Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

смотреть на реферати схожі на «Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні «

Міністерство аграрної політики України

Харківський державний технічний університет сільського господарства

Кафедра економіки

бізнесу й маркетингу

Реферат

На тему: Ціноутворення на продукцію сільського

господарства в Україні.

Виконав: Студент грн. 43 ЕП

Боровий В.В.

Перевірила: Лєвкіна Р.В.

Харків 2001

Головна причина, що обумовила кризовий стан в АПК України, — це тривала відсутність еквівалентності обміну між продукцією сільського господарства та товарами й послугами що надаються йому. Вона зумовила величезну заборгованість сільськогосподарських товаровиробників, хронічну збитковість сільськогосподарського виробництва, економічну базу бартеризації, ускладнення кредитної системи та товарно-грошових відносин.

Аналогічна кризова ситуація в АПК був в тридцяті рокта нинішнього століття. У зв’язку із цим у 1933 р. США був уведень закон про регулювання сільського господарства, яким концепція паритету цін й доходів був визначена як наріжний камінь сільськогосподарської політики. Концепцію паритету був представленій у реальному та номінальному виразі. Сутність реального паритету вдало висловив колишній президент США Дж. Рузвельт: «Якщо в 1912 р. фермер міг відвезти в місто бушель зерна, продати його й купити собі сорочку, то й сьогодні він винен у змозі відвезти в місто бушель зерна й купити сорочку «. Тобто президент країни проголосив, що реальний паритет в тридцяті рокта винен бути таким, як у 1912 р., який на тієї годину вважався найкращим фатальністю в сільському господарстві країни.

Наші розрахунки показують, що за реалізовану продукцію 1998-го р. проти 1990 р. Український сільськогосподарський товаровиробник, користуючись порівнянням Дж. Рузвельта, може купити лише рукави від сорочки. Наприклад, щоб купити комбайн «ДОН-І5ОО «у 1998 р. (дев'ять місяців) проти 1990 р. потрібно продати: пшениці ІІІ класу — в 14,7 рази, молока — в 16,2, великої рогатої худоби — в 21,2, свиней — в — 13,4 рази понад, за 1 т бензину А-7б відповідно: пшениці ІІІ класу — в 4,6 рази, молока — в 4,4, великої рогатої худоби — в 6,3, свиней — на чотири рази понад, за 1 т аміачної селітри відповідно: пшениці ІІІ класу — в 7,6 рази, молока — в 8,7, великої рогатої худоби — в 11,2, свиней — в 7,1 рази більше.

Під номінальним паритетом розуміють співвідношення індексів зміни цін на сільськогосподарську продукцію до індексів зміни цін на продукцію, що споживається сільським господарством. Отже, виходячи з сутності реального паритету, номінальний паритет передбачав у вказаних співвідношеннях одиницю.

Аналіз показавши, що США вже 1988-го р. порівняно із 1912 р. ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в 6 разів, а ціни на товари й послуги, що надавались йому, — майже о 12-й разів. Тобто номінальний показник паритету США становив 0,54.

У Україні 1998-го р. до 1990 р. індекс цін на сільськогосподарську продукцію склав 0,72, але в засоби виробництва й послуги, що надавалися сільському господарству — 3,52. Тобто ми номінальний показник паритету становив лише 0,20. Противники об'єктивної необхідності дотримання номінального паритету в АПК України посилаються тих, що навіть США із 70-х років він був порушений. При цьому не береться до уваги саме головне, що США у сільське господарство за рокта дотримання номінального паритету був закладений такий виробничий потенціал, який забезпечив темпи зростанню продуктивності роботи у два рази більші, ніж в інших галузях народного господарства. Це й компенсувало американським фермерам недостаючий до одиниці номінальний показник паритету.

Для українського сільськогосподарського товаровиробника, як зазначалося, показник номінального паритету в 1990—1998 рр. становив 0,20 при надзвичайно великих темпах зниження продуктивності роботи. Останнє зумовлено тім, що капіталовкладення у виробничу сферу сільського господарства 1997-го р. проти 1990 р. скоротилося в 14,7 рази. У зв’язку із цим жива праця почала витісняти уречевлену. То в багатьох господарствах цукрові буряки через дорожнечу технічних засобів збирали вручну.

Отже, проводити аналогію в недотриманні номінального паритету США й на цілком невірно. Це зумовлено й тім, що сільськогосподарські підприємства країни із розвинутою ринковою економікою вузькоспеціалізовані, а наші - багатогалузеві й значна частина матеріальних ресурсів (насіння, годуй тощо) виробляється безпосередньо у господарствах й здорожчення їхні через екоефект не враховується при традиційному дотриманні паритету цін. Без усунення надвеликого диспаритету у вітчизняному АПК неможливі нормальні товарно-грошові відносини, адекватні ринковим умовам котрі б сприяли ефективному функціонуванню товаровиробників будь-яких форм господарювання.

Цінова політика винна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні із державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії й послуги, що надаються товаровиробникам за умів запровадження єдиної методології ціноутворення на основі концепції ціни виробництва.

Основним механізмом системи державного цінового регулювання винна статі доля товаровиробників у державних цільових й регіональних програмах.

Удосконалення цінової політики винне спрямовуватися: на першому етапі- на створення, як мінімум, умів простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію, на іншому етапі - на стабілізацію й створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).

Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.

Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.

Для забезпечення цінового паритету запроваджуватимуться еквівалентні ціни, що формуватимуться на основі галузевих нормативних витрат й середньої норми прибутку (в галузях, котрі обслуговують агропромисловий комплекс) на авансований у виробництво капітал. 3 цією метою створюватиметься фонд державної підтримки цін й доходів в агропромисловому комплексі та передбачаються відповідні кошти в державному й місцевих бюджетах для регулювання цін підтримки та еквівалентних цін й доходів сільськогосподарських товаровиробників.

При наявності протягом року значних темпів інфляції необхідно здійснювати щомісячну індексацію цін підтримки та еквівалентних цін на рівень інфляційного зростання сукупних витрат виробництва.

Регулятивну функцію забезпечення ринкової рівноваги попиту й пропозиції, а також стабілізації продовольчих фондів та споживчих цін винна виконувати товарно-кредитна корпорація (ТКК) з необхідними запасами сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів й коштів.

Для дотримання еквівалентності міжгалузевих відносин між сільським господарством й переробними галузями АПК слід розширити мережу узгоджувальних комісій по цінах й доходах у сировинних зонах інтегрованих формувань. До складу узгоджувальних комісій по цінах й доходах включити представників від виробників сировини, переробних підприємств та торговельних організацій, професійних спілок, організацій по захисту прав споживачів та незалежних експертів.

Кожний сільськогосподарський товаровиробник, виходячи із ціни реалізації продукції, має визначити для собі поріг продуктивності беззбиткового виробництва. За розрахунками, у сучасних умовах в середньому в Україні беззбиткове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах можна матір при надоях близько 7 тис. кг, великої рогатої худоби — при середньодобових приростах понад 1 кг, свиней — при приростах 450−500 г.

Нині в АПК країни існує надзвичайно важлива проблема інфраструктури ринку. В Україні повністю зруйнована так кликана адміністративно-командна система реалізації продукції (Яка передбачала визначення рівня закупівельних цін, обсягів реалізації продукції системою договорів контрактації, доставку продукції на заготівельні пункти, авансування тощо) без своєчасної заміни її бажаною ринковою системою.

Ціни на сільськогосподарську продукцію в даний годину переважно визначаються, як це передбачене ринковими умовами, згідно із попитом й пропозиціями. Загальновизнано, що індикатором цін має статі біржова торгівля. У Україні у 1998 р. зареєстровано 223 біржі, що більше, ніж у Європі та США. Проте обсяги біржової торгівлі у 1997 р. в загальних обсягах реалізації відповідної продукції сільськогосподарськими товаровиробниками України становили по зерну лише 1,3%, соняшнику — 3,1%, цукру — 5,6%. За цих умів вітчизняні біржі не є індикатором цін на сільськогосподарську продукцію. У багатьох випадках смердоті нижче рівня цін позабіржової торгівлі. Ці незначні обсяги реалізації продукції на умовах спот та форвард не репре- зентативні генеральній сукупності товарів. Потрібно чітко визначитися, що індикатором цін є біржова торгівля на умовах ф’ючерсу, якого ми на аграрному ринку ще немає. За умів ф’ючерсу кількість продукції за контрактами (торгівля здійснюється не реальним товаром) продається й купується кілька десятків, сотні разів більше, ніж виробляється в стране конкретного виду товару. Крім того, ф’ючерс передбачає часткове перенесення ризику із товаровиробника на покупця шляхом залучення спекулятивного капіталу та здійснення процесу хеджування.

У процесі створення нової ринкової інфраструктури необхідно організовувати торгові доми, продовольчі оптові ринки, розробити вітчизняні стандарти, гармонізовані з світовими, налагодити систему сертифікації продукції, аналітико-інформаційне забезпечення суб'єктів ринку (організація служби цінового моніторингу, забезпечення прогнозно-аналітичною інформацією). Відділення ціноутворення та інфраструктури ринку тривалий годину два рази на рік розробляє прогнози по 13 ринках агропродукції.

Відділенням ціноутворення та інфраструктури ринку Інституту аграрної економіки УААН розроблені методичні підходи на основі концепції ціни виробництва та щоквартально розраховуються на нормативній базі конкретні рівні заставних й еквівалентних цін.

Проте в існуючих умовах досягти бажаних позитивних зрушень в АПК країни можна лише завдяки системі економічних важелів: реструктуризації заборгованості, обумовленої диспаритетом цін, елементарної еквівалентності цін, життєздатної кредитної та податкової системи й в завершення введення положень про банкрутство господарств. Крім того, треба вирішити проблему внутрішнього споживчого ринку через підвищення катастрофічно низької купівельної спроможності населення.

Без введення такої системи економічних важелів сільськогосподарське виробництво якщо наближатися до натурального виробництва, що поставити под загрозу харчування міського населення країни.

Список літератури

1. О. М. Шпичак. Ціноутворення та інфраструктура формування ринкових відносин в АПК. // Економіка АПК № 1. — 1999р., з. 44−47.

2. А. В. Фурса. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин. //Економіка АПК № 7. — 2000р., з. 87−89.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой