Аудиторські послуги

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аудиторські послуги

ПЛАН
Аудиторські послуги
1. Консультаційні послуги, не пов"язані з аудитом
2. Аудиторська оцінка вартості об"єктів приватизації та оренди
3. Аудит спільних підприємств
4. Аудит акціонерних товариств
5. Аудит цінних паперів
6. Аудит інвестицій
7. Аудит комерційних банків
АУДИТОРСЬКІ ПОСЛУГИ

1. Консультаційні послуги, не пов"язані з аудитом
Зарубіжна і вітчизняна практика аудиторства показує, що до аудиторів усе частіше почали надходити замовлення на виконання низки завдань, що виходять за рамки перевірки фінансових звітів. Укладачі стандартів намагалися не відставати від бурхливого зростання попиту на такі послуги, внаслідок чого почали з"являтися численні атестаційні стандарти та стандарти аудиторської і бухгалтерської діяльності. Ці стандарти допомагають вийти з цілого ряду нетипових ситуацій, що виникають у процесі складання аудиторського висновку і під час виконання завдань, безпосередньо не пов"язаних з аудитом, особливо при компіляціях (збиранні й обробці даних).
У Законі України «Про аудиторську діяльність» (стаття 20) передбачено аудиторські послуги у вигляді консультацій, які можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми). У такому договорі про надання аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обслуговування аудиторських послуг, розміри й умови оплати, відповідальність сторін.
Аудитори чи аудиторські фірми надають консультаційні послуги щодо організації і відновлення бухгалтерського обліку, складання декларацій про доходи, складання фінансової звітності, проведення аналізу господарської діяльності, оцінювання активів і пасивів, консультацій з питань податкового законодавства, з маркетингу і права тощо.
У процесі консультування аудитори повинні дотримуватися принципів професіоналізму, компетентності, об"єктивності в роботі, конфіденційності, правил етики тощо.
Від консультанта вимагається ретельна підготовка. Він цікавиться проблемами клієнта, фінансовим станом суб"єкта підприємницької діяльності й повинен ретельно оцінити і передбачити, яку допомогу можна надати замовнику. Консультант збирає інформацію (первинну док ментацію, бухгалтерські регістри, звіти клієнта, опубліковані матеріали тощо), складає план і графік виконання.
Завдання подається клієнту для обговорення!, схвалення і прийняття рішення, після чого укладається контракті у вигляді листа-до-говору (сторони, обсяг завдання, робоча продукція і звіти, гонорар і витрати, процедури складання звіту і оплати, обов"язки сторін, відповідальність, підписи і дати). Консультант підготовляє і систематизує дані.
До і під час виконання завдання клієнт може одержати декілька проміжних звітів про хід консультування. Заключний звіт має вказувати на реальні переваги, отримані внаслідок змін, давати клієнту рекомендації про те, що треба робити або чого сліді, уникати в майбутньому.
Добрий звіт має бути для клієнта керівництвом для подальшого розвитку суб"єкта господарювання.

2. Аудиторська оцінка вартості об"єктів приватизації та оренди
Майно оцінюється за відповідною вартістю з урахуванням зносу. За такою оцінкою визначають початкову (аукціонну) ціну державного підприємства, розмір статутного капіталу, що створюється під час приватизації, а також визначають ціни майна державного підприємства або окремих об"єктів при переданні його в оренду.
Відновною вартістю основних засобів є їх балансова вартість з урахуванням індексації. Але в оцінці майна не беруться до уваги земля, на якій розміщено підприємство, надра тощо. Оцінювання вартості об"єктів інвентаризації та оренди здійснюють спеціальні комісії. Так, під час приватизації майна державних підприємств — спеціальна державна комісія з приватизації, Слід час приватизації невеликих державних підприємств — комісія, створена керівником даного підприємства і затверджена державним органом приватизації, причому головою комісії призначають керівник, а підприємства, при фонді державного майна працює комісія, створена орендодавцем.
Цей порядок не стосується випадків, коли продаж державного підприємства іноземним особам здійснюється без конкурсу.
Оцінювання вартості цілісного майнового комплексу проводять на основі балансу підприємства.
Майно оцінюють шляхом проведення повної інвентаризації його, складання передавального балансу, визначення вартості об"єкта за даними балансу, складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. До переліку майна включають: основні засоби і вкладення, у тому числі незавершене будівництво, оборотні активи (кошти, розрахунки та ін.).
Інвентаризація, за результатами якої складають баланс, проводиться на перше число того місяця, в якому здійснюється оцінювання майна. До 15-го числа цього місяця документи з результатів інвентаризації та передавальний баланс подають у комісію з приватизації.
Інвентаризації підлягає державне майно підприємства, у тому числі зношені основні засоби, об"єкти невиробничого призначення, а також діючі, ті, що перебувають у ремонті, на реконструкції, на консервації або в резерві. Причому вартість майна може бути зменшена або збільшена з урахуванням встановлених пільг чи особливого режиму приватизації. Оцінювання майна має бути проведено у десятиденний строк з дня подання документів про результати інвентаризації.
До акта слід додати передавальний баланс і документи про результати інвентаризації.
Початкову вартість основних засобів визначають за даними балансу, відновну — розраховують на підставі первинної вартості, відко-ригованої відповідно до коефіцієнтів індексації, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Вартість оборотних засобів оцінюють, виходячи з їх фактичної наявності та вартості придбання.
Підсумкове оцінювання інвентарних об"єктів завершується складанням акта, який затверджує керівник органу приватизації чи орендодавець. До акта додають відомості розрахунків відновної вартості об «єктів.
Основні засоби, як передані в оренду, так і придбані під час оренди, підлягають викупу за рахунок амортвідрахувань на майно орендодавця і централізованих капіталовкладень. Однак викупу не підлягають основні й оборотні засоби, придбані орендарем за рахунок доходу (прибутку), за наявності відповідних бухгалтерських документів.
Для запобігання (профілактики) фактам заниження чи завищення вартості державного майна до виконання робіт з приватизації залучають аудиторів за договорами з органами приватизації з оформленням аудиторського висновку.

3. Аудит спільних підприємств
Законом України «Про іноземні інвестиції» та Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» регулюється створення та функціонування спільних підприємств (СП). У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV передбачено, що суб"єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності. Специфіка діяльності спільних підприємств визначає ряд особливостей щодо організації і ведення бухгалтерського фінансового обліку, а отже, і аудиту. Спільним підприємствам надано право вводити в план рахунків бухгалтерського обліку необхідні для відображення специфічних операцій допоміжні синтетичні рахунки, вносити зміни чи доповнення у форми фінансової звітності.
У законі про облік і звітність також підкреслено, що суб"єкти підприємницької діяльності, яких відповідно до законодавства звільнено від обов"язкового обліку доходів і витрат, не ведуть бухгалтерського обліку і не подають фінансової звітності.
Основним завданням аудиту є перевірка дотримання законодавства та нормативно-правових актів з питань фінансово-господарської діяльності спільних підприємств з урахуванням особливостей їхньої роботи. Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» спільні підприємства підлягають обов"язковому аудиту не рідше ніж раз на рік.
Аудитори з"ясовують, чи визначають установчі документи спільного підприємства порядок амортизаційних відрахувань, покриття збитків, поповнення статутного капіталу, розподілу прибутків, порядок створення і використання різних видів власного капіталу. Тому аудитору слід вивчити статут, договір, протоколи засідання правління спільного підприємства, виписки банку, документи, регістри бухгалтерського фінансового обліку, Головну книгу, баланс тощо. Особливу увагу слід приділяти правильності проставлення кореспондентських рахунків (бухгалтерських проводок) щодо внесків у статутний капітал.
Як правило, у складі внесків іноземних учасників спільних підприємств переважають машини і обладнання, комп"ютерна техніка, право на промислову технологію і т. ін. У вітчизняного учасника основна частка внеску припадає на грошові кошти, вартість будинків, споруд і прав користування будинками. Тому аудитор перевіряє документи, які підтверджують внески засновників у статутний капітал, зокрема: виписки банків з прикладеними до них документами (копіями платіжних доручень), акти приймання-передання основних фондів, рахунки, товарно-транспортні накладні (щодо основних засобів), акти на приймання матеріалів, накладні. Таким чином, на кожний окремий внесок має бути документ із посиланням у ньому на участь у формуванні статутного капіталу.
Ретельної перевірки потребують внески в статутний капітал нематеріальних активів (права на винаходи, права на користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об"єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл тощо). Перевірці підлягають також документи з описанням, наприклад, програми для комп"ютерів з обов"язковим додатком до них акта приймання-передання із зазначенням дати і вартості.
Після того, як в обліку будуть відображені внески учасників, на рахунку 40 «Статутний капітал» сальдо має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства.
Для перевірки правильності відображення внесків учасників необхідно вивчити бухгалтерські записи за кредитом рахунка 46 «Неоплачений капітал» з дебету рахунків 10 «Основні засоби», 12 «Нематеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 31 «Рахунки в банках», зокрема 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» тощо.
Важливим питанням аудиту є перевірка правильності обчислення собівартості на спільних підприємствах. Для цього аудитор перевіряє обґрунтованість включення окремих видів затрат у собівартість. У даному випадку аудитору слід керуватися П (С)БО 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
Відповідно до цього Положення витратами звітного періоду визначено або зменшення активів, або збільшення зобов"язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Аудитор перевіряє правильність оцінки собівартості продукції. Згідно з вищевказаним Положенням, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством.
До складу прямих матеріальних витрат включено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об"єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включено заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об"єкта витрат. Витрати, пов"язані з операційною діяльністю, що не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Аудитор перевіряє також законність включення в собівартість інших статей видатків: страхових виплат, видатків на рекламу, видатків, пов"язаних з участю спільного підприємства у виставках і ярмарках на території України і за кордоном, витрат, пов"язаних з експортом продукції (робіт, послуг), видатків, пов"язаних з відрядженнями за кордон для вирішення питань виробничої і комерційної діяльності, видатків щодо оплати аудиторських послуг, нестач цінностей у виробництві й на складах і втрат від псування цінностей, коли не встановлені винні особи.
П (С)БО 16 «Витрати» передбачено, що втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
Ґрунтовному аналізу підлягають такі видатки, як оплата за наймання житлових приміщень і за комунальні послуги, відрахування власника патентів, що використовуються спільним підприємством, витрати і втрати, які відносяться на рахунок прибутків і збитків (суми сумнівних боргів щодо розрахунків з іншими підприємствами), збитки, які виникають під час продажу і передачі основних засобів і нематеріальних активів іншим організаціям, негативні курсові різниці за валютними рахунками й операціями з іноземною валютою.
Аудиторській перевірці підлягають також суми прибутку, спрямовані відповідно до установчих документів або за рішенням ради спільного підприємства на створення окремих видів власного капіталу, необхідних для розширення діяльності СП і соціального розвитку його колективу. Зокрема, досліджують рахунки 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді», 42 «Додатковий капітал», 43 «Резервний капітал», 45 «Вилучений капітал».
Рахунок 42 «Додатковий капітал» призначено для узагальнення інформації про суми, на які вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. На рахунку 45 «Вилучений капітал» ведеться облік вилученого капіталу в разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо.
Під час аудиторської перевірки господарської діяльності СП необхідно враховувати особливості відображення операцій у бухгалтерському фінансовому обліку і фінансовій звітності. Так, величина статутного капіталу СП визначається статутними документами при його створенні і є незмінною до того часу, поки не будуть внесені зміни до статуту СП.
Під час аудиту зносу майна СП слід мати на увазі, що нарахування зносу основних фондів у обліку необхідно відображати на дебеті рахунків 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» і кредиті рахунка 13 «Знос необоротних активів».

4. Аудит акціонерних товариств
Закон України «Про підприємство і підприємницьку діяльність» регулює роботу акціонерних підприємств. Акціонерне товариство створюється на основі статуту і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та установчих нормативів.
Розмір статутного капіталу, вартість одної акції, співвідношення простих і привілейованих акцій визначаються зборами акціонерів і фіксуються у статуті товариства та реєструються в державних органах. Тому зміни у статутному капіталі мають затверджуватися на зборах акціонерів і реєструватися у тому самому державному органі.
Внесками у статутний капітал можуть бути гроші, цінні папери, нематеріальні активи, патенти, брокерські місця, ліцензії, права на користування природними ресурсами, у тому числі конфіденційна і інтелектуальна власність, основні засоби тощо. З урахуванням вищезазначеного аудитору слід з"ясувати, чи не завищена оцінка активів акціонерного товариства, що негативно може вплинути на фінансове становище контрагентів.
Щоб перевірити фактичну наявність цінностей, зарахованих у статутний капітал акціонерного товариства, слід порівняти дані описів, складених інвентаризаційною оцінювальною комісією, із записами на рахунках 46 «Неоплачений капітал», 40 «Статутний капітал» та з даними бухгалтерських звітів.
Аудитор також перевіряє правильність передавального балансу, складеного на дату реєстрації статуту акціонерного товариства. Причому вартість реалізованих до реєстрації статуту акцій має бути відображена на окремому рахунку, після реєстрації статуту вони зараховуються в погашення заборгованості державного підприємства за передавальним балансом і зараховуються у статутний капітал. Інші кошти від продажу акцій перераховуються в бюджет або фонд державного майна.
Перевищення вартості реалізованих акцій над їх номінальною вартістю є засновницьким (фундаторським), або емісійним, доходом, який може бути використано на компенсацію різниці, створеної при можливій реалізації акцій за вартістю нижче номінальної, або на створення страхових резервів.
Акціонерне товариство створює резервний капітал на покриття можливих збитків.
Крім того, аудитор перевіряє дотримання порядку випуску, зберігання й обліку акцій. Сума виданої або поверненої акції кожному акціонеру має підтверджуватися прибутковим або видатковим касовим ордером.
Аудитор знайомиться з аналітичним обліком цінних паперів, де вони враховуються за видами (акції, облігації), місцями зберігання, матеріально відповідальними особами, купюрами (серіями і номерами).
За видами є прості й привілейовані акції, а за категоріями — іменні й на пред"явника.
Аудитор з"ясовує, чи обґрунтовано рішення про випуск акцій, яке має бути прийняте засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів. Таке рішення визначає розмір статутного капіталу емітента, мету випуску акцій, суму емісії і номінальну вартість акцій, строк і порядок підписки на акції і виплати дивідендів. Випуск акцій має бути здійснений тільки в обсязі оголошеного статутного капіталу. Причому продаж акцій при їх випуску за ціною нижче номінальної або для покриття збитків заборонено.
Аудитор повинен впевнитися у правильності віднесення видатків на відповідні рахунки виробничих затрат (витрати з розміщення цінних паперів, зі здійснення підписки, оплата послуг нотаріальних контор, юристів тощо). Організаційні видатки, які підлягають відшкодуванню акціонерним товариством, мають бути відображені на його балансі як видатки майбутніх періодів, а потім списуються на рахунки затрат і витрат обігу.
Аудитору слід перевірити правильність розрахунку дивідендів, поштових переказів і платіжних відомостей на виплату заробітної плати. Для цього слід врахувати, що при розрахунку дивідендів суму чистого прибутку, спрямованого на їх виплату, відносять із середньозваженої величини статутного капіталу за відповідний період. Крім того, під час перевірки доходів за рахунок продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів, аудитор повинен впевнитися у правильності розрахунку і перерахування податків з прибутку в бюджет відповідно до чинних нормативних документів.
Записи на валютних рахунках акціонерних товариств мають вестися в іноземній валюті розрахунків і платежів, перерахованій за курсом Національного банку України, що впливає на дату виписування розрахункових документів. Причому курсові різниці на валютних рахунках акціонерних товариств, а також з операцій в іноземній валюті відносять до власного капіталу.
Слід мати на увазі, що після державної реєстрації акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю його статутний капітал у сумі проведеної підписки на акції відображають в обліку на кредиті рахунка «Статутний капітал» у кореспонденції з рахунками:
• з обліку коштів — на суму коштів, внесених особами, що підписалися на акції на момент державної реєстрації,
• «Основні засоби» — на вартість внесків на оплату вартості будинків, устаткування,
• «Нематеріальні активи» — на вартість внесків на право користування землею, водою тощо,
• з обліку виробничих запасів — на вартість внесених сум на оплату сировини, матеріалів,
• «Неоплачений капітал» — на суму, що не внесена особами, які підписалися на акції, до моменту державної реєстрації.
Під час аудиту нарахування дивідендів учасникам товариства роблять записи на дебеті рахунка 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» й кредиті рахунка 67 «Розрахунки з учасниками».
Причому нарахування дивідендів від участі в акціонерному товаристві працівникам цього товариства аудитор перевіряє на дебеті рахунка 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» і кредиті рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці».

5. Аудит цінних паперів
Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право власності чи відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними чи на пред"явника. Іменні цінні папери передають звичайно передавальним записом (шляхом повного індосаменту), який засвідчує перехід прав на цінні папери до іншої особи. Цінні папери на пред"явника обертаються вільно. Згідно із Законом «Про цінні папери і фондову біржу» та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами України можуть випускатися такі різновиди цінних паперів: акції, облігації, скарбничі зобов"язання держави, ощадні сертифікати, векселі.
Цінні папери активні - це цінні папери, що є об"єктом масової купівлі-продажу. Котирування таких цінних паперів публікують у пресі.
Цінні папери гарантовані - акції та облігації, виплату дивідендів за якими гарантує Уряд чи Центральний банк.
Папери цінні державні - документи, що засвідчують право на власність або належність до державної позики, зокрема акції державних підприємств, облігації державної позики.
І нарешті, цінні папери приватизаційні - особливий вид державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, їх випускають на бланках спеціального зразка й у формі безготівкових депозитів.
Насамперед, аудитор переглядає документи, що вміщують дозвіл державного органу на створення суб"єкта підприємницької діяльності чи його реєстрацію, статут та всі поправки, що стосується справи (інформація про види акцій, які дозволено випускати підприємству, про кількість дозволених акцій за кожним видом).
Детальне вивчення аудитором протоколів зборів ради директорів і власників акцій, інших документів і рахунків власного капіталу (акціонерного капіталу) залежить від обставин, а також від того, чи перевірялась фінансова звітність аудитором раніше.
Відтак аудитор здійснює аналіз залишків за видами випущених акцій і тих, що перебувають в обігу.
Оскільки аналіз рахунків власників акцій фігурує у фінансових звітах і є предметом ретельного дослідження з боку аналітиків фінансової діяльності підприємства, аудитор повинен регулярно виконувати докладні перевірки на істотність змін у таких рахунках.
Аудитор повинен визначити, чи правильно складено звіт за дивідендами, акціями і придбаними партіями цінних паперів у декілька прийомів за різними цінами, дивідендами, що підлягають сплаті за тимчасовими сертифікатами на володіння акціями.
Аудитор повинен з"ясувати, чи декларації за дивідендами не перевищують суми нерозподіленого прибутку для виплати дивідендів і чи сума нерозподіленого прибутку правильно вирахувана відповідно до прийнятих обмежень.
Таким чином, аудит має бути скерований на перевірку дотримання порядку випуску та розповсюдження акцій, правильності нарахування дивідендів, процентів їхнім власникам.
Щоб уникнути фальсифікації акцій, аудитор стежить за наявністю у них обов"язкових реквізитів (найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера, його порядковий номер, дата випуску, вид акцій, номінальна вартість, ім"я власника (для іменної власності), розмір статутного капіталу акціонерного товариства на день випуску акцій, кількість акцій, строк виплати дивідендів та підпис голови правління товариства, печатка).
Аудитор застосовує різні документально-розрахункові прийоми перевірки порядку випуску акцій, облігацій, затрат на їх випуск і доходів, розподілу останніх відповідно до умов випуску цінних паперів.
Під час аудиту ощадних сертифікатів слід також перевірити наявність таких реквізитів: найменування — «ощадний сертифікат», назва банку, що їх випускає, порядковий номер, дата випуску, сума депозиту, строк вилучення вкладу, найменування або ім"я власника сертифіката, підпис керівника банку, печатка банку.
Інформаційною підставою для аудиту акцій, облігацій, позик (внутрішніх і місцевих), облігацій, скарбничих зобов"язань державних і ощадних сертифікатів є бухгалтерський фінансовий облік, фінансова звітність про обіг цінних паперів.
Бухгалтерський облік цінних паперів здійснюється на збалансованому рахунку 08 «Бланки суворого обліку» за номінальною вартістю. Рух бланків здійснюється на підставі прибутково-видаткових документів. Аудитор з"ясовує, чи правильно ведеться облік цінних паперів за їх видами і місцями зберігання матеріально відповідальними особами.
Придбання підприємством ощадних сертифікатів аудитор перевіряє за дебетом рахунка 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» (окремий рахунок «Сертифікати») і кредитом рахунка 31 «Рахунки в банках».
В умовах ринкової економіки одним із найважливіших документів щодо розрахунків і кредитування, які використовуються у міжнародній торгівлі, є вексель (простий і переказний). За своїм змістом вексель є безумовним зобов"язанням або вказівкою векселедавача виплатити в певний строк і в певній сумі кошти власника векселя за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Умови платежів за векселем встановлюються за взаємною згодою між постачальником і покупцем.
Вексель може видаватись як платником, так і постачальником. У разі виписання векселя постачальником платник повинен обов"язково акцетувати його, і лише після цього той стає для банку виконавчим платіжним документом. Коли ж виписаний постачальником вексель не акцептується платником, то він повертається постачальнику.
Для забезпечення гарантії оплати векселя згідно з вказаними в ньому умовами банк на прохання платника чи постачальника може за відповідну плату проакцептувати вексель, тобто взяти на себе зобов"язання своєчасно оплатити його. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника, що знаходяться на поточному рахунку в банку. Якщо цих коштів недостатньо або їх зовсім немає, акцептований вексель оплачується за рахунок банківського кредиту.
Отже, банк може на прохання постачальника надати йому кредит під вексель. Такий кредит компенсує постачальнику відволікання його коштів з господарського обігу, а погашається він в строки, що встановлюються відповідно до строку платежу за векселем і періодом документообігу між банками платника і постачальника. Кредит погашається з поточного рахунка підприємства в банку, а за відсутності на ньому коштів відноситься на прострочені позики.
Якщо у векселі немає якого-небудь з необхідних реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дати і місце складання векселя, підпису того, хто видає вексель) аудитор з"ясовує причину і винних осіб, тому що відсутність хоча б одного з реквізитів робить вексель недієздатним.
Аудит з"ясовує, чи при одержанні векселів за реалізовану продукцію у бухгалтерії підприємства роблять запис на дебеті рахунка 62 «Короткострокові векселі видані» й кредиті рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».
Перевіряючи заборгованість за розрахунками з постачальниками, забезпечену векселями, аудитор вивчає записи за рахунком 62 «Короткострокові векселі видані» за кожним виданим векселем.

6. Аудит інвестицій
Інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо в об"єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами.
Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, майно. Визначаються об"єкти і суб"єкти інвестиційної діяльності. Об"єктом інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, майнові права).
Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень. Інвестиції можуть бути фінансовими, реальними, валовими і чистими, приватними і державними.
Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.
Реальні інвестиції - це вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.
Валові інвестиції - це сумарні вкладення, необхідні для відшкодування і приросту основного капіталу.
Приватні інвестиції - фінансуються за рахунок власних джерел і залучених коштів (довготермінових кредитів, емісій цінних паперів).
Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.
Особлива увага аудитора має бути зосереджена на достовірності джерел фінансування інвестицій.
Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:
• власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо),
• позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, облігаційні займи тощо),
• залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внески юридичних і фізичних осіб),
• бюджетні інвестиційні асигнування тощо.
Аналізуючи інформацію про не грошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об"єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об"єктів. У такому випадку дохід відображається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.
Дохід, що виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та дивідендів, якщо:
• імовірне настання економічних вигод, пов"язаних із такою операцією,
• дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку:
• проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами,
• роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди,
• дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.
Одним з ефективних методів фінансового аналізу грошового обігу підприємства є операційний аналіз, відомий під назвою «витрати — обсяг — прибуток». Він може бути успішно використаний під час аудиту інвестиційної діяльності.
Операційний аналіз служить для відповіді на основні запитання, які постають перед фінансовими аналітиками, особливо на першому етапі грошового обігу, коли оцінюється інвестиційна програма (проект):
• скільки потрібно капіталу,
• яким чином можна мобілізувати ці капітальні вкладення,
• до якого ступеня можна доводити фінансовий ризик із використанням ефекту фінансового векселя.

7. Аудит комерційних банків
Банки (від італ. banco — лава, лавка міняйли (людина, яка займається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють грошовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо.
За функціями і характером виконаних операцій банки поділяються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків (БМР), універсальні.
Банківська система України є дворівневою, до неї входять Національний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.
Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.
Комерційні банки є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов"язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам банк і він же оплачує надані аудиторські послуги відповідно до договору між банком і аудиторською фірмою (аудитором). Діяльність комерційних і приватних банків контролюється Національним банком України шляхом проведення контрольних тематичних перевірок.
З іншого боку, для забезпечення прибутковості кредитних операцій банківські менеджери постійно (оперативно) аналізують кредитоспроможність своїх клієнтів для вирішення питання про надання позик і встановлення реальних умов кредитування. Насамперед слід з"ясувати, чи достатньо ліквідний потенційний позичальник (наявність у нього необхідних грошей (коштів) для своєчасного погашення кредиту, чи раціонально (ефективно) використовується власний та позичений капітал, які перспективи розвитку його ділових операцій). Бажано спрогнозувати, чи не загрожує ймовірному клієнтові банкрутство, порівняти його фінансовий стан з фінансовим станом конкурентів та суміжних суб"єктів підприємницької діяльності.
Зарубіжний досвід показує, що для аналізу доцільно взяти, наприклад, такі основні показники: ліквідність, прибутковість, ринкова вартість акцій, управління активами і пасивами фірми. Тобто слід розрахувати: ліквідність, активність, заборгованість, прибутковість.
У комерційних банках внутрішній контроль за веденням касових і емісійних операцій, дотриманням касово-емісійної дисципліни, інкасацією грошового виторгу, забезпеченням збереження власності, здійсненням операцій з іноземною валютою, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням організовує і здійснює головний бухгалтер із залученням операційного, валютного та інших структурних підрозділів банку.
Основна мета внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту) — поточний (оперативний) контроль за дотриманням чинного законодавства, збереженням грошової маси, правильністю банківських і господарських операцій.
Комерційні банки здійснюють контроль за повнотою здавання у банки виторгу та дотриманням касової дисципліни з боку клієнтів. Клієнти, які здають виторг у банк, мають дотримуватися затвердженого Правлінням Національного банку України Положення про ведення касових операцій.
Залежно від обсягу готівкових операцій для комерційних банків встановлюється граничний залишок (ліміт) грошей в операційній касі з метою максимального скорочення частих або значних перевезень готівки. Як правило, такий залишок встановлюється у розмірі місячної потреби в коштах каси. Якщо виявлено, що в операційній касі банку залишок грошей перевищує граничну величину, то сума такого перевищення повертається в оборотну касу Національного банку або за домовленістю з Національним банком сума перевищення граничного залишку передається іншому комерційному банку, у якого виникла потреба в додаткових готівкових коштах.
Здійснюючи аудит касових операцій, аудитор ставить за мету встановлення порядку дотримання банківськими установами вимог законодавства щодо обліку операцій, пов"язаних з грошовою готівкою.
Однак аудитор у жодному разі не повинен порушувати нормального ритму касових операцій, не повинен знаходитися в приміщенні операційної каси протягом операційного дня.
На початку перевірки аудитор вивчає порядок збереження цінностей і документів у грошовому сховищі (кладовій). При цьому слід оцінити технічну оснащеність його, умови зберігання паперових грошових знаків, металевих монет, іноземної валюти та документів у іноземній валюті, дорогоцінних металів, бланків суворого обліку, цінних паперів. Цінності й документи у грошовому сховищі доцільно згрупувати за відповідними балансовими і позабалансовими рахунками, на яких вони враховуються. Разом з особами, що відповідають за збереження грошей і цінностей, аудитор перевіряє фактичну кількість грошей.
У книзі врахування цінностей мають бути підписи керуючого банком, головного бухгалтера і завідувача каси.
Наступним об"єктом аудиту є операційні каси банку (їх може бути декілька). Аудитор перевіряє приміщення й оснащеність операційних кас та послідовність здійснення касових операцій.
Якщо йдеться про надходження готівки, то враховується таке:
• підставою для приймання готівки в прибуткову касу є два види прибуткових касових документів — оголошення і прибутковий касовий ордер,
• має бути дотримана послідовність проведення касової операції щодо надходження готівки,
• первинні касові документи (оголошення, касові ордери) перевіряють візуально і шляхом аналізу їх. Документи мають зберігатися у спеціальних папках у приміщенні операційних кас, підшитими за кожний операційний день.
Далі перевіряють прибуткові касові журнали, касові книги (довідки касирів прибуткових кас, виписки з особових рахунків клієнтів, журнали реєстрації прибуткових і витратних касових документів).
З урахуванням обсягу касових операцій і кількості аудиторів первинні документи підлягають або суцільній, або вибірковій перевірці. Під час вибіркової перевірки слід перевірити документи за певний проміжок часу. Всі касові документи перевіряють із формального боку (чи заповнені всі реквізити, чи є всі підписи, штампи, печатки, відповідність вказаних у документах сум цифрами і прописом, виявлення випадків виправлень, підчищень тощо), по суті (чи не порушено законодавчі та інші нормативно-правові акти), з арифметичного боку.
Аудитору необхідно виписати суми і номери рахунків одержувачів грошей за декількома оголошеннями, а відтак у бухгалтерії порівняти їх з виписками за особовими рахунками клієнтів.
У вищезазначеній послідовності здійснюється аудиторська перевірка своєчасності зарахування грошової готівки на рахунки клієнтів.
У бухгалтерії банку після зняття залишків каси складається акт про суму готівки та її відповідність даним звіту касира і бухгалтерського фінансового обліку. Перевіряється повнота оприбуткування і списання грошей за документами, прикладеними до звітів касира. У такий спосіб здійснюється перевірка касових операцій за день, за місяць, за квартал і в цілому за рік і весь аналізований період.
Аудиторська перевірка статуту та інших засновницьких документів банку дає змогу встановити відповідність їх законодавчим актам України про банки та банківську діяльність. Аудитор перевіряє законність і своєчасність формування власного капіталу, зокрема статутного капіталу, який може створюватися пайовими внесками або випуском акцій. При цьому слід з"ясувати:
• повноту перерахування заявленого внеску,
• дотримання строків формування статутного капіталу,
• джерела формування статутного капіталу. Джерелами аудиту є:
• установчий договір, в якому вказується сума внеску засновників,
• підписні листки, на підставі яких пайовики або акціонери повідомляють про своє рішення брати участь у заснуванні комерційного банку,
• список пайовиків чи акціонерів із зазначенням суми внесків у статутний капітал.
Отже, на підставі щоденних балансів банку та його первинних бухгалтерських документів перевіряється фактичне надходження коштів від пайовиків або акціонерів, своєчасність їх зарахування на балансовий рахунок «Статутний капітал» та повнота сплати внесків кожним із них.
Якщо внески засновників покривають лише частину обсягу статутного капіталу, то в установчому договорі мають бути обумовлені правила, відповідно до яких передбачається залучення коштів пайовиків. У такому випадку установчий договір доповнюється підписними листками пайовиків, у яких вони повідомляють про своє бажання взяти участь у заснуванні комерційного банку.
Іноді пайовики (акціонери) використовують одержані кредити для оплати ними своєї частки у статутному капіталі або для придбання акцій, тобто акціонери замість внесків у статутний капітал використовують позичкові кошти. Такі факти слід відобразити в аудиторському висновку.
Крім того, джерелами формування статутного капіталу можуть бути матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування тощо), грошові кошти, нематеріальні активи, цінні папери, іноземна валюта.
Якщо у статутний капітал вносяться матеріальні необоротні активи, то слід складати акт оцінки майна з подальшим затвердженням його протоколом засновників або зборів акціонерів. Таке оцінювання майна здійснюється на підставі експертних висновків чи за домовленістю сторін. Слід зауважити, що як внески у статутний капітал можна використовувати тільки ті матеріальні й нематеріальні активи, які використовуються в банківській діяльності. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства, то превалююча частина статутного капіталу формується за рахунок випуску і розміщення акцій.
Випущені банком акції зберігаються як готівка, в описі зазначаються номери акцій, серії і номінальна вартість їх.
Акції анулюються у зв"язку з припиненням діяльності банку, у випадку заміни одного виду акцій на інший, при зменшенні суми статутного капіталу.
Аудитом формування статутного капіталу банку можуть бути виявлені типові помилки:
• перерахування внесків на формування статутного капіталу третіми особами,
• використання позик банку для оплати внесків або одержання кредитів на поточні потреби,
• перерахування засобів із депозитних рахунків,
• внески готівки юридичними особами на формування статутного капіталу банку тощо.
Під час перевірки правильності використання кредитних ресурсів аудитор зосереджує увагу на стані статутного капіталу ліквідаційного балансу, своєчасності й повноті повернення коштів та погашення кредиту. Не менш важливо звернути увагу на ліквідність банку, тобто здатність своєчасно, у повному обсязі і безперебійно здійснювати платежі за своїми зобов"язаннями.
Під час аудиту розрахункових операцій можна виявити: помилки спеціалістів банку, порушення норм законодавчих актів та інструктивних положень, шахрайство, помилки в оформленні документів. Тому під час аудиту слід перевірити дотримання банком встановленого порядку відкриття поточних рахунків клієнтів і ведення на них операцій.
Аудитор перевіряє своєчасність оформлення документів і проведення їх за рахунками клієнтів, здійснює контроль внутрішнього аудиту своєчасного проведення грошово-валютних операцій за рахунками клієнтів, відповідальність банків перед клієнтами за уповільнення операцій.
Особливістю аудиту розрахунків платіжними вимогами-дорученнями є дослідження законності оплати направлених в обслуговуючий банк платника розрахункових документів, правильність їх оформлення, дотримання встановлених строків подання їх у банк, а також відмови повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платником.
Операції банку з іноземною валютою здійснюються через прибуткові, видаткові й прибутково-видаткові каси та обмінні пункти. Аудиту підлягають організація цих операцій відповідно до нормативних документів Національного банку України, правильність оформлення операцій документами (касові ордери, валютні ордери) при зарахуванні національної та готівки іноземної валюти в касу банку. Аудитор перевіряє, чи банк забезпечує обмінні пункти авансами валютних цінностей безперебійно.
Значний обсяг банківських доходів припадає на проценти, що одержують за кредитними операціями. Формування таких доходів має здійснюватися на підставі платіжних документів боржників. Слід зауважити, що ні в якому разі не дозволяється формування доходів банку за процентами авансом або за рахунок коштів позичкового рахунка, тобто за рахунок кредитних коштів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.
2. Закон України «Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.
3. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 березня.
4. Закон України від 28 грудня 1994р. № 34/94-ВР «Про оподаткування підприємств у редакції Закону України від 22 травня 1997 р. № 293/97-ВР (зі змінами і доповненнями) // Бібліотека «Все про бухгалтерський облік». — № 4. — С. 476−507.
5. Закон України «Про внесення змін до статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 5 грудня 1997 р. за № 698/97-ВР // Голос України. — 1997. — 25 грудня.
6. Закон України «Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про збір на обов"язкове соціальне страхування» від 3 грудня 1997 р. за № 686/97-ВР // Урядовий кур"єр. — 1997. — 27 грудня.
7. Закон України «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» від 15 січня 1998 р. № 19/98-ВР // Урядовий кур"єр. — 1998. — 10 лютого.
8. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 23 грудня 1997 р. № 767 // Орієнтир. — 1998. — 22 січня.
9. Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. № 723 // Голос України. — 1998. — 13 січня.
10. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. М 996-ХІУ // Нове діло. 2000.
— № 15 (34). — 13−20 жовтня.
11. Постанова КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419 «Про затвердження порядку подання фінансової звітності» // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13−20 жовтня.
12. Постанова КМУ від 6 вересня 2000 р. № 1398 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 23 квітня 1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 85 (510). — 15 вересня.
13. Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30. 11. 99 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13−20 жовтня.
14. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.
15. Международньїе нормативи аудита: Сб. с коммент. — Вьш. 5. — М.: Аудит-трейнинг, 1992.
16. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 19. 02. 2001 р. № 69.
17. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 19. 02. 2001 р. № 72.
18. Адамс Р. ОсновьІ аудита: Пер. с англ. / Под. ред. Я. В. Соколова. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 398 с.
19. Андреев В Д. Практический аудит: Справ, пособие. — М.: 9ко-номика, 1994. — 366 с.
20. Аренс Е А., Лоббек Дж.К. Аудит: Пер. с англ. — М.: ФинансьІ й статистика, 1995. — 560 с.
21. Аудит Монтгомери: Пер. с англ. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. — 542 с.
22. Бавдей А. Л., Белий И. Н., Дробишевский Н. П. й др. Аудит й ревизия: Справ, пособие. — Мн.: 000 «Мисанта», 1994. — 221 с.
23. Білуха М. Т. Форми фінансово-господарського контролю (ревізія, аудит, судово-бухгалтерська експертиза) // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 7. — С. 12−14.
24. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
25. Білуха М. Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во «Знання», 1998. — 573 с.
26. Бутпинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.
27. Голов С., Зубилевич С. Система професійної підготовки бухгалтерів і аудиторів у Великобританії // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 23−25.
28. Гуцайлюк 3. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 13−16.
29. Данилевский Ю А. Аудит: ВопросьІ й ответьі. — М.: Бухгал-терский учет, 1993. — 112 с.
30. Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам ауди-та: Пер. с англ. — М: ФинансьІ й статистика: ЮНИТИ, 1992. — 240 с.
31. Жила В. Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.
32. Завгородній В.П. Організація АРМ бухгалтера з обліку І аудиту готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 5. — С. 21−24.
33. Завгородний В. П. Налоги й налоговьій контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000. — 639 с.
34. Загородиш А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — Львів: Вид-во Держ. ун-ту «Львівська політехніка», 1996.
— 384 с.
35. Заруба А Д. Банківський менеджмент та аудит. — К.: Лібра, 1996. — 224 с.
36. Зубілевич С. Аудиторська діяльність в Україні: Проблеми становлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. 1995. — № 9. — С. 15−18.
37. Зубілевич СЛ., Голов С. Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Україна, 1996. — 374с.
38. Кармайкл Д. Р., Бенис М. СтандартьІ й нормьі аудита. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 527 с.
39. Кузьминский А. Н. й др. Аудит: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с.
40. Курсом реформ — облік 2000: Навч. -практ. посіб. — Дніпропетровськ: ТОВ «Баланс-клуб», 2000. — 256 с.
41. Робертпсон Джек К. Аудит: Пер. с англ. — М.: Контакт, 1993. — 496 с.
42. Рудницький В. Методологія і організація аудиту. — Тернопіль: Економічна думка, 1998. — 192 с.
43. Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висновок // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 10. — С. 7−12.
44. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с.
45. Савченко В. Аудит використання активів і фінансово-господарських операцій // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 9. — С. 12−15.
46. Соловьев Г А. Институт внутренних аудиторов в США // Бух-галтерский учет. — 1992. — № 1. — С. 27−29.
47. Усач Б. Ф. та Ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза. — Львів: Каменяр, 1998. — 134 с.
48. Федулова Л. Управління аудиторською діяльністю // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 8. — С. 19−20.
49. Цінні папери України. — 2000. — № 76−77 (77). — 29 листопада. — С. 8.
50. Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 11. — С. 19−20.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой