Значение А. А. Іванова релігійної живопису

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Значение А. А. Іванова релігійної живопису

Кожевников У. А.

(…) У витворі Іванова дано навдивовижу досконалий зразок історичної релігійної картини, оскільки у ній, як здається, як поставлені, а й у значною мірою дозволені багатосторонні вимоги, яким має задовольняти релігійна живопис. Спробуємо уявити виправдання настільки рішуче висловленому вироку.

Религиозная картина відповідає своєму призначенню, тоді як неї немає досить багатого ідейний зміст, здатного зосередити у собі з можливо більшої полнотою настрій глядача, тобто впливати як з його відчуття провини та уяву, а й у його мислительну і навіть вольову бік. Релігія, по суті своєму, як цілісне життєве стан, звертається і до людини в його обсязі і змістовності. Відповідно до цим правилом і твір мистецтва, почерпающее свою тему в галузі релігійної, має мати можливо большею полнотою до створення найповнішого і живого релігійного настрою. У цьому вся сенсі мистецтво релігійне є ідейним no-преимуществу. Саме тому вибір теми тут незрівнянно важливіше, ніж у побутової (жанрової) живопису, а про ландшафтної. Ця перше завдання вирішена Івановим з глибокодумністю, на наш погляд, не превзойденным ніким в історичної релігійної живопису. Явище Христа народу, Богоявлення… Чи можлива найкраща тема у цій галузі мистецтва, настільки вдумлива і ємна, настільки багата та внутрішньою, ліричним і драматичним змістом потребують і благодарнейшими зовнішніми умовами для художнього відтворення сюжету? Який великий простір відкритий тут психологічному аналізу окремих осіб і загальної характеристиці настрої мас, контрастам типів, історичної і етнографічну самобутність, нарешті, — угрупованню лідерів та об'єднанню зовнішніх складових частин у одне незбиране духовне і художню враження. Внутрішнє багатство релігійних ідей взагалі навдивовижу, але далеко ще не усі вони представляють зручний матеріал на відтворення в образотворче мистецтво: чимало їх, зі своєї абстрагованості чи, краще сказати, прихованості, потаємності, зі своєї духовної глибині чи пишномовності не піддаються або важко піддаються втіленню в реалістичних художніх форми і вимагають допомоги мистецтва символічного, має, безперечно, свої правничий та заслуги, але з тим гаслам і свої значні обмеження застосування звичайних, головних, зовнішніх ресурсів мистецтва. Навпаки, обрана Івановим тема розкриває повний простір широкого і самої різноманітного застосування творчої сили до форм реалістичним, т. е. найпростішим і у загальнозрозумілий.

Но знайти все багатство свого внутрішнього змісту узята тема здатна саме лише тією постановці, яку дав їй художник. Явище Христа, ще невідомого народу, отримує живе і могутнє значення у зв’язку з предшествующею Иорданскою проповіддю Предтечі, пророка, уготовляющего шлях грядущому Спасителю. Геніально вдумливий Іванов обрав саме такий момент, віддавши йому, з погляду художньої доцільності, перевагу перед іншими, так само суттєвими (напр., хоча перед Нагорною Проповіддю, до цього часу, хоч і дивно, гідно ще представленною у живопису). Зупинившись завершальному моменті Йорданської проповіді всенародного покаяння і совместивши в такий спосіб пророцтво і передчуття явища Спасителя з цим миттєво Його пришестя, художник опанував найбільшим поєднанням думок та почуттів, які у сюжеті, а водночас і сюжет підвищив до крайнього художнього краю драматичної напруженості.

Идейное багатство теми розкрито в такий спосіб переважають у всіх трьох ступенях його розвитку: по відношення до минулому, справжньому і майбутньому. У живопису, мистецтві, по властивостями своїм що має безпосередньо справа лише з однією моментом справжнього, навряд чи можна зазначити інший, більш вдалий приклад такої разновременной повноти відчуття. Проповідь покаяння вимовлена, але ще достукується до серцях внимавших, осяює їх обличчя, надихає їх жести, закінчується певне в хрещенні. Ось він великий момент Минулого! вона охолонув, не відлетів проти, причина, його яка викликала, Предтеча, ледь встиг зімкнути вуста… Але відразу ж одночасно — та досудове слідство, втілене в Теперішньому, в русі преобразившейся натовпу, одушевленої єдиним, всіх объявшим прагненням до Майбутньому. І він, святе, спасенне Майбутнє, вона й вже біля них, тут вже, ось він! «Се Агнець Божий», прийдешній з такою спокоєм й цивілізованим світом «Світу тихого», разгоняющего сутінки гріха й сіни смертної!..

Независимо від ідейній повноти, достигаемой такою постановкою теми, які скарби чисто-художественной краси розкриваються завдяки цій постановці у картині! Насамперед, композиція отримує просте, природне, не придуманий, а внутрішнім змістом викликане зміст, на відміну гоняющейся за зовнішніми ефектами театральності і південь від тієї, іноді самої собою красивою позировки, що виходить з пошуків зовнішньої краси, а чи не від щирого внутрішньої, ідейній основи.

Затем, цілісність і стрункість угруповання — це основна вимога до будь-якого складного мальовничого сюжету. Як багато хто у інші стосунки чудові твори втрачають силу впливу глядача внаслідок хаотичного нагромадження постатей, по відсутності ідейного центру, що об'єднує вираз і місцезнаходження складових частин! Але тут — навдивовижу величаве і проте просте, відразу всі що охоплює враження, саме у силу очевидності такої духовної і матеріального центру натовпу народної від імені Іоанна і з спільного прямування і його, і до кінцевої мети, до приближающемуся Христу. Часом не тільки стрункість і цілісність загального враження, а й содержательнейшее рух, життя кожної окремої фігур у супідрядності всіх одне одному і загальному, кінцевому осередку!.. І поповнюючи цей різноманітний порив душі, й телез, назустріч йому, у відповідь йому, завершуючи і дозволяючи їх у примирне співзвуччя, інше рух- Спасителя до жаждующим порятунку!.. Усі хвилі різних почуттів та бажань, вырывающихся із того натовпу, поєднуються спочатку у незрівнянною за силою висловлювання особистості Предтечі, й у його блискавичному погляді, та був його драматичним жестом, указующим на прийдешнього Агнця Божого, передаються Христу, святе спокій Якого поширює почуття духовної задоволеності над сценою, повідомляючи їй, всю драматичність, відтінок класичної міри і глубокорелигиозной трезвенности…

Овладевши темою сутнісно, художник вже легко і безперешкодно може розвивати частковості її змісту. І він тут є в іншому відношенні зразком належного розуміння завдань релігійної живопису. Духовний зміст втілюється, як личить мистецтву, в тілесних образах органічно, в нерозривний зв’язок з іншим, промовистість і рух постатей розвиваються природно, і складно з наведених даних характерів і типів, сопоставленных тут у яскравому розмаїтті, від юності до старості, від знатних до убогих, від мудрих до простецов: фарисей, вчитель синагоги та майбутній апостол, воїн і раб, боязкий отрок і тремтливий полнотою почуттів, у атлетичному тілі юнак, старий, розслаблений, який чекає зцілення, — усе це живі люди, повні внутрішнього змісту, а чи не ходячі абстрактні ідеї, штучно спрямовані на тіла…

И тут торкаємося нового, істотного питання, визначального зміст і значення релігійної живопису, питання про реалізмі і ідеалізмі у її області. Їх часто протиставляють одне одному як щось відособлене і несогласимое. Таке протилежність — звичне явище мистецтво, але щоразу — на шкоду, якщо над загибель істинного мистецтва, за своєю природою всеосяжного, всебічного, як життя й, у якій Творець поєднав духовне з тілесним органічним союзом, неразлучимым безкарно у світі художнього відтворення. Реалізм, який відтворює одну матеріальну дійсність — не мистецтво, лише механічна слідкуючий зовнішності життя, копія, притому фальшива, погрешающая однобічністю проти правди життя, у якому включено й духовне, і ідеальне (хоча в бажанні, в мрії, із метою). І покарання однобічність художнього матеріалізму — недосяжність для нього вищих натхнення творчості. Навпаки, ідеалізм мистецтво, заради абстрактних задумів який приносить самі на поталу правдивість життєвих форм, у яких вбирається ідея, засуджує себе художнє безсилля, на бездіяльність своїх мрій. Недостатньо, нарешті, і механічного зіставлення одного поруч з іншим, не що створює нічого незбираного та значущості вічним дисонансом. Тільки гармонії ідеалізму з реалізмом можливо справжнє художня творчість, облекающее духовне в відповідає її змісту видиму форму, і презирающее в тілесному духовне, до ідеального включно, тобто, до вищого желательно-возможного. Матеріалістичний реалізм є бездушне пасивне відтворення природи, твори це без будь-якого прояви особистого художньої творчості. Відвернений ж ідеалізм є безсила спроба твори художником тільки з себе, незалежно від цього у природі. Те й те не має сенсу. Мистецтву не личить бути лише копією твори, але їй немає дано і сили твори з нічого, окрім своєї мрії. Його творчество-в перетворенні недосконалого даного в можливе, бажане, вище, художньо досконале, здійснима, коли ще над життя, то в її естетичному ідеалі, у творі мистецтва.

В цьому перетворенні реального в ідеальне й полягає велике таїнство будь-якого творчості, але й лише у сфері мистецтва він поводиться з такою полнотою, як у мистецтві релігійному. І це відношенні Іванов знову постає маємо як великий вчитель мистецтва. На відміну від матеріалістичного реалізму, крайнім представником якої в релігійної живопису ми є Ге, на відміну ідеалістичного релігійного символізму, яким, на належному місці, вмів користуватися й сам Іванов (у біблійних і новозавітних малюнках), у головному творі він надає зразок справжнього, здорового втілення ідеального елемента мистецтва — у реальних формах, а чудових етюдах зі своєю картині він залишив і з надзвичайно повчальні в виховному відношенні свідчення про хоч чином може бути здійснений поєднання ідеального із реальним у творі мистецтва. (…)

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой