Феномен лидера

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Гальперин Александр

4 курс ДПП 3 группа

Поняття і психологічні чинники що впливають діяльність лидера

Ведучи мову про лідерах слід звернути увагу тотожні на погляд поняття лідера й керівника їх співвідношенні, сходствах і розбіжностях. Для слов’янських мов характерно вживання слова «керівник», у «англійському ж частіше вживається слово «лідер». Різниця з-поміж них визначається, передусім, виникненням то влада або можна сказати авторитету суб'єкти, проти яких застосовуються дані поняття. Якщо лідер висувається завжди «знизу догори», то керівник навпаки висувається «згори донизу», зазвичай, у вигляді назначения.

Але такий підхід до розбіжностям між лідером і керівником який завжди підтримувався радянськими вченими. Очевидно, це суперечило базовим законам устрою радянського суспільства, де, по меншою мірою, негативно сприймалася можливість альтернативного висування знизу вгору, коли вона не узгоджувалося з вищестоящими инстанциями.

Відповідно лідери у радянської науці розглядалися з погляду психологічних відносин що виникають у певної групи покупців, безліч дані відносини, зрештою, розглядалися як інститут панування і підпорядкування (влади й підпорядкування). Поняття керівника визначалося через діяльність із організації та координації діяльності групи. По даної концепції, у сферу впливу лідера ставляться особисті (міжособистісні) взаємини усередині групи, керівник ж регулює офіційні відносини групи як певної организации.

І, тим щонайменше, навіть радянські вчені визнавали, що основна відмінність лідера й керівника полягала у тому, що лідерство виникає стихійно, а виникнення керівництва визначається штучними чинниками і укладено у визначені рамки, нормы.

Розкриваючи поняття «лідер», враховуються три чинника: а) феномен лідера б) принцип лідерства у і інститут лидерства.

Феномен лідера полягає у визнанні природних якостей людини, його особливостей, відмінностей. Тут можуть враховуватися психофізичні властивості, рівень розумового розвитку, організаторський талант, ораторське мистецтво і т.д.

Принцип лідерства цього правила, яким організується діяльність певних громадських груп, правило, формується тип владних взаємин у групах та між громадськими группами.

Інститут лідерства полягає у визнанні ієрархічного способу організації політичного життя суспільства, що характеризується існуванням певних закладів, наділених владними повноваженнями і виконують специфічні функции.

Говорячи про ієрархічному способі організації товариства мушу згадати Ніколо Макіавеллі, що у роботі «Государ» побудував систему ієрархічної пріоритетності лідерів, відповідно до їх заслугами перед батьківщиною, родом занять й почасти соціальним происхождением.

Нині мені наведу вам класифікацію лідерів по Макіавеллі: «… із усіх людей, яких усі прославляють, найбільш прославленими є глави уряду та засновники релігій. Відразу по них йдуть засновники республік чи царств. Кілька нижче на драбині слави стоять ті, хто очолював армію, розширював кордону власних царств чи батьківщини. Потім письменники… Усім іншим людям… відводиться не та частина слави, яку дають їм мистецтво спритність». Оскільки лідерами сьогоднішніх політичних партій виступають майже всі типи діячів передбачених системою Макіавеллі, і спочатку стоять вони в одній щаблі драбини влади, то чинники створюють ієрархію грунтуються вже в суто політичної діяльності, природних якостях та результативності лидера.

Якщо феномен політичного лідера можна бачити в всіх системах (враховуючи їх розподіл на формальні й неформальні), то принцип лідерства починає ефективно діяти у міру просування організованості суспільства, а інститут лідерства яскраво проявляється у тоталитарно-авторитарных режимах влади. У режимах ліберальної демократії Інститут лідерства заступається інститутом бюрократичного керівництва. Тобто. у разі панує досить стійка тенденція до ототожненню лідера з керівником, який звісно не відкидає появи неформальних, опозиційних лідерів так зв. «тіньового» характера.

Що ж до умов появи лідера, то цьому питанні немає єдності думок. Проте універсальна концепція зводиться до того що, що лідер — особистість, що виникає у потрібний час у потрібному місці, здатна донести її до суспільства необхідні думки, і започаткувати у життя матеріальні і соціальні потреби народа.

Оскільки американські вчені приділяли чимало уваги феномену лідера, в 60-ті роки з’явилося система психологічних характеристик лідера, до яких відносяться: громадське походження і набутий досвід, система ідеологічних, моральних, філософських пріоритетів, яких дотримується політик. У вузькому розумінні лідеру властиві здатність до прийняття ризикованих рішень, витримка стану невпевненості, інтелігентність, творче мислення, пошана власного «Я», схильність до панування над на інших людей, тенденція до підпорядкування, потреба до примноження і використанню влади, успіху і незвичні сполучення коїться з іншими людьми.

Оскільки будь-який лідер — це передусім людина слід приділяти увагу вивченню впливу них внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішні чинники — це здоров’я, про яку скажу трохи пізніше; вік; біологічні ритми і утомляемость.

Важливим чинником є і середній вік лідерів. Якщо молодості властиві велика імпульсивність, швидка реакція, ризик, рішучість (революції здійснюють, як завжди, молоді), то реформи проводять зрілі лідери, а консерваторами стають на старість. З яким віком знижується здатність опору організму на стреси, слабшає пам’ять, зростає самовпевненість, приваблює стабільність, комфорт. З іншого боку, старші віком лідери обережніші, рішення в них визрівають довше і є як правило більш логічними і последовательными.

Що ж до стомлюваності, то тут важливо обчислити, як лідер веде себе за перевтомити, оскільки втома послаблює увагу, впливає спроможність до спілкуванню, втрату свіжого думки, уяви, передбачення, перехід мислення до простішим стереотипам, нервовість, схильність до обороні, консерватизм, тривалість часу до ухвалення політичних решений.

До зовнішніх природним чинникам належать зміна тиску атмосфери, температура і вогкість повітря, екологічний стан довкілля, де діє лідер, час року й періоди сонячної активності. Наприклад, на лідерів похилого віку негативно вплинути різкі перепади тиску, або спека у поєднанні зі значною влажностью.

Суб'єкти політики найвищого рангу і намагаються жити у певних, екологічно чистих регіонах, проводять вихідні за містом в рекреаційних зони і поєднують приємне з корисним. Сталін, у його заміському будинку на Кунцево влаштовував постійні застілля членам Політбюро, де, між прочимым, і вирішувалися важливі державні політичні проблеми. Що ж до відпочинку у Криму Горбачова, то даному разі прагнення екологічно чистим умовам могло йому обернутися набагато плачевнее.

До окремих видів зовнішніх чинників ставляться чинники людського походження. До них належать, насамперед, загрози впливу інших суб'єктів політики на лідерів. У різні періоди й у сполученні з іншими чинниками чинник загрози може викликати гнів лідера, страх або невпевненість. Це набуває особливе значення під час багатьох міжнародних зустрічей, конференцій, коли безпосередні контакти з іншими лідерами, часто сильнішими, агресивнішими. Прикладом може бути стала легендарної реакція Хрущова під час його поїздки до США, і його перебування на ООН. Причому емоційний стан лідера, його реакція переговорів, зустрічах є свідченням позиції лідера, оскільки експресивна стан лідера може засвідчувати його справжніх намерениях.

Центральної категорією політики є політична нібито влада, яку у сучасній політичній теорії розглядають як у прийнятті та реалізації політичних решений.

Головним критерієм, визначення суті феномена лідера, є прагнення до влади. Підраховано статистикою, кожна нація має 7−8 відсотків населення, які «хворіють» владою. Їх влади будь-коли багато, їм влада будь-коли набридає. І чим більше влади, тим сильніше прагнення її розширенню. Наприклад, можна привести жодну з характеристик У. Ленина:

«Ленін був людиною однієї ідеї, однієї книжки, однієї газети, однієї партії. При одному умови, що це був його ідея, його газета. І, звісно, його партія. Ідею Леніна, яка володіла їм 24 години на добу, можна висловити одне слово: власть».

Виділяються два глобальних типу політичним лідерам авторитарних і демократичних. Причому ті та інші бажають влади приблизно однаково, різниця лише у методах його реалізації, політичну культуру, цілі й ідеалах, яких прагнути лідер. Суть залишається одна — жага влади. Просто авторитарні лідери у ролі головного інструмента реалізації влада визнає примус, а демократичні - убеждение.

Причому ролі виправдання влади використовуються або революції для авторитарних лідерів або реформи, і що вагоміші і серйозні реформи, тим більше потрібно влади з метою їх осуществления.

Лідерів можна також ознайомитися класифікувати з їхньої фукнциям у політичному системі. Американським політологом Лассуеллом у цій підставі виділено три типу лідерів: адміністратор, агітатор і теоретик. Проте за практиці не існують чисті типи подібних лідерів, вони серйозно перемешаны.

Адміністратора відрізняє ієрархічність відносин здатність приймати компромісні політичні решения.

Агітатор це з більшу частину тип лідера, що стає улюбленцем маси за вміння декларувати прості і ясні рішення. Звісно це відкидає і закулісної деятельности.

Лидер-теоретик це стратег, він залюбки займається перспективними планами, великий політикою, залишаючи реалізації планів своїм помощникам.

Цікаво, що галузеву науку розробляла все критерії діяльність лідерів і все чинники її у впливають стосовно лідерів чоловічої статі. Поки що у політичної історії жінка-лідер, жінка-політик — це скоріше всього виняток. З іншого боку, специфічні психофізіологічні відмінності жінок впливають з їхньої місце у системах влади, на питому вагу до прийняття політичних рішень, що ще майже изучено.

Отже можна підвести певні підсумки. Лідер втілює в концентрованому вигляді основні інтереси політичних груп, навіть цілої системи, згодом він перетворюється на певний символ, стає героєм групи чи зміни системи. Саме собою, це ще є злом, проте тут починає діяти так зв. феномен ерозії влади. Суть його можна зводити до двом Принциповим положенням: а) керівні та управляючі дії будь-яку систему поступово стають дедалі менше ефективними; б) й інше ніж вища посаду, ніж вищий адміністративний рівень, тим паче сильна тенденція до «псування» органів власти.

У слідстві настає ефект, що у політології називають «функціональної автономією». Що становище у ієрархії влади, тим велика можливість автономізація влади, бо її найвищі ешелони починають власним життям та власних інтересів, стають «владою для влади». У зв’язку з цим лідер, який має авторитарний характер, стиль панування, починає на всі більше думати скоріш про власної непогрішності й потреби залишитися лідером. Йому працює вся система, всі політичні режим. Звідси й формування тоталітарне- авторитарних режимів. Лидер-демократ, ліберал входить у конфлікт за плюралізмом політичною системою, що робить неможливим тривале перебування лідера при посаді верховного суб'єкта політичних системних рішень. Тоді спрацьовує механізм легітимних виборів і навіть настає прощання з владою, дуже багато демократичні лідери у такі хвилини починають думати перевагах авторитаризма.

Як я зрозумів обіцяв, трохи докладніше розповім про чинник здоров’я в лідерів, що грає величезну роль реалізації ними своїх полномочий.

Чинник здоров’я включає насамперед, окрім загальних параметрів, біологічну здатність лідера до переживання стресів, невпевненості. Відсутність такої здібності можуть призвести до зменшення ініціативності, появі підозрілості, ізоляції суб'єкта, нарешті нахили до опорі лише з «своїх» чи «вірних» людей, що призводить до консервативної политике.

Серйозну роль як чинники, що визначають багато в чому поведінка лідера й ухвалення ним тих чи інших рішень, грають і доктори наук і взагалі медичний персонал обслуговуючий лідерів. Можна навести чимало історичних прикладів, які свідчать про який вплив лікарів на політику. При Єлизаветі другий Листок будучи лейб-медиком імператриці вирішував серйозні політичні запитання. Роль Распутіна при дворі Миколи другого, у вирішенні політичних питань не можна переоцінити, хоча наближення його до царської родині зумовлено лікуванням царевича Олексія, і реальними результатами які приносять синові імператора нехай тимчасові, але полегшення. Пролетарські вожді захищали себе тяжіння лікарів, тримаючи у страху перед насильницьким устранением.

Сьогодні відомі кілька діагнозів поставлених Леніну, які роблять розумні сумніви як могла людина з цими недугами керувати державою. Наприклад психоаналіз проведений професором Л. Даршкевич, якого запросили проконсультувати В. Леніна, показав, наявність в пацієнта вервечки «нав'язливих ідей, які своєю появою дуже лякали хворого». Понад те, в таємному звіті, нотаток професора- невропатолога В. Крамера, який лікував вождя світового пролетаріату, можна дізнатися у тому, що це загальна картина хвороби Леніна «таїла у собі такі ознаки, що це невропатологи, як російські, і закордонні, зупинилися у ньому, як у чимось, яке відповідає трафаретним захворюванням нервової системи». Проте Ленін ще кілька років залишався у роля до повної изоляции.

Сталін надійшов жорсткіше з певним російським ученим академік Бехтеревым, який ще 1927 р., консультуючи Сталіна, поставив йому діагноз параноя (манія переслідування). Далі дороги їх розійшлися: академік Бехтерєв помер наступного дня, з укладання лікарів від отруєння консервами, а Сталін продовжував напружено і цілеспрямовано працювати до 1953 года.

З практики видно, що інколи лідерів предмет постійної турботи з боку державні органи, а їхній стан здоров’я державна тайна.

На думку академіка Чазова, що тривалий час займався лікуванням Брежнєва і спостерігав можливі методи впливу медпрацівників, здатних принести полегшення лідеру, «від лікарської діяльності, від активності і позиції лікарів майбутнє країни залежало незгірш від, ніж розміщення політичних і суспільних сил».

Необхідне відповідне дійти невтішного висновку у тому, що у чиїх руках здоров’я лідера, той і може певну частину серйозних політичних питань. Якщо звісно немає ситуацій подібних сталинской.

З усієї вище викладеного потрібно дійти невтішного висновку, що ідеальний лідер — це лідер, який хворіє, не схильна впливу ні природних ні психологічних чинників, вирішальний проблеми всіх абсолютно верств населення, не ущемляючи у своїй ні інтереси. І ж здійснює справедливе та результативне управління. Ця ідея вважатиметься утопічною до створення досконалого штучного розуму, здатного відповідати всім викладеним параметрами. Проте, гадаю, людство не допустить, хоча б з амбіційності, щоб управляв бездушний автомат, бо якщо у автомата з’явитися душа він піддається майже всім природним і зовнішніх чинникам, але це шлях до перекрученому стану звичайного лидера-человека.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой