Информационная служба фирмы

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Введение…стр.3 Глава 1. Інформаційні служби на предприятиях… стр. 4 1.1. Історія створення інформаційних служб на предприятиях… стр. 4 1.2. Інформаційна служба у фірмі. Сучасне состояние… стр. 7 Глава 2. Принципи роботи інформаційної службы… стр. 13

1. Функції і завдання інформаційної служби. … стр. 13

2. Структура інформаційної службы… стр. 16 Глава 3. Методи роботи інформаційної служби… стр. 21 3.1. Інформаційне обеспечение… стр. 21 3.2. Обробка документов… стр. 31 3.3. Економічна разведка… стр. 39 3.4. Конфіденційність і захист комерційної информации… стр. 48 3.5. Джерела информации… стр. 54 Заключение… стр. 62 Список використаної литературы… стр. 64 Приложения… стр. 70

Запровадження Тема: Інформаційна служба фірми. Актуальність: Ефективне розвиток ринкових відносин тісно взаємозалежне улаштуванням інформаційних служб на підприємствах, т.к. успішна діяльність підприємства неможлива без інформаційного забезпечення. Інформація дозволяє орієнтуватися у загальної обстановці, зменшити фінансовий ризик, ознайомитися з зовнішньої середовищем, ринком, оцінювати свою діяльність, виробляти й коригувати стратегію підприємства. Новизна: Є багато робіт, присвячених саме темі: Інформаційне забезпечення комерційної діяльності. Слід розрізняти фахівців, що працюють у цій галузі. Це Бакланов М., Яновський А. М., Шкардун В. Д., Новикова О. А. та інші. Але конкретний стосовно діяльності інформаційних служб фірми інформація розсіяна за різними джерелами. Мета: Комплексування інформацію про організації та методах роботи інформаційної служби у фірмі. Завдання: 1) Проаналізувати літературу на тему 2) розглянути історію створення інформаційних служб на підприємствах 3) розглянути принципи, функції і завдання роботи інформаційної служби 4) розглянути методи роботи інформаційної служби. Об'єкт: Інформаційна служба на підприємствах Предмет: Функції, завдання й методи роботи інформаційної служб Методи дослідження: аналіз спеціальної літератури. База дослідження: фонди РНБ, Публічної бібліотеки імені Маяковского.

I. Інформаційні служби на предприятиях

1.1. Історія створення інформаційних служб на предприятиях

У завдання забезпечення наукової та програмах технічної інформацією вирішувалися в рамках створеної період 1952−1985 років Державної системи наукової і технічної інформації (ГСНТИ), яка умовно поділялася на систему відкритої громадянської інформації та систему інформацією оборонних галузях. У зв’язку з розпадом Радянського Союзу ГСНТИ, відбиває характерні для колишнього ладу відомчі структури управління економікою, теж розпалася. У межах ГСНТИ було створено мережу інформаційних органів, мають статус всесоюзних, галузевих, територіальних, республіканських і низових на підприємствах (14).

У радянські часи активно створювалися на великі підприємства спеціальні бібліотеки чи інформаційні відділи. Ними багатогранну справочно-информационную роботу. Інформаційне обслуговування фахівців здійснювалося з урахуванням укомплектованого книжкового фонду. Фонд включав довідковий апарат, що з системи каталогів і картотек. У своїй роботі інформаційні служби й технічні бібліотеки використовували традиційні методи інформаційного обслуговування. Це обслуговування системі МБА, режимі «запит-відповідь», у системі ІРІ (виборче розподіл інформації) і ДОР, проведення «Днів інформації» і «Днів фахівця» (11).

ІРІ включає у собі такі обов’язкові елементи: адресну (алфавітну) картотеку абонентів, предметну картотеку інформаційних запитів, картотеку джерел інформації, картотеку карт зворотний зв’язок, картотеку замовлень МБА задоволення абонентів ІРІ запрашиваемыми документами. Перевага ІРІ - наявність зворотний зв’язок. Забезпечення фахівців у режимі ІРІ сприяє впровадженню на підприємствах нових методів праці, передовий техніки і прогресивних технологій. До доведення інформації до цехів було організовано Дошки інформації, у яких вивішувався список нових поступлений.

Спеціальні бібліотеки при заводах вивчали інформаційні потреби фахівців із наступним группам:

1) керівний склад завода

2) рядовий склад ИТР

3) робочі масових професій З зібраних анкет і виявлених розмові запитів складається на рік тематика інформаційного забезпечення провідних фахівців заводу. Основними джерелами задля забезпечення інформаційними потребами фахівців були — журнали, видання галузевих інформаційних інститутів, книжки, бібліографічні пособия.

Важливе значення надавалося виставок, присвяченим різним соціалістичним змагань. Для виставок бібліотеки підбирали літературу, присвяченим найкращим людям заводу, новаторам, передовикам. На виставках широко представляли і держава сама книжки — у допомогу змагання, і певні номери газет та журналів, теки з підібраними за тими або іншим суб'єктам проблемам змагання вирізками з періодичних видань. Для робочих проводилися Дні інформації, де дуже багато приділялося питанням системи підготовки й підвищення кваліфікації робочих кадрів. основні напрями роботи книгозбірень у радянське время:

— пропаганда внутрішньої і до зовнішньої політики КПСС

— цілеспрямована при вирішенні соціально-економічних і науково- технічних завдань, завдань, які виробничими коллективами

— пропаганда досягнень у царині науки, техніки, прогресивної технології, сприяння запровадженню передового виробничого досвіду трудових починів, розвитку технічного творчества

— сприяння системі професійної підготовки та підвищенню фаховий рівень кадров

— популяризація науково-технічних знаний.

Бібліотеки працювали у тісній співдружності з профспілковими комітетами (10,

27,29).

Т.а., за радянських часів інформаційним забезпеченням фахівців займалися спеціалізовані бібліотеки й інформаційні центри на підприємствах. Можна сміливо сказати, що інформаційна інфраструктура була добре розвинена (щоправда, лише до НТІ), проте, останніми роками він був у значною мірою втрачено, позаяк у умовах економічної кризи відділи інформації та науково-технічні бібліотеки державних підприємств та шкільних установ стали першими кандидатами у ліквідації. Разом про те, останніми роками такі служби стали знову створюватися у межах комерційним структурам, і пояснюються деякі банки і фінансові компанії, у час має дуже потужні власні інформаційні служби. Знову була усвідомлено важливість високоякісного інформаційного забезпечення для успіху в усіх галузях діяльності, та у багатьох західних компаніях з’явилася посаду «управляючий знаннями», він має виконувати самі роботи, що у 60−70-ті роки передбачалися для радянських інформаційних працівників відділів НТІ на підприємств і організаціях. Це засвідчує тому, що у радянські часи інформаційні відділи завжди забезпечували високу якість послуг і зазнавали при цьому відповідальність з допомогою ретельнішого добору, оцінки, редагування информации.

1.2. Інформаційна служба у фірмі. Сучасне состояние.

Протягом кількох років інформаційно-аналітична діяльність у російських державних і комерційних установах отримала істотне розвиток. Це багатьма причинами. Перехід до ринкової економіки можлива лише за умови відродження підприємництва. У чому успіх будь-якої справи залежить від цього обсягу інформації, яким володіє обличчя, яка набирає рішення. Генрі Форд говорив: «Основа на успіх бізнесі - своєчасно отримана, правильно зрозуміла й уміло використана інформація». Важливо непросто одержувати інформацію, а й мати їх у такому вигляді, який забезпечував її однозначну інтерпретацію і він наочний до. На погляд, інформацією навколишній світ настільки багато, що, здається, браку ній має ніхто. Однак нинішній стан економіки значною мірою пов’язані з гострої інформаційної недостаточностью.

Для прийняття адекватних ситуації рішень всіх рівнях управління потрібна оперативна, доступна і якісна інформація. Інформація повинна надходити до в старанно обработанном і підготовленій аналізу вигляді. Отже, виникає завдання установки некоего

«інформаційного фільтра» на кількох гілках информационной

«магістралі». Частково дана завдання вирішується завдяки наявності у фірмі референта. Частковість рішення у тому, що перший референт може переглянути лише з що надходить потоку інформації та виділення з нього найважливіші моменти, а решту частина інформаційного потоку залишається незатребуваною. Про якомусь оперативному отримання додаткових відомостей, різноманітне аналізі, плануванні і прогнозуванні не може бути промови. Крім цього референт орієнтований лише з найвище керівництво, і навіть не враховується зацікавленість пересічного співробітника в оперативному отриманні необхідної йому інформації. Як «поліпшених фільтрів» виступає інформаційна служба.

Сьогодні всі великі й процвітаючі комерційні структури розвинених держав мають у своєму штаті підрозділи, які займаються інформаційної діяльністю. У одних фірмах — це інформаційно- аналітичний відділ, за іншими — відділ маркетингу, який керівництво фірми поряд з іншими покладає і інформаційно — аналітичні завдання, по-третє - відділ комерційної розвідки. Часто залежить від ступеня розуміння керівництвом фірми ступеня важливості інформаційно — аналітичної роботи з безпеки усіх сторін діяльності будь-якою комерційною структури (18).

Уся яка надходить інформаційну службу інформація може розглядатися як маркетингова, оскільки він відбирається у сфері підприємства. Завдання інформаційної служби — кваліфіковано обробити її й розподілити по споживачам, тобто обслужити внутрішній ринок інформаційної продукції та послуг для підприємства. У цьому відбувається специфічний перехід інформаційної служби зі стану учасника маркетингу продукції підприємства, його інформаційних аспектів, в виробника інформації, здійснює маркетинг інформаційної продукції і на услуг.

Основна мета — забезпечення оперативного отримання керівником та інші службами максимального обсягу якісної й конкретної інформації, необхідної їм до ухвалення більш обгрунтованих і зважених рішень, адекватного реагування на що відбуваються, і навіть отримання своєчасних рекомендацій та пропозицій. Наявність якісної інформації в керівництва допомагає як після ухвалення будь-яких рішень, а може зіграти у нього під час переговорів чи дискусій (9).

Як основних аспектів інформаційної роботи і нових завдань інформаційної служби підприємства бути представлены:

— проведення досліджень ринку збуту підприємства або у такий работе

— проведення і організація рекламної кампании

— проведення маркетингу інформаційної продукції та послуг для підприємства у сфері маркетингу його продукции.

Як і маркетингу будь-яких товарів, важливим є збільшення якості інформаційної продукції та послуг та подальше зниження витрат інформаційного виробництва, надання фахівцям підприємства можливості вигідного співробітництва з інформаційної службою, предпочтительного проти іншими каналами коммуникации.

Тому маркетинг інформаційної продукції та послуг для підприємства повинен переслідувати, принаймні, дві цели:

1) реалізація завдань маркетингу продукції підприємства у частини, його інформаційних аспектов

2) забезпечення ефективної діяльності інформаційної служби підприємства у умовах ринкового экономики.

Досягнення першої мети необходимо:

— створити, й вести інформаційну базу, що включає інформацію про сильних і слабкі сторони свого підприємства його продукції, і навіть інформацію про конкурентах

— забезпечити надходження підприємство необхідної науково-технічної й конъюктурно-экономической информации

— забезпечити переробку і розподіл цієї інформації «за належністю» між підрозділами предприятия

— створити комунікації для вільної циркуляції ідей всіх учасників маркетингу до споживача з метою координування зусиль у створенні продукції, задовольняє потреби цього сегменту рынка.

Досягнення другої цілі необхідно провести:

— визначення можливостей інформаційної служби й номенклатури виконуваних робіт і услуг

— дослідження і сегментацію ринку інформаційної продукції та послуг на предприятии

— рекламу інформаційних робіт та надаваних послуг, заходи щодо стимулювання сбыта

— заходи щодо зменшенню витрат інформаційного производства

— оцінку ефективності заходів маркетингу інформаційної продукції та послуг для підприємства із наступною коригуванням плану маркетинга.

Дуже важливо, щоб поруч із кількісними оцінками в інформації містилися також якісні характеристики. Особливо цінні відомості прогнозного характеру, дають уявлення про намічених структурні зміни і нові тенденції і мають принципове значення розробки стратегій маркетинга.

Участь інформаційної служби в маркетингових дослідженнях може здійснюватися у вигляді рішення двох рівнозначних задач:

— створення та проведення фактографічних баз даних, містять кількісну інформацію (списки постачальників, дані про фірми, продукції і на т.д.)

— проведення базі цього оглядово-аналітичної діяльності, результатом якої є отримання прогнозних оцінок стану ринку продукції предприятия.

Рішення даних завдань можливо з урахуванням створення автоматизованих банків даних у межах інформаційної служби предприятия.

Ефективність стратегії маркетингу, реалізація мети клієнта залежить від якості інформації, з урахуванням якої ця стратегія розвивається. Тому основним завданням участі інформаційної служби в маркетингу продукції підприємства є створення і системи інформації, що забезпечує оперативне надходження достовірних відомостей, необхідні успішної маркетингової діяльності підприємства. Цю інформацію повинна висвітлювати попит визначені товари та, утримувати характеристики можливих конкурентів, і навіть зовнішніх умов, у яких протікає маркетингова діяльність підприємства (інфраструктура, рівень розвитку, правові норми й економічні вимоги, і т.д.) (12).

Т.А., доцільно рекомендувати господарюючим об'єктах мати у своїй структурі спеціальний підрозділ, відповідальне готувати умов дальшого поступу підприємства — інформаційну службу. Підприємство, що прагне до успішному перейшла ринок, закріплення у ньому, посиленню конкурентних позицій, а перспективі - до лідерства, має насамперед мати максимально повну інформацію стану війни і динаміці довкілля — про кон’юнктурі, об'ємі та структурі ринків, і навіть про стан внутрішньофірмової середовища — про виробничих та інтелектуальних можливостях реалізації практичних і стратегічних задач.

II. Принципи роботи інформаційної службы:

2.1. Функції і завдання інформаційної службы

У разі ринкової економіки існує взаємозв'язок між службою інформації та службою маркетингу, котра може прийняти всю маркетингову роботу, включаючи планування. Якщо підприємство маленьке, то ми все маркетингові обов’язки може бути покладено одну людину. Якщо підприємство велике, необхідно створити нове підрозділ, структура якого має бути орієнтована виконання з трьох основних функций:

— збирати інформацію, аналіз політики та прогнозирование

— формування виробничої программы

— здійснення реклами й маркетинга.

Це підрозділ може називатися службою маркетингу чи інформаційно- аналітичним отделом.

Інформаційно-аналітична служба є основним центром, у якому концентрується, обробляється і аналізується сама різноманітна зовнішня інформація. І це справедливе й стосовно внутрішньої інформації, але з деякими обмовками. Більшість внутрішньої інформації потрапляє у неї з деяких інших підрозділів фірми й нині переважно представленій у вже обработанном (стандартні форми статичної звітності), підготовленій аналізу вигляді. Отже, позначаються основні завдання, які стоять перед інформаційної службой:

1) збір, обробка і аналіз зовнішньої информации

2) збір, обробка і аналіз внутрішньої информации

3) з урахуванням проведеного аналізу вироблення відповідних рекомендацій та предложений

4) оперативне, повне наочне надання результатів аналізу, відповідних висновків, і вироблених рекомендаций

5) довгострокове збереження всієї зібраної інформації на подальше її використання їх у работе

6) рішення нестандартних завдань аналізу діяльності фирмы

Іноді існує думка, що ІС та економічна служба дублюють одне одного. Економічна служба орієнтована, передусім, на рішення стандартних завдань внутрішнього обліку. Однією з основних цілей ІВ є збір, обробка і аналіз найрізноманітнішої зовнішньої інформації. Економічною службою вирішуються завдання аналізу та планування поточної діяльності фірми та її підрозділів, і навіть стратегічного планування. Тут є перша точка перетину інтересів ІС та економічної служби. ІВ не вирішує стандартних завдань обліку — вона є користувачем інформації, отриманого результаті вирішення цих завдань іншими підрозділами (економічної службою). І, навпаки, інші підрозділи, зокрема економічна служба, є користувачами інформації, наданої ІВ. Тут друга точка перетину інтересів. Діяльність економічної служби суворо орієнтована керувати фірми та контролюючі інстанції. Діяльність ІВ орієнтована як у керівництво, і на пересічного співробітника. Дані служби не дублюють, вони взаємодоповнюють друг друга.

З завдань, завдань, які службою, можна визначити її функціональну структуру, що забезпечує найефективніший її функціонування. Функціонально ІВ підрозділяється на 3 напрями — аналітичне, інформаційне і технічне. Аналітичне та інформаційний напрями є головними. Основні завдання аналітичного — це пункти 1,2,3 і шість з вище переліченого списку. Аналітичне підрозділ поділяється на дві складові. Один із них орієнтована влади на рішення стратегічних завдань (виявлення тенденцій, прогнозування, стратегічне планування), друга — моніторинг поточних подій і рішення тактичних завдань. Основними завданнями інформаційного напрями є 4 і п’яти, а також певна частина від завдань 1 і 2 — збирання та обробка інформації. Технічне підрозділ є допоміжним. Воно займається вирішенням технічних питань, що з пунктами 4 і п’яти, і допомагає відповідну допомогу під час вирішення завдань 1,2,3 і шість (18).

Систематизуємо і узагальнимо проблеми і труднощі, характерні для діяльності інформаційної службы:

— інформаційні відділ отримує більші обсяги інформації із різних джерел. Це спричиняє неможливості одній людині якісно обробити материал

— зазвичай, переважна більшість інформації представлена на паперових носіях і має найрізноманітнішу форму уявлення. Це значно утрудняє і уповільнює її попередню обработку

— на етапі оброблення і перетворення даних в електронний вид виникає можливість появи помилок, і введення неправильної інформації, що може призвести до спотворення ситуації та вироблення невірних рекомендаций

— переважна більшість інформації надходить на паперових носіях. З часом нагромаджуються більше об'ємів різноманітних друкованих видань, і навіть ксерокопій. Коли стається потреба у будь-яких матеріалах, їх пошук займає занадто багато времени

— окремо слід виділити проблему уявлення информации.

Інформація, запропонована кінцевому користувачеві, мусить бути лаконічній, конкретної, легко читаемой.

Пропонуються такі кроки їхнього решения:

1) розмежування обов’язків між фахівцями службы

2) впровадження сучасних комп’ютерних та інформаційних технологій роботи з информацией.

Не що інше, як інформаційна система коштує. Створення ІВ покликане вирішити наступний спектр задач:

— створення єдиного інформаційного простору фирмы

— підвищення ефективності діяльності інформаційної службы

— забезпечення оперативного доступу будь-якого співробітника з його робочого місця до необхідної то цей час информации

— підвищити рівень професіональною підготовкою кожного працівника фирмы.

Інформаційним наповненням ІВ служить сама різноманітна зовнішня й внутрішня соціальність інформація (18).

2.2. Структура служби информации

Керівнику, зацікавленому у розвитку підприємства міста і завоюванні нових ринків збуту своєї продукції з мінімальним ризиком втрат, задавшемуся метою створити повноцінну службу інформації, необхідно чітко уявити собі мети, які треба перед цієї службою, і структуру, що дозволить їх реалізовувати. Лише грамотно організована, добре оснащена, з кваліфікованим персоналом служба зможе розв’язати весь комплекс завдань. Тільки на таку служби доцільно розробляти і застосовувати критерії ефективності в оцінці її функціонування. Успішна діяльність служби інформації підприємства можлива за умови її опори і орієнтації на реальні інтелектуальні, наукові, технічні і виробничі можливості підприємства, його фінансова потенціал і реальні перспективи розвитку (48).

Ця модель інформаційно-аналітичної служби підприємства може бути корисною, насамперед, великим підприємствам ринкової орієнтації, мають велику номенклатуру виконуваних робіт (Додаток № 1). Розглянемо функції кожної группы.

Група маркетинга:

— моніторинг динаміки ринку виробництва і конъюнктуры

— формування моделі споживчих ожиданий

— формування «ідеальної» моделі продукции

— усі про фірмах конкурентів і товарах-аналогах

— розробка бизнес-планов

— реклама

— пропозиції з удосконалення продукції та її ассортимента

— динаміка обсяги виробництва і організація системи товародвижения

— пропозиції щодо сервісному забезпечення пользователей.

Патентно-правова группа:

— патентно-правова захист промислової та інтелектуальної собственности

— рекомендації з організації конкурентної боротьби на ринках продукции

(послуг) предприятия

— рекомендації із безпечного вивезенню нова продукція на рынок.

Група збирання та опрацювання информации:

— пошук, обробка, систематизація, класифікація та первісне перетворення (згортання) информации

— формування, ведення і моральне вдосконалення баз данных

— підготовка диференційованої інформації для керівників держави і осіб, приймаючих решения.

Група экспертов:

— пошуку нових джерел інформації, потенційних инвесторов

— відбір «потрібної» інформації (поріг надмірності, достоверности)

— визначення структури та обсягу інформації, необхідною і достатньої для інформаційного забезпечення роботи і розвитку предприятия

Група аналізу та синтезу информации:

— підготовка аналітичної інформації задля забезпечення господарську діяльність предприятия

— підготовка інформації про діяльність підприємства передачі на зовнішній среду.

Слід зазначити, що за даної роботі модель інформаційної служби представленій у узагальненому вигляді. У кожній конкретної галузі існує своя специфіка (49).

Співробітники інформаційної служби повинні мати такими качествами:

— аналітичне, асоціативне мышление

— здатність ідентифікувати і концептуалізувати проблеми (теми, запросы)

— вміння аналізувати вихідні документальні масиви (информацию)

— загострене почуття нового

— мобільність свідомості, сприйнятливість до инновациям

— цілеспрямованість і послідовність действий

— коммуникабельность

До кола професійних знань співробітників повинні входить:

— теорія і практика комунікації, інформатизації, библиотечно- інформаційної деятельности

— менеджмент і маркетинг библиотечно-информационных ресурсів, послуг, продукции

— економіка бібліотечно-інформаційної деятельности

— теорія конъюнктуры

— стандартизація бібліотечно-інформаційної деятельности

— авторське право суміжні права на інтелектуальну собственность

— хозяйственно-договорное (контрактне) право

— порядок ліцензування видів деятельности

— експертні системи оцінки потоків информации

— логічне моделирование

— справочно-информационное джерелознавство (бизнес-информ-ресурсы)

— характеристики і їхні властивості нетрадиційних носіїв информации

— принципи підготовки й характерні риси метаинформации

— основи реферування документної информации

— інформаційні потреби малого середнього бизнеса

— поведінка споживачів информации

— методика соціологічних исследований

— теорія факторного анализа

— технологія автоматизованої обробки, організації (систематизації), управління, пошуку це й передачі информации

— методика роботи з комп’ютером і сучасними засобами зв’язку, копіювально-розмножувальною техникой

— вільне володіння мінімум одним міждержавним мовою (передусім англійським як інтернаціональним мовою бізнесу, додатковими мовами може бути німецький, французький і испанский).

Основні практичні навыки:

— експертиза інформаційних потоков

— цільової відбір документальних материалов

— разноаспектный пошук первинних джерел постачання та інформаційний пошук, зокрема бібліографічний і фактографический поиск

— організація та контроль (збереження) зафіксованої информации

— використання конкретних программно-методических продуктов

— динамічний читання (скоротечное) текстовій информации

— багатофакторний аналіз: бібліографічне опис реферування індексування організація та ведення баз даних інформаційний мониторинг

— застосування машиночитаемых носіїв інформації (касети, диски, дискеты)

— володіння мікропроцесорної технікою (комп'ютерна грамотність), прогресивними засобами зв’язку (електронна пошта, телефакс, видеотекст, стільниковий телефонний зв’язок та інших.), копировально- множительными аппаратами

— маркетинг й бізнес планування, оцінка ефективності інформаційної деятельности

— ділове общение

— організаційно-правове оформлення економічних відносин підприємства з партнерами (юридичними і фізичними особами) (65).

III. Методи роботи інформаційної службы:

3.1. Інформаційне обеспечение

Успіх підприємства у сучасних умовах неможлива без інформаційного забезпечення з питань, стосовним як безпосередньо до діяльності підприємства, і до спільної економічної і політичної ситуації у країні. Під інформаційним забезпеченням понимают:

1) Сукупність процесів з підготування й доведення до споживачів інформації на вирішення управлінських, науково-технічних завдань відповідно до етапами їх выполнения

2) Сукупність єдиної системи класифікації і кодування інформації та єдиної системи документації, які у автоматизованої ИПС; сукупність методів і коштів організації машинних масивів інформації Інформація дозволяє орієнтуватися у загальної обстановці, зменшити фінансовий ризик, ознайомитися з довкіллям, ринком, і змінами ринкової кон’юнктури, оцінювати своєї діяльності, виробляти й коригувати стратегію підприємства. Інформація як стає особливим товаром в усіх галузях діяльності, а й призводить в рух інші ресурси — матеріальні, грошові, кадрові. Інформаційні ресурси долають обмеженість природних ресурсів, призводять до колосальної економії живого праці, збільшують сукупність потужність материально-вещественных чинників производства.

Відповідно до Федеральним законом «Про інформацію, інформатизації і захист інформації» від 22 лютого 1995 року: «Інформаційні ресурси — це окремі документи і масиви документів, які можуть опинитися бути складовою частиною інформаційної системи, бази даних» (1). Інформаційні ресурси — безліч профессионально-значимых джерел інформації, необхідні розвитку певної сфери діяльність у кожен період. Інформація — основну умову конкурентної спроможності організації (16).

Будь-яке підприємство можна зануреним в потік інформації, котра надходить від довкілля, що містить держава, громадські організації, постачальників, конкурентів, інфраструктуру ринку України і т.п. Інформаційні органи підприємства отфильтровывают від цього потоку інформацію, необхідну життєдіяльності підприємства міста і перетворять її в зручну розробки управляючих рішень форму.

Хоча приймачів маркетингової інформації для підприємства то, можливо безліч (до окремих співробітників, одержують важливу інформацію в службових відрядженнях, на конференціях тощо.), центр її оброблення і первинного аналізу може бути єдиний, що виключить «розриви» і дублювання в інформаційних потоках. Логічно уявити таким центром службу інформації, що є головним «нервовим вузлом» інформаційної системи підприємства (44).

Інформаційна служба мають забезпечувати інформацією будь-яку виникає ситуації у умовах ринкової економіки і це досить складно, оскільки середовище у кожній конкретній фірмі має відмінності, цілком специфічна і багатьох мотивів. Найважливішими є п’ять признаков:

— організаційно-правова структура: державні та муніципальні підприємства (бюджетні), змішані підприємства, приватні фірми й кооперативы

— функціональна діяльність фірм: інновація, проектування, конструювання, технологія, маркетинг, менеджмент, консультування, консалтинг і т.д.

— галузева спрямованість роботи фірм: комплекс отраслей

(лесохимический, паливно-енергетичний, машинобудівний комплекс тощо.), галузі охорони здоров’я, культури, сільського господарства та його узкоотраслевые направления

— регіональна спрямованість роботи фірм: район Санкт-Петербурга, все місто, весь Северо-Запад й інші області й республіки Росії, СНД, зарубіжні страны

— личностно-профессиональные особливості керівництва та співробітників фирм

(базова освіта, профіль, спеціалізація, стаж й досвід роботи, рівень знання іноземної мов, комп’ютерної підготовки фахівців.). Інформаційне забезпечення, представлене як процесу, передбачає виконання таких операций:

— збір данных

— обробка даних, і формування інформаційних банків пользователей

— зберігання информации

— пошук информации

— перетворення информации

— передача інформації Вихідною і головною операцією вважається збір даних. Від якості виконання її залежить дотримання вимога повноти, достовірності й оперативності, пропонованих як до самих даними, а й у відношенні всього процесу інформаційного обеспечения.

Збір даних відбувається у формі прийому повідомлень, кожна з яких є сукупність даних, містять будь-які дані, призначені передачі на каналі зв’язку джерела до користувачеві інформації. Технічно війни операція відбувається з допомогою спеціальних коштів передачі (прийому) даних — модемів, факсів, телефонів, і т.п.

Що Виникає під час різноманітної підприємницької діяльності інформаційний дефіцит (недолік чи нестача інформації, перебої з інформуванням) зумовлює необхідність пошуку інформації, яка було б здатна його задовольнити. Інакше кажучи, пошуку інформації завжди передує поява інформаційного дефицита.

Нині, як й раніше, інформаційний дефіцит надзвичайно різноманітний, але це найбільш частими є три різновиду інформаційного дефицита:

— фактографический дефицит

— концептографический дефицит

— документальний дефіцит. Фактографический інформаційний дефіцит передбачає перебування і надання фахівцю справді наявного факту (відомості, події), максимально відповідного потреби. Нині частіше від інших потрібні факти адресні, статистичні, цінові і галузеві (тематичні), що стосуються насамперед професійної діяльності підприємців. Зазвичай вважається, що швидко знайти адресу просто. На насправді далеко ще не вдається встановити точний, достовірний адресу організації, підприємства, об'єднання. У межах наше місто має пошук який завжди успішний з різних і іноді дуже несподіваним причин. Наприклад, фірма не зацікавлена рекламі, не потрібно повідомляти свої адресні відомості з бажання змінити свій профіль діяльності чи передбачається поміняти адресні відомості, закрити фірму, відкрити нову тощо. І за такої ситуації навіть найпростіший інформаційний дефіцит залишається неудовлетворенным.

Інший приклад — пошук статистичних відомостей може бути ще більше тривалим, якщо необхідні конкретні факти. Виконати і тих оперативніше такий пошук які завжди вдається, як і взагалі можливо. Не оскільки фахівець не знає джерел інформування чи професійно безграмотний, а, по цілком об'єктивною причин — затримка випуску статистичних видань і труднощі доступу до комп’ютерної інформації, або просте відсутність конкретних статистичних даних в інформаційних мережах. Зовсім нелегко знайти об'єктивні інформацію про ціні продукту або ж послуги. Підприємець багаторазово стикається з зазначенням цін колишніх, які відповідають певному періоду, регіону, продукту, і джерела інформації які завжди задовольняють цей фактографический інформаційний дефіцит. Для задоволення четвертого напрями фактографічного інформаційного дефіциту потрібні дуже відрізняються джерела галузевого (тематичного) профілю: довідники і навіть інші типи первинних документів (монографії, практичні посібники, які мають у фірмі офіційні документы).

Для задоволення цих видів фактографічного інформаційного дефіциту можна використовувати різні шляху й варіанти фактичних відомостей. Досвідчений менеджер інформаційної фірми мусить вибрати найправильніший вариант.

Одержати у відповідь що виник концептографический інформаційний дефіцит набагато важче, тим більше число джерел інформації, дають відповідь як готової концепції дуже обмежено особливо — по 1991 року, не бажаючи об'єкти концептографического дефіциту є завжди складними. Нерідко такий дефіцит вимагає глибокого пошуку джерел, які забезпечують узагальненими даними концептуального і кон’юнктурного характеру, чи проведення власних разработок.

Документальний інформаційний дефіцит — третій що виникає на цей час дефіцит, задоволення якої необхідний документ чи комплекс документов.

Необхідний пошук і освоєння таких документів, котрі з різних причин далеко не відразу публікуються чи взагалі повідомлення про неї відсутні. У перший чергу це ж стосується відомчих, особливо внутрішніх документів. Тому задоволення навіть такого найпростішого як документальний інформаційний дефіцит вимагає достатнього знання шляхів пошуку, часу з їхньої перебування і надання реальному режиме.

Підприємницька ідея — розуміння, передчуття, невиразне знання підприємця у тому, що вона відчуває намічені зміни у області свого професійного інтересу надзвичайно важливі за умов ринкової економіки. Задля реалізації ідеї підприємець збирає інформації і аналізує її виходячи із інформаційного дефицита.

Можна назвати 4 групи змін, котрі за суті є їхньою індикаторами не більше фірм і навіть галузевих і регіональних направоений деятельности:

— несподівані события;

— невідповідності, розбіжність про те, що має бути відкрита і що реально происходит;

— нагальна потреба, прояв негативних симптомів, які можна повинні бути усунуті всередині предприятий;

— зовнішнє тиск на фірми внаслідок раптових змін — у галузі регионе;

У сферах зовнішньої ділового середовища теж виявляються і створюють умови нових можливих змін. Таких ситуацій три: — наслідки демографічних змін; - культурні зміни, викликають трансформації сприйняттів, настроїв та матеріальних цінностей жизни;

— науково-інформаційні зміни, пов’язані з розширенням меж упорядкування і результатів пізнання мира.

Зусилля інформаційної служби мають бути спрямовані забезпечення і задоволення інформаційного дефицита.

Отже, мета інформування у фірмі - цілковите і швидке задоволення інформаційного дефіциту фірми загалом і конкретного підприємницької ідеї (17).

Спеціальним засобом інформаційного забезпечення комерційної діяльності виступає технологія електронного обміну ділової документацією за стандартом ООН-ЭДИФАКТ. Він є набір принципів обміну діловими даними між різними учасниками господарських зв’язків у сфері комерційної діяльності - виробничими підприємствами, торгово- посередницькими організаціями, банками, страхові компанії тощо., — принципів, вироблених з урахуванням інформаційної логистики.

ЭДИФАКТ — це особливий структурований мову даних, що з описом фактично всіх видів комерційної діяльності. Технологію ЭДИФАКТ можна порівняти з кубиком Рубіка. Постійна зчіпка які його складають дозволяє, не руйнуючи форми куба, створювати з одних тієї ж елементів під час обертання у різних площинах дедалі нові глядацькі (суть — аналітичні) комбінації. З цих самих принципам формується ЭДИФАКТ- сообщение.

Мова дозволяє собі з допомогою елементів, стандартних інформаційних повідомлень складати опис будь-якого поширеного у комерційній практиці документа, сформулювати його електронну версію і транслювати в відкритих телекомунікаційних мережах без побоювання перехоплення конфіденційної комерційної інформації. У цьому, будучи, наприклад, складеним на російській мові, державний кошт або накладна то, можливо успішно транслирован як російських одержувачів, так зарубіжних партнерів усім основних європейських мовами. У місці отримання закодованої документу з допомогою спеціальних програмних засобів, налаштованих лише з систему одержувача, ЭДИФАКТ-сообщение розгортається звичайну читану форму, яка перетворюється на стандартний паперовий документ. Одночасно таке повідомлення, передане у мережах, обладнаних запоминающими пристроями — серверами, частково виконує й ролі автоматизованої системи ділового адміністрування, яка дозволяє якому- або партнеру з обміну документами в ЭДИФАКТ оминути відповідальність за послания.

Технологія ЭДИФАКТ впроваджується у Росії кілька років — факт надзвичайно важливий у зв’язку з переходом Євросоюзу з початку 1995 року в обов’язкове використання електронного мови ЭДИФАКТ під час обміну документацією й від між державними відомствами ЄС, які працюють англійською, французькому та німецькою мовами. Зволікання з впровадженням ЭДИФАКТ у Росії означала б поява нетарифного бар'єра в торгівлі між Сходом і Заходом. Провідними організаціями з поширенню технології спочатку виступили: ВО «ИНФОРМВЭС», Роскоинформ, ЦБ Росії, Державний митний комітет, Мінтранс, Російську академію наук, Торговельно-промислова палата Росії. Найбільшими центрами поширення технології ЭДИФАКТ у Європі є СИТПРО в Англії, ЕДИФРАНС мови у Франції, ДЕНИШПРО у Данії і т.д.

Існує безліч напрацювань у сфері інформаційних технологій, саме методів, технологій і спільних підходів, застосовуваних при побудові інформаційних систем.

На розробку таких систем використовуються професійні СУБД. Враховуючи тенденції, задля забезпечення взаємодії кінцевого користувача з інформаційної системою доцільним бачиться застосування технологій INTERNET (36).

ІВ потрібно створювати з такою розрахунком, щоб забезпечувати доступ віддаленим користувачам. Природно, що підключення до ІВ здійснюється суворо у відповідність до правами доступу конкретного користувача лише у дозволеним сегментам ІВ. Забороненим є конфіденційний сегмент інформації, доступом до якої має обмежене коло користувачів і лише всередині локальної мережі фірми. Користувачі всередині фірми також мають розмежування про доступ до інформації. Питанням безпеки необхідно приділити найбільшу внимание.

Більшість інформації вступає у інформаційний відділ в паперовому вигляді, і дуже чимало часу займає її обробка і занесення в комп’ютер. Виходить, хіба що подвійна робота — все друкарські видання формуються на комп’ютерної основі. Після вступу друкованого видання найбільш цікаві матеріали перетворюються і заносять у комп’ютер. Очевидним є усунення зайвого ланки у цьому ланцюжку (електронна форма — друковане видання — електронна форма), тому, наскільки можна, всю що надходить інформацію необхідно отримувати в електронному вигляді (хоча у окремих випадках доцільно її дублювання на паперових носителях).

Інформація буває представленій у самому різноманітне вигляді - цифрова (табличная), текстова, аудиографическая, відео, може мати різні формати. З’являється завдання швидкого введення, обробки, оптимального зберігання, забезпечення доступу та оперативної аналізу такого різноманіття информации.

Існують технології, дозволяють вирішити дані проблеми. Проблема оптимального зберігання великого об'єму різнорідних даних вирішується з допомогою технології Сховищ Даних. Технологія OLTP забезпечує введення і оперативну обробку інформації. Оптимальний доступ й одержання даних забезпечується застосуванням технологій роботи з многомерными структурами даних — OLAP. Перелічені вище технології - це кінцевий продукт, лише методи лікування й рекомендації, застосування яких допомагає розв’язати зазначені завдання. Для аналізу даних, і прогнозування ситуації перспективне використання нові напрями — нейромережі, генетичні алгоритми, і навіть різні методи моделювання (математичне моделирование).

Дуже важливе завдання, яку можна недооцінювати, — надання результатів аналізу. Оскільки інформація краще сприймається візуально, то основний упор необхідно зробити на максимально можливу візуалізацію матеріалу. Найпростішими способами графічного подання стають різні схеми, графіки, диаграммы.

Таким кроком у цьому напрямі є Географічні Інформаційні Системи (ДВС), використовують оцифровані географічні карти як основи, якому потім накладаються найрізноманітніші числові дані і є можливість їхнє подальше обробки й аналізу (побудова діаграм, кольорове виділення, різні звіти по обраним об'єктах, областям і т.д.).

Дуже цікавим і досить перспективним є використання технології VRML (мову моделювання віртуальної), що застосовується до ДІЗ. Доцільно також використання звукового супроводу процесу надати інформацію (22).

3.2. Обробка документов

Інформаційні служби використовують як нові методи обробки, і традиційні методи библиографирования. Методи библиографирования діляться на дві группы:

— аналитические;

— синтетичні. До аналітичним методам ставляться: 1) Загальний бібліографічний аналіз документа, здійснюваний з метою з’ясування її основний тематики, формальних і змістовних особливостей, достоїнств і повним вад, цільового і читацького призначення; 2) Бібліографічне опис документа; 3) Анотування чи реферування; 4) Індексування і предметизация, тобто. вираз змісту документу з допомогою предметних рубрик чи умовних знаків якийсь класифікації. Результат трьох операцій на сукупності об'єднують у бібліографічну запис, складання якої утворює перехід від аналітичних методів до синтетическим.

До синтетичним методам библиографирования ставляться: 1) Виявлення документа як об'єкта библиографирования з метою подальшою бібліографічною обробки, що було початковий синтез, фактично попередній бібліографічному аналізу; 2) Відбір документів із заздалегідь заданим критеріям; 3) Угруповання бібліографічних записів в бібліографічному посібнику. Умовність виділення аналітичних і синтетичних методів библиографирования у тому, що насправді процеси бібліографічного аналізу та синтезу діалектично взаємозв'язані й взаємно обумовлені, вони перетікають одне в одного і у реальному процесі библиографирования здійснюються у значною мірою одновременно.

Бібліографічне опис — результат аналізу первинного документу з метою ідентифікації і виявлення сукупності необхідних і достатніх зовнішніх ознак, переважно виявлених по титулу документа без ознайомлення із вмістом тексту. Бібліографічне опис первинних документів — найлаконічніша, «відчужена» від змісту первинних документів різновид вторинних документів. Бібліографічне опис позволяет:

— виділити з переліку відомості даного первинного документи й знайти його серед багатьох інших (адресна функция);

— отримати попереднє уявлення про галузевої спеціалізації, тематиці, змісті, цільовому і читацькому призначенні, актуальності, достовірності й обсязі наведених відомостей (функція информирования);

— за досить інформативному (точному, ємному) заголовку виконувати сигнальну функцію, сприяючи підготовці оперативних вторинних джерел інформації. Загальні вимоги, і правила бібліографічного описи, набір елементів, їх послідовність, умовні розділювальні знаки і вибір бібліографічного описи регулює ГОСТ 7. 1−84.

За рішенням інформаційних служб в фірмах часом використовується стисле бібліографічне опис без вказівки подзаголовочных і надзаголовочных відомостей, відомостей про видавництво чи які видають організаціях. Але кожен із елементів бібліографічного описи дозволяє визначити основні ціннісні властивості документів: актуальність тематики, новизну документа, ступінь узагальненості і розробленість проблеми, відповідність інформаційному дефіциту і т.д.

Навіть повне бібліографічне опис — самий відчужений, згорнений вторинний документ. Єдині вимоги до написання бібліографічного описи забезпечують однаковість, виконання яких обов’язково й для традиційного (паперового) й у комп’ютерного режимов.

Анотація — таку форму згортання, коли він складається коротка узагальнена характеристика, відбиває необхідний мінімум відомостей для ідентифікації первинних документов.

У разі ринкової економіки для підприємців складаються довідкові анотації, різняться охопленням трьох груп розглянутих даних: елементи, що доповнюють бібліографічні описи чи розшифровуючи недостатньо інформативні заголовка; историко- бібліографічні відомості; тематичні элементы.

Слід зазначити, що у сучасних фірмах складаються частіше спеціалізовані, а чи не загальні довідкові анотації. У цьому загальні - відбивають все основні питання, а спеціалізовані довідкові анотації зазвичай складаються спеціалістів з задоволення цілком певного інформаційного дефіциту. І тут з усього тексту в анотацію включаються лише ті факти, які мають безпосередня й найбільше зацікавлення при задоволенні інформаційного дефіциту. Але це отже, що міра спеціалізованих довідкових анотацій буде меншим через таку конкретизованої вибірки, що у них відбиваються всіх можливих аспекти змісту з докладним освітленням проблем. Такий підхід до вибору інформації повторно дозволить не звертатися до первинним документам, якщо вони відносяться до постановочною, теоретичним, методичним документами та т.д. Практичний досвід аннотирования за умов ринкової економіки дозволяє сформулювати загальні вимоги до аннотациям:

— зміст визначається бібліографічним описом, але з повторює його заголовка та інші елементи, передбачає виявлення структури первинних документів і майже основних аспектів розкриття содержания;

— анотацію можна як розширене зміст (структуру) первинного документа, що дозволяє скласти уявлення тому, висвітлений цей питання, наскільки висвітлений, разом із якими питаннями, у яких галузях додатково то, можливо использован;

— анотація визначається характером аналізованого материала

(технологія, устаткування, матеріал, властивості, напрями досліджень, і т.д.)

— анотація мусить бути розмірна відображенню окремих аспектів стосовно їх обсягу у його тексті і має передавати сенс первинного документа своїми словами;

— анотації мають відображати інформацію про ступеня новизни, точно передавати зміст, грамотно, чітко й стисло викладу матеріалу. Реферування передбачає докладний ознайомлення з текстом первинного документу з метою ідентифікації новизни, повноти, корисності змісту, виявлення основних, найважливіших, принципових фактичних даних та гіпотез, теорій, методик, методов.

Найстрашніше трудомістка встановити найважливіші факти, оскільки гіпотези, теорії, методи і методи включаються зазвичай в цілому або на вельми узагальненому вигляді. Факти мають оцінені і відібрано для включення до реферат, тим паче, що селективні процеси як складні, а й суб'єктивні. Вибір основних фактів може бути з таких частин тексту: запровадження чи передмови; тієї частини тексту, де вказуються мету й завдання документа; де викладаються гіпотези та концепцію; теорії, методи і методи; де формулюються висновки. Фактичні відомості містяться й у укладанні, рекомендаціях і навіть предположениях.

Розуміння значимості у сучасних умовах ринкової економіки рефератів особливо у зарубіжних видань, відсутні в бібліотеках і інших центрах, приносить значний ефект і і під час науково-практичних розробках. З усіх вторинних документів реферат відбиває докладний зміст первинного документи й відрізняється обсягом мірою узагальнення матеріалу (17).

Після екстенсивного розвитку методологічного апарату в аналитико- синтетичної обробці інформації активізувався процес злиття методів і прийомів аналізу, у загальні технологічні ланцюжка. У результаті початку 90- x років розроблялася технологія інформаційного моніторингу, здатна об'єднати різноманітні методи бібліографічною, статистичної і інтелектуальної обробки документів (даних) про объекте.

Інформаційна діагностика — технологія аналізу інформацію про об'єкті, реалізована з допомогою спеціальних процедур і методів у фіксованому матеріальному полі з обраним індикаторами з метою оцінки стану, тенденцій і розвитку об'єкта. Диагностироваться може об'єкт будь-який природи, коли він мінливий плином часу, а відомостей про цих змінах є у документальному потоці. Головні умови реалізації процедур інформаційної діагностики: 1) Аналізується не сам об'єкт, а відома у суспільстві інформацію про ньому; 2) Для успішної діагностики повинна забезпечуватися певна повнота збору документів (даних) об'єкт, кордону якого заздалегідь описуються інформаційним аналітиком вигляді упорядкованого переліку ключових слів чи проблемно-ориентированного рубрикатора, котрий фіксує предметне полі об'єкта; 3) Діагностичні ознаки — оціночні індикатори — може бути обрані у складі ознак об'єкта — його властивостей, якостей, фізичних параметрів. 4) Технологічна ланцюжок методів і процедур діагностики повинна дозволяти інформаційному аналітику здійснювати діагностику незнайомого об'єкта з воспроизводимыми результатами оцінки об'єкта. По хронологічного ознакою досліджуваного періоду у житті об'єкта можна виділити три основні режими диагностики:

— Ретроспективний аналіз объекта;

— Оперативна діагностика объекта;

— Моніторингове спостереження об'єктом. Ретроспективний аналіз передбачає виявлення закономірностей розвитку об'єкта за попередній період. Орієнтований на виявлення «критичних» тимчасових точок у розвитку об'єкта. У інформаційної діагностиці доцільний назад хронологічний збір джерел інформацію про об'єкті, дозволяє перервати процес накопичення інформаційного масиву і при отриманні достатніх даних про ньому. Використовуючи сукупність процедур інформаційного моделювання об'єкта (пошук, відбір, аналитико-синтетическая обробка і систематизація документів) із наперед заданими критеріями подоби на хронологічної шкалою, аналітик може варіювати набір конкретних методичних процедур з урахуванням специфіки диагностируемого об'єкту і його документального шлейфу. У технологічний ланцюжок ретроанализа легко вкладаються процеси створення ретрорубрикатора, хронособытийная і хронолингвистическая шкали, є основним методичним засобом діагностики объектов.

Для складних соціальних об'єктів корисний менш жорсткі прийоми формалізації даних — типологічні ряди, номінативні шкали. Залежно від величини аналізованого періоду можна використовувати методичні підходи, істотно різняться по стратегії збирання й частці аналізованої інформації: Рівномірний точковий прийом передбачає фіксацію індикаторів у певних тимчасових точках на шкалою — десятиліття, п’ятиріччя, щорічно. Для ретроанализа динаміки ціни товари та архіву біржових котирувань акцій вибирається щомісячний, щотижневий, щоденний і навіть погодинної «тик». На результати діагностики дуже вплинуть «прогалини» — відсутність інформації об'єкт в заданих точках. Крапельний метод доцільний при діагностиці стохастичних процесів, а також за поглибленому ретроанализе об'єкта в критичних точках його розвитку. Вибірково фіксується інформація об'єкт будь-де хронологічної шкали, порівнюється зі попередньої «краплею» інформації до щодо стабільного стану об'єкта, що й приймається за вихідне. Пошаговый метод — тривалість «кроку» у розвитку об'єкта виявляється емпірично в зворотної чи прямий хронології аналізу інформації. На відміну від попереднього підходів, вона передбачає нерівний за часом, але планомірний у всій шкалою ретроанализ объекта.

Через війну ретроанализа інформаційний аналітик має у своєму розпорядженні матеріал виділення етапів розвитку об'єкта, їх зведеної характеристики, виділення тенденцій розвитку об'єкта за аналізований період, а з методів інформаційного прогнозування може виокремлювати й перспективні напрями його подальшого існування в певних условиях.

Оперативна діагностика — експрес-аналіз стану об'єкта в нагальні моменти розвитку. Може реалізовуватися у будь-якій хронологічної точці, але орієнтований, зазвичай, оцінку сучасного стану объекта.

Мониторинговый аналіз — безупинне спостереження розвитком об'єкта з певними тимчасовими інтервалами в фіксованому інформаційному полі з заданим індикаторами. Саме моніторинговий режим надає реальну можливість інформаційного прогнозування об'єктів (20).

3.3. Економічна разведка

Серед сучасних підприємців Заходу існує думка, що, використовуючи лише п’ять основних правил, можна домогтися значних б у бізнесі. До них относят:

1. Разведку.

2. Профессионализм у встановленні контактов.

3. Квалификацию (яка виявляється, передусім, у цьому, щоб витрачати час тільки з потрібними людьми).

4. Умение долати препятствия.

5. Умение завершувати сделку.

Отже, перше місце ставлять разведку.

Тим засобом, з допомогою якого розвідка впливає на проведення й розробку політики будь-який фірми й забезпечення її безпеки, є інформація, представлена своєчасно в усній чи письмовій формах керівництву фирмы.

Яка потрібна керівництву фірми інформація? Хто і як повинен її готувати? Розвідка у бізнесі належить до даних про навколишньому середовищі конкурентів, аналізованих з єдиною метою використовувати в конкретної ситуации.

Ні окреме обличчя, ні організація що неспроможні ефективно діяти у умовах конкуренції без глибокого розуміння середовища чи не маючи новітньої інформацією, що відбувається. Вигляд потрібної інформації залежить від виду компанії (фірми), її конкурентного середовища й багатьох інших характеристик самої фірми і його окружения.

Потреба інформації варіюється залежно від здійснюваної чи планованої діяльності. Компанія може мати довгострокові (стратегічні) плани, тактичні чи короткострокові, плани і поточні операції; всі вони потребують добре вивіреної информации.

У широкій пресі іноді намагалися окреслити ділову розвідку конкурентів, як «шпигунство». Можливо, до певної міри це справді такий. Проте треба сказати, що сьогодні переважна маса ділової інформації може бути отримана з етичних джерел. Список те, що хотіла б знати про конкурента ділова фірма, то, можливо нескінченним. Приблизний їх перелік потрібну інформації може бути ілюстрацією корисності розвідки. Подробиці можуть змінюватися від компанії до компанії, але є основні елементи, необхідних більшості з них.

Інформації про рынке:

1. Цены, знижки, умови договорів, специфікації продукта.

2. Объем, історія, тенденції і прогноз для даного продукта.

3. Доля над ринком й її изменения.

4. Рыночная політика та планы.

5. Отношения з споживачами і репутация.

6. Численность і розміщення торгових агентов.

7. Каналы, політика та методи сбыта.

8. Программа рекламы.

Інформації про виробництві й продукции:

1. Оценка якості і эффективности.

2. Номенклатура изделий.

3. Технология і оборудование.

4. Уровень издержек.

5. Производственные мощности.

6. Размещение і величину виробничих підрозділів, і складов.

7. Способ упаковки.

8. Доставка.

9. Возможночти проведення НИР.

Інформація про організаційних особливостях і финансах:

1. Определение осіб, приймаючих ключові решения.

2. Философия осіб, приймаючих ключові решения.

3. Финансовые умови і перспективы.

4. Программы розширення й приобретений.

5. Главные проблемы/возможности.

6. Программы НИР.

Такий список може створювати неправильне враження, що розвідка проти конкурентів — скоріш набір даних, ніж інформація. Насправді справі значення такий розвідки втілене у основних елементах поведінки конкурента. Яка ж інформація мусить бути продуктом діяльності інформаційного підрозділи фирмы?

До такої інформації ставляться осмислені відомості, засновані на зібраних, оцінених і витлумачених фактах, викладених в такий спосіб, що ясно видно їх значення на вирішення певною конкретною завдання поточної політики фірми. Такий їхній підхід підкреслює відмінність між «сирими» матеріалами та остаточної продукцією інформаційно — аналітичної работы.

Задля ефективної роботи інформаційного підрозділи фірми керівництвом мають бути обкреслені його основні мети. Ці мети можуть полягати у следующем:

1. Забезпечити своєчасне надходження надійної і всебічної інформації про здатність та проведення майбутніх можливостях кожного з основних конкурентов.

2. Визначити, як дії основних конкурентів можуть стосуватися поточні інтереси фирмы.

3. Постійно забезпечити надійний і всебічну інформацію про те подіях конкурентному оточенні й над ринком, що мати значення для інтересів фирмы.

4. Домагатися ефективності і виключати дублювання разом, аналізі та поширенні інформації про конкурентах.

Працюючи створення системи інформаційного забезпечення фірми, важливо відзначити низку дуже важливих положень, які можуть слугувати відправними ориентирами.

1. Промислова розвідка проти конкурентів необхідна для забезпечення на успіх ринкової конкуренции.

2. Нині ситуація над ринком змінюється так різко, що неформальних коштів контролю над конкурентами недостаточно.

3. Методи «спроб і помилок» отриманні такий інформацією кінцевому результаті неефективні. Задля більшої функції розвідки потрібно тотальна система у сенсі цього слова.

4. Система промислової розвідки має бути дуже сильно орієнтована на конкретних осіб, навіть коли його структура і організація постоянны.

5. Такая система мусить бути орієнтована до дій. Вона не повинна просто видавати звіти й накопичувати дані. Швидше вона повинна переважно забезпечувати управляючих такою інформацією, яка вказувала на необхідність діянь П. Лазаренка та допомагала вибрати найкращі з них.

6. Конфиденциальную інформацію можна з різних джерел, чимало з яких при поверхневому погляді можуть бесполезными.

7. Система розвідки проти конкурента має передбачати завдання охорони власних секретів і контррозвідки. Ця рекомендація полягає в припущенні, що з конкурентів є аналогічні системи, і що можуть звернутися до незаконним чи неетичним засобам для проникнення вашу собственность.

8. Система розвідки мусить бути ефективно організована без звернення до незаконним чи неетичним методам збирання цих. Збір інформації про конкурента є безперервний процес із другого зв’язком. Цикл починається з визначення потреби у відомостях для фірми і організації ресурсів для необхідних відомостей. (Додаток № 2) Коли інформація зібрано, її треба опрацювати і проаналізувати; внаслідок отримують бажані конфіденційні дані, які потім поширюються серед управляючих й у підрозділах організації, які потребують таких даних. Безперервна зворотний забезпечує модифікацію циклу, коли це потрібно, і моральне вдосконалення загального процесу. Принаймні виникнення нових потреб служби збору розвідданих збирають і поширюють нову информацию.

Приступаючи до створення інформаційної системи у фірмі серйозне увагу слід звернути на цю проблему систематизації. Немає сенсу намагатися звертатися до такого засобу, як промислова розвідка, не маючи закінченою систематизації. Безглуздо чекати не від окремого фахівця чи групи осіб, що вони знали, навпаки, могли оцінити що обсяг даних. Отже, всякі дії, що їх без такий системи, здійснюються при неповному охопленні корисною інформації. Навіть суб'єктивна, особисто отримувана інформація вимагає систематизації. Можливість те, що випадкову обмовку запам’ятають і передадуть тим, хто приймає ключові рішення, значно вищий, якщо услышавший знає про її важливості й про систему, у її можуть оцінити, включити в відповідний контекст і використовувати як потенційно корисною информации.

Систематизація збору даних про конкурентів означає на практиці, що буде знайдені та використані запитання, подібні нижеприведенным:

Що треба знать?

Де можна було одержати данные?

Хто збере данные?

Як збиратися данные?

Хто аналізувати й інтерпретувати данные?

Як краще зберігати одержану інформацію, щоб змогли ефективно використати їх у будущем?

Як поширювати одержану інформацію, щоб відповідні особи розглядали її своевременно?

Як уберегти систему від «витоків» і саботажа?

Якщо розвідка орієнтована як однією програму чи мета не може бути організована на разової основі, обгрунтовані відповіді ці питання можуть вказувати вимушені використання обчислювальної машини для ефективного збереження і пошуку інформації. Поширення інформації, крім періодичних бюлетенів і відповіді особливі запити, можна полегшити, якщо зібрати профілі інтересів споживачів інформації та запровадити в обчислювальну машину. Тоді під час введення нових даних співвіднесення його з профілями автоматично може дати розвідувальну інформацію, якого людина в оцінці даних міг би прогаяти (функція оцінки). Цей прийом забезпечує подвійну перевірку та швидке поширення важливих речей серед відповідних споживачів. У узагальненому вигляді таку систему показано на (Додаток № 3) Навіть якщо його стала формалізована система ділової розвідки вимагає автоматизації застосування комп’ютерів, вихідні відомості можуть і мають бути високо персоніфіковані. Персоніфікований характер впроваджуються даних обумовлює необхідність автоматизованих пристроїв для обробки даних, а й наявність потрібних людей потрібних местах.

Фахівці з маркетингу — лише дещиця людей, які можна учасниками даної системи. У ньому повинні брати участь все управляючі компанії, і навіть персонал, відповідальний за збирання та обробку розвідданих. У окремих випадках лише вищі управляючі може мати доступ в конкуруючі організації, урядових установ та інші організації та отримувати там корисну інформацію. Т.а., певним резервом є збільшення індивідуальної кваліфікації осіб, збирають інформацію, але основний упор повинен робитися на правильне розміщення працівників у системі, на роз’яснення виконання обов’язків й забезпечення їхніх простими засобами доступу до інформаційної системі. Дані системі розвідки конкурентів можуть надходити із різноманітних джерел, як державні, і приватних. Люди, не обізнані з розвідкою, часто думають, що найбільш корисна інформація видобувають з секретних джерел. Вони вважають типовими для розвідки такі явища, як знамениті публікації про секретних операціях ЦРУ.

Насправді більшість розвіддіяльності (навіть ЦРУ і, звісно, промислової розвідки) пов’язані з використанням опублікованих відомостей. Це справедливо навіть військових, прикладом є може бути заяву адмірала Захариаса (заступник. Начальника військово-морської розвідки США під час другої Першої світової) у тому, що 95% інформації військово-морські служби США одержували доходи з опублікованих, 4% - з напівофіційних і лише 1% - з секретних источников.

Отже, основну увагу має зосереджуватися організованому вивченні офіційно доступних джерел інформації. Значна частка власності основний інформації, використовуваної службами планування, може надходити звичайним порядком з багатьох публікацій про діловому світ у засобах масової інформації, промислових журналах, газетах, урядових виданнях, навчальних посібниках чи наукових працях, і навіть з постійного неформального потоку відомостей від торгових агентов.

Хоча багато хто відомості можна було одержати саме так, наприклад, шляхом компьютеризованного пошуку істини та організованих пошуків в промислових бібліотеках, процес розвідки може дуже продуктивним і на нижчому рівні організації. Цінним збирачем інформації, може бути, простий торговий агент, якому можна доручити податися огляд конкуруючого підприємства міста і доповісти про своє спостереженнях відділу сбыта.

Клерк, котрий одержав завдання робити вирізки про те тій місцевості, де знаходиться конкурент, також виконує важливу разведфункцию. Як уже відзначалося вище, накопичення даних набуває форми (а) безперервного збору базові дані для тотальної розвідки або заради ознайомлення з чинниками і силами, що діють у конкуруючих фірмах, і (б) збору особливих відомостей заповнення інформаційних прогалин в розвідданих або заради відповіді спецзапрос конкурентів від певного менеджера — споживача інформації. Фаза накопичення інформації включає формулювання напрямів діяльності, підготовку плану збирання цих із зазначенням цілей і завдань та її передачу тих осіб і установам, які визначають його практичне осуществление.

Найбільш надійний метод перевірки інформації - порівняльний аналіз, тобто. отримання однозначної інформації з конкретному об'єкту дослідження (наприклад, за певним кроку конкурента) із джерел. Якщо інформація не підтвердилася усіма джерелами, чи, отримані суперечливі відомості, потрібно поставити під всю отриману інформацію і продовжити процес її переперевірки. Не ігнорувати нестиковки. Останнім часом фахівці впритул відчули нову небезпека, яку назвали «небезпекою надлишкової інформації» чи «синдромом інформаційної втоми». Ще донедавна випробуваним прийомом конкурентної боротьби було приховування інформації. Потім на озброєння було прийнято метод дезінформації. Тепер за цією метою використовується зброю надлишкової інформації: конкурента завалюють" масою непотрібних відомостей в розрахунку те що, що вдасться «сплутати карти» і утруднити йому виявлення потрібної інформації. І навряд у найближче час інформаційне «повінь» почне слабшати. Адже лише Інтернет — це — джерело величезної кількості інформації конкурентів, причому легко доступній і порівняно дешевої. Добре поставлена служба розвідки допомагає відфільтрувати «інформаційний шум».

У протиборстві конкурентів за умов ринкових відносин суб'єкти бізнесу змушені одночасно вживати заходів як прямої дії (як жило якнайбільше дізнатися про конкурентів і з максимальною віддачею використовувати ці знання), і зворотного дії (максимально захистити свою конфіденційну інформації і цим мінімізувати можливий успіх від її використання конкурентами) (25, 62). Т.а., саме цілеспрямована обробка і аналізують інформацію про діяльність, наміри й можливості конкурентів є головними спонукальними мотивами прийняття рішень стратегічної й тактичної корекції діяльності фірми. Нині його роботи дуже важливий для продуктивного ведення господарську діяльність предприятия.

3.4. Конфіденційність і захист комерційної информации

Реально функціонування системи комерційної інформації для підприємства проявляється у створенні інформаційного середовища, підтримуваної упорядкованим рухом потоків інформації. У моделі передбачено, що це інформаційні масиви даних із основним видам комерційної діяльності формуються на основе:

— даних маркетингових исследований

— даних внутрифирменного управлінського обліку (відомостей обсяги товарообігу, величині виробничих та товарних запасів, одноразових і поточних витратах, прибутку підприємства міста і др.)

— даних зовнішньої статистики, кон’юнктурних оглядів ринків, публікованих у спеціальних виданнях і засобах масової информации

— експертних оценок.

Найважливішим елементом побудови системи інформування є забезпечення кордонів доступу до інформації. Міра доступності визначається ступенем конфіденційності - довірливості (чи таємності) відомостей. Насправді кордону доступу забезпечуються захистом інформацією режимі комерційної таємниці - вжити заходів щодо її секретного використанню. Поняттям комерційної таємниці узагальнюються навмисно приховувані по комерційним міркувань економічних інтересів підприємства, інформацію про різноманітних галузях його підприємницької діяльності (виробничої, комерційної, інноваційної тощо.) і щодо організації управління, необхідність захисту яких обумовлюється завданнями конкуренції, та погрозами втрати економічній безпеці. По загальними правилами комерційна таємниця вводиться щодо тих відомостей, яким є інтерес для коммерции.

Режим комерційної таємниці визначається законодавчим шляхом. У Росії її він встановлюється ст. 139 Цивільного кодексу РФ, за якою інформація становить комерційну таємницю, коли має справжню чи потенційну цінність з невідомості її третіх осіб, до неї немає вільного доступу на законних підставах, а володар інформації приймає необхідні заходи до охорони її конфіденційності. Цивільним кодексом (ст. 139), поруч із комерційною таємницею вводиться поняття службової таємниці. Проте будь-які різницю між ними проводяться. Службовий таємниця по законодавству як і, як і комерційна таємниця, повинен мати комерційну цінність, й відчуття міри з їхньої охороні повинні бути однакові. Перелік відомостей, що є предмет комерційної таємниці, і Порядок забезпечення їхніх схоронності визначаються керівництвом підприємства. Найбільш загальні правила полягають у наступному. Основоположним є принцип рівноваги між забезпеченням за економічну вигоду та підтриманням економічній безпеці. Гранично припустимі межі встановлюються з огляду на те, що коли частина комерційної інформації повинна залишатися відкритої. У це інформація рекламного характеру, що стосується готової продукції й нових послуг, товарних знаків і т.д. Приховання її протиприродно, оскільки призвести до втрати ринків, споживачів, отже, і прибутків. З іншого боку, зайве докладні дані щодо своєї продукції, особливо у частині описи техніко-економічних особливостей, цілком може стати об'єктом наживи для конкурентів, активно використовують методи виробничого шпигунства. У безумовному порядку засекречуванню підлягають дані з області комерційних ноу-хау. Вони стосуються переважно організації матеріально- технічного забезпечення і збуту, оскільки цю функцію під управлінням комерційної діяльністю підприємства є найменш формалізованої серед інших функцій і з погляду процедур прийняття рішень, і сточки зору самого змісту управлінські рішення. До категорії комерційних ноу-хау ставляться інформацію про організації каналів збуту (дилерських, дистриб’юторських мереж) підприємства, методів просування товарів ринку, ведення комерційних переговорів тощо. Особливу частина комерційних ноу-хау становлять методики виконання маркетингових досліджень. Всі ці відомості цікаві для від конкурентів і за аналогією з виробничим шпигунством цілком можуть бути об'єктом шпигунства комерційного. Особливою захисту підлягають договори, укладені підприємством з організацією матеріально-технічного забезпечення і збуту. Понад те, у певних ситуаціях конфіденційними вважаються як сведенья, які стосуються змісту договору, але й він факт укладання. Логіка цю позицію досить зрозуміла: вся комерційну діяльність представляється як сукупності логічних ланцюжків, побудованих на господарських зв’язках між постачальниками, споживачами і посередниками, правовою підставою для здійснення яких служить договір. Саме договір є тією цементуючим ланкою, знання якої засновані у цьому знанні активні дії з боку конкурентів підірвати комерційної діяльності підприємства. Масштаби застосування режиму комерційної таємниці у Росії регулюються постановою Уряди РРФСР «Про перелік відомостей, які можуть складати комерційну таємницю» від 15 Грудня 1991 року № 35. У складі цього обмежувального переліку передбачені такі документи і відомості, безпосередньо чи опосередковано які стосуються сфері комерційної діяльності підприємства: — установчі документи (рішення з приводу створення підприємства чи договір засновників) і статут; - документи, що дозволяють заняття підприємницької деятельностью

(реєстраційне посвідчення, патенти, ліцензії); - сведенья за встановленими формам звітності щодо фінансово-господарської діяльності підприємства міста і інші сведенья, необхідних перевірки вмотивованості обчислення та сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету Росії; - документи про платоспроможності; - інформацію про чисельності, складі працюючих, їхній заробітній заробітній платі і умов праці, і навіть про наявність вільних робочих місць; - довідки про сплату податків і обов’язкових платежах; - даних про порушеннях антимонопольного законодавства, реалізації продукції, причиняющей шкода здоров’ю населення, і навіть про інші порушеннях законодавства і розмірах заподіяної у своїй шкоди; - інформація про участь посадових осіб підприємства у кооперативах, малих підприємствах, товариствах, акціонерних товариствах та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю. З співвідношення доцільного і припустимого визначається наступний приблизний перелік відомостей зі сфери комерційної діяльності, які мають становити комерційну таємницю підприємства: — організація та розміри товарного обороту, включаючи дані про недоліки виробництва та звернення, ціні продукції та послуг; - стані ринків збуту і закупівель; - плани збуту матеріально-технічного забезпечення; - інформацію про постачальників споживачах і посередниках; - інформацію про фінансові операції; - списки персоналу комерційних служб, організаційні схеми управління; - інформаційне забезпечення, схеми документообігу та інших. Конкретний змістовний склад відомостей, що підлягають захисту як комерційної таємниці, визначається кожним підприємством самостійно. При встановленні режиму комерційної таємниці, крім самого складу даних та «терміна життя» секретів, виявляються джерела та місця накопичення інформації, реальні користувачі й ті, хто потенційно зацікавлений у її отриманні, зокрема серед партнерів у комерційної роботи і конкурентів, визначаються можливі канали просочування інформації, проробляються способи перекриття каналів витоку. Захист будується комплексно, з допомогою спеціальної системи забезпечення безпеки, у межах якій проводять такі заходи: — захист комерційної таємниці під час укладання контрактів і трудових угод, роботу з персоналом — відповідні розмови прийому, інструктаж новоприйнятих за правилами секретного використання інформації, навчання збереженню конфіденційності відомостей, роботу з співробітниками, підозрюваними в розкраданні секретної інформації, пропаганда заходів адміністративної та його економічної відповідальності за розголошення конфіденційних відомостей, і навіть форм матеріального й моральної заохочення до праці з секретної інформацією тощо.; - організація роботи з конфіденційними документами, представленими на паперових носіях, — ведення порядку діловодства, контролю над проходженням секретних документів маршрутом користування інформацією, розсекречення і знищення конфіденційних документів, охорона секретів партнерів у комерційної діяльності. Конфіденційні документи, складені паперових носіях, наділяються зазвичай тим чи іншим грифом таємності - «конфіденційно», «суворо конфиденциально»,

«конфіденційно, лише адресата», — яким, сутнісно, і визначаються кордону доступу до інформації окремих категорій лиц.

Правило у тому, кожен співробітник служби збуту чи матеріально- технічного забезпечення (гистической служби підприємства) повинен мати доступ лише у інформації, що необхідно йому до виконання прямих посадових обов’язків; - організація роботи з конфіденційними документами, представленими на машинних носіях, тобто у електронній формі. Порядок, у принципі, аналогічний з того що застосовується у працювати з документами на паперових носіях, з тією різницею, що гриф таємності замінюється електронними паролями, відомими обмеженого кола осіб, допущених для використання інформацією; - контроль приміщення і устаткування — забезпечення безпеки службових приміщень, охорона множної техніки, контролю над відвідувачами, застосування коштів сигналізації разі виявлення несанкціонованого доступу тощо. Відповідальність за схоронність комерційної таємниці для підприємства загалом несе його керівник. Вони повинні передбачити умови конфіденційності у колективному договорі, правила внутрішнього трудового розпорядку, контракти трудових угодах з працівниками, договорах з партнерами. З осіб, допущених роботи з конфіденційної інформацією, доцільно взяти спеціальні зобов’язання про її нерозголошення. Для практичного здійснення режиму комерційної таємниці для підприємства вважається доцільним призначення спеціального уповноваженого, але в великих — створення спеціального підрозділи безпеки (37).

3.5. Джерела информации

Наиболее важливою інформацією для підприємницької діяльності є: — оперативна інформація про спільну економічної кон’юнктурі як біржових котирувань, курсів валют, кредитних ставок — економічна і демографічна статистична інформація, який поки що виступає єдиною підвалинами об'єктивного економічного аналізу та прогнозування довгострокових тенденцій — комерційна інформація учасників ринку — підприємств і про продукції - ділові новини про події, що відбуваються над ринком — інформацію про перспективи розвитку науку й техніки та його можливих результатах — інформацію про правових умовах господарської деятельности.

Існують внутрішні і його зовнішні джерела інформації. Внутренними джерелами служать звіти компанії, розмови з працівниками відділу збуту та інші керівниками і співробітників, маркетингова інформаційна система коштує, бухгалтерські і фінансові звіти, звіти керівників зборах акціонерів, повідомлення торгового персоналу, звіти про відрядженнях, огляди скарг, і рекламацій споживачів, вдячні листи, плани виробництва, протоколи засідань керівництва, ділова кореспонденція фірми і т.д.

Зовнішніми джерелами є дані відділу міжнародних організацій (Міжнародний фонд, Європейська організація про співпрацю і розвитку, ООН), закони, укази, постанови державні органи, виступи державних, політичних і суспільних діячів, дані офіційною статистикою, періодичної преси, результати наукових досліджень, і т.п.

Якщо це бачу конкретніше, то тут у першу чергу слід виділити: статистичні щорічники, каталоги різних фірм, річні фінансові звіти фірм, інформація галузей, бірж, банків, таблиці курсів акцій, судові решения.

Кардинальні реформені зміни економіки країни 90-х істотно вплинули в розвитку і її документальних потоків. Документальний потік став мобільно відповідати сучасний попит у області економічного знання, але з тим зросла ступінь його хаотичності - дублювання, фрагментарності і розсіювання корисною информации.

Водночас у потоці є формування нового підструктури, вводять нові канали доведення і кошти зберігання великих масивів значимої для економістів інформації - мережевий доступом до віддаленим джерелам даних, електронні версії видань, компактні оптичні диски (CD-ROM, DVD-ROM), повнотекстові бази даних із гіпертекстової технологією та др.

У дедалі ширшим стає тенденція комплексного уявлення інформацію про економічних об'єктах. Зазвичай, основу бази даних становлять повні тексти й реферати публікацій з періодики, повні тексти інших матеріалів відкритого друкування. У результаті однієї програмної оболонки акумулюються повнотекстові, бібліографічні, фактографічні і прогнозно-аналітичні ресурси економіки. Найвідоміша їх є база даних PROMT. У Росії її комплексні БД створюють у окремих інформаційних фірмах. Прикладом то, можливо БД про Північно-Західному регіоні Росії компанії «Nsинформ+».

У цілому нині розвиток засобів зв’язку, формування глобальних комп’ютерних мереж призвели до появи цілої групи джерел оперативної інформацію про економічного життя у країні й у світі. Значний потік інформації поширюється лише крізь комп’ютерні мережі не маючи виходу друкованого аналога їх текстов.

Інтенсивно нарощувалася у період авторська, організаційно- фірмова структура потоку. Коло творців нову інформацію розширився: крім академічних і галузевих наукових і вузів, профессионально-значимые джерела інформації формують керівні органи державою та регіонами, редакції газет та часописів (ділові новини, фактографічна, аналітична інформація), спеціалізовані інформаційні служби (бібліографічна, фактографічна, аналітична інформація кон’юнктурного характеру та інших.), комерційних фірм (отчетно- фінансова, кредитна інформація), асоціації та спілки, незалежні аналітичні центри, унітарні підприємства, організації невиробничій сфери. У 90-х роках вже створені і активно працюють: агентство ділової інформації «Бизнес-карта», агентство «Бизнес-информ». Її основна профіль — багатотомні товарно-фирменные довідники. Видавничий будинок «Инфра-М», «Пріор», видають організації «Річ», «Центр», поповнюють документальний потік нормативно-правової, навчальної та професійної литературой.

Т.а. вторинні дані у Росії можна з таких інформаційних джерел, как:

— видань загальної економічної орієнтації (газети «Економіка і жизнь»,

«Фінансова газета», періодичні друкарські видання «Коммерсант»,

«Фінансові новини», журнали «Бізнес», «Еко» і др.)

— періодичних друкованих видань торгового характеру (Экстра-М", «З рук до рук», «Центр плюс» і др.)

— щоденних газет

— газет безплатних объявлений

— електронних засобів (телебачення, радио)

— публікацій Торгово-промисловій палаты

— інформаційно-аналітичних бюлетенів (різних дослідницьких центрів, урядових организаций)

— публікації внешторговых организаций

— спеціальних книжок і журналов

— публікацій міжнародних консалтингових фірм типу «Бізнес Інтернешнл» і «Мак-Кинзи»

— словників, энциклопедий

— публікацій різних громадських організацій (захисту прав споживачів, суспільства «зелених» і др.)

— публікацій спеціалізованих економічних пріоритетів і маркетингових организаций

— зовнішньої рекламы

С початку 1990-х років у Росії понад десять організацій надають телекомунікаційні послуги для доступу до вітчизняних і закордонних автоматизованим баз даних. Однією є СП «Совам телепорт», створене структурі Інституту автоматизованих систем, виконував функції вітчизняного національного центру автоматизованого обміну информацией.

З іншого боку, було створено такі глобальні комп’ютерні телекомунікаційні мережі, як Релком, Ситек, SEDAB, REMART.

Вітчизняна індустрія інтерактивних послуг спочатку розвивалася як система некомерційних інформаційних ресурсів, часто об'єднаних в мережі ЕОМ і автоматизовані бази даних із відомчому принципу, наприклад, інформаційно-обчислювальні мережі Держкомстату і Академії наук Російської Федерації. Комерційна інформація, що придбала ключове значення після розпаду адміністративної системи, стала першої гостродефіцитною російському ринку, бо відразу початку використовуватися підприємцями усіх напрямів у тому практичної діяльності. У Росії її найважливішим джерелом комерційної інформації з підприємствам всіх форм власності як і є державні організації, наприклад, Держкоммайно, ГІОЦ Роскомстата з базою даних «Державний регістр підприємств РФ», інші федеральні відомства, їх інститути, а також збережені галузеві інститути науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень. Деяка частина комерційної інформацією Росія також забезпечується інформаційними службами громадських организаций.

Основні постачальники комерційної інформації служать інформаційні служби, працівники комерційній основі. Останнім часом бази даних готуються не безпосередньо державними організаціями, а ще через комерційні структури, бо за цьому держава заощаджує бюджетні кошти, і такий цілком відповідає світової практике.

Серед основних російських ділових довідників універсального призначення до друкованої формі, підготовлених на комерційній основі, можна назвати такі, як «Регістр РАУ-Пресс», «Бізнес карта», «Партнер», «ИнформСистема-Резерв». На жаль, російському ринку досі представлені у основному бази даних, і довідники універсального характеру, загального призначення, тоді як повна інформацію про підприємствах певної галузі часто недоступна. На російському ринку мало довідників і баз даних, які містять детальну інформацію фінансове стані підприємств, їх капіталах, обсягах реалізації в динамике.

Важливими джерелами ділової гри і комерційної інформацією друкованої формі служать також информационно-коммерческие і рекламні каталоги, наприклад, «Хто, є у Росії» — каталог фірм, що випускає рекламним агентством «Бизнес-пресс».

Слід зазначити, що її практично вся довідкова комерційна інформація може бути отримана у друкованої, а й у машиночитаемой формі, як у вигляді довідкових і тексто-числовых баз даних, і баз даних повного тексту, наданих на дискетах і компакт-дисках, й у вигляді баз даних, доступних електронною поштою в режимах off-line чи on- line через діалогові службы.

У разі постійно мінливого законодавства підприємство має володіти правової інформацією. Існує безліч джерел отримання спеціальної правової інформацією друкованої форме:

— «Кіоск» видавничого дому «КоммерсантЪ»

— «Економіко-правовий бюлетень АКДИ» (додаток до еженедельнику

«Економіка і жизнь»

Дуже популярні з електронних баз даних: «КонсультантПлюс», «Гарант-

Сервіс", «Кодекс» (18).

З 1992 року торгово-промислова палата Росії розпочала созданию

Єдиної інформаційної системи (ЕИС ТПП РФ).

ЕИС ТПП РФ забезпечує доступом до баз і банкам даних, що містить таку информацию:

— про російському й зарубіжному законодавствах (закони, укази, постанови, нормативні документи, стану та т.д.)

— довідкові і фінансові відомостей про вітчизняних і зарубіжних підприємствах (місцезнаходження, поштові і банківські реквізити, довідки про кредитоспроможності і надежности)

— про потенційних партнерах (пошук і освоєння добір можливих партнерів у заданим критеріям, надання про них)

— про експортних і перспективи ринків товарів та послуг (цінова інформація, економічні прогнози і т.д.)

— аналітичні огляди (аналіз політики та обробка інформації із джерел, виконання запитів пользователей)

— про інші аспектах підприємницької діяльності. Бази даних ТПП РФ:

— «Довідково-інформаційна система ТПП РФ» (керівні органи, керівництво, підрозділи, Комітети і Ради, підрозділи, регіональні ТПП, підприємства системи, представництва там, закордонні та змішані ТПП, інофірми, акредитовані при ТПП

— «Східноєвропейський бізнес» (більш 50 000 східноєвропейських фірм і компаний)

— «Ділова панорама» (36 000 организаций)

— «Ділове співробітництво» (докладна інформацію про підприємствах, пошук за класифікатором товарів та послуг на паперовому і магнітному носителях)

— «Пропозиції інофірм» (взаємовигідна співпраця з іншими комерційними структурами)

— «Виставки і виставкові організації» (інформацію про виставкових мероприятиях)

— «Комерційні банки» (1500 зареєстрованих біля Росії банков)

— «Біржі і брокерські конторы»

— «Законодавство Російської Федерації» (інформація по нормативних актів і документам, міжнародного права, ціноутворення й торгівлю, з питань оподаткування, власності, зовнішньоекономічної про діяльність, і навіть банківської справи) (16).

Заключение:

Підбиваючи результати роботи, можна зробити такі выводы:

— історію створення інформаційних служб говорить про багатий досвід, інформаційні відділи забезпечували високу якість послуг з допомогою ретельнішого добору, оцінки, редагування информации;

— за умов ринкової економіки успішна діяльність підприємства неможлива без інформаційного забезпечення, яким й займається служба інформацією фірмі; Основне завдання інформаційної служби фірми є забезпечення оперативного отримання керівником та інші службами максимального обсягу якісною і конкретної інформації. Інформаційна служба орієнтована на швидко реагувати на що відбуваються і очікувані у ній зміни, адаптацію діяльності підприємства до її вимогам, на випуск конкурентоспроможної продукції, випереджальної споживчий спрос.

Потреба інформації варіюється залежно від здійснюваної чи планованої діяльності. Усі плани і поточні операції вимагають добре вивіреної информации.

Служба інформації повинен мати структуру, що складається з кваліфікованих співробітників, і навіть мати технічну базу (комп'ютери, факс, модем і др.).

У завдання інформаційних співробітників входить створення повноцінного фонду, покликаного забезпечити використання керівником підприємства, і навіть рядові працівники приймають фирмы.

З огляду на завдання, функції та методи роботи інформаційної служби, слід, що працівники цього підрозділу повинен мати інформаційно-бібліотечне образование.

Зараз інформаційні служби використав свою роботу поруч із традиційними методами (аналитико-синтетические методи) і призначає нові, наприклад, економічну розвідку, інформаційну діагностику. У протиборстві конкурентів за умов ринкових відносин підприємства змушені одночасно застосовувати розвідку й навпаки, максимально захистити свою конфіденційну информацию.

Діяльність було розглянуто джерела інформації, котра надходить на підприємство. Здебільшого, це офіційні видання (періодичні), і навіть активно використовуються комп’ютерні бази даних, що полегшує роботу інформаційної службы.

Створення інформаційних служб на підприємствах має великі перспективи развития.

1. Федеральний закон «Про інформацію, інформатизації і захист информации»:

Прийнято державної думою 25 січня 1995 р. // НТІ. Сер.1. — 1995. -

№ 4. — С. 2−8. 2. Алексєєва М. М. Планування діяльності фірми: Навчально-методичне посібник. — М.: Фінанси і статистика, 1997. — 248с. 3. Андрєєва І. Проблеми російського ринку інформаційних продуктів і услуг

// Інформаційні ресурси Росії. — 1995. -№ 2. — С. 17. 4. Андрєєва І.А. Стан ринку ділової інформацією Росії // НТБ. -

1997. — № 2. — С. 17−23. 5. Андрєєва І.А. Стан ринку електронної ділової інформації //

Інформаційні ресурси Росії. — 1996. — № 3. — С. 10−12. 6. Ансофф І. Нова корпоративна стратегія. — СПб: Питнр, 1999. — 413с. 7. Антопольский Г. Б. Інформаційні ресурси Росії // Інформаційні ресурси Росії. — 1997. — № 2. — С. 4−8. 8. Бакланов М. Н. Інформаційне забезпечення комерційної діяльності //

Маркетинг. — 1996. — № 3. — С. 40−49. 9. Бачиев Г. Л. Маркетинг: Інформаційне забезпечення. Бенгмаркетинг.

Діагностика / С-Петербург. Держ. Ун-т экон. І фінансів. — СПб.: СПбГУЭФ,

1998. — 108с. 10. Борискіна І.А. Заводська бібліотека. — М.: Профиздат, 1978. — 72с. 11. Бурый-Шмарьян О. Е. Завдання і основні напрямки діяльності інформаційних служб організацій та підприємств. — М.: ВІНІТІ, 1984. -

23с. 12. Валєєва Р.П. Інформаційне полі банку // Бізнес і банки. — 1996. — № 45-

46. — С. 12. 13. Ващекин Н. О. Про систему маркетингової інформації // Маркетинг. — 1996. -

№ 1. — С. 27−34. 14. Введення ЄІАС у інформаційний бізнес: Навчальний посібник / О. В. Голосов,

С.А. Охрименко, А. В. Хорошилов та інших.; Під ред. В. П. Тихомирова,

А.В. Хорошилова. — М.: Фінанси і статистика, 1996. — 240с.: мул. 15. Веснин В. Р. Менеджмент всім. — М.: ЮРИСТ, 1994. — 246с. 16. Гедримович Г. В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності: Навчальний посібник. — Ч.2. — СПб.: СПбВЭСЭП, 1999. — 51с. 17. Гедримович Г. В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності: Навчальний посібник. Ч.1. — СПб.: СПбИВЭСЭП, 1999. — 44с. 18. Голубків Е.П. Маркетингові дослідження: теорія, методологія і практика. — 2-ге видання, перер. і допол. — М.: Видавництво «Финпресс»,

2000. — 464с. — (Маркетинг і менеджмент у Росії там). 19. Голубкова О. Н. Маркетингові комунікації. — М.: Издательство

«Финпресс», 2000. — 256с. 20. Гордукалова Г. Ф. Інформаційні ресурси гуманітарних наук: Економіка. -

Вып. 1: Навчальний посібник, — СПб.: СПбУКИ, 2000, — С. 260. 21. Гордукалова Г. Ф. Про методи і процедурах інформаційної діагностики об'єкта // Методологія дослідницької роботи. — № 3. -С. 4−10. 22. Горенбургов М. А. Основи інформатизації підприємництва. — СПб.: Вид- у СПб УЭФ, 1995. — 155с. 23. Гузов К. М. Інформаційно-аналітична служба і інформаційна система коштує у банку // Інформаційні ресурси Росії. — 2001. — № 1. — С. 17−19. 24. Демидова Л. Г. Информационно-управленческие системи в прогнозуванні і планування економіки: Текст лекцій / СПбГУЭФ. — СПб.: Вид-во СПбГУЭФ,

1995. — 82с. 25. Долбунов А. Управління маркетинговими комунікаціями. — М.: Центр маркетингових досліджень, і менеджменту, 1999. — 160с. 26. Доронин А.Є. Система економічної розвідки промислового предприятия

// Інформаційні ресурси Росії. — № 2. — 1999. — С. 26- 27. Жабко О. Д. Науково-виробничі підрозділу системі інформаційного забезпечення підприємства: Рб. наук. тр. /СПбГИК. — СПб:

СПбГИК, 1992. — С. 189. 28. Інформаційні ресурси соціальних і гуманітарних наук / ІНІСН. — М. :

ІНІСН, 1997. — 120с. 29. Інформаційні системи економіки: Підручник / Під ред. Проф. В. В. Дика.

— М.: Фінанси і статистика, 1996. — 272с. 30. Інформаційний ринок Росії / Ю. М. Арский, Р. С. Гиляревский, В. С. Егоров,

Г. З. Залаев, Н. Т. Клещев, А. С. Комаров, А. Н. Лаверов, И. И. Родионов,

В.А. Цветкова, А. Г. Чесноков. — М.: ВІНІТІ, 1996. — 293с., 58 табл. 31. Інформація про інформацію // Інформаційні ресурси Росії. — 1994. -

№ 5. — С. 23−24. 32. Инфосфера: Інформаційні структури, системи та процеси у науці й суспільстві / Ю. М. Арский, Р. С. Гиляровский, И. С. Гуров, А. И. Черный. — М. :

ВІНІТІ, 1996. — 489с. 33. Кабанов І. Аналітичне забезпечення підприємницької деятельности

// Банк. — 1996. — № 7. — С. 58. 34. Карасик З. Інформаційне обслуговування установ і; Під ред. Л. А. Бызова і А. Д. Эйхенгольца. — М.: «Техніка управління», 1929. -

167с. 35. Кедровский О. В. Інформація і культуру // Інформаційні ресурси России.

— 1998. -№ 3. — С. 2−3. 36. Ковальов А.І. Маркетинговий аналіз. — М.: Центр економіки та маркетинга,

1996. — 345с. 37. Колтыпина Т. ЗВ., Леонтьєв А. М. Служба інформації для підприємства. — Л. :

Лениздат, 1970. — 109с. 38. Комерційна діяльність виробничих підприємств (фірм): Учебник

/ Під ред. О. А. Новикова, В. В. Щербакова. — СПб.: Вид-во СПбГУЭФ, 1999. -

416с. 39. Комерційна діяльність: Підручник для высш. і средн. спец. навчальних закладів. — М.: Інформ. Центр «Маркетинг», 1996. — 328с. 40. Коробкин А. Класифікація джерел інформації про фірмах // Маркетинг.

— 1996. — № 5. — С. 97−111. 41. Шулік О.П. Бібліографознавство: Підручник. — М.: «Книжкова палата»,

1990. — 231с. 42. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. — СПб.: ПитерКом, 1998. — 356с. 43. Кривошеєв Г. А. Інформаційне забезпечення банку обслуговування клієнтів — підприємств // НТІ. Сер.1. — 1997. — № 4. — С. 33−36. 44. Крилов В.І. Інформаційне забезпечення підприємництва Росії //

Коринф. — 1998. — № 32. — С. 11−14. 45. Лиходелов Н. П., Товстых Л.Є. Інформаційні ресурси бізнесу. -

СПб.: ЗАТ «ЭЛБИ», 1998. — 183 з. 46. Маркетинг: Підручник / А. Н. Романов, Ю. Ю. Корлюгов, С. А. Красельноков і др. ;

Під ред. А. Н. Романова. — М.: Банки біржі, ЮНИТИ, 1996. — 560с. 47. Мелюхин І.С. Організація і інформаційних ресурсів //

Інформаційні ресурси Росії. — № 1. — 1999. — С. 11−14. 48. Моргенштерн І.С. Інформаційне суспільство: Навчальний посібник. — 2-ге вид., испр. І доп. — Челябінськ.: Урал Ltd, 2000. — 128. 49. Мохов А.І. Роль інформаційного забезпечення малого підприємництва її формуванні та наповненні ринку товарів та послуг // Проблеми інформатизації. — 1996. — № 2. — С. 70−73. 50. Нечипоренко В. П., Цвєткова В.А., Полуніна Т.П. Деякі результати аналізу інформаційної інфраструктури Росії // Науч. -техн. б-ки. — 1999. — № 3. -

С. 5−11. 51. Осипова Л. В. Основи комерційної діяльності: Підручник для вузів. — М. :

Банки біржі, ЮНИТИ, 1997. — 412с. 52. Паламарчук О. С. Комерційна таємниця // Економіка і комерція. — 1994. -

№ 2. — С. 91. 53. Плоткин Б. К. Інформаційне обслуговування комерційної деятельности:

Навчальний посібник. — СПб.: Вид-во СПбГУЭФ, 1998. — 327с. 54. Родіонов І.І. Інформаційні ресурси для підприємців. — М. :

Экотрендз, 1994. — 175с. 55. Сергєєв І.С. Економіка підприємства: Навчальний посібник. — М.: Фінанси і статистика, 1997. — 254с. 56. Довідник директора підприємства / Під ред. М. Г. Лапусты. — М.: ИНФРА-

М, 1996. — 298с. 57. Формування інформаційного середовища бізнесу / Т. Акимова, В. Буев,

В. Голикова, И. Евсеева // Питання економіки. — 1994. — № 11. — С. 124−137. 58. Черешків В.І. Міжнародний маркетинг: Навчальний посібник. — СПб.: О-во

«Знання», 1998. — 400с. 59. Чернявський А. Способи захисту від промислового шпигунства // Персонал. -

1995. — № 1. — С. 120. 60. Шкардун В. Д. Маркетинг на практиці інформаційних служб організацій та підприємств. — М.: НВО Союзмединформ, — 1992. — 126с. 61. Шифрін М.Б. Нетрадиційний підхід для оцінювання економічної привабливості ринку. — СПб.: Видавництво СПбГУЭФ, 1999. — 236с. 62. Шоль Є.І., Шумаев В. А. Інформаційна інфраструктура товарного рынка

Росії // Маркетинг і маркетингові дослідження, у Росії. — 1998. — № 4.

— С. 21−24. 63. Шурпаков У. Інформаційне забезпечення банківську діяльність // інформаційні ресурси Росії. — 2001. — № 1. — С. 39−40. 64. Економіка підприємства / В. Я. Хрипач, А. С. Головачев, И. В. Головачева та інших.; Під ред. В. Я. Хрипача; Академія управління за Президента Республики

Білорусь. Кафедра економіки та організації виробництва. — Мн., 1997. -

448с. 65. Якушев У. Інформаційні працівники: нові упраления у навчанні й професійну підготовку // ЭИ Інформатика. — 1994. — № 24. — С. 1−4. 66. Яновський А. М. Інформаційне забезпечення розвитку підприємства у умовах ринкової економіки // НТІ. Сер. 1. — 1997. — № 3. — С. 16−18. 67. Яновський А. М. Інформаційна підтримка бізнесу // Економіка і комерція. — 1998. № 3−4. — С. 28−31. 68. Яновський А. М. Інформація — необхідний ресурс керівництва предприятием

// Трактори і сільгоспмашини. — 1998. — № 6. — С. 40−42. 69. Яновський А. М. Деякі можливості використання їх у бізнесі інформації конкурентів // НТІ. Сер.1. — № 1. — С. 31−33. 70. Яновський А. М. Роль маркетингової інформації // Бізнес. — 1998. — № 11-

12. — С. 20−21.

Додаток Процес збору даних про конкурентах.

Додаток № 2 Система збору даних про конкурентах.

Додаток № 3 Процес збору даних про конкурентах.

-----------------------

Підрозділи і предприятия

РУКОВОДСТВО,

«команда» управления

Внутрішня середовище підприємства (фірми, организации)

СЛУЖБА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА структура, завдання, функции

Чинники, впливають на

Розвиток предприятий

Форс-мажорные

Традиції, національний менталитет

Международные

Социальные

Политические

Конкурентные

Правовые

Экологические

Рыночные

экономические

Научно-технические

Державні структуры

Общество

Потребители

Рынок

Конкуренты

ЩО ВИХОДИТЬ ИНФОРМАЦИЯ

Призначена поширення у зовнішній среде

Споживана предприятием

Група маркетинга

Патентно-правова группа

Група збирання та опрацювання информации

Група экспертов

Група аналізу та синтезу информации

Додаток № 1 Структура, завдання й функції служби розвитку предприятия

Зовнішня среда

Зовнішня среда

Підприємство (ФІРМА, ОРГАНИЗАЦИЯ)

Яка Входить информация

(зовнішня і внутренняя)

Зберігання і поиск

Надання информации

Оценка

Преобразование

Контроль

Пользователь

Джерело даних + збір данных

Виділення конфіденційних сведений

Аналіз та обробка информации

Надання відомостей руководителям

Удосконалення з допомогою зворотної связи

Визначення потреби у конфіденційних сведениях

Збір информации

Організація ресурсів для збору сведений

Котра Управляє воздействие

Надання результатів человеку

Регулюючі устройства

Логічний і математична обробка информации

Виконавчі механизмы

Первинне формування информации

Кошти збирання та опрацювання інформації та кошти її хранения

Диспетчер

Автоматичне вилучення информации

Руководитель

Оператор

Взаємодія системи управління з человеком

Информация

Автоматизированная система управления

Інформаційна система

Технічні средства

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой