Банкрутство

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Банкрутство


ПЛАН

Вступ.
Поняття банкрутства та його суб?єкти.
Підстави для застосування банкрутства.
Провадження у справах про банкрутство.
Наслідки визнання боржника банкрутом.
Заключення.


1. Поняття банкрутства Суб"єкти банкрутства
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідаціїпідприємств регулюється Законом «Про підприємства в Україні» (ст. ст. 24,34). Порядок і умови визнання будь-якихюридичних осіб — (суб?єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — № 31. — Ст. 440).
Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційнийпроцес регулюється також і законодавством України проорганізацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження усправах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону «Про банки і банківську діяльність».
Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняттяякого містить стаття 1 Закону «Про банкрутство». Це пов"язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб"єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред"явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов"язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністюпродовження суб"єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб?єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов"язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред"явлені у визначені для цього строки, то майна суб?єкта — активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.
Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб"єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майновіправовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб"єктапідприємництва.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникаєкомплекс процесуальних правовідносин: провадження усправі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припиненнясправи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційнийправовий процес щодо суб"єкта підприємництва.
Суб?єктами банкрутства закон визнає лише юридичнихосіб, причому осіб однієї категорії - суб?єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов"язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власностіі видів, визначених статтею 2 Закону «Про підприємства вУкраїні», а також про господарські об"єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб"єкти пойменовані Законом «Про банкрутство» боржниками або банкрутами.
Боржником відповідний суб"єкт вважається на всіх стадіяхпровадження у справі про банкрутство, банкрутом — післятого, як Арбітражний суд прийме постанову про визнанняборжника банкрутом.
Закон «Про банкрутство» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями)систематичною підприємницькою діяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб"єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два абобільше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створюватикомітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов"язковим. Повноваження цьогооргану визначають збори. Ці органи — збори, комітет -необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численнікредитори, а один спільний, об"єднаний кредитор.

2. Підстави для застосування банкрутства
Підставою для застосування банкрутства до суб"єктапідприємництва є економічний фактор, визначеним статтею 1 Закону «Про банкрутство» — неспроможність суб"єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред"явлені донього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов"язанняперед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до Арбітражного суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи». З такою заявою до Арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів — громадянин чи юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.
Кредитор може звернутися із заявою про порушення справипро банкрутство юридичної особи лише у тому разі, якщоостання неспроможна задовольнити визнані нею претензійнівимоги (або сплатити борги за виконавчими документами) протягом одного місяця.
Із заявою про порушення справи про банкрутство до Арбітражного суду може звернутися боржник із власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Боржникдодає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове імайнове становище.
Заявники можуть відкликати свої заяви на будь-якій стадіїпровадження, але до прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом. Якщо заявником єборжник, він має право відкликати свою заяву лише за згодою кредиторів.
Законом України від 17 червня 1993 р. Перелік суб'єктів, які можуть звернутися з письмовою заявою про порушення справи про банкрутство, розширено за рахунок органів державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби. Як впливає зі змісту статті 6 Закону «Про банкрутство», ці заявники не мають права відкликати подані ними заяви.

3. Провадження у справах про банкрутство
Згідно зі статтею 4 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (далі - АПК) з урахуванням особливостей, передбачених Законом.
Отже Арбітражні суди, розглядаючи справи про банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового розгляду характер, у тому числі статті 14−1, 12, 15, 17, 20, 22, 28−30, 32−40, 43−53, 65−68, 70−74, 76−77, 79−81, 86−87, 89−111, 119.
Статті АПК, що регулюють виключно вирішення господарських спорів у позовному провадженні, не можуть застосовуватися у провадженні зі справ про банкрутство. Такими, зокрема, є статті, що визначають доарбітражне врегулювання спорів (статті 5 — 11), коло учасників позовного провадження (статті 18, 19, 21, 23 — 27).
Статті АПК, що визначають рух процесу (статті 62, 63, 79 — 81), застосовуються у провадженні зі справ про банкрутство з урахуванням змісту процесуального режиму цієї категорії справ.
Тому Арбітражні суди у процесуальних документах повинні посилатися як на відповідні статті АПК, так і на пункти цього роз"яснення.
Провадження у справах про банкрутство складається з процедур встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно зі статтею 15 АПК справи про банкрутство розглядаються Арбітражними судами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем знаходження боржника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (стаття 30 Цивільного кодексу України, далі - ЦК).
У разі непідсудності справи про банкрутство даному Арбітражному суду останній надсилає матеріали справи за встановленою підсудністю відповідно до вимог статті 17 АПК.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення Арбітражним судом справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
У відповідності з пунктом 2 статті 121 Конституції України та пунктом 6 частини другої статті 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурори також мають право звертатись до Арбітражного суду із заявами в інтересах громадян і держави в порядку, передбаченому Законом. Повноваження прокурора визначаються статтею 29 АПК.
Сторонами у справах про банкрутство є кредитори, а у випадках, передбачених статтею 11 Закону, — збори або комітет кредиторів і боржник (після винесення постанови в порядку, передбаченому статтею 13 Закону, боржник набуває статусу банкрута).
Порушуючи справу про банкрутство за заявою кредитора, Арбітражний суд повинен виходити з такого.
Кредиторами, що мають право порушити справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що боржник неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.
Кредитор повинен подати як доказ неплатоспроможності боржника копію неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника з довідкою банку, який здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, про те, що цей документ вміщений до картотеки на окремий позабалансовий рахунок 9929 «Розрахункові документи обов"язкові до сплати» (далі - картотека). Довідка банківської установи повинна зазначати дату, з якої розрахунковий документ вміщений до картотеки. Відповідно до Інструкції 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02. 08. 96 N 204 та Положення про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21. 03. 96 N 65, розрахункові документи, враховані у картотеці, свідчать про наявність, неоплатність та безспірність боргу, а дата вміщення розрахункового документа до картотеки визначає початок перебігу строку неплатоспроможності боржника.
Кредитор має право звернутись до Арбітражного суду з відповідною заявою після закінчення одного місяця з дня вміщення його розрахункового документа про безспірне стягнення коштів до картотеки.
Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, має право звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог, незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.
Кредиторами у розумінні цього Закону крім органів державної податкової і контрольно-ревізійної служби можуть бути також органи стягнення, зазначені в статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8−93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів», оскільки вони уповноважені державою здійснювати її функції щодо стягнення недоїмок та фінансових санкцій з платників до державного бюджету, державних цільових чи позабюджетних фондів.
Усі вимоги кредиторів мають бути заявлені виключно у точно обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації заявником у національну валюту за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до Арбітражного суду. Крім розміру вимоги заяви кредиторів мають містити підстави вимоги та зазначення доказів, що обгрунтовують вимогу (документи, що підтверджують борг).
Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна містити:
найменування Арбітражного суду, до якого вона подається,
найменування боржника, його місцезнаходження,
— зазначення банків, що здійснюють розрахунково- касове обслуговування, їх місцезнаходження,
перелік його кредиторів і боргів,
перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржника додаються: список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вміщені до картотеки. До заяви боржника обов"язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, що свідчать про його фінансове і майнове становище (претензії, позови, виконавчі документи тощо).
Арбітражний суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо: боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб"єктів підприємницької діяльності, подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення). Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. Зазначене правило поширюється на всіх суб"єктів підприємницької діяльності. Під перетворенням слід розуміти вид реорганізації, в процесі якого змінюється організаційно-правова форма юридичної особи, наприклад, створення відкритих акціонерних товариств в ході корпоратизації унітарних державних підприємств, вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.
Арбітражний суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до статті 63 АПК, крім випадків, передбачених у пунктах 5, 6 і 7 частини першої цієї статті. Арбітражний суд повертає заяву у разі подання її до закінчення строку, передбаченого у частині другій статті 5 Закону.
Арбітражний суд повертає заяву боржника також у разі неподання ним аудиторського висновку.
Відповідно до статті 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Відкликання заяви кредитора до порушення провадження у справі тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 9 частини першої статті 63 АПК. Якщо заяву кредитора відкликано після порушення провадження у справі, останнє підлягає залишенню без розгляду. У разі, коли протягом терміну, зазначеного в статті 10 Закону, надійшли заяви інших кредиторів з вимогами до боржника, які визнано Арбітражним судом, останній залишає заяву первісного кредитора без розгляду (пункт 4 частини першої статті 81 АПК) і провадження у справі триває.
Відкликання заяви боржником здійснюється лише за письмовою згодою усіх осіб, які визнані Арбітражним судом кредиторами відповідно до вимог статті 10 Закону.
Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.
У попередньому засіданні, яке проводиться у строк, встановлений статтею 8 Закону, суд має остаточно з"ясувати обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника у попередньому засіданні з"ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.
Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника, Арбітражний суд своєю ухвалою зобов"язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України (газети «Голос України» і «Урядовий кур"єр») оголошення про порушення справи про банкрутство. В газетному оголошенні повинні обов"язково міститися реквізити, зазначені в статті 8 Закону. Заявник повинен подати до Арбітражного суду примірник газети з надрукованим оголошенням.
Оскільки в Законі не обмежений строк подачі заявником зазначеного оголошення, Арбітражний суд може своєю ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи про банкрутство надійшли і від інших кредиторів.
Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.
Якщо заявник не виконає вимоги ухвали щодо публікації оголошення в призначений строк, Арбітражний суд має право залишити його заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 АПК. За наявності інших заяв про порушення справи про банкрутство Арбітражний суд зобов"язує подати відповідне оголошення кредитора, чия заява про порушення справи про банкрутство надійшла другою. Ця ухвала також надсилається усім виявленим кредиторам.
За результатами попереднього засідання Арбітражний суд, у разі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.
Розпорядник майна відповідно до статті 9 Закону здійснює повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Він має право давати обов"язкові приписи або накладати заборону на дії адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення останньою актів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на тій чи іншій підставі. В той же час розпорядник майна не має права втручатись в оперативну господарську діяльність адміністрації юридичної особи.
Згідно зі статтею 9 Закону Арбітражний суд покладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник — державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора. У разі призначення розпорядником банку, або Фонду державного майна, або іншої юридичної особи повноваження розпорядника від імені зазначених установ здійснюють їх службові особи відповідно до законодавства, статуту (положення) або інших установчих документів цих органів.
Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за пропозицією боржника чи кредитора.
У разі порушення справи про банкрутство комерційного банку функції розпорядника майна слід покладати на Національний банк України, а щодо банкрутства страхових компаній — на Укрстрахнагляд.
Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути призначений розпорядником майна боржника.
У разі ухилення зазначених вище органів від делегування свого представника для виконання функцій розпорядника майна боржника ці органи можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої статтею 119 АПК.
Призначення розпорядника майна не виключає вжиття передбачених статтею 67 АПК заходів забезпечення майнових інтересів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.
Арбітражний суд за заявою кредиторів, клопотанням призначеного ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може вжити заходів, передбачених статтею 67 АПК, щодо майна боржника з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів.
Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
У процедурі банкрутства можуть бути застосовані, зокрема, такі заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів, як:
накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать боржникові, а також іншим особам, які відповідно до актів законодавства або установчих документів боржника відповідають за його зобов"язаннями,
заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо,
заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи-боржника,
зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється у безспірному порядку.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до боржника згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов"язань. Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк їх повернення за договором кредиту не настав.
Працівники підприємства-боржника, які припинили трудові відносини до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають право звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею 10 Закону. Аналогічні вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21 Закону.
Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного терміну, встановленого у статті 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають спірний характер.
Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги до боржника на суму, що не забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і фактичною виручкою від продажу предмета застави.
Кредитори, що мають майнові вимоги за борговими зобов"язаннями з наростаючими сумами пені, процентами, можуть подавати заяви і після винесення Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, оскільки згідно зі статтею 15 Закону саме з дати прийняття цієї постанови припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Тому Арбітражний суд відповідно до статті 53 АПК має підстави для відновлення строку, встановленого статтею 10 Закону.
Відповідно до статті 10 Закону Арбітражний суд розглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково).
Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна містити точно визначену суму у національній валюті України і підстави для визнання її боргом. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації у національну валюту України за курсом, встановленим Національним банком України на дату звернення з цією вимогою до Арбітражного суду.
Арбітражні суди розглядають усі майнові вимоги кредиторів у межах провадження справи про банкрутство.
В провадженні у справах про банкрутство встановлені три процесуальні строки:
1. Провадження у справі повинно бути порушено не пізніше п"яти днів з дня надходження заяви (стаття 7 Закону),
2. Попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць з дня порушення провадження у справі (стаття 8 Закону),
3. Виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство (стаття 10 Закону).
Строки інших процесуальних дій у цьому провадженні призначаються Арбітражним судом. Процесуальний режим цих строків у справах про банкрутство визначається статтями 50−53 АПК.
В провадженні у справах про банкрутство Законом встановлені строки для вчинення лише певних процесуальних дій, тому відкладення розгляду справи, перерви в засіданні (стаття 77 АПК), зупинення провадження у справі та його поновлення (стаття 79 АПК) можливі лише до або під час проведення попереднього засідання Арбітражного суду.
Оскільки вчинення інших процесуальних дій конкретними строками Закон не обмежує, у Арбітражного суду немає потреби відкладати розгляд справи, оголошувати перерву чи зупиняти провадження у справі тощо. У разі необхідності Арбітражний суд ухвалою призначає наступний строк для вчинення певної дії.
Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у разі заміни кредитора його правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. В провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадків реорганізації його юридичної особи у формі перетворення.
Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1. боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб"єктів підприємницької діяльності,
2. юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення),
3. затверджені умови санації юридичної особи боржника (стаття 12 Закону),
4. встановлена відсутність боргу, або боржник виконав зобов"язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог,
5. припинені зобов"язання, які були підставою для вимог кредиторів, або відповідно до законодавства заборгованість боржника реструктуризована,
6. вимоги усіх кредиторів повністю забезпечені заставою,
7. затверджено ліквідаційний баланс (стаття 22 Закону).
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, на всіх стадіях процесу, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом, у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6, — лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому підпунктом 7, — лише після визнання боржника банкрутом.
Відповідно до статті 16 Закону призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. Ліквідатори обирають із свого складу голову ліквідаційної комісії.
Дії ліквідаційних комісій можуть бути оскаржені до арбітражного суду банкрутом, або власником його майна, або уповноваженим ним органом, особою, яка відповідає за зобов"язаннями юридичної особи банкрута, кожним кредитором окремо або їх зборами чи комітетом, особою, яка посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових об"єктів або коштів до ліквідаційної маси, а також прокурором.
Розгляд скарг на дії ліквідаційної комісії щодо звільнення працівників підприємства-банкрута не підвідомчий арбітражним судам, оскільки вирішення спорів з трудових правовідносин віднесено до компетенції загальних судів (стаття 24 ЦПК України).
Ліквідаційна комісія, здійснюючи свої повноваження, передбачені статтями 15 — 22 Закону, використовує права органу юридичної особи суб"єкта банкрутства (стаття 29 ЦК).
До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов"язки (стаття 15 Закону). Ліквідаційна комісія управляє майном банкрута, здійснює інвентаризацію і оцінку майна банкрута, визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею, вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості, реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (стаття 16 Закону). Однак у частині 1 статті 35 Закону «Про підприємства в Україні» передбачено, що у разі визнання підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються Законом. Отже у співвідношенні цих норм наявною є зворотня відсилка до Закону. Тому порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації збанкрутілого підприємства визначаються виключно нормами Закону.
Відсилки аналогічного змісту до Закону містять стаття 19 Закону України «Про господарські товариства», стаття 32 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», стаття 18 Закону України «Про споживчу кооперацію» і стаття 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».
В провадженні у справах про банкрутство ліквідаційна комісія не наділена повноваженнями розглядати і визнавати майнові вимоги кредиторів, що є виключною прерогативою арбітражного суду.
Ліквідаційні комісії не позбавлені права звернення до арбітражного суду з клопотанням про винесення ухвали, що містить приписи щодо забезпечення реалізації їх повноважень.
Вживаючи заходів до стягнення дебіторської заборгованості, ліквідаційна комісія діє в порядку, передбаченому АПК (пред"явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за позовами юридичних осіб суб"єктів банкрутства на загальних підставах.
Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які може бути звернено стягнення за вимогами кредиторів. У частині першій статті 18 Закону встановлено, що з метою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного господарського відання.
Індивідуально визначені речі, що належать банкрутові на підставі інших речових прав, наприклад, володіння або користування, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. Так, орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про оренду державного майна» у разі банкрутства орендаря останній відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності відповідно до законодавства України. В той же час речі, визначені родовими ознаками, що належать банкрутові на праві володіння або користування, включаються у ліквідаційну масу. Так, у випадках банкрутства банків та інших фінансових установ залучені ними кошти та грошові вклади інших осіб потрапляють у ліквідаційну масу.
У випадках банкрутства позикоодержувача всі його грошові кошти, де б вони не зберігались, також потрапляють у ліквідаційну масу.
Включаються до складу ліквідаційної маси у разі банкрутства охоронця здані йому на схов речі, визначені в договорі лише родовими ознаками. Стаття 423 ЦК передбачає, що за даних обставин за відсутності іншої угоди між сторонами договору схову ці речі переходять у власність охоронця.
До ліквідаційної маси входять також об"єкти права інтелектуальної власності банкрута (стаття 41 Закону України «Про власність», зокрема право на винаходи і корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг. Права на ці нематеріальні об"єкти мають вартісну оцінку і можуть бути відчужені ліквідаційною комісією згідно з пунктом 4 статті 23 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», пунктом 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», пунктом 4 статті 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та іншим.
Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Звернення стягнення на заставлене банкрутом майно здійснюється в порядку, передбаченому статтями 20 — 23 Закону України «Про заставу», але під контролем ліквідаційної комісії. Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, ця різниця використовується для задоволення незабезпечених заставою вимог кредиторів.
Якщо момент звернення стягнення на заставлене боржником майно наступив після порушення провадження у справі про банкрутство, але до початку ліквідаційної процедури, зазначене стягнення має здійснюватись відповідно до вимог статей 20 — 23 Закону України «Про заставу», якщо арбітражний суд не застосував щодо заставленого майна заходів, передбачених статтею 67 АПК.
Ліквідаційна комісія, виявивши частку банкрута у спільному майні, має право згідно зі статтею 116 ЦК пред"явити позов про виділ цієї частки для звернення на неї стягнення.
кщо суб"єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства (крім акціонерного) і відповідно власником частки у статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає виділенню або вартість його внеску сплачується цим товариством відповідно до вимог статей 16, 55, 57 і 71 Закону України «Про господарські товариства», а одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси.
Акції на пред"явника, що належать суб"єктові банкрутства, потрапляють у ліквідаційну масу і безпосередньо використовуються для розрахунків з кредиторами. Якщо суб"єкт банкрутства є власником іменних акцій, останні мають бути реалізовані відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Виручка від їх реалізації потрапляє у ліквідаційну масу.
У частині другій статті 18 Закону визначено, що у випадках, передбачених законодавчими актами, стягнення за претензіями кредиторів може бути звернене і на інше майно. Цими законодавчими актами є Закон України «Про власність» (стаття 7), ЦК (стаття 32), Закон України «Про господарські товариства» статті 65, 74, 75 і 82). У наведених законодавчих актах передбачені випадки, коли за зобов"язаннями юридичних осіб суб"єктів банкрутства відповідають інші особи.
Визначення ліквідаційної маси має на меті реалізацію майнових активів банкрута і в разі необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов"язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами. Тому ліквідаційна комісія не має права вимагати від кредитора одержання будь-якого майна замість грошей.
Порядок реалізації майна, що входить до складу ліквідаційної маси, визначений у статтях 19 і 20 Закону.
Згідно зі статтею 19 Закону майно, на яке звертається стягнення, оцінюється ліквідаційною комісією в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Згідно з вимогами зазначеної норми проводиться інвентаризація майна із залученням, у разі необхідності, аудитора та здійснюється оцінка його вартості.
Методика оцінки вартості майна під час приватизації, яка застосовується і у випадках оцінки майнових активів банкрута, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 року N 961.
За змістом статті 20 Закону у випадках, коли після публікації в засобах масової інформації оголошення про продаж майна банкрута виявиться лише одна пропозиція щодо придбання цього майна, реалізація майнових активів банкрута проводиться шляхом викупу, у разі надходження двох і більше пропозицій — призначається проведення конкурсу або аукціону, порядок проведення яких передбачений у статтях 13 — 21 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Ліквідаційна комісія повинна, як правило, доручати проведення аукціону (конкурсу) органу приватизації у випадках, коли суб"єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі. У разі, коли суб"єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручати його проведення спеціалізованому підприємству (установі), яке має ліцензію Фонду державного майна України на право організовувати продаж майна на аукціонах, біржах, за конкурсом. Зазначене підприємство (установа) має діяти відповідно до угоди з ліквідаційною комісією.
Усі форми продажу майна суб"єкта банкрутства (шляхом викупу, на аукціоні, за конкурсом) оформлюються договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню. У триденний термін після нотаріального посвідчення договору ліквідаційна комісія від імені підприємства-банкрута і новий власник підписують акт передачі проданого об"єкта.
Примірники зазначених договорів та актів залучаються як додатки до ліквідаційного балансу.
У разі браку майна банкрута для задоволення усіх вимог кредиторів, майнові активи осіб, що відповідають за його зобов"язаннями, реалізуються в порядку, встановленому для майна банкрута.
Оскільки стаття 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» допускає продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об"єктів незавершеного будівництва або законсервованих об"єктів, ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об"єктів ліквідаційної маси та критерії їх відбору для продажу.
Ліквідаційна комісія, діючи від імені органу юридичної особи суб"єкта банкрутства, використовує для розрахунків за продані майнові активи і для розподілу виручених коштів між кредиторами розрахунковий рахунок цієї юридичної особи. В деяких випадках ліквідаційна комісія може відкрити окремий розрахунковий рахунок.
Черговість задоволення претензій кредиторів із виручених сум передбачена статтею 21 Закону, за змістом якої розподіл цих сум між кредиторами повинен здійснюватись лише після реалізації майнових активів, достатніх для задоволення повністю або частково вимог усіх кредиторів відповідної за пріоритетом черги.
Але передусім покриваються витрати, пов"язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
До названих вище витрат відносяться зокрема:
витрати на оплату аудиторських послуг (частина 3 статті 5 Закону, пункт 5 статті 10 Закону «Про аудиторську діяльність»,
витрати кредитора на сплату державного мита на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство,
— витрати на публікацію в засобах масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута (стаття 20 Закону),
— витрати розпорядника майна і ліквідаційної комісії, пов"язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб"єкта банкрутства.
Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.
У Законі не передбачена оплата діяльності членів ліквідаційної комісії та розпорядника майна щодо виконання покладених на них функцій.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону вимоги кредиторів, забезпечені заставою, відносяться до позачергових вимог, які задовольняються виключно за рахунок предмету застави.
Задоволенню з виручених коштів у порядку черговості, передбаченої статтею 21 Закону, підлягають лише претензії кредиторів, які визнані ухвалою арбітражного суду за правилами статті 10 зазначеного Закону.
У разі відмови кредитора від задоволення у подальшому його визнаної арбітражним судом вимоги ухвала суду залишається в силі, але ліквідаційна комісія при здійсненні заходів, спрямованих на задоволення претензій кредиторів, не враховує суму майнових вимог цього кредитора.
Після завершення реалізації майнових об"єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення усіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія має скласти і подати арбітражному суду звіт про виконані дії у формі ліквідаційного балансу. У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації), відомості про реалізацію об"єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також про розподіл виручених коштів між кредиторами.
Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу і доданих до нього документів складають заключний етап ліквідаційної процедури. Стаття 22 Закону регламентує порядок розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу і винесення ним ухвал за результатами його перевірки.
Після заслуховування членів ліквідаційної комісії і зборів або комітету кредиторів арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу і припинення провадження у справі про банкрутство, якщо дійде висновку, що ліквідаційна комісія належним чином здійснила необхідні заходи для виявлення і реалізації усіх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, і у встановленому порядку розподілила виручені суми між кредиторами.
У випадку, коли арбітражний суд дійшов висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нові ліквідатори мають утворити ліквідаційну комісію і діяти згідно з вимогами статей 15 — 22 Закону.
Якщо ліквідаційна комісія не виявила майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, це не звільняє її від обов"язку подати арбітражному судові ліквідаційний баланс, який має засвідчити відсутність майна у банкрута.
У разі коли за результатами ліквідаційного балансу у юридичної особи суб"єкта банкрутства не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути надісланий реєструючому органові і місцевому органу статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
У випадку, коли після ліквідації юридичної особи суб"єкта банкрутства будуть виявлені належні їй майнові об"єкти або кошти, справа не може переглядатись за нововиявленими обставинами. Проте наглядова інстанція арбітражного суду не позбавлена права в цьому випадку скасувати ухвалу про припинення провадження у справі (стаття 106 АПК) і призначити нових ліквідаторів або доручити попередньому складу ліквідаційної комісії виконувати свої функції щодо виявленого майна відповідно до вимог статей 15 — 22 Закону.
Перевірка постанови та ухвал, винесених зі справи про банкрутство, здійснюється в порядку, передбаченому розділом XII АПК.
Ухвали, винесені у провадженні справ про банкрутство, а саме: відмова у прийнятті заяви про порушення справи, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду, припинення провадження у справі можуть бути перевірені в порядку нагляду згідно зі статтею 111 АПК. Можливість перевірки в порядку нагляду і ухвал, які можуть бути винесені за результатами розгляду вимог кредиторів, передбачена статтею 10 Закону.
Ухвали про визнання недійсними угод щодо майна боржника (стаття 15 Закону) і про результати розгляду скарг на дії ліквідаційних комісій (стаття 16 Закону) також можуть бути перевірені в порядку нагляду, оскільки ці ухвали за своєю суттю є рішеннями щодо розв"язання конкретного спірного питання у провадженні справи про банкрутство.



Використана література, законодавчі акти

Конституція України.
Закон України про банкрутство.
Закон України «Про підприємства в Україні».
Арбітражно-процесуальний кодекс України.
Роз? яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України „Про банкрутство“» № 01−6/481 від 15. 04. 93.
Роз? яснення Президії Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України „Про банкрутство“» № 02−5/444 від 18. 11. 97.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой