Экономическая теория

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

смотреть на реферати схожі на «Економічна теорія «

Білоруський комерційний інститут управления.

Кафедра економічних наук

Контрольне задание

По економічної теории

Преподаватель:

контрольне завдання выполнил:

Зайцев Денис Николаевич

Факультет МЭОиМ

Група № 2-ЭУП-1

Адреса: р. Гродно, 230 003

вул. Щорса д. 30а кв. 4

тіл. 75−17−70

Введение 2 Економічна система суспільства, її типи і закономірності развития

Визначення економічної системы

3

I. Елементи економічної системы.

3

Зайнятість і безработица

I. Зайнятість населення Криму і її виды

6

II. Безробіття: суть і формы

9

Рынок і форми його развития

13

Заключение

16

Список використовуваної литературы

17

Розглядаючи нижче викладені теми, я зачеплю їх частина, стосовно до матеріалів якими користувався, оскільки детальне розгляд даних тим, зажадає об'ємної роботи. Контрольну роботу з цієї тематика я вибрав через те, що теми з легкістю піддаються аналізу, а проблема зайнятості і безробіття є найактуальнішою сьогоднішній день.

Викладаючи теми представлені у роботі, можна твердити, що, все процеси контрольовані, і тому, з тією ж наполегливість я говоритиму про тому, створення еталонного держави не мрія, а рішучі дії уряду (надалі, можливо, і свої:). Якщо всі економічні процеси контрольовані, отже, піддаються прогнозам, а прогнози для нашої держави дуже гнітючі. Але ефективнішої роботи уряду мало, ми повинні довіряти і підтримувати всі проведені їм реформи, оскільки недовіру й опір їм, створюють великі труднощі до створення високого рівень життя на свої громадян, тому ми повинні довіряти і підтримувати всі проведені урядом реформы.

Досягнення високого рівень життя, є напрям розвитку будь-якого держави. Виняток теми безробіття, як проблеми, і вибір правильного шляхів розвитку є найважливішими завданнями перед урядом. Саме тому, теми і інформацію, надану до них, вважаю актуальными.

1. Економічна система суспільства, її типи і закономірності развития

I. Визначення економічної системы

Економічна система є сукупність взаємозалежних й певним чином упорядкованих елементів экономики.

Поза системного характеру економіки могли б відтворюватися (постійно відновлюватися) економічних відносин й інститути, могли б існувати економічні закономірності, були б скластися теоретичного осмислення економічних явищ і процесів, були б бути скоординованої й ефективної економічної политики.

як історія економічної науки, класифікація економічних систем може вироблятися основі різних критеріїв (признаков).

У основі цієї множинності лежить об'єктивне розмаїття властивостей економічних систем.

У укрупненому вигляді критерії економічних систем можна розділити на три группы:

— структурообразующие критерии,

. соціально-економічні (змістовні) критерии,

. об'ємні і динамічні критерии.

У середовищі сучасних курсах з економічної теорії зазвичай виділяють ринкову, командну і змішану економіку. Найкраще вивчена ринкової економіки, що характеризується як система, джерело якої в приватної власності, свободу вибору та стан конкуренції, спирається на стоять особисті інтереси, обмежує роль уряду. Командна економіка описується, як система, у якій домінують громадська (державна) власність коштом виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою у вигляді державного планування. Під змішаної економікою мається на увазі тип суспільства, синтезирующий елементи у перших двох систем. Він уражає більшості модерних государств.

Історична класифікація повинна мати крім сучасних системи минулого й майбутнього. У цьому заслуговує на увагу класифікація, запропонована представниками теорії постіндустріального суспільства, які виділяють доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні економічні системы.

II. Елементи економічної системы.

Сукупність усіх економічних процесів, совершающихся у суспільстві на основі вже діючих у ньому майнових відносин також організаційних форм, є економічну систему цього товариства. Зрозумівши суть системи, можна було зрозуміти багато закономірності господарському житті общества.

Останні півтора-два століття у світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, у яких домінує ринкове господарство, — ринкової економіки вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкової економіки (сучасний капіталізм) і ще дві неринкові системи — традиційна і адміністративно-командна. У межах тій чи іншій економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку країн і регионов.

Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем. Сучасна ринкової економіки (сучасний капіталізм). Порівняно з усіма попередніми ринкова система виявилася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до змінюваним внутрішнім і зовнішнім условиям.

У другій половині нинішнього століття, коли широко розгорнулася науково-технічна революція, і стала особливо швидко розвиватися виробнича і соціальну інфраструктуру, держава стало набагато активніше впливати в розвитку національної економіки. У зв’язку з цим змінився господарський механізм, організаційні форми господарської роботи і економічні зв’язок між господарюючими субъектами.

У розвиненою ринковою економіці істотні зміни зазнає господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальше розвиток у межах окремих фірм як маркетингової системи управління. У той час на макро рівні розвиток планових методів пов’язані з державним регулюванням экономики.

Планомірність постає як засіб активного пристосування до вимогам ринку. У результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове рішення. Так, питання обсязі, і структурі виробленої продукції вирішується з урахуванням маркетингових досліджень, у рамках фірм, а також аналізу пріоритетних напрямів НТП, прогнозу розвитку громадських потреб на макро рівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих товарів хороших і переходити до якісно новим моделям і видам продукції. Маркетингова систему управління виробництвом відкриває можливість до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товарів цього виду, в відповідність до суспільно необхідними затратами.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується як з урахуванням традиційно сформованих форм, а й доповнюється виділенням дедалі більших ресурсів як великими компаніями, і державою для капіталовкладень у розвиток «людського»: фінансування систем освіти, зокрема перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні нужды.

На соціального забезпечення, реалізацію численних програм «боротьби з бідністю» нині іде щонайменше 30−40% всіх державних бюджетних асигнувань в розвинених країн з ринковою экономикой.

У той самий час потужні фірми дбають про своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити продуктивності праці, скоротити втрати робочого дня і тим самим зміцнити конкурентоспроможність фирмы.

Традиційна система. У економічно слаборозвинених країнах є традиційна економічна система. Цей тип економічної системи виходить з відсталою технології, значне поширення ручної праці, багатоукладності экономики.

Багатоукладність економіки означає існування при даної економічної системі різної форми господарювання. Зберігаються у низці країн натурально-общинные форми, засновані на общинному колективному віданні господарства і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має тут дрібнотоварне виробництво. Вона заснована на приватної власності на виробничі ресурси, і особистому праці їх власника. У країнах із традиційної системою дрібне товарне виробництво представлено численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в экономике.

У разі щодо слабко розвиненого національного підприємництва величезну роль економіці аналізованих країн часто грає іноземний капітал. У житті суспільства переважають освячені століттями традиційні звичаї, релігійні і культурних цінності, кастове і станове розподіл, стримуючи соціально-економічний прогрес. Рішення ключових економічних завдань має специфічні особливості у межах різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість — активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу, держава спрямовує на розвиток інфраструктури надання соціальної підтримки найбідніших прошарках населения.

Адміністративно-командна система (централизованно-плановая, комуністична). Цю систему панувала до цього часу СРСР, країнах Східної Європи — й ряді азіатських держав. Останніми роками багато вітчизняні й іноземні незалежні економісти у своїх працях спробували дати її узагальнену характеристику.

Характерними рисами адміністративно-командної системи є громадська (а реальності державна) власність на все економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки специфічні форми, централізоване економічне планування як основа господарського механизма.

Господарський механізм адміністративно-командної системи має низку особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє керівництво всіма підприємствами з центру — вищого ешелону структурі державної влади, що зводить нанівець самостійність суб'єктів господарювання. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, у результаті виключаються вільні ринкові взаємозв'язку між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарської діяльністю з допомогою переважно адміністративно — розпорядчих методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах труда.

При надмірної централізації виконавчої розвивається бюрократизація господарського механізму, і економічних зв’язків. По природі бюрократичний централізм неспроможний забезпечити зростання ефективності господарську діяльність. Річ перед тим лише у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабам монополізацію виробництва та збуту. Велетенські монополії, що склалися у всіх галузях народного господарства і підтримувані міністерствами й, за відсутності конкуренції не дбають про впровадженні новинок техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерно відсутність нормальних потребує матеріальних та людських резервів у разі порушення збалансованості народного хозяйства.

Централізоване розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювалося й без участі безпосередніх у виробників і споживачів, відповідно до заздалегідь обраними як «громадські» цілями і критеріями, з урахуванням централізованого планування. Значна частка власності ресурсів у відповідність до які панували ідеологічними установками спрямовувалася в розвитку військово-промислового комплекса.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральних органів у вигляді повсюдно застосовуваної тарифної системи, і навіть централізовано затверджуваних нормативів засобів у фонд зарплати. Це вело до переважанню зрівняльного підходи до оплаті. Відмінною рисою розподілу продукції адміністративно-командної системі було привілейоване становище партійно-державної еліти. Нежиттєздатність цією системою, її несприйнятливість досягненням НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивному типу економічного розвитку зробили неминучим корінні соціально-економічні перетворення переважають у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивилизации.

Останні півтора-два століття у світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, у яких домінує ринкове господарство, — ринкова економіка та змішана економіка і ще дві неринкові системи — традиційна і адміністративно-командна. У межах тієї чи іншого економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку країн і регионов.

Зайнятість і безработица.

I. Зайнятість населення Криму і її виды

Знання ринку праці вимагає уважного й докладного вивчення структурних зрушень на праці, обумовлених тенденціями розвитку ентеепу та змінами у громадському розподілі праці. Дані процеси знаходять сові прояв в швидкої зміні видів праці. У зараз у індустріально розвинених країн світу приблизно 70% видів праці ставляться до тих їх, яких взагалі існувало на початку. Іншими чинниками, які надають істотне вплив ринку праці, є з одного боку, подовження періоду праці людини приблизно двічі, з іншого — більш пізніше вступ до діяльність (із 16-го, 18 і навіть 21 року), обумовлене збільшилися термінами навчання дітей і професійної підготовки. У цьому, раніше людині придбаної спеціальності вистачало протягом усього решту життя, то час він буде переходити до нового фаху щонайменше 2−3 разів у протягом свого трудового деятельности.

Нарешті, слід зазначити, що проблему зайнятості і безробіття тісно пов’язана з що відбуваються структурними зрушеннями у Раді національної економіки та світовому господарстві, демографічними і культурно- просветительными та інші процесами, і навіть мають місце деформаціями і инерционностью ринку праці. Вивчення тривалих тенденцій ринку праці показує, це щороку відбувається як значний приплив робочої сили в, і помітні зміни у структурі вільних робочих мест.

З проблемами праці, трудових відносин, оплати праці та його продуктивності сусідить щонайменше важливу проблему зайнятості населення, під якої розуміється міра залучення людей трудову діяльність й ступінь задоволення їхні потреби у праці, забезпечення робочими місцями. Здійснення певної політики зайнятості, створення умов раціональної зайнятості представляє завдання, виникає як і ринкової, і у неринковою економіці. Проте шляхи та засоби вирішення цієї завдання й навіть постановка кілька различаются.

Зміст терміна «зайнятість» включає у собі як людей різні види суспільно корисною діяльності, і ступінь задоволення цієї потреби. Отже, проблеми зайнятості населення збігаються з вадами безробіття, оскільки необхідно враховувати особливості зайнятості різних соціально-демографічних груп населення, мотивацію праці працівників, зміни у структурі трудових ресурсів тощо чинники. Метою забезпечення повної та продуктивної зайнятості є досягнення зростання ефективності праці, формування структури зайнятості відповідно до потребами вдосконалення галузевої і учасникам регіональної структури виробництва, облік соціально- демографічних факторов.

З іншого боку, під зайнятістю як економічної категорією слід розуміти сукупність соціально-економічних відносин, які забезпечують можливості докладання праці різні сфери господарської діяльності й виконують функцію сполучної ланки в відтворенні робочої сили всіх щаблях організації громадського праці та производства.

У штатівській спеціальній літературі можна зустріти дуже багато визначень зайнятості: продуктивна, раціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Усі тільки уточнюють основний зміст зайнятості, яка полягає у необхідності підтримки такої відповідності між зайнятою робочої силою і його вільним резервом, між особистими і речовими чинниками виробництва, що сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва й зростання доходів населения.

При перехід до ринкової економіки істотно змінюється думка на ефективну зайнятість. На зміну ідеології загальної зайнятості всього працездатного населення, яка підкріплюється обов’язком людини брати участь у виробництві, приходить концепція забезпечення бажаної зайнятості і вибору форми і виду зайнятості. Інакше висловлюючись, уряд повинен гарантувати кожній людині можливість трудитися, а людина вправі обирати місце й посвідку трудової діяльності й приймати рішення про участь у ній. Безсумнівно, що ринкової економіки набагато важче виконати першу умову порівняно з другим, яке неї органічно. Завдяки прийняттю нових, значно від радянських основ законодавства про зайнятості виникла правову базу зміни сформованих принципів функціонування системи зайнятості. Але, як відомо, від законів до реальному житті - дистанція значного размера.

Вільно обрана зайнятість досі сприймається білорусами не зовсім адекватно, оскільки суперечить виробленими роками традиціям і настановам радянської економіки. Необхідний корінний поворот в економічному мисленні і соціальних імперативах. Новим законодавством про зайнятість населення передбачено, кожен громадянин країни має правом добровільного обрання будь-якого, не що суперечить законодавству виду суспільно корисною діяльності, вибору місця та виду роботи. Проголошується демократичний принцип добровільності праці, за яким зайнятість громадян грунтується лише з їхньої вільному волевиявленні. Заборонено адміністративне примус людей до праці. Допускається добровільна незайнятість працездатних громадян, у громадському господарстві за наявності в них законних джерел дохода.

Попри те що що прийняття подібних положень має самостійне значення, не в прямий, безпосередній зв’язок переходити до ринкової економіки, безсумнівно, нова концепція зайнятості набагато ближчі один до канонам ринкового господарства, ніж до принципів адміністративно- державної економіки. Вона легалізує цілком законні, суспільно визнані форми праці - роботу в дому, в домашньому господарстві, виховання, те що за старими і инвалидами.

У широкому значенні слова йдеться про вільний вибір як виду зайнятості, але її заходи, тобто тимчасового режиму зайнятості та найменшою трудовою діяльності. Звісно, багато в чому такий режим визначений технологічними особливостями виробництва. Але туди, де це і припустимо, поруч із постійної зайнятістю, рівних із ній правах, за принципами рівнодоступності повинен мати місце робота з сумісництву, тимчасова робота, епізодичні форми зайнятості, робота з гнучкому, що ковзає графику.

Принципове значення такі форми організація праці у тому, що їх розкутість, внутрішня свобода, гнучкість відповідають духові та засад ринкової економіки. Так само важливо слідство вільно обраної зайнятості та режиму праці: зростаючі можливості отримання й використання вільного часу — однієї з головних надбань чоловіки й людства. У цьому вільний час як одна з прагнень людини може виконувати роль стимулятора ефективнішої роботи, якщо буде висловлене у цій життя принцип: «Чим ефективніше працюєш з виробництва, тим більше отримуєш вільного часу й тим ширші діапазон його использования».

Ще один принципова сторона зайнятості полягає у можливості обрання сфери праці у кожному реальному секторі економіки поза залежність від в ньому форми власності. Припустима, не суперечить Закону вільно обрана зайнятість з урахуванням різної форми власності, включаючи особисту, індивідуальну, приватну. Це означає, що працю за наймом, індивідуальний працю, підприємницька діяльність набуває статусу як і суспільно визнаних форм, як і праця в громадському виробництві, у державній економіці. Не забороняється трудова діяльність білоруських громадян там зі свого выбору.

Така концепція зайнятості створює якісно «нові ставлення до праці як соціально-економічної категорії, висуває першому плані соціальні аспекти праці. Прийняття нової доктрини зайнятості згодом призведе до відчутним змін у поглядах й у трудовий психології людей, а й у реальних трудові відносини, у сфері докладання трудових усилий.

Слід добре бути і неможливо забувати, що свободно-рыночные запрацювала формуванні трудового сектора ринкової економіки щонайтісніше поєднуються з государственно-регулирующими началами. Поруч із особистим волевиявленням людей мають місце ряд об'єктивних обставин й умови, не залежать від їх волі й бажання. Існують суспільні потреби, реальні можливості, що склалася структура виробництва, попиту певну робочої сили. Не можна, нарешті, абстрагуватися від малоприємного, але часто спостережуваного факту невідповідності запитів їхніх працівників особистим трудовим качествам.

Проблеми становлення нової типу соціально-трудових взаємин у Білорусі, соціальна небезпека безробіття, коливання попиту працю й його пропозиції змушують держава звертатися до активної політиці на ринку праці. Основна мета активної політики — всемірне сприяння працевлаштуванні що загубили роботу. Реалізація цього здійснюється зі сторони як попиту працю, і його пропозиції з включає у собі комплекс мероприятий:

1) сприяння працевлаштування через державні та комерційні служби працевлаштування (діяльність останніх нормативно регламентується і контролюється державою, зокрема у вигляді лицензирования),

2) розвиток системи професійної підготовки і перепідготовки як запобіжним і профілактичної заходи сприяння зайнятості через власне державні програми навчання дітей і шляхом стимулювання участі роботодавців у програмах професійної підготовки та перепідготовки, наприклад у вигляді податкових пільг, квотування фінансових ресурсів компанії, виділених навчання, та робочих місць, часткової виплати державою зарплати працівникові під час учебы,

3) організація суспільних робіт, включаючи трудомісткі будівництво і благоустрою міст, захисту землі, догляду хворих, старими, що сприяють створення робочих мест,

4) сприяння самозайнятості і підприємництву реалізував через надання кредитів і субсидій, податкові пільги для новостворених компаній, консультаційна допомогу дітям і навчання предпринимателей,

5) сприяння зайнятості соціально слабко захищених груп населения

(жінки, молодь, інваліди, літні, довго безробітні) шляхом першочергового напрями на перенавчання на роботу, цільове квотування і бронювання робочих місць, надання додаткових гарантій при найманні і звільнення, субсидій і місцевих податкових пільг для компаній, які використовують працю даних категорий.

Проведення активної політики ринку праці як активізує незайнятих до пошуку роботи, а й сприяє зниження потребує матеріальних та нервово- психологічних витрат, що з пошуком роботи. Отже, активна політика ринку праці сприяє зростанню ефективності громадського праці та зниження соціальної напряженности.

II. Безробіття: суть і стала формы

Світова економічна практика свідчить, що забезпечення повної зайнятості і одночасне підвищення економічну ефективність громадського виробництва, у сучасних умов важко досяжно, скоріш всього, неможливо. Це тим, що головна чинник економічного розвитку і об'єктивності виробництва — науково-технічна революція виступає це й головним чинником виникнення безработицы.

Економічна ефективна реалізація досягнень НТР неможлива без абсолютного вивільнення робочої сили в. У цьому скорочення зайнятості відбувається при техніко-технологічному відновленні діючих робочих місць, а й за новому капітальному будівництві. Останнє ввозяться умовах НТР новому технічної основі, які забезпечують скорочення зайнятості і удільне здешевлення виробництва. Істотне впливом геть безробіття надають структурні зміни у економіці, що є також наслідком впливу НТР, зокрема, в напрямі прискорення темпу науково-технічного прогресу, оказывающего різке вплив на кон’юнктуру товарних та що викликає розбіжність попиту й пропозиції на робочу силу.

Найчастіше економіку пов’язують із безробіттям. Справді, історичний досвід вчить, що у країнах із ринкової системою господарювання практично завжди існує певна кількість безробітних. Прийнято вважати, що справжній рівень безробіття від 1 до 3% можна припустити, з безробіттям в розмірі 5% економіка здатна існувати, але вже настав 7% - соціально небезпечний рівень, якого треба избегать.

Слід, щоправда, відзначити, що у ринкової економіки і в неринковою економіці зазвичай існують два явища: безробіття покупців, безліч «безробіття» робочих місць, тобто поруч із людьми, які мають роботи, є незайняті робочі місця. Але зазвичай, у ринкової економіки кількість безробітних людей значно перевищує кількість які відповідають їх запитам робочих місць, тоді як і неринковою економіки та навіть у економіці перехідного типу частіше спостерігається зворотна картина.

У цілому нині безробіття обумовлена станом економіки, унаслідок чого безробіття можна використовувати як показник, відбиває соціально-економічне становище страны.

У західної економічної науці виділяються три основні напрями при поясненні причин безработицы:

1. безробіття — слідство надто високій заробітної платы,

2. (кейнсианское) низький попит на робочу силу,

3. негнучкість ринку праці, обумовлена специфікою товару — робочої силы.

З іншого боку, виділяють такі економічну причину безробіття як нагромадження капіталу, що означає підвищення технічної оснащеності коштів виробництва, зміна попиту робочої сили, що комп’ютер може збільшити приховану безробіття і другие.

Аналіз причин безробіття дають чимало економічних школи. Один із ранніх пояснень дано у праці англійського экономиста-священника Т. Мальтуса (кінець 18 століття) «Досвід закон народонаселення». Мальтус зауважив, що безробіття викликають демографічні причини, у яких темпи зростання народонаселення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії у тому, що вона може пояснити виникнення безробіття в високорозвинених країнах із низькою рождаемостью.

Аби вирішити проблеми безробіття істотно важливо визначити тип безробіття і його справжні размеры.

Поняття «безробіття» і «безробітні» трактуються економістами неоднозначно. Міжнародна практика, досвід якій узагальнено і резюмирован в документах Міжнародної організації праці (МОП), виходить із становища, за яким безробітним вважається той, хто може і хоче працювати, самостійно, активно займався пошуком роботи, але з зміг працевлаштуватися насамперед через відсутності вільних місць чи недостатньою професіональною підготовкою. Відповідно до білоруському законодавству про зайнятість населення офіційно безробітними зізнаються працездатні громадяни працездатному віці, котрі за незалежним від нього причин немає праці та заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості як осіб, шукаючих роботу, спроможні й готові працювати і якою цю службу зробила пропозицій підходящої работы.

Розрізняють декілька тисяч видів безробіття. Далі я розповім про найбільш відомих її видах і форми їх проявления.

Природна безробіття. При аналізі чинника праці, як і інших факторів виробництва, для виявлення умов дальшого поступу національної економіки виникають проблеми резерву робочої сили в. Настільки ж, як потрібні резерви виробничих потужностей за умови розширення обсяги виробництва, трапилося в ринковій економіці необхідні у певних масштабах вільні, незадіяні працю, здатні включитися у виробничий процес зі збільшенням попиту тих чи інших ринках товарів та послуг. Тому цей об'єктивно обумовлений резерв робочої сили в відповідає реальним, природним умови ринку праці. Економічне зміст безробіття свідчить про рівень добровільної безробіття, коли він ринок праці розчищається, а рівень реальної зарплати відповідає рівноваги усім ринках. Природна норма безробіття — ця таку норму безробіття при даної структурі попиту й пропозиції економіки, яка утримує на незмінному рівні реальну зарплатню та за умови нульового приросту продуктивність праці підтримує незмінним рівень цен.

Природна безробіття віднаходить своє прояв у кількох формах свого існування: фрикционной, добровільної, институциональной.

Фрикційна безробіття. Перша їх — фрикційна безробіття. Вона характеризує процес міграції робочої сили з одних підприємств інші в пошуках кращого і більше вигідного докладання своїх здібностей й зусиль. Це природний процес перерозподілу трудових ресурсів у відповідність до що відбуваються зрушеннями у структурі робочих місць у економіці. Фрикційна безробіття відрізняється скоротечностью і в тривалості обмежується, вважатимуться, трьома місяцями. Високий рівень фрикционной безробіття свідчить про ефективність функціонування ринку праці, хоча, слід зазначити, від великий плинності кадрів загалом національна економіка може нести великі збитки, в частковості, у вигляді величезних втрат робочого дня через тимчасової незайнятості трудових ресурсов.

Добровільна безробіття. Інший формою прояви природною безробіття є добровільна безробіття. У суворому семантичному розумінні фрикційна безробіття теж, зазвичай, носить добровільним. Та коли йдеться про добровільної безробіттю форму природною безробіття, то мається на увазі той контингент незайнятих працездатних людей, котрий за своїй волі самоусунувся від праці, тобто просто більше не хоче работать.

Інституціональна безробіття. До наступній формі природною безробіття належить інституціональна безробіття, чи безробіття, викликане функціонуванням інфраструктури ринку праці, і навіть чинниками, деформирующими попит цьому ринку. Як відомо, люди, втратили роботу, розраховують на соціальну підтримку й отримують її. Рівень наданої допомоги безробітним неспроможна не проводити поведінка безробітного. Щодо велике посібник може провокувати подовження термінів пошуку роботи, що надає істотне вплив попри пропозицію праці. У цьому це може проявитися в адаптивном ефект безробіття, коли, випробували якось у собі ледарство, супроводжувану отриманням допомоги за безробіттям, надалі нерідко раз у раз вдаються для використання даної форми отримання прибутку. Йдеться пристосовності чи адаптаціями до стану бездіяльності і неактивного пошуку работы.

Певне вплив на безробіття надає ще й система забезпечення гарантованого мінімуму зарплати, який чинить негативний вплив на гнучкість ринку праці. У той самий час слід звернути увагу до два моменту. З одного боку, гарантований мінімум зарплати виключає можливості зайнятості за більш низькою ставці зарплати, що викликає збільшення безробіття. З іншого боку, такий мінімум позитивно б'є по обмеження неефективно працюючих підприємств, оскільки, встановлюючи мінімально допустиму ціну на працю, держава цим у спосіб встановлює нижню межу прибутковості підприємств, які можуть повинні будуть отримувати прибуток за рахунок знецінювання однієї з факторів виробництва — труда.

У якому напрямі скорочення пропозиції праці діють високі ставки прибуткового оподаткування, який істотно скорочує величину доходу, що залишається у розпорядженні працівника. Річ у тім, що високі податкові ставки зарплатню скорочують розрив з нею й посібником по безробіттю, що знижує інтерес осіб найманої праці до пропозиції своєї робочої силы.

До інституціональної безробіттю слід вважати і незайнятість робочої сили, сполучену з недосконалістю роботи інформаційних систем обсяги і структурах як наявних вільних робочих місць, і вільних робочих рук. До неї саме можна сказати і незайнятість, викликане відставанням адаптації ринку праці до змін у виробництві й інші види господарської деятельности.

Вимушена безробіття. Інший тип безробіття є так звану вимушену безробіття, що називається чи диктується що відбуваються змінами у господарську діяльність, пов’язані з технологічними переворотами, зрушеннями до галузевого структурі громадського виробництва, змінами у територіальному розміщення продуктивних сил. Відповідно до цими процесами розрізняють і трьох форми вимушеної безробіття — технологічну і структурную.

Технологічна безробіття. Технологічна безробіття пов’язані з які надходили змінюють дуг другу технологічними принципами функціонування виробництва, основними із яких є инструментализация, механізація і автоматизація. Ця форма безробіття належить до новітнім формам скорочення зайнятості робочої сили в. Вона пов’язані з впровадженням малолюдною і безлюдній технології, заснованої в електронній техніці. Наприклад, тоді як час 40 типографических робочих вищої кваліфікації можуть набирати приблизно 170 тис. за годину, те з допомогою комп’ютерних принтерів 10 робочих здатні через те водночас набрати близько 1 млн. знаків, внаслідок чого технологічна безробіття зростає у 20 раз.

Структурна безробіття. Структурна безробіття включає у собі ту частина незайнятою робочої сили в, яка вивільняється внаслідок що відбуваються змін — у структурі національної економіки. До правил прискореного НТП відбуваються великомасштабні структурні зрушення в громадському виробництві, які ведуть у себе істотні зміни і у структурі зайнятості робочої сили в. Структурна перебудова національної економіки супроводжується згортанням інвестицій, виробництва та зайнятості тільки в галузях, і їх розширенням за іншими. Слід зазначити, що найбільше соціальне напруження у суспільстві породжується цієї безработицей.

Проблема структурної безробіття повинна бути у центрі уваги соціально-економічної політики держави й передусім інститутів, що безпосередньо задіяні ринку праці і мають безпосередній стосунок до здійснюваним структурним изменениям.

Приховане безробіття. Особливе в структурі внутрішньої безробіття займає приховане безробіття і застійна безробіття. Для прихованої безробіття характерна неповна зайнятість у перебігу або робочого дня, або робочого тижня. Вона містить у себе та ті частини зайнятою робочої сили в, що виконує помітно неповний обсяг работ.

Застійна безробіття. Застійна безробіття охоплює ті частини працездатного населення, що втратила роботу, втратила декларація про отримання допомоги безробітним, зневірилась знайти робочі місця, вже пристосувалася жити на соціальних подачках нашого суспільства та втратила всякий інтерес до активної трудовий деятельности.

Циклічна безробіття. Самостійну значимість має циклічна безробіття, яка визначається циклічним характером відтворення й виникає на стадії спаду виробництва чи фазі економічної кризи. Коливання рівня зайнятості перебувають у залежності від стадії, яку проходить економіка: на стадії підйому зайнятість зростає, на стадії спаду — різко скорочується, на стадії депресії утримується на низький рівень і стадії пожвавлення відбувається інтенсивне її рассасывание.

Спостерігаючи співвідношенням величин безробіття і інфляції, британський економіст А.У. Філіпс встановив (1958г), що рівнем безробіття в країни й темпами підвищення цін спостерігається назад пропорційне узалежнення (раніше цю залежність помітили американські вчені Самуэльсон і Солоу). На графіці зв’язок безробіття і темпів інфляції змальовується як кривою Філіпса.

Відповідно до кривою Філіпса підвищення безробіття може лише збити темпи інфляції нанівець, тобто придушити зростання цін, а й досягти негативною інфляції (зниження цін), що його дефляцією. Зрозуміло, що мають на увазі макроекономічна залежність між сукупними цінами та безработицей.

Крива Філіпса відбиває те що, що прагнення зменшення безробіття шляхом розширення від попиту й збільшення кількості робочих місць призводить до прискореному зростанню інфляції. У той самий час збільшення частки безробітних призводить до зменшення грошової маси, що її виплачують як заробітної плати, і тим самим сприяє придушення инфляции.

Доводиться, проте, відзначати, що спроби державного регулювання економіки, які спираються на криву Філіпса, як засвідчило досвід другої половини ХХ століття, який завжди ведуть до успіху. Часто виявляється, що збільшення безробіття супроводжується зниженням підвищення цін лише коротких межах часу. У довгостроковій перспективі наслідки може бути іншими. Як свідчить нинішній реальна економічна ситуація у деяких країнах, буває, як і безробіття росте, і ціни теж ростуть. І тут доводиться шукати чинники, які здатні натиснути бажаний вплив і безробіття, і на инфляцию.

Ринок і форми його развития

Под ринком розуміється всяка зустріч пропозиції з попиту. Не обов’язково географічно точно визначити місце, скажімо, щоденний ринок (базар). Поняття ринок охоплює все відносини оферентов (носіїв пропозиції) і споживачів (носіїв попиту). Прийнято розрізняти ринки на кшталт які й товарів. Існують такі види рынков:

. Ринки споживчих товаров

. Ринки коштів производства

. Ринки праці для сполуки пропозиції з попиту людську робочу силу

. Ринки грошей немає та капитала

. Валютні ринки (тобто. ринки іноземних валют з вартістю вигляді обмінного курса)

Для зменшення обсягу роботи з до цієї теми, розберемо лише одне вид ринку, ринок від грошей і капіталів, оскільки він є складний у сенсі і вимагає детальний розгляд. Та спочатку розберемося в понятті форма ринку. Під формою ринку ми розуміємо структуру пропозиції з попиту ринку. При великому числі учасників ринку, з одного її боку, говоримо про сповнену конкуренції (чи досконалої конкуренції, скоєному змаганні). Якщо один сторона ринку представлена лише невеликим числом учасників, можна виявити олігополія. Якщо ж тільки один учасник ринку розпоряджається всім пропозицією (всім попитом), то йдеться про монополії. Монополія й повна конкуренція є крайніми формами ринку. Тоді як форми ринку найчастіше перебувають з-поміж них. Поруч із представленими чистими формами ринку є також часткова монополія чи часткова олігополія, причому поруч із одним монополістом чи з деякими фірмами, пануючими над ринком, є й менші партнери по рынку.

Ринок капіталів — складова частина ринку. Фінансовий ринок є складовою ринкової системи. Вона має складну структуру з безліччю учасників, обслуговується відповідними елементами інфраструктури — банками, фінансові установи, фондовими біржами тощо. Фінансовий ринок — це сукупність взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит нею. Сукупність економічних відносин, виникає держави, підприємствами і міжнародними організаціями, галузями, регіонами й окремими громадянами у зв’язку з рухом коштів, утворює зав’язуванні фінансових відносин. Тому в усіх грошові відносини є фінансовими, а їх частина, що з планомірним освітою, розподілом та використанням фондів коштів (наприклад, не включаються кошти, обслуговуючі особисте споживання й обмін — роздрібний товарообіг, оплата транспортних, побутових, комунальних видовищних та інших послуг, і навіть процесу купівлі-продажу між громадянами і д.р.).

Рух грошових потоків через фінансовий ринок — одне з форм існування финансов.

Розглянемо докладніше важливу складову ринку — ринок капіталів, що безпосередньо обслуговує економічний обіг та регулює активність економічних суб'єктів. Структуру ринку можна наступним образом:

Ринок капиталов

Кредитний рынок

Ринок акций

Грошовий ринок Ринок облигаций

Ринок акцій — це ринок, у якому купуються і продаються частки участі у власності підприємств. У невеличких кампаніях, які переважали в ранню індустріальну епоху, власник чи власники несли необмежену відповідальність за зобов’язаннями кампанії (в РБ така організаційно- правова форма називається «суспільство з додатковою відповідальністю). Вони були зобов’язані, якщо це знадобилося, як жертвувати вкладеннями капіталу, а й розплачуватися своїм особистим майном. Принаймні індустріалізації та механізм виникнення великих підприємств, зросла і великих підприємств у капіталі. Стала проблему забезпечення найбільших підприємств масою капіталу, яка потрібна на розширення й інвестицій. Тому акціонерні компанії стали переважної формою власності у великій промисловості. Акція — це зареєстроване володіння частиною майна компанії та отримання частки прибутку на ролі винагороди за вкладати гроші в підприємство (дивіденди). Ціна акцій називається «курс» й попитом й пропозицією для цієї акції. Інтерес до акції зазвичай зростає, коли очікують збільшення прибутків і дивідендів. Коли прибутку низькі, дивіденди зазвичай невеликі, і курси знижуються. Курси акцій можуть цим показувати оцінку підприємств над ринком капіталів, оскільки відбивають припущення продавців і покупців акцій щодо спроможності різних підприємств давати у майбутньому прибутків і дивиденды.

Кредит, кредитна система, банки. Функціонування ринку тісно пов’язане з поняттями кредит, відсоток, банки, гроші, грошовий ринок. Кредит (від латинського слова credo- вірю) — форма руху грошового капіталу, наданого в позичку за умов повернення і прибутковості. Кредитні відносини припускають, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові поступитися їх у певний термін під відсоток, з другого — тих, кому потрібні грошові капиталы.

Відсоток виконує важливу функцію на кредитному ринку. Саме відсоток повинен спокушати власників заощаджень надавати кошти на розпорядженні кредитного ринку, натомість, щоб зберігати під килимком як готівки. Кредитний ринок — загальна позначення тих ринків, де існує пропонування й попит різні платіжні кошти. Основними джерелами позичкового капіталу є:. Заощадження широких верств населення. Вільні капітали підприємств. Капіталу осіб, мають сферу підприємницької діяльності. Бюджетні залишки Як основних заёмщиков капіталу виступають:. Сфера бізнесу. Споживачі. Місцеві органи виконавчої влади, государство

Ринок облігацій. Облігація — це цінний папір, союз внесення її власником коштів і що підтверджує зобов’язання позичальника відшкодувати її номінальну вартість заздалегідь передбачений термін із сплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску. На ринку облігацій звертаються короткострокові зобов’язання (терміном до один рік). У це зобов’язання уряду та банків. Державні короткострокові зобов’язання є дуже привабливими для інвесторів інструментом, завдяки їхнім надёжности, і значному прибутку. Купуються вони переважно кредитно- фінансові установи, які в такий спосіб здійснюють інвестиції. Будучи проданими, такі облігації активно звертаються на вторинному рынке.

Є кілька видів облігацій, це такі як облігації корпорацій, муніципальні облігації, варрант. Грошовий ринок. Інтерес до гроші має двоїсту природу. Люди потребують грошах на придбання товарів хороших і оплати послуг. Підприємствам потрібні для оплати праці, матеріалів, енергій і. дз. Кількість грошей, необхідні цього, залежить загальної грошової вартості що у обміні товарів та послуг, тобто. від номінального валового національний продукт. Що стосується підвищення цін, або у разі збільшення обсягу виробництва потрібно більше денег.

Проте чи весь грошовий дохід витрачається товари та. Частина грошового доходу зберігається у різних формах — акцій, депозитів та інших. І тут відсоток показує, який прибуток одержує людина, вмістивши свої гроші у кошти, які дають відсоток. Що відсоток, проте люди схильні зберігати свої гроші як готівки, швидше захочуть мати у вигляді коштів, який приносить самі дохід (відсоток). Із зниженням ставки відсотка зростає попит на грошову масу. Коли відсоток низький, дедалі більше бажаючих мати свої гроші у грошовій форме.

Можна зобразити на графіці просту модель попиту й пропозиції на деньги.

відсоток предложение

спрос

Грошова масса

Перетин кривою попиту й пропозиції грошей дає точку рівноваги. Відсотком рівноваги на грошовому ринку є така рівень відсотка, у якому попит пропозиції грошей равны.

Кредитний та грошовитий ринки мають важливого значення у розвиток економіки. Надлишок накопичень тільки в секторах врівноважує їхній недолік за іншими саме у цих ринках. У цьому встановлюється рівень відсотка, який надає велике вплив на вартість інвестицій і строительства.

Заключение

Головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній економічної науці вважатимуться проблему суміщення універсальних підходів, напрацьованих у світовій економічної думкою, із необхідністю відображення складної картини сучасної економічної действительности.

Мені важко судити яка в нас економічна система, вона не управляється ринковим угодою, тобто перестав бути ринковою економікою. За наявності фінансового відносини без ринку й погано встановлених й погано контрольованих прав власності навряд чи можна кваліфікувати її як економіку з капіталістичним початком, навіть монополистическим.

Наприкінці хотілося сказати, що проблему безробіття є ключовим питанням, у ринкової економіки, і вирішивши її неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття варто сьогодні перед Білоруссю, що ні дивовижно, т.к. стан економіки Білорусі зараз дуже скромні, а то й сказати більшого. Величезний економічний спад, развалив промисловість, було залишити поза увагою ринок труда.

Список використовуваної литературы

1. Долан Э. Д., Кэмпбэлл К. Д., Кэмпбэлл Р. Д. Дньги, насип і грошово-кредитна політика. — М. — Л., 1991.

2. Золотогоров В. Г. Енциклопедичний словник з економіки. М.Н. :

Полум’я. 1997.

3. Макконнел К. Р., Брю С. Л. економікс. — М., 1992

4. Основи економічної теорії / Под-ред. В. Л. Клюни та інших.- МН.: НКФ

«Экоперспектива», 1996

5. Пашкус Ю. В., Мисько О. Н. Введення у бізнес. — Л.: «Северо-Запад»

1991.

6. Булатів О.С., Економіка, М.: «БЕК», 1997 г

7. Дробзина Л. А., Фінанси — грошове звернення — кредит, М. :

«Фінанси», 1997 г

8. Мамедов О. Ю., Сучасна економіка, Ростов-на-Дону: «Феникс»,

1998 г

9. Курс економіки: підручник./ під редакцією Райзберга Б. А. — ИНФРА —

М., 1997

10. Иохин В. Я. Економічна теорія. Введення у ринок та мікроекономічний аналіз. Підручник. — М.: 1997

11. Загальна економічна теорія (політекономія). Учебник. /Под загальної редакцією Видяпина В.І., Журавлевої Г. П. — М.: «Промо-Медиа»,

1995

12. Чепурин М. Н., Кселёва Е. А. Курс економічної теорії - Киров,

1994.

----------------------- [pic]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой