Критерии ефективності управлінського труда

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МЕЖРЕГИОНАЛЬНАЯ

Академія управління персоналом

Інститут менеджменту і бизнеса

Курсова работа

з дисципліни: Менеджмент (основи науки управління) на тему: Критерії ефективності управлінського труда.

Спеціальність «Менеджмент организаций».

Київ 2000

План курсової роботи з теме:

«Критерії ефективності управлінського труда»

Вступление… 3

1. Управлінська труд…5 2. Продуктивність управлінського труда… 11 3. Економічна ефективність управлінського труда… 17 4. Соціальна ефективність управлінського труда… 23

5. Методологічний підхід для оцінювання управлінської деятельности…28 Заключение… 35 Список використаної литературы… 38

Вступление.

Протягом усієї життя людського суспільства були такі, хто й ті ким керують. Та на початок 20 століття мало надавали значення самому поняттю управління. Керівники (прикажчики, розпорядники і інші) управляли, спираючись на інтуїцію. Тоді не замислювалися над цим серйозно. З початку 20 століття управління починає виділятися в самостійну науку і продовжує повинна розвиватися у час. На протязі розвитку цієї науки основну увагу приділяли тому, як керівник має скеровувати, щоб організація працювала эффективно.

Сучасне людський розвиток показує, що успішна діяльність організації великою мірою залежить від вмілого й освіченого руководства.

Метою згаданої курсової роботи, є розгляд ефективності управлінської праці і методологічних підходів для її оцінці. Тобто людство як оцінити керівника, виділити критерії і отримала показники ефективності управлінської праці. Але слід пам’ятати, що праця керівника настільки специфічний, що вірно знайти його в отриманому ефект підприємства досить проблематично. Ефективність праці управлінні не виступає у вигляді виробленої робочому місці продукції. Результат діяльності працівників апарату управління входить у загальну ефективності роботи підприємства. Як у витратах сукупного праці певну частину займає працю із управління, і певну частку виробничого ефекту слід зарахувати з цього приводу управления.

Існує безліч підходів для оцінювання ефективності управлінського праці. Запропоновані методи під час їхньої попередньої апробації на практиці дали позитивні результати й виявили непряму взаємозв'язок безпосередніх результатів управлінської праці і кінцевих результатів функціонування апарату управления.

Сучасний апарат управління є дуже складний механізм з різнорідними функціональними обов’язками, й різним змістом роботи. Система показників має бути універсальною, застосовувану щодо різноманітних сфер управлінської діяльності. Вона тим активніше зіграє своєї ролі, ніж об'єктивніше характеризуватиме ступінь досягнення висунутих задач.

Управлінська труд.

Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які вона вирішує, з іншого — змістом «простих» моментів процесу управлінської праці, т. е. його предметом, коштами Німеччини та самим працею. Управлінська працю — це різновид розумової праці. Він безпосередньо не виступає творцем матеріальних благ, але фактично є невід'ємною частиною праці сукупного робочого, тож і продуктивною трудом.

Основна мета управління як такого — створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних, та інших) для реалізації завдань організації, «встановлення гармонії» між індивідуальними трудовими процесами, координація та узгодження спільної прикладної діяльності працівників для досягнення конкретних запланованих результатів. Таким чином, управління — це передусім роботу з людьми, які трудова діяльність служить об'єктом управляючого воздействия.

Трудова діяльність людей виробництві як управлінського праці може опосередковано виступати у вигляді інформацією її різних формах. Інформація — специфічний об'єкт докладання управлінської праці. У зв’язку з цим управлінський працю має інформаційну природу. У ньому поєднуються творчі, логічні і технічні операції, пов’язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління носить інформаційний характер. Слід зазначити, що специфіка що розв’язуються у сфері менеджменту завдань переважно визначає переважно розумовий і творча характер управлінської праці, у якому постановка цілей, вироблення засобів і прийомів її досягнення, і навіть організація спільної діяльності членів організації становить головний зміст і змістом праці людей, яких належать до управлінському персоналу. Ця категорія працівників, використовуючи є предметом праці - інформації і перетворюючи її, виробляє та приймає рішення, необхідних зміни стану керованого об'єкта. Тож у ролі знарядь праці і менеджерів виступають передусім кошти роботи з туристичною інформацією (організаційна і обчислювальної техніки), а результати їхньої діяльності проявляється у управляючих впливах (управлінських рішеннях) і оцінюється з урахуванням досягнення завдань, які організацією цілей. Досягнення мети управління здійснюється шляхом підготовки й реалізації сукупності управляючих впливів. Котра Управляє вплив на колективи людей, з їхньої трудову діяльність — і є специфічний продукт управлінської праці. Основний формою такого впливу є управлінське решение.

У процесі управління його суб'єкти вирішують найрізноманітніші проблеми — організаційного, технічного, економічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це розмаїття також є важливим особливістю управлінського труда.

Управлінська працю — це специфічний вид людської діяльності, обособившийся у процесі поділу праці й кооперації громадського праці. Це відокремлення є об'єктивно необхідною умовою розвитку лише громадського виробництва, а й суспільству загалом. У порівняні з іншими видами праці організації, управлінський працю має низку специфічних особливостей, що виявляються у його характері, мети, предметі, результатів і використовуваних средствах.

Засобами управлінської праці є організаційна і обчислювальної техніки, а рівень добробуту і повнота її використання визначають культури і ефективність управления.

Параметри управлінського труда.

Мета — створення умов досягнення мети організації, координація політики та узгодження спільної прикладної діяльності працівників организации.

Предмет — люди та його трудова діяльність. Информация.

Кошти — кошти організаційної та обчислювальної техніки, ЕОМ, інформація як связи.

Характеристика — розумову працю, який поєднає творчі, логічні і технічні операції. Побічно продуктивний працю. Фундаментальна обізнаність із людьми. Розмаїття розв’язуваних завдань. Творчий характер.

Продукт — котра управляє вплив у вигляді управлінського решения.

Економіка управління виробництвом розкривається з урахуванням аналізу управлінського потенціалу, витрат за управління, характеру управлінського праці, ефективності управления.

Управлінська потенціал — це сукупність всіх ресурсів, які фірма. Він виступає в вещественно-материальной формі (інформація, і її носії) як і інтелектуальний потенціал (рівень кваліфікації, досвід, навички, мистецтво руководителей-менеджеров). Структуру витрат за управління становлять видатки оплату праці (вести керівників і спеціалістів, технічного та обслуговуючого персоналу, премії); видатки техніку управління (носії інформації та предмети управлінської праці, кошти перетворення обробки інформації та оснащення процесів управління, знання, умови праці та ін.); видатки організацію та влитися забезпечення управління (підготовка і підвищення кваліфікації та кадрів управління, заходи щодо вдосконаленню управління); видатки накладні витрати (службові відрядження та пересування, почтово- телеграфні, телефонні і канцелярські витрати, зміст легкового автомобиля).

Характер управлінського труда.

Продукт праці управлінських працівників немає форми специфічних речовинних результатів. Кінцевим продуктом управлінської праці вважається сукупність управлінських рішень та вплив, що вони надають на об'єкт управління. Специфіка управлінської праці полягає у тому, що його результати, зазвичай, віддалені в часі та території моменту й визначити місця його витрат. Вони лише остаточному підсумку невіддільні від результатів функціонування організації. Управлінська працю має також специфічні технологічні відмінності, які у наступному: 1. Управлінська працю стосовно кінцевим результатам виробництва носить опосередкований характер, тобто. даний вид праці не створює безпосередньо споживчу вартість, а спрямовано управління працівниками, зайнятими створенням матеріальних благ чи наданням послуг, і крізь них — речовими елементами виробництва; 2. Здебільшого цю роботу є специфічно вираженим творчим, досвід минулого і інтуїція грають у ньому дуже значної ролі; 3. Складність управлінської праці визначається, передусім складністю самих управлінських функцій, ступенем самостійності їх виконання і повторюваності окремих елементів процесу праці, рівнем ієрархії управління; управлінський працю вимагає високого рівня організаційних навичок, визначених тривалістю роботи у апараті управління і масштабами виконуваної работы.

Залежно від характеру та змісту праці управлінські працівники поділяються керівники, фахівців і технічних исполнителей.

Продуктивність управлінського труда.

Перелічені вище особливості значно ускладнюють вимір продуктивності управлінської праці. Питання сутності понять «ефективність» і «продуктивність» управлінської праці висловлюються різні думки. Основні їх полягають у наступному. Поняття «ефективність» управлінської праці часто ототожнюється з визначенням його «продуктивність». Одні під ефективністю управлінської праці розуміють умовну продуктивність, що виражається здатністю праці виробляти відповідні роботи у одиницю часу й забезпечувати при цьому оперативність, надійність і оптимальність управління виробництвом. Інші відзначають, що ефективність управлінської праці, крім його продуктивності, характеризує якість робіт, їх складність і своєчасність виконання, також вважаючи, що ефективність управлінського праці визначається продуктивністю праці колективу цього підприємства й суспільного праці цілому. На думку американських спеціалістів у галузі управління, ефективність управлінської праці є поняттям менш широким, ніж його продуктивність. Водночас відзначають, що продуктивність характеризується як відповідної ефективністю, а й правильно поставленої метою, способами її досягнення, що не може бути висловлене кількісно. Продуктивність праці, наприклад, управляючих пропонується розглядати з погляду цілей, в методах ухвали і досягнення і полягає загальне поняття продуктивності та ефективності управлінського труда.

Такі основні погляду на сутність понять «ефективність» і «продуктивність» управлінської праці. Вони свідчить про різному підході авторів до її визначенню. Через війну одні автори зазначені поняття ототожнюють, інші тлумачать їх або дуже вузько, або занадто расширительно. Також немає єдиної думки і питання показників ефективності управлінської праці. Так, Г. Э. Cлезингер основою визначення ефективності управлінської праці поклав так званий інформаційний метод. За показник ефективності він прийняв кількість вироблюваних апаратом управління доларів інформацією одиницю часу. Цей показник автор назвав «повної ефективної продуктивністю управлінського труда».

Інформаційний підхід до визначення ефективності управлінської праці у принципі є правильною. Але він вимагає вироблення наукою досить надійних методів визначення обсягів інформації, обліку минулої інформації, ув’язування інформаційного методу з методами виміру громадської продуктивності труда.

Для оцінки ефективності управлінської праці також виділили дві групи показників: 1) синтетичні, що характеризують ефективності роботи всього аппарату управління підприємством; 2) приватні, що характеризують ефективність індивідуального управлінської праці. Перша група показників включає показники оперативності і економічності апарату управління, і навіть координацію роботи підрозділів підприємства. По-друге групу входять наведені цифри щодо управлінської праці й досяг рівня організації управлінської праці. І, насамкінець, дехто вважає, що кількісну оцінку ефективності управлінської праці неможлива і позбавлена економічного сенсу. Розглядаючи зарубіжний досвід вирішення цієї проблеми, слід зазначити також велика різноманітність показників, прийнятих з метою оцінки ефективності як колективного, і індивідуального управлінського труда.

Так, окремі американські автори вважають у тому, що й в оцінці ефективності діяльності працівників фізичного праці за основу приймається кількість виготовленої продукції, то тут для службовців показниками такий оцінки може бути якість роботи, надійність і своєчасність прийнятих решений.

У американській практиці поширилася оцінка ефективності управлінської праці за величиною прибутку. Основним аргументом у своїй служить досить поширена теорія факторів виробництва, за якою вести є ціною праці та характеризує результат праці робочого; прибуток ж змальовується або як наслідок продуктивності капіталу, або як винагороду діяльності самого управляющего.

Аналіз і узагальнення існуючих точок зору як вітчизняних, і зарубіжних фахівців із питання сутності понять «продуктивність» і «ефективність» управлінської праці, показників і методів визначення останньої дозволив дійти наступним выводам.

«Ефективність» і «продуктивність» управлінської праці - поняття тотожні. По-перше, бо ні тотожні поняття «ефект праці» і «продукт праці». Ефект праці який завжди вичерпується його кількісним вираженням, часто-густо окремі елементи ефекту що неспроможні бути обмірювані. Але це перестав бути свідченням те, що невимірювані елементи ефекту праці нічого не винні прийняти до уваги при визначенні результату праці. По-друге, «ефективність праці» проти «продуктивністю праці» є поняттям більш широким, незалежно від цього, йдеться про фізичному чи розумовому праці. Так, продуктивності праці взагалі не складна собою ставлення кількості продукції, що у відповідних одиницях, до витраченому їхньому виробництво праці. При визначенні ж ефективності праці корисний ефект неспроможна вимірюватися лише кількістю продукції, оскільки продукт праці може бути корисною і безплідним, необхідним і зайвим. Отже, поняття «продуктивності праці» застосовно і не всім видам праці взагалі і у сфери управління зокрема. Продуктивність праці, як показник, прийнятна лише тим видів праці, результати яких піддаються кількісному вимірюванню. Проте неможливо будувати висновки про результатах праці тієї чи іншої керівника з обсягу переробленої їм інформації, кількості виданих наказів і усних розпоряджень. Отже, тут результати праці що неспроможні характеризуватися лише його продуктивністю. По-третє, щодо продуктивність праці витрати враховуються як витрат робочого часу, зазвичай у сфері матеріального виробництва. При визначенні ж ефективності праці витрати виражаються у вартісної формі як у сфері матеріального виробництва, і у сфери обслуговування, науково-технічної подготовки.

Ефективність праці з його економічну ефективність особливий тим, що на посаді величини ефекту щодо останньої враховується лише економічний результат діяльності, тоді як ефективність включає у собі економічного, і соціально-політичну боку результату деятельности.

Отже, ефективність управлінської праці є ставлення отриманого корисного результату (ефекту) до витрат живої і упредметненого праці сфери управління й як величиною економічного ефекту, а й соціально-політичними результатами управлінської діяльності. Продуктивність управлінської праці одна із найважливіших, але з єдиним показником його ефективності. Продуктивність управлінської праці характеризує взаємозв'язок між результатами управлінської діяльності, вираженими виконаним обсягом робіт, й видатками управлінської праці (живого труда).

Економічна ефективність управлінського труда.

Поняття «ефективність» використовується дуже широко використовується зазвичай точному буквальному розумінні: ефективно те, що призводить до результату; ефективний отже действенный.

Ефективність управлінської праці - це співвідношення її корисного результату (ефекту) і обсягу використаних чи витрачених при цьому ресурсів. Формування й реалізація корисного ефекту управлінської діяльності постає як тривалий процес, розтягнутий іноді на місяці і роки. Оцінити ефективність управління виявляється значно складнішим ніж ефективність виробництва. Процес управління може бути розбитий деякі етапи та проведення операції, виділяючи у своїй взаємозалежні між собою проміжні (локальні) і кінцеві результати діяльності органу управління у цілому і окремих ланок. Проміжні результати неоднакові за значенням. Головні їх — узагальнення, нові театральні ідеї, концепції, втілені відповідних рішеннях та про плани. З іншого боку, кожне ланка управління, і навіть окремі фахівці готують для керівництва розробки, нормативні й довідкові матеріали. Ці проміжні результати називаються допоміжними. Проте їхня якість у що свідчить визначає результативність управління у цілому і бути предметом відповідного аналізу та оценки.

Узагальнюючі оцінки ефективності управлінської діяльності висловлюють кінцеві результати функціонування керованого об'єкта — цеху, підприємства. Можна прийняти хороше своєчасне рішення, збалансований план. Проте, це ще гарантує ефективність: потрібні організаційні, контрольні, стимулюючі, виховні заходи на колектив, аби реалізовувати визначених цілей з найменшими витратами. Самі собою управлінські рішення чи план — лише передумова щоб одержати корисного ефекту виробничої діяльності сукупного працівника, частиною якого став управління. Не можна очікувати високої ефективності, якщо ухвалений план чи рішення погано обгрунтовані, не забезпечені ресурсами. Але хороший план чи рішення також може бути не виконані через невисокого рівня організаторської роботи з наступних этапах.

Ефект управлінської діяльності не зводиться лише економічним результатам. Важливе значення має і соціальний ефект. Його значимість в управлінському праці дуже висока, але з має кількісних вимірювачів. І взагалі, прийнято якісну бік отриманого результату (ефекту) позначати терміном «критерій», а кількісну — терміном «показник ефективності». Термін «критерій» вживається у разі у його звичному розумінні - ознака, з урахуванням якої оцінюється факт, визначення, класифікація, мерило.

Розрізняють два виду ефективності управлінської діяльності: економічне й соціальне. Їх самостійність, звісно, відносна, оскільки вони у тісному єдності та взаємозв'язку. По роль забезпеченні гармонійного функціонування суспільстві де вони рівнозначні: соціальна ефективність як узагальнювальна, кінцева, й у сенсі головна; економічна — як первинна, вихідна, й у сенсі основна. На етапі найбільше розвиток отримав критерій економічної ефективності управлінської праці, оскільки вона дозволяє кількісно виміряти ефективність у сфері труда.

Основою оцінки економічну ефективність управлінської праці є ставлення суми витрат за управління обсягу виробництва або до ціні одиниці продукції. У цьому дуже важливо враховувати такі характеристики:. Співвідношення темпи зростання витрат за управління економіки й обсягу приросту продукції або продуктивність праці;. Співвідношення обсягу приросту витрат за управління економіки й обсягу приросту продукції, отриманої з допомогою зростання продуктивність праці;. Співвідношення між приростом витрат за технічне переозброєння і приростом витрат за управление.

Економічна ефективність оцінюється за рівнем і динаміці витрат мали на той чи іншого вид управлінської діяльності. Проте саме факт економії грошей, часу, чи чисельності кадрів управління буде показником ефективності лише тому випадку, якщо якість управління, по крайнього заходу, не погіршиться. Про дійсною економічну ефективність управління можна говорити тоді, коли управління залишилися незмінними, а якість управління поліпшилося; видатки управління збільшилися, але ще більшої мері поліпшилося якість управління. Найпоширенішим показником визначення ефективності управління відношення загального чи кінцевого результату виробництва до сукупним затратам із управління. Інший поширений показник оцінки ефективності управління — це відношення загального результату виробництва до чисельності працівників апарату управления.

Ефективність управлінської праці - категорія соціально- економічна, вона розкриває взаємозв'язок результатів управлінської діяльності, виражених техніко-економічним та соціальним результатом, з видатками з їхньої досягнення. За загальний критерій економічну ефективність управлінської праці приймають максимальний результат на одиницю витрати чи мінімальний витрата на одиницю результату. Конкретне кількісне вираз критерій знаходить з допомогою системи показників, у вигляді яких соизмеряются витрати й оприлюднювати отримані результаты.

Дві величини — результат і витрати — мають реальну цінність при визначенні ефективності управління, тільки якщо зіставленими одна з інший. Високий результат знецінюється, для цієї мети витрачені непомірно великі суми і кошти. Проте і протилежні випадки, коли це треба витратити великі кошти, щоб отримати необхідний ефект. Прикладом може бути впровадження електронно-обчислювальної техніки. Значні капіталовкладення їхньому закупівлю виправдані, позаяк у результаті справді поліпшилися соціально-економічні результати, в кінцевому підсумку знизився відносний відсоток управлінських витрат на одиницю продукции.

Сформульований критерій це й абсолютний і відносний. Абсолютність його виявляється у тому, що немає іншої можливості об'єктивно, без особистого пристрасті оцінити реальний внесок системи управління у цілому і що працюють у ній людей досягнення отриманих економічних пріоритетів і інших результатов.

Слід зазначити, що повній відповідності витрат результатам немає не може бути. Тут завжди житиме елемент відносності і ймовірності. Відхилення в негативну чи позитивний бік можливе силу те, що будь-який соціальний процес неповторний, кожен процес розвивається у своєрідних умовах. Тому кількісний еквівалент оцінки лише приблизно вірно відбиває реально виконану системою управління работу.

Соціальна ефективність управлінського труда.

Управлінська працю — праця викладачів у значною мірою опосередкований, і можна визначити, якою етапі чи якому ланці створюються (або створюються) передумови задля досягнення висунутої мети, кінцевого результату. Є й такі, які важко піддаються кількісної та якісної оцінці з допомогою техніко-економічних методов.

Ефективність соціального управління можна досить вдало знайти й виміряти, досліджуючи ланцюг «цель-результат-расходы». У разі зіставлення результату з витратами поставлено завдання: показати ступінь економічності управління, тобто. з відповіддю питанням, «ціною яких витрат досягнуто дане наближення до мети». Тоді ефективністю слід розуміти, як ступінь досягнення цієї мети, і ступінь економічності витрати ресурсов.

Суто економічні критерії перетворюються на соціальні; переплітаючись друг з одним вони утворюють єдину систему критеріїв і показників ефективності громадського виробництва. Кінцевий ефект (результат) є радше орієнтиром у системі оцінки ефективності управління, ніж безпосередньо кількісним показателем.

Під час створення системи оцінки ефективності управління особливо важливо встановити правильне співвідношення між найближчим і більше віддаленим у часу результатом. Якщо цю систему оцінки спрямовано досягнення безпосередніх результатів (наприклад, підвищення продуктивність праці, прибутків і ін.) у межах обмеженого у часі періоду, вона може створитися ситуація, коли співробітники системи управління ні зацікавленими у вирішенні стратегічних для даної системи вопросов.

Оцінка по кінцевому результату з урахуванням мотивованих цілей і довгострокових програм краще, оскільки вона дає можливість керівнику виявляти ініціативу, виконувати завдання творчески.

Можливість оцінювати ефективність соціального управління пояснюється тим, що є щодо відособлену підсистемою у будь-якій соціальної системи та носить обслуговуючий характер. У обох підсистемах — керуючої і керованої - зайнято певна кількість людей, які мали відповідними матеріальними чи духовними засобами впливу. Підсистема управління створюється і є задля себе, а забезпечення правильного функціонування та розвитку другий підсистеми, що створює матеріальні чи духовні блага.

Отже, питання про ефективність керуючої підсистеми можна вирішувати таким чином: який внесок системи управління у вирішення тих чи інших соціально значущих завдань і яким її у досягненні цілей, що стоять перед конкретної организацией?.

Головним критерієм, є рівень впливу керовану підсистему. І про те, що систему управління щодо самостійна і функціонує як всього комплексу, виділяється ще одна група критеріїв ефективності. Це вторинні критерії. Вони формуються з урахуванням первинного критерію й прокурори дають на багато запитань, пов’язані з внутрішнім станом системи управління, з її здатністю діяти з зростаючій ступенем ефективності. Їх називають критерии-факторы, бо інформація, отримана у вигляді їх, використовується для оптимізації функціонування та розвитку керуючої підсистеми. Побічні чинники можна розділити на великі групи: чинники, пов’язані з якісної характеристикою елементів управлінського трудового процесу, коштів праці, і психологічні чинники, пов’язані з мірою їхнього використання (організація управління і управлінської праці, технологія управління, регулювання управлінської деятельности).

У різних соціальних системах роль кожного з цих факторів, зрозуміло, неоднакова. Наприклад, керувати великими соціальними системами необхідні специфічні знаряддя праці - надійну систему комунікацій, сучасна техніка та інших. Для «низового» керівника ці кошти потрібні, оскільки він потрібно було особистий вплив, на мистецтво керувати людьми, безпосередньо організовуючи їхню самовіддану працю. Однак у тому чи іншому варіанті усі вказані вище чинники є у цілісному управлінському процесі змін і спрямовані з його повну реалізацію. Керівник ж зобов’язаний вивчити вплив кожного чинника зокрема і їх вплив в комплексі до рівня ефективності управления.

Поруч із оцінкою ефективності системи управління у загальному аспекті слід визначити ефективність основних компонентів управління — функцій, організаційних структур, технологій. Тут ідеться про внутрішніх чинниках самого управління, які проявляються до того ж час як і критерії його ефективності. Наприклад, раціонально організована структура, має мінімальне число рівнів і мінімальний адміністративно-управлінський персонал, зазвичай, покращує співвідношення між результатами і витратами. Правильне розподіл і групування функцій у системі керування свідчить про раціональної організації управлінського процесу може бути критерієм його ефективності. Серед основних факторів, які впливають ефективність управління, особливу увагу належить організації спільного праці. Успіх чи неуспіх будь-якого починання у тому мірою залежить від діяльності кожного працівника системи управління, від кожної їх залежить ефективності роботи системы.

Можливі й інші технологічні схеми оцінки ефективності управління. Наприклад, яку можна здійснити за п’ятьма этапам:

. визначення витрат, що з реалізацією прийнятих цілей, ні з плеканням якого і функціонуванням системи управління;. визначення ефекту, забезпечуваного системою управління;. ефективність, забезпечувана при реалізації кожної встановленої мети управління;. розрахунок загальної економічну ефективність, забезпечувана при реалізації кількох цілей управления.

У будь-якої людини, зайнятого у сфері управління, є конкретні функції й обов’язки, пов’язані у реалізації спільної мети, але оцінити дії кожного з допомогою єдиного узагальненого показника (критерію) який завжди можливо. Найчастіше доцільніше використовувати комплекс показників, тоді визначення ефекту діяльності окремого співробітника буде об'єктивнішим. Показники що така повинні відповідати основним видам роботи і функцій Управління, відрізнятися одне від друга й можуть бути незалежними, саме і ясно сформулированными.

Методологічний підхід для оцінювання управлінської деятельности.

Ефективність управлінської діяльності в що свідчить визначається рівнем раціональної організації керованої системи та процесу управління. Вважається, що ефективність управління є результативність діяльності конкретної керуючої системи, від якої потерпають у різних показниках як об'єкта управління, і власне управлінської діяльності. Отже, результати праці, наприклад, працівників апарату управління, виражаються через кінцеві результати діяльності системи рівня, а вдосконалення системи управління сприяє підвищення ефективності виробничої діяльності, забезпечуючи високий кінцевий результат. Головне завдання будь-який моделі системи управління полягає у забезпеченні активного на керований об'єкт з метою поліпшення його показників. Проте задля порівняння цих різних показників керованої системи та виділення їх кращих, необхідно розташовувати яким- то вимірником. Адже різні властивості і параметри діяльності суб'єкта і об'єкта управління найчастіше узгоджуються між собою, перебувають у діалектичному протиріччі, у зв’язку з ніж існує проблема визначення предпочтительного показника, що й прибув таким вимірником, що характеризує ефективність управління, тобто. критерієм эффективности.

Залежно від призначення системи та умов її функціонування критерієм ефективності можуть бути різні показатели.

Оскільки підвищення ефективності системи управління організацією передбачає перебування найкращих організаційних форм, методів, технології діяльності безпосередньо управляючих і керованих структури цілях досягнення останніми управленческо — виробничих результатів з заданим критерієм чи системою критеріїв, то ролі таких можуть виступати критерії раціональної та якісної організації системи та її складових частин, управлінської праці та процесу управління. Показники ж, їх що характеризують, може мати кількісне і дуже якісне зміст, які, своєю чергою, визначаться числової чи предметно виробничої, економічної, статистичної і математичної інтерпретацією. З іншого боку, утримання і характер як критеріїв, і ознак виражається з допомогою своїх, нерідко специфічних, форм способів ідентифікації і складні процедури, реалізація яких то, можливо здійснена на инструктивно методичної чи регламентованої основе.

З вищевикладеного і з вимог спільного освітнього і приватного менеджменту, окремих теорій, законів, правив у ролі методологічних підходів в оцінці ефективності управлінської діяльності були викладені і лише частково апробовані практично п’ять напрямів: а) логико- управлінське — орієнтованість на раціоналізацію, доцільність і оптимальність управлінських дій; б) статистическо-математическое — пошук і освоєння підтвердження закономірностей, з урахуванням різноманітних розрахунків й поглибленого аналізу; в) фінансово-економічне — економічний добробут і фінансове обгрунтування витрат і показників діяльності; р) соціально- психологічне — створення умов та облік соціально-психологічних умов праці, личностно-коллективных ознак і внутрішніх чинників праці, взаємин української й клімату; буд) специфико-производственное — що відбиває производственно-целевые особливості діяльності керованої системы.

Щодо кожного з напрямів визначено групи критеріїв ефективності стосовно видам і особливостям управлінської діяльності. Виділено наступні п’ять груп критеріїв ефективності: 1) настановні; 2) пріоритетні; 3) загальні; 4) приватні чи додаткові; 5) інтегровані. Натомість, кожна група конкретизована переліком найбільш типових оціночних критериев.

Наприклад, I група — настановні критерії ефективності - ідентифікується наступним набором критеріїв: 1.1. Определение проблем; 1.2. Формирование задуму; 1.3. Формирование цілей; 1.4. Выбор системи управління; 1.5. Выбор виду управління (основу характер розв’язуваної ситуації чи питання); 1.6. Выбор моделі функціонування системы;

II група — пріоритетні - відповідно :2.1. Постановка завдань; 2.2. Квалификация і персоналу; 2.3. Организация системи; 2.4. Методы управління; 2.5. Культура управління; 2. 6Техника управління; 2.7. Повышение рівня обгрунтованості прийнятих рішень; 2.8. Полнота і достовірність информации;2.9. Условия праці; 2. 10. Распределение і виконання управленческо-производственных функцій; 2. 11. Определение принципів функціонування системи; 2. 12. Використання ресурсів (трудових, фінансових, тимчасових, інформаційних, методологічних, матеріально- технічних); 2. 13. Визначення перспективних напрямів діяльності; 2. 14. Финансовые видатки зміст керуючої системи; 2. 15. Экономия живої і упредметненого труда.

III група — загальні - відповідно: 3.1. Системность організації системи та її частин; 3.2 Чисельність персоналу; 3.3. Обработка технологій; 3.4. Исключение проміжних структур; 3.5. Организация праці; 3.6. Анализ, пошук і освоєння підтвердження закономерностей.

IV група — приватні чи додаткові - відповідно: 4.1. Конкретизация змісту праці; 4.2. Распределение на служебно- посадові групи; 4.3. Разработка рішень щодо керованим розділах діяльності; 4.4. Подготовка, запуск і реалізація процесу управління; 4.5. Делегирование обов’язків та обмеження повноважень; 4.6. Заинтересованность.

V група — інтегровані - відповідно: 5.1. Компетентность управління; 5.2. Оперативность управління; 5.3. Эффективность управления;

Причому у ролі диалектико-согласующих, общеинтегрированных чи уніфікованих критеріїв показників ефективності управлінської діяльності, природно, виступатимуть раціоналізація організації та качество.

У узагальненому вигляді групи критеріїв може бути охарактеризовані певним набором критериев-признаков, число і змістом яких, як їх що характеризують признаки-показатели, будуть у тій чи іншій ступеня варіюватися залежно від методологічного напрями оцінки ефективності управлінської діяльності. Зокрема по логико- управлінському напрямку настановна група критеріїв ефективності то, можливо охарактеризована такими признаками:

1.1. Определение проблем:1.1.1. Актуальность; 1.1.2. Значимость; 1.1.3. Разрешимость;1.1.4. Обумовленість; 1.1.5. Прогнозируемость.

1.2. Формирование задуму: 1.2.1. Информационность; 1.2.2. Коллегиональность; 1.2.3. Конкретность; 1.2.4. Реальность; 1.2.5. Убежденность; 1.2.6. Доступность розуміння підлеглими; 1.2.7. Перспективность; 1.2.8. Комплексность.

1.3. Формирование цілей; 1.3.1. Своевременность; 1.3.2. Конкретность; 1.3.3. Контролируемость; 1.3.4. Структуризованность; 1.3.5. Масштабность; 1.3.6. Уровневость; 1.3.7. Продоложительность;

1.4. Выбор системи управления:1.4.1. Динамичность; 1.4.2. Рациональность; 1.4.3. Полноценность; 1.4.4. Стабильность; 1.4.5. Адекватность; 1.4.6. Перспективность;1.4.7. Надежность; 1.4.8. Адаптивность; 1.4.9. Затраты часу виконання окремих управлінських операцій та процесу управління у целом;

1.6. Выбор виду управління (основу характер розв’язуваної ситуації чи питання): 1.6.1. Оперативность; 1.6.2. Ситуационность; 1.6.3. Стратегичность; 1.6.4. Проблемность;

1.7. Выбор моделі функціонування системи: 1.7.1. Доступность; 1.7.2. Ресурсоемкость; 1.7.3. Преемственность; 1.7.4. Качество; 1.7.5. Региональная доцільність; 1.7.6. Экономичность;

Отже, щодо керованої системи необхідно застосовувати комплексний підхід у виборі критеріїв ознак (з урахуванням їхньої диференційованості по методологічному напрямку оцінки ефективності), які можна визначені у відповідність до цілями і завданнями, обраної філософією управління у конкретний час і реальними умовами діяльності системи чи його підсистем. І тоді завдання керуючої системи залежить від забезпеченні заданого варіанта критерію чи комплексу які збігаються критериев.

Заключение.

У період формування ринку виникла потреба ув’язування нового якості праці управлінського персоналу, підвищення ролі його творчої, інтелектуальній складовій з змінюваними умовами економічного зростання, з усвідомленням об'єктивного характеру розвитку громадської організації труда.

Серед методологічних проблем ефективності праці важливе місце цікавить запитання про принципі її визначення. З цього приводу висловлюються різні судження. До обгрунтованого слід віднести погляд на ефективність як у соизмерение результатів праці персоналу управління, виражених корисним (технічним, технологічним, організаційним, соціальним, економічним та інших.) эффектом.

Співвідношення елементів ефективності (ефект і їхньої витрати) свідчить про такі можливості її участі підвищення: при незмінних витратах і підвищення ефекту; за незмінної ефект та скорочення витрат; за більш швидкому збільшенні ефекту проти зростанням. Яка з вище перерахованих можливостей прийнятна у тому чи іншого продиктує рынок.

Найбільш слабким ланкою щодо оцінки ефективності праці персоналу управління недостатня розробка методології кількісного виміру витрат і результатів праці. Основна проблема оцінки ефективності управлінської праці у визначенні його у отриманому ефект підприємства, об'єднання, галузі. Говорячи іншими словами, непряму оцінку результатів роботи апарату управління поки що задоволеним чином вдасться соизмерить з кінцевими результатами виробництва. Таку зв’язку з деякою ступенем точності встановлюють при допомоги про коефіцієнтів значимості виконання тих чи інших функціональних обов’язків. Зазвичай, ці коефіцієнти встановлюються емпіричним путем.

З огляду на специфічний характер праці управлінських працівників та її неоднозначне впливом геть кінцеві виробничі результати, оцінку ефективності слід комплексно, виділяючи як об'єкти оцінки: сукупного працівника; колектив службовців функціонального підрозділи; індивідуального работника.

Підвищення ефективності праці управлінського персоналові та отримання конкретних її оцінок — проблеми, від рішення яких багато в чому залежить розвиток ринкових взаємин у обществе.

Список використаної літератури: 1. Диневич В. А., Роганов С. В., Якуніна Н.І. Показники і ефективності управління. — М., 1975. 2. Журавель В.І. Основи менеджменту у системі охорони здоров’я. До., 1994. 3. Курочкін О.С. Організація управління підприємством: Підручник. — До.: МАУП,

1996. 4. Курочкін О.С. Управління підприємством: Учеб. пособ. — До.: МАУП, 1998. 5. Марков М. Технологія і ефективність соціального управління. — М., 1982. 6. Погорєлова Т.В. Ефективність праці управлінського персоналові та її складові /Проблеми управління у умовах початку ринкової економіки: матер. всерос. канд. Секція 3,4. — М., 1992. 7. Слезингер. Г. Э. Праця під управлінням промисловим виробництвом. М., 1967. 8. Туленков Н. В. Введення у торию і практику менеджменту: Учеб. посібник. -

К. :МАУП, 1998. 9. Шегда А. В. Основи менеджменту: Навчальний посібник. — До.: Товариство

«Знання», КОО, 1998. 10. Ефективність управлінської праці. — К., 1974.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой