Производительность

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

смотреть на реферати схожі на «Продуктивність «

I. ТЕОРИТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ.

1. ВВЕДЕНИЕ.

Сучасна економічна ситуація спонукає до радикального перегляду усталених раніше, методів оцінки господарську діяльність, перевірці їх у відповідність новим реальностям. Адекватність аналітичного апарату завданням, хто стоїть перед економічними суб'єктами, дозволяє останнім оперативно реагувати на швидко змінюється середовище, й успішно керувати трудовими, технічними, фінансовими та інші процесами виробничої діяльності. Тому особливу увагу даному розділі приділено проблемі застосування системи производственного

(управлінського) обліку до проблем продуктивності та ефективності труда.

Один із проблем урахування витрат для обчислення продуктивність праці пов’язані з різними джерелами формування. Нагадаємо, що були часи, коли служив головним ресурсом практично у всіх галузях роботи і витрати розглядалися, як наближена оцінка сукупних витрат. Проте, у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу, частка людського праці становить меншу і меншість сукупних витрат. Зараз значної ролі грають В. Гвоздицький і решта видів джерел витрат: фізичні і фінансові активи, матеріали, енергія, информация.

Справді, зростання продуктивність праці для підприємства можливо, у значною мірою обумовлений заміщенням людського праці роботою автоматичних верстатів. Якщо врахувати лише витрати живого праці, він відзначений суттєве зростання показника продуктивності, та заодно буде проігнорований те що, що це виграш більшою мірою компенсується витратами, пов’язані з. автоматизацією. Вихід полягає у об'єднанні різних видів витрат чи використанні цілісної системи приватних факторних показників, в знаменнику яких є лише одна частка затрат.

2. ПРОДУКТИВНІСТЬ ТРУДА.

Визначимо поняття продуктивності вузькому технічної концепції, й у широкій громадської концепции.

Під продуктивністю вузькому технічної концепції розуміється ставлення виведеної продукції до вводимым ресурсам.

ПРОДУКТИВНІСТЬ = ВИХІД / ВВОД

де: Вихід — товари, послуги, сервіс, кількість, якість, вартість, постачання, додана вартість, Введення — працю, капітал, матеріали, устаткування, енергія, земля, технологія, информация.

Це висловлює ступінь ефективність використання ресурсов.

Під продуктивністю у широкій громадської концепції розуміється, передусім, те, що продуктивність — це розумова схильність людини до постійному пошуку можливості вдосконалення те, що існує. Вона полягає в впевненості, що то вона може працювати сьогодні краще, ніж учора, а завтра ще краще. Вона потребує постійно удосконалювати економічну діяльність з урахуванням мінливих умов общества.

Слід розрізняти дві групи чинників підвищення производительности:

1) які під управлінням ділового суб'єкта (менеджмент — стратегічні рішення, організаційні питання, трудові відносини, керівні та контролюючі кадри середніх ланок, технологія, засоби виробництва, дослідження і розробки, якість продукції, умови праці, информация),

2) не які під управлінням ділового суб'єкта (політичні заходи уряду, інфраструктура, ринковий механізм, закони, конкуренція, забезпечення на природні ресурси, працю, культура і соціальні цінності). Підвищення продуктивності у будь-якій організаційної системі може статися різними шляхами під впливом вищезгаданих чинників. Вона може підвищуватися, якщо спостерігається одне з п’яти ситуаций:

1. продукція зростає, а витрати снижаются,

2. продукція зростає швидше, ніж затраты,

3. продукція залишається не змінювалась, тоді як снижаются,

4. продукція зростає при незмінних затратах,

5. продукція знижується повільнішими темпами, ніж затраты.

У разі формування ринкових відносин слід розрізняти ставлення до процесів зміни продуктивності з «суспільною думки і з погляду приватного власника — фірми, предприятия

(рис. 1).

Слід зазначити, що продуктивність є найважливішим показником економічного зростання, тобто. показником, які забезпечують зростання реального продукту і дохода.

Економічне зростання — одну з основних цілей у економіці держав із ринкової структурою господарювання. Збільшення суспільного продукту душу населення означає підвищення рівень життя. Зростання реального продукту призводить до зростанню матеріальних благ, які держава надає своїм працівникам. Динамічно розвиваючись економіка, на відміну статичної, дозволяє суспільству збільшувати реальний валовий продукт (ВНП) чи чистий національний продукт (ЧНП).

Збільшення реального продукту і доходу може здійснюватися двома основними способами: а) шляхом залучення у виготовлення великого обсягу ресурсів, приміром, витрат праці, і б) шляхом більш продуктивного їх використання. Отже, ми дійшли поняттю «трудовитрати». Так, реальний ВНП окреслюється трудовитрати (в людино-годинах), помножені на продуктивність труда.

ВНП = число відпрацьованих людино-годин x продуктивність труда.

Звідси продуктивності праці - загальний обсяг продукції, ділений кількості витраченого у виробництві праці, чи таки реальна годинна вироблення однієї занятого.

Приклад. На фірмі зайнято 30 людина, кожен із яких отрабатывает

2 тис. годин на рік (50 тижнів по 40 робочих години на тиждень), отже загальна кількість відпрацьованих людино-годин становить 60 тис. Якщо середня вироблення для людино-година становить 2,5 тис. крб., то загальний випускати продукцію, чи реальний ВНП, становитиме 150 млн руб.

(60 тис. x 2,5 тис. руб.).

Величина трудовитрат залежить від кількості зайнятих і південь від тривалості середньої робочого тижня. Натомість чисельність зайнятих залежить від кількості населення працездатному похилому віці й рівня залучення робочої сили виробництво, тобто не від частки працездатного населення, яке реально зайнято виробництвом, сама ж середня робоча тиждень визначається законодавчими нормами і колективними договорами.

На продуктивності праці безпосереднє вплив надають такі чинники, як технічний прогрес, фондовооруженность, кількість робочої сили й ефективність розподілу різних ресурсів, застосування обох і управління ними. Продуктивність праці принаймні поліпшення здоров’я, професіональною підготовкою, освіти і підвищення зацікавленості працівників у результатах діяльності, зі зростанням забезпеченості автомобілями і устаткуванням, і навіть на природні ресурси, при кращу організацію виробництва й управління, при переміщенні робочої сили з менш ефективних галузей у більш эффективные.

Розглянемо докладніше вплив деяких перелічених чинників до зростання продуктивність праці, що у остаточному підсумку дає зросту реального продукту і дохода.

За оцінками російських і зарубіжних фахівців дві третини приросту продуктивність праці забезпечуються з допомогою технічного прогресу. Технічний прогрес включає у собі як цілком нові методи виробництва, а також і призначає нові форми управління і виробництва. Тобто під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових знань, дозволяють по-новому комбінувати дані ресурси з метою підвищення кінцевого випуску продукции.

Насправді технічний прогрес та інвестиції тісно взаємопов'язані: технічний прогрес тягне у себе інвестиції на нові машини та устаткування. Наприклад, у тому, щоб успішно застосовувати технології з використання атомної енергії, треба будувати атомні электростанции.

Продуктивність праці працівника підвищується, коли його використовувати більше основний капітал. Однак у розвитку економіки можлива й що ситуація, коли, використовуючи певний період збільшується сукупний обсяг капіталу, а чисельність робочої сили в зростає швидше, у своїй продуктивності праці падатиме, оскільки скорочується фондовооруженность праці кожного працівника. Цілком можливо уповільнення темпи зростання продуктивність праці у зв’язку з недоліком капіталовкладень у розвиток інфраструктури (шосейні дороги, мости, громадський транспорт, система водоочищення і водопостачання, аеропорти і т.д.).

Особливе місце серед чинників зростання продуктивність праці займають освіту й професійна підготовка. Інвестиції в людський капітал — важливе спосіб підвищення продуктивність праці. Найважливішим показником якості робочої сили в є рівень освіти буде. У попередніх розділах розглянуто ця зависимость.

Вплив кваліфікації для підвищення продуктивність праці і цього цього збільшення ВНП схематично зображено на рис. 2.

Як зазначено на мал. 2, взаємозв'язок між підвищенням рівня кваліфікації, і продуктивністю праці досить складна. Але тим щонайменше частина зростання продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносного приросту продуктивності своєю чергою відповідає велика частина загального приросту ВНП.

Статистичні дослідження впливу рівня кваліфікації для підвищення продуктивність праці і тим самим збільшення ВНП вперше почав провадити у Росії в 20-х рр. академік С.Г.

Струмилин. У наступних дослідженнях окремими економістами був розрахований, за рахунок підвищення професійно- кваліфікаційного рівня робочих забезпечується у середньому близько 30% приросту ВНП, свыше

20% приросту продуктивності труда.

Професійно- кваліфікаційна структура і культурний рівень кваліфікації працівників у величезної мері залежать від міри загального образования.

Висока загальноосвітня підготовка створює міцну основу на шляху зростання як виробничої кваліфікації, а й виробничу краще й громадської активності работников.

У зі створенням цивілізованих ринкових відносин вплив кваліфікації для підвищення продуктивність праці і ВНП буде зацікавлений у прискореному темпі збільшуватися. Для наочного ставлення до вплив кваліфікації для підвищення продуктивність праці і ВНП скористаємося графічним зображенням цього процесу (рис. 3).

На рис. 3 (б) зображено ситуація, коли спрощення прийнято умова, що справжній рівень продуктивність праці залишається незмінною, одночасно темпи зростання населення (пряма АВ), і навіть темпи зростання трудових ресурсів (пряма CD) систематично зменшуються. Вочевидь, що з незмінною продуктивність праці і здійснення повної зайнятості пряма CD зображує також темпи зростання ВНП, який зменшується з тією ж інтенсивністю, як і темпи зростання трудових ресурсов.

Рис. 3 (а) зображує ситуацію, коли він змінено вихідне поло- жение про незмінність рівня продуктивність праці, до того ж час ми виходимо з умови, що зростання продуктивність праці залежить лише від підвищити рівень кваліфікації. Пряма GE є лінією, яка зображує темпи зростання продуктивність праці, який залежить виключно від підвищити рівень кваліфікації. Зрозуміло, у сенсі слова це емпірична крива, оскільки він відбиває лише тенденцію фактичного економічного процесу. Напрям лінії показує, що негативний вплив зниження темпу зростання трудових ресурсів на темпи зростання ВНП частково нейтралізується шляхом зростаючого темпу зростання продуктивність праці. Через війну пряма, відтворювальна відносний приріст ВНП, переміщається угору зі становища CD у безвихідь FE, а полі, укладену між точками F,

З, D та О, зображує вплив підвищення кваліфікації, і приріст ВНП протягом усього периода.

Серед основних факторів зростання продуктивність праці особливу увагу займають умови праці. Це — сукупність чинників виробничої середовища, які впливають працездатність, здоров’я, розвиток його як особистості, на результати його. Умови праці надають значний вплив на ставлення людини до праці, морально- психологічний клімат колективу та його стабільність. Згодом умови праці перетерплюють принципові зміни, що пов’язані з скороченням частки важкого ручного й фізичного праці та робіт, виконуваних в несприятливі погодні умови. Із звільненням робочого від безпосереднього на предмет праці забезпечується велика безпеку роботи, але з’являються нові виробництва, технологічні процеси, види енергії, речовини, матеріали, увеличивающиеся потужності і швидкості робочих машин і устаткування можуть зробити несприятливий вплив на людини. Глибоке дослідження нових технологій, хімічних, біологічних та інших речовин і деяких видів енергії на організм чоловіки й забезпечення її безпеці стає одним із найважливіших завдань науку й практики. Нові, вищі вимоги висуваються до працівникам, зайнятим цих виробництвах. Їх потрібні підвищену увагу, оперативне мислення, швидкість і точність реакції. Інакше кажучи, замість фізичного, зростає нервово-емоційна напруга. Поруч із при неповної механізації і автоматизації виробництва ще залишається багато операцій та робіт малосодержательных і монотонних, які впливають на працездатність человека.

За пріоритетний напрям у роботі з подальшому поліпшенню умов праці має стати створення безпечних технологічних процесів, машин і устаткування, ефективніші форми організації праці та виробництва, що виключатимуть шкідливі на організм человека.

Головними мають стати профілактичних заходів технологічного характеру, оскільки впливають на причини несприятливих умов труда.

Перехід до ринкових відносин вимагає дедалі більших коштів у створення безпечної техніки і основі скорочення витрат за компенсацію несприятливих умов праці. Вочевидь необхідна єдина науково-методична основа встановлення пільг і компенсацій і об'єктивну оцінку реального впливу умов праці в працездатність і душевному здоров'ї людини. Головним же під час вирішення з завдань може бути й не так економічний ефект, скільки социальный.

Поруч із поліпшенням умов праці величезне значення підвищення його ефективності має поліпшення побутових умов работников.

Встановити безпосередню залежність поліпшення побутових умов і результатів виробництва досить складно, бо її прояви дуже різні: тут і зменшення втрат робочого дня, викликаних на захворювання, та поліпшення морально- психологічного клімату у трудових колективах, й зміцнення дисципліни, і підвищення стабільності. Підвищення змістовності праці, створення здорового морально-психологічного клімату в трудовий колектив, зростання кваліфікаційного рівня життя та професійного майстерності працівників величезне значення на шляху зростання производства.

3. ПОКАЗНИКИ І МЕТОДИ ВИМІРУ ПРОДУКТИВНОСТІ ТРУДА.

Продуктивність праці, як уже зазначалося вище, є ставлення між кількістю продукції, виробленої даної організаційної системою, і пишатися кількістю витрат, як у тієї ж організаційної системі для цієї продукції. Щоб виміряти продуктивність, потрібно дати кількісне вираз продукції і на затратам і зіставити их.

На погляд, це відбувається не так важко, і ворожість до деяких організаційним системам ця справді так. А більшість організацій випускає різноманітні види продукції. У окремих випадках продукція — це товари, які легко висловити кількісно, за іншими випадках продукція — це послуги, і знайти їм кількісне вираз дуже важко. Чимало є організацій витрати найвищою мірою різноманітні навіть у межах виду ресурсов.

На процес виміру продуктивність праці впливають такі чинники, за зміну асортименту, тривалість виробничого циклу, віднесення конкретної продукції до конкретних затратам, метод агрегирования даних, ймовірність відсутність цих і вибір заходи продуктивності. Інакше кажучи, розпочинаючи проектування та розробки систем вимірювання, і оцінки продуктивність праці, варто з початку враховувати ряд обставин. Наприклад, для виміру необхідні інформація (даних про продукції і на витратах) і її зіставлення, у своїй даних про витратах мають відображати все ресурси, витрачені під час випуску цієї продукції. Діапазон системи виміру, чи період, який підлягає аналізу, визначає кількість що збираються информации.

Періодом то, можливо рік, квартал, місяць тощо. На рис. 4 наочно представлена взаємозв'язок між «одиницею аналізу» і діапазоном измерения".

У практиці найбільш розробленими і дуже використовуваними є три методу виміру продуктивності: нормативний метод, многофакторная модель виміру продуктивності і многокритериальный метод.

Нормативний метод — це організаційний метод виміру продуктивності, орієнтований розвиток системи вимірювання, і заснований на активної участі персонала.

Нормативний метод став широко використовуватися зі створенням та розвитком комп’ютерно- інформаційних служб. Він виходить з методі номінальних груп (МНГ) і дельфийском методі (МД). Цей метод доречний під час дрібніших одиниць аналізу, наприклад для робочих груп чи відділів. Тому його застосування вважатимуться децентралізованим підходом до виміру продуктивності. Разом про те нормативний метод можна використовувати й ще великих одиниць аналізу (завод, служба чи фірма), у своїй застосовують: 1) вибіркове представництво, 2) дельфийский метод, 3) об'єднання різних систем виміру. Нормативний метод використовується як розробки систем виміру продуктивність праці, а й у стратегічному плануванні, перспективному рішенні труднощів і т.д.

Многофакторная модель виміру продуктивності меншою мірою розрахована щодо участі працівників, вона базується переважно на звітних даних, а чи не на інформації з боку робітників. Процедура робіт спрямована «згори донизу», а чи не «знизу вгору», послідовніше спирається визначення продуктивності та «використовує лише коефіцієнти і індекси для виміру производительности.

Модель можна використовувати з єдиною метою: 1) отримати загальний, інтегрований вимірювач продуктивності для фірми, 2) забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності, 4) підготувати фінансові звіти, 5) оцінити й виміряти вплив зрушень на продуктивності на прибутковість, 6) оцінити ефективність окремих заходів (наприклад, як-от гуртки якості, впровадження систем контролю за якістю, стимулювання чи технологічних нововведений),

7) виміряти початкове розподіл вигод через зміну продуктивності у фірмі, 8) допомогти щодо цілей у галузі продуктивності і за стратегічному плануванні, зокрема використання потужностей, організації збуту, регулювання витрат і штатів, управління, ціноутворення і т.д.

Многокритериальный метод виміру продуктивність праці (його називають також матрицею цілей) дозволяє виміряти і оцінити результативність і продуктивність, І що найголовніше — забезпечити отримання агрегованого індексу цих показників. Він тісно пов’язані з попередніми двома методами і з їхньої методичних розрахунках. Маючи отриманий із допомогою нормативного методу перелік вимірювачів результативності, процедура використання многокритериального методу входять такі стадії работ:

1) визначення та ранжування критеріїв, якими слід оцінювати продуктивність, 2) оцінку відносної значимості критеріїв результативності, 3) об'єднання графіків результативности

(шкал, кривих) з вагами критериев.

Многокритериальный метод дозволяє розробити наочну і ефективну систему вимірювання, і оцінки продуктивності та результативності. вона є ефективним інструментом ув’язування плану підвищення й вимірювання производительности.

Далі розглянемо практичну бік використання продуктивність праці як контрольного показника при розрахунку продуктивності доданій вартості (рис. 5−6). Зауважимо, що ефекти бувають взаємно суперечать: 1) інвестиції устаткування з метою підвищення озброєності праці можуть знижувати продуктивність і оборотність капіталу, 2) підвищення можуть призвести до зниження обсягу выручки.

Кожен зростання продуктивність праці зрештою означає економію праці, збереження робочого дня, тобто. економія праці проявляється у зростанні производительности.

Економію чисельності працівників слід розраховувати за такою формуле:

L= Yn / Po — Ln

де: L — зекономлена чисельність, Уn — обсяг продукції n-году,

Po — продуктивності праці в 0 року, Ln — чисельність зайнятих в n-году.

Вимірювання ефективності провадження з позицій живого праці припускає використання показника продуктивність праці. Разом про те адекватніший реальної буденної дійсності підхід вимагає розгляду динаміки валового національний продукт з позицій, і живого, і упредметненого праці. Багатофакторний підхід динаміки ВНП припускає використання макроекономічних виробничих функций.

Показники продуктивність праці може бути середніми, приростными і граничними. Якщо Yt = f[Lt), де Yt — фізичний объем

ВНП, а Lt — фізичний обсяг витрат праці, Yt / Lt — приростная продуктивності праці, dYt / dLt — гранична продуктивності праці. Кожен із показників має власний економічний зміст і характеризує накопичений рівень эффективности.

Вочевидь, що інтегрування граничних розмірів і підсумовування приростных дозволяє їм отримати середні величины.

Граничні показники ефективності відповідають непрерывним факторным моделям, а при дискретних формах даних моделей граничні показники стають приростными.

Середня продуктивності праці, як приватний показник ефективності відповідає однофакторному підходу, коли Yt = f (Lt

). Взаємозв'язок між Yt і Lt можна сформулювати: Yt = A * Lt, де, А — ефективність людського і A = Y/L є незмінною кожному за моменту t.

Геометрично, А — це кутовий коефіцієнт прямий Yt= A * Lt, що проходить через початок координат з однаковим кутовим коефіцієнтом Q

Yt / Q Lt = A, тобто. гранична ефективність є та дорівнює средней.

Але, А залишається постійної величиною (Yt = At * Lt чи Yt = At

* Lt b, де b — ступінь однорідності факторной моделі). Збільшення Lt в n раз дає збільшення Yt в nb раз. Що стосується, якщо b =1, функція є однорідної першого ступеня. При b = 1 та граничною ефективності d Yt / d Lt = b (Yt / Lt) можливі два випадку. 1. b> 1, dYt / d Lt > Yt / Lt. Ефективність людського зростає. 2. (((b const), b — приріст Y, що припадає на одиницю приросту L (при До -> const). Параметр, А одного боку, є коефіцієнтом масштабності, з другого — відбиває вплив неврахованих в моделі чинників производства.

При многофакторном підході показники ефективності можуть визначатися як і середні сукупні і граничні совокупные

(граничне ставлення ВНП до сукупності факторів виробництва). У багатофакторних моделях рівень добробуту й динаміка середнього приватного показника ефективності залежить від співвідношення факторів виробництва. Наприклад, до нашого случая:

Продуктивність Yt/Lt праці зростає у результаті збільшення фондовооруженности праці Rt / Lt. Передбачається, що, а >

0. Отже, вплив однієї з головних джерел зміни ефективності - співвідношення факторів виробництва та її динаміки відбивається у аналізованої модели.

І за однофакторном підході, на показники ефективності впливають величини чи b і закономірності зміни. Якщо, а > 1, то продуктивності праці стає зростаючій функцією його фондовооруженности.

Тут також слід відзначити, що всім агрегатным змінним економічного зростання, їх фізичним обсягам притаманний принцип неоднорідності. Рішення проблеми неоднорідності пов’язані з редукцією основних елементів економічного роста.

Структурна неоднорідність трудових витрат випливає з змін як половозрастного, і професійного складу робочої силы.

Приведенням до однаковому рівню кваліфікації, професіональною підготовкою, освіти заплановано розв’язати проблему неоднорідності трудового потенциала.

Побудова динаміки трудових витрат з урахуванням їхньої неоднорідності є необхідною моментом ще точного пояснення джерел зростання продуктивність праці і зростання виробництва. Проте проблема неоднорідності властива і виробничим фондам та продукції. Тільки розв’язання проблеми щодо всіх згаданих чинників виробництва та продукції може дати повністю узгоджені результаты.

4. ПРОГРАММЫ УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ТРУДА.

Управління продуктивністю — це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування та постійний контролю над ефективним впровадженням систем підвищення производительности.

Програми управління продуктивністю праці включают:

1) вимір й оцінку продуктивності, 2) планування контролю та підвищення продуктивності з урахуванням інформації, отриманого процесі вимірювання, і оцінки, 3) здійснення заходів контролю і підвищення продуктивності, 4) вимір й оцінку впливу цих мер.

Управління продуктивністю праці - це частина ширшого процесу управління. Він охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, заснований на співвідношення кількості продукції, випущеної виробничої системою, і витрат за насіння соняшнику. Цей процес відбувається так само важливий, як та інші контрольні функції і процессы.

Процес управління продуктивністю праці неминуче включає її измерение.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів, і розуміння ролі різних служб у створенні товарів чи послуг. Вона також вимагає розглядати систему з позицій великих, стратегічних партнерів і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обгрунтувати зміни й оцінювати наслідки і на, що, мабуть, найважливіше, здібності ув’язати підвищення продуктивності з її измерением.

Наочним прикладом вмілого використання їх у реальної практиці процесу управління продуктивністю є Японія. У служби управління продуктивністю японських фірм в обов’язковому порядку включають представників різного фаху, які мають широтою поглядів й зрозуміло бачать перспективу.

Управління продуктивністю нерозривно пов’язане з управлінням якістю (процесом забезпечення), плануванням (процесом, визначальним, що має зроблено підвищення ефективності), виміром трудовитрат й розробкою кошторисів (процесом оцінки економічності), бухгалтерським урахуванням психології та фінансовим контролем (службами, ведающими оцінкою прибутковості) й кадрової службою. Управляють продуктивністю менеджери. Процес управління можна як наступній схеми (рис. 7).

Менеджерам слід розробляти свій план стратегічних заходів у сфері управління продуктивністю труда.

Застосовувані ними методи її виміру, оцінки, контролю і підвищення може бути ідентичні тим, які у інших организациях.

Проте характер використання тих методів та його об'єднання систему унікальний кожної организации.

Планування заходів у сфері управління продуктивністю праці - це складне завдання, котра від розміру й структури організаційної системи. Для ринкової економіки характерно, що це більше працівників апарату, відділів кадрів менеджерів різного рівня зіштовхуються із необхідністю розроблення і впровадження програм, у області продуктивності труда.

Якість процесу планування на ранніх стадіях розробки програм управління продуктивністю має важливе значення для успіху довгострокових програм управления.

Наведемо вісім послідовних етапів процесу стратегічного планування стосовно проектування та розробки програм управління продуктивністю труда.

Етап 1. Внутрішня стратегічна оценка.

На цьому етапі стратегічного планування увагу має бути сконцентровано на внутрішніх аспектах організаційної системи, на яку розробляється програма. У цьому слід з відповіддю: які внутрішні чинники (слабкі й сильні боку, проблеми, можливості та наявність інших програм) треба враховувати під час проектування, розробці та здійсненні заходів у сфері управління продуктивністю труда?

Етап 2. Зовнішня стратегічна оценка.

Увага має приділятися зовнішніх умов діяльності організаційної системи, які способи спричинити проектування розробку програми. Слід з відповіддю: які зовнішні чинники (тенденції, інші організаційні системи, проблеми, обмеження, можливості, постачальники, технології, конкуренти, люди тощо.) треба враховувати чи включати у процес у ході проектування й розробки заходів у сфері управління продуктивністю труда?

Етап 3. Формулювання передумов плана.

На цьому етапі розглядаються на головних передумови плану. З багатьох зовнішніх й міністром внутрішніх передумов слід відібрати найважливіші і виробити конкретні, яким необхідно привласнити свій номер. Потім передумови відповідно до їх номером слід розмістити у матрицю важливості чинників (рис. 8).

Етап 4. Стратегічне планирование.

Аналізуючи цей етап забезпечується узгодження цілей чи завдань програми управління продуктивністю праці. Передбачається завдання у наступному постановці: виділити стратегічні (розраховані 2−5 років) цілі й завдання, які мають реалізувати поставлену програму управління продуктивністю. Слід зосередити на тому, щоб отримати стислі, але чіткі формулювання целей.

На цьому етапі корисно відокремити першочергові, чи «обов'язкові», мети (завдання) від «желательных».

Етап 5. Розробка критеріїв результативності программы.

Слід зосередити увагу до розробці конкретних критеріїв, з яких подальшому оцінюватимуть програму управління продуктивністю праці. Пропонується вказати конкретні вимірювачі, критерії, нормативи, якими слід оцінювати результативность

(дієвість, економічність, якість, новаторство, вигоди, витрати) заході сфері управління продуктивністю. Результати використовуються більш пізньої стадії розробки программы.

Етап 6. Планування мероприятий.

Аналізуючи цей етап увагу концентрується розробка конкретних заходів, під якими слід виділити ресурси наступного року для проектування й розробки програми управління производительностью.

Слід зазначити, йдеться необов’язково про кроках, які треба здійснити протягом року. Це може бути заходи стратегічного характеру, виконання яких піде 2−5 років, але розпочати ним рухається у наступного року. Ставиться завдання: сформулювати і перерахувати конкретні програми, заходи й плани, під якими слід виділити ресурси наступного року, щоб успішно розпочати здійснення программы.

Етап 7. Планування проектов.

На цьому етапі перелік початкових (перший рік) заходів у сфері управління продуктивністю, сформульованих й погоджених на етапі 6, класифікується і деталізується на конкретні заходи. Потім розробляється проект, до складу якого послідовність виконання, оцінку витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і выгод.

Значна частина програми поки що вважатимуться завершеною. Залишається тільки узгодити усі результати планування, проаналізувати їх, поєднати у одну спільну план і притягти відповідних працівників до конкретних питанням внедрения.

Етап 8. Розгляд і - оцінка программы.

За суттю, даний етап є продовження роботи з етапі 5. Мета у тому, аби воєдино результати, одержані від різних груп менеджеров.

Наведемо кілька конкретних прикладів аналізу управління продуктивністю труда.

1. Бригада з п’яти чоловік справила протягом місяця 500 одиниць продукції, витративши 880 трудових одиниць, у разі годин (5 людина x 22 дня x 8 год = 880 людино-годин протягом місяця). За підсумками цього простого прикладу можна обчислити кілька показників продуктивність праці: а) P = Y (500) / V (880) = 0. 57 б) P = Y (500) / L (5) = 100 де: Р — продуктивності праці, V — витрати (одиниць), Y- кількість продукції (одиниць), L — кількість працівників (человек).

2. Припустимо, що наступного місяці продукція становила 600 одиниць при витратах 800 трудових одиниць (5 людина x 20 днів x 8 год = =

800 людино-годин на місяць). Можна обчислити два показника: а) P = Y (600) / V (800) = 0. 75 б) P = Y (600) / V (5) = 120

де: Р — продуктивності праці, V — витрати (одиниць), Y- кількість продукції (одиниць), L — кількість працівників (человек).

У обох випадках продуктивності праці зросла. Але, зауважимо, йдеться лише про статистичних коефіцієнти продуктивності труда

(тобто. одного чинника). Індекси динаміки продуктивність праці рівні: а) Р = 600/800 / 500/880 = 1,32 б) Р = 600/5 /500/5 = 1,20

Лише дослідивши індекси динаміки, одержимо уявлення темп зростання продуктивність праці цей период.

3. Припустимо, що, крім праці, для випуску продукції використовуються матеріали. У табл. 1.1 представлені місяці 1 і 2. Хоча додається ще одна вид витрат (матеріали), літочислення продуктивності легко. Істотні проблеми виникають лише за обчисленні багатофакторних коефіцієнтів і индексов.

Коли витрати або продукція бувають різних видів, виникають труднощі, пов’язані об'єднання різнорідних одиниць. Аби розв’язати зазначену проблему, необхідно знайти найменший загальний знаменник щодо різноманітних видів витрат та продукції. Для певних видів можуть існувати фізичні загальні знаменатели, наприклад, у машинобудуванні, енергетиці - умовна одиниця потужності. Для інших напрямів витрат праці та продукції загального фізичного знаменника не существует.

Тож у ролі спільного знаменника прийнято використовувати фінансові вимірювачі в незмінних ценах.

4. Далі до кожного виду витрат та продукції додамо індекс цін. У табл. 2.1 представлені дані за обидва місяці. Слід звернути увагу, за винятком багаточинникового варіанта коефіцієнти обчислені не враховуючи порівняних цін, і витрат у ролі весов.

Зроблено це бо ні виділили різні види праці та матеріалів. Якби було видів трудових витрат, тоді при обчисленні коефіцієнтів для агрегированных трудових витрат потрібно було зважування по издержкам.

Інтерпретуючи наведені вище коефіцієнти і індекси, можна дійти невтішного висновку, що робочу групу в місяці 2 справила продукції на

20% більше, ніж у місяці 1, витративши її у приблизно за 9% менше оплачених людино-годин, але 25% більше матеріалів. Продукція для одного працівника зросла на 20%, однією людино-година на

31,5%, на одиницю витрат матеріалів вона знизилась на виборах 4%. Отже, робочі спожили в місяці 2 для одиницю своєї продукції 4% більше матеріалів, аніж у попередньому місяці (500/1000)/(600/1250)

= 0,96. Без процедури зважування по недоліків і незмінним цінами не можна інтерпретувати багатофакторний варіант позиції 3. Але щодо позиції 4 бачимо, що багатофакторний коефіцієнт для місяці 1 дорівнює 3,06, а місяці 2 — 3,01. Без нормативу порівнювати, не можна очікувати, хороший чи поганий цей показник. Проте за простому зіставленні коефіцієнтів за обидва місяці та обчисленні індексу продуктивності бачимо, що робочу групу функціонувала в місяці 2 на 2% менш продуктивно, ніж у месяце

1.

5. ВЫВОД.

Продуктивність праці є найважливішим показником економічного зростання. Вона вимірюється як загальний обсяг продукції, ділений кількості витраченого у виробництві праці. Це середній продукт праці, чи вироблення одного працівника за час.

На рівень продуктивність праці безпосереднє вплив надають такі чинники, як технічний прогрес, фондовооруженность, якість робочої сили в, соціально-трудові відносини, організація та умови праці, ефективність розподілу, поєднання різних ресурсов.

Насправді найширше використовуються такі методи виміру продуктивність праці, як нормативний і многокритериальный метод, і многофакторная модель виміру продуктивності труда.

Кожен зростання продуктивність праці зрештою означає економію праці, збереження робочого времени.

Показники продуктивність праці можуть бути виражені як середні, приростные і граничні. Кожен із показників має власний економічний зміст і характеризує накопичений рівень ефективності, його приріст межах певного періоду й у певному точке.

З метою підвищити рівень продуктивність праці розробляються спеціальні програми управління продуктивністю праці, куди входять вимір й оцінку цього рівня, планування контролю і підвищення продуктивності з урахуванням інформації, «отриманого процесі вимірювання, і оцінки, здійснення конкретних заходів для підвищення продуктивності, вимір й оцінку впливу цих мер.

Управління продуктивністю нерозривно пов’язане з управлінням якістю (процесом забезпечення продукції), планированием

(процесом, визначальним що має зроблено підвищення ефективності), виміром трудовитрат й розробкою кошторисів (процесом оцінки економічності), бухгалтерським урахуванням психології та фінансовим контролем

(оцінкою прибутковості) й кадрової политикой.

Процес розробки програми управління продуктивністю входять такі етапи, як внутрішня й зовнішня стратегічна оцінка, стратегічне планування, розробка вимірювачів результативності, планування заходів, планування проектів, розгляд і був оцінка программы.

ДОДАТОК 1.

НА РІВНІ СУСПІЛЬСТВА. НА УРОВНЕ

ВЛАДЕЛЬЦА

ПРЕДПРИЯТИЯ.

РИС. 1. СТАВЛЕННЯ До ПРОЦЕСУ ПІДВИЩЕННЯ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ.

ДОДАТОК 2.

РИС. 2. ВПЛИВ КВАЛІФІКАЦІЮ НА ЗБІЛЬШЕННЯ ВНП.

ДОДАТОК 3. а.

(%

F

А+ З+ E

G+

0 t

До+ У+ D+

б.

(%

C

А

t

0 K B D

МАЛ.2. ВПЛИВ КВАЛІФІКАЦІЮ ПРАЦІВНИКІВ НА РОСТ

ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ І ВНП.

ДОДАТОК 4.

|страна |Х |Х |Х |Х |Х | | |МП | |Отрасль|Х |Х |Х |Х | | | |МП | |Фірма |Х |Х |Х | |МВ |МВ |МВ |МВ | |Отделен|Х |Х | | |МВ |МВ |МВ |МВ | |не | | | | | | | | | |Завод |Х | | | |МВ |МВ |МВ |МВ | |Відділ | | | |МК |МК |МК |МК |МК | | | | | |М |М |М |М |М | |Робоча| | | |МК |МК |МК |МК |МК | |група | | | |М |М |М УПЦЦ |М УПЦЦ |М УПЦЦ| | | | | | |УПЦЦ | | | | |Работни|НТ |НТ | | |УПЦЦ |УПЦЦ |УПЦЦ |УПЦЦ | |до | | | | | | | | |

МІН. ГОДИННИК ДНІ ТИЖНЯ МІСЯЦІ КВАРТАЛЫ

ПІВРІЧЧЯ ГОДЫ

МВ — МНОГОФАКТОРНАЯ МОДЕЛЬ ВИМІРУ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ.

М — НОРМАТИВНИЙ МЕТОД ВИМІРУ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ.

МК — МНОГОКРИТЕРИАЛЬНЫЙ МЕТОД ВИМІРУ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ.

УПЦЦ — УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ПО ЦЕЛЯМ.

НТ — ПІДХОДИ НА ОСНОВІ НОРМУВАННЯ ТРУДА.

МП — ИЗМЕРЕНИЕ НА ОСНОВІ МАКРОПОДХОДОВ.

Х — НЕЗАСТОСОВНІСТЬ ПЕРІОДУ ВИМІРУ ДЛЯ ДАНОГО ОБЪЕКТА.

РИС. 4. СПІВВІДНОШЕННЯ МЕТОДІВ, ПЕРІОДІВ І ОБ'ЄКТІВ ИЗМЕРЕНИЯ

ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ.

ДОДАТОК 5.

РИС. 5. РОЗРАХУНОК ПРОДУКТИВНОСТІ ДОДАНОЇ СТОИМОСТИ.

ДОДАТОК 6.

ДОБАВЛЕННАЯ

КОЭФФИЦИЕНТ

= = СТОИМОСТЬ

Х ТРУДОВООРУЖЕ- Х

ЧИСЛЕННОСТЬ

ННОСТИ

ПЕРСОНАЛА

КОЕФІЦІЄНТ ОБЪЕМ

ВЫРУЧКИ

Х ДОДАНОЇ Х ВАРТІСТЬ = НА 1 ЛЮДИНИ Х

СТОИМОСТИ

КОЭФФИЦИЕНТ

Х ДОБАВЛЕННОЙ

СТОИМОСТИ

1. ПОВЫШЕНИЕ

КОЭФФИЦИЕНТА

ТРУДОВООРУЖЕННОСТИ.

2. ПОВЫШЕНИЕ

ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИ

КАПИТАЛА.

3. ПОВЫШЕНИЕ

КОЭФФИЦИЕНТА

ДОБАВЛЕННОЙ

СТОИМОСТИ.

4. ПОВЫШЕНИЕ

ОБСЯГУ ВИРУЧКИ НА

1 ЧЕЛОВЕКА.

5. ПОВЫШЕНИЕ

СТОИМОСТИ.

ДИВ. МАЛ.6. ПРОДУКТИВНІСТЬ ДОДАНОЇ СТОИМОСТИ І ЗАХОДИ ПО ЕЕ

ПОВЫШЕНИЮ.

ДОДАТОК 7.

ДИВ. МАЛ.7. ПІДХОДИ ПІДПРИЄМСТВ До ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ТРУДА.

ДОДАТОК 8.

|КРАЙНЕ | | | | | |ВАЖЛИВО | | | | | | | | | | | |ВАЖЛИВО ДЛЯ | | | | | |СТРУКТУРЫ | | | | | |СТРАТЕГІЇ | | | | | | | | | | | |НЕ ДУЖЕ | | | | | |ВАЖЛИВО | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |

НЕМАЄ УВЕРЕННОСТИ

ПОВНА УВЕРЕННОСТЬ

ВПЕВНЕНІСТЬ У ОБГРУНТУВАННІ ДОПУЩЕНИЙ.

ДИВ. МАЛ.8. МАТРИЦЯ ВАЖЛИВОСТІ ФАКТОРОВ.

ДОДАТОК 9.

ПРОДУКЦІЯ І ВИТРАТИ РОБОЧОЇ ГРУППЫ.

ТАБ. 1. 1

| |МІСЯЦЬ 1 |МІСЯЦЬ 2 | | |КІЛЬКІСТЬ |ІНДЕКС* |КОЛИЧЕСТВО|ИНДЕКС**| |ПРОДУКЦІЯ, ОД. |500 |Х |600 |120,0 | |ВИТРАТИ, ЧОЛ. |5 |Х |5 |100,0 | |ВИТРАТИ, ЧЕЛ-ЧАСЫ. |880 |Х |800 |90,0 | | |1000 |Х |1250 |125,0 | |ВИТРАТИ, МАТЕРІАЛИ| | | | | |КОЕФІЦІЄНТИ ПРОДУКТИВНОСТІ | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 | | | | | |ЛЮДИНИ (РЯДОК 1| | | | | |/ РЯДОК 2) |100 |Х |120 |120,0 | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 | | | | | |ЛЮДИНО-ГОДИНА | | | | | |(РЯДОК 1/ РЯДОК |0,57 |Х |0,75 |131,5 | |3) | | | | | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 | | | | | |ОДИНИЦЮ | | | | | |МАТЕРІАЛЬНИХ | | | | | |ВИТРАТ (РЯДОК 1/|0,50 |Х |0,48 |96,0 | |РЯДОК 4) | | | | | |БАГАТОФАКТОРНІ КОЭФФЕЦИЕНТЫ ПРОДУКТИВНОСТІ | |(РЯДОК 1/ РЯДОК |500/5 АБО | |600/5 АБО | | |2 АБО |880 + 1000 |Х |800 + 1250|Х | |РЯДОК 3+ РЯДОК | | | | | |4) | | | | |

*ИНДЕСКЫ ДЛЯ БАЗИСНОГО ПЕРІОДУ (МІСЯЦЬ 1) ЗАВЖДИ НЕ УКАЗЫВАЮТСЯ

АБО ПРИЙМАЄТЬСЯ РІВНИМ 100.

**ДЛЯ ДРУГОГО ПЕРІОДУ (МІСЯЦЬ 2) ІНДЕКС ОБЧИСЛЮЄТЬСЯ ШЛЯХОМ ДЕЛЕНИЯ

КІЛЬКОСТІ ПОКАЗНИКА У ЦЬОМУ МІСЯЦЬ НА КІЛЬКІСТЬ ПОКАЗАТЕЛЯ

МІСЯЦЯ 1 І ПОМНОЖЕНОГО НА 100.

ДОДАТОК 10.

ПРОДУКЦІЯ І ВИТРАТИ РОБОЧОЇ ГРУППЫ.

ТАБ.2.1 | |МІСЯЦЬ 1 |МІСЯЦЬ 2 | | |КОЛИЧЕ|ЦЕНА|ИНДЕКС|КОЛИЧЕ|ЦЕНА |ІНДЕКС| | |СТВО | |* |СТВО | |** | |ПРОДУКЦІЯ, ОД. |500 |1000|Х |600 |1000 |120,0 | |ВИТРАТИ, ЧОЛ. |5 | |Х |5 |Х |100,0 | |ВИТРАТИ, ЛЮДИНО-ГОДИНИ. |880 |Х |Х |800 |15 |90,0 | |ВИТРАТИ, МАТЕРІАЛИ |1000 |15 |Х |1250 |150 |125,0 | | | |150 | | | | | |КОЕФІЦІЄНТИ |ІНДЕКСИ | |ПРОДУКТИВНОСТІ |ПРОДУКТИВНОСТІ | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 | | | | | | | |ЛЮДИНИ (РЯДОК 1/ |100 |Х |Х |120 |Х |120,0 | |СТРОКА2) | | | | | | | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 |0,57 |Х |Х |0,75 |Х |131,5 | |ЛЮДИНО-ГОДИНА (| | | | | | | |СТРОКА1 / РЯДОК 3) |0,50 |Х |Х |0,48 |Х |96,0 | |ПРОДУКЦІЯ НА 1 | | | | | | | |ОДИНИЦЮ МАТЕРІАЛЬНИХ | | | | | | | |ВИТРАТ | | | | | | | |(РЯДОК 1 / РЯДОК | | | | | | | |4) | | | | | | | | | | | | | | | |КОЕФІЦІЄНТИ ПРОДУКТИВНОСТІ | |(БАГАТОФАКТОРНИЙ |500(1000)+880(15)+100|Х |600(1000)+800| |ЗВАЖЕНИЙ ПО ЦІНАМИ І |0(150)= | |(15)+ | |НЕДОЛІКІВ) |=3,06 | |+1250(150)=3,| | | | |01 |

*ИНДЕСК ДЛЯ БАЗИСНОГО ПЕРІОДУ (МІСЯЦЬ 1) ЗАВЖДИ НЕ УКАЗЫВАЕТСЯ

АБО ПРИЙМАЄТЬСЯ РІВНИМ 100.

**ДЛЯ ДРУГОГО ПЕРІОДУ (МІСЯЦЬ 2) ИНДЕСК ОБЧИСЛЮЄТЬСЯ ПУТЕМ

РОЗПОДІЛУ КІЛЬКОСТІ ПОКАЗНИКА У ЦЬОМУ МІСЯЦЬ НА КОЛИЧЕСТВО

ПОКАЗНИКА МІСЯЦЯ 1 І ПОМНОЖЕНА НА 100.

1. НИКИТИН Р.А., ГОБЕРМАН А.М. УДОСКОНАЛЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ В

МАШИНОБУДУВАННІ. — М.: МАШИНОБУДУВАННЯ, 1981

2. ЭКОНОМИКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ/ ПІД РЕД.Г.Г.

МЕЛИКЬЯНА, Р.П. КОЛОСОВОЙ. — М.: ВИД-ВО МОСКОВСЬКОГО УН-ТУ, 1996

3. ЭКОНОМИКА І СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ: НАВЧАЛЬНИЙ ДОПОМОГА. НГАЭиУ. -

НОВОСИБІРСЬК, 1994

----------------------- Низький рівень продуктивності труда

Высокий рівень продуктивності труда

Низкий рівень продуктивності труда

Высокий рівень продуктивності труда

Неэффективное використання економічних ресурсов

Эффективное використання економічних ресурсов

Неэффективное використання людських ресурсів, продукції і на грошових средств

Эффективное використання людських ресурсів, продукції і на грошових средств

Застойное економічне становище у обществе

Стабилизация та розвитку економічного положення у обществе

Ослабление основи предприятия

Стабилизация й зміцнення основ предприятия

Усиление у суспільстві напруги, почуття неуверенности

Достижение високого рівня добробуту в обществе

Нестабильная зайнятість, проблеми працевлаштування й відповідне зниження життєвого уровня

Стабилизация зайнятості та робочих місць, підвищення життєвого уровня

Низкий рівень зарплати, збільшення робочого дня і досить важкі умови роботи, зростання безробіття і пр.

Тяжелое настрій на роботи і падіння перспективності наявної квалификации

Приятное настрій на роботі, перспективність у житті, прогрес та розвитку людського труда

Распад згуртованості общества

Внесение вкладів у добробут общества

ПРИРОСТ ВНП

ПРИРІСТ ПРОДУКТИВНОСТІ ТРУДА

СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА І ТЕХНОЛОГИИ

КВАЛИФИКАЦИЯ ПРОИЗВОДСТВЕН- НЫХ РАБОТНИКОВ

ПРОЕКТЫ СОВЕРШЕНСТВОВА-НИЯ ЗАСОБІВ ПРОИЗВОДСТВА

КВАЛИФИКАЦИЯ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ВПРОВАДЖУЮТЬ ДОСЯГНЕННЯ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕССА

СОВЕРШЕНСТ-ВОВАНИЕ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ОТНОШЕНИЙ

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ КВАЛІФІКАЦІЯ РАБОТНИКОВ

П Р Про І З У Про Д І Т Є Л И М Про З Т Ь

М, А Т Є Р І А Л И М, А Я

П Р Про І З У Про Д І Т Є Л И М Про З Т Ь

СПРАВЛЯЄТЕ- ОБСЯГ ЛЬНОСТЬ = ВИРОБНИЦТВА ТРУДА

ВЛОЖЕННЫЕ

ЭЛЕМЕНТЫ

ПРОИЗВОДСТВА

1. ПРОИЗВОДИТЕ- ОБЪЕМ

ЛЬНОСТЬ = ПРОИЗВОДСТВА

ТРУДА

ОБСЯГ ТРУДА

2. ПРОИЗВОДИТЕ- ОБЪЕМ

ЛЬНОСТЬ = ПРОИЗВОДСТВА

КАПИТАЛА

ОСНОВНЫЕ

МАТЕРИАЛЬНЫЕ

СРЕДСТВА

СОВОКУПНАЯ ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА СПРАВЛЯЄТЕ- = ЛЬНОСТЬ ОБСЯГ ВВЕДЕННЯ ЭЛЕМЕНТОВ

ВИРОБНИЦТВА У ПЕРЕСЧЕТЕ

НА ОБСЯГ ТРУДА

1. ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТЬ = ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА = ОБСЯГ ПРОИЗВОДСТВА

СУКУПНОГО ТРУДА

ВСЕ ЕЛЕМЕНТИ ВИРОБНИЦТВА ОБСЯГ ВЛОЖЕННОГО

ТРУДА+

У ПЕРЕРАХУНКУ НА ОБСЯГ ПРАЦІ ОБСЯГ ПРАЦІ У ПЕРЕСЧЕТЕ

2. ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТЬ = ОБСЯГ ПРОИЗВОДСТВА

СУКУПНИХ ЗАТРАТ

СУКУПНІ ВИТРАТИ (загальна сума елементів виробництва, у перерахунку грошові единицы)

НЕПІДВЛАДНА ІНФЛЯЦІЇ ВАРТІСНА ПРОДУКТИВНІСТЬ ДОБАВЛЕННОЙ

ПРОИЗВОДИТЕ- СТОИМОСТИ ЛЬНОСТЬ

ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТЬ ДОБАВЛЕННОЙ

СТОИМОСТИ

ЗАХОДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ДОБАВЛЕННОЙ

СТОИМОСТИ

управління веденням работ

управление закупівлями і материалами

управление оборудованием

управление проектированием

Производственно-информационная система

К Про М Т Р Про Л Ь

К, А Ч Є З Т У, А (Q)

У П Р, А У Л Є М І Е

С Є Б Є З Т Про І М Про З Т Т Ю (З)

У П Р, А У Л Є М І Е

Т Є Х М Про Л Про Р І Є Й (D)

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ВИРОБНИЦТВА (контроль якості)

ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ «КРУЖКОВ»

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой