Руська трійця

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

«Руська трійця»

Український романтизм.
«Руська трійця» та їхні перші збірки.
«Русалка Дністрова».
Діяльність «Руської трійці» на тлі Галицького відродження.
Зв’язки з іншими слов’янськими діячами.
Вплив на подальший розвиток західно-української літератури.
Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, «Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток» [Бовсунівська, ст. 17]. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. «Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності"[Франко, ст. 399]. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.
Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов'янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур «світова туга» трансформувалася тут у «національну тугу». Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов’янського об'єднання. Українці виробили власний варіант «теорії нації», розроблений Фіхте та Гердером, «заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях"[Бовсунівська, ст 19].
Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.
Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. «Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною». Романтики значно збагатили її можливості, «широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність"[Комаринець, ст. 9]. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.
М. Грушевський датує початки національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духовенства з’являються «освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти і добробуту, коло розвою національної культури».
На початку 30'х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з «Руською трійцею», який ставить перед собою задачу «вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині». До складу «Руської трійці» входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далибор), Яків Головацький (Ярослав). На той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811−1843), літературна діяльність якого припадає на 1833−1843 роки, належать понад тридцять віршів, незавершена поема «Перекинчик бісурманський», казка «Олена», переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статтей та нотаток, а також перша українська «Читанка» для народних шкіл (видана у 1850). Іван Миколайович Вагилевич (1811−1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький (1814−1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат, йому також належить ряд романтичних віршів.
Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. «Син Русі"(1833)-рукописна збірка, про яку Б. Лепкий сказав, що це «перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку». До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди «Хрестец камінний край Любачева». Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури[Нахлік].
У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку «Зоря», девізом якої були слова-«Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде». Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому «Зорю» було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг — Вартоломея Копітара [Степан Шах, ст. 77 ]. Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:
«1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.
2. Так само привітає його 6−7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.
3. Отже, його круг діяння простягається на 9−10 мільйонів душ!
4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…»
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В. Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б. Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та літературна обробка колядки «Хмельницького обступленіє Львова» Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них послідовно вживали Ь та И.
До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича — публікація його оди «Голос галичан», зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний українською мовою.
А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах «Руської трійці» під назвою «Русалка Дністрова» (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). «В «Русалці Дністровій» найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів"[М. Вальо, ст. 145]. До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з «Каледворського рукопису», а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис «Русалки» сербському громадському і культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті на початку 1835р., Георгію Петровичу до Пешта, де був цензор слов’янських книг і друкарня. Там її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). «Русалка Дністрова» — перше видання в Галичині, надруковане «гражданкою». Її автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, перші застосували до «гражданки» Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.
«Творчість літературно-культурницького угрупування «Руська Трійця», насамперед виданий ними альманах «Русалка Дністрова», засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30'х років 19 ст. «[В. Горинь, ст. 33] Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична «високоштильна поезія» та принципи шкільного класицизму. «Русалка Дністрова» відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях"[М. Вальо, ст. 147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю «Русалкою» впроваджували ідеали Романтизма.
Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ «Трійця» значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб'єкта і об'єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду «Бурі й натиску» через свою поезію діячі «Руської Трійці» знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, — але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. «У творчості «Руської трійці"(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас, романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу"[Нахлік, ст. 336].
Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають «будителями Галичини». Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, — М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті «Азбука і Abekado», якою він вступив у т. зв. «азбучну війну», що розгорілася в Галичині після появи у додатку до «Gazety Lwowskie» «Rozmaitosciach» за 1834р. статті «Про запровадження польського абецадла у письменство руське» українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, — цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у «цивільний» шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: «Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі, повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу». Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.
Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: «Коли б в 30'х роках прийняли польське абецадло — пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина».
У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні «Читанку для малих дітей, яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою. І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував «Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji». Яків Головацький склав і видав 1849 р. «Граматику руської мови». Йому також належить один з перших нарисів з історії освути в Галичині «Про перший літературно- розумовий рух русинів у Галичині» [Кирчів, ст. 29- 30].
Значний внесок був зроблений діячами «Руської трійці» в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: «Краледворський рукопис"(1818) та «Зеленогорський рукопис"(1819) (чеські підробки під народну поезію) В. Ганки та Й. Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К. Данилова, М. Чуркова, М. Попова та ін. М. Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли до збірки В. Залеського. І. Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп — бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці. А також збірка легенд і оповідань під назвою «Kronika Ludu z demologii slowianskiej». Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом — фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як «Поділ часу у русинів», «Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів», «Очерк старославянского баснословия, или Мифологии». Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.
Навчаючись в університеті, діячі «Трійці» активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов’янської літератури та наукового взаємообігу. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: «Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа». Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього «Дочка Слави», з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора «Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками» (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Окрім цього їх також значною мірою цікавила література: творчість «української школи» у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С. Гощинського «Канівський замок»), творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненко, а також літературно-етнографічні збірки, які в той час видавалися на Східній Україні.
Окрім ознайомлення з творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ «Русалка Дністрова»), Теодором Павловичем, з хорватом Ф. Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В. Ганкою, Я. Коларом, М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським, П. Лукашевичем та П. Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П. Й. Шафарика й І. Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише з Вагилевичем, а й з С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницьким. А також систематично публікував у журналі «Casopis ceskego museuma» матеріалів з української етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В. Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той час львів'янами, Я. П. Коубеком і К. Ф. Запом.
Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не дивно, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори наших авторів (як «Русалка Дністрова») друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності «Руської трійці», орієнтувалася на Східну Україну. Західноукраїнські діячі пропагували возз'єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів «Трійці» українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвизначнішим з яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича [Нахлік, ст. 334], за типом митця, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою «Олена», в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой — легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості.
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», фольклорні стилізації «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» М. Шашкевича, «Dumy», легендарно — історична балада «Мадей» Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого стали вже твори Т. Шевченка («Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: «Підлиссє», «Сумрак вечерній» Шашкевича, «Весна», «Річка» (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: «Туга», «Вірна» Шашкевича, «Wspomnienie», «Spotkanie» Вагилевича, «Два віночки» Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: «Слово до чтителей руського язика», «Руська мати нас родила» Шашкевича, «До L***» Вагилевича, «Руський з руським повстрічався…», «Братові з-за Дунаю» Головацького. Пізніше до цього жанру зверталися М. Устиянович («До перемишлян», «До «Зорі галицької»), А. Могильницький («Ученим членам Руської Матиці»), Ю. Федьковича («Оскресни, Бояне») та багатьох, багатьох інших.
Етнографічні дослідження «Трійці» започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

Література:
Нахлік Є. К, Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. — Київ, 1995.
Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» — Киів, 1990.
Шапірко І., «Руська Трійця» і проблеми народної освіти в галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Вальо М., Літературно-критичні ідеї «Русалки Дністрової» і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30−40'х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Горинь В., Естетичні погляди «Руської Трійці"(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Стеблій Ф., «Руська Трійця» в концепції українського національного відродження М. Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Гольберг М. Я., Південнослов'янські зв’язки «Руської трійці"// Міжслов'янські літературні взаємини. — Київ, 1961.
Журавська І.Ю., Франко і розвиток чесько-українських літературних зв’язків. — Київ, 1958.
Кирилюк Є.П., Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов'янських народів (перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з'їзд славістів. — Київ, 1973.
Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. — Київ, 1980.
Шах С., О. Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. — Париж-Мюнхен, 1961.
Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. — Львів, 1973.
Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. — Київ, 1997.
Плющ П. П., Нариси з історії української літературної мови. — Київ, 1958.
Колесса Ф., Фольклористичні праці. — Київ.
Українські поети-романтики 20−40'х рр. 19 століття. — Київ, 1968.
Українські поети-романтики 20−60'х рр. 19 століття. — Київ, 1987.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой