Проблемы екологічної етики й принципи екологічного гуманизма

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Северный Інститут Предпринимательства

Кафедра гуманітарних дисциплин

Контрольна работа

По экологии

На тему «Проблеми екологічної етики й принципи екологічного гуманизма»

Студента 1 курса

Денного отделения

Спеціальності Менеджмент

Шатеневского Олега Александровича

Тіл. 66−40−92

№ Д-2 007-М

Перевірила — Филимонкова Олена Юрьевна

р. Архангельськ 2003 год

План

1. Екологічна та глобальна этика

3

2. Кроки гуманизма

9

3. Принципи екологічного гуманизма

13

4. Литература

22

Екологічна етика — вчення про належному у взаєминах людини з природою, яку вважають суб'єкт, заснованих на виключно визнання морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішнього цінності, повазі прав природи й обмеження прав человека.

У основу екологічної етики покладено знання про біосфері. Кожен індивід повинен одержувати екологічна освіта, т. е. знання законів біосфери. Екологічна етика повинна регулювати як відносини окремого індивіда із навколишньою його природою, а й взаємини цілих держав і людства загалом до биосфере.

Екологічна етика має встановлювати ті норми і правил відносини людини до природи, які мають забезпечити конволюцию чоловіки й биосферы.

Але екологічна етика має обмежуватися нормами, що регламентують ставлення людини до природи. Екологічна етика повинна стати етикою відносин між людьми.

Екологічна та глобальний этика

Етика не була відірвана від природи. Багато моральні вимоги знаходили у природі своє підтвердження. «Приповідки Соломона» радили лінивців повчитися працювати у мурашок. Представники цілого напрями у давньогрецької етики — кініки — отримали свою назву від тваринного, поведінка якого взято ними за зразок. Необхідність спільного праці та соціальної гармонії обґрунтовувалася прикладами піти з життя громадських тварин. Соціальне пристрій людства уподібнювалося живому організму, у якому різні верстви і класи виконують функції голови, рук тощо. буд. Теорія Дарвіна про боротьбу за існування й виживання найбільш пристосованих як способі освіти нових видів життя використовувалася социал-дарвинистами виправдання війн, а еволюціоністами — на утвердження можливості соціального прогресса.

На противагу концепції Дарвіна російський вчений і революціонер П. А. Кропоткіна стверджував, що «боротьба у природі большею частиною обмежена борьбою між різними видами; що усередині кожного виду, а часто-густо і усередині груп, що складаються з різних видів, які живуть спільно, взаємна допомогу загальне правило… Взаємодопомога — переважний чинник природи. Нарешті, можна вважати цілком доведеним, тоді як боротьба за існування однаково веде до розвитку як прогресивному, і регресивному, тобто іноді поліпшити породи, котрий іноді до її погіршення, практика взаємодопомоги представляє силу, завжди що веде до прогресивному розвитку». Звідси Кропоткіна робить висновок, що «моральне початок у людині не що інше, як розвиток інстинкту комунікабельності, властивого майже всім живих істот і спостережуваного у всієї живої природи». Сучасна етологія і концепція коеволюції багато в чому підтверджують думки Кропоткина.

У період науково-технічної революції, коли людина одержала достатню силу, щоб зробити з природним середовищем усе, що захоче, у все зростання стала проблема відповідальності людини за природу і встановлення гармонії із ній. Її рішенню відповідає новий напрям — екологічна этика.

«Розвиток етики можна сформулювати як через філософські, а й через екологічні поняття. Етика в екологічному сенсі - це обмеження свободи дій у боротьбі існування». Так розумів етику творець першого варіанта буде екологічної етики, що він назвав етикою Земли.

Опіка природі, висловлюване переважно у формі заборон, була властива первісним релігій, заснованим на загальної одухотвореності природних явищ. У окремих районах земної кулі таке ставлення до збереглося до цього часу. Якщо ненец на полюванні «зустрітися зі ведмедем, він відразу ж їх вбиває, а спочатку розпочинає з ним саме в розмова, починає вихваляти його гідності, запитує, чого він зустрівся з нею, просить, що він не подряпав його своїми гострими пазурами». Після «розмови», під час якої ведмідь нібито погоджується бути убитим, мисливець її вбиває і «вважає себе у діях виправданим проти рідних ведмедя, які з смерть свого члена міг би помститися». Розмова із тваринами був наслідком впевненості, що розуміють людську мова. Цікаво відзначити й його содержание.

Північні народи до рослин і тваринам традиційно ставилися як до якомусь роду людей, поширюючи ними внутрисоциальные моральні норми. Щоправда, основою етичного ставлення до рослин і тваринам був скоріш страх, ніж усвідомлення відповідальності за долю природи, коли, скажімо, в тюленях нивхи бачили морських осіб або що вони вірив у існування «лісових» людей. Джерело страху коріниться у уявленнях зв’язки тварин із вищими силами, духами-хозяевами: рябця, наприклад, духу неба, ведмедя — з власником тайги тощо. буд. Аналогічні форми поведінки збереглися в багатьох народностей, які живуть на Земле.

Причиною обожнювання нивхами ведмедя могла служити віра у перехід душі вбитого ведмедем людини у ведмедя. Коли вбивали великого старого ведмедя, говорили: «Вбив діда (дядька) тощо. буд.». У нанайцев існували ставлення до родинному зв’язку вбитого ведмедя з людиною, знайшли барліг. Отже, однією причиною обережного роботи з тваринами і рослинами пов’язані з ідеєю перевоплощения.

Інша причина — генетичного порядку, що з поданням щодо походження людської групи від тварини чи рослини, званого тотемом.

Тотемізм перегукувався з уявлення про людині, як добром батьку. У одній з найдавніших книжок буддійського канону «Сутта-Нипате» в «Сутте про приязності» читаємо: «І, як мати, не жаліючи власного життя, піклується про єдиному сина, так всім живих істот має виховувати у собі безмірне почуття. Дружність до усього живого має у собі ростити». «Усе живе треба жаліти» — такий принцип уражає індуїзму і власними корінням перегукується з найавторитетнішому пам’ятника давньоіндійського епосу «Махабхараті», де йдеться про співчутті до усього живого і неспричиненні шкоди всім істотою справою, словом, помыслом.

Традиційне суспільство принципово відрізнялася від індустріального в екологічному сенсі як тим, що головна упор було перенесено з сільськогосподарського на промислового виробництва, а й тим, що традиційним суспільством грунтується на релігійно-моральних заборонах, а промислове — немає. У цьому сенсі ми маємо справу з різноманітними социально-экологическими типами товариств. Тотемная мораль, анімізм, міфологічне єдність людини з дикою природою виробляли певні обмеження на вплив особи на одне довкілля, і що це внутричеловеческие механізми сдерживания.

Кордоном звільнення від релігійних догм стала епоха Відродження. Не отже, що людина звільнився розуміння себе, немов пана природи. Своє звільнення він використовував саме реалізації цієї ідеї. Спіноза писав «Этике»:

«Міркування нашої користі не вимагають збереження те, що існує у природі, крім людей, але вчать нас зберігати, руйнувати чи вживати це потім ми мусимо, відповідно до різної користю, що можна звідси витягти». А сам Спіноза, втім, попереджав: «Але людська здатність дуже обмежене, і його нескінченно перевершує могутність зовнішні причини; тому ми маємо абсолютної можливості пристосовувати зовнішні нам речі й нашої користь» (Там лбе).

Уявлення про відповідальність людини за перетворюється природу близько экзистенциалистам. Ще виникнення екологічної кризи, але після створення зброї А. Камю сказав, що завдання його покоління «у тому, аби дати світу загинути. Маленькій Принцу, створеному уявою французького письменника А. Сент-Екзюпері, дається рада бути відповідальних всіх, кого він приручил.

Основний принцип своєї філософії - «благоговіння перед життям» — А. Швейцер розкриває як «безмежну відповідальність на живе землі. Саме Швейцера визнають найяскравішим представником екологічної этики.

Поруч із відповідальністю, стрижнем екологічної етики є кохання до природи. Часто любов до природи вважають чимось несерйозним, хіба що вигадкою письменників. Як можна любити всю природу, яка має які дають шкода людині види? Насправді ж, як цілком слушно зазначив У. Вундт, почуття скоріш веде до альтруїзму, ніж розум. «Чистий, не обгрунтований на егоїзмі альтруїзм природно міг розвинутися лише за переході від розумової моралі до моралі почуття, при допущенні, що безпосередні почуття симпатії та перспективи любові є основами альтруїстичного вчинку. Розуму буває важко подолати міркування власної вигоди, а почуття любові, жалості, співчуття досить буває миті. Тому до екологічної етики ближче шлях через почуття любові, ніж розрахунок, через благоговіння перед природою, аніж прийняття екологічного законодавства, яке ще треба долучитися виконувати. Тут, як і стосунках між людьми, краще, якщо буде грунтуватися, як пропонував Конфуцій, на моральності, а чи не на примус. У зв’язку з цим багато уваги в екологічної літературі приділяється поняттю екологічної чутливості, під якої розуміється більш тонке проникнення з допомогою чуття людини у світ природы.

Необхідність більш любовного і відповідального ставлення до природи обгрунтовується й у містиці ХХ століття. У розділі 3 «Рози світу» «Ставлення до тварині царству» Д. Андрєєв пише: «Цінність матеріальна чи духовна будь-якого об'єкта, матеріального чи духовного, зростає разом із сумою зусиль, витрачених те що, щоб він став таким, який вона є». З цього треба, що «цінність інфузорії менше цінності комахи, цінність комахи менше цінності ссавця, цінність цього останнього ще далекою від цінності людини». Однак у противагу принципу духовної цінності існує принцип морального обов’язку, що можна сформулювати так: «Починаючи з щаблі людини, борг істоти стосовно нижчестоящим зростає принаймні сходження його за подальшим східцях». Отже, екологічна етика можлива навіть коли ми залишимо осторонь дискусійне питання рівноцінності всього живого з непорівнянною внутрішньої цінності кожного существа.

«На первісної людини вже покладався борг стосовно прирученим тваринам. Не у цьому він складався, що людина мусила їх годувати та оберігати… Етичний само обов’язок первісної людини був у тому, що він повинен ту, яке приручав і якою користувався, любити» (Саме там). Нині, коли то вона може знищити все живе Землі, цього замало. «Хіба ми може любити дітей і тих тварин, яких не отримуємо безпосередню користь — тварин, по крайнього заходу тих, які приносять нам вреда?».

Часом не тільки жива, а й нежива природа то, можливо об'єктом любові. Тут ми переходимо від екологічної етики до етики глобальної, відповідно до якої нормальна людина відповідальний всю природу. У Стародавню Грецію людина розглядався як «мікрокосм», який укладає у собі як і частини всю Всесвіт як «макрокосм». Ці уявлення запозичили давньоримські стоїки; відомі вони й у російської філософії. Що потрібно нині в людини — не лише відчувати себе частиною Універсума, а й відчувати відповідальність за навколо його. У цьому вся суть екологічної та глобальної этики.

Кроки гуманизма

Толстой і Ганді не зловживали термінам «гуманізм», але де вони займалися тим, що у ядрі гуманізму — проблемою ненасильства. Якщо ж казати про власне гуманізмі, то першої його історичної формою був нравственно-ритуальный гуманізм Конфуция.

Соціальний криза у Китаї за 6 століть до нашої ери створив Конфуцій, який взяв виклик часу. Допомогло йому, хоч як дивно, виправдатись нібито відсутністю Китаї пантеону богів, який підказав б міфологічний відповідь. Конфуцию довелося звернутися до людського особистості, т. е. використовувати наявні кошти, що й необхідні вироблення гуманістичного вчення. Містично- релігійна спрямованість мислення древніх індійців і раціонально- філософська спрямованість мислення античних греків перешкоджали зародженню гуманізму таки в Індії і спорту Греції, та й соціальній кризі У цих народів за умов функціонування невеликих держав був, очевидно, менш гострим. Так чи інакше, вибір упав на Китай.

Головний доказ Конфуція: у людському спілкуванні - як лише на рівні сім'ї, а й — найважливіше мораль. Головне слова Конфуція — взаємність. Ця відправна точка вирізняла Конфуція і зажадав від релігії, і зажадав від філософії, котрим основними поняттями були віра і разум.

Ідеалом державного будівництва, по Конфуцию, є сім'я. Правителі повинні ставитися до підданим, як хороші батьки, інші ж — почитати їх. Вищі чиновники повинні прагнути бути благородними мужами й наочно показувати нижчим приклад людинолюбства, діючи відповідно до «золотим правилом» этики.

Мораль несумісна з насильством з людини. Відповідаючи на запитання: «Як багато ставитеся до людиновбивство, позбавлених принципів, в ім'я наближення до цих принципам? «Кун-цзы відповів: «Навіщо, керуючи державою, вбивати людей? Якщо ви йти до добру, те й народ буде добрым».

Відповідаючи на запитання: «Чи правильно відповідати добром на зло?» Учитель відповів: «Як можна відповідати добром? На зло відповідають справедливістю». Хоча це сягає християнського «полюбіть ворогів ваших», але з свідчить, у відповідь на зло треба використовувати насильство. Справедливим буде ненасильницький сопротивление.

Людинолюбством Конфуцій називав стримування себе у відповідність до вимогами ритуалу. Для Конфуція ритуал жертвопринесення вище жалості до тваринам. У цьому вся доэкологический характер його гуманізму. Основою гуманізму Конфуція виступає шанобливість до батьків і шанобливість до старшого братам. Проте нині першому плані виходить турбота про «братів наших менших». Цей новий й те водночас старое.

У кінцевому підсумку, християнство перемогло древній світ не насильством, а силою духу, і жертовністю. заповіді Христа цілком припускають поширення на природу. Так, п’ята євангельська заповідь, яку Толстой вважає що належить до всім чужим народам, може бути розширено до «полюбіть природу».

Але перемігши і створивши могутню церква, християнство повернуло від мучеництва праведників до мучительству інквізиції. До влади приходили люди, котрим головною була влада, а чи не християнські ідеали, і вони ж дискредитували віру в християнство, сприяючи зверненню поглядів підданих до давнини. Прийшла епоха Відродження з новими розумінням гуманизма.

Новоєвропейський гуманізм — це радість розквіту творчої індивідуальності, яка від початку була затьмарена прагненням до підкорення. Це підточувало творчески-индивидуалистический західний гуманізм і вело до поступової втрати довіри до нему.

Ж. -П. Сартр дає два визначення гуманізму, які, з його точки зору, зовсім різні. «Під гуманізмом можна розуміти теорію, яка розглядає людину, як мету і найвищу цінність». Такий гуманізм, по Сартром, веде до фашизму. Додамо — до екологічному кризи. Той, хто ставить завдання панування над світом, той стає рабом — та світу, і техніки, з допомогою якої скоряється мир.

Друге розуміння гуманізму, за Сартром, полягає тому, що людина перебуває постійно у світі, реалізуючи себе у пошуку мети, якій у змозі бути визволення чи інше конкретне самоздійснення. Звісно, у тому гуманізмі також багато гуманности.

Оголошення Сартром екзистенціалізму — модного філософського течії XX століття, учреждающего пріоритет індивідуального існування, — гуманізмом викликало «Лист гуманізм» М. Хайдеггера, коли він піддав піддається зневажливій критиці поняття гуманізму у західній культурі Нового времени.

Пройти шлях від «людина — це навіть звучить гордо» до «людина відповідальний себе» й перелічити це етапами гуманізму — отже розписатися у його невдачі. Такий гуманізм на кшталт відчуттю провини на, що людина накоїв. Навряд кажучи «людина — це навіть звучить гордо», горьківська герой мав на оці здатність людини до самообличению, яку корелює зі здатність до самообману.

Глибокий мислитель Хайдеггер пов’янув, що дозволити людині робити всі, що хоче, — ще гуманізм, бо ні гарантує гуманності поведінки. Це умова гуманізму, але з больше.

Відповідаючи питанням: «В який можна повернути певний сенс слову «гуманізм», Хайдеггер визначає гуманізм як «роздумі і турбота у тому, як б чоловік був людяний, а чи не нелюдським, «негуманним», тобто відпалим від міста своєї сутності». Але таке сутність людини, запитує Хайдеггер, і повертається до до греко-римскому «культивування человека».

За Хайдеггером, «вищі гуманістичні визначення людського істоти ще досягають справжнього гідності людини». У філософії Нового часу під гуманізмом, сутнісно, цей бачили антропоцентризм, констатувавши у своєму самоствердження сягнув заперечення всього, що не его.

Гуманізм Хайдеггера мислить «людяність людини з близькості до буття. Але це вкупі і гуманізм, у якому на чільне місце поставлений не людина, а історичне істота людини з його джерелом в істині буття». До позиції Хайдеггера близький Бердяєв. Повторюється та парадоксальна істина, що людина себе набирає також себе стверджує, коли він підкоряє себе вищому надлюдському початку і знаходить надлюдську святиню як зміст свого життя". «Гуманізм і індивідуалізм було неможливо вирішити долі людського суспільства, повинні були разложиться».

У гуманізмі Нового часу відбулася підміна, і він пішов у індивідуалізм, потім у споживання з реакціями соціалістичної і націоналістичної. Нігілізм і самозаперечення ведуть до торжества агресивно- споживчих ценностей.

Насильство створює стіни — зримі і незримі, які потрібно зруйнувати. Але зруйнувати їх можна відмовою від самої фундаменту, т. е. насильства як. Гуманізм неспроможна врятувати ритуал і індивідуалізм. Обидві історичні форми гуманізму були недосконалі оскільки у них було серцевини гуманності - ненасильства. У гуманізмі Конфуція ритуал вищим жалості до тварин, в гуманізмі Відродження творчість орієнтувалося на панування над природой.

Для гуманізму індивідуальність важлива, оскільки без особистого усвідомлення дію втрачає сенс. Гуманізм Конфуція уклав себе у ритуалі, і необхідно стало звернення до постаті, які самі собі вирішує, що їй потрібно. Але цього зверненні новоєвропейський гуманізм відринув навколишнє бытие.

Відкидання сковывающих ритуалів благотворно, але не матимуть шкоди моральності, від якої у своєї агрессивно-потребительской вседозволеності гуманізм Нового часу усі далі відходив. Західний гуманізм — антитезис конфуцианскому, але з підпорядкованістю особистості громадським порядків, він вихлюпнув гуманність. Відбулася підміна гуманізму під впливом розвитку західної матеріальної цивілізації, яка замінила гуманістичне бажання «бути» агрессивно-потребительским бажанням «иметь».

Хайдеггер прав у цьому, що європейський гуманізм вичерпався в індивідуалізм і агресивності. Але гуманиизм — як західне дітище. Можливі інші шляхи розвитку цивілізації. Їх пролагают і проповідують Толстой, Ганді, Швейцер, Фромм. Хайдеггер зрозумів, що гуманізм Нового часу неприйнятний, але це, що запропонував замість нього, і те, що Швейцар сформулював як «благоговіння перед життям», теж гуманізм себто людяності, минаючої походить з давню гуманность.

Принципи екологічного гуманизма

Щойно у цивілізованих країнах у результаті досягнень науку й техніки стало знижуватися насильство з людини, так завдяки ним зросла насильство людини над природою. Експлуатація природи хіба що частково замінила експлуатацію людини. Тому став потрібен гуманізм, поширений на природну среду.

Необхідна концепція, яка б вирішити виклик століття, на все нинішні кризи разом узяті - екологічні, соціальні, внутриличностные. Таким відповіддю і покликаний стати екологічний гуманізм, головна ідея якого — відмови від насильства над природою, і человеком.

Сучасна цивілізація не вчить вмінню жити разом із людьми і природою. Агрессивно-потребительская орієнтація з її прагненням узяти в природи все, що хочеться людині, призвела до екологічному кризи. Сучасна екологічна ситуація, додає імпульсу до нового типу цивилизации.

Традиційне розуміння гуманізму, по Хайдеггеру, метафизично. Але буття може дарувати себе, а людина — ставитися до нього зі благоговінням, що зближує підхід Хайдеггера і Швейцера. Природа входить до сфери моралі як слідство зрослого науково-технічного могутності человека.

Біда західної цивілізації, по Швейцеру, у цьому, що вона намагалася задовольнитися культурою, відірваної від етики. Але кінцевою метою має бути духовне і моральне досконалість індивіда. Новоєвропейська культура вважала, що духовність прийде зі зростанням матеріального добробуту, а цього случилось.

Відроджуючи древній принцип ахімси, Швейцер писав: «Для істинно морального людини всяка життя священна, та, що з нашої людської погляду здається нижчестоящої» за Толстим і Ганді, які наголошували на законі любові, Швейцер говорить про волі до любові, що прагне усунути самораздвоенность волі до жизни.

Хайдеггер виявив недостатність гуманізму епохи Відродження до нашого час. Критикуючи сучасний гуманізм, Хайдеггер вів, сутнісно, до необхідності синтезу гуманізму Конфуція з новоєвропейським гуманізмом. Цей синтез нічого очікувати простим з'єднанням те й інше, а якісно новим освітою, відповідним наших часів. Синтез західного й східного гуманізму повинен з'єднати проходження моральним максимам з витвором нового.

«Гуманізм» означає тепер, коли ми зважимося тримати це слово, лише одне: істота людини істотно для істини буття, проте тож усе зводиться саме просто до людини як такого". Гуманізм походить від «homo», у якому як «людина», а й «земля» («гумус» як найбільш родючий шар землі). І людина — «homo» від Землі, Не тільки «men» від потужні мізки і «антропос» сам собою. У цих словах — три концепції людини. У «men» і «антропос» нічого немає від землі і людяності. Гуманізм ж (по походженню слова) тлумачать як земної, екологічний. А «екологія» — «будинок» людини, його буття у сенсі слова.

Бердяєв характеризував каре за гуманістичне самоствердження. Вона, у тому, що людина протиставив себе всьому навколишнього, тоді як має з'єднатися з нею. Бердяєв пише, що гуманістичної Європі настає кінець — але у тому, щоб розцвів гуманістичний світ. Гуманізм епохи Відродження плекав індивідуалізм, новий гуманізм може бути проривом крізь індивідуальність до бытию.

Екологічний гуманізм виконує хайдеггерову завдання прилучення до буття. Вхід у буття здійснюється через практику людської допреобразовательной діяльності. Проте людина не детермінований технологічним шляхом, яким він іде. Він може вирушити екологічним шляхом. Не буття веде людини — і шляхи, що він вибирає, визначають, вийде вона до буття чи нет.

Эколого-социальные кризи вимагають практичного гуманізму, але ж короткий час вони змушують людство піднятися нові теоретичну щабель. Шлях до справді глобальному свідомості і всесвітньої культурі лежить не через придушення одних культур іншими чи раціональне конструювання якихось нових систем, а ще через об'єднання покупців, безліч націй з урахуванням загальнолюдської моральної мудрості. За таким самим шляху, напевно, йшло колись об'єднання людей племена і нації. Християнина Толстого і індуса Ганді об'єднували інваріанти етики, які опинилися їм важливіше національних і релігійних відмінностей. Так ненасильно повинен об'єднуватися світ для розв’язання глобальних проблем.

Нова екологічна думку повинна з'єднуватися із традиційною гуманізмом, основу якого ненасильство. Це дає екологічний гуманізм, являє собою гуманізм Конфуція, Сократа, Христа і Відродження, поширений на природу, паростки що його філософії Толстого, Ганді і інших. У культуру мають увійти етика, в етику — природа, і крізь етику культура, в екологічному гуманізмі сполучається з природой.

Екологічний гуманізм лежить перетині східних і західних традицій. Захід може багато дати в науково-технічному плані на вирішення екологічних проблем, Індія — двох ахімси, Росія — традиційне терпіння і дар самопожертви. Така екологічна конвергенція безумовно корисна. Синтетична міць екологічного гуманізму виражається й у синтезі галузей культури, які взяли що у створенні. Це мистецтво, релігія, філософія, політика, мораль, наука.

Етика екологічного гуманізму — етика ахімси, розповсюджена весь світ. Екологічний гуманізм вимагає зміни ставлення до природи (захист тварин, охорона середовища від забруднення тощо. буд.), до людей (збереження культурного і індивідуального розмаїття), до Універсумом. Екологічний гуманізм з'єднує ставлення до людини і тваринам, долаючи той парадокс, що можуть виборювати права тварин і звинувачують не зважати до насильства з людей. Права тварин і звинувачують людей ньому однаково священны.

Екологічний гуманізм грунтується на принципі гармонію людини і природи і визнання рівноцінності всього живого. «Спроба встановити загальнозначущі ціннісні різницю між живими істотами перегукується з прагненню будувати висновки про них же в залежність від того, здаються вони нам що стоять ближчий до людини чи далі, що, звісно, суб'єктивна критерієм. Бо хто людей знає, яке має іншу жива істота саме собі й у світовій целом».

У практичному плані екологічний гуманізм включає у собі відповідну поведінку, і навіть харчування, т. е. ненасильство і вегетаріанство, які випливають із принципу ахімси і заповіді захисту корови в индуизме.

Якщо хочемо подолати екологічна криза, потрібно вчитися ненасильницького взаємодії з і відмові бажання підкорити її. Життя неможлива без насильства, але з бажати його й прагнути зменшити в української влади. Що Говорять, що з нашої поведінки не залежить, можна заперечити, що ми повинні вступати у припущенні, що особиста дію все-таки можна буде і значение.

Щоб позбутися влади природи, людина вдавався до насильства. Тепер вільний (скоріш, думає так), а природа переможена, й подальше насильство небезпечно. Люди починає розуміти, що насильство над природою звертається проти них самих. А гуманність стосовно природі буде ще однією аргументом в обгрунтуванні необхідності відмовитися від насильства в міжособистісних отношениях.

Чому з екологічної погляду треба бути гуманним? Збереження існуючого розмаїття зберігає світ, але тільки матеріальний, який тим паче стійкий, що більш різноманітний, а й душу людини, як підтверджує сучасна психологія від імені Фромма. Додамо до цього аргумент карми, що у християнстві інтерпретується як за гріхи. Відмовляючись від насильства, ми рятуємо природу і наші души.

Обгрунтування ненасильства у ставленні до природі аналогічна тій, яке наводив Толстой щодо людей. Не знаємо загальнолюдської істини, тому до того часу, поки нічого очікувати знайдено, ми повинні застосовувати насильство до людей. Що стосується природи можна сказати: нам невідома абсолютна істина, тому до її виявлення ми повинні застосовувати насильство стосовно природе.

Ситуація у екологічної області має власну специфіку. Людина має регулювати сили природи, таким вимагав М. Ф. Федоров, але любов’ю, а не насильством, як робить. Поняття любові до природи, яке протистоїть прагнення до панування з неї, є істотним, попри використання наукової термінології «регулювання», «оптимізації» тощо. п.

Матеріальний прогрес споживчої цивілізації неспроможна не провадити до кризи, оскільки матеріальні потреби, як вже підкреслювалося, в принципі можуть рости безмежно, входячи що суперечило з можливостями біосфери їх задовольнити. Екологічний гуманізм дозволяє послабити антагонізм даного противоречия.

Екологічний гуманізм як сучасна форма гуманізму об'єднує боротьбу соціальну справедливість і антивоєнні акції, «зелене рух» і рух за права тварин і звинувачують милосердя. Його принципы:

1. Гармонія людини з природой.

2. Рівноцінність всього живого.

3. Ненасильство (ахимса).

4. Самообмеження замість потребительства.

5. Становлення любовно-творческой личности.

6. Необхідність морального самосовершенствования.

7. Особиста відповідальність за мир.

8. «Золоте правило экологии».

9. Не-співпраця з експлуататорськими классами.

10. Збереження розмаїття природи, чоловіки й культури. Усім великим проповідникам екологічного гуманізму найвищою мірою властиво прагнення як розмірковувати, а й діяти. У екологічному гуманізмі ми дійшли усвідомлення буття як теоретично, а й практично — у поведінці. Гуманізм прориває рамки духовної культури і входить у простір бытия.

Нове ставлення людини до природи впливає на екологічне право, т. е. систему юридичних норм, регулюючих взаємодія людини з природою. Екологічний право можна розуміти у двох основних сенсах. Насамперед, цього права людей на здорову довкілля; відшкодування шкоди конкретних людей і держави предприятиями-загрязнителями: екологічну гласність, т. е. повну інформацію про стан природної середовища, об'єднання у різні екологічних організацій — екологічні мітинги, зборів, демонстрації, пікети тощо. п. Ця один бік екологічного права, що є екологічне доповнення до основним правам особистості, що було необхідним у зв’язку з розширенням масштабів людської деятельности.

Є й інший бік, менш традиційна. Це права самих тварин, законодавчо оформлені. Так було в деяких країнах, наприклад, у Швеції, ухвалені якісь закони, які забороняють жорстокі форми роботи з тваринами, безвыпасное зміст домашнього худоби тощо. буд. Цей новий напрям екологічного права ще у зародковому безпечному стані й є предметом бурхливого обговорення у печати.

Заключение

Боротьба за існування однаково веде як поліпшити, і до погіршення природи. Нині людина досить сильний, щоб зробити з дикою природою все що заманеться, й тому він несе відповідальність за природу встановлення гармонії із ній. Цим й займається новий напрям — екологічна етика, тобто. етика земли.

У окремих районах земної кулі досі одушевляют природні явища, сподіваючись, що звірі, птахи, рослини їх чують і розуміють. Основою етичного ставлення до тварин насамперед є страх, що, вони пов’язані з вищими силами, а чи не усвідомлення відповідальності за долю природи. Інша причина — генетична, походження людини від тварини чи рослини (тотемізм). Його принцип — «» Все живе треба жаліти ««. Існує два різних соціально-екологічних типу обществ:

1) традиційне, заснований на релігійно моральних запретах

2) промышленное

Існують певні обмеження на вплив особи на одне довкілля, тобто. механізм сдерживания.

Але екологічної етики ближче шлях через почуття любові, ніж розрахунок і прийняття екологічного законодавства, яке реально навряд буде виконуватися. Краще, коли все грунтуватиметься моральності, ніж принуждённости. Об'єктом любові не тільки жива, а й нежива природа. У цьому вся суть екологічної та глобальної этики.

Проблема ненасильства — першої історичної формою був морально- ритуальний гуманізм Конфуция.

Головний доказ Конфуція у людському спілкуванні - мораль, ідеалом державного будівництва є сім'я. Правителі повинні належить до підданим як хороші батьки, інші ж — почитати їх. Для Конфуція ритуал жертвопринесення вище жалості до животным.

Новоєвропейський гуманізм — прагнення підкорення, веде до екологічному кризи. Він вичерпався в індивідуалізм і агресивності. Можливі інші шляхи розвитку цивілізації. Сучасна цивілізація не вчить людей вмінню жити разом із природой.

Новоєвропейська культура вважала, що духовність прийде зі зростанням матеріального добробуту, а цього случилось.

Відмовляючись від насильства, ми стесним природу і наші души.

З усієї вище сказаного можна дійти невтішного висновку, що потрібна дуже грамотна система юридичних норм, регулююча взаємодія чоловіки й природы.

1. Леопольд Про. Календар піщаного графства. — М., 1983.

Методологічні аспекти дослідження біосфери. — М., 1975.

2. Швейцер А. Благоговіння перед життям. — М., 1992.

3. Природа і творча людина в релігійних уявленнях народів сибіру и

Півночі. — М. :1976г.

4. Андрєєв Д. А. Троянда миру. — М.: 1991 г.

5. Хайдеггер М. Проблема людини у західної філософії. — М. :1988г.

6. М. М. Моїсєєва Концепція екологічної етики internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой