Даль Володимир Іванович

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Даль Володимир Іванович


Реферат з мовознавства

Даль Володимир Іванович

План
1. Біографія
2. Даль і Пушкін
3. Даль і Шевченко
4. Літературна діяльність Володимира Даля

1. Біографія
У листопаді 2001 року виповнилося 200 років із дня народження Володимира Івановича Даля, козака Луганського, як він сам себе називав.
Якби навіть він створив «Толковый словарь живого великорусского языка» науковець, вже прославив би своє ім"я. Цій роботі В. І. Даль присвятив близько піввіку! Але Даль був не тільки лексикографом, а й талановитим хірургом, етнографом, морським офіцером, інженером-самоучкою, натуралістом, філологом, археологом, істориком, статистиком, письменником, видатним діячем культури, почесним академіком російської Академії наук. Народився В. І. Даль 10 листопада 1801 року в місті Луганську, куди його батько Іван Даль приїхав із дружиною влітку 1798 року. Цьому місту було тоді всього 3 роки, воно виникло одночасно з казенним ливарним заводом, побудованим на річці Лугань.
Батько В. І. Даля, Йоганн Даль, був сином офіцера датської королівської армії Матвія Даля, який виїхав із Росії до Данії. Йоган не знав, що в нього є російські корені. Закінчивши в Німеччині Йенський університе, він блискуче оволодів німецькою, англійською, французькою, російською, єврейською, грецькою та латинською мовами. Слава про талановитого лінгвіста дійшла до російського двору, і Катерина II вирішила запросити Йоганна Даля до Санкт-Петербурга на посаду бібліотекаря. Це відбувалося в середині 80-х років XVIII століття. Молодий учений прибув у російську столицю і вирішив залишитися.
З цього часу він підписується Іван Матвіїв син Даль. Вивчив медицину, вважався чудовим лікарем, тому директор Олонецьких, Кронштадтських і Луганського заводів, дійсний статський радник Карл Карлович Гаскойн перевів Івана Даля старшим лікарем на Луганський ливарний завод.
Улітку 1798 року Іван Даль приїхав із дружиною в Лугань і оселився в одноповерховому білому будинку на Англійській вулиці. Нині тут музей В. І. Даля.
Працював Іван Матвійович сумлінно. Він не міг спокійно дивитися на жахливі життєві умови робітників і написав доповідну Гаскойну. Після цього Гаскойн звелів переселити робітників із землянок у казарми та створити для них лазарет.
У 1799 році Даль подав на ім"я государя імпе ратора прохання про прийняття його «со всем потомством у наиверноподданство». 14 грудня того ж року Іван Матвєєв син Даля був приведений до присяги.
Десятого листопада 1801 року в доктора Даля народився син. Батько назвав свого первістка давньоруським ім"ям Володимир.
Так у родині датчанина Івана Даля та німкені по батькові й француженки по матері (Марія Іванівна Фрайтах походила зі стародавнього французького роду де Мальї), народився Козак Луганський, автор «Толкового словаря живого великорусского языка», один з найкращих знавців російської мови.
У будинку Даля говорили тільки російською, хоча Марія Даль володіла німецькою, англійською, французькою мовами. Бабуся ж Володі, Марія Іванівна, була перекладачкою.
Коли одного разу Марія Іванівна запитала маленького Володю, чи хоче він стати перекладачем, хлопчик відповів: «Ні. Не хочу увесь час шукати слова». Тоді ніхто не міг припустити, що полювання за словами стане головною ознакою його життя.

2. Даль і Пушкін
У 1832 році була надрукована перша книга казок Володимира Даля, що принесла йому літературне визнання. У жовтні цього ж року автора книги заарештували за те, що в його казках містилося глузування з уряду.
Виручив Даля В. А. Жуковський, який був наставником великого князя Олександра Миколайовича. Великий князь звернувся до царя з проханням, і Даля звільнили.
Успіх книги був несподіваним для автора, хоча її швидко вилучили з продажу.
Володимир Іванович хотів подарувати книгу О. С. Пушкіну, оскільки давно мріяв познайомитися з улюбленим поетом. Жуковський обіцяв посприяти цьому, але все якось не виходило. І тоді Даль вирішив діяти сам.
Після одруження Олександр Сергійович жив на Великій Морській, куди й вирушив Даль. З перших слів вони знайшли спільну мову і почувалися як давні приятелі. Пушкін із захватом читав подаровані йому казки вголос, захоплювався прекрасною російською мовою.
Даль сказав Пушкіну, що працює над збиранням слів і вже має їх тисяч двадцять. Тоді Олександр Сергійович порадив йому зробити словник живої російської мови.
З цієї зустрічі зав"язалася дружба двох великих літераторів.
Вдруге вони зустрілися в 1833 році в Оренбурзі, де Володимир Іванович прожив вісім років. Олександр Сергійович, задумавши написати «Історію Пугачовського бунту», приїхав до цього міста, щоб оглянути місце дії. Зупинився він у губернатора В. О. Перовського.
Володимир Іванович Даль добре знав історію Оренбурга, і Пушкін разом з ним вирушив місцями, де діяв Пугачов.
Усі п"ять днів Пушкін і Даль були поруч. Вони дуже багато говорили, ділилися планами: поет мріяв написати про Петра І.
Їздити на полювання. Коли воно бувало вдалим, гість радів, як дитина.
Перед від"їздом з Оренбурга Пушкін провів вечір у Даля. Бесіда видалася жвавою, Пушкін весело, сміявся й багато говорив.
Двадцятого вересня Пушкін виїхав із Оренбурга.
Наприкінці 1836 року, супроводжуючи губернатора, прибув до Санкт-Петербурга. В. І. Даль, де знову зустрілися з Олександром Сергійовичем.
27 січня Олександр Сергійович був смертельно поранений. Про це Даль довідався лише наступного дня. Негайно ж він вирушив на Мойку. Біля будинку поета побачив натовп. Ледь протиснувся до квартири. Лікар Аренд на всі питання про самопочуття Пушкіна тільки знизував плечима.
Будинок Олександра Сергійовича повнився найближчими друзями поета: Данзас, Плетньов, В"яземський, Мещерський, Тургенєв, Карамзін.
Даль увійшов до кабінету, де лежав поет. Поруч з ним сидів Василь Андрійович Жуковський, який побачивши Даля, підвівся й поступився місцем поруч з поетом. Хворому дали опіум, йому стало набагато легше. Даль узяв руку пораненого. Відчувши пульс Володимир Іванович на мить повірив, що Пушкін виживе. Олександр Сергійович уважно спостерігав за Далем. Він вірив йому, і від того почувався легше.
До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. «Будь ласка, швидше… «, — шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: «Життя закінчене, важко дихати, душить». Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного.
Похоронну відправу мали проводити в Ісакіївському соборі. Однак, царський уряд боявся заворушень, тому місце відправи змінили
Найближчі друзі на плечах винесли труну і поставили на сани. Даль у сутінках не впізнав місце, куди привезли покійного. Це була церква Конюшенного відомства.
Однак, 1 лютого до церкви зійшлося багато народу, аби попрощатися з великим поетом. За словами Софії Карамзіної, багато департаментів просили дозволу не працювати в цей день, щоб мати можливість схилити голову перед труною митця.
У ніч на 3 лютого до церкви під"їхав віз, на нього поставили труну й вирушили до Михайлівського.
Через тиждень після поховання було написано вірш «На смерть поета» тоді ще мало відомого поета Михайла Лермонтова.
Наталя Миколаївна Пушкіна 15 лютого залишила Петербург. Жуковський, Данзас і Даль зробили для неї усе, що могли. Незабаром залишив столицю і Володимир Іванович Даль. У дорожньому блокноті він накидав план статті «Смерть Пушкіна».

3. Даль і Шевченко
Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною.
Улітку 1841 року він повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для лікарень і навчальних закладів столиці.
Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.
Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі, переважно члени Імператорської Академії наук: професор Медико-хірургічної академії Микола Іванович Пирогов, натураліст Карл Максимович Бер, мореплавець і географ Федір Петрович Литке, Фердинанд Петрович Врангель, а також старі друзі - поети Одоєвський, Жуковський, Язиков. Одного разу на «далевський четвер» друзі запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою «рідною мовою» володів Володимир Іванович.
Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Покарання було жорстоким: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус… «
Найбільшим катуванням для Шевченка була заборона писати й малювати. Становище художника в солдатській шинелі було винятково важким. Друзі робили все, щоб допомогти. Шевченко усі свої надії пов"язував із Далем: тільки Володимир Іванович міг поклопотати за поета перед Василем Олексійовичем Перовським, членом Адміралтейської ради, близькою Далю людиною.
Але справа просувалася повільно: Микола І навіть імені поета не хотів чути.
Даль довго не міг переконати В. О. Перовського допомогти Тарасу Григоровичу. Винятково, з поваги до Даля, Перовський виконав його прохання.
Звільнити Т. Г. Шевченка змогли вже після смерті Миколи І.
Незабаром доля знову звела Тараса Григоровича з Далем у Нижньому Новгороді. У середині липня 1849 року Даль приїхав сюди на посаду керуючого конторою. Тут знову зустрілися Даль і Шевченко.
Сімнадцятого листопада 1857 року поет записав у своєму щоденнику: «Зробив візитацію В. І. Далю, і добре зробив, що я, нарешті, зважився на цю візитацію. Він прийняв мене дуже радо».
Тарас Григорович часто бував у Даля, вони багато говорили.
У грудні 1857 року в Нижній Новгород до Тараса Григоровича приїхав Михайло Семенович Щепкін. Даль з доньками не пропустив жодної вистави участю великого артиста.
У Нижньому Новгороді сорокатрьохрічний Тарас Григорович закохався в молоденьку акторку Катю Піунову, просив її руки, але та відмовила, поету через статтю, в якій Тарас Григорович поряд з похвалою висловив і критичні зауваження на її адресу.
І хоча Шевченко з болем у серці переживав відмову правда — для нього була дорожчою.
Незабаром Тарас Григорович виїхав до Петербурга. Більше Даль його не бачив: через три роки Тарас Григорович помер.

4. Літературна діяльність Володимира Даля
Вже під час навчання у Морському корпусі виявилося філологічне покликання Даля. У вільний час він записував до свого щоденника влучні слова, цікаві випадки з життя кадетів та офіцерів.
У третьому класі корпусу Володимир кожну вільну хвилину писав вірші. Ті, що здавалися автору недосконалими, він одразу ж знищував. І знову продовжував писати.
Закінчивши навчання в Морському корпусі (1819) Даль одержав призначення на фрегат «Флора».
Якось біля кавказьких берегів фрегат потрапив у сильний шторм. На диво, моряки залишилися живими. Море загартувало Даля.
У цей період Володимир Іванович Даль захопився драматургією. Протягом 1821−1822 р.р. він написав дві комедії: «Наречена у лантусі, або білет у Казань» та «Ведмідь у маскараді».
У вересні 1823 року Даля заарештували за сатиричний вірш, у якому він висміяв любовні пригоди командуючого Чорноморським флотом губернатора Олексія Самуїловича Грейга. Адмірал Грейг передав справу до Військового суду. Допити тривали цілий рік, потім Даля перевели в матроси.
Восени 1824 року його виправдали, але морську службу довелося покинути. З цього часу почалися поневіряння майбутнього науковця. Він, який відмінно закінчив Морський корпус, добре володів російською, українською, німецькою, франзузькою, англійською і польською мовами, талановита людина, не міг знайти собі роботу.
Переживання Володимира Даля вилилися в прагнення висловитися. Володимир Іванович пише роман у листах. Твір не був надрукований, але його цінність велика. Адже тут автор аналізує причини відставання Росії.
Потім був Дерптський університет. Володимир Даль закінчив його достроково. У березні 1829 року склав іспити й одержав звання лікаря. У травні цього ж року він потрапив у діючу армію. Йшла війна з турками.
Після закінчення війни В. І. Даль працював лікарем в Умані, потім у Кам"янець-Подільському.
У цей час він уже працює над створенням майбутнього словника — скрізь, де б не був, збирав матеріал для нього. Але першу славу літератора Володимиру Івановичу принесли казки.
У березні 1832 року за переведенням потрапляє до військового шпиталю Санкт-Петербурга. І саме тут він створює свої перші казки. У цьому ж році вийшла й перша книжка «Русские сказки, из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные казаком Владимиром Луганским: Пяток первый».
Казки сподобалися, книжку помітили, про неї заговорили. Але незабаром видання було конфісковано. У ньому багато хто бачив прямий натяк на уряд. За донесенням Ф. В. Булгаріна автора заарештували. Підтримав Даля Василь Андрійович Жуковський.
У липні 1833 року Володимир Даль одружується з Юлією Андре. Разом з дружиною він виїжджає на нове місце служби до Оренбурга. Саме у цей період починається його активна письменницька діяльність. Повісті й оповідання, створені в Оренбурзі, визначили місце письменника у літературі.
Минуло небагато років, кращі журнали того часу почали вважати за честь друкувати твори В. І. Даля.
Працював Володимир Іванович дуже багато. В Оренбурзі значно поповнився «запас слів» для словника. Тут були написані твори, що стали значимими в творчості В. І. Даля «Бікей і Масляна», «Майна», «Башкирська русалка», «Уральський козак», «Розповідь про осаду фортеці Герата», «Осколок льоду», «Дім на водяній вулиці», «Мічман Поцілуїв», роман «Вакх Сидоров Чайкін» та інші.
Оренбурзі Даль створив підручник ботаніки та зоології. Таких підручників у російській школі ще не було. Книги були високо оцінені природознавцями та педагогами й неодноразово перевидавалися.
У грудні 1838 року Імператорська Російська Академія обрала В. І. Даля своїм членом-кореспондентом.
У петербурзький період життя Даль став відомим діячем культури. Ніколи ще він не писав так багато. Його оповідання друкували журнали «Современник», «Москвитянин», «Отечественные записки».
В. Г. Бєлінський високо оцінював твори Даля. Ім"я Козака Луганського зустрічається в багатьох статтях критика.
М. В. Гоголь у своїй «Авторській сповіді» (1847) писав: «Из людей умных должны виступать на поприще только те, которые кончили своё воспитанье й создались как граждане земли своей, а из писателей только такие, которые, любя Россию так же пламенно, как тот, который дал себе названье Луганского Казака».
Але від письменницької праці Володимиру Івановичу прийшлося відійти через роботу над «Словарем живого великорусского язика».
Створення словника — процес складний. Двісті тисяч слів — сотні метрів смуг паперу. Але саме ця кропітка праця стала вінцем творчої долі В. І. Даля.
«Толковый словарь живого великорусского язика» Володимира Даля вийшов з друку в 1863—1866 роках і назавжди увійшов у золоту скарбницю російської культури.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой