Валюта і валютні курси

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Валюта і валютні курси


Міністерство освіти і науки України
«Фінанси і кредит»

НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА УКРАЇНИ
ТА ШЛЯХИ ЇЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

(дипломна робота)
Виконав студент

Науковий керівник


ЗМІСТ
ВСТУП 4

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ 6
Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси 6
Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу 9
Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валюти у період незалежності 11

ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ 28
Чинники введення національної валюти в Україні після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа 28
2.2. Організація операцій на міжбанківському валютному ринку Украї- ни 39
2.3. Українська національна валюта і міжнародна валютно-фінансова система 67

ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ 72
3.1. Інфляція — основний показник нестабільності валюти 72
3.2. Антиінфляційна політика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України 76
3.3. Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти 82

ВИСНОВКИ 99

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 102

ДОДАТКИ 106




ВСТУП

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) — українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки — теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави. Враховуючи незгасаючу актуальність валютних проблем, питання національної валюти і вибране для написання дипломної роботи.
Дана дипломна робота написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та урядових матеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET.
Об"єктом дослідження дипломної роботи є національна валюта, предметом — економічні і фінансові аспекти стабілізації національної валюти України.
Мета даної дипломної роботи — визначення ролі національної валюти України у розвитку національного господарського комплексу та дослідження шляхів її стабілізації в період реформування економіки.
Для досягнення поставленої мети при виконанні дипломної роботи необхідно було розв"язати низку завдань:
— підібрати методи дослідження національної валюти,
визначити фактори введення національної валюти,
виявити сучасні особливості функціонування національної валюти,
проаналізувати сучасні валютні відносини,
дослідити антиінфляційну політика уряду України на етапі становлення національної валюти,
виявити шляхи та методи подальшого зміцнення національної валюти.
Дипломна робота має обсяг 111 сторінок комп"ютерного набору. Вона містить 8 таблиць і 6 рисунків.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Загальні відомості про валюту, національну
валюту і валютні курси

У кожному науковому дослідженні, у тому числі в дипломній роботі оперують низкою ключових слів, без розуміння яких неможливо уяснити суть дослідження. В даній дипломній роботі такими ключовими словами є валюта, національна валюта, національна грошова система, валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс, валютні зони, валютна політика та інші. Нижче розкриємо зміст найважливіших з них.
Валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних розрахунках. У широкому розумінні, валюта — це кошти що належать центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого значення набувають банкноти — кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін. каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну систему, характерним є паперова валюта — нерозмінні на золото банкноти, які постійно знецінюються.
Національна валюта — це грошова одиниця країни. Без національної валюти неможливе існування національної грошової системи.
Національна грошова система — це способи і форми випуску грошей, які історично склалися та закріплені правовими нормами, а також організація грошового обігу в країні.
Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав, яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами (характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією валют), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів. Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс «плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до економічної кон’юнктури, що швидко змінюється.
Валютні зони — валютні угрупування держав, створенні під час та після другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово — економічній і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни, повинні тримати свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону, купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн учасниць зони, здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш пільгові умови обміну (оборотності валют) валют порівняно з валютами, що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки, сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею. Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка. Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна зона — англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки. Основна валюта — долар. Зона франка охоплює понад 30 країн (створена на базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно — валютних зв’язків), очолює зону Франція. Основна валюта французький франк.
Валютна політика — це сукупність заходів, які приводять держави та центральні банки в сфері громового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу грошей, валютні курси і на економіку країни в цілому. Валютна політика зумовлюється суспільним ладом і безпосередньо пов’язана із зовнішньою торгівлею, зовнішньоторговельною політикою та грошовим обігом у країні. В капіталістичних країнах внутрішня політика спрямована на підтримання купівельної сили грошей і зміщення курсу національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність у проведенні валютної політики в більшості держав обмежена участю їх в міжнародному валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином у формі девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтної політики.
Зміст інших понять і термінів буде розкритий в наступних розділах по ходу дослідження.
Як бачимо, в наш час наука має достатньо розвинений понятійно-термінологічний аппарат для висвітлення проблем становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу.
Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу
Під методом розуміють спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності називають методикою.
У даній дипломній роботі застосована спеціально сформована методика, тобто сукупність спеціально підібраних методів з метою теоретичного пізнання національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу України. Перед тим, як дати коротку характеристику методам, застосованим в даному дослідженні, зазначимо, що їх використання стало можливим лише при умові застосування загальних принципів наукового мислення: індукції (умозаключення від фактів до деякої гіпотези), дедукції (висновок за правилами логіки, ланцюжок умозаключень, ланки якого зв"язані логічною послідовністю), аналізу (розчленування об"єкту явища на елементи), синтезу (поєднання, з"єднання різних елементів об"єкту, явища в єдине ціле), аналогії (відповідність, подібність об'єктів, явищ в яких-небудь властивостях, умозаключення про менш знаний об"єкт, явище по більш знаному, якщо вони входять в однорідну групу).
У загальній сукупності відібраних для виконання дипломної роботи методів, найважливішими є літературний, описовий, спостереження, порівняння, економічного аналізу, фінансового аналізу, фінансово-статистичного аналізу та інші. Розкриємо їх особливості.
Літературний метод, суть якого полягає у відборі і аналізі літературних джерел, що в тій чи іншій мірі стосуються об"єкту, явища вивчення, використовується в роботі як один з базових. При написанні даної дипломної роботи було опрацьовано 44 літературних джерела.
Спостереження — ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею, систематичний збір даних по об"єкту, явищу. У роботі використовується низка даних, які є систематичними: щорічними, щомісячними.
Порівняння — співвідношення між двома об"єктами, явищами, яке дозволяє виявити загальне і особливе.

овий метод як один із найдревніших при вивченні будь-яких економічних чи фінансових явищ.
Використана також і описова статистика як набір числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.
В даній дипломні роботі застосовані економетричні методи — статистичний аналіз економічних даних.
Розгорнутий економічний і статистичний аналіз неможливий без використання історичного і логічного методів, які також застосовані в дипломній роботі.
Важливим засобом вивчення економічних явищ я процесів є моделювання. Модель — це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків. В роботі використані словесні моделі (описання суті системи взаємозв"язаними словами, тобто поняттями, категоріями, гіпотезами) та табличні і графічні моделі. Саме графічні моделі економічних явищ дозволяють наочно показати, що відбувається у «чорному ящику» математичних моделей [18].
В роботі використаний і такий метод, як прогнозування — наукове передбачення зміни економічних явищ у найближчій і більш віддаленій перспективі.
Таким чином, в дипломній роботі застосований достатньо обширний арсенал методів, який дозволив пізнати особливості становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу.
1.3. Роль грошово-валютного регулювання у становленні та
стабілізації національної валюти у період незалежності

Незабаром Україна відсвяткує 10-у річницю своєї незалежності. За цей період вона зуміла ввести національну валюту і добитися її стабілізації. Проаналізуємо, яку роль відіграли грошово-кредитна та грошово-емісійна політика і політика валютного регулювання у становленні і стабілізації національної валюти у період незалежності.

Грошово-кредитна політика.
Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 р., була спрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і закріплення національної грошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.
Позитивними зрушеннями були такі:
Забезпечення стабільності національної валюти:
проведення цілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на макроекономічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції,
досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют,
збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют,
зупинення, починаючи з 1994 р., емісії платіжних засобів комерційними банками.
Регулювання грошового обігу:
зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки,
повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою,
впровадження автоматизованих систем обробки готівки,
--введення в дію в 1994 р. виробничих потужностей Банкнотно-монетного двору.
Кредитна діяльність:
відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії,
удосконалення структури кредитної емісії,
зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб"єктів господарювання і населення України.
Процентна політика:
зниження рівня облікової ставки НБУ, її зміна залежно від економічної ситуації при дотриманні позитивного рівня,
зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків. Сфера валютного регулювання:
подальша лібералізація та збільшення обсягів валютного ринку,
зміцнення зовнішньої та внутрішньої стабільності національної валюти,
вдосконалення системи валютних операцій з впровадженням системи валютних деривативів,
поширення впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем.
Здійснення банківського нагляду:
подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків,
вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур,
реформування банківського нагляду,
створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи.
Обслуговування Державного бюджету України:
удосконалення механізму касового виконання Державного бюджету України,
удосконалення механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету України через подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів.
У 1998 р. грошово-кредитна політика була направлена на подальше закріплення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти.
Регулювання грошово-кредитного ринку здійснювалося за допомогою інструментів, які забезпечували фінансову стабілізацію та сприяли досягненню відповідного рівня економічного та соціального розвитку, а саме:
здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення її приросту в межах, що відповідають прогнозованим обсягам ВВП та інфляції,
забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, що дає змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб"єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність,
стимулювання процесу залучення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через введення механізму страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитами на реальному позитивному рівні,
підвищення кредитної активності комерційних банків з метою стимулювання вітчизняного виробництва та підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків через систему рефінансування,
стимулювання інвестицій у діяльність банків, збільшення обсягів довгострокового кредитування на основі росту депозитів, залучених на довгостроковій основі,
захист економічних інтересів суб"єктів грошово-кредитного ринку [39].
Грошово-емісійна політика та валютне регулювання.
У період різкого падіння вартості національних грошей України — з кінця 1991 р. до першої половини 1994 р., коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991 р. до 2100% в 1992 р. і переросла в 1993 р. у гіперінфляцію — 10 256Ж на рік, ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались відповідно до постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішеннь Кабінету Міністрів України.
Так, в 1992 р. кредитна емісія (за оборотами) складала нечуваний за тих часів обсяг — 1 трлн крб., який було спрямовано на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та за іншими напрямами. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшились у 30 разів і становили 30 трлн крб., 70% якої через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. В цей же період стрімко зростали прямі кредити Уряду, частка яких була переважною в загальній сумі платіжних засобів: на 01. 01. 93 — 73%, на 01. 01. 94 — 52%, на 01. 01. 95 — 86%, на 01. 01. 96 — 77%. Меншими були частки коштів, спрямовані на рефінансування комерційних банків та на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ.
Саме ця величезна за обсягами кредитна емісія була головною причиною гіперінфляції 1993 р. та поглиблення фінансової кризи.
У період гіперінфляції інструменти проведення грошової політики не працювали, оскільки Національний банк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструментів регулювання грошового ринку.
Додатковим фактором тиску на вартість національної валюти було надання емісійних кредитів за пільговими процентними ставками, які були значно нижче рівня інфляції. І тільки після трагічного досвіду 1992−1993 рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України з 1994−1995 рр. розпочати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, що відповідає міжнародній практиці, і, таким чином, стримати інфляцію, стабілізувати грошово-кредитний ринок та вартість національних грошей.
Виважена монетарна політика протягом 1996−1997 рр., спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 р. і надалі набуло стабільного характеру. У 1997 р. інфляція споживчого ринку становила 10,1% - це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяла створенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів [39].
Протягом 1996−1998 рр. при зростанні випуску в обіг платіжних засобів НБУ значно змінилась їх структура. Якщо у 1996 р. при збільшенні обсягу платіжних засобів на 37% на пряме кредитування Державного бюджету України було спрямовано 64% від загальної суми емісії, то у 1997 р. пряме кредитування і фінансування дефіциту бюджету було припинено. Обсяг платіжних засобів збільшився на 44% і був спрямований на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ (25% загальної суми платіжних засобів), придбання ОВДП (20%), обсяг яких збільшився майже в чотири рази проти 1996 року. Частка коштів, наданих на рефінансування комерційних банків через різні механізми, становила 10% загального обсягу платіжних засобів.
У 1998 р. сума випущених в обіг платіжних засобів зросла на 35,6%. Більша її частка була спрямована на фондовий ринок, або більше половини (58%). Непродуктивний характер спрямованості кредитної емісії Національного банку України різко зменшив можливості щодо направлення коштів через комерційні банки для потреб реальної економіки. За 1998 р. сума рефінансування Національним банком України комерційних банків зменшилась на 320 млн грн, а частка коштів, направлених на ці цілі, в загальній сумі платіжних засобів, становила 4,6%. Враховуючи, що рефінансування комерційних банків здійснювалось, як правило, під забезпечення застави державних цінних паперів, особливо конверсованих, фактично 76% всієї кредитної емісії спрямовувалося для вирішення питань фінансування дефіциту державного бюджету. Зменшився на 73,3% обсяг коштів, направлених на купівлю іноземної валюти в валютні резерви, що становило 5,5% загального обсягу випущених платіжних засобів.
За три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише два рази — у 1992 р. у період високої інфляції та гіперінфляції адміністративне підвищена з 80% до 100% та у 1993 р. до 240% і була на від"ємному рівні щодо інфляції. Тобто, в період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки стосовно інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась.
Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, почала проводитись з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції п"ять разів — від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції.
У 1995 р. такі відхилення процентної ставки від попереднього її рівня знизилися і спостерігались лише у квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. У 1996 р. рівень процентної ставки НБУ змінювався в середньому до плюс трьох процентних пунктів. Усе це свідчить про забезпечення Національним банком України нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та господарської діяльності.
Зупинення підвищення рівня інфляції в 1997 р. вплинуло на зниження процентних ставок у банківській системі. Протягом десяти місяців 1997 р. облікова ставка знижувалась — з 40% на 01. 01. 97 до 16% за станом на 05. 08. 97, а починаючи з листопада знову підвищувалась і на кінець року становила 35% річних.
Протягом 1998 р. ситуація на грошово-кредитному ринку формувалась під тиском значних виплат з обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів в умовах обмеженості зовнішнього фінансування. Крім того, в певній мірі на стан грошово-кредитного ринку впливала фінансова криза у Росії. З метою мінімізації впливу цих подій на розвиток внутрішнього грошового ринку Національний банк України підвищував облікову ставку п"ять разів з 35% у січні до 82% річних з 07. 07. 98 р., а з 21 грудня 1998 р. — понизив до 60% річних.
Політика у сфері обов"язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану щодо ліквідності комерційних банків та поступове зниження її надлишковості.
В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах обов"язкове резервування коштів комерційних банків як інструмент регулювання фактично не могло працювати. Тільки в 1994 р. вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов"язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15% та запроваджено новий порядок формування обов"язкових резервів — на кореспондентських рахунках комерційних банків та їх філій у Національному банку України.
З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку України, в 1995 р. була запроваджена 100-процентна норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з подальшим фінансуванням пріоритетних народногосподарських об"єктів. З кінця 1995 р. започаткована практика обов"язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.
У 1997 р. здійсненна уніфікація порядку формування комерційними банками обов"язкових резервів, яка полягала у вирівнюванні рівня резервних вимог до залучених коштів як в національній, так і в іноземній валюті, резервування коштів лише в національній валюті через кореспондентський рахунок банку — юридичної особи. При цьому з 01. 04. 97 до 01. 12. 97 обов"язкове резервування становило 11% від залучених банком коштів.
Враховуючи ситуацію на грошово-кредитному ринку України, що виникла у зв"язку із світовою фінансовою кризою, Національним банком України для підтримки ліквідності та платоспроможності банківської системи України в цілому збільшено норму обов"язкового резервування з 01. 12. 97 до 01. 09. 98 до 15%, а з 01. 09. 98 — до 16,5%.
Загальна сума обов"язкових резервів по банківській системі на кінець 1998 р. становила 1690 млн грн. [39].
До 1994 р. — кредити комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності надавались переважно за рішеннями законодавчих та виконавчих органів про виділення централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в більшості випадків не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.
Надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було припинено в 1994 р. із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою у 1995 р. від кредитування Національним банком України суб"єктів господарювання. Також було припинено виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки.
За таких умов кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.
З 1996 р. суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО, можливість запровадження яких виникла після створення ринку державних цінних паперів.
У 1995 р. Урядом розпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадження механізму використання державних цінних паперів дозволило залучати для фінансування дефіциту Державного бюджету України неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.
Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць у регулюванні грошово-кредитного ринку, завдяки чому фінансування дефіциту Державного бюджету України в 1997 р. вперше за роки існування держави здійснювалось на безінфляційній основі - за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівня інфляції.
За обсягами цінних паперів, що знаходяться в обігу, державні боргові зобов"язання на ринку України займали два останніх роки домінуюче положення і були найпривабливішим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструменту стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів.
Дохідність за державними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставки Національного банку України.
Протягом 1997−1998 рр. доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах.
У 1997 р. зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов"язкового придбання облігацій комерційними банками. Але через продовження у виробництві стагнації і високу доходність ОВДП в державі створилась небезпечна ситуація — короткострокові державні цінні папери сформували фінансову піраміду, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету призвела в 1998 р. до інфляційного вибуху.
Розвиток грошової маси у 1992−1993 рр. проходив на фоні кризових явищ в економіці України, що поступово перетворювалися на економічну та фінансову кризу. Тому особливості грошової політики в цей період були зв"язані у значній мірі з ціновими, фінансовими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, яка вимагала відповідного нарощування грошової маси в обігу та призвела до погіршення стану грошово-кредитної сфери.
У 1992 р. середньомісячне збільшення грошової маси становило 22% проти зростання цін в середньому за місяць на 27%. У 1993 р. середні значення цих показників уже становили відповідно 27% та 42%. Лише у 1997 р., вперше за весь період розбудови незалежної держави відбулось випереджаюче зростання грошової маси на 34% щодо рівня інфляції за рік 10,1%. Це свідчить про поліпшення забезпеченості народного господарства платіжними засобами та підвищення рівня монетизації економіки.
Динаміка та структура грошового обігу в 1995—1996 рр. свідчать про уповільнення темпів зростання обсягів грошової маси та рівня інфляції, яке сприяло значному підвищенню довіри населення та суб"єктів господарювання до національної грошової одиниці, кошти яких через банківську систему спрямовувались для кредитування економіки без створення емісійного тиску.
За 1998 р. грошова маса збільшилась на 25,3%, а ціни зросли на 20%, тобто підтримувалась рівновага у зростанні цих показників.
Аналіз грошової маси за агрегатами протягом 1998 р. свідчить про зупинення тенденції збільшення готівки в обігу: за станом на 01. 01. 99 частка готівки в обігу дорівнювала 45,5% від загальної грошової маси проти 48,9% на початок року, або знизилася на 3,4 процентного пункту.
У період з 1991−1998 рр. індекс монетизації, який визначається відношенням кількості грошей в обігу до валового внутрішнього продукту, характеризувався змінами у різних напрямах і становив у 1992 р. — 27,2%, у 1995 р. — 9,3%, 1996 р. — 10%, 1997 р. — 11,8% і у 1998 р. за станом на 01. 12. 98 — 13,4%. Зменшення індексу монетизації з 27,2 у 1992 р. до 9,3% у 1995 р. було обумовлено випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси.
Після 1995 р. з початком процесу фінансової стабілізації і введенням національної валюти України — гривні - тенденція змінилася на протилежну — рівень монетизації почав підвищуватися, що свідчить про поліпшення забезпечення економіки грошима.
За період з 1992 до 1994 р. спостерігалося підвищення рівня доларизації, що відображує долю іноземної валюти в грошовій масі, який у 1992 р. становив 8,8% і у 1994 р. підвищився до 31,7%. Таке підвищення пояснювалось посиленням економічної кризи та втратою довіри до національної валюти.
Зменшення індексу доларизації у 1995−1997 рр. з 22,7% до 13,3% відповідало періоду відносної рівноваги на грошово-кредитному ринку. Відхилення цієї тенденції в останні місяці 1998 р. і його зростання до 21,3% за станом на 01. 01. 99 пояснюється впливом світової фінансової кризи та деякою девальвацією гривні відносно іноземних валют [39].
Аналізуючи стан грошово-кредитного ринку за останні чотири роки, можна зробити висновок: монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції, що досягалося шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).
На жаль, валютна політика виявилася найвразливішою в перші три роки незалежності України. Валютний ринок сконцентрував багато проблем. На практиці це призвело до постійної нерівноваги на валютному ринку (брак пропозиції), постійної депреціації (зниження курсу) національної валюти, доларизації внутрішнього обігу і бартеризації зовнішньоторговельного обігу.
Для організації валютного ринку України було створено Валютну біржу як підрозділ НБУ. Саме через Валютну біржу комерційні банки здійснювали операції з купівлі-продажу іноземної валюти. Протягом 1992 р, загальний обсяг операцій, проведених комерційними банками становив 3 млрд дол. США. Розвиток валютного ринку стримувався відсутністю необхідної законодавчої бази у сфері валютного регулювання. На початку 1993 р. Уряд прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому визначив Національний банк України, як головний валютний орган держави. Головною метою формування валютного ринку України стало ефективне обслуговування діючих зовнішньоекономічних зв"язків і стимулювання їх розвитку з метою подолання замкненості економіки України, поступової її інтеграції в світовий ринок, створення конкурентоспроможного виробництва.
Завдяки валютній політиці, яку Національний банк України проводив протягом 1994−1997 рр., валютний ринок України пройшов кілька етапів розвитку, що супроводжувалося значним зростанням його обсягу. Загальні обсяги валютного ринку зросли у 1997 р. у порівнянні з 1995 р. у 4 рази, в тому числі міжбанківського ринку — у 10 раз, готівкових операцій — в 2,7 раза [39].
Таблиця 1
Обсяги валютного ринку України в 1996—1998 рр. */
(обсяги продажу дол. США, німецьких марок та російських рублів), млн. дол. США
УМБВ
УМВР
МВР
Готівка
Всього

1996 р.
2374
10 515
3183
4810
20 822

1997 р.
3168
22 463
5513
6293
37 437

Зростання 1997/1996 рр.
794
11 948
2330
1483
16 555

у%
33,4
113,6
73,2
30,8
79,3

1998 р.
4138
16 535
3127
5308
29 108

Зростання (+), зменшення
+970
-5928
2386
-985
-8329

(-) 1998/1997рр.











у%
14
-24
-46. 4
-219
-23,8


*/ Взято за: Україна за роки незалежності. — К.: Нора-прінт, 1999. — С. 85.
Враховуючи значне зростання обсягів міжбанківського валютного ринку операцій, питома вага операцій на Українській Міжбанківській валютній біржі в загальному його обсязі за цей період зменшилася з 34,3% до 8,4%. Подальший розвиток валютного ринку характеризується зростанням загального обсягу операцій на всіх його сегментах.
У 1998 р. у зв"язку з виникненням з середини серпня кризи на фінансовому ринку Російської Федерації ситуація на валютному ринку України дещо похитнулася. Запровадження комплексу скоординованих з урядовою програмою цілеспрямованих антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу зазначеної кризи, передбачали повну заборону операцій комерційних банків, не пов"язаних з обслуговуванням реального сектору економіки, що призвело до суттєвого скорочення обсягів валютного ринку. Так, середньомісячний обсяг валютного ринку на чотирьох секторах (продаж и50, ПЕМ, КЦК у доларовому еквіваленті) за 1998 р. скоротився проти січня-липня у 2,5 раза. Змінилася структура валютного ринку. У разі відміни торгівлі з вільно конвертованою валютою на міжбан-ківському ринку обсяги біржових операцій у зазначений період зросли в середньому з 255 млн дол. США до 457 млн дол. США.
Становлення і розвиток ґрошово-кредитної системи неможливо розглядати без аналізу валютної політики. Формування будь-якої системи валютних обмежень та регламентацій віддзеркалює певний стан державної валютної політики.
Основним законодавчим актом у сфері валютного регулювання став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлення Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на між-банківському валютному ринку України.
Даний валютний режим діяв з квітня до липня 1993 р. і спрямовувався на подальшу лібералізацію валютного ринку.
Жорстка адміністративна фіксація валютного курсу, що була введена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України з метою отримання девальвації національної валюти і яка тривала з серпня 1993 р. до жовтня 1994 р., призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах, відтоку іноземної валюти за кордон. У цей період пропозиція конвертованих валют різко скоротилась, що тільки збільшило розрив між офіційним курсом і курсом на УМВБ.
Відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» з 31 жовтня 1994 р. було відмінено фіксований валютний курс. Офіційний курс українського карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Це позитивно вплинуло як на економічне становище в Україні, так і на її відносини з іншими державами. Обсяги торгів на валютній біржі почали постійно зростати. Було організовано торги на Кримській міжбанківській валютній біржі, а також відкрито філії УМВБ у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Львові.
Протягом 1995−1998 рр. Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів по забезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, забезпеченню стабільних умов функціонування валютного ринку України.
У 1996 р. щодо подальшої стабілізації валютного ринку України проводилася така робота:
— для поглиблення інтеграції в світову економічну систему та з метою поліпшення умов діяльності іноземних інвесторів Національним банком
З метою стабілізації ситуації Національний банк України разом з Урядом запровадили ряд антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу кризи на валютному і фондовому ринках Росії та щодо запобігання відтоку іноземної валюти та безпідставного підвищення попиту на неї.
Вжиті заходи спрямовані на впорядкування дій клієнтів з купівлі-продажу іноземної валюти і посилення функцій уповноважених банків як агентів валютного контролю.
Комплекс заходів, які Уряд та НБУ запроваджують у цій ситуації, знайшов розуміння та підтримку з боку міжнародних фінансових організацій. Так, зокрема, Радою директорів МВФ було прийнято рішення про надання Україні кредиту ЕРР на загальну суму 2,2 млрд дол. США, що сприятиме стабілізації валютного ринку. Курс України на реформування економіки підтримано позикою Світового банку на загальну суму 900 млн дол. США.
У результаті запровадження цих заходів НБУ та підтримки з боку міжнародних фінансових організацій ситуацію вдалось стабілізувати. Темпи девальвації гривні поступово скорочувалися, а з 6 листопада 1998 р. до кінця року обмінний курс тримався на рівні 3,427 гри за 1 дол. США.
ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ
2.1. Чинники введення національної валюти в Україні
після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа
Введення національної валюти в Україні відбулося в результаті дії низки факторів. Зазначимо, що фактор — це рушійна сила будь-якого процесу. Отже, якщо ми говоримо про фактори введення національної валюти в Україні, то маємо на увазі ті рушійні сили, які зумовили це введення. Серед таких рушійних сил чи не найважливіше місце займають історичні фактори. Чи не найбільшу увагу дослідженню історичних факторів введення і функціонування валюти на різних історичних етапах розвитку України приділив відомий львівський учений О. М. Ковалюк. Його дослідження — це глибокий екскурс в історію, який дозволяє зрозуміти глибинні основи сучасних проблем становлення і функціонування національної валюти [17].
О. М. Ковалюк зазначає, що у Київській Русі в період раннього феодалізму (IX-XII ст.) основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше — грошима.
Основою монетарної системи в Україні була гривня, тобто фунт срібла. Спочатку це була нашийна прикраса, яка «висіла коло гриви»".
Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий (980−1015 рр.). Меншими грошовими одиницями в Київській Русі були: ногата, куна, вивериця, різана.
Гривня виготовлялася спочатку в Києві, а потім у Новгороді. У Києві гривня дорівнювала 72 золотникам, а в Новгороді - 96.
Після князя Володимира гривню виготовляли (били) його сини Святослав та Ярослав, а також внук Ізяслав Ярославович. Гривня була грошовою одиницею України-Руси до XIII ст., тобто до нашестя татар.
Перша поява гривні в Україні - це не тільки свідчення історичних даних про нашу предковічну грошову одиницю, а й одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо, як відомо, перші срібні українські гроші мали такий вигляд: на одному боці монети — зображення князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб тризуб".
Якщо одна гривня дорівнювала півфунту срібла, то ногата — 1/20 гривні, куна — 1/25 гривні, вивериця — від 1/5 до 1/20 куни, а різана — ¼ вивериці".
Причинами «розпаду Київської Русі були міжусобні війни. Крім того, до занепаду Києва доклав зусиль правнук Ярослава Мудрого і син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий, який заснував на півночі Московську державу. Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1169 р. напав на Київ, зруйнував його, повбивав усіх чоловіків, жінок забрав у неволю, пограбував церкви. Велику руїну Україні заподіяла татаро-монгольська навала. Проте Українська держава не занепала, хоч Київ був знищений. Вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на захід, де нині є Східна Галичина, Волинь і Холмщина. Ці землі раніше належали Українській державі, але потім відійшли до Польщі. Володимир Великий відібрав ці землі у західних сусідів, вони були удільним побічним князівством і підкорялися Києву. Коли Київ підупав, ці землі стали осередком Української держави. Пізніше галицькі князі мали і Київ під своєю рукою. У період найбільшого розквіту Галицько-волинської держави їй належали ще й нинішня Буковина, Румунія до гирла Дунаю та Закарпатська Україна.
Галицько-волинська держава по-справжньому розквітла, коли ці землі дістав у 1050 р. князь Ростислав, син Володимира Ярославовича, а внук Ярослава Мудрого, правнук Володимира Великого.
Фінанси України часів Галицько-волинської держави суттєво не відрізнялися від фінансів України Київської доби, бо це була також княжа держава.
Основним доходом держави була данина натурою — хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою тощо, а також грошима. Як і київські князі, князі галицькі накладали на населення різні податки. Якщо населення чимось провинилося, податки збільшувалися. Так само, як і Ольга — велика княгиня київська — збільшила данину древлянам за вбивство її мужа Ігоря, призначала завойованим племенам різні „уроки“, так і Мстислав Данилович покарав новим податком міщан Берестя за бунт, встановлював ловче тощо. За виконання повинностей тут також відповідали різні княжі агенти: городники, мостові, митники, вирники, метальники. Податки і повинності встановлювалися окремими розпорядниками князя.
Державними доходами в Галицько-волинській Українській державі розпоряджався князь. Тоді ще не було поділу скарбу на державний і приватний (княжий). Основними видатками у князівстві були видатки на утримання дружини князя, на будівництво культових споруд, мостів, доріг, а також замків, на ведення війн тощо.
Занепад державних фінансів України княжої доби почався з 1349 р., тобто з часу, коли польський король Казимир Великий завоював Галичину, частину Волині і Україна почала втрачати свою самостійність, а разом з нею і свої державні фінанси.
В пізніші історичні періоди були злети і падіння в історії розвитку України як держави, що підготувало своєрідний плацдарм для найголовніших історичних подій нашого часу — виборення незалежності України в 1991 році.
Виборення незалежності стало могутнім політичним фактором введення і становлення національної валюти.
Крім низки позитивних факторів (історичні, суспільно-політичні фактори, реформування української економіки та інші), на становлення національної валюти впливали негативні фактори, а саме: фінансова нестабільність в країні, слабкість фінансової системи, банківської системи, складність здійснення бюджетної політики.
В наш час потрібно здійснити низку заходів, щоб перетворити негативні фактори на позитивні. Тоді не буде ні загрози функціонуванню національної валюти, ні загрози національній економічній безпеці. Якими мають бути ці заходи стане ясно з подальшого викладу тексту.

На становлення національної валюти великий вплив має діяльність української міжбанківської валютної біржі.
Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) була створена 8 липня 1993 p. відповідно до постанови Правління Національного банку України „Про Українську міжбанківську валютну біржу“. Головною метою діяльності Біржі було визначено необхідність упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо політики курсоутворення. Спочатку Біржа функціонувала при НБУ, а потім була зареєстрована як закрите акціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України з часткою кожного 2,5%. У такому статусі Біржа здійснює свою діяльність і донині. В робочих органах Біржі задіяно 31 банк. Членами Біржі є 106 комерційних банків та інвестиційних компаній. На Біржі діють З секції: валютна, фондова та термінових контрактів.
З листопада 1993 p. після запровадження фіксованого курсу гривні торги валютою на УМВБ було припинено. Її продаж за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави проводив тимчасово створений Тендерний комітет. Однак політика фіксованого курсу призвела лише до загострення валютних проблем. Зі скасуванням фіксованого курсу гривні і переходом до політики регульованого курсу УМВБ частково поновила роботу. З 11 березня 1994 p. було започатковано аукціони з продажу американського долара, а з квітня — німецької марки і російського рубля. Аукціони проводилися до кінця вересня 1994 p. УМВБ разом з Кримською міжбанківською валютною біржою утворює біржовий валютний ринок України.
Однак аукціонна форма торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала існуючим умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 p. УМВБ цілковито поновила свою діяльність і стала працювати у режимі, що діяв до припинення торгів.
Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Проте з розвитком банківської системи і лібералізацією валютної торгівлі з початку 1995 p. з"явився ще один сегмент валютного ринку — міжбанківський ринок, де угоди укладаються безпосередньо між банками, уповноваженими здійснювати валютні операції.
За останні роки співвідношення між біржовим та позабіржовим оборотом суттєво змінилося на користь останнього. Якщо в 1993—1994 роках торгівля безготівковою валютою здійснювалася тільки на УМВБ, то в 1995 p. частка біржового ринку становила лише 38,9%, в 1997 p. — 8,3, а в 1998 p. — 14,1%. Відповідно частка міжбанківського ринку зросла з 24,1% в 1995 p. до 57% у 1998 p. При цьому частка торгівлі готівковою валютою в 1998 p. становила 18,2%. Проте з огляду на світову практику така ситуація є цілком закономірною, і біржовий ринок залишається в майбутньому головним елементом валютного ринку.
До 1993 p. торгівля здійснювалася тільки двома валютами — доларами США та білоруськими рублями. З 1993 p. розпочалися торги російськими рублями та німецькою маркою, а з 1995 p. — французькими франками, англійськими фунтами стерлінгів та італійськими лірами. Динаміку і структуру обороту на валютному ринку України наведено в табл. 20, 21.
Таблиця 2
Обсяги операцій на валютному ринку України з доларами США, німецькими марками та російськими рублями у 1996−1998 роках*/

Сегменти валютного ринку
1996 p.
1997 p.
1998 p.


Сума
Частка в загальному обсязі, %
Сума
Частка в загальному обсязі, %
Сума
Частка в загальному обсязі, %

Українська міжбанківська валютна біржа
5,3
10,8
3,1
8,3
4,1
14,1

Міжбанківський валютний ринок
10,5
50,5
22,6
60,8
16,6
57,0

Міжнародний валютний ринок
3,2
13,9
5,4
14,5
3,1
10,7

Операції з готівкою
4,8
24,8
6,1
16,4
5,3
18,2

Разом
20,9
100,0
37,2
100,0
29,1
100,0


*/ Галь В. Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютного ринку України в 1998 році // Вісник Національного банку України. — 1999. — № 3. — С. 15.
Переважна орієнтація на долар США в торгівлі на УМВБ відбиває його домінуючі позиції в світовому валютному обороті: частка американської валюти в загальному обсязі офіційних валютних резервів країн світу становила в середині 80-х років більш як 56%. У доларах США фінансується близько 70% світового торговельного обороту та міжнародних фінансових позик.
Сьогодні Українська міжбанківська валютна біржа має чотири філії, поява яких зумовлена розвитком регіональних валютних ринків. Перша філія з"явилася в 1994 p. в Дніпропетровську, а в 1995 p. було відкрито філії в Харкові, Львові та Донецьку. Найбільший обсяг торгів — близько 6 — 11% - здійснюється на Дніпропетровській філії. Друге місце посідає Львівська, а третє - Харківська філія (табл. 3).
Таблиця 3

Обсяги і структура біржового обороту УМВБ та її філій */
Філія
1994 p.
1995р.
1996 p.
1997 p.
1998 p. (I kb.)


дол. США
%
Дол. США
%
ДОЛ.
США
%
Дол. США
%
ДОЛ.
США
%

Київ (центр)
18,6
99,7
3427,4
89,2
2103,7
87,1
2909,6
91,8
763,7
89,7

Львів
-
0,0
56,0
1,5
26,0
1,1
25,2
0,8
2,3
0,3

Харків
-
0,0
42,5
1,1
20,8
0,9
43,9
1,4
25,4
3,0

Дніпропетровськ
-
0,3
315,4
8,2
264,8
11,0
191,9
6,1
59,8
7,0

Донецьк
-
0,0
1,9
0,1
1,2
0,0


0,0


0,0

Всього
18,6
100,0
3843,1
100,0
2416,5
100,0
3170,7
100,0
851,1
100,0


*/Взято за: Ющенко В. А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. — К.: Т-во „Знання“, КОО, 1999. — С. 171.
Торгівля доларами США розпочалася на УМВБ (на той час — валютна біржа НБУ) з 17 листопада 1992 p., німецькими марками — з 13 квітня 1993 p., фунтами стерлінгів — із 26 жовтня 1995 p., французькими франками — з 22 серпня 1995 p., італійськими лірами — з 27 вересня 1995p. Торги російськими рублями розпочалися 21 квітня 1993 p. (з вересня по листопад 1998 p. торги було тимчасово припинено), білоруськими рублями — з 8 грудня 1992 p. Із червня 1995 p. торги доларами США та російськими рублями проводяться щодня, а з листопада 1995 p. розпочалися щоденні торги німецькими марками. Торги білоруськими рублями відбуваються двічі на тиждень — у понеділок і середу (з 18 березня 1998 p. їх тимчасово припинено), французькими франками, італійськими лірами і фунтами стерлінгів — раз на тиждень: відповідно у вівторок, середу і четвер. З вересня 1998 p. було припинено торги російськими рублями, а з січня 1999 p. розпочато торги по євро. До середини 1997 p. одним із джерел надходження валютних ресурсів на Біржу був обов"язковий продаж суб"єктами зовнішньоекономічної діяльності 50% валютної виручки. З 1997 p. завдяки стабільній валютній політиці та валютному курсу Біржі вдалося забезпечити добровільне надходження валютних коштів для продажу навіть після відміни обов"язкового продажу валюти. Проте з вересня 1998 p. у зв"язку з фінансовою кризою 50-відсотковий обов"язковий продаж валютних надходжень суб"єктами зовнішньоекономічної діяльності було відновлено.
Основна частка торгівлі іноземною валютою нині зосереджена в 10−15 найбільших банках України, між якими та УМВБ склалися стабільні фінансові відносини. В 1993 p. в торгах на УМВБ регулярно брали участь 19 банків, у 1994 p. — 37, в 1995 p. — 39, в 1996 p. — 19, в 1997 p. — 17, а в 1998р. — близько 25.
Діяльність Української міжбанківської валютної біржі свідчить, що валютний ринок України сформовано на стійкій базі, і він має перспективи подальшого стабільного розвитку.
Згідно з „Правилами прийому в члени Української міжбанківської валютної біржі“ здійснювати операції на УМВБ мають право тільки члени Біржі, якими можуть бути банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, що мають відповідні ліцензії НБУ. Національний банк України та засновники Біржі є членами УМВБ за статусом.
Банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, які бажають стати членами УМВБ, направляють на ім"я голови Біржового комітету заяву, акредитаційну картку, письмові рекомендації двох засновників Біржі, завірений аудитором річний звіт за останній рік роботи, а також нотаріально завірені копії статуту та ліцензії на право здійснення валютних операцій.
Умовою членства на Біржі комерційних банків є наявність у них на валютному обслуговуванні не менше ніж 50 клієнтів, а сума залишків на їх валютних рахунках має перевищувати 500 тис. дол. США. Сума залишків на кореспондентських рахунках банку має перевищувати 1 млн. дол. США (або відповідний еквівалент вільно конвертованої валюти в перерахунку на долари США).
Крім того, банк, який хоче стати членом Біржі, повинен мати кореспондентські відносини мінімум з п"ятьма першокласними банками (банки входять до списку 500 найбільших банків світу) і відкрити кореспондентські рахунки не менше ніж в трьох із них. Кліринговими банками Біржі є АБ „Кліринговий дім“, а за окремими валютами — провідні банки світу. Наприклад, для долара США — це Bankers Trust Company та The Bank of New York, для євро — Deutsche Bank AG та Commerzbank AG.
Прийом у члени УМВБ відбувається за рішенням Біржового комітету, який на своєму черговому засіданні розглядає заяви претендентів, здійснює реєстрацію членів, публікує списки та видає свідоцтва про прийом до членів УМВБ. Питання про прийом у члени Біржі розглядається Біржовим комітетом у присутності представників претендентів і представників засновників, які видали рекомендації. Рішення про прийом приймається 2/3 від загальної кількості голосів членів Біржового комітету.
За рішенням Біржового комітету претендент може бути тимчасово допущеним до участі в торгах або прийнятий у члени Біржі з випробувальним строком на 1−3 місяці.
Члени Біржі можуть здійснювати торгівлю іноземною валютою від свого імені за дорученням клієнтів та за свій рахунок.
Біржові торги здійснюються щодня протягом п"яти робочих днів. Безпосередньо за проведення торгів і визначення поточного курсу гривні до іноземних валют відповідає спеціально уповноважений співробітник Біржі - курсовий маклер. До зали, де проводяться торги, допускаються тільки дилери та співробітники Біржі, які безпосередньо беруть участь у торгах. За день до початку торгів дилери подають курсовому маклеру Біржі реєстр покупців, в якому зазначено найменування покупця, номер контракту, мета використання валюти, сума та максимальний курс купівлі іноземної валюти. Не пізніше ніж за годину до початку торгів дилери подають курсовому маклеру попередні заявки на купівлю чи продаж іноземної валюти. Сума купівлі або продажу наводиться в тій валюті, за якою здійснюється операція. Розмір одного лоту (мінімальної суми купівлі чи продажу) визначається рішенням Біржового комітету. Заявки, складені з порушенням вимог Біржі, до участі в торгах не приймаються.
Курсом відкриття торгів є валютний курс, зафіксований на попередніх торгах. Курсовий маклер оголошує валютний курс і суми заявок. Якщо пропозиція валюти перевищує попит, курсовий маклер може знизити курс валюти, а в противному випадку підвищити.
У разі, якщо валютний курс різко змінюється в будь-який бік на величину, що перевищує встановлену рішенням Біржового комітету, курсовий маклер зобов"язаний оголосити перерву в торгах для консультацій з членами Біржового комітету та представниками Національного банку України з метою розробки заходів щодо стабілізації валютних курсів.
Після завершення біржових торгів укладені угоди на купівлю-продаж валюти оформляються біржовими свідоцтвами та операційними листами, а контроль за виконанням угод здійснює Біржовий комітет.
За здійснення операцій учасники торгів сплачують на користь Біржі комісійні, сума яких наводиться в біржовому свідоцтві. Продавці іноземної валюти сплачують комісійні в гривнях, а покупці - у відповідній іноземній валюті.
За результатами біржових торгів продавці валютних ресурсів подають банкам-кореспондентам Біржі телексне доручення про перерахування коштів на кореспондентський рахунок Біржі відповідно до біржового свідоцтва не пізніше ніж о 17 годині наступного дня. Термін конвертації - другий робочий день після проведення торгів.
У разі порушення продавцями іноземної валюти терміну розрахунків Біржа має право використовувати кошти страхового фонду для донарахування відповідних сум на кореспондентські рахунки покупців.
При здійсненні розрахунків у гривнях члени Біржі повинні до початку торгів забезпечити наявність коштів на своїх рахунках в АКБ „Кліринговий дім“ у розмірах, необхідних для купівлі іноземної валюти. Для здійснення розрахунків за результатами торгів члени Біржі зобов"язані надати Біржі письмовий дозвіл на дебетування їх рахунків у день торгів. Гривневий еквівалент зараховується на рахунки членів Біржі - продавців іноземної валюти після одержання Біржою підтвердження іноземного банку про надходження на кореспондентський рахунок Біржі валютних коштів, що були продані.
У випадку невиконання терміну платежу продавці сплачують УМВБ штраф у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Якщо прострочення перевищує три банківських дні, дирекція Біржі може відсторонити порушника від участі в торгах на два тижні.
В тому разі, якщо порушником зобов"язань є Біржа, вона сплачує на користь потерпілого штраф у розмірі 1% від суми відповідних коштів за кожен день прострочення. Куплені банками валютні кошти можуть використовуватися тільки за цільовим призначенням відповідно до контрактів, під які була куплена валюта. В разі порушення цієї вимоги банк сплачує штраф у розмірі гривневого еквіваленту купленої валюти.
Організація операцій на міжбанківському валютному ринку України

Операції на міжбанківському валютному ринку регламентуються „Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України“, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 p. за № 127 (зі змінами від 24 березня 1999 p. № 139). Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб"єктам цього ринку, до яких належать:
• Національний банк України,
• уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями),
• уповноважені кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями.
• валютні біржі.
Суб"єкти міжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів, нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.
Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ здійснюються лише на умовах „тод“ (поставка валюти відбувається сьогодні), „том“ (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або „спот“ (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладання угоди).
Порядок та умови проведення уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами операцій з готівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.
Дозволено купівлю уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти цієї групи Класифікатора та /або безготівкові (готівкові) гривні за угодами „тод“, „том“, „стоп“ для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов"язань перед власними клієнтами.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:
• договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору,
• вантажна митна декларація в разі, якщо товар ввезений на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснене митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов"язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти),
• акт здачі-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт,
• документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо)»
• довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент застрахований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента у гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов"язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів).
На оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, ставиться відмітка уповноваженого банку про обсяг придбаної валюти. Копії цих документів із відміткою засвідчуються печаткою та підписом керівника (заступника керівника) суб"єкта господарської діяльності або нотаріусом та зберігаються в уповноваженому банку.
Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-страховиками, а також об"єднаннями страховиків, які створені та мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством України, з метою виконання зобов"язань перед нерезидентами здійснюється згідно з вимогами Порядку про застосування іноземної валюти в страховій діяльності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 p. № 245, за умови надання довідки державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами (юридичними та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, крім постійних представництв нерезидентів) при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:
а) заявки з розрахунком витрат:
— на відрядження за кордон,
— на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон,
б) документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнаредною практикою:
— для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, симпозіумах, конференціях та інших міжнародних зустрічах,
— для оплати за навчання, лікування, патентування тощо,
— для сплати митних платежів,
— для здійснення платежів за користування авторськими правами,
— для відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів іноземних держав,
в) укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами,
г) рішення судів про сплату за межі України пенсій, аліментів, штрафів тощо,
ґ) угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій у іноземній валюті,
д) угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України постійними представниками нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність, при здійсненні неторговельних операцій є такі документи:
а) заявки з розрахунком витрат на відрядження за кордон,
б) укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами,
в) заявка на перерахування іноземної валюти на рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, в межах залишків коштів на рахунку типу «П».
Для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України офіційними представниками, представництвами юридичних осіб — нерезидентів, які не здійснюють підприємницьку діяльність, при виконанні неторговельних операцій слід подати такі документи:
а) заявки (відповідно до кошторису) на відрядження за кордон,
б) заявки відповідно до договорів з нерезидентами, пов"язаних із виконанням трудових обов"язків,
в) заявка на перерахування іноземної валюти на рахунок відповідного органу іноземної держави чи рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України фізичними особами-резидентами при здійсненні неторговельних операцій є такі документи:
а) заявка на перерахування за кордон власних коштів з поточного рахунку в гривнях та документи, які підтверджують виїзд з України фізичних осіб — резидентів на постійне місце проживання за кордон,
б) документи, передбачені Правилами переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 p. № 245, у разі здійснення переказів коштів за кордон.
При здійсненні неторговельних операцій фізичними особами — нерезидентами за рахунок коштів з власного поточного рахунку в гривнях підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України е заявка на перерахування іноземної валюти за кордон.
Купівля іноземної валюти з кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях здійснюється згідно з вимогами Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 p. № 118.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанків-ському валютному ринку України з метою виконання власних зобов"язань уповноважених банків — членів міжнародних платіжних систем за операціями, пов"язаними з організацією та забезпеченням розрахунків з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, є:
а) для організації та забезпечення розрахунків з міжнародними платіжними системами — виписка з кореспондентського рахунку банку (про здійснення розрахунку відповідної міжнародної платіжної системи з банком за операціями з платіжними картками),
б) для закриття відкритої валютної позиції банку — заявка банку (з розрахунком).
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов"язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України, є індивідуальні ліцензії (дозволи) Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, видані згідно з п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», які передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих ліцензій. бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше двох банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях.
Суб"єкти міжбанківського валютного ринку України (у тому числі валютні біржі) при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України отримують комісійну винагороду від клієнтів у гривнях.
Уповноваженому банку та уповноваженій кредитно-фінансовій установі згідно з їх тарифами дозволяється отримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов"язані із сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні операції, операції із чеками, що прийняті на інкасо, операції за пластиковими картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв"язку за користування їх послугами.
Суб"єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. При здійсненні обов"язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб комісійна винагорода уповноваженого банку не може перевищувати 0,05%, включаючи операційні витрати.
При здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання розрахунків за торговельними операціями уповноважені банки повинні вимагати від резидентів документи, передбачені Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Після отримання від клієнтів зазначених документів уповноважений банк (уповноважена кредитно-фінансова установа) формує реєстр (у двох примірниках), який містить таку інформацію:
• назва підприємства, код ЄДРПОУ, місцезнаходження,
• орган державної влади, який зареєстрував резидента,
• податковий орган, в якому взято на облік резидента, дата та номер реєстрації,
• прізвище, ім"я та по батькові, ідентифікаційні номери директора і головного бухгалтера згідно з Державним реєстром фізичних осіб,
• номери та дати договорів або інших документів, що є підставою для придбання іноземної валюти.
Такий реєстр щодня на паперових та магнітних носіях з копіями відповідних документів, що є підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, не пізніше 14 години поточного робочого дня подається на розгляд до податкового органу, де уповноважений банк перебуває на обліку.
Усі паперові примірники реєстрів завіряються підписом керівника та печаткою податкового органу. Перший примірник реєстру та копії документів повертаються уповноваженому банку, другий залишається на зберіганні у податковому органі.
Податковий орган до 14 години наступного робочого дня засобами електронного зв"язку надсилає реєстр відповідному регіональному управлінню Національного банку України, яке до 17 години цього самого дня надсилає отриману інформацію до відповідного уповноваженого банку (уповноваженої кредитно-фінансової установи). Лише отриманий засобами електронного зв"язку від регіонального управління Національного банку України реєстр може бути підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Суб"єкт міжбанківського валютного ринку України, який є покупцем іноземної валюти, несе повну відповідальність як агент валютного контролю за наявністю всіх документів, передбачених Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, які є обов"язковими для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку (уповноваженої кредитно-фінансової установи) він несе відповідальність згідно із ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тобто позбавляється ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Торгівля банківськими металами.
Організація торгівлі банківськими металами регламентована Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 p. № 637/97-ВР, а також «Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», затвердженим постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 p. № 65.
Торгівлю банківськими металами поділяють на оптову та роздрібну. Оптова торгівля банківськими металами здійснюється на УМВБ, а роздрібна — уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з банківськими металами, безпосередньо через власні каси в операційних залах уповноважених банків та фінансово-кредитних установ з фізичними особами — резидентами і нерезидентами.
До оптової торгівлі належать операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет. Оптова торгівля банківськими металами здійснюється відповідно до правил, які затверджуються Біржовим комітетом УМВБ, та інших внутрішніх документів, які затверджуються Комісією УМВБ з торгівлі - банківськими металами (КТБМ), за умови, що вони не суперечать чинному законодавству України, а також відповідно до нормативних актів Національного банку України. До складу КТБМ обов"язково входить представник Національного банку України, який бере участь у роботі Комісії з правом вирішального голосу.
Оптові продавці та оптові покупці, які не належать до учасників валютного ринку, здійснюють операції з банківськими металами через учасників валютного ринку як їх клієнти.
До роздрібної торгівлі відносять операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня не більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості не більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет.
Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється відповідно до нормативних актів, зокрема інструкцій Національного банку України з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.
Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється з поставкою металів, а оптова може здійснюватися як з фізичною поставкою металів, так і без неї.
Одним із найперших і найактивніших операторів на ринку банківських металів є акціонерний комерційний банк «Пра-векс-банк», який здійснює роздрібну торгівлю зливками золота, срібла, платини та паладію за світовими цінами. Банк також надає послуги щодо куплених зливків у своїх сховищах із нарахуванням клієнтам 2% річних. На кожний зливок банк видає загальновизнаний сертифікат, у якому проба металу визначена з точністю до 0,0001, і бере на себе зобов"язання щодо викупу придбаних клієнтами металів з урахуванням динаміки світових цін на них. Крім того, під заставу банківських металів «Правекс-банк» може видавати своїм клієнтам кредити на пільгових умовах.
Національним банком України встановлено чіткі правила використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами України в таких випадках:
1) юридичними особами-нерезидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів з власних поточних рахунків,
2) як засобу платежу або застави в разі відсутності у фізичних осіб — нерезидентів або резидентів коштів у грошовій одиниці України,
3) як засобу платежу в разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час перебування за кордоном, а також в інших випадках, регламентованих «Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України», затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 p. № 119.
Використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами-резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів дозволяється:
1) для забезпечення витрат працівників юридичних осіб-нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на території України, на відрядження за кордон (оплата добових, витрати, пов"язані з найманням житлових приміщень та бронюванням місць у готелях, транспортні та інші витрати за кордоном). Розрахунок сум таких витрат здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон,
2) для забезпечення витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат, пов"язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном). Видача таких сум здійснюється згідно зі складеним кошторисом,
3) для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митних та дорожніх зборів, стоянки тощо),
4) для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента):
— в офіційних представництвах та представництвах юридичних осіб-резидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності,
— у юридичних осіб-резидентів, постійних представництвах юридичних осіб-нерезидентів,
5) для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття витрат, пов"язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину (купівля мігрантам квитків, оплата їхнього проживання в готелях та харчування в країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного Бюро,
6) для виконання зобов"язань, передбачених статтями 116- 119 Кодексу торговельного мореплавства, згідно з контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти або дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту (в тому числі на оплату праці членів екіпажу, репатріацію моряків із судна, яке знаходиться в порту України тощо),
7) для відшкодування фізичним особам втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою-резидентом (або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті відповідно до чинного законодавства України, зобов"язань перед фізичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги.
Видача готівкової іноземної валюти з поточного рахунку або продаж дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті на відрядження за кордон здійснюється уповноваженим банком:
— за наявності заявки юридичної особи-резидента або постійного представництва юридичної особи-нерезидента, що містить такі дані:
— номер і дату наказу (розпорядження),
— прізвище, ім"я та по батькові осіб, які виїжджають за кордон,
— строк перебування за кордоном,
— розрахунок витрат.
Подається також доручення на отримання коштів на відрядження у касі уповноваженого банку. Документи, що надаються для виплати іноземної валюти на відрядження за кордон, залишаються в уповноваженому банку,
— відповідно до наданого розрахунку витрат юридичної особи-резидента або постійного представництва юридичної особи-нерезидента, але в сумі, що не перевищує на одного працівника 300 дол. США готівкою на добу чи в еквіваленті цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом, установленим Національним банком України на день видачі коштів з каси уповноваженого банку, для оплати добових та витрат за наймання житлового приміщення за кордоном.
Для забезпечення транспортних витрат працівника за кордоном під час відрядження видача готівки здійснюється у сумі до 1000 дол. США на одного працівника чи в еквіваленті цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом, встановленим Національним банком України.
Виплата коштів на представницькі витрати (організацію прийомів та інших офіційних заходів за кордоном) юридичним особам-резидентам та постійним представництвам юридичних осіб-нерезидентів для від"їжджаючих працівників за кордон провадиться уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України за наданою заявкою.
Загальна сума іноземної валюти готівкою або дорожніми чеками у вільно конвертованій валюті, що вивозиться одним працівником — резидентом чи нерезидентом, не може перевищувати суми, встановленої Порядком переміщення валюти через митний кордон України. Якщо сума витрат на відрядження перевищує встановлені норми вивезення іноземної валюти, то для здійснення розрахунків за кордоном використовується корпоративна пластикова картка однієї з міжнародних платіжних систем.
Уповноважений банк при видачі іноземної валюти або дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті надає юридичній особі-резиденту або постійному представництву юридичної особи-нерезидента дозволи на вивезення за кордон їх працівниками іноземної валюти готівкою відповідно до Порядку переміщення валюти через митний кордон України.
Відшкодування працівнику витрат власних коштів в іноземній валюті у відрядженні за кордоном здійснюється відповідно до чинного законодавства України у грошовій одиниці України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день виплати зазначених коштів.
Видача готівкової іноземної валюти з поточного рахунку та продаж дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті для виїзду за кордон провадиться уповноваженим банком за наявності заявки офіційного представництва чи представництва юридичної особи-нерезидента, яке не здійснює підприємницької діяльності, та доручення на отримання коштів на відрядження у касі уповноваженого банку. Документи, що надаються для виплати іноземної валюти на відрядження за кордон, залишаються в уповноваженому банку.
На працівників офіційних представництв чи представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності і виїжджають за кордон у службових справах, не поширюються добові норми виплат іноземної валюти готівкою.
Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб — нерезидентів чи резидентів коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютообмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках:
1) на територіях митниць у разі:
а) сплати мита, митних платежів або зборів фізичними особами — резидентами та нерезидентами відповідно до митного законодавства України,
б) сплати нерезидентами (юридичними й фізичними особами) дорожніх зборів і оформлення перевезень негабаритних, великовагових та небезпечних вантажів,
в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами із залученням у разі потреби підрозділів Міністерства внутрішніх справ України відповідно до чинного законодавства України,
г) сплати нерезидентами консульських зборів для відкриття віз на в"їзд в Україну,
ґ) оплати нерезидентами послуг, наданих прикордонними санітарно-карантинними, ветеринарними, фітосанітарними та іншими службами контролю,
д) оплати нерезидентами послуг з обов"язкового медичного страхування, яке гарантує надання їм екстреної медичної допомоги відповідно до чинного законодавства України,
е) реалізації суб"єктами підприємницької діяльності товарів та надання ними послуг (у зоні, що звільнена від сплати мита та податків) за наявності відповідного дозволу Державної митної служби України,
2) на територіях вокзалів, аеропортів та портів у разі:
а) реалізації нерезидентам суб"єктами підприємницької діяльності пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та надання нерезидентам послуг з обслуговування іноземних транспортних засобів (літаків, суден, поромів, потягів), їх пасажирів і членів екіпажу. В таких випадках розрахунки з нерезидентами здійснюються на підставі рахунку, рахунку-фактури або відповідно до укладеного договору (контракту), які передбачають оплату в готівковій іноземній валюті і копії яких е підставою для зарахування іноземної валюти на розподільчий рахунок юридичної особи-резидента.
Підставою для зарахування іноземної валюти на розподільчий рахунок юридичної особи-резидента є копії рахунку (рахунку-фактури) та митної декларації про ввезення іноземної валюти в Україну нерезидентом (на оригіналі митної декларації ставиться відмітка уповноваженого банку про прийняття готівкової іноземної валюти, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку),
б) переоформлення фізичним особам суб"єктами підприємницької діяльності квитків та доплати за багаж у день здійснення цього міжнародного рейсу,
в) реалізації суб"єктами підприємницької діяльності юридичним особам-нерезидентам, які через метеорологічні обставини чи поламання змушені були здійснити непередбачену посадку чи зайти в порт, пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та надання нерезидентам послуг з обслуговування пасажирів і членів екіпажу іноземних транспортних засобів (літаків, суден). Підставою для зарахування іноземної валюти на розподільчий рахунок юридичної особи-резидента е копія рахунку або рахунку-фактури та копія митної декларації про ввезення іноземної валюти в Україну нерезидентом (на оригіналі митної декларації ставиться відмітка уповноваженого банку про прийняття готівкової іноземної валюти, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку),
г) надання суб"єктами підприємницької діяльності послуг нерезидентам із застосуванням дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті. Дозволи на роботу з дорожніми чеками у вільно конвертованій валюті суб"єктам підприємницької діяльності надаються Кримським республіканським, обласними та по м. Києву і Київській області управліннями Національного банку України або Головним управлінням Національного банку України за наявності агентської угоди між суб"єктом підприємницької діяльності та уповноваженим банком,
3) в інших випадках у разі:
а) надання суб"єктами підприємницької діяльності готельних послуг нерезидентам з оплатою в Іноземній валюті, в тому числі із застосуванням дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті.
Дозволи на здійснення операцій з дорожніми чеками у вільно конвертованій валюті суб"єктам підприємницької діяльності надаються Кримським республіканським, обласними та по м. Києву і Київській області управліннями Національного банку України чи Головним управлінням Національного банку України за наявності агентської угоди між суб"єктом підприємницької діяльності та уповноваженим банком,
б) виплати іноземної валюти готівкою за пластиковими картками міжнародних платіжних систем в уповноважених
банках.
Видача коштів уповноваженими банками з карт-рахунків за пластиковими картками міжнародних платіжних систем за допомогою банкоматів здійснюється також в грошовій одиниці України,
в) здійснення розрахунків у іноземній готівковій валюті між юридичними особами-резидентами та нерезидентами (фізичними чи юридичними особами) на території України за наявності індивідуальної ліцензії, виданої Національним банком України.
Використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі здійснення суб"єктами підприємницької діяльності торгівлі та надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать (зафрахтовані) і формуються в Україні, у таких випадках:
а) за реалізовані товари та надані послуги на повітряних, морських, річкових судах, у потягах та в автобусах,
б) за надані послуги з міжнародних пасажирських перевезень та поромних переправлень у прикордонних з Україною
зонах.
Іноземна валюта, що ввозиться в Україну у касах суден, потягів, поромів, автобусів, командирами літаків та яку одержано за продані квитки, товари і перевезення багажу, підлягає обов"язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента в сумах, задекларованих у митній декларації.
При здійсненні операцій із зарахування іноземної валюти на рахунок клієнта, зняття іноземної валюти з рахунку клієнта в іноземній валюті, переказу іноземної валюти за межі України та виплати переказу в іноземній валюті комісійна винагорода уповноваженого банку, не пов"язана із витратами за обслуговування кореспондентського рахунку, стягується в грошовій одиниці України.
Уповноважений банк може приймати як платіж за товари від повноважного представника юридичної особи-нерезидента в касу банку (для подальшого зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті резидента) готівкову вільно конвертовану валюту у сумі до 10 000 (десяти тисяч) дол. США або в еквіваленті цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним обмінним курсом, встановленим Національним банком України на день зарахування коштів, за наявності:
• експортного договору (контракту), в якому передбачено повну або часткову оплату у готівковій іноземній валюті (загальна сума, прийнята за одним договором (контрактом), не може перевищувати 10 000 (десять тисяч) дол. США),
• оригіналу митної декларації про ввезення нерезидентом в Україну іноземної валюти та довідки банку-нерезидента про зняття іноземної валюти з рахунку нерезидента. В митній декларації та на довідці банку робиться позначка про зарахування готівкової іноземної валюти на рахунок (копія митної декларації, довідка банку-нерезидента і дані паспорта нерезидента (або документа, який його замінює) залишаються в уповноваженому банку),
• повноважень, наданих фізичній особі-нерезиденту юридичною особою-нерезидентом відповідно до умов контракту (договору).
Для підкріплення власної каси уповноважені банки мають право надавати один одному міжбанківські кредити у готівковій іноземній валюті і здійснювати купівлю-продаж готівкової іноземної валюти за безготівкову грошову одиницю України (за курсом продажу готівкової іноземної валюти банку-продавця) або за безготівкову іноземну валюту відповідно до чинного законодавства України.
Зняття банками-нерезидентами з власного кореспондентського рахунку, відкритого в уповноваженому банку України, іноземної валюти готівкою для вивезення її за кордон здійснюється за наявності індивідуальної ліцензії на право вивезення за межі України валютних цінностей, наданої Національним банком України.
Використання іноземної валюти II групи за Класифікатором іноземних валют Національного банку України здійснюється за наявності згоди уповноваженого банку на інкасацію та зарахування іноземної валюти на розподільчий рахунок в іноземній валюті суб"єкта підприємницької діяльності.
У разі використання іноземної валюти при визначенні ціни товару та вартості наданих послуг використовується офіційний обмінний курс грошової одиниці України, встановлений Національним банком України на день здійснення платежу, а у випадках використання транспортних засобів — на час перетину митного кордону України транспортним засобом.
Якщо залишки іноземної валюти зостаються в неробочі часи доби у касах тих суб"єктів підприємницької діяльності, яким дозволено використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу або як заставу, то уповноважений банк встановлює ліміт зазначених залишків іноземної валюти в касі (до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які направляються на виплату заробітної плати, та кошти на відрядження). Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації в установах уповноважених банків та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента. Якщо суб"єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово, закінченням робочого дня вважається початок операційного дня банку, в якому вони обслуговуються.
Якщо юридичні особи-резиденти працюють у вихідні та святкові дні, вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов"язковою інкасацією понадлімітних залишків до установи уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.
Готівкова валюта, одержана на територіях митниць, вокзалів, аеропортів та портів, від надання суб"єктами підприємницької діяльності готельних послуг нерезидентам, а також у вигляді сплаченого юридичними та фізичними особами державного мита за позовами, підлягає продажу в повній сумі на міжбанківському валютному ринку України у встановлені строки.
Готівкова іноземна валюта, отримана юридичними особами-резидентами або представництвами юридичних осіб-нерезидентів в уповноваженому банку, використовується виключно на цілі, на які вона отримана. На власників рахунків згідно з чинним законодавством України покладено відповідальність за цільове використання цих коштів.
Усі види готівкових розрахунків на території України з використанням іноземної валюти як засобу платежу або як застави здійснюються відповідно до вимог Закону України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Порушення правил використання готівкової іноземної валюти на території України резидентами та нерезидентами тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Організація діяльності пунктів обміну іноземної валюти.
Пункти обміну іноземної валюти організовуються уповноваженими банками та іншими фінансовими установами, що мають ліцензію Національного банку України, а також юридичними особами — резидентами, які уклали агентські угоди з уповноваженими банками, з метою забезпечення вільного обміну готівкової іноземної валюти для фізичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів) відповідно до «Положення про пункти обміну іноземної валюти», затвердженого постановою Правління НБУ 7 липня 1994 p. № 129.
Обмінні пункти здійснюють операції купівлі іноземної валюти у фізичних осіб — резидентів та нерезидентів, продажу іноземної валюти фізичним особам-резидентам та зворотного обміну національної валюти на іноземну валюту фізичним особам-нерезидентам згідно із встановленими нормами та правилами. Сума одноразового продажу готівкової іноземної валюти фізичній особі обмінним пунктом уповноваженого банку (обмінним пунктом, який працює на підставі агентської угоди з цим банком) не може перевищувати 1 тис. дол. США — суми, передбаченої п. 3.1.1 «Порядку переміщення валюти через митний кордон України» (із змінами та доповненнями), затвердженого Головою Правління Національного банку України 14 березня 1993 p. № 19 029/381 та Головою Державного митного комітету України 17 березня 1993 p. № 11/1−530.
Крім валютообмінних операцій обмінні пункти можуть здійснювати експертизу грошових знаків і платіжних документів іноземних держав, конверсію готівкової валюти, розмін грошових знаків, купівлю-продаж платіжних документів (дорожні та іменні чеки, акредитиви) тощо.
Відповідно до наведеного Положення обмінні пункти можуть відкривати безпосередньо уповноважені банки, а також юридичні особи-резиденти на основі агентських угод з уповноваженими банками. Так, на 01. 01. 95 p. в м. Києві та Київській області, на які припадає понад 60% обміну готівкової валюти, всього відкрито 993 обмінних пунктів, у тому числі 461 банківських і 532 — за агентськими угодами. Станом на 01. 01. 98 p. із 1453 пунктів банками було відкрито 628, а за агентськими угодами працювало 825 пунктів, тобто за названий період частка банківських обмінних пунктів скоротилась з 46,4 до 43,2%, а агентських відповідно зросла з 53,6 до 56,8%.
Для відкриття обмінного пункту уповноважений банк має забезпечити виконання обов"язкових умов: наявність відповідного приміщення, організація надійного зберігання валютних цінностей, наявність необхідної оргтехніки, в тому числі електронних контрольно-касових апаратів, бланків для обліку валютних операцій, кваліфікованого персоналу тощо.
Протягом робочого дня уповноважені банки зобов"язані забезпечувати безперебійну роботу обмінних пунктів (як власних, так і своїх агентів на умовах, передбачених угодами), підкріплювати іноземною валютою та здійснювати оперативний контроль за роботою обмінних пунктів. Обмінні пункти мають право утримувати у своїй касі залишок розмінних купюр у розмірі до 200 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом, встановленим Національним банком України.
Усі операції з купівлі-продажу іноземної валюти підлягають обов"язковому обліку. Працівники пункту обміну ведуть два реєстри — журнали суворої звітності для обліку операцій купівлі-продажу іноземної валюти, окремо з операцій купівлі і з операцій продажу іноземної валюти. Щодня у встановленому банком порядку касир обмінного пункту здає в касу уповноваженого банку залишок іноземної і національної валюти, який перевищує ліміт. У обмінних пунктах, що працюють на основі агентських угод, уповноважений банк зобов"язаний щодня купувати залишок валюти, який перевищує встановлений ліміт. Крім того, особі, яка здійснила валютообмінну операцію на підтвердження факту купівлі-продажу або конверсії іноземної валюти, видається квитанція суворої звітності за формами № 377 і 377-А. Другий примірник такої квитанції залишається в обмінному пункті.
Курси обміну валют для обмінних пунктів уповноважений банк встановлює щодня. Різниця між курсом купівлі та продажу (маржа) визначається відповідно до вимог Національного банку України. З 18. 09. 95 p. до 06. 10. 98 p. цей показник становив 10%, а з 07. 10. 98 p. до 12. 04. 99 p. — 5%. З 10 листопада 1998 p. валютообмінні операції, що здійснюються обмінними пунктами, обкладаються податком в розмірі 1%, який перераховується до Пенсійного фонду України. Починаючи з 13 квітня 1999 p. операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за договірним курсом без обмеження розміру маржі та комісійної винагороди.
Такий порядок встановлено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Порядок сплати збору на обов"язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 3 листопада 1998 p. № 1740, яка регулює питання сплати збору на обов"язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу валют, продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння та відчуження легкових автомобілів.
Збір на обов"язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу валют сплачують юридичні та фізичні особи, які купують валюту за гривні.
Уповноважені банки та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агентських угод з уповноваженими банками, та клієнти уповноважених банків, які купують готівкову або безготівкову валюту, в заявках щодо купівлі-продажу валюти та у квитанціях про здійснення операцій обміну валюти повинні передбачати окремим рядком додатковий збір, який потрібно сплатити на обов"язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% суми операції з купівлі-продажу валют.
Уповноважені банки, юридичні особи та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агентських угод з уповноваженими банками, разом із заявками на купівлю іноземної валюти видають платіжні доручення про перерахування відповідних сум збору до Пенсійного фонду.
Уповноважені банки, юридичні особи та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агентських угод з уповноваженими банками, перераховують суми збору на обов"язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми операцій з купівлі іноземної валюти на рахунки органів Пенсійного фонду, де вони перебувають на обліку як платники цього збору.
При цьому банки сплачують зазначений збір у гривнях із суми, витраченої на купівлю валюти для власних потреб і для здійснення готівкових обмінних операцій.
Збір на обов"язкове державне пенсійне страхування, який сплачується фізичними особами з операцій купівлі-продажу валют, перераховується уповноваженими банками на рахунок органів Пенсійного фонду, в яких ці банки зареєстровані як платники збору, в розмірі 1% обсягу продажу готівкової іноземної валюти, обчисленого за курсом продажу без урахування суми збору.
Уповноважені банки щодня ведуть облік сплачених фізичними особами сум збору на обов"язкове державне пенсійне страхування на таких рахунках:
в установах комерційних банків — на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов"язковими платежами»,
в установах Національного банку — на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку № 4715 «Кредиторська заборгованість за податками та обов"язковими платежами».
Уповноважені банки перераховують суми сплаченого збору на обов"язкове державне пенсійне страхування на рахунки органів Пенсійного фонду в такому порядку:
якщо протягом операційного дня сума збору, що обліковується, дорівнює або перевищує 50 гривень, — протягом наступного операційного дня,
якщо протягом операційного дня сума збору, що обліковується, менше ніж 50 гривень, — не пізніше того операційного дня, коли така сума збору досягне 50 грн.
Звіт про сплату збору на обов"язкове державне пенсійне страхування подається платниками цього збору щокварталу у терміни, визначені органами Пенсійного фонду.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Порядок сплати збору на обов"язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 3 листопада 1998 p. № 1740 Національний банк України прийняв постанову Правління «Про внесення доповнень до «Технічних вимог до автоматизації операцій з валютою в пунктах обміну» від ЗО грудня 1998 p. № 564, в якій додатково введено пункт про сплату збору на обов"язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій купівлі готівкової іноземної валюти фізичними особами, затверджено додаток 8 з формою реєстру стягнення зборів до Пенсійного фонду.
Організація контролю за роботою обмінних пунктів уповноваженими органами передбачає перевірку видачі, здачі й обліку іноземної валюти та сум у гривнях, додержання вимог зберігання валютних коштів, правильності ведення бухгалтерського обліку та документації, оформлення реєстрів-журналів та додержання курсів валют.
Контроль поділяють на вступний, поточний та виїзний.
Вступний контроль здійснюється регіональними управліннями Національного банку України з метою аналізу документів на отримання права на здійснення обмінних операцій.
Поточний контроль базується на аналізі звітності, яку подають уповноважені банки відносно діяльності обмінних пунктів.
Проте операції з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті (в тому числі валютообмінні операції) згідно з пунктами 309 і 310 розділу 1 глави VII Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 p. за № 129 із змінами та доповненнями від 15 вересня 1998 p. № 368, від 28 вересня 1998 p. № 395 та від ЗО вересня 1998 p. № 402, здійснюються також через операційні каси уповноважених банків: прибуткові, видаткові та прибутково-видаткові на підставі відповідних касових документів.
Операції з готівковими валютними цінностями (в тому числі валютообмінні операції), що здійснюються в операційних касах, відповідно до ст. 4 Закону не підлягають патентуванню, оскільки такі каси за своїм статусом не е пунктами обміну іноземної валюти.
Отже, виходячи з викладеного, з 14 серпня 1997 p. патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, які здійснюються у пунктах обміну іноземної валюти, в тому числі у пунктах обміну уповноважених банків, незалежно від місцезнаходження цих пунктів.
Якщо уповноважений банк в одному приміщенні з операційною касою відкрив пункт обміну іноземної валюти і зареєстрував його в обласному управлінні Національного банку України, що, в свою чергу, потребує реєстрації сертифікованої комп"ютерної системи або ЕККА у податковій адміністрації, то операції з торгівлі готівковими валютними цінностями у цьому пункті підлягають патентуванню згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Порядок переміщення валюти через митний кордон України.
Одним із об"єктів валютного регулювання та контролю є переміщення іноземної валюти через митний кордон України, яке здійснюється відповідно до Порядку переміщення іноземної валюти через митний кордон України, затвердженого спільним листом Національного банку України від 14 березня
1993 p. № 19 029/381 та Державного митного комітету України від 17 березня 1993 p. № 11/1−530 в редакції від 21 липня 1994 p. № 169 зі змінами і доповненнями від 15 серпня 1995 p. № 19 029/1350, 2 жовтня 1995 p, № 296, 23 вересня 1996 p. № 245, 16 квітня 1998 p. № 151.
Відповідно до Порядку громадянам-резидентам дозволяється вивозити з правом використання за кордоном національну валюту готівкою, зареєстровану в митній декларації, в сумі 10 мінімумів, що не оподатковуються, на одну особу незалежно від віку, а громадянам-нерезидентам, які тимчасово проживають в Україні, — в сумі 5 неоподатковуваних мінімумів.
Крім того, громадяни-резиденти, які виїжджають за кордон, можуть вивозити облігації (окрім облігацій державних позик), вкладні книжки банків, чеки, акції банків, підприємств і організацій, деноміновані в українській валюті і виписані на ім"я особи, яка виїжджає за кордон, а також білетів українських лотерей, деномінованих в українській валюті.
Вивезення з України ювілейних і пам"ятних монет України, що є валютними цінностями, фізичними особами-нерезидентами та фізичними особами-резидентами, які прямують через державний кордон України, дозволяється із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях і українських карбованцях, — без обмежень, із золота та срібла у кількості не більше ніж 50 монет кожного найменування (незалежно від проби та ваги) на одну особу — без подання зобов"язання про зворотне ввезення та індивідуальної ліцензії Національного банку України, а у більшій кількості - лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Раніше вивезена за межі України українська валюта може бути знову ввезена в таких самих обсягах за наявності митної декларації. Національна валюта, сума якої перевищує зазначена норми, може бути ввезена тільки в касах транспортних засобів (пароплавів, поїздів, літаків), які належать резидентам України і здійснюють торгівлю в кафе, ресторанах, барах, буфетах за межами України за гривні за спеціальним дозволом Національного банку України.
Вивезення за кордон іноземної валюти готівкою, чеками, платіжними документами та іншими цінними паперами може бути здійснено у випадку, якщо:
така валюта була ввезена із-за кордону і зареєстрована в митній декларації (за винятком витраченої суми).
Поняття і види валютних операцій. Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов"язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу, вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей, отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів, залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції поділяють на поточні та термінові. Основними видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій та безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктами банків, а безготівкові - банками, валютними біржами та іншими учасниками валютного ринку. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів.

2.3. Українська національна валюта і міжнародна
валютно-фінансова система

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютофінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно — Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарства незмінно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово — кредитних відносин, з’являються нові міжнародні та регіональні валютно — кредитні організації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10 — 20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає 150 трл американських доларів.
Найбільш характерними ознаками міжнародної фінансової системи є наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976), диверсифікація ліквідних засобів в наслідок впровадження в обіг міжнародних (СПЗ — спеціальні права запозичені) та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищення ролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японія, Німеччини, Англії, Франції), функціонування розгалужених системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі, створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ) яка об'єднує міжнародну валютну фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.
Світові гроші - головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Оборотними (конвертованими) називаються валюти тих країн, де немає валютних обмежень. Такі валюти вільно обмінюються на валюти інших країн. До них належать долар США, канадський долар, швейцарський франк марка Німеччини та ін. Частково оборотні валюти ті, що вільно обмінюються тільки по окремих валютних операціях (головним чином по поточних розрахунках) або дозволяється такий обмін тільки для нерезидентів. Це валюти більшості європейських держав. Необоротними (неконвертованими) замкнутими називаються валюти, обмін яких на валюти інших країн обмежений по всіх операціях як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни), так і для нерезидентів. Необоротними є валюти майже всіх слаборозвинутих в економічному відношенні країн, яким властива хронічна пасивність платіжних балансів.
Валютний ринок — особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов’язаний з проведеннями операцій, з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви). У країнах в яких немає валютних обмежень, існують вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є, невільні. В деяких країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, на яких курси валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також «чорні» валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом. Внаслідок напливу в кінці 50 — х рр в Європу доларів США виник так званий ринок євродоларів. На початку 70 — х рр внаслідок кризи енергетичної з’явився ринок нафтодоларів, які сконцентрувалися в країнах експортерах нафти.
Поряд з валютними ринками є також ринки золота у Великобританії, США, Німеччині. Міжнародні грошові розрахунки пов’язані з зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмом тощо, здійснюються на світовому валютному ринку через кореспондентські зв’язки між банками різних країн.
Валютні резерви — запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні урядових органів або центральних банків для проведення міжнародних розрахунків та поточних платежів. З 1970 у валютні резерви включено СДР. Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ) та інші валютні органи відносяться до валютного резерву: золото, СДР, квоту в МВФ, іноземну валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, як основа валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються в кожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатність безпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками. Валютний резерв використовують у зовнішньо торгівельних відносинах з іншими країнами в реальному житі процеси у сфері МВКВ здійснюється стрибкоподібно, суперечливо супроводжується глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світового масштабів, біфуркаційними системами міжнародних валютно — кредитних відносин у процесі її формування як цілісності.
Міжнародну валютну систему складають два основні валютні блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Питома вага національних валют у загальному офіційних фінансових активах 1982−1991 рр. (%) така:
Долар США 70,5 65,0 56,2
Фунт стерлінгів 2,3 3,0 3,8
Німецька марка 12,3 15,2 17,3
Французький франк 1,0 0,9 3,6
Швейцарський франк 2,7 2,3 1,4
Голландський гульден 1,1 16,6 1,2
Японська йєна 4,7 8,0 9,9
НЕВИЗНАЧЕНІ 5,4 4,6 6,7
(решта) валюти
ЕКЮ … … 7,1
Міжнародні валютно — кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різноманітних ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв’язків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас вони характеризуються відносною самостійністю і розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей справляючи істотний зворотній вплив на виробничо — інвестиційну та науково — технічну (технологічну) сферу світового господарства, на всю економіку й систему міжнародних економічних і політичних відносин.
Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й світові ціни товарів та послуг, рух капіталів та робочої сили між країнами та регіонами.
Міжнародно валютно — кредитні відносини (МВКВ) виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, товарами, послугами, капіталами робочою силою, туристами тощо.
Таким чином, головна функція міжнародної валютної політики системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.
Характер функціонування міжнародної валютно — кредитної системи та ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. У зв’язку з цим міжнародна валютна — кредитна система повинна відповідати таким головним вимогам:
забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно — розрахунковим і кредитних засобів, що користуються довір'ям учасників валютно — кредитних відносин,
мати певний запас міцності для стійкого функціонування в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбувається хворобливо й часто дезорганізують зовнішньо економічний товарооборот протягом певного періоду (СНД, колишнє СФРЮ та ін.) бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх і зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин,
сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв’язків усіх структурних рівнів, починаючи від фірми і закінчуючи великими інтеграційними об'єднаннями типу ЕС. Поглиблення МПП, глобалізація світогосподарських зв’язків детермінують необхідність лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно — кредитних систем.

3. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ

3.1. Інфляція — основний показник нестабільності валюти

На стабільність національної валюти надзвичайно сильно впливає інфляція.
Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляс такi три її види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.
Помiрна iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризусться повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцii вимiрюсться як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя с типовою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих краiн.
Галопуюча iнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюсться двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.
Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцiї має мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцiї на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцiї. На щастя, гiперiнфляцiя траплясться досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової економiки, в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989—1990 рр.
Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.
Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.
Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.
Один з можливих варiантiв реакцiї уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягає у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягає у продовженнi експансiонiстськоi податково-бюджетноi полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за їх природнi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцiї виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення «попит-пропозицiя» може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних країн часiв вiльноi конкуренцiї.
Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасної iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя мас властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

Розглянемо рис. 3:

P мал. 3
AS1

P1=1,14P AS

P1

P AD1
AD
0 Q


Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприємства орiєнтуються на вiдповiдне збiльшення середнiх витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю. Це змiщує криву сукупноi пропозицiї вiд AD до AD1 на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом до AS1. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е1. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i AS кожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.
Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцiї, що супроводжусться спадом виробництва. Вона продовжує «тягнути» вгору криву сукупної пропозицiї навiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошової маси, загострюється процес стагфляцiї. Крiм того, зростання цiн зменшує наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприємства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS1. Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.

3.2. Антиінфляційна політика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України.
Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.
Перiод 1992−1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.
За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. — у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.
До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:
а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основнi види сировини й матерiалiв,
б) збiльшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емiсiї грошей,
г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств,
д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.
Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.
Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.
До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного (долларового) курсу українського карбованця.
Рис. 4. Динамiка iнфляцii у 1993−1996 рр.
(квартал до кварталу, %)

90
60
30


0
2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11

1993 1994 1995 1996
Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукцiї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятиріч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.
Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активної пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.
Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього її ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.
В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.
Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.
Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.
Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.
Отже, у 1992−1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.
При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента «Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн». Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.
Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:
-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки,
-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв,
-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi,
-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.
Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.
Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприємств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприємств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати є складовою частиною доходу.
Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.
Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.
Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження інвестиційної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня є неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi 1996 року нацiональної валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi.
Як мiра, що має запобiгти необумовленому зростанню заробiтної плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячної iнфляцiї.

3.3. Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти

Стабільність національної валюти залежить від економічної стабілізації в країні і навпаки. Спробуємо спочатку визначитися із розумінням поняття «економічна стабілізація», поглибити його звичайне трактування при розробці відповідної політики в Україні.
Очевидно, економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, що полягає у наближенні до економічної стабільності. Цей процес має значну тривалість. Із розглядуваних країн лише ті, що втратили стабільність внаслідок другої світової війни, можуть сьогодні бути охарактеризовані як такі, що вийшли з розряду нестабільних економічних систем. У інших країнах процес стабілізації триває.
Відповідно повинні формулюватися і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, ними не можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпів інфляції, коливань курсу національної валюти, збалансування дефіциту бюджету чи платіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення дії ринкових регуляторів, і для кожного конкретного стану економічної системи існує свій, індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримує здатність до саморегулювання.
Отже, стабілізація є комплексним поняттям, що враховує стан усіх без винятку складових економічної системи. За умови визначення економічною політикою держави критерієм стабілізації недостатню кількість конкретних економічних показників неминучим є наростання макроекономічних диспропорцій. Так, в Україні протягом останніх років здійснювалася політика грошово-фінансової стабілізації, було досягнуто низьких показників інфляції та стійкого високого курсу гривні. Однак нині спостерігається глибока криза фінансів підприємств, 50% яких у 1997р. були збитковими, різке погіршення структури грошової маси, майже половина якої представлена готівкою, збільшення внутрішнього боргу, не наголошуючи вже на перманентному спаді виробництва. Досягнення локальної стабільності (наприклад, грошової) є неодмінною складовою стратегії економічної стабілізації.
Економічне зростання є показником дієвості процесів саморегуляції у довготривалому періоді. Адже їхня основа — узгодження інтересів приватних економічних суб"єктів з суспільним інтересом та між собою, а вони, у свою чергу, базуються на потребі постійного зростання. Економічне зростання є логічним наслідком успішної стабілізації, дає можливість утримувати стабільність протягом тривалого часу. Зростання є також необхідною умовою стабілізації через те, що у більшості стабілізаційних процесів необхідні значні зусилля стосовно структурної перебудови економіки. Отже, практика нестабільних економік засвідчила, що економічне зростання є невід"ємною складовою економічної стабілізації.
Перший етап економічної стабілізації, що пов"язаний з усуненням головних деструктивних чинників та інституційним шоком, часто супроводжується спадом виробництва. Однак він не може тривати більше, ніж 2−3 роки. Оскільки далі, що особливо показово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнують економічну систему.
Перехід до економічного зростання можна розглядати як критерій успішності першого етапу стабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищенням стабільності економіки і зміцнює цю стабільність, характеризує процес розширеного суспільного відтворення. Виходячи із визначення, наведеного у першому розділі роботи, єдність стабілізації та зростання може бути охарактеризована поняттям економічна безпека. Країни, у яких під дією вбудованих регуляторів запрацював процес суспільного відтворення, через що сформувалася значна протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам, мають високий рівень економічної безпеки (країни-колишні учасниці другої світової війни, Японія і, певною мірою, деякі НІК). Ряд перехідних економік знаходяться на шляху підвищення економічної безпеки, проте чотирирічний досвід економічного зростання поки що недостатній для оцінки його стійкості. Для більшості країн Латинської Америки та деяких перехідних економік, до яких відносяться майже всі колишні радянські республіки, характерно збільшення насамперед внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці.
Для забезпечення ефективної економічної стабілізації критично важливими є три головні характеристики економічної стратегії: її структура, послідовність та інституційне забезпечення.
Структура економічної політики у ринковій економіці визначається структурою суб"єкта політики та теоретичною основою його діяльності, рівнем розвитку ринкового середовища, інституційною структурою суспільства, певними екзогенними чинниками. Структурованість економічної стратегії передбачає наявність чітко визначеної та вірно сформульованої мети, набору стратегічних напрямів, що виходять з головних тенденцій розвитку економічної системи, стратегічних завдань і пріоритетів, які, власне, покликані забезпечити стабілізацію та економічне зростання, та відповідних їм заходів економічної тактики.
Досвід засвідчив, що країни із розвиненою структурою економічної стратегії - Німеччина, Франція, Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай — мали найбільший успіх. У цих державах завдання та напрями економічної стратегії було чітко підпорядковано стратегічній меті - стабілізації економіки та забезпеченню економічного зростання. Певні диспропорції призводили до структурних суперечностей, інфляційних тенденцій, хоча швидко були ліквідовані дією переважно властивих цим системам ринкових важелів.
Натомість у ряді країн сталися значні деформації структури економічної стратегії. Так, у Латинській Америці вони вявлялися у надмірному одержавленні економіки, потім — у наданні невиправданого пріоритету грошовій стабілізації та вирівнюванню зовнішньоторговельного балансу за рахунок інших завдань економічної стабілізації. У НІК, насамперед третьої «хвилі», завдання залучення іноземних інвестицій та збільшення зовнішньоторговельного обороту набуло властивостей стратегічного напряму. Це у другій половині 90-хроків зумовило низький рівень економічної безпеки цих країн. Водночас побудова збалансованої структури економіки відійшла у їхніх стабілізаційних стратегіях на другий план.
У перехідних суспільствах відбуваються значні зрушення у структурі суспільної системи, що викликає порушення і в економічній стратегії. У більшості з них слід говорити передусім про недостатню визначеність стратегічної мети. Оскільки за останню ставився перехід до ринкової економіки, принижувалася роль економічної стратегії, що полягала здебільшого у політиці лібералізації. У стратегіях за умов переростання лібералізації цін, зниження бюджетного дефіциту, антиінфляційної політики, приватизації державної власності у стратегічні напрями відбувалося суттєве погіршення показників економічної безпеки. Адже ці завдання мають сенс лише як складові пакету заходів економічної стратегії, що засвідчив досвід НІК або економік повоєнної відбудови. Тому і в Україні, де характеру стратегічних напрямів набули антиінфляційна політика, мінімізація бюджетного дефіциту та стабілізація валютного курсу, спостерігається тривалий економічний спад та розпад тих складових економічної системи, що не входять до зазначених напрямів, насамперед власне виробничого комплексу. Стабілізаційна стратегія у перехідних економіках була успішною передусім у країнах, де держава залишила за собою роль головного реформатора або повернула її (Польща, Угорщина, Чехія, Китай), координуючи та контролюючи процеси економічної трансформації.
Структурованість економічної стратегії передбачає також наявність розвинених суб"єктів та об"єктів економічної стратегії. Тому слід зазначити, що вбудовані регулятори економічної системи за своєю формою є діями економічних суб"єктів у досягненні власних економічних інтересів. Таким чином, адекватне функціонування системи ринкових регуляторів можливе лише за умови здатності приватних економічних суб"єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії. У свою чергу, економічна стратегія держави прямо чи опосередковано повинна впливати на діяльність приватних економічних суб"єктів, формується у розрахунку на їхню раціональну реакцію.
У зв"язку з цим однією з найважливіших рис успішних стратегій стабілізації було саме першочергове сприяння розвиткові приватних економічних суб"єктів, зміцненню національних виробників як первинної ланки національної економіки, відновленню та розширенню їхніх зв"язків. Якщо у Західній Європі після другої світової війни відновлення ефективних суб"єктів приватної економічної влади не вимагало значних зусиль, то в Японії та НІК, а особливо у перехідних економіках, усе було навпаки. Японії та НІК завдяки застосуванню стратегії сприяння розвитку національних підприємств, інституційних схем їхньої взаємодії, підтримки державної та приватної власності вдалося закласти підвалини стабільної економічної системи. Натомість розрахунок на самостійний розвиток приватних підприємств після лібералізації економіки у Центральній та Східній Європі, Латинській Америці не мав бажаних результатів, через що уряди цих країн змушені були перейти до активної політики розвитку інституційної структури. Головною причиною трансформаційної кризи та кризи у Латинській Америці 80−90-х є переоцінка здатності приватних економічних суб"єктів здійснювати ефективну економічну стратегію за умов різкого відходу держави від регулювання економіки.
Виходячи з наведеного вище, можна визначити причину надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні. Вона полягає у тому, що в економічній стратегії держави останніх років об"єктом виступали економічні показники, а не конкретні економічні суб"єкти. Це призвело до постійного погіршення становища підприємств, перешкодило створенню нових ефективних приватних власників. Отже, стратегія економічної стабілізації реалізовувалася без попереднього забезпечення суб"єктної бази цієї стратегії. За таких умов переслідування економічним суб"єктом власних інтересів може набувати руйнівного для суспільства характеру, що й продемонстрував досвід країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи і України.
У контексті економічної безпеки відповідно можна визначити категорії економічної безпеки держави та економічної безпеки приватних економічних суб"єктів. Економічна безпека держави як категорія вищого порядку має виступати у цій діалектичній парі визначальною саме тому, що її підтримання неможливе без належного рівня економічної безпеки економічних суб"єктів. Ефективною може визнаватися лише така економічна стратегія держави, що реально сприяє розвиткові дієвих приватних економічних стратегій.
Політика економічної лібералізації та «шокової терапії» становить значну небезпеку для приватних економічних суб"єктів, хоча і встановлює видиму безпеку держави: низькі рівні інфляції, дефіцитів бюджету та платіжного балансу. Як засвідчив досвід перехідних економік, ці показники економічної безпеки держави при збереженні несприятливої для розвитку національного виробництва економічної політики є нетривкими. У разі «затягування» такої політики, як це сталося, зокрема в Україні, можливе посилення антагонізму інтересів держави, приватних економічних суб"єктів та населення, що є дуже небезпечним для економічної та загалом національної безпеки держави. Останнє наочно підтверджують численні громадські заворушення в країнах Латинської Америки, події в Албанії, Болгарії тощо.
Виходячи з динамічності структури економічної стратегії, необхідною є вимога щодо її послідовності. Адже у нестабільній економіці відбуваються постійні зміни стану економічної системи, макроекономічних показників, що враховуються при розробці економічних стратегій різних рівнів. Радикально, особливо у перехідних економіках, змінюється інституційна структура, у тому числі - структура органів державної влади. Таким чином, через трансформації, що відбуваються з суб"єктами та об"єктами економічної стратегії, постійно мають змінюватися її напрями, завдання та пріоритети, а також стратегічна мета. Найбільший успіх у процесі стабілізації мали країни, що здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої спирався на досягнення попереднього та формував передумови переходу до наступного. За умов нестабільності ринкова економіка виявляє тенденцію до збільшення стихійних неконструктивних явищ і водночас не чинить опір державному впливу. Тому за найефективнішу можна вважати стратегію, за якої здійснюється активне державне втручання на ранніх стадіях розбудови ринку з поступовим наданням частини управлінських функцій приватним економічним суб"єктам у міру їхньої готовності до цього.
Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб"єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад — стратегія «шокової терапії». Однак у країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підгрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво. Тому актуальним є питання щодо необхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, що вже виконали своє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосується важелів грошово-кредитної, курсової, бюджетно-податкової політики, регулювання цін, наявності державного капіталу в певних галузях тощо. Для визначення дійсної ролі цих чинників у стабілізаційному процесі необхідний постійний моніторинг їхнього впливу на економічну безпеку держави.
Практика свідчить, що послідовність економічної стратегії є визначальним елементом локальної або короткотермінової економічної стабілізації. Послідовна антиінфляційна стратегія досягла значних успіхів у ряді країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи, хоча у довготривалому плані не обов"язково призводила до економічного зростання. Останньому також не сприяла стабілізація деяких макроекономічних показників, досягнута в Україні. До того ж ряд заходів стабілізаційної стратегії став об"єктивною загрозою безпеці приватних економічних суб"єктів країни. Спробу «шокової терапії» було здійснено за умов уже розкрученої інфляційної спіралі та значної інфляції витрат, тому вона мала суттєвий руйнівний вплив на сферу виробництва.
Як вже зазначалося, показником ефективності стратегії економічної стабілізації є швидкість та вартість переходу до тривкого економічного зростання. Це означає, що стабілізаційні заходи не повинні руйнувати підвалин економічного зростання. Таким чином, якщо послідовність економічної стратегії є відповідальною за економічну стабілізацію, зростання зумовлюється реальним наповненням цієї стратегії.
У більшості нестабільних економік перший етап стабілізаційної стратегії розпочинався з жорстких засобів монетарного регулювання, хоча у країнах, де ця стратегія була найефективнішою, не ці заходи відігравали визначальну роль. Монетарні обмеження там поєднувалися із регулюванням розподілу кредитних ресурсів, розвитком структур інвестування. У довготерміновому плані головним напрямом стабілізаційної стратегії має бути зміна технологічної та інституційної структури економічної системи.
З огляду на те, що промисловий потенціал нестабільних економік, як правило, потребує істотного вдосконалення, найбільша увага приділялася промисловій політиці. Зважаючи на те, що формування ефективної інституційної структури приватних економічних суб"єктів лише тривало, стратегії економічної стабілізації на перспективних напрямах передбачали розвиток державної власності з наступним поступовим зменшенням її ваги. Звертає на себе увагу активне сприяння розвитку широкої мережі коопераційних зв"язків, особливо в Японії та НІК, а також у деяких перехідних економіках. Така мережа істотно прискорила процес становлення інституційної системи розробки і реалізації стратегій приватних економічних суб"єктів, сприяє збільшенню стійкості економічної системи, отже — підвищенню рівня економічної безпеки як підприємств, так і держави. Широкого поширення набув пріоритет підвищення ефективності використання власності над зміною її форми.
Тому з огляду на важливість модернізації промислової структури стратегія стабілізації насамперед повинна зміцнювати фінансовий потенціал економіки: проблема фінансування економічних перетворень була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК, Китаї. Вона вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових та внутрішніх приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідок деформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до надто повільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої інфляції, внутрішніх та зовнішніх дисбалансів. Через особливу важливість фінансової системи її лібералізація у більшості нестабільних економік, що досягли певних успіхів, проводилася поступово та після суттєвого зменшення макроекономічних диспропорцій. Показово, що як країни повоєнного періоду (Франція), так і НІК (Південна Корея), перехідні економіки (Польща) тривалий час зберігали значний чи повний контроль держави над банківським сектором. Досвід нестабільних економік засвідчив, що активна антиінфляційна політика може мати незначний гальмуючий вплив на економічний розвиток, якщо стратегія підприємств грошово-фінансової сфери узгоджена (зокрема через експансію державної власності) з напрямами і завданнями економічної стратегії держави.
Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних розвинених економіках розглядаються як негативні. Це стосується інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання зовнішньої і внутрішньої заборгованостей та характерних для НІК конверсії «рентної активності», патерналістських і корпоративістських тенденцій. Вихід за межі традиційного підходу до регулювання ринкової економіки, вдале використання елементів нестабільності виступали чинниками, сприятливими для економічної стабілізації у ряді розглядуваних країн.
Таким чином, заходи державної економічної стратегії повинні відповідати насамперед поточному стану нестабільної економічної системи, враховуючи її успадковані складові та майбутні елементи, що тільки зароджуються.
Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичного застосування різних інструментів економічної політики, спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів, «випробуваних» зарубіжним досвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою економічній безпеці України.
Різке зростання ступеня «відкритості» ринкових економічних систем характерно для 80−90-хроків. З одного боку, це розширює доступність фінансових ресурсів, дає можливість здійснювати міжнародні спеціалізацію та розподіл праці, полегшує рух технологій, організаційних інновацій тощо. З іншого — може спричиняти негативні потоки капіталів, посилювати нестабільність національної валюти та виступати чинником імпорту інфляції, а також істотно обмежує самостійність національної економічної політики. Отже, країни з нестабільною економікою постають перед проблемою раціонального поєднання стратегії внутрішньої стабілізації та дестабілізуючого впливу зовнішньоекономічних чинників. Слід зазначити, що уряди НІК у цілому успішно розв"язали цю суперечність, у державах Латинської Америки вона набула значної гостроти. У перехідних економіках цю проблему поки що не вирішено.
Надто швидке «відкриття» національних економік призводить до структурних шоків у ряді галузей, що виявляються неспроможними до швидкої перебудови відповідно до вимог міжнародної конкуренції. Через спад виробництва у цих галузях підвищується потреба в імпорті. Таким чином, структурні зміни у таких економіках відбуваються практично некеровано та часто не відповідають стратегічним інтересам і потребам економічної безпеки. НІК та Японія, що змогли ефективно включитися до світової економічної системи, застосовували стратегію поступового допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації протекціоністських заходів по галузях у поєднанні з активним розвитком експортних виробництв. На відміну від зазначених країн, у Латинській Америці, Центральній та Східній Європі відбулася різка зміна економічної політики від протекціонізму до зовнішньоекономічної лібералізації. Завдяки цьому різко знизився рівень економічної безпеки підприємств, що виявилися неконкурентоспроможними. Тому й виникли значні структурні деформації.
Отже, «відкриття» нестабільної економіки може бути успішним лише у поєднанні з відповідними промисловою та інституційною політиками, що повинні створити необхідну масу ефективно діючих стійких приватних економічних суб"єктів.
У міжнародному русі капіталів наявний значний потенціал нестабільності для малорозвинених країн. На тлі високих процентних ставок у нестабільних економіках зростає небезпека здійснення спекулятивних операцій короткотермінових капіталів, що врешті спричиняють відплив фінансових ресурсів з країни. Як продемонстрував досвід, залучення позичкових капіталів та портфельних інвестицій має сенс, якщо у країні наявна розвинена структура приватних економічних суб"єктів, здатних до ефективного використання отриманих коштів у стратегічних цілях. Як засвідчила практика НІК, прямі інвестиції, що спрямовані насамперед на експортне виробництво, також можуть бути провідником нестабільності, оскільки різко збільшують залежність головних макроекономічних пропорцій та економічної політики від зовнішніх для даної економічної системи чинників.
В Україні внаслідок тривалого економічного спаду (за час реформ втрачено понад половину виробничого потенціалу) суперечність між національною економічною системою та світовою економікою набула особливої гостроти. Фактично політика різкого «відкриття» економіки стала важливою загрозою економічній безпеці, оскільки призвела до зниження конкурентоспроможності українського виробника, витіснення його з внутрішніх ринків, масового залучення короткотермінових іноземних капіталів, використаних на потреби поточного споживання, врешті - до значного обмеження самостійності у проведенні економічної політики держави.
Динамічність структури, набору суб"єктів та об"єктів економічної стратегії звертають увагу на межі ефективності економічної політики держави у ринковій економіці, інакше кажучи, на ступінь регулюючого впливу держави та ті чи інші складові економічної системи, за якого державна економічна політика сприяє підвищенню рівня економічної безпеки. Через те, що ці межі визначаються насамперед здатністю економічної системи до саморегулювання, в умовах нестабільної економіки вони значно змінюються.
Очевидно, що гранична межа державної активності, нижче якої втручання держави недостатньо для забезпечення мінімальних вимог економічної безпеки, утворена необхідністю підтримки ринкового середовища. Отже, держава повинна забезпечувати базові ринкові параметри відповідно до відомих тез про «відмови ринку», контролювати дотримання положень економічного, цивільного та кримінального права, забезпечувати цілісність території тощо.
Визначити верхню межу, за якою економічна політика держави втрачає свою ефективність, перетворюючись на загрозу економічній безпеці, значно важче. Кожна із розглядуваних країн мала власний рівень верхньої межі ефективності економічної стратегії, до того ж зі зміною етапів економічних перетворень ця межа істотно зміщувалася. Високий рівень державного втручання спроможний сприяти швидкій побудові розвиненої структури економічних суб"єктів за невеликий проміжок часу, як у НІК, а також і призвести до значних структурних диспропорцій, як у Латинській Америці. Однак стратегія лібералізації та швидкого відходу держави від методів прямого регулювання економіки у Німеччині та Італії принесла швидкий успіх, а у перехідних економіках викликала глибоку трансформаційну кризу. У перехідних економіках «шокова терапія» була успішною не в усіх країнах, а стратегія поступових змін не обов"язково спричиняла стагнацію.
Проблема меж ефективності економічної політики держави в Україні потребує окремого детального вивчення. За попередньою оцінкою можна констатувати, що через наведену вище деформацію структури економічної стратегії у країні за рядом показників державний вплив знаходиться за нижньою межею ефективності, хоча за рядом напрямів спостерігається надмірне регулювання, що деформує інформаційне поле, «збурює» приватні економічні стратегії і загрожує економічній безпеці України. Таким чином, оскільки інституційний шок призвів до вакууму як державної, так і приватної влади, у країні не використовується повною мірою потенціал, що теоретично має держава у наявних на даний момент межах ефективності.
Отже, досвід нестабільних економік дозволяє зробити висновок про значний вплив структурних чинників на ефективність заходів державної економічної політики. Розвиненість ринкової інфраструктури виявилася критичною для заходів щодо короткотермінової грошово-фінансової стабілізації, а стан інституційної структури — для довготривалої політики технологічної перебудови та зростання.
Незважаючи на значну різноманітність стратегій економічної стабілізації та зростання, застосованих у нестабільних економічних системах, вони мають спільні риси. Відповідно до проведеного аналізу, у тих країнах, де істотно підвищився рівень економічної безпеки завдяки реалізації таких стратегій, останні характеризувалися цілісністю структури, вірним визначенням балансу між державною та приватними економічними стратегіями та їхнім узгодженням, чіткою послідовністю стратегічних заходів та їхнім наповненням згідно об"єктивних потреб економічних систем. Отже, один з головних висновків даного аналізу полягає у тому, що спільним елементом успішних економічних стратегій у нестабільних економічних системах є опора їх на чіткі інституційні структури реалізації економічної влади від мікро- до макрорівня. Саме наявність таких структур, до яких входять інститути державної влади, координації інтересів на мікрорівні, зв"язку мікро- та макрорівня, механізми включення до міжнародних суспільних відносин, є визначальним чинником ефективності економічної стратегії. Інституційна база також виступає основою економічної безпеки, забезпечуючи розподіл стратегічних функцій між мікро- та макрорівнем і визначаючи оптимальну для даних умов масу економічної влади у суспільстві.
Характерною особливістю ролі та місця держави у нестабільних економічних системах є необхідність постійного доведення легітимності її існування та політики. Тому особливого значення набуває консолідація інтересів найвпливовіших суб"єктів економічної влади через розподіл вигод, отриманих завдяки економічному зростанню.
Суб"єкт державної економічної стратегії має складну структуру і представлений законодавчими і виконавчими (галузево-функціональними, узгоджувальними, регіональними) інститутами. Досвід нестабільних економік продемонстрував надзвичайну важливість єдності гілок влади та державних інститутів, взаємної узгодженості та наступності їхньої політики. До суб"єктів приватних економічних стратегій входять підприємства, їхні об"єднання і союзи. Включення різного роду ділових союзів до складу суб"єктів економічної політики держави дозволило здійснювати максимально ефективний та оперативний зв"язок між інститутами державної влади та суб"єктами приватних економічних стратегій, на які, власне, і спрямований вплив цих інститутів. Залучення підприємців до прийняття економічних рішень та вироблення державної економічної стратегії надає можливість реалізовувати найсприятливішу для розвитку національного виробництва та бізнесу економічну політику. Дуже важливо й те, що за таких умов економічна політика держави виявляється прозорою та передбачуваною, отже, може бути найкращим чином врахована у приватних економічних стратегіях. В Японії, Франції, НІК, де така політика партнерства набула найбільшого розвитку, з"явилася можливість створення перспективних планів соціально-економічного розвитку, що сприяли досягненню оптимальної структури та послідовності економічних стратегій цих країн.
Встановлення партнерських відносин держави і бізнесу, прозорість економічної політики, значна увага, що приділялася розвитку людського капіталу і соціальної сфери, стали важливими чинниками стабілізації національних економік, концентрації інтересів різних рівнів на економічній стабільності й зростанні. Було досягнуто також однакове спрямування стратегій зміцнення економічної безпеки підприємств та держави у цілому. Однак у Латинській Америці, більшості перехідних економік, у тому числі й в Україні, де економічна політика часто знаходиться під впливом іноземних владних суб"єктів або національних напівтіньових угруповань, економічна політика держави може бути однією із значних загроз економічній безпеці підприємств.



ВИСНОВКИ
Сказане свідчить, що проблеми національної валюти повинні бути постійно в полі зору провідних науковців країни, фахівців високого гатунку з метою забезпечення в країні економічної стабілізації, а надалі економічного зростання, без чого неможливе забезпечення національної, політичної, економічної, фінансової, екологічної безпеки України в світовому товаристві співдружності країн.
Стабільна національна валюта держави — це ознаки її економічної і політичної стабільності, авторитету у світі і благополуччя її громадян. Наша держава вже на початку свого існування зіткнулася з труднощами пов"язаними з утриманням стабільності своєї валюти. Ми пережили гіперінфляцію, великі стрибки цін та обезцінення зароблених грошей. Вивчення та аналіз факторів що впливають на стабільність, вживання необхідних заходів повинне вивести національну економіку з кризи та забезпечити економічне зростання держави.
У ході розробки та реалізації стратегій економічної стабілізації в Україні не було враховано накопиченого досвіду регулювання нестабільних економічних систем, відбулося некритичне застосування теоретичної та практичної бази, надбаної розвиненими економіками і непридатної для перехідного періоду. У підготовці заходів щодо виходу економіки із трансформаційної кризи та переходу до економічного зростання необхідна переорієнтація методологічних засад економічної політики на теорії нестабільних економік. Джерелом практичного досвіду (з урахуванням неможливості його прямого некритичного запозичення) повинна виступати практика політики держави у нестабільних економічних системах.
Тимчасова грошова стабілізація, що хибно трактується в Україні як досягнення макроекономічної стабільності, не містить передумов для економічного зростання через надто обмежене тлумачення. Залишаючи макроекономічну стабілізацію як стратегічну мету Української держави на нинішньому етапі, необхідно істотно розширити критерії стабілізації, зрозуміти економічне зростання як одну з її невід"ємних складових.
Нерозвиненість та деформованість структури економічної стратегії, непослідовність в її проведенні є головними чинниками тривалої трансформаційної кризи, що призвела до різкого погіршення стану економічної безпеки держави. Критично важливими на даному етапі реформ в Україні є чітке визначення стратегічної мети, напрямів, завдань та пріоритетів економічної стратегії держави, досягнення їхньої прозорості та легітимності, забезпечення наступності та науково виваженої послідовності економічної політики держави.
Інституційний вакуум, що утворився в Україні після розпаду адміністративно-командної системи, стає на перешкоді встановленню ефективних систем мотивації, узгодженню інтересів різних економічних суб"єктів та їхньому зосередженню на цілях макроекономічної стабілізації та економічного зростання, досягненню оптимальної спрямованості економічної стратегії держави. Першочергового значення набуває розвиток широкої мережі інститутів, мета яких — узгодження приватних економічних стратегій та економічної стратегії держави, що відбиває реальний взаємозв"язок станів їхньої економічної безпеки, встановлення легальних можливостей відкритого впливу економічних суб"єктів на розробку державної стратегії, створення умов для формування ефективної структури власності в економіці України.
Основним із методів зміцнення української національної валюти повинна стати ефективна урядова антиінфляційна політика, яка повинна виразитись в осмисленому і чітко продуманому державному контролю та регулюванню цін, обмінного курсу та реальної ціни національної валюти.
Розв"язання вказаних завдань реально сприятиме надійній стабілізації національної валюти України, стане запорукою політичної, економічної, фінансової, екологічної безпеки держави.





СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Балов В. В Регулирование валютных отношений современного капитализма. — М., 1977.
Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацiї в Українi // Економiка Украiни. — 1996. — № 2. — С. 4−13.
Валюты стран мира. Справочник. — М., 1976. — 312с.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 383 с.
Вачевський М. Основи наукової інформації: Навч. підручник. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. — 134 с.
Галь В. Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютного ринку України в 1998 році // Вісник Національного банку України. — 1999. — № 3. — С. 15.
Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: LIBRA, 1993. — 96 с.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996. — 413 с.
Гальчинський А. С. Україна: поступ у майбутнє. — К.: Основи, 1999. — 220с.
Давыдов А. Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. — М.: Международные отношения, 1991.
Долан Э. Макроэкономика. — Санкт-Петербург: «Литера плюс», 1994.
Долгов С. И. Новая европейская валюта — евро. — М., 1998. — 64 с.
Економіка зарубіжних країн./ За ред. Філіпенка А. С — К: Либідь, 1996. — 412с.
Загородній А.Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — Львів: Видавництво Державного університету «Львівська політехніка», 1996. — 384 с.
Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР // Вопросы экономики. — 1996. — № 2. — С. 88 — 97.
Квартальні передбачення. — січень, 2000.
Ковалюк О. М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 99 — 102.
Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії / За ред. к.е.н., доц. П. Островерха, С. Реверчука. — Львів: Приватне видавничо-поліграфічне підприємство «Діалог», 1997. — 276 с.
Лапішко М. Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. — Львів: Світ, 1995. — 328 с.
Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. — 2000. — № 1. — С. 20 — 24.
Макконелл Р. К., Брю Л. С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. — М.: Республика, 1995.
Макроекономiка: пiдручник / За ред. Савченка А. Г., Пухтасвич Г. О. та iн. — Київ, 1995.
Михайличевський С. Євро — перший рік після запровадження // Вісник НБУ. — № 1, січень, 2000. — 24 с.
Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін., за ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.
Николишин Ю. Дещо про національну валюту // Соціально-економічні дослідження в перехідний період (Щорічник наукових праць). Випуск ІІ / НАН України, Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. М.І. Долішній. — Львів, 1997. — С. 404 — 406.
Панчишин С. М., Буняк В. Б., Стасишин А. В. Фіскльні аспекти інфляційного процесу в умовах трансформації України // Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 61 — 66.
Пархоменко М. М. Вплив введення євро на фінансову систему України // Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку / Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, м. Львів, 22−26 травня 2000 р. (В двох частинах) НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І. Долішній. Ч.І.- Львів, 2000. — С. 237 — 239.
Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года // Вопросы экономики. — 1996. — № 2. — С. 88−97.
Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономической стабилизации // Ваш партнер. — 1994. — № 47. — С. 18.
Поддерьогін А.М., Наумова Л. Ю. Деякі питання фінансової стабілізації в Україні // Фінанси України. — 1999. — № 12. — С.8 — 14.
Райзберг Б. А., Лозовский Л. М. Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь — М.: ІНФА. М, 1997. — 492с.
Ривак О. С. Монетарна політика в Україні // Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку / Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, м. Львів, 22−26 травня 2000 р. (В двох частинах) НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І. Долішній. Ч.І.- Львів, 2000. — С. 225 — 227.
Романюк С. А., Кулік О.О. Моніторинг соціально-економічного становища України та її регіонів за січень-липень 2000 року. — internet — С. 99.
Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономiка. — К.: Основи, 1995.
Статистичний щорічник України за 1998 рік. — К.: Техніка, 1999. — 576с.
Теория финансов: Учебн. пособие / Н. Е. Заяц, М. К. Фисенко, Т. Е. Бондарь и др. — 2-е изд., стереотип. — Мн.: Выш. шк., 1998. — 368 с.
Тимофссв В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин // Економiка Украiни. — 1993. — № 1. — С. 37−45.
Українська Радянська Енциклопедія (видання друге). Т. 2- К .: Головне видання УРЕ, 1978. — 541с.
Україна за роки незалежності. — 2-е видання, переробл., допов. та розшир. — К.: Нора-прінт, 1999. — 280 с.
Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993.
Циганов С. А. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки // Фінанси України. — 2000. — № 1. — С. 11 — 19.
Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. — № 12, грудень, 1998. — 21 с.
Шемятенко В. Г. Евро — две стороны одной монеты. — М., 1998. — 345 с.
Ющенко В. А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібн. -К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. — 359 с.




ДОДАТКИ

Додаток 1. ?Номінальні та pеальні обмінні куpси (в сеpедньому за пеpіод)

Офіційний обмінний курс
Середньозважений куpс готівки у нетоpгових
опеpаціях (гpн/USD)
Pеальний готівковий
обмінний куpс
(гpн. /USD,
червень 1992=100)


гpн/USD
гpн/DM
гpн/ЕUR










1992
0. 208
0. 135
0. 267

121. 1

1993
0. 4 539
0. 2 731
0. 5 270
0. 10 011
87. 4

1994
0. 31 700
0. 20 250
0. 38 487
0. 58 990
42. 7

1995
1. 47 307
1. 2 886
1. 92 790
1. 60 504
25. 1

1996
1. 82 950
1. 21 640
2. 32 190
1. 85 125
15. 9

1997
1. 86 170
1. 7 610
2. 11 290
1. 85 958
14. 4

1998
2. 44 950
1. 40 690
2. 76 760
2. 47 929
17. 9

1999
4. 13 044
2. 24 633
4. 39 335

25. 9








1992 Q3
0. 181


0. 293
99. 3

1992 Q4
0. 563


0. 788
142. 9

1993 Q1
0. 1 382


0. 1 893
121. 4

1993 Q2
0. 3 344


0. 3 133
98. 2

1993 Q3
0. 5 900

0. 6 179
0. 8 350
66. 3

1993 Q4
0. 8 557

0. 9 423
0. 26 667
63. 5

1994 Q1
0. 12 610
0. 7 329
0. 14 233
0. 35 597
41. 3

1994 Q2
0. 14 134
0. 9 038
0. 16 416
0. 43 466
42. 1

1994 Q3
0. 21 416
0. 13 709
0. 26 265
0. 46 657
41. 2

1994 Q4
0. 78 638
0. 51 487
0. 97 101
1. 10 242
46. 4

1995 Q1
1. 20 653
0. 81 355
1. 53 118
1. 42 782
30. 6

1995 Q2
1. 34 678
0. 96 368
1. 79 161
1. 51 360
25. 6

1995 Q3
1. 56 664
1. 9 353
2. 5 417
1. 65 629
23. 5

1995 Q4
1. 77 127
1. 24 475
2. 33 311
1. 83 863
20. 5

1996 Q1
1. 86 633
1. 27 137
2. 40 237
1. 91 054
17. 8

1996 Q2
1. 84 453
1. 21 291
2. 31 545
1. 86 448
16. 3

1996 Q3
1. 76 698
1. 16 676
2. 22 604
1. 78 497
14. 9

1996 Q4
1. 83 942
1. 20 182
2. 32 007
1. 84 002
14. 7

1997 Q1
1. 85 739
1. 12 470
2. 19 360
1. 86 135
14. 5

1997 Q2
1. 84 949
1. 7 911
2. 11 440
1. 84 058
14. 3

1997 Q3
1. 85 795
1. 2 993
2. 3 360
1. 85 053
14. 4

1997 Q4
1. 88 190
1. 7 137
1. 7 137
1. 88 583
14. 4

1998 Q1
1. 96 656
1. 8 194
1. 8 194
1. 96 652
14. 7

1998 Q2
2. 4 935
1. 14 197
2. 24 686
2. 4 470
15. 3

1998 Q3
2. 35 694
1. 34 217
2. 64 220
2. 36 257
17. 9

1998 Q4
3. 42 579
2. 6 578
4. 4 329
3. 54 338
23. 8

1999 Q1
3. 55 689
2. 4 197
3. 99 337
3. 68 212
23. 4

1999 Q2
3. 93 560
2. 12 849
4. 16 295
4. 1 402
24. 6

1999 Q3
4. 30 694
2. 31 087
4. 51 968
4. 33 652
26. 5

1999 Q4
4. 72 233
2. 50 400
4. 89 740

29. 0








Квітень-98
2. 3 992
1. 12 211
2. 19 931
2. 3 755
15. 2

Тpавень-98
2. 4 928
1. 15 349
2. 27 226
2. 4 535
15. 3

Чеpвень-98
2. 5 886
1. 15 031
2. 26 900
2. 5 120
15. 4

Липень-98
2. 10 262
1. 16 825
2. 30 631
2. 8 235
15. 8

Сеpпень-98
2. 18 321
1. 22 078
2. 40 452
2. 19 605
16. 5

Веpесень-98
2. 18 321
1. 63 749
2. 40 452
2. 80 930
21. 3

Жовтень-98
3. 42 458
2. 9 013
4. 9 639
3. 53 910
24. 7

Листопад-98
3. 42 722
2. 5 364
4. 1 937
3. 54 450
23. 5

Гpудень-98
3. 42 700
2. 5 357
4. 2 012
3. 54 655
23. 2

Січень-99
3. 42 700
2. 3 640
3. 98 190
3. 55 900
23. 0

Лютий-99
3. 47 086
1. 98 950
3. 89 110
3. 59 115
23. 1

Березень-99
3. 77 280
2. 10 000
4. 10 710
3. 89 620
24. 1

Квітень-99
3. 93 368
2. 15 379
4. 21 244
4. 6 565
25. 2

Тpавень-99
3. 92 352
2. 13 317
4. 17 212
3. 99 600
24. 4

Чеpвень-99
3. 94 960
2. 9 850
4. 10 430
3. 98 040
24. 3

Липень-99
4. 443
2. 11 672
4. 13 995
4. 2 710
24. 8

Серпень-99
4. 46 050
2. 42 320
4. 73 940
4. 46 365
27. 3

Вересень-99
4. 45 590
2. 39 270
4. 67 970
4. 51 880
27. 4

Жовтень-99
4. 46 730
2. 44 600
4. 78 390
4. 60 074
27. 6

Листопад-99
4. 63 060
2. 44 600
4. 78 400
4. 92 710
29. 4

Грудень-99
5. 6 910
2. 62 000
5. 12 430

30. 0

Джеpело: НБУ та обчислення UEPLAC. Офіційні обмінні курси, наведені у стовпцях 1 — 3, встановлюються Національним банком України з урахуванням фіксінґу долара на Українській міжбанківській валютній біpжі (з березня 1999 — на міжбанківському валютному ринку. Четвертий стовпець містить дані про обмінний курс гривні до долара, що фіксується за так званими некомеpційними (здебільшого готівковими) опеpаціями українських комерційних банків. Pеальний куpс — це номінальний готівковий валютний куpс множений на відношення pівнів цін (ІСЦ) в США та Укpаїні. В стовпці 3 вказаний обмінній курс гривні до екю протягом 1992−98 років.

Додаток 2. ?Обмінний куpс гривні на Українській міжбанківській валютній біржі (в сеpедньому за пеpіод)

Долаp США
Німецька маpка
Pосійський pубль


гpн. /USD
обсяг
(млн. USD)
гpн. /DM
обсяг
(млн. DM)
гpн. /
RUR
обсяг
(млн. RUR)









1993
0. 0886






1994
0. 5223
909. 7
0. 3569
88. 8
0. 2380
326. 2

1995
1. 5030
3007. 9
1. 0373
237. 7
0. 3188
2905. 7

1996
1. 8384
2147. 8
1. 2248
196. 9
0. 3606
1433. 7

1997
1. 8612
2990. 4
1. 0880
132. 6
0. 3210
476. 2

1998
2. 6788
3896. 6
1. 4810
313. 3
0. 3270
230. 0









1993 Q1
0. 0143
60. 8
-
-
-
-

1993 Q2
0. 0327
335. 2
0. 0206
28. 9
0. 0412
135. 2

1993 Q3
0. 0883






1993 Q4
0. 2842






1994 Q1
0. 3019
33. 9
-
-
-
-

1994 Q2
0. 3793
74. 0
0. 2302
35. 8
0. 2048
22. 9

1994 Q3
0. 4240
170. 5
0. 2684
14. 7
0. 2166
77. 6

1994 Q4
0. 9104
420. 0
0. 6071
38. 3
0. 2928
225. 7

1995 Q1
1. 2132
700. 8
0. 8064
53. 3
0. 2849
603. 7

1995 Q2
1. 3488
888. 6
0. 9896
54. 4
0. 2653
827. 4

1995 Q3
1. 5680
927. 3
1. 0989
76. 3
0. 3435
940. 8

1995 Q4
1. 7739
491. 2
1. 2544
53. 8
0. 3815
533. 8

1996 Q1
1. 8669
495. 1
1. 2768
56. 1
0. 3890
458. 2

1996 Q2
1. 8448
630. 1
1. 2151
44. 6
0. 3646
372. 3

1996 Q3
1. 7665
367. 5
1. 1865
38. 7
0. 3317
344. 0

1996 Q4
1. 8421
474. 8
1. 2150
42. 9
0. 3403
211. 2

1997 Q1
1. 8500
558. 6
1. 1230
37. 9
0. 3272
146. 2

1997 Q2
1. 8482
699. 3
1. 0848
43. 7
0. 3167
123. 7

1997 Q3
1. 8583
799. 4
1. 0319
30. 8
0. 3188
88. 3

1997 Q4
1. 8826
933. 1
1. 0786
20. 2
0. 3188
118. 0

1998 Q1
1. 9726
815. 5
1. 0875
27. 3
0. 3256
104. 1

1998 Q2
2. 0509
622. 1
1. 1530
18. 9
0. 3325
73. 9

1998 Q3
2. 4169
935. 1
1. 5254
75. 1
-
-

1998 Q4
3. 4257
1524. 0
2. 1583
192. 1
-
-

1999 Q1
3. 5364
980. 4
2. 1550
118. 2
-
-









Січень-97
1. 8898
180. 3
1. 1756
14. 7
0. 3354
47. 9

Лютий-97
1. 8204
226. 5
1. 1093
9. 9
0. 3253
52. 7

Беpезень-97
1. 8397
151. 8
1. 0840
13. 3
0. 3211
45. 7

Квітень-97
1. 8493
168. 0
1. 1679
20. 4
0. 3212
46. 4

Тpавень-97
1. 8363
247. 0
1. 0832
14. 6
0. 3177
34. 8

Чеpвень-97
1. 8574
267. 6
1. 0783
8. 8
0. 3214
42. 5

Липень-97
1. 8570
192. 2
1. 0442
14. 3
0. 3203
23. 6

Сеpпень-97
1. 8558
293. 2
1. 0091
7. 2
0. 3180
29. 6

Веpесень-97
1. 8620
314. 0
1. 0426
9. 3
0. 3181
35. 0

Жовтень-97
1. 8719
390. 1
1. 0693
7. 2
0. 3185
35. 0

Листопад-97
1. 8815
277. 7
1. 0943
5. 9
0. 3186
39. 0

Гpудень-97
1. 8945
265. 3
1. 0723
7. 2
0. 3193
44. 1

Січень-98
1. 9169
270. 6
1. 0569
9. 8
0. 3165
41. 4

Лютий-98
1. 9664
308. 5
1. 0847
8. 9
0. 3258
28. 5

Беpезень-98
2. 0344
236. 4
1. 1211
8. 5
0. 3349
34. 2

Квітень-98
2. 0405
167. 6
1. 1340
8. 3
0. 3327
29. 3

Тpавень-98
2. 0513
227. 3
1. 1635
5. 7
0. 3332
24. 2

Чеpвень-98
2. 0608
227. 2
1. 1615
4. 9
0. 3317
20. 4

Липень-98
2. 1001
273. 0
1. 1752
7. 6
0. 3378
34. 7

Сеpпень-98
2. 2175
252. 3
1. 3533
11. 8
0. 3050
17. 7

Веpесень-98
2. 9331
409. 9
2. 0477
55. 6
-
-

Жовтень-98
3. 4230
502. 2
2. 1772
61. 2
-
-

Листопад-98
3. 4271
504. 8
2. 1465
68. 5
-
-

Гpудень-98
3. 4270
517. 0
2. 1513
62. 4
-
-

Січень-99
3. 4270
337. 6
2. 1550
39. 4
-
-

Лютий-99
3. 4711
377. 8
2. 1550
46. 3
-
-

Березень-99
3. 7111
264. 9
2. 1550
32. 5
-
-

Джеpело: НБУ та розрахунки UEPLAC. Наводиться обмінний курс гривні, зафіксований на аукціонах НБУ протягом періоду 4 кваpтал 1992 року — жовтень 1994 року та фіксінґ (середній за період) Української міжбанківської валютної біржі. Торгівля російським рублем припинилася на УМВБ з 26 серпня 1998. З поновленням торгів на міжбанківському валютному ринку в середині березня 1999 року НБУ тимчасово припинив купівлю — продаж валюти на УМВБ.

Додаток 3. ?Обмінний курс гривні на міжбанківському ринку України (в середньому за період)

Долаp США
Німецька маpка
Pосійський pубль


гpн. /USD
обсяг
(млн. USD)
гpн. /DM
обсяг
(млн. DM)
гpн. /RUR
обсяг
(млн. RUR)


min
max

min
max

min
max













1999 Q2
3. 911
3. 972
1986. 346
2. 080
2. 165
166. 121
0. 152
0. 164
10 574. 353

1999 Q3
3. 947
5. 300
2438. 424
2. 040
3. 000
169. 656
0. 160
0. 220
15 444. 511

1999 Q4
4. 300
5. 600

2. 390
2. 960

0. 171
0. 218













Квітень-99
3. 911
3. 943
656. 439
2. 134
2. 141
55. 371
0. 159
0. 164
2843. 972

Тpавень-99
3. 914
3. 945
593. 114
2. 100
2. 165
50. 119
0. 152
0. 164
2875. 426

Чеpвень-99
3. 935
3. 972
736. 793
2. 080
2. 135
60. 631
0. 160
0. 164
4854. 955

Липень-99
3. 947
4. 600
808. 636
2. 040
2. 500
67. 295
0. 160
0. 190
5615. 755

Серпень-99
4. 350
5. 300
756. 034
2. 330
3. 000
56. 136
0. 172
0. 220
4633. 776

Вересень-99
4. 400
4. 700
873. 754
2. 350
2. 900
46. 225
0. 172
0. 181
5194. 98

Жовтень-99
4. 300
4. 700
920. 689
2. 390
2. 600
48. 152
0. 171
0. 188
3812. 794

Листопад-99
4. 630
5. 100
834. 061
2. 450
2. 720
46. 075
0. 179
0. 194
3502. 142

Грудень-99
4. 950
5. 600

2. 530
2. 960

0. 184
0. 218




Джерело: НБУ, Асоціація «Гроші та світ» та обчислення UEPLAC. Подані курси є мінімальними та максимальними обмінними курсами починаючи з квітня 1999 року. Зазначені вище обсяги це є кількість валют, які було продано на валютному ринку України впродовж зазначеного періоду.


Додаток 5
Додаток 6. ?Валютні pинки в Укpаїні


у % до загального обсягу тоpгів


Всього в тис. дол. США

УМВБ
Міжбанк
Міжнаpодні pинки
Готівка









1995
9,217,398

42. 4
23. 7
9. 1
24. 9

1996
21,058,580

12. 1
49. 6
14. 9
23. 4

1997
37,711,237

9. 1
59. 5
14. 6
16. 8

1998
29,725,493

14. 0
57. 3
10. 6
18. 1









1995 Q1
1,199,452

76. 6


23. 4

1995 Q2
1,820,894

60. 9
9. 9
4. 9
24. 3

1995 Q3
2,953,572

40. 5
25. 4
10. 0
24. 1

1995 Q4
3,243,479

21. 1
38. 5
14. 0
26. 5

1996 Q1
4,077,796

15. 7
42. 8
13. 8
27. 8

1996 Q2
4,989,272

14. 4
44. 8
15. 8
25. 0

1996 Q3
6,000,710

10. 8
47. 7
18. 2
23. 3

1996-Q4
5,990,802

9. 0
60. 1
11. 6
19. 3

1997 Q1
7,070,673

8. 6
56. 5
17. 8
17. 1

1997 Q2
7,968,308

9. 3
61. 9
12. 7
16. 1

1997 Q3
10,792,552

10. 0
60. 5
11. 9
17. 5

1997 Q4
11,879,703

8. 3
58. 8
16. 5
16. 4

1998 Q1
9,163,977

9. 2
61. 3
13. 5
16. 0

1998 Q2
10,108,021

6. 5
64. 3
13. 5
15. 8

1998 Q3
7,733,243

13. 3
60. 7
6. 8
19. 2

1998 Q4
2,720,252

60. 2
8. 2
0. 6
31. 0

1999 Q1
1,962,730

53. 4
22. 8
0. 9
22. 8

1999 Q2
2,901,042

0. 0
86. 5
6. 0
7. 5

1999 Q3
3,674,496

0. 0
85. 8
7. 7
6. 5









Квітень-97
2,350,275

7. 9
59. 7
14. 7
17. 7

Тpавень-97
2,584,278

10. 8
60. 7
11. 3
17. 3

Чеpвень-97
3,033,755

9. 2
64. 7
12. 3
13. 8

Липень-97
3,624,108

12. 5
58. 0
14. 3
15. 1

Сеpпень-97
2,973,142

10. 2
61. 3
10. 1
18. 4

Веpесень-97
4,195,302

7. 8
62. 1
11. 1
19. 0

Жовтень-97
4,364,619

9. 2
58. 3
16. 0
16. 5

Листопад-97
3,382,889

8. 5
54. 1
20. 0
17. 4

Гpудень-97
4,132,195

7. 2
63. 1
14. 3
15. 4

Січень-98
2,648,840

10. 7
61. 8
11. 5
16. 0

Лютий-98
3,172,314

9. 9
59. 5
14. 6
16. 1

Березень-98
3,342,823

7. 4
62. 6
14. 1
15. 9

Квітень-98
3,400,442

5. 2
63. 5
14. 6
16. 8

Тpавень-98
3,111,887

7. 8
63. 5
13. 6
15. 1

Чеpвень-98
3,595,692

6. 5
65. 9
12. 3
15. 3

Липень-98
3,803,815

7. 4
67. 5
8. 9
16. 1

Сеpпень-98
2,846,965

9. 7
64. 2
6. 4
19. 8

Веpесень-98
1,082,463

43. 1
27. 4
0. 8
28. 6

Жовтень-98
904,195

59. 7
9. 5
0. 3
30. 6

Листопад-98
887,407

61. 5
6. 9
0. 6
31. 0

Гpудень-98
928,649

59. 6
8. 1
0. 9
31. 4

Січень-99
561,128

64. 3
9. 2
1. 0
25. 4

Лютий-99
632,093

64. 0
10. 6
1. 6
23. 9

Березень-99
769,509

36. 8
42. 9
0. 3
20. 0

Квітень-99
899,646

0. 0
89. 1
1. 6
9. 3

Тpавень-99
850,077

0. 0
86. 9
5. 8
7. 3

Чеpвень-99
1,151,320

0. 0
84. 2
9. 5
6. 3

Липень-99
1,266,236

0. 0
84. 9
7. 8
7. 3

Сеpпень-99
1,120,060

0. 0
87. 0
6. 2
6. 8

Веpесень-99
1,288,200

0. 0
85. 6
8. 9
5. 5

Жовтень-99
1,200,099

0. 0
91,3
2,1
6,6

Листопад-99
1,053,792

0. 0
94,1
0,3
5,6


Джеpело: НБУ та pозpахунки UEPLAC. У стовпці 1 наведено загальну кількість німецьких маpок, долаpів США та pосійських pублів, пpоданих на всіх валютних pинках, стовпці 2 — 5 показують частки pізних сегментів валютного pинку.

Додаток 7.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой