Сущность і цілі перестрахования

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

смотреть на реферати схожі на «Сутність і цілі перестрахування «

Стаття 967 Цивільного кодексу Російської Федерації так визначає перестрахування: Перестрахування 1. Ризик виплати страхове відшкодування чи страхової суми, прийнятий себе страховиком за договором страхування, може бути ним застрахований в цілому або частково в іншого страховика (страховиків) по укладеним з договору перестрахування. 2. До договору перестрахування застосовуються правила, передбачені справжньої главою, підлягають застосуванню у відношенні страхування підприємницького ризику, якщо договором перестрахування не передбачено інше. У цьому страховик за договором страхування (основному договору), заключивший договір перестрахування, вважається у цьому останньому договорі страхователем. 3. При перестраховании відповідальним перед страхователем по основному договору страхування за виплату страхове відшкодування чи страхової суми залишається страховик за цим договором. 4. Допускається послідовне висновок двох або кількох договорів перестрахования.

Перестрахування з погляду його сутності є нічим іншим, як тим самим страхуванням, але трохи інша. Воно визначено наявністю договору прямого, оригінального страхування й грунтується у ньому. Безсумнівно, що страхування перестрахування існувати би могло.

Отже, найпростіше визначення перестрахування це «страхування страховиків», отож, що: — відбувається здійснення діяльності, предотвращающей для страхових компаній наступ надто великої шкоди, що може суттєво вплинути за проведення компаній страхових операцій. Отже, перестрахування ефективне інструментом забезпечення фінансової стійкості страхових компаній. — для страхової компанії з’являється можливість перекласти частку провини по оригінальному ризику іншим страховика чи професійного перестраховщика.

Ці дві функції перестрахування — уровневое розподіл відповідальності держави і забезпечення фінансової стійкості перестрахувальника видозмінюються, набувають різні риси й побудувати нові особливості, але й залишаються основними визначають призначення перестрахування загалом. Існує три форми перестрахування: — факультативна — облігаторний — змішана Факультативна форма перестрахування є найбільш ранньої формою цього виду. Таке перестрахування передбачає для перестрахувальника і цедента права вибору. Для першого — приймати взагалі пропозиції щодо перестраховании оригінального договору, а другого — передавати чи, і якщо так, то кому, з перестрахувальників кожен ризик в перестраховании, базуючись у кожному даному випадку на певних умов. Факультативне перестрахування є тією виглядом перестрахування, що дає можливість перестраховщику ще до його прийняття зобов’язань за договором уважно розглянути той чи інший індивідуальний чи конкретний ризик, відповідальність яким він збирається прийняти. Компания-цедент передбачає передати частина своєї громадянської відповідальності з індивідуального ризику в факультатив перестрахувальника, має надати останньому інформацію у тому обсязі, коли б вона передавала відповідальність за ризиком за прямим страхуванню. З одного боку таке докладний й ретельне вивчення партнера, і навіть його пропозицій виправдано і це доцільно, особливо якщо одні із перших прийнять від компании-цедента, а з іншого вимагає великих витрат для обох учасників перестрахувальних відносин: пошук відповідних документів, детальне уявлення характеру ризику, докладний вивчення всіх нюансів, перевірка та обробка документов.

Потреба прискоренні механізмів передачі ризиків перестрахувальних відносинах пов’язані з збільшенням обсягу страхових операцій, спричинила за собою вироблення інший форми перестрахування, справила надання страховику більші можливості під час здійснення страхових операцій та зменшуються витрати на обробці значної кількості ризиків. Таким чином, необхідність розв’язання них спричинила розвиток облигаторного перестрахования.

Облігаторне перестрахування — форма перестрахування, передбачає, що перестраховик зобов’язаний передавати частина відповідальності в кожному окремому ризику з сукупного портфеля того чи іншого виду страхування, передбаченого умовами договору, в перестрахування, а перестрахувальник зобов’язаний приймати кожну таку цессию. Крім ризиків, які підлягають перестрахування в облигаторном договорі обумовлюються також умови, у яких здійснюється перестрахування, ліміти відповідальності, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія та інші условия.

Згідно з умовами облигаторного договору страховик зобов’язаний передавати їх у перестрахування всі ризики, передбачені договором. Приміром все ризики за договором страхування від вогню й супутніх ризиків — у Німеччині, всі ризики за договором автотранспортного страхування — у Великобританії й Німеччини, всі ризики за договором морського страхування — у Франции.

Перестраховик, своєю чергою, зобов’язаний прийняти усі передані йому в перестрахування ризики, передбачені договором. Такі прийняття носять автоматичний характері і не вимагають підтвердження з боку перестрахувальника у кожному даному випадку. Цедент самостійно здійснює оцінку ризику, переданого відповідно до договором перестрахування. Якщо страховик, передавальний ризик в перестрахування діє халатно, без дотримання інтересів перестрахувальника, останній праві не підкоритися рішенням і професійним діям цедента.

Перестрахування передбачає дві форми, чи два виду договорів: — пропорційні, — непропорциональные.

Пропорційні договори передбачають, що таке відповідальність по ризику підлягаючий передачу перестрахування, поділяється між страховиком і перестрахувальником пропорційно, що передбачає пропорційне участь перестрахувальника і цедента переважають у всіх оригінальних ризики, премії і збитках. Розрізняють два виду пропорційного перестрахування: — договір квотного перестрахування, — договір эксцедентного перестрахования.

Квотний договір передбачає в передачу перестрахування певної частки ризику яких і визначає, що перестрахування всього портфеля страховика складає основі єдиного і встановленого відсоткового співвідношення (квоти). Перестрахувальник отримує відповідний до частку премії й у такому ж частці бере участь у відшкодування збитків, завданого внаслідок наступу страхового випадку, незалежно від розмірів цього ущерба.

Эксдентное страхування є складним виглядом пропорційного перестрахування. Воно застосовується у випадках, коли застраховані ризики істотно різняться по страхової сумі. Цей вид перестрахування передбачає встановлення «абсолютного власного утримання» компанії цедента, у якого цедент сам відповідає за всі ризикам з розміром страхової суми, меншим або рівним власному утримування до певного ліміту відповідальності у відповідної пропорції за всі ризикам, страхові суми якими перевищують розмір власного утримання компанії цедента.

Отже, при перестраховании з урахуванням эксцедента суми, страховик вона встановила власне утримання певному рівні, званому на практиці перестрахування лінією. Збитки, перевищує зазначену страховиком лінію, підлягає відшкодуванню перестрахувальником не більше, вказаної у договорі кількості линий.

Насправді, часто квотний договір та установчий договір эксцедента суми застосовують комбіновано. Страховик у такий спосіб прагне, зазвичай, отримати перестрахувальну захист по найнебезпечнішим рискам.

Отже, характерною рисою всіх видів пропорційного перестрахування і те, що зменшило збитки, як і премія по оригінальним полісам, поширюються між цедентом і перестрахувальником в відповідної пропорції й у прив’язці до страхової сумме.

Суть непропорційного перестрахування у тому, що можливе надання перестрахування визначається виключно величиною збитку і прив’язується до розміру страхової суми, тобто немає пропорційного поділу відповідальності по окремому ризику і відповідної оригінальної премии.

Непропорційне перестрахування представлено такими видами договорів: — договір эксцедента збитку, — договір эксцедента убыточности.

Спільна риса цих договорів і те, що встановлюється «пріоритет» — абсолютна величина (у договорі эксцедента збитку) чи відсоткове вираз (що стосується договором эксцедента збитковості), в межах якої цедент самостійно відповідає і надає відшкодування у разі виникнення шкоди по оригінальному договору страхування. Збитки, перевищують пріоритет, відшкодовуються перестрахувальником не більше, передбачених договором ліміту відповідальності. Цей межа виражається як абсолютна величина в договорах перестрахування з урахуванням эксцедента збитку або як відсоток заробленої чи нарахованої премії що стосується договором эксцедента убыточности.

[pic]

Формування російського перестрахувального ринку почався наприкінці 1988 року, коли із належали державі Ингосстрахом і Госстрахом було створено незалежні страхові організації. Зрозуміло, що поява компаній, які мали фінансових гарантій держави й значних власні кошти, поставив завдання придбання перестрахувальної захисту та сприяло в такий спосіб появі особливого перестрахувального рынка.

Для спрощення оцінки ємності ринку перестрахування до, дослідники абстрагувалися від такого типу видів страхування, й усе види страхування, добровільне особисте страхування, страхування відповідальності, вважаючи, що, порівняно з майновим страхуванням ці види слабко перестраховуються загалом, тоді, як 92% загальної премії у вітчизняних перестрахових компаній становлять майнові ризики. Усі наведені нижче цифри слід розглядати у світі даного замечания.

На цей час на страховий ринок помітно присутність з трьох основних груп учасників, пропонують перестрахувальну захист: 1. Російські перестрахувальні компанії. Ця група щодо невелика, проте темпи розвитку в них вище, ніж в страхового ринку загалом. Конкуренція досить слабка, новий перспективі її посилення неминуче. За деякими оцінками, до кінця 1996 року в цю групу припадало близько 3% загального обсягу ринку добровільного майнового страхування. 2. «Чисті» страхові компанії, які пропонують перестрахувальну захист іншим страхових компаній. Побічно, обсяги такого перестрахування оцінюються 6−12% від зібраної усіма страховиками страхової премії. У зв’язку з посиленням конкурентної боротьби між прямими страховиками та прийдешнім збільшенням страхових сум, очікується відносного зменшення перестрахований що така і зменшення цього сегменту ринку. 3. Зарубіжні страхові і перестраховые компанії. У цілому нині їм належить 6- 12% ринку, що малої часток на співвідношенні зі своїми потенційними можливостями. Основною причиною, яка обмежує перестрахування там для російських компаній стало різне розуміння умов приймання й покриття ризиків, розбіжності у правила і звичаї страхування, відтак — побоювання дістати відмову в виплаті страхове відшкодування. Стримуючим чинником передачі ризиків до інших держав став податку переклад премій нерезидентами, що становить 2. 5% від суми перерахованій премии.

У порівняні з показниками економік розвинутих країн і, відповідно, розвинених страхових ринків, вітчизняний ринок перестрахування дуже невеликий. Загальний обсяг премії, зібраної усіма вітчизняними перестрахувальними компаніями в 1995 року становив 13.9 млн. доларів, тобто до вітчизняних перестрахувальникам потрапило 1. 7% страхових премій по майновим видам страхування. Але потрібно враховувати, що темпи зростання збору премій російськими перестраховыми компаніями вище, ніж темпи зростання збору премій страховими компаниями.

Перестрахування є необхідною складовою страхового ринку. Можливі дискусії з приводу правового оформлення перестрахувальних операцій: чи це особливої формою страхування і чи потребує такої ж оформлення договору чи перестрахування — цілком особливі ставлення з боку «клубу страховиків», пов’язані з перерозподілом страхових ризиків на якісно рівні міжнародного страхового господарства. Перестрахування у ще більшою мірою, аніж сама страхування, розкриває сутність відносин із перерозподілу ризику серед учасників страхових відносин, коли страховому випадку, який стався наприклад, у Каліфорнії, можуть призвести до катастрофічних наслідків для фінансової стійкості страховика у Мюнхені чи Москве.

Перестрахувальник приймає він обов’язки у тому чи іншого формі брати участь у забезпеченні виплат. Легко помітити, що заодно роль перестрахувальника у виконанні першим страховиком зобов’язань по договору очевидна, а разі значного розміру цессии — робиться визначальною. Тому з недостатнім розвитком світового страхового і перестрахувального господарства дедалі більше гострим стає питання надійності перестрахувальних операцій та оцінок платоспроможності перестрахувальника. Головна складність в вирішенні цього завдання у тому, що кордони перестрахувального ринку набагато ширше рамок національного законодавства, позаяк у одному перестраховочном договорі можуть брати участь перестрахувальники які працюють у Англії, навіть Німеччини — країнах, у кожному у тому числі існують відомі національні особливості в страховому законодавстві про платоспроможності страховщика.

У цілому нині, можна виділити такі основні системи контролю над фінансової сталістю перестрахування: 1. «Англійська» система — контролю над фінансової сталістю перестрахувальника забезпечується за тими самими показниками, як і в компанії прямого страхування. У цьому, при розрахунку розмірів технічних резервів за базовий показника використовується чиста страхова премія, обрахована з відрахуванням премії, переданої в перестрахування. 2. «Німецька» система — контролю над фінансової сталістю перестрахувальника не проводиться. Фінансовий контроль зосереджений на забезпеченні платоспроможності прямого страховика. При визначенні розмірів технічних резервів також використовується показник чистої премії, однак у функції страхового нагляду входить контролю над тим, наскільки компания-перестраховщик надійна з погляду її фінансової стійкості й готовності виконувати свої зобов’язання, і навіть контролю над умовами перестрахування. Відповідно до своїми повноваженнями, страхової нагляд проти неї зажадати змінити страховика. 3. «Французька» система, коли він фінансовий контроль зосереджений виключно на забезпеченні платоспроможності страховика прямого страхування, однак за визначенні розміру страхових резервів, використовується показник брутто-страховой премії з відрахуванням витрат ведення справ, зокрема й значна її частина, яка передається в перестрахование.

Вітчизняне законодавство у питаннях регулювання контролю над фінансової сталістю перестрахування вкрай обмежена, лише кількох статтях закону РФ визначено норми, не регулюючі, але тільки які позначають місце перестрахувальних операцій на страховий ринок. У частковості встановлено, що з проведення виключно перестрахувальних операцій необхідна спеціальна ліцензія Департаменту страхового нагляду, встановлено величина статутного капіталу спеціалізованої перестрахувальної компании.

Загалом і в цілому, слід зазначити, у Росії ще сформувалася законодавчу базу чітко регулююча перестрахувальну діяльність. Найімовірніше, зі зростанням обсягів страхового ринку, і отже, обсягів перестрахувальних операцій, економічні реалії змусять розробити таку нормативну базу. З наявних на цей час прогнозів розвитку страхового ринку можна зрозуміти, що необхідність створення повного правового забезпечення перестрахувальної діяльності гостро стане приблизно 1−3 року, тобто проблема дуже актуальна для російського права.

Список літератури 1. Цивільний Кодекс Р Ф частина II 2. Журавльов В. М. «Форми і проведення перестрахувальних операцій» М, 1993, Юкис 3. Ключенко Л. Мюллер П. «Про договорі перестрахування» Страховое справа (1, 1995, 4. Ключенко Л. Мюллер П. «Про договорі перестрахування» Страховое справа (5, 1995, 5. Ключенко Л. Мюллер П. «Про договорі перестрахування» Страховое справа (6, 1995, 6. Диланчан Т. «Страховое залежить від РФ» Економіка життя й (37 1995 7. Турбіна К.Є. «Регулювання перестрахувальних операцій» Фінанси (1 1995 8. Фисюк Ю. «Орієнтири перестрахувального ринку» Фінансова газета (34 1996 -----------------------

Непропорциональное

Пропорциональное

Договори эксцедента убытка

Договори эксцедента убыточности

Эксцедентное пропорційне перестрахование

Квотное пропорційне перестрахование

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой