Формування прибутку промислового підприємництва

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

смотреть на реферати схожі на «Формування прибутку промислового підприємництва «

План.

Введення.

Розділ 1. Економічна сутність формування й розподіли прибутків підприємства.

1. Джерела одержання прибутків для підприємства.

2. Розподіл прибутків підприємства.

3. Податкова система регулювання прибутків.

Розділ 2. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.1. Джерела прибутків для акціонерного товариства (випуск акцій, облігацій, векселів, одержання прибутку, використання банків, інвестиційних фондів).

2.2. Особливості розрахунків за фінансові й трудові ресурси, енергоживлення.

2.3. Напрями використання прибутку на підприємстві (економіко- математичні методи).

Розділ 3. Основні напрями підвищення ефективності виробництва в умовах переходу до ринкової економіки.

3.1. Основні напрями зниження витрат підприємства в умовах ринкової економіки.

3.2. Шляху підвищення рентабельності виробництва.

3.3. Проблеми удосконалювання механізму формування й розподіли прибутків підприємства.

Висновок. Висновки, пропозиції.

Додатки.

Список використовуваної літератури.

Введення.

У Україні відбуваються глибокі економічні перерви, обумовлені поверненням країни в річище загальних процесів світового розвитку. Йде корінна ламка старого механізму керування економікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створюються реальні умови, при які економіка перестає бути заручницею політики, а ідеологічні догми — керівництвом до дії.

Ринкова економіка, при всій розмаїтості її моделей, характеризується тім, що являє собою соціально орієнтоване господарство, що доповнюється державним регулюванням. Україна, що підвелася на шлях важких реформ, зштовхується із множиною проблем. Одна із них — непрофесіоналізм у сфері керування, переваження некваліфікованих керівників на підприємствах всіх рівнів, прагнення управляти методами, властивими адміністративно-командній системі. Ринкові відносини, що передбачають плюралізм форм власності, право на повну господарську самостійність й розпорядження результатами роботи, зокрема, у формуванні матеріальних, трудових й фінансових ресурсів, розподілі прибули, виходу на зовнішні ринки, створюють про «єктивні економічні умови й викликають необхідність застосування ринкових методів керування (й, насамперед використання всього потенціалу сучасного менеджменту) у діяльності підприємств.

«Положення про склад витрат по виробництву й реалізації продукції (робіт послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), й про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподатковуванні прибули"1, прямо вказує, що «…кінцевий фінансовий результат (прибуток чи збиток) складається із фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів й іншого майна підприємства й прибутків від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях…"2…

Ринкова економіка орієнтує фірми на задоволення попиту й потреб ринку, на запити конкретних споживачів й організацію виробництва лише тихий видів продукції, що користуються попитом й можуть принести фірмі необхідну для розвитку прибуток. Ринок характерний постійним прагненням до підвищення ефективності виробництва, припускає свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати діяльності фірми й її підрозділів, потребує постійних коригувань цілей й планових програм фірми в залежності від стану ринку. Для цого потрібна особлива система керування, характерна для ринкових умів, що враховує пріоритети, специфіку й менталітет України.

Наша країна будує ринок, де винна бути реальна економічна свобода для таких людей. Щоб учинити такий величезний стрибок, потрібно матір адекватну ринку систему керування й культуру фірми, що спроможні забезпечити продуктивність, ефективність, динамічність, адаптивність виробництва до різноманітних вимог споживачів й постачальників. Менеджмент як засіб найбільше ефективного керування фірмою має такий потенціал. Сучасна теорія й практика менеджменту одержує для України особливе значення із двох точок зору. По-перше, перехід російської економіки на ринкові відносини про «єктивно визначає необхідність вивчення форм й методів керування на рівні основної господарської ланки. Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємствах — одна із першочергових завдань й один з головних резервів їхнього господарського добробуту. Далі широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки із обумовлює необхідність глибокого вивчення й знання міжнародної практики менеджменту.

І теорія, й практика переконують, що успіху на ринку домогтися неможливо без ефективного й цілеспрямованого керування всіма процесами, заговорили українською у «язаними із функціонуванням підприємства в ринкових умовах. Зауважимо, що сучасне керування завжди винне носити системний характер. як відомо, система керування являє собою комплекс дій, що потребується для забезпечення узгодженої спільної діяльності людей, а також сукупність здійснююче керування ланок й зв «язків між ними[1].

Найбільша помилка багатьох російських підприємців полягає в недооцінці ними фінансового менеджменту (керування фінансовими потоками). Деякі підприємці пояснюють це особливою складністю фінансових проблем, а тому делегують свої повноваження підлеглим. Така позиція помилкова: ніякою уявою не можна не спрямовувати, не контролювати самостійно грошові потоки як що надходять, то й виходять. Саме в прямуванні цих потоків й концентрується, реальний результат підприємницької активності й сховані тих можливості підвищення результативності бізнесу, пошук які Веде підприємець. Тому вітчизняному підприємцю, насамперед, необхідно засвоїти усі основні принципи й підходи керування фінансами, добро у яких розбиратися, інакше він приречений на не успіх. Таким чином, проблема оволодіння усім потенціалом фінансового менеджменту, усіма його секретами — це запитання життя, і смерти бізнесу, особливо в специфічних умовах російського ринку[2].

Ринкові зміни, що відбуваються в нашій стране, роблять нагальною потребою одержувати і ефективно застосовувати досвід господарювання в новій обстановці. Умови й принципи функціонування підприємств, результати діяльності тепер залежать від конкурентноздатності їхньої продукції на ринку. У пристосуванні до вимог конкретних ринків дуже важливим є передбачення, оцінка рівня якості техніко-економічних параметрів продукції, її ціни, термінів постачання. Причому це необхідно робити заздалегідь, ще на стадії розробки нової продукції, модернізації, удосконалення що випускаються виробів, до початку виробничого циклу. Дуже важливо матір всю необхідну ділову інформацію й для розробки збутової політики.

сучасний менеджмент — це тисяча можливих варіантів й нюансів управлінських рішень, у тому числі у фінансовій області. Це ані в якому разі не догматичне, а дуже динамічне багатопланове явище, прояв котрого постійно коректується відповідно до конкретних умів. як лише менеджмент відстає від реальних потреб ринкової обстановки, він перестає відповідати запропонованим вимогам. Управлінські рішення, розроблені одним підприємством й добро собі у нього що зарекомендували, можуть виявитися не лише марними, але й навіть дуже небезпечними для іншого. Багатовариантність рішень й ходів менеджменту, гнучкість й неординарність господарських комбінацій, унікальний характер шкірного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації складає основу керування. Тому в діяльності менеджерів упор припадає робити не так на стандартні рішення, але в спроможність швидко й правильно оцінити господарську ситуацію й знайти тієї єдино можливий у даному положенні підхід, що й є в конкретних умовах оптимальним. Для сучасного менеджменту характерні: Стабільне прагнення до підвищення ефективності виробництва й бізнесу в цілому, Широка господарська самостійність, що забезпечує свободу ухвалення рішення тім, хто відповідає за кінцеві результати функціонування на ринку підприємства в цілому чи його підрозділах, Постійне коригування цілей й програм у залежності від стану ринку, змін зовнішнього середовища, Орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності організації, Використання Сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень, Зміна функції планування від поточного — до перспективного, Вихід фінансового менеджменту на передній план у всій системі керування підприємства, Наголос на усі основні чинники поліпшення діяльності фірми, Оцінка керування в цілому лише на основі реально досягнутих кінцевих результатів, Максимальне застосування математичних методів й досягнень інформатики на базі ЕОМ, Притягнення всіх співробітників до керування фірмою, Здійснення керування на основі передбачення змін, гнучких рішень, Покладання інновації в кожному сегменті роботи організації, нестандартні рішення, Проведення глибокого економічного аналізу шкірного управлінського рішення, Спроможність розумно ризикувати і управляти ризиком, Зростання ролі маркетингу в бізнесі до ключевої1.

Перехід до ринкових відносин потребує глибоких зсувів в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне й першочергове використання якісних чинників економічного зростанню. Повинний бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності із всестороннє розвитими продуктивними силами й виробничими відношеннями, добро налагодженим господарським механізмом.

Розділ 1.

Економічна сутність формування й розподіли прибутків підприємства.

1. Джерела одержання прибутків для підприємства.

Чітка класифікація прибутків й витрат є базою обгрунтованого визначення чистого результату діяльності за визначений період. Крім цого, класифікація необхідна для: визначення, з якого джерела отримане основна частина прибутків й прибули звітного періоду, поділи виробничої собівартості продукції й невиробничих витрат, у тому числі витрат по керуванню й реалізації, а також витрат по фінансовій діяльності, поділи постійних й перемінних витрат з метою управлінського й фінансового аналізу.

Для визначення джерел одержання прибутків уся діяльність підприємства розділяється на: основну чи операційну діяльність (виробництво й реалізація продукції, робіт й послуг підприємства), фінансову діяльність (одержання кредитів й видача їхнім іншим підприємствам, доля підприємства в діяльності інших кампаній, операції підприємства на фінансових ринках, курсові різниці і ін.), надзвичайні з статтею (операції, що не є характерними для діяльності підприємства).

Такий розподіл дуже важливо, оскільки воно та дозволяє визначити, який питома ваги прибутків, отриманих як від основної діяльності підприємства, то й із інших джерел, особливо із таких, що узагалі не є характерними для діяльності даного підприємства й не можуть розглядатися як постійне джерело одержання його прибутків.

Таким чином, у системі фінансового керування необхідно матір такі показники:

Показники прибутків й прибули: чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) — це валовий виторг від реалізації за відрахуванням податку із додаткової вартості, акцизів, повернутих товарів й цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для наступного розрахунку показників прибутку і оцінки рентабельності підприємства, валовий прибуток від реалізації - чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства, прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток чи операційний збиток) — валовий прибуток від реалізації за відрахуванням витрат по керуванню й витрат по збуті. Цей показник відбиває вплив витрат по керуванню й збуту на фінансовий результат від реалізації, прибуток від фінансової діяльності - сальдо прибутків й витрат по фінансовій діяльності. Цей показник необхідний, у тому щоб відокремити прибуток від господарч-хазяйновит-виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибули, як одержання відсотків й дивідентів підприємством, операції із іноземною валютою і ін. прибуток від звичайної господарської діяльності - сума прибутків від основної господарської діяльності й прибутків від фінансової діяльності, надзвичайні прибутки, прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник є точкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку. Бухгалтерська (чи звітна) прибуток — це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна ціль визначення бухгалтерської прибули — показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік у тому і існує, щоб зібрати і опрацювати інформацію про прибутки й витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняття управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цієї цілі домоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподаткований прибуток — це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог, чистий прибуток (чистий збиток) — прибуток после сплати податку. У умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центрі уваги керуючого підприємства й фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робітники місця для його робітників, виплата дивідентів в акціонерній компанії[3].

Поділ виробничої собівартості й загальногосподарських витрат періоду, а також витрат по збуті необхідно, щоб оцінити, яку вплив на кінцеві результати зробила виробнича діяльність підприємства, а також його адміністративна й позавиробнича діяльності. Так, невисоке значення показника «Валовий прибуток від реалізації продукції» свідчить про ті, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес з метою підвищення його ефективності. Невисоке значення показника «Прибуток від основної діяльності» (операційний прибуток) при гарному рівні валового прибутку від реалізації відбиває проблеми підприємства в системі загальногосподарського керування виробничим процесом й збутом.

Поділ постійних й перемінних витрат важливо для цілей фінансового планування. Основна завдання туп на тому, щоб визначити, як повинні змінитися постійні й перемінні витрати при планованих темпах зростанню обсягу реалізованої продукції із урахуванням того, що лише перемінні витрати змінюються пропорційно зростанню чи падінню обсягу виробництва й реалізації.

Самий гарний менеджер мало чого зможе домогтися на ринку, якщо в підприємства, яким він керує, якщо серйозна хиба коштів. Російська практика дає цьому множина підтверджень. як часто російському менеджеру, як бездомному котові, припадає шукати собі хазяїна із товстим гаманцем. Тому завдання притягнення й максимального використання копійчаного капіталу — одна із ключових в українських сучасних умовах. Ос-кільки про притягнення й використання грошових ресурсів на короткі терміни (оборотних коштів) мова йтиме нижче, насамперед зупинимося на грошових витратах з довгим циклом освоєння — інвестиціях й капіталовкладеннях[4].

При створенні свого підприємства підприємець авансує майбутнє виробництво. Продукція ще не зроблена й, природно не реалізована, а визначені засоби й майно вже вкладені у формування виробничої структури. Авансування здійснюється у виді формування статутного капіталу, майна й коштів, що дозволяють приступити до реалізації проекту, що лежить в основі утворюваного підприємства. Промова далі йде про розширення статутного капіталу й реалізації інвестиційних проектів[5].

Інвестиційні операції, як відомо, — операції, заговорили українською у «язані із вкладенням коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. У комерційній практика розрізняють такі типи таких інвестицій: інвестиції у фізичні активи, що частіше називають інвестиціями в реальні активи (виробничі будинки й спорудження, а також будь-які види машин й устаткування із терміном служби более одного року), інвестиції в грошові активи (депозити в російських банках, облігації, акції і інші права на одержання грошових торб від інших фізичних й юридичних осіб), інвестиції в нематеріальні (незримі) активи (ціності, що одержуються фірмою в результаті проведення програм перенавчання чи підвищення кваліфікації персоналу, розробки торгових знаків, придбання ліцензії й т.п.).

Проблема притягнення із боці інвестицій, спроможних створити потужний імпульс для фінансового господарського розвитку підприємств, хвилює сьогодні більшість вітчизняних підприємців. Інвестиції потрібні усім, проте одержує їхнього далеко ще не кожний. Для фінансування основних засобів короткостроковий банківський кредит є винятком, а чи не правилом, оскільки заговорили українською у «язаний з ним ризик надзвичайно великий. Крім того, підприємствам припадає враховувати умови, на які воно та одержує інвестиції, бо якщо гроші отримані на невигідних умовах, підприємство ризикувати понести збитки, а ряді випадків й статі банкрутом.

З погляду одержуваної по що залучаються засобам віддачі для інвестора інвестиції можуть розділятися на[6]:

Субсидії, гранти, дотації від держави, який забезпечуються підприємства пріоритетних напрямків в економіці. Це — найбільше кращі інвестиції для розвитку.

Кошти із фіксованою сумою відсотка, що складаються із кредитів (банків, держави, підприємств, інших комерційних й некомерційних структур), облігацій (акціонерних товариств й держави), привілейованих акцій (акціонерних товариств відкритого типу). По кожному із позикових засобів виплачується визначений відсоток, що встановлюється для кредиту — у договорі позики, а облігацій й привілейованих акцій — у проспекті емісії.

Притягнуті засоби, на котрі виплачується дивіденд (дивіденди виплачуються пропорційно вкладенням у статутний фонд).

При розробці інвестиційного проекту важливо раціонально вибрати форми притягнення капіталу й насамперед визначити, чи нарощувати власний капітал, випускаючи цінні папери, чи залучити позиковий капітал. Основними формами по притягненню засобів на фінансування інвестиційного проекту для збільшення власного капіталу є такі інструменти фінансування: звичайні акції (цінні папери, що оформляють права на власний капітал компанії й мають тому особливе значення для оцінки його бухгалтерської вартості), привілейовані акції, що дають інвестору, у порівнянні зі звичайними акціями, визначені переваги (гарантовані дивіденди, переважні права при ліквідації компанії), боргові вол «язання із варрантами, що подають вол «язання компанії повернути кредитору визначену суму через фіксований термін й із узгодженою премією у виді відсоткового прибутку. Проте в ряді випадків подібні позички настільки рисковані, що не допомагає навіть підвищена прибутковість. Тоді перед тим добавляється варрант (декларація про купівлю акцій у межах фіксованого терміна по визначеній ціні). Кредитору винна бути повернена вся сума запозичених у нього засобів й, крім того, він може ще реалізувати свої вар ранті.

У рамках боргового фінансування існує п «ять основних типів кредиту: торговий кредит, що дається одною компанією інший при продажі товару под обіцянку про його майбутню оплату, банківський кредит, наданий банком (чи іншим фінансовим заснуванням) підприємству (фізичній особі) з метою фінансування тимчасових потреб підприємства, зокрема, фінансування сезонних потреб підприємства, фінансування тимчасово зрослої кількості товарно- матеріальних запасів, для помочі у фінансуванні тимчасово зрослого обсягу дебіторською заборгованістю, фінансування сплати податків, для помочі на покриття неординарних й достатньо значних витрат (наприклад, переїзд підприємства)[7]. Короткострокові позички можуть даватися комерційними банками, фінансовими компаніями, урядовими заснуваннями. Гроші на короткі терміни можуть бути отримані й за допомогою використання незабезпечених кредитних квитків терміном від одного до дів «ятьох місяців, що продаються компаніями, що мають стабільне положення й високий рейтинг. Практикується далі інвестиційний кредит, що, як правило, являє собою довгостроковий кредит, наданий з метою придбання землі, будинків, споруджень, устаткування і інших активів, що є по своїй природі скоріше «основними», а не «поточними» активами. Він може бути незабезпеченим, видаватися под заставу нерухомості, забезпечений правом арешту інших активів боржника у випадку несплати боргу. Інвестиційний кредит може даватися лізинговими компаніями, страховими компаніями, комерційними банками, ощадними банками, трастовими компаніями, утворювальними й добродійними заснуваннями, пенсійними фондами, індивідуальними інвесторами, андеррайтерами — учасниками ринку, що займаються перепродажем векселів, облігацій й заставних, а також урядовими заснуваннями.

Особистий кредит (споживчий) дається роздрібним торговцем, банком, фінансовою компанією окремій особі (наприклад, на купівлю їм якогось товару по окремому рахунку в українських магазинах й при продажі товарів тривалого користування, приміром, автомобілів чи побутової техніки). Застосовується також державний кредит, одержуваний різноманітними урядовими заснуваннями для виконання ними своїх обов «язків. Одержувачем позички виступають органи влади, урядові заснування.

Центральне запитання для менеджера, що одержує кредит — у розрахунку граничної процентної ставки, при якій кредит залишається для нього ефективним. Найбільше істотну роль серед названих вище джерел фінансування, по ступені убування їхньої частки в інвестиційних операціях, грають розширення акціонерного капіталу, позики, випуск облігацій. Отже, збільшення акціонерного капіталу є основною формою притягнення засобів для розвитку компаній в умовах ринкової економіки.

1.2. Розподіл прибутків підприємства.

Залучити засоби — один бік медалі. Друга — особливо важлива — використовувати грошові ресурси найбільше ефективно, оборотньо. як відомо, необхідно вчасно повернути авансовані засоби после виробництва й реалізації продукції. Всі наступні витрати после авансування вкладення засобів іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення в підприємство здійснюється із одержуваної в ході виробництва прибули, ті подібні вкладення приймають форму ре інвестування[8].

Авансування виробництва — процес формування статутного (тобто початкового) капіталу, інвестування виробництва — додаткові вкладення до статутного капіталу, ре інвестування — це додаткові вкладення, здійснювані із прибутку, одержуваної від виробництва товарів й їхньої наступної реалізації.

Вартість авансованого капіталу постійно зберігається в незмінному розмірі за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок амортизації капіталу. Процес амортизації - це триєдиний процес: списання зносу, тобто зменшення вартості використовуваного капіталу, умикання повного розміру списання в ціну товару, що провадиться за допомогою даного устаткування й призначений для реалізації, зарахування розміру внеску, включеної в ціну товару, на амортизаційний рахунок для зберігання розміру капіталу на старому рівні. Розмір цого амортизаційного рахунку повинний бути еквівалентний сумі вкладень чи авансованого капіталу.

Знецінення авансованого капіталу не відбувається, оскільки знос компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лише для функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, що авансований, але й не залучений у процес виробництва, знецінюється.

Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу в грошову форму у випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашення боргів). Поняття «неліквід», що існує в середовищі російських ділових людей, означає, що якась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад, неякісний товар, що не вдасться продати). Неліквідні засоби, зрештою, припадає списувати за рахунок прибули, що знижує ефективність виробництва, у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьому змісті самим ліквідним засобом є сам гроші[9].

По своєму функціональному призначенню капітал, як відомо, підрозділяється на два значні складових елементи — капітал основний й капітал оборотний. Засоби, вкладені в основний капітал, відшкодовуються поступово, частинами, протягом достатньо тривалого періоду години. Причому стосовно до шкірного елемента основного капіталу період Повернення вложенных засобів якщо розрізнений (у залежності від нормативного терміна його використання)[10].

У прагненні до успіхів підприємству припадає вирішувати велику дилему фінансового менеджменту: рентабельність чи ліквідність? — й найчастіше жертвувати чи тім, чи іншим у спробах сполучити динамічний розвиток з наявністю достатнього рівня коштів й високої платоспроможності. Праворуч в бо ліквідні утруднення й, відповідно, низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансову хворобу й неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливому нарощуванні обороту й швидкого освоєння ринку.

Роздивися для ілюстрації два приклади. перший з них показує, що для підприємств малого й середнього бізнесу високі темпи нарощування обороту спричиняють за собою підвищені ліквідні потреби. Інший приклад говорити про ті, що й для значних підприємств занадто бурхливі темпи зростанню обороту чреваті ліквідними труднощами. Нарешті обидва приклади свідчать про фундаментальне протиріччя, дилемі, що припадає дозволяти підприємствам на всіх етапах їхнього розвитки: чи діяльність рентабельна, чи вона приносити достатній рівень ліквідних засобів. Примирити одне із іншим важко, але й, як ми побачимо, можливо[11].

Приклад 1.

Візьмемо три підприємства, що знаходяться на різних стадіях розвитки: М («мале»), З («середнє») й ДО («значного»), див. таблицю 1.

Підприємство М із обсягом активу 10 тис. грн. й 10-тисячним річним оборотом перебуває в стадії навального «виходу із дитячих пелюшок». Середньорічний темп приросту обороту 30%, комерційний марж (рентабельність обороту) зростанні повільно: 3% у першому році, 5% у іншому році, 7% у третьому році, заті підприємство виграє на підвищенні коефіцієнта трансформації (оборотності активів): 1, 1,1 й 1,2 у першому, іншому й третьому роках відповідно[12].

Підприємство З із обсягом активу 500 тис. грн. й 750-тисячним оборотом знаходиться на шляху до зрілості. Оборот зростанні на 25% щорічно, комерційний марж стабілізувався приблизно на рівні 12%, коефіцієнт трансформації підтримується на рівні 1,5.

Підприємство ДО має обсяг активу 100 млн. грн. й річний оборот 160 млн. грн. Оборот зростанні на 10% у рік, комерційний марж складає 9%, коефіцієнт трансформації - 1,6.

Відповімо на запитання: у якому ступені в шкірного із цих підприємств необхідний приріст активів покривається наробленим нетто результатом експлуатації інвестицій? При цьому под нетто результатом експлуатації інвестицій (НРЕІ) будемо розуміти показник, що укладається з суми балансового прибутку й відсотків за кредит, віднесених на собівартість.

Таблиця 1.

[pic]

Покажемо, як отримані ці цифри, користуючи даними підприємства З, а потім дамо коментар до таблице1.

Новий обсяг активу отриманий на основі однієї із модифікацій широко застосовуваного у фінансовому плануванні й прогнозуванні методу: при незмінній структурі пасиву (а ми використовували саме таке допущення) темпи приросту обороту застосовні до темпів приросту обсягу балансу. Таким чином, обсяг активу підприємства З, збільшуючись на 25% у рік, зростає за трьох року із 500 тис. грн. до 977 тис. грн2.

Рівень економічної рентабельності активів отриманий перемножуванням комерційного моржеві й коефіцієнта трансформації: 12% (1,5 = 18%.

Для одержання суми дефіциту (надлишку) ліквідності необхідно спочатку обчислити сумарний НРЭИ за трьох року, а потім порівняти із ним суму приросту обсягу активу. Для розрахунку НРЭИ використана формула комерційного моржеві (КМ):

КМ = НРЭИ: ОБОРОТ (100 (НРЭИ = ОБОРОТ (КМ: 100.

Таким чином, НРЭИ Першого року складає 112,5 тис. грн., іншого року 140,6 тис. грн., третього року — 175,8 тис. грн. У сумі це 429 тис. грн. Далі: (977 тис. грн. — 500 тис. грн.) — 429 тис. грн. = 48 тис. грн.

Коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій складає (429 тис. грн.: 477 тис. грн.) = 0,9.

Подані в таблиці дані свідчать про ті, що: Підприємство М із найбільше бурхливими темпами приросту обороту протиставляє подвоєнню обсягу активів підвищену (завдяки високій швидкості оборотності засобів) економічну рентабельність активів. Алі, не дивлячись на це, лише 25% приросту активів фінансуються за рахунок внутрішніх джерел. Дефіцит ліквідності на покриття потреб зростанню підприємства складає 75% потрібного приросту активу, Підприємство З протиставляє подвоєнню обсягу активів підтримка високої рентабельності (притім, що обидва її елементи — й комерційний марж, й коефіцієнт трансформації - мають дуже пристойні значення). Проте й цьому підприємству не вдасться досягти повного покриття необхідного приросту активів. Дефіцит складає 10%, Підприємство До із найменшими темпами приросту обороту, але й із найбільше широким масштабом діяльності збільшує свої активи лише на одна третина й має более скромний рівень рентабельності, чим підприємство З. Доки якщо можливим підтримка 14,4%-ной рентабельності без серйозних структурних змін — це, звичайно, дуже складне запитання. Алі поки що підприємство утримує свої позиції, маючи надлишок ліквідності в 19,43 млн. грн., що з лихвою дозволяє покрити приріст активів.

Приклад 2.

Візьмемо підприємство ДО з приклада 1 й із рівним уже отриманий нами раніше коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій 1,6 з цим ж коефіцієнтом, але й розрахованим для 25%-ных темпів приросту обороту[13].

Найпростіші обчислення виявляють дефіцит ліквідності в сумі 26,7 млн. грн. замість старого надлишку в 19,43 млн. грн., а шуканий коефіцієнт знижується із 1,6 до 0,71 (комерційний марж — як й раніше 9%). Занадто швидкі для даного підприємства темпи зростанню обороту породили дефіцит ліквідних засобів замість їхнього надлишку. Якщо підприємство не збирається знижувати темпи нарощування обороту, то воно та винне зробити серйозні зміни своєї фінансової структури[14].

Ідея інтеУкраїниеренції (накладення) довгострокових й короткострокових цілей, феноменів й результатів діяльності підприємства підказуються самою логікою економічного процесу й реальної фінансової практики. Проте перейнятися цією ідеєю легко, а мистецтвом сполучити генеральну фінансову стратегію із оперативним керуванням фінансами підприємства володіють на перевірку не багато хТО. Більшість діє за принципом «крива виведе», й крива, дійсно виводить, але й, на шкода, над потрібне місце. Втім, жарти убік. Завдання й справді не із легких, тім понад, що кількісні параметри інтеУкраїниеренції недостатньо пророблені у фінансовому менеджменті. Алі тепер спробуємо розібратися хоча б в основних питаннях, рухаючись по двох головних напрямках: «Невідворотність інвестицій (постійні й перемінні витрати інвестиційного процесу (поточні фінансові потреби (структура капіталу підприємства», Фінансова усталеність підприємства (платоспроможність, ліквідність балансу, кредитоспроможність, рентабельність (балансові пропорції (фінансові коефіцієнти"[15].

Отже, напрямок перше.

Ризики, заговорили українською у «язані із тім чи іншим інвестиційним проектом чи цілим інвестиційним портфелем підприємства, можуть матір саму різноманітну природу й носити самий різний характер: можлива переоцінка, чи навпаки недооцінка майбутнього попиту на продукцію підприємства, що здійснило проект, можливо завищення, чи навпаки заниження рентабельності підприємства в результаті здійснення проекту, можливі, нарешті, технічні помилки при виборі того чи іншого проекту…

…й при всіх цих обставинах несприятливі наслідки, у принципі оборотні. Навіть у такому важкому випадку, як завищена оцінка попиту, можна круто змінити комерційну політику, необхідно підсилити контроль над дебіторською й кредиторською заборгованістю, посилити регулювання запасів сировини й матеріалів, не допускаючи їхній перенакоплення. При недооціненому попиті треба зосередитися на вишукуванні джерела фінансування додаткових перемінних, а також, дуже можливо, й постійних витрат. Колі не виправдуються надії на високу рентабельність, адміністрація винна вжити заходів до нейтралізації занадто оптимістичних дивідендних обіцянок акціонерам. Якщо ж рівень рентабельності перевершує чекання, акціонери вправі дорікнути керівників підприємства в перестраховці, але й, швидше за не все стануть заперечувати ані проти підвищення абсолютної норми дивідентів, ані проти дохідних довгострокових фінансових вкладень надлишків засобів.

Є лише один дійсно катастрофічний ризик: це ризик відмови від інвестування як такого. Рано чи пізно, але й неминуче підприємство настигаєтся падінням конкурентноздатності, фізичним й моральним старінням устаткування, невідповідністю характеристик готової продукції вимогам ринку.

Відмова від інвестицій рівносильна дезінвестиціям. Можна урізувати занадто амбіційний проект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих часів, можна спорудити хитромудру модель фінансування проекту, але й не можна перекреслити слово «проект».

Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді із Великим Законом убування граничної корисності й граничної продуктивності чинників виробництва:

«Збільшення перемінних витрат Веде до збільшення обсягу виробленої продукції, виторги від реалізації й прибули лише до визначеного грнежу, за яким додаткова продукція і економічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат, починають знижуватися. Це відбувається бо усі нові й нові «дози» перемінних витрат із «єднуються із щодо розмірами, що зменшуються, постійних витрат, раціональне сполучення між постійними й перемінними витратами порушується, й підприємство не може далі збільшувати виторг й прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат"[16]. Виробничникам до болю знайома ситуація, коли стільки ані привнось додаткової сировини й (чи) робочої сили у виробництво, випуск не якщо рости через нестачу устаткування, виробничих й інших помешкань, скромних можливостей організації виробництва. Коли, а що, що навколо одного старого верстата клопочеться ціла армія робітників, й ще із надлишковою кількістю найкращої сировини? Обсяг виробництва про «єктивно обмежується технічними можливостями застосовуваного устаткування. А який зміст нарощувати про «їм виробництва, вливаючи в нього колосальні витрати на сировину, якщо підприємство в своєму розпорядженні відповідну комерційну інфраструктуру для реалізації готової продукції? Ми можемо продовжувати ці марні нарікання, поки не підведемося на непохитну позицію сприйняття інвестицій як стрибка постійних витрат[17]. Життя підприємства йде періодами від одного стрибка постійних витрат до іншого (до речі говорячи, у фінансовому менеджменті ці періоди називаються короткостроковими). На графіку (малий. 1), що ілюструє це положення, постійні витрати подані горизонтальними лініями, а перемінні похилої.

Кожна чергова доза інвестицій чи, що ті ж, кожний заговорили українською у «язаний із інвестиціями стрибок постійних витрат Веде до збільшення питомої ваги постійних витрат у загальної з сумі й до зростання сили впливу операційного важеля із усіма випливаю чими із цого последствиями1.

дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в бо будь-яка зміну виторгу від реалізації завжди породжує более сильна зміну прибули.

На малий. 1 приведено принципова схема копійчаного обігу підприємства. Фрагмент за участю операційного важеля виділений масними лініями.

Нехай, наприклад, виторг від реалізації в першому році складає 11 000 тис. грн. при перемінних витратах 9300 тис. грн. й постійних витратах 1500 тис. грн. (у сумі 10 800 тис. грн.). Прибуток дорівнює 200 тис. грн. Припустимо далі, що виторг від реалізації зростає до 12 000 тис. грн. (+9,1%). Збільшуються на тих ж 9,1% й перемінні витрати. Тепер смердоті складають 9300 тис. грн. +846,3 тис. грн. = 10 146,3 тис. грн. Постійні витрати не змінюються: 1500 тис. грн. Сумарні витрати рівні 11 646,3 тис. грн., прибуток ж досягає 357,7 тис. грн., що на 77% понад прибули минулого року. Виторг від реалізації збільшився усього на 9,1%, а прибуток — на 77%.

Напрямок друге.

Фінансова усталеність підприємства припускає сполучення чотирьох сприятливих характеристик господарч-хазяйновит-фінансово-господарського положення підприємства: Високої платоспроможності, тобто спроможності справно розплачуватися за своїми обов «язками, Високої ліквідності балансу, тобто достатнього ступеня покриття позикових пасивів підприємства активами, що відповідають по термінах оборотності в гроші на розрахунковому рахунку термінам погашення вол «язань. Високої кредитоспроможності, тобто гідної спроможності відшкодування кредитів з відсотками і іншими фінансовими витратами, Високої рентабельності, тобто значної прибутковості, що забезпечує необхідний розвиток підприємства, гарний рівень дивідентів й підтримка курсу акцій.

Таким чином, підводячи результат, можна виділити такі напрями підвищення фінансової ефективності підприємства:

Розподіл прибутків за рахунок раціональних управлінських рішень (насамперед — «наведення порядку» й перехід на технологію керування за результатами). Подібні зміни реалізуються звичайно усього за 2−4 місяця й спроможні дати до 20% приросту ефективності.

[pic]

Структурні зміни за рахунок корінного удосконалення асортиментної політики (зниження частки негідно рентабельної продукції) й технічної політики (зменшення питомої ваги застосування неефективної техніки й технології). Реалізуються ці міри за 5−8 місяців й можуть дати до 40% підвищення ефективності.

Формування інноваційних процесів, включаючи створення й впровадження нових ефективних послуг, продуктів, технологій (у тому числі технологій й систем стратегічного керування змінами), економічних механізмів й т.д. Реалізація цих змін потребує до року — півтора. Через рік смердоті можуть дати приблизно 10−20% приросту ефективності, через 2 року — до 60−70%. Надалі - до 30% щорічно протягом 2−3 років1.

Останній, інноваційний шлях використання прибутків підприємства — Єдиний, що не є одноразовим заходом, а спроможний забезпечити постійна приріст економічних результатів й відповідно підгримувати конкурентноздатність фірми.

1.3. Податкова система регулювання прибутків.

Можна добро потрудитися на ринку, заробити багато грошей й позбавитися їхньої основної частини не через напад гангстерів, а результаті необхідності сплачувати надмірні податки. Не треба проводити які фундаментальних досліджень, щоб переконатися, що в України в даний годину має місце податковий хаос, що Веде до постійного підвищення цін, доти, що за хиби податкового механізму розплачується населення, несуть величезні втрати підприємства. За даними Міністерства фінансів УКРАЇНИ, частка податкових й інших обов «язкових платежів у валовому внутрішньому продукті, що складав у 1991 році 31,8%, а 1993 — 47,8%, у даний годину істотно перевищує половину ВВП. У світовій науці обгрунтована верхня межа податкового вилучення, за яким пропадає підприємницький інтерес до бізнесу. При цьому розвиток економічних відношень йде за одним із двох можливих сценаріїв: чи ділова активність згортається, чи спостерігається масове ухиляння від сплати податків. Така межа здобула назву кривої Лафета й складає 30−35% підприємницького прибутку. У свою чергу, явище, при якому зі збільшенням податкової ставки починає падати відносна, а потім й абсолютна сума що збираються податків, здобуло назву ефекту Оливера-Танці1.

У тієї ж годину не можна сказати, що держава не шукає шляху для виходу з ситуації, що створилася. Шляхом уведення пільг для підприємств, держава починає спроби знизити податковий тиск. Пільги для шкірного підприємства індивідуальні й залежать від можливості інтерпретації господарсько — фінансової політики, а також реструктуризації діяльності організації. Найбільше ефективно застосування пільг над чистому виді, а сполученні із іншими прийомами, організаційними, фінансовими, бухгалтерськими. Зупинимося на деяких з федеральних пільг для малого підприємництва, що реально застосувати в роботі фірми. Постанова Заради міністрів РРФСР від 18 июля 1991 р. № 406 «ПРО заходь для підтримки й розвитку малих підприємств у РРФСР». Малі підприємства в перший рік експлуатації можуть списувати додатково амортизаційних відрахувань до 50% початкової вартості основних фондів з термін служби понад трьох років, а також робити прискорену амортизацію активної частини виробничих фондів2.

Закон УКРАЇНИ від 13 грудня 1991 р. № 2030−1 «ПРО податок на майно підприємства» (з змінами й доповненнями). Зазначеним податком не оподатковується майно створених підприємств протягом одного року после їхньої реєстрації, за винятком створених на базі ліквідованих (реорганізованих) підприємств, заснувань й організацій, їхніх філій й структурних подрозділів3.

За Законом УКРАЇНИ від 20 грудня 1991 р. № 2071−1 «Про інвестований податковий кредит» малі підприємства мають декларація про одержання інвестиційного податкового кредиту у виді відстрочки податкового платежу й зменшення податку із прибутку на 10% від ціни закупленого й введеного в дію обладнання4.

Закон України від 27 грудня 1991 р. «ПРО податок з прибутку підприємств й організацій» й Ліст Державної податкової служби від 13 березня 1996 р. № вГ-6−02. 1−77. На цій основі при визначенні оподаткування прибутку виключається прибуток, спрямований на будівництво, реконструкцію й відновлення основних виробничих фондів, освоєння нової техніки й технологій, у Перші два рокта роботи не сплачують податок з прибутку підприємства по виробництву товарів народного споживання, будівельні, ремонтно-будівельні й виробляючі будівельні матеріали за умови, якщо виторг від зазначених видів діяльності перевищує 70% загальної суми виторгу від реалізації продукції. При цьому початком роботи рахується день реєстрації підприємства. Дана пільга не стосується підприємств, створених на базі ліквідованих підприємств, їхніх філій й структурних подрозділів1.

Податок з прибутку по ставці, зменшеної в півтора разу, вол «язані сплачувати банки, що надають не менше 50% загальної сукупності кредитів селянським (фермерським) господарствам, колгоспам, радгоспам й іншим сільськогосподарським підприємствам, підприємствам, що переробляють сільськогосподарську продукцію, а також малим підприємствам (за винятком здійснюючих постачальницько-збутову, торгову чи закупівельну діяльність), а також страховики, який не менше 50% страхових внесків за звітний період отримано від страхування майнових інтересів селянських (фермерських) господарств, колгоспів, радгоспів й інших сільськогосподарських підприємств й малих підприємств. Крім того, звільнена від оподатковування прибуток, що спрямовується в якості добровільних внесків у Фонд підтримки підприємництва й розвитки конкуренції. По малих підприємствах суми податку із додаткової вартості, сплачені при придбанні основних засобів й нематеріальних активів, відраховуються в повному обсязі при запровадженні в експлуатацію основних засобів й прийнятті на урахування нематеріальних активів.

По проекті нового Податкового кодексу стосовно до малого бізнесу якщо використаний податок, що вноситися разове, за принципом плати за патент. Він визначається по спрощених показниках суб «єктами Федерації, на федеральному рівні встановлюється лише його максимальну межу.

Більшість вітчизняних підприємств систематично відчувають колосальні фінансові трудності. Російське податкове законодавство не відрізняється ліберальним підходом до підприємств, що відчувають фінансові утруднення. На перший погляд, в умовах ринкового господарства державу не винне робити податкових знижок для компаній й фірм, що не зуміли правильно організувати свій бізнес й в результаті цого виявилися неплатоспроможними. Проте, із огляду на масовий характер неплатежів у російській економіці, заподій походження цого явища, випливає із особливою обережністю застосовувати загальні норми податкового законодавства до конкретних підприємств. На сьогоднішній біля податкових законах є лише деякі непрямі положення, що можна роздивитися в якості визначених знижок підприємствам, що несуть збитки й відчуває фінансові трудності. До таких положень ставляться: Дозвіл обчислювати суму належних до сплати податку із додаткової вартості й податку із прибутку виходячи із фактичних цін реалізації у випадку неможливості реалізувати продукцію, роботи й послуги по цінах вище собівартості. Це обкладення при дотриманні встановлених законом правил дозволяє підприємствам, продукція які не приносити їм достатнього виторгу, не вносити до бюджету податок з прибутку, а, по податку із додаткової вартості виводити негативну різницю у взаємовідносинах з бюджетом. Дозвіл спрямовувати на покриття збитку (протягом п «ятьох років з моменту його виникнення) прибуток поточного року за умови, щоб що спрямовуються на ці цілі суми не зменшували розмір податку із прибутку более ніж на 50%. Крім того, попередньою умовою для застосування такого роду пільг є повне використання на покриття збитків минулого років суми наявних у підприємств резервів. Звільнення від сплати податку із прибутку й податку із додаткової вартості коштів й інших активів, отриманих у результаті аукціонів, інвестиційних торгів й інвестиційних конкурсів. Ця пільга має ставлення до неплатоспроможних підприємств у зв «язку із тім, що смердоті, як правило, гостро потре бувають в інвестициях1.

Розділ 2. Техніко-економічна характеристика підприємства ВАТ ТТП «Орбіта».

2.1. Джерела прибутків для акціонерного товариства (випуск акцій, облігацій, векселів, одержання прибутку, використання банків, інвестиційних фондів).

Закрите акціонерне товариство торгово-технічне підприємство «Орбіта» (ВАТ «Орбіта») створено в порядку реорганізації державного підприємства ВТТЦ «Орбіта» 15 января 1993 року, це підприємство має в складі акціонерів юридичних й фізичних осіб, контрольний пакет акцій належить юридичній особі. Місце розташування підприємства: м. Воронеж, вул. Донбасська, 1. ВАТ «Орбіта» являє собою фірму по складанню, продаж і обслуговуванню комп «ютерів, побутової техніки, здійснює роботу із наданню підприємствам й фізичним особам транспортних послуг, має три роздрібних магазини (торгівля побутовою технікою, запасними частинами для побутової техніка, торгівля продуктами харчування). До складу ВАТ «Орбіта» входити сертифікований сервісний центр по установці, ремонту і обслуговуванню контрольно-касових машин й апаратів. Крім цого, фірма виконує роботи із навчанню й підготуванню фахівців з ремонту і обслуговування контрольно-касових машин й аппаратов1.

ВАТ «Орбіта» створена відповідно до чинного законодавства УКРАЇНИ про акціонерні товариства:

Законом України «ПРО власність у РРФСР» від 24 грудня 1990 р., Законом України «ПРО підприємства й підприємницьку діяльність» від 25 грудня 1995 року (у частині, що регламентує державну реєстрацію підприємства). Законом України «Про іноземні інвестиції в РРФСР» від 4 июля 1991 року. Постановою Заради міністрів РРФСР «Про твердження Положення про АТ» від 25 грудня 1990 року № 601. Постановою уряду України «Про твердження Положення про випуск цінних паперів й фондових бірж в Україні» від 28 грудня 1992 года.

Статутний капітал розділений на прості іменні акції (за кількістю фундаторів)2. Зміна розміру статутного капіталу провадиться за рішенням Загального збори акціонерів. Збільшення статутного капіталу провадиться шляхом додаткового випуску акцій по номінальній вартості не нижче вартості акцій початкового випуску, збільшення номінальної вартості акцій. Статутний капітал може бути зменшений за допомогою зниження номінальної вартості акцій, шляхом скорочення числа акцій й вилучення їхнього із обороту із виплатою платежів, що належати власникам акцій. Рішення про зміну статутного капіталу набирає сили із моменту прийняття його Загальним збори, за умови повідомлення про це органу, що проводити реєстрацію підприємства. Майно ВАТ «Орбіта» складають основні фонди і оборотні кошти, а також інше майно, вартість якого відбивається на його самостійному балансі. Джерелом майна ВАТ «Орбіта» є власні й позикові засоби. До власних засобів ставляться: статутний капітал, фонди, утворювані із чистого прибутку, засоби, отримані на оплату робіт, послуг чи іншої діяльності, не забороненої законом, прибуток від цінних паперів, дотації й безоплатні добродійні внески.

Прибуток товариства підлягає оподатковуванню в порядку, передбаченому чинним законодавством. Прибуток, що залишається в ВАТ «Орбіта» после сплати податків й інших платежів у бюджет, надходить у повне його розпорядження й використовується товариством самостійно. ВАТ «Орбіта» може про «єднати частину свого майна із майном державних, кооперативних й інших організацій для спільного виробництва товарів, виконання робіт й надання послуг.

У ході вивчення документації ВАТ «Орбіта» був встановлена, що в товаристві бездокументна форма випуску акцій, тобто цінні папери не випущені, а це припускається. Варто додати, що акціонерне товариство протягом усього періоду діяльності за рішенням загального збори акціонерів не розподіляє дивіденди між акціонерами, а весь прибуток від господарської діяльності, после сплати податків, направляється (інвестується) на подалі розширення діяльності товариства. Відповідно, ані про котрі дивіденди промова не йде. Щоправда, справедливо якщо сказати скоріше не про інвестування, а про ре інвестування, бо, фактично акціонери ре інвестують належну їм частку прибули (дивіденди) знову у своє товариство.

2.2. Особливості розрахунків за фінансові й трудові ресурси, енергоживлення.

Для наочності роздивимося період діяльності ВАТ «Орбіта» у період з 1996 р. по 1998 р.

На вушко 1996 р. великою хибою фірми (особливо для тихий підрозділів, що займалися роздрібною торгівлею й наданням платних послуг населенню) було б її невдале розташування й хиба засобів реклами. Колі підприємство починало працювати, місце розташування рахувалося прийнятним, оскільки фірма займалася лише ремонтом комп «ютерів й побутової техніки. Проте в міру зростанню, фірма усє понад й понад стала займатися продажами й консалтингом. Вона також стала маштабніше займатися сервісом й в даний годину підписала сервісні контракти із представництвами в м. Воронеж фірм Sony, Samsung, Daw Electronics.

ВАТ «Орбіта» переростила у фірму, що ринеться до нових цілей, й, щоб реалізувати це, необхідно було б переїхати

Був розроблений проект визначення обсягу фінансування для переїзду й розширення активності.

Початкові інвестиції:

Устаткування …18 390 у.е.1.

Система IBM

Система AT& T

Комодор 128

Комп «ютер P133

Принтер

Монітор NEC

Кабельна система

Принтер Toshiba

Портативний комп «ютер

Реклама … … 7350 у.о.

Рекламні оголошення в газеті «Моє»

Рекламні оголошення в газеті «Камелот»

Недорогі сувеніри для урочистого відкриття

Радіореклама

Поштові витрати

Меблі … …3100 у. о.

Крісла

Комп «ютерні столи

Полки

Довідники

Декоративні рослини

Рекламні вивіски … … 2000 у.о.

На тролейбусі

На будинку

Зразки комплектуючих виробів … … 500 у.о.

Дискети

Кабелі

Блоки харчування із захистом від викидів напруг

Канцелярські приналежності … … 00 у.о.

Книги урахування продажів

Книги урахування ремонтів

Ручки

Штемпелі

Поштові марки

Скріпки

Орендна плату перший місяць … … 2000 у.о.

Зарплата за трьох місяця … … 0500 у.о.

Управлінський персонал 2500 у.о.

Консультант 1000 у.о.

Оборотний капітал … … 8000 у.о.

Установка телефону … …575 у. о.

Транспортні витрати за трьох місяця … 000 у.о.

Страхування виробництва за перший місяць … 200 у.о.

Страхування автобуса і оплата бензину … 285 у.о.

Різне (витрати по чеках) … … … 500 у.о.

РАЗОМ загальні початкові витрати … 56 500 у.о.

Щомісячні витрати.

Оренда (включаючи комунальні послуги) … …2000 у.о.

Зарплата … …5000 у.о.

Реклама … …1000 у.о.

Телефонні витрати … … 15 у.о.

Транспортні витрати … … 000 у.о.

Страхування виробництва … …200 у.о.

Канцтовари … … 50 у.о.

Страхування автомашини і оплата бензину … 285 у.о.

Загальні щомісячні витрати …9950 у. о1.

ВАТ «Орбіта» — це працююче динамічне підприємство, що на аналізований період відчуває трудності, заговорили українською у «язані із місцезнаходженням. У підприємства гарна репутація, зароблена за рахунок порядності, серйозна підтримка із боці клієнтів, але й для досягнення потенційних можливостей фірмі необхідно нове місце.

Центральний Будинок побутових послуг був обраний у якості нового місця, оскільки цей заклад має велику рекламну компанію й ВАТ «Орбіта» хотіла б прийняти в ній участь.

Споживачі, що доставляють свої комп «ютери для обслуговування на фірму, й тих, хто купують комп «ютерні системи в ВАТ «Орбіта» будуть дуже задоволені запропонованим обслуговуванням. Ріст якщо забезпечуватися за рахунок більшої кількості замовників, що знають про таке привабливе обслуговування. Розміщення фірми ВАТ «Орбіта» у Центральному Будинку побуту дозволити їй цілком реалізувати свій потенціал й продовжить шлях до відкриття подібних відділень фірми в інших місцях. Існуючі товарно-матеріальні запаси приведені в табл. 2.

Аналіз беззбитковості проведемо на підставі даних для створення нового місцезнаходження (в у.о.):

Таблиця 2. Існуючі товарно-матеріальні запаси.

[pic]

Загальні щомісячні постійні витрати … …9950

Приблизні щомісячні перемінні витрати … … 50

разом … …10 200

Для беззбиткової роботи необхідно щомісяця продавати:

64 штуки IBM P133 чи 158,18 (прибуток)

29 штук портативних IBM P133 чи 348,00 (прибуток)

18 штук IBM Server 557,00 (прибуток)

15 штук систем IBM, 15 принтерів, 11 235,00 (прибуток) комп «ютерів P133, один комп «ютер

IBM Server, 2 портативних P133

як очевидно, сюди входять лише продажі самих комп «ютерів. Природно, що існує маса комбінацій комп «ютерів, програмного забезпечення й послуг, що дозволяти ВАТ «Орбіта» забезпечувати беззбитковість кожний місяць. Вищезгадана апаратура проект, що показує, що варто продавати, щоб домогтися беззбитковості, проте фірма ринеться до більшого. перший новий магазин мережі планувалося відчинити протягом Першого року после переїзду ВАТ «Орбіта».

Тепер роздивимося планові й фактичні показники (табл. 3, 4, 5) сформовані в 1996—1998 р.м.

Таблиця 3. Баланс прибутку й збитків на 1996 рік1.

[pic]

Новий магазин планувалось відчинити 1997-го року. Пізніше в нас якщо можливість порівняти планові й фактичні показники роботи ВАТ «Орбіта».

Прибуток на що інвестується капітал.

Новий магазин.

Рік Чистий прибуток

1996. 54 450

1997. 60 220

1998. 131 888

Загальний чистий прибуток 246 558

Початкові інвестиції 50 000

Вартість нового обладнання 56 500

Витрати на переїзд включені у вартість нового обладнання. Разом інвестицій (ре інвестицій) 106 500.

Чистий прибуток за відрахуванням інвестицій:

246 558 — 106 500 = 14 058.

Чистий фактичний прибуток для інвестора до кінця 1996 року повинний був скласти 14 058 у.о., тобто Процентна (кредитна) ставка для інвестора складі 31,5% від початкової суми інвестицій 106 500 у.е. Інвестору прийдеться чекати майже трьох року, щоб дістати прибуток, але й до кінця цого періоду вон складі 31,5% від його інвестицій1.

Таблиця 4. Прогноз продажів до кінця 1997 року.

[pic]

Таблиця 5. Прогноз продажів на 1998 рік.

[pic]

Цифри в цій таблиці відбивають прогноз збільшення продажів на 41% у порівнянні із 1996 фатальністю, у ці розрахунки включена комісія торгового персоналу. Очікуваний прибуток за 1997 рік повинний був скласти 60 220 у.о.

Таблиця 6. Прогноз продажів на 1999 рік.

[pic]

Цифри в таблиці 6 відбивають прогноз збільшення продажів на 30% у порівнянні із 1998 фатальністю відповідно до оцінок фірми ВАТ «Орбіта». Очікуваний чистий прибуток за 1999 рік складі 131 888 у.о.

На шкода, плановані фірмою ВАТ «Орбіта» результати не зовсім співпали із реальним життям. Найбільше сильна розбіжність відбулася за результатами четвертого кварталу 1998 року й результатам Першого кварталу 1999 року.

Таблиця 7. Аналіз планованих й фактичних результатів діяльності ВАТ

«Орбіта» за період 1996 — 1998 р.м. й початку 1999 року.

|Квар| | | | | | | | | | | |таль |Валови| |Валів| |Валів| |Постій| |Чистий| | |1997|й | |й | |ий | |ані | |прибут| | |1998|обсяг | |витра| |прибу| |витрат| |прибл | | |1999|продаж| |ти | |струм | |і | | | | | |ів | | | | | | | | | | | | План | Факт | План| | План| Факт| План | Факт| План | Факт | | | | | |Факт| | | | | | | | I | 70 000| 70 000| | | | | 30 600| | | 0 | | | | |57 000|5500|13 000|15000| |15 000|-15 600| | | | | | |0 | | | | | | | | II | | | | | | | 30 600| | 3400 | 12 400| | |120 000|125000|86 000|8300|34 000|42000| |29 600| | | | | | | |0 | | | | | | | | III| | | | | | | 30 600| | 16 575| 31 575| | |161 000|171000|11 382|1098|47 175|61175| |29 600| | | | | | |5 |25 | | | | | | | | IV | | | | | | | 30 600| | 24 275| 49 275| | |195 000|215000|14 012|1361|54 875|78875| |29 600| | | | | | |5 |25 | | | | | | | | I | | | | | | | 40 800| | 15 055| 43 655| | |202 025|232025|14 617|1471|55 855|84855| |41 200| | | | | | |0 |70 | | | | | | | | II | | | | | | | 40 800| | 15 055| 45 655| | |202 025|232025|14 617|1451|55 855|86855| |41 200| | | | | | |0 |70 | | | | | | | | III| | | | | | | 40 800| | 15 055| 39 655| | |202 025|232025|14 617|1511|55 856|80855| |41 200| | | | | | |0 |70 | | | | | | | | IV | | | | | | | 40 800| | 15 055| | | |202 025|172025|14 617|1501|55 855|21855| |41 200| |-19 345| | | | |0 |70 | | | | | | | | I | | | | | | | 48 500| | 32 972| 1873 | | |292 401|222401|21 052|1805|81 472|41873| |40 000| | | | | | |8 |28 | | | | | | | | II | | | | | | | 48 500| | 32 972| | | |292 401| |21 052| |81 472| | | | | | | | | |8 | | | | | | | | | III| | | | | | | 48 500| | 32 972| | | |292 401| |21 052| |81 472| | | | | | | | | |8 | | | | | | | | | IV | | | | | | | 48 500| | 32 972| | | |292 401| |21 052| |81 472| | | | | | | | | |8 | | | | | | | |

Щоб более наочно побачити розбіжності в планованих й отриманих результатах, звернемося до діаграми 1, на якій приведені дані по планованому й чистому фактичному прибутку ВАТ «Орбіта». Період з I кварталу 1997 року по період III кварталу 1998 року фактичні результати вище планованих очевидно за рахунок того, що при розробці бізнес плану враховувався лише продажів комп «ютерів, але й на практику, крім торгівлі, на новому місці відразу ж стали надаватися й платні послуги — це очевидно на графіку. Після III кварталу 1998 року фактичні результати різко погіршилися в порівнянні із плановими — 17 серпня 1998 року саме прийшлося на третій квартал, але й в третьому кварталі ще не відбулося різкого падіння прибули, бо наслідки кризи яскраво відбилися лише на IV кварталі. У першому кварталі ситуація декілька поліпшилася, але й ще дуже далека від планованої - це заговорили українською у «язано із тім що ринок комп «ютерів сильно залежить від курсу гривні до долара. Алі, безумовно, ситуація не безнадійна. Підприємству ВАТ «Орбіта» можна був б, наприклад, скористатися деталями й комплектуючими виготовленими в країнах Південної й Південносхідної Азії, щоб декілька згладити різке падіння курсу гривні стосовно долара, й, відповідно негаразд різко підвищувати ціни зважується на власну продукцію.

Більш болісно сформована ситуація вдарила по інвесторах — зробити прогноз на подальші перспективи ринку комп «ютерів фірми IBM, AST, AT&T у сформованій ситуації складно. Більш того, очікується тимчасового скорочення чи навіть повного відходу цих фірм з російського ринку комп «ютерів. Тому підприємству ВАТ «Орбіта» необхідно терміново підготувати новий інвестиційний план, продумати варіанти скорочення витрат, можливо часткового перепрофілювання торгівлі. Початок роботи місцевої електронної промисловості дасть підприємству можливість висновку договорів на сервісне обслуговування уже російської техніки, на шкода, кількість що випускається продукції місцевими фірмами невелика1.

У даному випадку акціонери, розподіляючи прибуток на нові інвестиції у своє підприємство, не здобули планованих результатів. Залишається сподіватися, що кризу серпня 1998 року явище із розряду форс мажорних й в подальшій своїй діяльності акціонери, реінвестуя прибуток у ВАТ «Орбіта» будуть более щасливі.

2.3. Напрями використання прибули на підприємстві (економіко- математичні методи).

Роздивимося напрями використання прибули на підприємстві за допомогою економіко-математичних методів.

Умова задачі.

Поставлено таку економічну ситуацію. ВАТ «Орбіта» здійснює складання виробів двох типів, А й У. При цьому використовуються комплектуючі чотирьох видів. Витрата комплектуючого шкірного виду на виготовлення одиниці виробу й запас комплектуючих задані в таблиці.

[pic]

Випуск виробу, А приносити 3 грошові одиниці, У — 2 грошові одиниці. Скласти план виробництва, що забезпечує максимальний прибуток. а) скласти математичну модель задачі, б) пояснити зміст цільової функції і обмежень.

Рішення2: а) Математична модель.

2х1 + 3×2 (21×1 (4×2 (6

2х1 + х2 (10×1 (0×2 (0

б) Сумарна витрата шкірного виду сировини все випуск не повинний перевищувати заданого обмеження. в) Вирішити завдання симплексним методом.

Перетворимо нерівності в рівності, для цого введемо чотири додаткові перемінні.

2х1 + 3×2 + х3 = 21×1 + х4 = 4×2 + х5 = 6

2х1 + х2 + х6 =10 f = 3×1 + 2×2 + 0(х3 + 0(х4 + 0(х5 + 0(х6 (max перепишемо у виді систем 0 рівнянь

0 = 21 — (2×1 + 3×2 + х3)

0 = 4 — (х1 + х4)

0 = 6 — (х2 + х5)

0 = 10 — (2×1 + х2 + х6) f = 0 — (-3×1 — 2×2 — 0(х3 — 0(х4 — 0(х5 — 0(х6)

Система рівнянь може бути записана у виді векторної рівності:

0 = У — (А1×1 + А2×2 + А3×3 + А4×4 + А5×5 + А6×6)

У — вільні члени

А1… А6 коефіцієнти при перемінних х1… х6

Лінійна форма має вид: f = с1×1 + с2×2 + с3×3 + с4×4 + с5×5 + с6х6

Вектори А3, А4, А5, А6 складають базис.

Складаємо першу симплекс таблицю:

[pic]

Рішення: х1 = 0, х2 = 0, х3 = 21, х4 = 4, х5 = 6, х6 = 10 f = 0

Бо в індексному рядку є негативні елементи — рішення не є оптимальним.

А1 вводимо в базис замість вектора А4

[pic]

Рішення: х1 = 4, х2 = 0, х3 = 13, х4 = 0, х5 = 6, х6 = 2 f = 12

Бо в індексному рядку є негативні елементи — рішення не є оптимальним.

А2 вводимо в базис замість вектора А6

[pic]

Рішення х1 = 4, х2 = 2, х3 = 7, х4 = 0, х5 = 4, х6 = 0 f = 12

Бо в індексному рядку є негативні елементи — рішення не є оптимальним.

А4 вводимо в базис замість вектора А3

[pic]

Рішення х1 = 2,25, х2 = 5,5, х3 = 0, х4 = 1 ѕ, х5 = Ѕ, х6 = 0 f = 17,75

У індексному рядку немає негативних елементів, отже, подалі збільшення значення лінійної форми неможливо ми здобули оптимальну програму1.

Максимальний прибуток досягається при виготовленні Першого виду продукції 2,25 у.о., а іншого 5,5 у.о.

Бо не був задана умова цілочисельності, такі значення припустимі, наприклад, у якості умовних одиниць — тисяч штук.

Розділ 3. Основні напрями підвищення ефективності виробництва в умовах переходу до ринкової економіки.

3.1. Основні напрями зниження витрат підприємства в умовах ринкової економіки.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва — це техніка, технологія, організація виробництва1.

Техніка (машини, механізми, автоматизовані системи керування виробництвом й т.п.) дозволяє механізувати і автоматизувати виробництво. Прийнято розрізняти часткову й комплексну механізацію і автоматизацію.

Часткова механізація — початкова форма механізації, що характеризується заміною ручної роботи машинами на окремих процесів виробництва, головним чином на основних. При комплексній механізації виробництва ручна праця відсутніх. При частковій автоматизації окремі операції й процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмами і устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя роботи працюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючої системи.

Найбільше ефективні верстати-автомати, гнучкі виробничі системи в окремих випадках підвищують продуктивність роботи в розмірі 5 — 10 разів, й навіть у 20 разів. У результаті цого зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельність виробництва й якість продукції.

Технологія як наука про засоби й методи переробки сировини виникнула в зв «язку із розвитком значної машинної промисловості. До дійсного години технологія промислового виробництва виростив у самостійну галузь знань, нагромадила великий теоретичний й практичний матеріал. З описової - вона перетворилася в точну науку, засновану на вітчизняних й закордонних відкриттях й винаходах, передового досвіді. Технологія впливає на удосконалювання виробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої й рутинної праці.

У результаті такого тісного зв «язку із виробництвом технологія стала радикально впливати на зниження витрат живої й матеріалізованої праці.

Технологічним процесом називається послідовна зміну форми, розмірів, властивостей матеріалу чи напівфабрикатів з метою одержання виробу відповідно до заданих технічних вимог. Технологічна дисципліна тісно заговорили українською у «язана із такими економічними дисциплінами, як економіка підприємства й підприємництва, менеджмент, економіка й керування науково-технічним прогресом й ін.

Зв «язок технології із економікою виявляється, наприклад, через ставлення в процесі виробництва. Ставлення, що охоплюють взаємодії всіх різноманітних компонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу роботи, називаються технологічними. Вони укладаються до системи взаємодії «людина — наука — техніка — виробництво — економіка». Наука й техніка є засобами збільшення виробничих можливостей.

З економічної точки зору лише тих технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільше повному задоволенню матеріальних й духовних потреб людини.

Рівень технології будь-якого виробництва робить вирішальний вплив на економічні показники (прибуток, рентабельність продукції, витрати виробництва і ін.). Тому економісту необхідні достатні знання сучасних технологічних процесів, а інженеру знання в області економіки.

Організація виробництва — це сукупність методів, що забезпечують найбільше доцільне із «єднання й використання в години й просторі засобів роботи, з метою ефективного ведення виробничих процесів й в цілому підприємницької діяльності.

Характер й структура виробництва залежать від особливостей що випускається продукції, типу виробництва, застосовуваних знарядь роботи, предметів роботи й технологічних процесів. Правильно організоване виробництво будується на таких основних принципах: спеціалізації, пропорційності, рівнобіжності, безперервності, прямо точності й ритмічності.

Спеціалізація виробництва — це зосередження випуску конструктивно й технологічно подібної продукції масового попиту. Конструктивна й технологічна подоба створюється за допомогою широкої уніфікації. У самому загальному виді уніфікація — це зведення різноманіття до раціональної однаковості із деяким конструктивним поліпшенням про «єкта уніфікації.

Пропорційність — сполучення виробничих потужностей всіх підрозділів виробництва. Вона дозволяє випускати продукцію в потрібних кількостях, номенклатурі, асортименті й комплектності у встановлені терміни.

Рівнобіжність — одночасне виконання операцій й стадій виробничого процесу. Цей принцип дозволяє створити широкий фронт робіт з виготовлення кінцевого продукту.

Безперервність — організація виробництва, при котрої одна операція випливає за інший без перерв у години усередині зміни, між змінами, усередині операції й між операціями.

Прямо точність — раціональна організація переміщення продукції в процесі виробництва, забезпечує найкоротший шлях прямування виробу від одного етапу (стадії операції) виготовлення до наступному.

Ритмічність — випуск продукції в рівні проміжки години однакової чи зростаючої кількості повторюваних виробів.

Виробничий процес, побудований на основі дотримання вищезгаданих принципів, рахується раціональним.

Удосконалювання виробництва винне здійснюватися в напрямі його спеціалізації (суворого закріплення усє более обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів й керування ними.

До сучасних методів організації виробництва переносити потокове виробництво продукції масового попиту1. Вищою формою організації потокових методів є потокові лінії. Вони бувають в основному дві системи: з спеціальних верстатів-автоматів перериваної дії й роторні безупинного дії. У якості спеціальних можуть застосовуватися верстати із програмним керуванням, для виконання допоміжних операцій — робототехнічні пристрої.

Ефективність потокової організації виробництва складається до того, що вон дозволяє повніше реалізувати пропорційність, ритмічність й безперервність, різко скоротити, простої устаткування, частку допоміжних операцій, зменшити тривалість виробничого циклу, підвищити якість продукції.

У умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, фірмами вирівнюється автоматично. На її впливають закони ринкового ціноутворення. У теж годину кожний підприємець ринеться до одержання максимально можливої прибули. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки і ін., невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво й реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових й матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата роботи (у промисловості України 13−14%, розвитих країн 20−25%). Тому актуальна завдання зниження трудомісткості що випускається продукції, зростанню продуктивності роботи, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, зростанню продуктивності роботи можна досягти різноманітними засобами. Найбільше важливі із них — механізація і автоматизація виробництва, розробка й застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна й модернізація застарілого обладнання. Проте самі заходь щодо удосконалювання застосовуваної техніки й технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва й роботи. Нерідко підприємства (фірми) одержують чи беруть под оренду дорозі устаткування, не підготовившись до його використання. У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені на придбання засобу не приносять очікуваного результату.

Важливе значення для підвищення продуктивності роботи має належна його організація: підготування робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів й прийомів роботи і ін.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їхній використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберегаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості й повсюдне застосування вхідного контролю за якістю й матеріалів, що надходять від постачальників сировини, що комплектують виробів й напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхній завантаження.

На закордонних підприємствах розглядаються також такі чинники зниження витрат на виробництво продукції, як визначення й дотримання оптимального розміру партії що закуповуються матеріалів, оптимального розміру серії що запускається у виробництво продукції, рішення запитання про ті, робити самим чи закуповувати в інших виробників окремі компоненти чи комплектуючих виробів.

Відомо, що чим понад партія що закуповується сировини, матеріалів, тім понад розмір середньорічного запасу й понад розмір витрат, заговорили українською у «язаних з складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плату складські помешкання, утрати при тривалому збереженні, утрати, заговорили українською у «язані із інфляцією і ін.). Водночас придбання сировини й матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, заговорили українською у «язані із розміщенням замовлення на що одержуються товари, з прийманням цих товарів, контролювати проходженням рахунків й ін. Таким чином, виникає завдання визначення оптимального розміру що закуповуються сировини й матеріалів. Розрахунок можна звістки по такій схемі (таблиця 8)1.

Таблиця 8.

[pic]

як очевидно із таблиці, оптимальне річне число закупівель у даному прикладі дорівнює чотирьом, оскільки сума витрат по складуванню і обслуговуванню закупівель у цьому випадку є найменшої.

титану ж правила діють й при визначенні оптимального розміру серії що запускається продукції. При виробництві продукції значним числом дрібних серій витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Проте зростуть витрати на підготування виробництва. Розрахуємо оптимальний розмір серії запуску (таблиця 9)2.

З таблиці випливає, що найбільше оптимальним розміром серії запуску є серія 2 по 4500 штук, у результаті котрої витрати по складуванню готової продукції й підготуванню виробництва складають мінімальний розмір — 11 908 тис. грн. у рік.

Звичайно, подібні розрахунки не можна вважати достатньо про «єктивними й точними, проте, у визначеному наближенні їхнього прийняти можна.

У сполученні із традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники дозволяти у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

Проблема беззбиткового функціонування, розширеного відтворення, із одного боці, збитковості й банкрутства — із інший, багатьох вітчизняних компаній, банків, підприємств різноманітних галузей господарства й сфер діяльності є як не можна более актуальної. Тільки зростання прибутку, нововведення забезпечують фінансову основу самофінансування ринкової діяльності фірми, здійснення її розширеного відтворення.

Таблиця 9.

[pic]

Завдяки прибули виконуються вол «язання підприємства до бюджету, банками, іншими підприємствами і організаціями.

3.2. Шляху підвищення рентабельності виробництва.

Якщо підприємство дістає прибуток, воно та рахується рентабельним.

Алі як не припустити «сповзання» підприємств до одержання прибутку за будь-яку ціну? як розумно обмежити їхні у цьому прагненні? Адже сьогодні підприємство може збільшити прибуток не було за рахунок кращої роботи, зростанню обсягу виробництва потрібної народному господарству продукції й зниження її собівартості, але й й за рахунок рентабельної продукції, довільного збільшення цін на вироби без відповідного підвищення якості й т.п.

Показники рентабельності, застосовувані в економічних розрахунках, характеризують відносну прибутковість. Розрізняють показники рентабельності продукції й рентабельності підприємства.

Рентабельність продукції приміряють у 3-х варіантах: рентабельність реалізованої продукції, товарної продукції і окремого виробу.

Рентабельність реалізованої продукції це ставлення прибули від реалізації продукції до її повної собівартості. Рентабельність виробу — це ставлення прибули на одиницю виробу до собівартості цого виробу. Прибуток по виробі дорівнює різниці між його оптову ціною й собівартістю.

Показники рентабельності й прибутковості мають загальну економічну характеристику, смердоті відбивають кінцеву ефективність роботи підприємства й що випускається їм продукції. Головним з показників рівня рентабельності є ставлення загальної суми прибули до виробничих фондів.

Існує багато чинників, що визначають розмір прибули й рівень рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні й зовнішні. Зовнішні - це чинники, що не залежать від зусиль даного колективу, наприклад зміну цін на матеріали, продукцію, тарифів перевезення, норм амортизації й т.д. Такі заходь проводяться в загальному масштабі й сильно впливають на показники, що узагальнюють, виробниче — господарської діяльності підприємств.

Структурні зсуви в асортименті продукції істотно впливають на розмір реалізованої продукції, собівартість й рентабельність виробництва. Завдання економічного аналізу — виявити вплив зовнішніх чинників, визначити суму прибули, отриману в результаті дії основних внутрішніх чинників, що відбивають трудові вкладення робітників й ефективність використання виробничих ресурсів.

Показники рентабельності (прибутковості) є загальноекономічними. Вони відбивають кінцевий фінансовий результат й відбиваються в бухгалтерському балансі й звітності про прибутки й збитки, про реалізацію, про прибуток й рентабельність.

Рентабельність можна розглядати як результат впливу техніко- економічних чинників, а означати як про «єкти техніко-економічного аналізу, основна ціль якого виявити кількісну залежність кінцевих фінансових результатів виробниче — господарської діяльності від основних техніко- економічних чинників.

Рентабельність є результатом виробничого процесу, вон формується под впливом чинників, заговорили українською у «язаних з підвищенням ефективності оборотних коштів, зниженням собівартості й підвищенням рентабельності продукції і окремих виробів.

Загальну рентабельність підприємства необхідно розглядати як функцію ряду кількісних показників — чинників: структури й фондовіддачі Основних виробничих фондів, оборотності нормованих оборотних коштів, рентабельності реалізованої продукції.

Методика аналізу загальної рентабельності: По чинниках ефективності, У залежності від розміру прибутку й розміри виробничих чинників.

Балансова (загальна) прибуток — це кінцевий фінансовий результат виробниче — фінансової діяльності. Замість загального прибутку в підприємства може утворитися загальний збиток, й таке підприємство перейде в категорію збиткових.

Загальний прибуток (збиток) складається із прибутку (збитку) від реалізації продукції, робіт й послуг, позареалізаційних прибутків й збитків. Під рентабельністю підприємства розуміється його спроможність до збільшення вкладеного капіталу. Задачею аналізу рентабельності є декілька положень: оцінити динаміку показника рентабельності із початку року, ступінь виконання плану, визначають й оцінюють чинники, що впливають на ці показники, й їхній відхилення від плану, виявляють й вивчають заподій втрат й збитків, викликаних безгосподарністю, помилками в керівництві і інших недоглядах у виробниче — господарської діяльності підприємства, розкривають й підраховують резерви можливого збільшення прибутку чи прибутку підприємства.

Оптимальним доповненням до показників прибутку й рентабельності явилося бі виділення до того числі питомої ваги збільшення прибули, отриманого в результаті зниження собівартості. Таке доповнення орієнтувало б первинну ланку на здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ріст продуктивності роботи, економію й раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, на краще використання основних фондів й виробничих потужностей, а результаті - на зниження витрат на виробництво продукції в цілому. Це не виключало б й ріст обсягу виробництва, у результаті котрого щодо зменшується питома ваги умовно-постійних витрат у складі собівартості продукції.

Випливає також зауважити, що в міру формування цивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефіциту, монополії окремих виробників у підприємств залишиться лише один шлях збільшення прибули — збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.

3.3. Проблеми удосконалювання механізму формування й розподіли прибутків підприємства.

Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян й їхніх про «єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку — це безпосередня ціль підприємства. Алі дістати прибуток підприємство може лише до того випадку, якщо воно та робить продукцію чи послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Спів підпорядкованість цих двох цілей — задоволення потреби і одержання прибутку — така. Не можна дістати прибуток, не вивчивши потреби й не почавши робити тієї продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби й платоспроможні потреби. Необхідно зробити продукт, що задовольняє потреби й притому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива лише до того випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, чим отриманий виторг, тобто, коли підприємство працює із прибутком. У цьому змісті й говоритися, що прибуток — безпосередня ціль функціонування підприємства і одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається до рамок такого поводження й не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно та змушено піти із економічної сфери, визнати собі банкрутом.

У загальному виді формулу прибули можна уявити в такому виді:

P = W — (З + М + Ш),

Де Р — прибуток підприємства, грн. /рік,

W — виторг від реалізації створеної продукції, грн. /рік,

З — витрати на виробництво й реалізацію створеної продукції, грн. /рік,

М — розмір податків, виплачуваних підприємством, грн. /рік,

Ш — штрафні санкції, грн. /рік.

Виторг від реалізації визначається по формулі:

Де Ni — кількість зробленої й реалізованої споживачами i-го продукції в натуральному вираженні,

Ci — ціна реалізації i-го продукції, грн., n — кількість позицій реалізованої продукції, шт.

Якщо витрати й штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, — це зовнішні умови господарювання. Податкова система, що діє в даний годину у України, достатньо громіздка й диференційована на федеральний, республіканський й місцевий рівні. Підприємство винне сплачувати на першому рівні: податок з додаткової вартості, акцизи на окремі види й групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних й геолого-пошукових роботів по корисним копалинам, прибутковий податок з юридичних й фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На іншому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами із водогосподарчих систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на приміщення, помешкання й спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок реклами, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів й лотерей, збір із аукціонних продажів й ін.

. Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма сходами свободи: установлення цін, формування витрат,

. формування обсягів продукції, вибір номенклатури і асортименту продукції.

Алі цими ж сходами свободи володіють й усі інші учасники ринку, й тому кожне підприємство винне враховувати не лише своє поводження на ринку, але й й поводження конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються свої, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому змісті слова, лише, у цьому випадку смердоті можуть процвітати як виробники продукції.

Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, то й внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може й змушений перед тим пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники.

Аналіз зовнішнього середовища служити інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники із метою передбачати потенційні небезпеки й вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволити компанії досягти поставлені цілей й перетворити потенційні погрози у вигідні можливості.

Зовнішнє середовище — це усі тих зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми й, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні і інші чинники.

Останнім годиною усе более важливе значення набувають збуту, реклама, просування товару. Ці показники займають одне із центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку лише до того випадку, якщо вона має активних й компетентних реалі заторів її товарів й послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів й послуг до покупця.

Алі, звичайно, саме головне в удосконалюванні механізму формування й розподіли прибутків підприємства — аналіз прибутковості. Прибуток — показник ефективності, що обоїться, діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійна контролю над прибутком від всіх напрямків діяльності, різних товарів й послуг є важливою функцією керування.

Фінансовий стан організації багато в чому визначає, якої тактику й стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стану допомагає виявити уже наявні й потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стану звичайно проводитися методами фінансової ревізії.

Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цьому умові фірма може стабільно існувати й забезпечувати собі основу для зростанню. Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений капітал, сприяє притягненню нових інвесторів й, отже, збільшенню власного капіталу фірми. Тому стає ясним інтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, її максимизація виступає безпосередньою ціллю виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, проте, можуть зштовхуватися із особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в річище максимизації прибули, чи визиваючих навіть протиріччя із цією ціллю: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки чи проведення дорогих рекламних компаній для притягнення споживачів, здійснення мір екологічного порядку й т.п. Алі усі подібні кроки носять усе ж тактичний характер й в кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання можливо великий прибули.

У залежності від години, що затрачається на зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, короткостроковий й довгостроковий періоди в діяльності фірми.

Короткостроковий — тієї, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно та в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей — через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця й т.п.), що піддаються швидкому коригуванню.

Довгостроковий період — такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цого періоду можуть виникати нові фірми й закриватися старі.

Короткостроковий й довгостроковий періоди не є чітко визначеними інтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться, насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а чи не по тривалості. Наприклад, у легкій промисловості ці зміни можуть бути досить швидко здійснені (так, підприємство по пошиттю одягу розширить свої виробничі потужності за декілька днів, встановивши додаткові столи для розкрою тканин й швейні машини). У важкій промисловості цей процес потребує значно більшого години (наприклад, для створення нового нафтопереробного заводу може знадобитися декілька років).

Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо запровадити в будуй нові потужності, але й можливо підвищить ступінь їхній використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії й тактики фірми в максимізації прибутку.

Крива попиту, з яким зштовхується окрема конкурентна фірма, цілком еластична. Фірма не може домогтися более високої ціни, обмежуючи об'єм випуску, не потре буває вона і у более низькій ціні, у тому щоб збільшити свій об'єм продажів.

Вочевидь, що крива попиту на продукцію фірми є у тій годину кривою прибутку. Ті, що виступає як ціна за одиницю продукції для покупця, є прибутком від одиниці продукції, чи середнім прибутком, для продавця. Сказати, що покупець повинний сплатити ціну в 100 дол. кожне, — ті ж саме, що сказати: прибуток від одиниці продукції, чи середній прибуток, отриманий продавцем, дорівнює 100 діл. Середній прибуток AR (Average Revenue) й ціна — це ті саме, розглянуте із різних точок зору.

Валовий прибуток TR (Total Revenue) при будь-якому рівні продажів може бути легко визначений шляхом множення ціни на відповідну кількість продукції, що фірма може продати. У цьому випадку валовий прибуток збільшується на постійна розмір — 100 діл. — із кожною додатковою одиницею продажів. Кожний проданий виріб додає рівно свою ціну до валового прибутку.

Кожен разом, коли фірма обмірковує, наскільки змінити об'єм виробництва, вон якщо стурбована й тім, як зміниться її прибуток у результаті цого зсуву у випуску. Який якщо додатковий прибуток від продаж ще однієї одиниці продукції?

Граничний прибуток є доповнення до валового прибутку, тобто додатковий прибуток, що є результатом продаж ще однієї одиниці продукції. Валовий прибуток збільшується на постійну суму із кожної додатково проданою одиницею. У умовах чистої конкуренції ціна товару є постійної для окремої фірми, додаткові одиниці, отже, можуть бути продані без зниження ціни продукту. Це означає, що кожна додаткова одиниця продажів приєднує точно свою ціну — у даному випадку 100 діл. — до валового прибутку. І граничний прибуток — це збільшення валового прибутку. Граничний прибуток постійна в умовах чистої конкуренції, бо додаткові одиниці можуть бути продані по постійній ціні. На малюнку 2 подані прямі, що характеризують валовий й граничний прибуток фірми.

Малий. 2 Попит, граничний прибуток й валовий прибуток фірми.

При фіксованій ринковій ціні перед конкурентним виробником коштують три взаємозалежних питання:

1. Чи варто робити?

2. Якщо так, та Яка кількість продукції?

3. Який прибуток (чи збиток) якщо отримана?

У короткостроковому періоді частина валових витрат фірми є перемінними витратами, а інші - постійними витратами. Останні повинні бути оплачені «з кишені «, навіть коли фірма закривається. У короткостроковому періоді фірма зазнає збитків, рівні її постійним витратам, коли виробництво знаходиться на нульовому рівні. Це означає, що, можливо, не існує жодного рівня виробництва, при якому фірма одержувала бі прибуток, але й фірма могла б усе- таки робити за умови, що, роблячи так, вона понесе збиток менший, чим втрата постійних витрат, з яким вона зіткнеться при закритті. Іншими словами, правильна відповідь на запитання: «чи Варто робити? «- такий: фірмі варто здійснювати виробництво в короткостроковому періоді, якщо вон може одержати чи економічний прибуток, чи збиток, що менше, чим її постійні витрати.

Припустивши, що фірма працюватиме, доречно поставити одному запитання: «Скільки продукту повинний бути зроблений? «Відповідь тут цілком очевидна: у короткостроковому періоді фірмі варто робити такий об'єм продукції, при якому вон максимізує прибуток чи мінімізує збитки.

Висновок. Висновки, пропозиції.

Застава виживаності підприємства — його стабільність на ринку. Щоб підприємство могло ефективно функціонувати й розвиватися, йому насамперед потрібна усталеність копійчаного виторгу, достатньої для розплати із постачальниками, кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами влади, Державою. Після розрахунків й виконання вол «язань необхідна ще й прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Алі фінансова усталеність не зводиться лише до платоспроможності. Для досягнення й підтримки фінансової стабільності важливі не лише абсолютні розміри прибули, стільки щодо обсягу капіталу і обсягу його виторги, тобто показники рентабельності.

Ріст виторгу й прибутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, зростанню усталеності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених між, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують, діючи із підвищеним ризиком. У цьому випадку зростають потенційні можливості збитків, а наступному й банкрутства.

Результати підприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу й структури, що виготовляється й реалізованих товарів, що робляться послуг. Тут важлива не лише загальний розмір витрат, але й й залежність між постійними й перемінними витратами, що визначають швидкість обороту капіталу. Велике значення має для дії менеджера чи керівника урахування повною мірою особливостей тієї стадії життєвого циклу, на якому знаходиться фірма.

Прямуючи вирішити постійно виникаючі конкретні запитання, одержати кваліфіковану оцінку фінансового положення, керівники підприємств усе частіше удають до даних урахування й, як слідство, до даних фінансового і управлінського аналізу. При цьому смердоті, як правило, не задовольняються констатацією розміру показників звітності, а розраховують одержати конкретний висновок про достатність платіжних засобів, нормальних співвідношеннях власного й позикового капіталу.

У цих умовах змінюється роль бухгалтерії, у чиї функції входити не лише забезпечення поточного урахування і упорядкування звітності, але й і аналіз фінансового положення із метою ефективного керування підприємством. Задовольнити нові запити адміністрації має можливість лише бухгалтер аналітик, спроможний розібратися в економіці підприємства, виявити її хворі місця на основі фінансово-облікових даних, здійснити податкове планування. Цілком очевидно, що фінансовий добробут фірми прямо пропорційно рівню організації в ній системи управлінського урахування.

Для реалізації даних завдань необхідна реальна база. Такою базою й є облікова політика підприємства, розробка й реалізація облікової політики заговорили українською у «язані із практичним здійсненням бухгалтерського обліку на підприємстві.

Розрахунки як загальної, то й порівняльної економічної ефективності витрат не повинні обмежуватися показниками, що узагальнюють. Для всебічного обгрунтування і аналізу економічної ефективності витрат, виявлення резервів підвищення їхньої ефективності при прийнятті остаточних рішень варто використовувати додаткові показники, що характеризують окремі сторони одержуваного ефекту: продуктивність роботи, фондовіддачу, питомі капітальні вкладення, економія сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження витрат виробництва, соціальні результати.

У умовах ринкової економіки основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств, фірм служать прибуток й рентабельність стосовно фондів. Якщо на рівні народного господарства найбільше достовірним вираженням цілі, що обоїться, виробництва є національний дохід, то критерій оптимальності для підприємства ніяк не може збігатися із подібним критерієм для народного господарства. Це випливає із одного із найважливіших принципів побудови механізму інтенсивного господарювання на базі ринкової економіки, що полягає до того, що в плануванні необхідно розрізняти економічні системи різного рівня. Пропозиції про так називану «системі показників» нереальні й неефективні. Дійсно, що винне робити підприємство? Стежити за виконанням множини окремих показників, що входять «систему», чи працювати розкуто, самостійно, ініціативно, контролюючи й прямуючи до досягнення показника економічної ефективності, що узагальнює, виробництва — прибутку й рентабельності стосовно фондів? Відповідь на це запитання лише один — прибуток й рентабельність.

Список використаної літератури.

«Положення про склад витрат по виробництву й реалізації продукції (робіт послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), й про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподатковуванні прибули». Економічна газета. «Економіка й життя», № 33, серпень 1992 р. Збірник актів й нормативних документів за 1994 р. — М.: Звістки, 1994 р. Економіка підприємства. Л. Я. Аврашков, У. У. Адамчук, Про. У. Антонова і ін., под ред. Проф. У. Я. Гонинкеля, проф. У. А. Швандара. — 2-ге вид., пере раб. й доп. — М. Банки й біржа, ЮНИТИ, 1998 р. Фінансовий менеджмент: теорія й практика. Під ред. Стояновой. — 4-те вид., пере раб. й доп. До.: Вид-во «Перспектива», 1999 р. Бланк І.А. Стратегія й тактика керування фінансами. — Київ: ИТЕМлтд, АДЕФ- Україна, 1997 р. Крейнина М. А. Аналіз фінансового стану і інвестиційної принадності акціонерних товариств у промисловості, будівництві й торгівлі. — М.: ДІС, МВ-Центр, 1997 р. Теорія й практика антикризового керування. Під ред. Бєляєва С.Г. й Кошкіна В.І. — М.: Закон й право, ЮНИТИ, 1997 р. Макконнелл До. Р., Брю З. Л. Економіка: принципи, проблема й політика: прови. із анг. Т. 1, 2. — До. Республіка, 1996 р. Практикум по фінансовому менеджменті: Учбово-ділові ситуації, завдання й рішення. Під ред. Стояновой Є. З. — До.: Перспектива, 1998 р. Фінансове керування компанією. Під ред. Є. У. Кузнєцов. — До.: Фонд «Правова культура», 1997 р. Керування оборотним капіталом. Стоянова А. У., Бикова Є. У. — До.: Перспектива, 1998 р. Практикум по фінансовому менеджменті: Учбово-ділові ситуації, завдання й рішення. Під ред. Стояновой Є. З. — М.: Перспектива, 1998 р. Керування оборотним капіталом. Стоянова А. У., Бикова Є. У. — М.: Перспектива, 1998 р. Економіка й статистика фірми. Під. ред. Ильенковой З. Д. — М.: Фінанси й статистика, 1996 р. Глушенко У. У. Менеджмент. Системні основи. — М.: НВЦ «Крила», 1996 р. Мексон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: прови. із анг. — М.: Праворуч, 1996 р.

Пошук оптимальної кількості продукції й прибули (теорія ігор). — Дослідження операцій. ХТРЕІУ М., Економічне утворення, 1992 рік. Є. Р. Ойман, Еге. У. Попов Реінженерінг бізнесу: реінженерінг організацій й інформаційні технології. --М.: Фінанси й статистика, 1997 р. Ворст Й., Ревентлоу П. Економіка фірми. Прови. з датського — М. Вища школа, 1994 р.

----------------------- 1 Економічна газета. «Економіка життя й», № 33, серпень 1992 р. 2 «Положення про складі витрат з виробництва та реалізації продукції (робіт послуг), які включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг), та про порядок формування фінансових результатів, врахованих при оподаткуванні прибутку». Економічна газета. «Економіка життя й», № 33, серпень 1992 р. [1] Еге. І. Уткін, «Фінансовий менеджмент», стор. 2. М.: вид. «Зерцало», 1998 р. [2] Еге. І. Уткін, «Фінансовий менеджмент», стор. 12. М.: вид. «Зерцало», 1998 р. 1 Економіка підприємства. Л. Я. Аврашков, У. У. Адамчук, Про. У. Антонова і ін., під ред. Проф. У. Я. Гонинкеля, проф. У. А. Швандара. — 2-ге вид., перераб. і доп. — М. Банки біржі, ЮНИТИ, 1998 р. 1 Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Під ред. Стояновой. — 4-те вид., перераб. і доп. М.: Вид-во «Перспектива», 1999 р. [3] Бланк І.А. Стратегія і тактика управління фінансами. — Київ: ИТЕМлтд, АДЕФ-Украина, 1997 р. [4] Крейнина М. А. Аналіз фінансового становища та інвестиційної привабливості акціонерних товариств у промисловості, будівництві та торгівлі. — М.: ДІС, МВ-Центр, 1997 р. [5] Теорія і практика антикризового управління. Під ред. Бєляєва С.Г. і Кошкіна В.І. — М.: Закон право, ЮНИТИ, 1997 р. [6] Економіка підприємства. Л. Я. Аврашков, У. У. Адамчук, Про. У. Антонова і ін., під ред. Проф. У. Я. Гонинкеля, проф. У. А. Швандара. — 2-ге вид., перераб. і доп. — М. Банки біржі, ЮНИТИ, 1998 р. [7] Макконнелл До. Р., Брю З. Л. Економіка: принципи, проблема і жорсткого політика: перекл. з анг. Т. 1, 2. — М. Республіка, 1996 р. [8] Фінанси підприємств. — М.: Банки біржі, ЮНИТИ, 1996 р. [9] Практикум із фінансового менеджменту: Учебно-деловые ситуації, завдання й рішення/ під ред. Стояновой Є. З. — М.: Перспектива, 1998 р. [10] Фінансове управління компанією. Під ред. Є. У. Кузнєцової. — М.: Фонд «Правова культура», 1997 р. [11] Управління оборотним капіталом. Стоянова А. У., Бикова Є. У. — М.: Перспектива, 1998 р. 1 Практикум із фінансового менеджменту: Учебно-деловые ситуації, завдання й рішення. Під ред. Стояновой Є. З. — М.: Перспектива, 1998 г.

2 Там ж е. [12] Управління оборотним капіталом. Стоянова А. У., Бикова Є. У. — М.: Перспектива, 1998 р. [13] Саме там. [14] Економіка і статистика фірми. Під. ред. Ильенковой З. Д. — М.: Фінанси і статистика, 1996 р. [15] Економіка підприємства. Л. Я. Аврашков, У. У. Адамчук, Про. У. Антонова і ін., під ред. Проф. У. Я. Гонинкеля, проф. У. А. Швандара. — 2-ге вид., перераб. і доп. — М. Банки біржі, ЮНИТИ, 1998 р. [16] Саме там. 1 Глушенко У. У. Менеджмент. Системні основи. — М.: НВЦ «Крила», 1996 р. 1 Глушенко У. У. Менеджмент. Системні основи. — М.: НВЦ «Крила», 1996 р. 1 Мексон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: перекл. з анг. — М.: Річ, 1996 р. 2 Збірник законодавчих актів і Законів УКРАЇНИ. — М.: Вісті, 1994 р. 3 Саме там. 4 Саме там. 1 Збірник законодавчих актів і Законів УКРАЇНИ. — М.: Вісті, 1994 р. 1 Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Під ред. Стояновой. — 4-те вид., перераб. і доп. М.: Вид-во «Перспектива», 1999 р. 1 З Статуту ВАТ «Орбіта» 2 Саме там. 1 На прохання керівництва ВАТ «Орбіта» дані наведені у умовних одиницях. Умовна одиниця отримана шляхом розподілу реальних цифр на випадково обрану постійну величину. 1 Дані взяті з «Перспективного плану інвестування ВАТ «Орбіта» на 1996- 1999 рр. План підготовлений щодо залучення інвесторів. 1 Зведений й оперативніші баланси ВАТ «Орбіта» за 1996 р. 1 План інвестування складали кінці 1996 р. 1 Аналіз ринку проводився фахівцями ВАТ «Орбіта» 2 Відшукування оптимального кількості продукції і на прибутку (теорія ігор). — Дослідження операцій. ВЗФЭИ. М., Економічна освіта, 1992 рік. 1 Відшукування оптимального кількості продукції і на прибутку (теорія ігор). — Дослідження операцій. ВЗФЭИ. М., Економічна освіта, 1992 рік. 1 Економіка підприємства. Л. Я. Аврашков, У. У. Адамчук, Про. У. Антонова і ін., під ред. проф. У. Я. Гонинкеля, проф. Швандара. — 2 вид., перераб. і доп. — М.: Банки біржі, ЮНИТИ, 1998 р. 1 Є. Р. Ойман, Еге. У. Попов. «Реинжиниринг бізнесу: реинжиниринг організацій і інформаційні технології.» -М.: Фінанси і статистика, 1997 р. 1 Ворст Й., Ревентлоу П. Економіка фірми. Пер. з датського — М. Вища школа, 1994 р. 2 Там же.

----------------------- [pic]

[pic]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой