Экология Украины

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Екологія


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Екогеологія

Неоднозначна соціальна оцінка цієї ситуації. Існує дві полярні точки зору — технофобія, що постулює невичерпність природні ресурсів й панування людини над природою, й алармізм, який пропагандує невтручання у природні процеси. До цого слід додати, що згідно із глобальною моделлю розвитку цивілізації обидва ці підходи є не правильними й призводить до екологічної катастрофи.

Саме тому не має такої галузі суспільних та природничих наук, котрі б не торкнулися проблем екології. Всі ці галузі займають важливе місце в системі наук про землі й розповсюджується на усі види взаємодії людського суспільства із природою. У наше годину екологія несе роль узагальнюючої науки, Яка включає у собі екологічні напрями геологічних, географічних, біологічних, медицинських й соціальних дисциплін. Питання — що відбудеться при втраті біосферної здатності підгримувати свої біохімічні цикли із розпадом екологічних систем — стало актуальнішим за можливість ядерного конфлікту. На думку багатьох спеціалістів, наставши годину розробки історико- геоекологічної основи для довгострокового прогнозування майбутнього земної екосистеми. іншими словами — настала необхідність розробки теоретичних й методичних основ розв’язку екологічних проблем. Поряд із цим не менш актуальним ставши практичний розвиток локальних екологічних питань пов’язаних із техногенними освоєннями тієї чи іншої території.

Реалії життя дали поштовх до екологізації соціальних та природничих наук. Так було в останні рокта з’явилася нова наука — екогеологія. Яка займається питаннями забруднення геосферних оболонок, їхнього моніторингом та пошуком шляхів виходу зі складних ситуацій. Вона зорієнтована на вивчення приповерхневої частини літосфери (верхні горизонти земної кору) як одної із основних абіотичних компонент високого рівня організації (від біоценозу до екосфери).

Проблема взаємовідносин людини із природою притягувала увагу великих вчених всіх епох, починаючи із античного години, звідки дішло до нас уявлення про виснаження природи в зв (язку із розвитком цивілізації, знищенням лісів, шляхом розширення використовуваних земель. Деградація навколишнього середовища на фоні індустріального і аграрного розвитку стала очевидною в другій половині 19 ст.: змінилися ландшафти земель, зникло багато видів тварин та рослин, виникли Перші ознаки виснаження невідновних та погіршення якості відновлюваних ресурсів. Усе це визвало в кінці минулого століття появу суспільного руху за збереження дикої природи та раціоналізацію землекористування. Почали прийматися міжнародні заходь по охороні органічного світу, вводитися національні законодавства із природокористування. У зв «язку із невтішними соціально-економічними прогнозами Римського клубу й констатацією глобальної екологічної екологічної кризи До. Доксиадіс стверджував, що для нормальної екологічної рівноваги необхідна повна перебудова структури світового землекористування й відведення на доллю природи 80% суші, под сільського господарство не понад 10%, але в урбанізовані територї й помислові комплекси всю іншу територію.

Алі історично ситуація склалася інакше. Переслідування ідеї «підкорення природи», «конструктивне природокористування», втілення в життя ідей таких вчених як Д. Л. Арманд (ідея полягає до того, що на землі не винне бути невикористаних територій: под виробничі потреби людини винне відводиться 90%, 9% - под рекреації й 1% залишати под заповідники.) призвели ло того, що за нинішніх умів природа уже незмозі ані відтворити втрачений генофонд, ані самостійно подолати наслідки необачливого поводження із нею.

Сучасному забрудненню навколишнього середовища властиве не лише неухильне й зростаюче поширення в просторі, але й і різке збільшення різних форм його проявів.

Початок техногенного забруднення навколишнього середовища бере свій вухо із незапам’ятних часів й втрачається в глибинах тисячоліть. Найдавніші ремесла якими оволоділа людина, були: будівництво, металургія, та деякі інші виробництва, котрі ми відносимо до хімічних технологій. У Перші тисячоліття розвиток ремесел не спричиняв великої шкоди, забруднення, забруднення були несуттєві.

До розвитку металургії люди повині були використовувати самовідновлювані матеріали, такі, як деревина, причому використання йшло дуже повільними темпами порівняно зі швидкістю відновлення. Мідь був першим металом, який освоїла людина й почала використовувати в широких масштабах. У давнину було б відомо шість металів: залізо, свинець, олово, мідь, срібло та золото. Однак уже тоді найбагатші поклади міді поблизу найбільших центрів цивілізації були повністю вичерпані й із «з'явилися Перші відходи виробництва у вигляді використаних порід та металургійних шлаків. Почали використоувати уже более бідні й мало придатні до використання рудій, так кількість відходів на 1 т. металу, що виплавлялася, постійно збільшувалась. Взагалі, протягом всієї історії розробка родовищ нагадувала «збирання вершків» із переробки багатших руд. Так було в Північній Америці, в районі Верхнього озера, зустрічались ділянки мідних родовищ об'ємом декілька десятків кубічних метрів, що складалися із чистих мідних мінералів. У Германії, в районі Фрейберта о 12-й ст. починають розроблюватись поліметалічні родовища. При цьому починають зароджуватись Перші зачатки комплексного використання рудної сировини. Так, із свинцевих руд добували й мідь. У Мансфальді перероблювались мідні сланці, із які також добувалось й срібло. При переробці руд благородних металів (золота, срібла) почав використовуватись процес альгамації, пов’язаний із використанням токсичної ртуті. Для видалення із руд срібла амальгацію застосовували в Південній Америці із середини 16 ст., а видалення золота в Каліфорнії - о 19-й ст. Процес амальгації в широких масштабах пізніше був витіснений процесом ціанування, який був запропонований російським вченим П.Р. Багратіоном таким чином одна токсична речовина — ртуть — був замінена іншої токсичною сполукою — цианідом.

Залізо знайшло своє використання в Єгипті за 1000 р. до Р. Х. Для виплавки заліза використовували горни. Металургія заліза розвивається також в Стародавній Індії й досягає достатньо високого рівня, як на тих часи. У стародавніх храмах Індії, побудованих до Р.Х., зустрічаються залізні балки довжиною до 6 м. Забруднення від давніх металургійних виробництв були малими не лише через малі обсяги виробництва, але й і завдяки використанню дров’яного вугілля, що при спалюванні давало менше токсичних речовин, ніж при спалюванні коксу, який використовується в сучасному металургійному виробництві. Примітивні хімічні виробництва зародилися то й металургія, в стародавніх Єгипті та Індії. Виготовлення мила шляхом обробки жирів рослинною золою, вапняком й луками природного походження також описано в Плінія. Фундамент майбутньої потужної «мильної» індустрії на основі розробленого Ніколасом Лебланом способу одержання соди із солі був закладений в 1787 році. У виробництві соди з’явилися побічні продукти, чи так звані «відходи», котрим не знаходили свого використання, тому їхні як й в інших подібних випадках стали називати відходами. Кількість цих відходів ще понад зросла после розробленого о 19-й ст. Сольве способу отримання соди, що супроводжується утворенням великих кількостей хлористого кальцію. Цей спосіб отримання соди використовується й до сьогодні. У 1916 році под годину першої світової війни, через нестачу натуральних жирів в Германії був синтезований замінник мила, який був назв «некаль А», який зле розчиняється у воді, таким чином було б покладено вухо забрудненням, пов’язаним із використання СМЗ.

Не дивлячись тих, що усі виробничі процеси розвивались без урахування їхнього впливу на навколишнє природне середовище й абсолютна кількість відходів й забруднень збільшувалась, комплексність використання багатьох видів сировини підвищувалась. Так було в кінці 19ст. при перегонці нафти використовувався лише затухав, а легкі й тяжкі фракції просто викидались.

Приблизно половина продуктів переробки нафти йшла у відходи. Однак розвиток техніки, й в особливості автомобілебудування, викликав потребу великої кількості бензину, мастил, бітумів, й комплексність переробки нафти різко збільшилась.

Сільськогосподарські не грали важливої ролі до середини нашого століття, коли в непомірних масштабах й, головне, неправильно стали застосовуватись штучні добрива й пестициди, а масштаби сільськогосподарського виробництва створили труднощі в утилізації відходів тваринництва.

Так масштаби виробництва (до середини 20-го сі.) не викликали великих ускладнень в масштабах всієї землі, то й вчені, котрі розробляли нові технології не задумувались над негативними аспектами своєї діяльності. Яскравий приклад тому дає історія створення, використання й, нажаль, не повного заборонення використання ДДТ. ДДТ є добро відомим хлорорганічним пестицидом. Ця високо стабільна сполука був синтезована ще в 1874 році. У 1937 році були виявлені її пестицидні властивості, й в 40-х роках було б налагоджено її масове виробництво. У 50-х роках усі із захопленням говорили про ті, як чудово ця речовина бориться зі шкідниками народного господарства й начебто нешкідлива для людини. Пізніше було б виявлено, що ДДТ здатен накопичуватись в навколишньому середовищі й концентруватись в трофічних ланцюгах, що є великою небезпекою для здоров’я людини. Було вирішено різко зменшити використання ДДТ.

Цей приклад ще раз нагадує нам про ті як обережно потрібно відноситись до вибору нових технологій в майбутньому, коли прискорюється використання новітніх технологій, й наслідки їхнього застосування для природи залишаються поза увагою вчених. Нажаль, про лиха пов’язані з забрудненням навколишнього середовища, стає відомо чи коли вміст отруйних речовин перевищує межі допустимих концентрацій, чи коли шкоди заподіяна людям, проявляється через багато років.

Про абсолютні кількості утворюваного забруднення говорити тяжко, так як не має достовірної інформації по більшості особливо шкідливим речовинам. Однак про кількість викидів можна судити хоча б із розвитку деяких виробництв.

До 1800 року, за історію людства, було б добуто 4 млн. т. міді та 5 млн. т. свинцю. За останні ж 130 років було б видобуто в декілька разів понад. Всього до 1929 року було б виготовлено 44 млн. т. міді, 60 млн. т. свинцю, 40 млн. т. цинку, 7,5 млн. т. олова, 33 тис. т. золота, 480 тис. т. ртуті, 470 тис. т. кадмію, 800 тис. тонн нікелю, 2,6 млн. тонн алюмінію й 3млрд. т чавуну. Значна частина із вироблених матеріалів розсіялась в біосфері. З середини 20 ст. (1950) особливо швидко зростало виробництво нових металів й матеріалів, отже, й пов’язані із цим забруднення. Так, із 1950−1974 виробництво металів відомих із давніх часів (міді, свинцю, олова, ртуті, золота, срібла), й викопного палива зросло не набагато 2−3 рази, виробництво срібла і олова залишилось навіть на рівні 50-го року. За цей самий період різко зросло виробництво енергоємних, й забруднюючих природне середовище матеріалів, таких, як алюміній, нікель, пластичні маси, а із викопних — нафта. Особливо високими темпами зростало виробництво електроенергії. Різко збільшилось виробництво таких токсичних продуктів, як бензол 18,8 млн. тонн, дихлоретан (19,5 млн. тонн в 1975) вінілхлорид (11,3 1974-го). О 20-й ст. основним забруднювачем в енергетиці котрі спалювали сірчисте паливо викидаючи у повітря на рік більше, ніж 150 млн. тонн небезпечного сірчистого газу.

Використана література

1. Панфілов Є.І. Проблеми комплексного освоєння надр. Н-п серия

«Науки Землю», 3'90, Москва, «Знання», 1990

2. світ у долонях. Щоквартальний громадський ілюстрований екологічний журнал, 1 (3) / 1997

3. Екологічна геологія України. Довідкове посібник, Київ, «Наукова думка», 1993

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою