Туберкулез, актуальні питання лечения

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Медицинские науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Актуальні питання лікування та профілактики профілактики туберкулеза.

Нині, за даними ВООЗ, третину населення планети інфікована туберкульозом. 1995 року у світі було зареєстровано 9 млн. Нових випадків захворювання, 75% якої припадає найбільш працездатну частина населення (15−50 років). Туберкульоз забирає більше життів, ніж будь-яка інша інфекція. З усіх смертей яких можна було б уникнути, 25% становить смертність при туберкульозі. У 1993 року ВООЗ оголосила туберкульоз проблемою «всесвітньої небезпеки «. У РФ відзначається вкрай скрутна ситуація з захворюваністю туберкульозом. За період із 1991 по 1995 рр. Захворюваність збільшилася на 70%, смертність від нього 1995 р становила 15,4 на 100 000 населення і ще є високим показником у Європі. На збільшення захворюваності та смертності населення при туберкульозі і погіршення її структури вплинули соціальні й економічних чинників, повсюдно снижающийся рівень життя, що харчування населення, збільшити кількість осіб, які на алкоголізм і з наркоманією. Висока інфікованість і ураженість туберкульозом мігрантів, біженців, бомжів. Епідеміологічну ситуацію з туберкульозу обтяжливі також контингенти ВТУ, предмет туберкульозу у яких за 1991−1995 рр. Зросла на 65,6% і перевищила предмет туберкульозу дорослого населення РФ в 1995 р в 42 разу. Останніми роками істотно змінився соціальний склад вперше виявлених хворих: у Москві 1995 року порівняно з 1988 роком питомий вагу соціально дезадаптованих осіб зросла з 30 до 49%, медпрацівників — з 1,5 до 3,5%, службовців — з 8 до 12% з допомогою молодих жінок. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять високе поширення лікарської стійкості мікобактерій туберкульозу. Зміни у соціальному складі хворих, високий рівень ураженості туберкульозом деяких тих категорій населення змінили роль окремих лікувальних установ та шляхи виявлення туберкульозу. Бактериоскопия мокроти у поєднанні з діагностичної флюорографией є першою необхідним і ефективнішим етапом діагностики туберкульозу. Остаточна діагностика повинна здійснюватися у протитуберкульозному установі. Туберкулино-диагностика як і зберігає свою значення. У поліпшенні епідеміологічної ситуації та зниженні смертності від туберкульозу важлива роль належить хіміотерапії. У 1991 р ВООЗ прийняла резолюцію, у якій підкреслено значення лікування кожного хворого туберкульозом. У 1993 р розроблена Глобальна туберкульозна програма ВООЗ, у якій всі країни рекомендовано включити на національні програми проведення лікування по стандартної технології: інтенсивні короткострокові курси хіміотерапії для вперше виявлених з онкозахворюваннями та 4−5 препаратами для хворих на рецидивами туберкульозу. Лікування включає дві фази: інтенсивну, яку у стаціонарних умовах, і фазу лікування в амбулаторних умовах. Новий підхід до терапії туберкульозу залежить від скороченні тривалості лікування з допомогою інтенсифікації його за першому этапе.

Загальні принципи лечения.

Нині вдається домогтися лікування основної маси хворих, особливо з вперше виявлених. А, аби домогтися клинико- анатомічного лікування, слід застосовувати комплекс методів, у своїй дуже важливо дотримуватися основні засади лікування. Вони полягають у следующем:

1. Лікування має бути раннім чи з крайнього заходу своєчасним. 2. Лікування має бути тривалим, т.к. нині ще вдалося розробити такі методи, яка б домогтися лікування в стислі терміни. При успішному лікуванні хворий одужує загалом через 1 рік після початку терапії. 3. Необхідна наступність при лікуванні, що з необхідність її тривалого проведення. Майже кожного хворого доводиться проходити лікування кількох лікувальних закладах: а. лікування диспансері під час виявлення процесу; б. больнично-санаторное лікування; в. амбулаторне лікування протягом перших років спостереження протитуберкульозному диспансері. 4. Лікування має бути комплексним. До комплексу лікувальних методів входить передусім хіміотерапія — основний метод лікування хворих на туберкульоз. З другого краю місці - патогенетичні медикаментозні методи, застосовувані з єдиною метою нормалізації порушених функцій макроорганизма: зменшення рівня виразності запальної реакції, стимулювання процесів загоєння, усунення обмінних порушень. Для патогенетической терапії застосовуються різні способи, передусім протизапальні. До них належать кортикостероиды й інших препаратів. Друга ж група — препарати стимулюючі процеси репарації (туберкулін, БЦЖ, лидаза, пирогенал та інших.). Третю групу коштів спрямовано усунення обмінних порушень: проводять витаминотерапию, т.к. у зв’язку з хіміотерапією погіршується порушення вітамінного балансу, спостерігається клініка гиповитаминоза. Крім вітамінів, широко застосовуються анаболические гормони й інші лікувальні кошти, які б нормалізації обмінних процесів. Четверту групу засобів становлять імуномодулятори (тактивин, тімалін, рибомунил та інших.) — кошти, устраняющие імунологічні порушення й стимулюють функції макрофагів. Нарешті, до патогенетичним ставляться кошти, устраняющие різні функціональні порушення (порушення дихання, функції серця, нирок, печінці та др.).

До комплексу методів лікування туберкульозу належить коллапсотерапия, тобто. лікувальний пневмоторакс і пневмоперитонеум. Нині її застосовують дуже рідко, і в порівняно обмеженою групи хворих. Її використовують як доповнення до хіміотерапії у її можливої неефективності: лікарської резистентності, повної непереносимості препарату при особливих обставин (наприклад, при вагітності). Коллапсотерапию можна застосувати для зупинки кровохаркання, якщо інший метод це не дає ефекту. Нарешті, остання група методів — оперативні втручання, які виробляють лише з соответст-вующим показанням. Слід сказати важливість цих методів при деяких, особливо хронічних деструктивних формах туберкульозу, эмпиемах тощо. У лікуванні хворого туберкульозом велике значення має тут гигиенодиетический режим. Спосіб життя і характеру харчування грають дуже значної ролі у процесі лікування. І неправильно вважати, які можна вилікувати хворого туберкульозом лише за допомогою медикаментів і патогенетических коштів. Одною з найбільш важливих проблем — вирішення питання необхідності госпіталізації хворого. У світі проводять у основному амбулаторне лікування. У 9-ом доповіді експертів ВООЗ із туберкульозу рекомендується проведення лікування лише у амбулаторних умовах. У нашій країні вважається, що стаціонарне і амбулаторне лікування не протиставляються одна одній, а є етапами тривалого процесу лікування больных.

Основні засади химиотерапии.

Терапевтичний ефект хіміотерапії обумовлений антибактеріальних дією хімічних препаратів на мікобактерії туберкульозу. Він колись всього залежить від бактериостатической активності препаратів. Найвища вона в изониазида, який у даний час є основним химиотерапевтическим засобом лікування хворих на туберкульоз, особливо вперше виявлених. Друге місце по бактериостатической активності займає ріфампіцин, інші препарати розташовуються так: стрептоміцин, канамицин, піразинамід, этионамид, етамбутол, флоримицин, ПАСК. Важливе значення має правильний вибір препаратів й застосування їх в оптимальної добової дозі. Добову дозу можна вводити до одного прийом чи розділити сталася на кілька (ПАСК, тиоацетазон, піразинамід). Добову дозу засобів, як этионамид і циклосерин вводять у основному частинам — 2−3 десь у добу через їх токсичності. Ряд препаратів (ізоніазид, ріфампіцин, стрептоміцин, канамицин, етамбутол, виомицин,) застосовують одноразово протягом доби. При цьому створюється висока концентрація препарату в сироватці крові. Окремі препарати можна вводити як всередину і внутримышечно, а й внутрішньовенно капельно чи струйно. Можливі эндобронхиальные вливання, інгаляції аерозолів, ректальное введення у вигляді клізм, свічок. Ефективність хіміотерапії великою мірою залежить від неї тривалості. Зараз тривалість хіміотерапії поступово збільшилася до 9−12 міс. У цей час науково обгрунтована також можливістю короткостроковій (6 міс.) програмної хіміотерапії. Відповідно до Керівними принципами для національних програм по лікуванню туберкульозу, предложен-ными ВООЗ, виділяють такі 4 категорії больных:

1. Хворі із колегами вперше виявленими на легеневий на туберкульоз із позитивний результат дослідження на мікобактерії і нововиявлені хворих із важкими формами туберкульозу. 2. Хворі з рецидивами хвороби та ті, хто має лікування першому етапі може дати цілком ефекту. 1. Хворі з на легеневий на туберкульоз із обмеженим поразкою, негативним мазками мокроти, боль-ные з внелегочным туберкульозом. 3. Хворі з хронічним туберкулезом.

Протягом усього лікування хворі отримують хіміотерапію щодня, особливо на перших етапах, потім можна використовувати интермиттирующий метод (2 і навіть 1 разів на тиждень). Нині ж добре відомо, що хіміотерапію необхідно проводити комбінацією хіміопрепаратів, застосування 1-го препарату неприпустимо. При раціональної комбінації препаратів можливо потенцирование їх туберкулостатического дії. Прийнято ділити період хіміотерапії на два етапу. На 1-ом проводять інтенсивне лікування із єдиною метою придушити розмноження бактеріальної популяції, зменшити її кількість. 2-ой етап — фаза доліковування, чиєю метою є - вплив на решту популяції, переважно, персистирующие форми мікобактерій. Інтенсивність хіміотерапії досягається комбінацією мінімум 3-ех препаратів, іноді - 4-ех і більше. Інтенсивність можна забезпечити внутрішньовенним запровадженням, збільшенням дози изониазида до 15 мг/кг. Починаючи лікування, у перші дні призначають невеликі дози, та був швидко збільшують їх до оптимальних, терапевтичних. Прояви на побічну дію туберкулостатиков можуть бути різними. Частіше вони спостерігаються під час використання этионамида, флоримицина, циклосерина, стрептоміцину, канамицина. Серйозну небезпеку становлять гематологічні реакції, особливо агранулоцитоз. Останні характеризуються важкі порушення функції печінки, ОПН (ріфампіцин), токсично впливає на 8-ую пару черепних нервів (стрептоміцин, канамицин), анафілактичний шок і др.

Протитуберкульозні препараты.

Залежно від способу виробництва розрізняють синтетичні протитуберкульозні препарати і анти-биотики. Ці цифри називають химиопрепаратами. Вони у змозі придушувати розмноження мико- бактерій туберкульозу, і деякі їх надають бактерицидну дію. По антибактеріальної активності основні хіміопрепарати діляться на 3-и группы:

1. ізоніазид і ріфампіцин 2. стрептоміцин, канамицин, флоримицин, етамбутол, этионамид, піразінамід. 3. ПАСК

Ізоніазид (тубазид) — середня добова доза для дорослого 600 мг, надає найбільш виражене, суворо специфічне дію на мікобактерії туберкульозу, тому є основним протитуберкульозним препара-том. Випускається у вигляді пігулки, порошку, готового 10% розчину в ампулах. Застосовується протягом усього періоду лікування. При непереносимості призначається фтивазид — препарат з тієї ж групи. Ріфампіцин — добова доза для дорослих 600 мг, також надає виражене антибактеріальне дію, поруч із мікобактеріями придушує життєдіяльність грамположительной флори. Капсули рифампицина призначаються при виражених формах туберкульозу. Стрептоміцин (сут. доза 1 мл) — надає виражене дію на размножающуюся бактеріальну популяцію. Застосовується на початку лікування протягом 2−3-ех міс. і більше щодня чи 2 рази на тиждень внутримышечно чи як аерозолю. Канамицин — антибіотик широкого спектра дії. Застосовується при стійкості чи непереносимості стрептоміцину. Етамбутол (сут. доза 25 мг/кг маси тіла) — надає специфічне дію на мікобактерії туберкульозу. Застосовують всередину щодня на 2-ом етапі лікування. Этионамид (сут. доза 1 мл) — надає специфічне вплив на збудника туберкульозу. Застосовується щодня всередину. Протионамид — гомолог этионамида, застосовується за його поганий переносимості. Піразінамід (1−2 р в сут.) — на відміну інших препаратів надає антибактеріальне дію на мікобактерії туберкульозу у кислому середовищі, казеозных масах. Застосовується щодня. ПАСК (сут. доза 6−12 р) — препарат зі слабко вираженими антибактериальными властивостями. Застосовується лише у комбінації з більш сильними антибактериальными засобами щодня всередину чи внутрішньовенно (3% р-р).

Методика хіміотерапії в різних категорій хворих туберкулезом.

|Категории хворих |етапи | | |1-ї |2-ї | |1 |2HRZS (E) |4HR | | | |4H3R3 | |2 |2HRZE/1HRZE |5H3R3E3 | | | |5HRE | |3 |2HRZ |2HR | | |2H2R2Z2 |2H3R3 | | | |2HE | |4 |Індивідуалізована терапія з | | |урахуванням чутливості | | |збудника. |

де H — изониазид

R — рифампицин

Z — пиразинамид

P.S — стрептомицин

E — етамбутол цифра — тривалість етапи у міс. підрядковий знак — кратність приєднання до неделю

Чи не в всіх їх щастить витримати стандартний режим протягом зазначеного часу. Основною причиною скасування однієї чи кількох препаратів був частиною їхнього непереносимість, опірність ним мікобактерій, відсутність динаміки процесу. У зв’язку з цим на початковому етапі знають лікування прийнято використовувати стандартний режим із наступною корекцією їх у залежність від динаміки процесу. Для лікування хворих на хронічними формами туберкульозу використовуються такі комбінації які включають 3-и препарата:

этионамид + канамицин + піразинамід этионамид + флоримицин + піразинамід етамбутол + канамицин + этионамид етамбутол + флоримицин + этионамид ріфампіцин + канамицин + этионамид ріфампіцин + флоримицин + этионамид ріфампіцин + етамбутол + этионамид

Ці комбінації можна використовувати щодня, а при поганий переносимості - через день. Нерідко після щоденного прийому препаратів протягом 2−3-ех міс. у майбутньому переходять на интермиттирующий прийом 2 рази на тиждень. При хронічних формах туберкульозу необхідно тривале лікування — щонайменше 12 мес.

Патогенетичні методи лечения.

У практиці лікування хворих на туберкульоз широко використовуються кошти патогенетической терапії. Особливе місце у тому числі займають кортикостероиды: преднізолон, гидрокортизон, триамцинолон, які призначають разом із химиопрепаратами. Показаннями до призначенню кортикостероїдів є форми туберкульозу з вираженої экссудативной реакцією — інфільтративний туберкульоз, туберкульозний менінгіт, плеврит, перитоніт та інших. Преднізолон призначається в дозі 20мг/ сут., середня тривалість лікування 3−8 нед. Рекомендується поєднання з иммуномодуляторами. Клінічні спостереження сприяли широкого використання туберкуліну в лікувальної практиці. Будучи специфічним алергеном, туберкулін в залежність від способу застосування надає як десенсибилизирующее, і стимулююча дія. Туберкулін показаний при уповільненій інволюції специфічних змін — у легких, диссеминированном туберкульозі. Препарат доцільно застосовувати з єдиною метою десенсибілізації при деяких формах первинного туберкульозу, що відбуваються на фону гиперсенсибилизации організму. Неодмінним умовою туберкулинотерапии є його проведення і натомість повноцінної химиотерапии.

Пирогенал — сприяє активації гипофизарно-надпочечниковой системи та РЕМ, надає противоаллер-гическое і стимулююча дія. З іншого боку, він покращує перенесення антибактеріальних препаратів. Пирогенал вводять внутримышечно, 20−25 ін'єкцій на курс. Показаннями до застосування пирогенала служать деструктивні форми туберкульозу за відсутності ефекту від антибактеріальної терапії, схильність процесу осумкованию. Не можна призначати препарат при вагітності, в хворих старше 60-и років, СД, держбезпеки 2−3 ст., кровохаркання та інших. Продигиозан показаний при торпидно поточних процесів у легких, полостных змінах без вираженого запалення і фиброза. Протипоказання: серцева недостатність. З метою десенсибілізації рекомендують використовувати гепарин в добової дозі 10 000 — 20 000 ОД в/м протягом за десять днів більш під медичним наглядом згортання. Встановлено позитивний вплив гепарину разом із хіміотерапією на протягом репаративных процесів при туберкульозі легких. Як коштів патогенетической терапії застосовують препарати містять гиалуронидазу, зокрема, лидазу (дорослим — через день 64 у.е. в/м один мл 0,5% р-ра новокаїну, курс — 30 ін'єкцій). Лидазу призначають при відсутності вираженого казеозного поразки лімфовузлів. Як стимулюючої терапії використовують ультразвук, чи индуктотермию. Виникає у своїй рефлекторне посилення крово- і лимфообращения у легенях сприяє активізації репарації. Посилення запальної реакції в осередках сприяє кращому проникненню у яких препаратів. Протипоказання до проведення стимулюючої терапії: гостре перебіг процесу, його широту, кровохаркання, супутні ІХС, тиреотоксикоз, пухлини, серцева і легенева недостатність 2−3 ст. У зв’язку з виявленими останнім часом в хворих туберкульозом ознаками імунодефіциту, як патогенетических коштів дедалі більше застосовуються імуномодулятори (тактивин, тімалін, левамизол, нуклеинат натрію). Патогенетичні кошти можна використовувати із єдиною метою нормалізації стійких обмінних порушень. Найчастіше застосовуються вітаміни. Аскорбінову кислоту (600−800 мг/сут.), іноді у поєднані із рутином, і пиридоксин призначають всередину чи частіше парентерально (1−2 мл 5% р-ра в/м), вітамін В1 (1- 2 мл 6% р-ра в/м). Хворі можуть застосувати і полівітаміни. Тривалість лікування 3−6 нед. При порушенні білкового обміну, виснаженні призначають анаболические стероїди: неробол, ретоболил та інших. При порушеннях вуглеводного обміну, вираженому похудании можна призначити інсулін у невеликих дозах (6−8 ОД п/к). Останніми роками з’явилися пропозиції застосовувати під час лікування туберкульозу антиоксиданти: a-токоферол (50−100 мг/сут.), тіосульфат натрію (по 10 мл 30% р-ра в/в) та інших. Впливаючи на інтенсивність СТАТЬ, вони зменшують виразність запальної реакції, затримують надмірне розвиток сполучної тканини. Антикининовые і прокининовые препарати також призначають хворим туберкульозом різними етапах лікування. Антикининовые кошти (інгібітори протеиназ і специфічні антикинины) застосовують як противовоспалитель-ные і антиалергійні кошти разом із специфічної хіміотерапією. З групи інгібіторів протеиназ застосовують трсилол, гордокс як в/в краплинних вливань. З специфічних антикининовых коштів застосовують пармидон. Як стимулятора загоєння через 4−6 міс. хіміотерапії можна використовувати прокининовый препарат андекалин (40 ОД щодня в/м в протягом 1 міс.). Останнім часом при лікуванні туберкульозу успішно застосовується лазеротерапія. Застосовуються як різні типи лазерів, а й різні способи підбиття лазерної енергії: чрескожное опромінення вогнища у легенях, внутрішньовенне опромінення крові, эндокавитационное опромінення, поєднане чрескожное вплив на осередок і точки акупунктури. Серед ефектів лазерного випромінювання найважливіші: підвищення імунологічної резистентності організму, поліпшення капілярного кровотоку у зоні опромінення, реологии крові. Це не лише патогенетичним чинником, а й надає позитивне дію на транспорт ліків до осередку поразки. У зв’язку з більшою розмаїтістю патогенетических засобів у процесі хіміотерапії необхідно проводити ретельне обстеження хворого для обгрунтованого вибору кошти, найефективнішого для больного.

Коллапсотерапия.

Штучний, чи лікувальний, пневмоторакс — 1 з методів коллапсотерапии, що полягає у вступі повітря на плевральну порожнину з допомогою спеціального апарату до створення колапсу легкого. Цей метод використовують на лікування хворих із свіжими деструктивними формами. Механізм лікувального дії штучного пневмотораксу (ИП) пов’язаний насамперед із колапсом, тобто. спадением легкого. У сократившемся легкому спадается еластична каверна, що веде до зменшення дефекту легені й зближенню країв порожнини, внаслідок складаються сприятливі умови для загоєнні каверни, чому сприяє і розвивається, а коллабированном легкому зменшення вентиляції, лимфостаз і зменшення кровообігу в уражених ділянках. У процесі загоєння відоме значення мають також що розвиваються ателектазы — частіше дрібні, але іноді й великі. Нині за умов широко він хіміотерапії ИП вживається лише у обмеженої кількості хворих, коли хіміотерапія не може бути повному обсязі (вагітність, непереносимість препаратів, тощо.). ИП може бути накладений з єдиною метою гемостазу при неефективності інших заходів. ИП застосовують під час лікування хворих осередковим і инфильтративным на сухоти в фазі розпаду, при кавернозном туберкульозі. Обов’язковими умовами щодо ИП є збереження еластичності легеневої тканини, відсутність пневмосклероза, емфіземи, фіброзних змін стінок каверни. Пневмоперитонеум (ПП) — метод коллапсотерапии, що полягає у вступі в черевну порожнину повітря через прокол черевної стінки. Впроваджують 600−800 мл повітря 1 разів у 7−10 днів. Тривалість лікування 3−6 міс., іноді до року. При П П відзначається високе стояння діафрагми і колапс переважно нижніх відділів легкого. ПП також застосовують тоді, коли неможлива повноцінна хіміотерапія. Більшість авторів вважає, що основну роль ефект ПП грають рефлекторні на легке повітря, введеного в черевну порожнину. Повітря викликає висцеро-висцеральный рефлекс, легке спадается, і це викликає підйом діафрагми. Нині показання до ПП також ограничены.

Оперативні втручання при туберкульозі органів дыхания.

Оперативні втручання — основний метод лікування кавернозного туберкульозу з наявністю фіброзної каверни, з великими туберкулемами, эмпиемой, туберкульозі внутригрудных лімфовузлів. Основний вид оперативних втручань — резекція враженого сегмента, частки або тільки легкого. Рідше виробляють перев’язку бронхососудистого пучка в умовах торакотомии. Рідше виробляється торакопластика, сутність якої - в резекції паравертебральных ділянок 6, 8 чи 10 ребер. Торакопластику застосовують при фиброзно-кавернозном туберкульозі у разі неможливості проведення заради- кальной резекції. Можлива комбінація торакопластики з кавернотомией, коли додатково розкривають порожнину каверни, санируют її, а залишкову порожнину з бронхиальным свищемо закривають м’язовим шматком. Слід підкреслити, що оперативне втручання є етапом комплексного лікування хворих на туберкульоз; обов’язковою умовою здійсненні операції є проведення хіміотерапії досяжна, у найближчому післяопераційному періоді і надалі. Через 2−3 міс. після операції показано санаторне лечение.

Санаторно-климатическое лечение.

Санаторне лікування застосовується різними етапах лікування хворих. Місцеві санаторії використовуються головним чином заради реабілітації вперше виявлених хворих, выздорав-ливающих і хворих на хронічними процесами. Кліматичні санатории-курорты призначені на лікування хворих на уповільненій регресією, при поганий переносимості хіміотерапії, наявності супутніх захворювань. Используются:

У приморській зоні - Південному берегу Криму (Симеїз, Алупка)

Райони Одеси й Білгород-Дністровського, узбережжі Кавказа.

У среднегорной зоні - У Криму ще (Долоссы), Північний Кавказ (Теберда).

У степовій зоні - Шафраново (Башкирія), Борове (Казахстан). У світлі останніх двох санаторіях використовується кумысолечение. У санаторних умовах широко використовується ЛФ, дозовані прогулянки, купання у морі (таласотерапія), трудотерапія. Важливе значення має тут раціональне харчування. Тривалість лікування середньому 1,5 — 6 міс. і более.

Профілактика туберкулеза.

Профілактика всіх етапах боротьби із туберкульозом була однією з основних протитуберкульозних мероприя-тий. Залежно від об'єкта профілактичних заходів і масштабів їх можна розділити на 3 великі группы:

1. Заходи, проведені серед населення (вакцинація і ревакцинація БЦЖ, санітарні заходи для огородження найбільш угрожаемых контингентів від інфекції і суперинфекции). 2. Заходи, здійснювані в групах населення з підвищеним ризиком розвитку туберкульозу (облік, диспансерне спостереження, оздоровлення, химиопрофилактика). 3. Заходи, здійснювані в осередках інфекції (оздоровлення вогнища, дезинфекція, ізоляція хворого, наблюде-ние за контактними, химиопрофилактика).

Вакцинація новонароджених і ревакцинація БЦЖ.

Ефективність внутрикожной вакцинації і ревакцинації сягає 80%. У РФ у пологових будинках проводять обов’язкову вакцинацію БЦЖ всіх новонароджених на 4−7 день життя. Протективный ефект після вакцинації зберігається у середньому у протягом 10 років, у нашій країні прийнято, крім вакцинації новонароджених, проводити ревакцинацію дітей і підлітків. Першу ревакцинацію проводять у 6−7 років, другу — 11−12 років, третю — в 16- 17 років. Ревакцинацію проводять також дорослим до 30 років. Перед ній здійснюють туберкулинодиагностику.

Заходи по огородження найбільш угрожаемых контингентів від хворих на на заразні форми туберкулеза.

У зв’язку з тим, що з населення є окремі групи й обличчя з підвищеної сприйнятливістю до туберкульозу, ці контингенти наскільки можна захищаються від хворих на туберкульоз. До них належать дітей і підлітків до 18 років. Стверджується список професій, на роботу якими не допускаються хворі туберкульозом (робота у пологових будинках, лікувально-профілактичних, виховних установах для дітей, школах, в пищеблоках тощо.). Особи, вступники на переліченим професій, маємо проходити медогляд щорічно, з обяза-тельной флюорографией легких. При виявленні хворого туберкульозом серед осіб цих професій може бути проведено комплекс профілактичних заходів, все контактували особи повинні бути старанно обследова-ны фтизіатром, по них встановлюється диспансерне спостереження протягом 4−6 мес.

Профилактика туберкульозу серед на осіб із підвищеним ризиком виникнення заболевания.

До особам з підвищеним ризиком занедужати туберкульозом ставляться здорові особи з рентгенологическими ознаками вилікуваної туберкульозу, особи видужуючі при туберкульозі. Додатковими чинниками ризику в цих хворих є алкоголізм, наркоманія, соціальні чинники (низький прибуток, бродяжництво, погані житлові умови). Останніми роками до групи ризику заведено відносити осіб, у найближча родина перехворіли чи хворі туберкульозом. Зазначені групи осіб мали бути зацікавленими охоплені профілактичними заходами (періодичні медогляди, химиопрофилактика). Диспансерне нагляд групами ризику включає: 1. отримання точних відомостей про осіб групи ризику 2. періодичні медичні обстеження 3. оздоровчі заходи, раціональне працевлаштування, санаторно- кліматичне лікування 4. лікування гострих і хронічні захворювання внутрішніх органів 5. проведення специфічної (превентивної) химиопрофилактики тубазидом

(0,45 — 0,6 р на добу) або тубазидом і этамбутолом чи пиразинамидом, чи ПАСК. Тривалість — 3−6 міс. Препарати застосовують щодня 1 разів у день. За даними ВООЗ під впливом химиопрофилактики предмет туберкульозу протягом 2-ух років на 70%. Значну увагу необхідно приділяти профілактичних заходів в осередках туберкульозної інфекції з урахуванням характеру контакту, ступеня зарізниці хворого, сприйнятливості до туберкульозу контактних. З погляду епідеміологічної небезпеки все осередки туберкульозної інфекції діляться втричі группы:

1. найнебезпечніші 2. менш небезпечні 3. «условные»

Профілактичні заходи проводять в усіх осередках, та першої чергу, в найнебезпечніших. Першочерговим заходом є госпіталізація хворого. Після стаціонарного лікування хворих направляють у санаторій (безплатно). Особи, що перебували на контакту з хворими, спостерігаються в протитуберкульозному диспансері по 4-ой групі диспансерного обліку. Їм проводять хіміопрофілактику, за необхідності - вакцинацію чи ревакцинацію БЦЖ.

Організація протитуберкульозної работы.

Якщо першим принципом боротьби із туберкульозом з нашого є його державний характер, то другим можна назвати лечебно- профілактичний, третій принцип — організація протитуберкульозної роботи силами спеціалізованих установ, широке участь у цій роботі всіх ЛПУ. Комплексний план боротьби із туберкульозом входять такі розділи: зміцнення матеріально-технічної бази, зокрема. оснащення ЛПУ, забезпечення необхідними кадрами і підвищення його кваліфікації, проведення заходів, вкладених у зменшення резервуара туберкульозної інфекції і попередження розповсюдження серед здорового населення, виявлення хворих і їхні лікування. Необхідно пам’ятати, що туберкульоз належить до контрольованих, тобто. керованим, інфекційних захворювань і проведення чітких і своєчасних заходів із профілактиці туберкульозу дозволяє домогтися значного зменшення поширеності цього небезпечного заболевания.

Використана литература.

1. Посібник із внутрішнім хворобам «Туберкульоз» М., 1996 р. під ред. О.Г. Хоменко

2. Журнал «Проблеми туберкулеза»:

№№ 1−5 за 1993 г.

№№ 1−6 за 1994 г.

№№ 1−6 за 1995 г.

№№ 1−6 за 1996 г.

№№ 2−6 за 1997 г.

№№ 2 за 1998 г.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой