, які спричинилися переважанням публіцистичних, пропагандистських, сатиричних тенденций.

Як було вказано вище, більшість жанрів літератури зазнало певні зміни умовах. Епоха Просвітництва відрізняється наявністю великої кількості багатотомних творів, зборами творів і можна дійти невтішного висновку, що жанр роману мав велике значення для літератури 18 століття. Саме тоді з’являється кілька нових різновидів роману. Роман моралі, який відбиває соціальні й моральні закономірності життя, основоположником якого у Франції був Ален Рене Лесаж, філософський роман- трактат і реально-психологический роман, обговорює суттєві проблеми людського буття, основоположник якого П'єр Карла де Шамблен де Мариво.

Реально-психологическим романом є твір Антуана Франсуа Прево «Манон Леско». Перш ніж приступити розбору поставленої теми слід зазначити кілька слів про автора твору. Особистість Антуана Франсуа буд «Экзиля Прево дуже незвична, його біографія нагадує життя авантюрних героїв повну пригод, стрімких злетів і падінь. Досить сказати, що у 22 року Прево встиг побувати 2 разу солдатом і 2 разу ченцем, щоб скласти уявлення характері. Вперше Прево пожартував, коли народився 1. 04. 1697 г. у ній нотаріуса в Эдене. У 1711 року батько його віддає в єзуїтський коледж, де зараз його навчається до 1715 року, після що він потрапляє у полк на військову службу. Проносив 2 року мундир, він намагається повернутися до єзуїтів, але пам’ятаючи його відставку, вони йому відмовляють у тому. Домігшись все-таки дозволу вторинного вступу до монастир, Прево, напевно, був би хорошим ченцем, якби в світлі не існувало жінок Сінгапуру й мирських радостей. Вагнер втік вдруге з їхнього монастиря, він знову ненадовго перебувають у армії, і робить кілька днів в монастир бенедиктинців. Декілька десятків років він переходить вже з монастиря в інший й у 1726 отримує сан священика. У 1728 року виходять перші томи «Нотаток знатного людини», від яких Прево змушений бігти до Англії, перейшовши попутно в протестантизм. Далі він кочує з країни країну, поки знову повертається до Франції, перейшовши знову у католицтво. 40-і роки письменника проходять щодо спокійно на роботах над перекладами, керівництві різними виданнями. Він спілкується з такими відомими письменниками, філософами. Похилі роки Прево проходять досить спокійно. Смерть Прево настала, певне, від апоплексичного удару 26. 11. 1763 г.

Бурхлива біографія проте завадила творчої діяльності. Значне місце у життя Прево займала література. Прево — автор багатотомної твори «Записки знатного людини» (1728−1731), многофабульного і многогеройного роману «Англійський філософ, чи Історія Кливленда, незаконного сина Кромвеля» (1732−1739) і роману «Киллеринский настоятель» (1735−1740).

Але, попри багатотомне творчість, сучасному читачу Прево в першу чергу відомий як автор невеликого роману «Манон Леско». Твір було написане в 1731 року, під час творчої наснаги автора і розквіту усіх її творчих сил. Вважають, що час створення роману збігаються з моментом її захоплення авантюристкою Лєнки. Розповідь тягнеться з першої особи, що дозволяє припустити автобіографічність роману. Зіставляючи особистість автори і головний герой можна побачити загальні риси, такі як ухвалення духовного сану і від нього на наслідок, багата авантюрами життя, наявність невірних коханих, важкі душевні переживання. Ця форма (розповідь від 1 особи) дає підстави налагодити тісніший контакти з читачем, приймаючи вид сповіді молодої людини про свого кохання. Роман за своєю сутністю новаторський, оскільки Прево робить глибокий психологічний аналіз особистості і натомість звичайних побутових явищ, занурюючи героїв в типові для 18 століття ситуації та обставини. У вашому романі ся не дає описи реальності як такої, і осягнути суть часу й моралі Франції ми можемо лише крізь психологічний аналіз головних героїв, оскільки безпосередньо нього маємо розкривається тісний взаємозв'язок часу й моралі з психологією, та страшної суперечності з-поміж них. Перед нами схлестываются піднесені почуття, душа людини з вульгарністю і ницістю навколишнього світу. Вони протистоять одна одній, створюючи напружене полі боротьби за людську особистість. Не зрозуміло що замість володіє, — доля героєм чи герой долею. Сюжет досить типовий для 18 століття: юнак шляхетного походження закохується в дівчину нижчого стану; атипичность ситуації у тому, що любов носить не фривольний легковажний характер, але це глибоке всепоглинаюче почуття не потребує злагоді із розумом. Трагедія розігрується з кінця відчуття провини і його довкілля. Ламаючи принцип класицизму Прево наділяє благородними почуттями не високопоставлених осіб, а людей простіше, яким, щоб зберегти своє кохання треба докласти максимум зусиль. Матеріальні проблеми, відсутність єдиної моралі у суспільстві, дуже велике відмінність станів, створюють проблеми головних героїв, добре характеризуючи реальність 18 століття. Оскільки роман «Манон Леско» — це своєрідний вираз віри письменника, у можливість протистояння людини влади грошей; автор наділяє героїв однаково позитивними і негативними якостями, ставлячи в різні ситуації, де ми можемо спостерігати з їхньої прикладі еволюцію людської душі. Якщо кавалер де Гріє є чи менш цільною особистістю, яка вдосконалюється життям, то Манон безтурботна, легковажна, злегка цинічна на початку не справляє враження розсудливу, глибоко почуває жінку у кінці розповіді. Це яскравий приклад еволюції людської душі, й перемоги почуттів над безнравственностью.

Коли головним героєм знайомиться зі своєю майбутньою коханої, перед нами дівчина 16 років, відзначена першим зачаруванням юності, зовнішність якої мало цілком узгоджується з її діями. Вона не ніяковіє зверненням до неї де Гріє, недовго думаючи, погоджується втекти з них і, не спасувавши, каже своєму провожатому, що «молодий людина її брат. Вона тримається спокійно і впевнено, не відчуває ні страхів ні докорів сумління. Перебуваючи з де Гріє в Парижі вона без докорів сумління змінює йому з паном Б… Не скажеш, що не любить де Гріє, але у цей час нею важливіше хороший стіл, гарний одяг, безбідне життя. Кохаючи головний герой, вона все-таки під час першого чергу піклується себе, скрашуючи свої відмови і прохання пристраснішими пестощами. Віддаючи свого коханого, вона плаче, але рішення свого не змінює: „. в погляді її, зверненому прямо мені було щось незвичне. Не міг розібрати, була то любов чи жаль… Нарешті сльози потекли з її прекрасних очей: брехливі сльози!“. Автор навіть вводить інформацію щодо точної часу вірності Манон — 11 днів. У даной ситуації вона справжня представниця свого часу. Усе за схемою „. побачивши їх у вікні, він. закохався; що освідчився із нею як й належить відкупнику, тобто вказавши їй у листі, що сплата буде сумірна зі її пестощами … вона поступилася у тому, щоб витягти з нього неабияку суму…“. Такі описи ми можемо побачити у Кребийона ». жінці було чимало сказати тричі, що вона мила і більше щось требоволось. «; у Шодерло де Лакло і т.д.

Наступний оскільки ми зустрічаємо Манон під час її відвідин де Гріє в семінарії. Це ще більше чарівна створення, «настільки у неї вишукана, ніжна і приваблива; сама любов! Весь образ її мені видався чарівним». Вона, каючись, прийшла просити вибачення в свого коханого упродовж свого невірність, запевняючи його, що цього не повторитися. Але не зовсім зрозуміло чому її це робить. Чи то їй набрид її багатий власник, чи вона справді сильно любила де Гріє, не усвідомлюючи глибини свого відчуття. Отут варто звернутися до з психології та характеру самої Манон. Гі де Мопассан писав неї «Це- повна протиріч, складна мінлива натура, нещира, порочна, але приваблива, здатна на нез’ясовані пориви і почуття, забавно прямодушна і естественная… она відрізняється від штучних образів чесноти і пороку, настільки спрощено виведених сентиментальними романістами, які уявляють, що це характерні типи, не розуміючи, який багатосторонній буває людська душа». Душа її (Манон) не позбавлена чистоти і порядку щирості, але Манон змушена пристосовуватися до обставинам, щоб вижити. Як кожна жінка вона любить розкіш, задоволення її лякає всякий натяк на обмеження себе у чимось. Вона любить гроші заради грошей, вона зневажає золото, але щоразу за її нестачі готова на будь-які жертви, щоб отримати цю гарантію в задоволенні. І, тим щонайменше, отримавши гроші, вона витрачає, не замислюючись про майбутньому «Жодна дівиця була такі малі прив’язана до грошам, як; але він втрачала усе своє спокій, ледь виникало побоювання, що може бракувати. Її було займало стан нашого гаманця. Аби лише провести день приємно. Розваги нею були настільки необхідні, що них не міг бути впевненим у її настрої». Манон не відчуває докорів сумління, коли видобуває гроші будучи утриманкою, несвідомо вона живе відповідно до психології, яку виводить де Гріє, більшість вельмож і багатіїв — дурні, що тілесні і душевні якості дано у доля бідним як засобу долати свої нещастя і злиденність. Вони отримують частку у багатстві вельмож, служачи їх розвагам: і їх дурять… з якого боку не подивитися, дурість багатіїв і вельмож — чудовий джерело доходу для малих цих. Манон втікає від пана Б…, прихопивши гроші й сукні. Вона досить забезпечена і може це собі дозволити бути про те, кого вона любить. Постигнувшее їх нещастя, пожежа, у якому згоріли все речі молоді, знову ставить під загрозу щастя їх особистому житті. Манон, недовго думаючи, знову застосовує доступний їй спосіб добування грошей, погоджуючись попри пропозицію брата стати утриманкою р- на Г. М. Різниця лише тому, що вона попереджає де Гріє про своє діях, думаючи, в такий спосіб вона зможе забезпечувати їхню добробут. Вона не розуміє, що це вона тільки погіршує душевні борошна де Гріє. І все-таки, бачачи сум коханого, Манон частково цурається свого плану, але, намагаючись витягнути хоч якусь суму грошей із Г. М… Манон вважається зі своїми коханим, однак може обмежити себе у задоволеннях. Це те й призвело їх у виправний притулок, і до розлуки з де Гріє, послуживши хорошим уроком. За її звільнення гадаю, що Манон раділа большє нє свободі, а зустрічі з коханим. Запевняючи її у своїй вірності і кохання, Манон справді була щира і останнє її спокуса — це найбільш напружений момент, кульмінація душевної боротьби дівчини, що вона програє. Манон не витримує спокуси розкоші та грошей, запропонованих їй паном Г… М…сыном. У цьому ситуації Манон поглинута турботою про добробут їх обох, але з максимальною вигодою. Жага помсти старому Г. М.и його синові, можливість приємно провести час у шикарному домі грають фатальну роль для закоханих. Дорогою в в’язницю Манон, розуміючи свою помилку, втішає де Гріє, картаючи себе у їх нещастях. Запевнення Манон у коханні мають значно більшу ціну, ніж раніше. Перелом у душі Манон відбувається у в’язниці, після цього рішення відправити їх у Америку, він одержує закінчену форму з рішенням де Гріє слідувати за ній: «Я зрошував сльозами її руки, і, обоє перебувають у невимовно сумному состоянии… Манон говорила мало; здавалося, сором й горі спотворили її голос; звук його став слабким і дрожащим… Когда почав її запевняти, що вирішив слідувати з ним хоч і край світла … Бідна дівчина була охоплена таким поривом ніжності і скорботи, що злякався до її життя. Усі руху душі набрали її очах…». Подальші дії і жести Манон були спрямовані на піклування про де Гріє «між нами йшло змагання взаємних послуг і кохання.». Скарби її душі, до цього часу перебувають у пасивному стані, розцвіли, що опромінює життя де Гріє радісною щастям. Манон більше не оплакує свої прикрощі, вона, усвідомивши своєї вини перед де Гріє та глибину його любові, присвячує себе йому, намагаючись спокутувати провини. Випробування замінили їм досвід, набуття роками життя. Але перебувають у Америці, герої й тут не уникають трагічної події, перервав їх щастя. Спокуса, наданий Манон, стати дружиною Синелле, з відразою відхиляється цим, стверджуючи повну перемогу нової шляхетної Манон над Манон порочної і легковажної. Час, проведене Манон і де Гріє в пустелі, мій погляд, це яскравий відданою та гарячої любові. Для героїв це найвища точка розвитку з їх почуттів, після якого напевно пішов би спад. Смерть головною героїні є логічним результатом, так як Манон сягнула вищої точки свого духовного й моральної зростання, за яким відбувся б регрес її личности.

Отже, з прикладу роману «Манон Леско» ми можемо спостерігати стосунків між людьми у 18-ти столітті у сфері традицій і звичаїв на той час. Твір кілька трагічно позаяк у цій ситуації відсутня гармонія чоловіки й реальності. З’являється вибір: або особистості опуститися до буденності, або моральна середовище необхідно змінити. У вона найчастіше людина придушується середовищем, і як особистість приймає закони, які диктуються їй оточенням. Трансформація духовного світу головною героїні, психологічний аналіз її особистості дає зрозуміти, що це одне з таких випадків, коли особистість стає вище буденності й почуття перевершують забобони і чесноти эпохи.

Список використаної литературы

1. Прево А. -Ф. Історія кавалера де Гріє і Манон Леско. — М.; Правда,

1989

2. Виппер Ю. Б. Два шедевра французької прози —

3. Михайлов А. Р. Мала проза Прево.- М.; Щоправда, 1989

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой