Макроекономічні показники України
2013 рік
• Зростання ВВП: -0.8%
• Інфляція: 0.5%
• Безробіття: 8.0%
2012 рік
• Зростання ВВП: 0.2%
• Інфляція: -0.2%
• Безробіття: 8.1%
2011 рік
• Зростання ВВП: 5.2%
• Інфляція: 4.6%
• Безробіття: 8.6%
Зворотній зв'язок
Замовити
загрузка...

Головна:Свiдок у кримiнальному судочинствi

МIНIСТЕРТСВО ВНУТРIШНIХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЗАПОРIЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ IСНТИТУТ

кафедра кримiнального процесу

та кримiналисти

КУРСОВА РОБОТА З КРИМIНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI

Виконав: курсант 302 навчального

взводу Мінаєв М.В.

Перевірив: старший викладач

пiдполковник мiлiцї

Яцюк В.I.

Запорiжжя 2000

П Л А Н

Вступ........................ …………………………………………………3-5 1. Правове положення свідка в кримінальному процесі .. ………..6-12 2. Права та обов " язки свідка ........................ ………………………..13-16 3. Забезпечення безпеки свідка як учасника кримінального процесу............................................………………………………..17-23 Висновок............................................. ………………………………..24 Список літератури.................................... ……………………………25-26

В З Т У П.

як про " єктивна істина в цілому, то й окремі факти, обставини справ встановлюються слідчими органами, прокурором й судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, под годину яко-го збираються, перевіряються, оцінюються докази й на їхнього підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. У вирішенні запитання : як встановлення про " єктивної істини , ми виходимо із то-го, що кожен злочин завжди залишає визначену сукупність слідів в навколишньому світі. Їх можна поділити на дві групи.

Перша група слідів - це сліди , котрі залишені подією злочину

в пам " яті людей, котрі торкнулись злочинного діяння чи його наслідків.

Друга група слідів - це зміни матеріальних про " єктів, ма-

теріального середовища.

Усі ці сліди складають тієї фактичний матеріал, за допомогою якого слідчий й суд встановлюють про " єктивну істину. Джерелом інформації першої групи слідів є , наприклад, показання свідка--очевидця.

Формування показань свідка заговорили українською у " язано із різними джерелами от-римання інформації про злочин. існує кілька таких джерел. Перше - безпосереднє сприйняття злочинних дій. Повнота й точність уяв-лень про обставини злочинних дій безпосередньо визначається смис-ловою стороною сприйняття. Це залежить від життєвого досвіду й обсягу знань ( загальних чи професійних) свідка.

Іншим джерелом одержання свідком відомостей про мотиви , мітку своїх дій , а також про інші суб " єктивні елементи злочину в останній момент його скоєння є вислови самого підсудного. Свідок часто запам " ятовує не лише зміст висловлювань , але й і окремі « клю- чові « слова підсудного : « давай гроші « , « мовчи « та інші Третім джерелом одержання свідком відомостей є сприйняття ним конфліктних стосунків між потерпілим та підсудним, котрі пере-дували злочинній події.

Усі ці джерела інформації свідка про злочин приводять до то-го , що показання свідка є найбільш поширеним виглядом джерел до-казів , а свідок є найважливішою постаттю в кримінальному судо-чинстві, інформація якого допомагає слідчому краще розібратися в справі , а суду - винести вірне рішення. Сказане визначає неабия-ку актуальність обраної тими, важливість її поглибленого вивчен-ня в курсі « Кримінально-процесуальне право України « й визначен-ня місця свідка в кримінальному судочинстві.

У даній роботі для всебічного розгляду тими використано різноманітну літературу й підручники радянських вчених Карева Д.С (1), Коблікова О.С (2), й головне, це підручники українських вчених, докторів юридичних наук , Михеїнко М.М (3), Тертишник В.М.(4)

Головним нормативним документом, де вказані права , обов " яз-ки й правовий статус свідка, є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК ) України від 28 грудня 1960 року.

1.Советский кримінальний процес : Підручник / Під ред.проф. Д.С. Ко-сарева. М.: Вищу школу , 1963. - 552 с.

2.Советский кримінальний процес : / Під ред. А.С.Кобликова. - М., 1972. - 534 с.

3.Михеїнко М.М., Нор В. Г., Шибіко В.П. Кримінальній процес України : Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. - До.: Ли-бідь , 1999. - 536 с.

4.Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч.

Посіб. - До.: Юрінком інтер, 1999. - 576 с.

Обєктом дослідження в курсовій роботі є відносини, котрі ви-никають між свідком та іншими учасниками под годину їхнього діяльності в кримінальному судочинстві. Предметом дослідження є свідок як особа, котра бере безпосе-редню доля в кримінальному судочинстві.

Мета курсової роботи полягає до того , що необхідно визначи-ти місце свідка через учасників кримінального судочинства.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі заподіяння :

. ознайомитися із учбовою та нормативною літературою, котра аналізує правове становище свідка в кримінальному судочинстві;

. використати цю літературу для розгляду прав й обов " язків свідка, як учасника кримінального процесу;

. визначити норми за допомогою які проводитися забезпечення без-пеки свідка від негативного впливу інших учасників процесу.

Для более вдалого написання роботи й вирішення її головних завдань були використані такі методи : аналіз, синтез, уза-гальнення, дедукція, індукція. Саме індуктивний метод знадо-биться при написанні висновків.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, виснов-ку та переліку використаної літератури.

1. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ СВІДКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

З розвитком демократичних традицій, зростанням політичної й громадської активності підвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина й держави все більшою мірою бу-дуються за принципами пріоритету й законності. Зміцнення даних прин-кипів наближає нас до країн розвиненої демократії, таких, як :

ФРН, Великобританія, Франція, що дозволити Україні посісти серед них належне місце. Алі це потребує копіткої роботи у законодавчій та правозастосовчій практиці, вирішення багатьох правових проб-лем й завдань. До однієї із таких відноситься статус свідка у кримінальному процесі України.

Свідком по кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справ, якщо вона при цьому не є заінтересованою в кінцевому результаті справ як учасник процесу : потерпілий, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний. Будь--який громадянин України, якщо він ставши очевидцем розслідуваної події, незалежно від його стану ( начальник міліції, заходів, суддя, президент та ін. ), може бути допитаний в якості свідка. Вік свідка не обмежений. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо завдяки свого розвитку правильно сприймали обстави-ни, котрі мають значення до справи.

При аналізуванні ролі свідка у кримінальному процесі зус-трічаються труднощі при визначенні його статусу. Поняття « учас-ник кримінального процесу», на форумі нашу думку, можна розглядати у двох розуміннях - широкому та вузькому. У вузькому - це обвинува-чений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний по-зивач, цивільний відповідач та їхні представники, тобто особини, названі у п.8 ст.32 КПК України.

У широкому розумінні, загальному для всього кримінального судочинства, до названого поняття повинні включатися тих, хто так чи інакше бере доля хоча б у одній стадії процесу, хто наділяється у ньому тими чи іншими правами і обов " язками. До них можна віднести прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, експертів та спеціалістів.

Законодавець називає їхні учасниками суднового розгляду ( ст. 261 КПК України), а експерта й спеціаліста - особами, котрі беруть доля в справі ( ст. 295 КПК України).

Вказівки про надання будь-якого статусу свідку в кримінальнопроцесуальному законі відсутні, й це невипадково. Та-ке становище свідка склалось із години, коли його функції у кримінальному процесі зводились доти, щоб поставити підпис под показаннями, котрі викривають « ворога народу «, а наступного дня самому бути у такому ж становищі. (1)

Алі , Незважаючи на це , свідок є основним джерелом інфор-мації, якої можна отримати при його допиті про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, котрі характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного й потерпілого, й його взаємовідносин із ними ( ч.і й 2 ст.68, ч.і ст. 167 КПК України).

За чинним КПК України як свідки можуть бути допитані :

запідозрені й потерпілі - доти , як смердоті офіційно, в передба-ченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, по-терпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі, законні пред-ставники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особини, офіційно визнані обвинуваченими - у цих випадках, коли справа що-до них був закрита, виділена в окреме провадження чи розгляну-та раніше, ніж щодо інших осіб, причетних доти ж зло-чину.

1 // Право України . - 1998. - № 4. - С.89.

Свідок дає показання про обставини, котрі ґрунтуються на без-посередньому сприйнятті, то й такі , котрі сприйняті із інших дже-рел, наприклад, зі слів іншої особини чи із будь-якого документа. У останньому випадку свідок винен вказати джерело, із якого йому стали відомі факти, про котрі він розповідає.» Не можуть бути дока-зами дані, повідомлені свідком, джерело які невідоме» ( год. З ст.68 КПК України).

Предметом показання свідка також можуть бути факти довідко-вого характеру про обставини, котрі сам по собі не мають доказово-го значення, але й необхідні для розгляду справ. Свідок є не-замінним. Бо свідок ї незамінним закон забороняї сумісниц-тво обов " язків свідка із іншими процесуальними функціями (слідчо-го, прокурора, судье, експерта й т.д.).

Тому, якщо виникає необхідність допросити в якості свідка будь-кого із осіб, котрі ведуть судочинство чи виконують інші функції у процесі, то цей суб " єкт підлягає відводу, він звільняється від інших процесуальних обов " язків.

Доля в справі законних представників підозрюваного й обви-нуваченого не виключає можливості їхнього допиту як свідка. Особа на-буває процесуального статусу свідка із моменту його офіційного виклику для допиту в якості свідка.

Показання свідка, як й будь-які докази по справі підлягають перевірці й оцінці, оскільки свідок може бути заінтересований в кінцевому результаті справ й дає завідома неправдиві показання. Такі показання можуть бути викликані й дією свідка із боці обвину-ваченого, потерпілого чи близьких їм осіб ( підкуп, шантаж, пог-роза вбивством й т.і.). Закон передбачає, що перед початком кож-ного допиту встановити визнаним між свідком та підозрюваним чи обвинуваченим, а також потерпілим ( ч.4 ст.167 КПК України), що має важливе значення для правильної оцінки показань свідка. Пока-зання свідка перевіряються шляхом аналізу їхнього змісту, порівняння із іншими доказами, котрі містяться в справі, под годину виконання додат-кових та повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події.

Умовою добросовісних показань свідка є також психічна пов-ноцінність свідка. Особи, котрі у зв " язку із своїми фізичними чи психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, котрі мають значення для справ, й давати по них показання викорінює можливість участі його в якості свідка ( п.3 ч.і ст.69 КПК України).

Не можуть бути допитані в якості свідка також:

. захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обста-вини , котрі стали йому відомі у зв " язку із виконанням обов " язків захисника;

. адвокат, представник професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, котрі стали йому відомі в зв " язку із ві- конанням обов " язків представника потерпілого, цивільного позива-ча й цивільного відповідача.

Адвокат, який бере доля в справі як захисник чи представ-ник, вол " язаний зберігати адвокатську таємницю, й не може бути допитаний як свідок не лише із обставин, котрі стали йому відомі у зв " язку із виконанням обов " язків захисника чи представника, але й із всіх питань, із якими перед тим звернеться громадянин ( чи юридична особа), суть консультацій, порад, троянд " яснень ( ч.і ст.9, ч.і ст.10 Закону

України « Про адвокатуру» від 19.12.1992 року (1).

1.Законодательство України про боротьбу з злочинністю. - X.:

000 « Одіссей «, 1999. - 256 с.

існують певні особливості вчинку й допиту працівників дипло-матичних й консульських представництв іноземних держав. Так, гла-ва дипломатичного представництва й члени дипломатичного персона-лу представництва, а також члени їхні сімей, якщо смердоті проживають із ними й є іноземними громадянами, не вол " язані давати показання як свідка , а разі їхнього згоди давати такі показання не вол " я-зані для цого із " являтися в слідчі органи ( ст.31 Віденської кон-венції про дипломатичні злочини від 18 апреля 1961 р. (2)

Консульські посадові особини, у тому числі глави консульсько-го представництва, а також працівники адміністративно-тех-нічного і обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитись від даних показань саме свідка, крім пока-зань із питань, заговорили українською у " язаних із виконанням ними службових обов " язків. Консульські посадові особини й глави консульських представництв не несуть відповідальності за відмову від дачі показань ( п. 13,14,15 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні (3).

Нездатність особини правильно приймати обставини, котрі мають значення для справ, встановлюються відповідно судово-медичного чи судово- психіатричною експертизою.

2 Міжнародне право в документах . - М., 1982. - С.132.

3 / Голос України . - 1993 . - 26 червня.

У ст.120 проекту КПК України наведено коло осіб , які не підлягають виклику як свідки із питань, що становлять їхнього про-фесійну чи службову таємницю (адвокати,судді, журналісти, свяще-ники ) (1).

Було б доцільно у новому КПК правовий статус свідка-мед-працівника та свідків-оперпрацівників СБУ, МВС та інших служб-суб " єктів оперативно- розшукової діяльності.

Оперативні працівники СБУ та МВС часто потрапляють у стано-вище, коли в судновому розгляді важливі їхнього показання. Практика бо-ротьби із організованою злочинністю є підтвердженням цьому. Якщо оперпрацівник якщо давати пояснення на запитання, відповіді на котрі вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів на те це поставити под загрозу життя та безпечу осіб, які є співробітниками правоохоронних органів й виконують свої заподіяння у злочинних угрупуваннях.

У ст.148 глави 19 Модельного Кримінально-процесуального ко-дексу для країн-учасниць СНР пропонується приймати показання свідка-керівного співробітника органу, який здійснюї оператив-но-розшукову діяльність, про явища, відомі йому із донесень та слів підлеглих. Дані показання використовуються для вирішення пи-тань про проведення невідкладних слідчих дій, але й як докази сам по собі не сприймаються, що повною мірою відповідає принципам до-казового права. Ні в чинному, ані в проекті нового КПК запитання правового статусу свідкаоперпрацівника не отримали законодавчого закріплення. Тому, даючи показання под годину суднового розгляду, опер працівники змушені розробляти « легенди «, посилатись на за-будькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації.

1. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісією Кабінету міністрів України . - До., 1996.

Тім самим даючи свідомо неправдиві показання, котрі порушують ст. 71 КПК України, бо смердоті помиляюся на імунітет свідків у тій частині правових питань, які становлять державну та службо-ву таємницю.

У подібне становище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність в порушенні лікарської таємниці, та інші особини ( нотаріус, омбуцмен ) котрі беруть доля в судновому роз-гляді як свідки, але й не названі у ст.69 чинного КПК України, а чи не відображені у ст.120 проекту нового КПК України.

Отже, із вище викладеного можна вказати правове положення свідка як не визначене чинним Кримінально-процесуальним кодексом, яку винне розроблятися у тому, щоб свідок був одним із найваж-ливіших учасників процесу, бо від його інформації залежить пра-вильне вирішення справи.

2. П Р А У А ТА Про Б Про У " Я З До І З У І Д До А

як й будь-який учасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов " язків , котрі він винен неухильно дотримуватись, й що встановлені в Кримінально-процесуальному кодексі в ст. 69-1, 70.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом як свідок, вол " язана із " явитися в зазначене місце і годину й дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не із " явився без поважних причин, поважними причинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце й годину є несвоєчасне вру-чення повістки, зернятко та інші обставини, котрі фактично позбав-ляють його можливості своєчасно із " явитися до слідчого, прокурора чи суду, - до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також покласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Пи-тання про грошове стягнення вирішується судом у судновому засіданні при розгляді справ, в якій свідок викликається.

Воно може бути вирішене в іншому судновому засіданні із викликом цого свідка. Його неявка без поважних причин, не перешкоджає розглядові про накладання копійчаного стягнення ( ст. 70 КПК України).

За злісне ухилення від явки до суду , за непідкорення розпо-рядженню головуючого чи порушення порядку под годину суднового засідання свідок несе відповідальність за год. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу чи адміністративного арешту на рядків до 15 діб, а й за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства чи дізнання - за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Праворуч про накла-дання адміністративного стягнення розглядається суддею ( ст.221 Кп АП).

За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправних робіт на рядків до шес-ти місяців чи штрафу, а й за дачу завідома неправдивих показань - за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на рядків до п " я-ти років чи виправних робіт до одного року.

Слід відмітити, що порушення кримінальної справ по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же матір місце лише одночасно із постановлянням вироку по справі.

Свідок також вол " язаний : не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого ( ст. 121 КПК України); не входити в зносини із іншими свідками по тій ж справі ( ст. 167 КПК України ).

Свідок має визначені права, здійснення які максимально га-рантує правильність його свідчень ( ст. 69- 1 КПК України ) :

1. Давати показання рідною мовою чи іншою мовою, якою він вільно володіє, й користуватися допомогою перекладача.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає до того, що судочинство в Україні прово-диться державною, російською мовою чи ж , як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добро зрозуміти цю мову й вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою й користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПК України). Він винен переклада-ти усі показання свідка, запитання й відповіді.

2. Заявляти відвід перекладачу.

Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не- компетентність перекладача полягає до того, що він зле володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорити свідок чи складено документ.

3. Знати у зв " язку із чим й у якій справі він допитується.

4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.

5. Користуватися нотатками й документами при дачі показань у тихий випадках, Колі показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, котрі йому важко тримати в пам " яті.

6. Відмовитися давати показання щодо собі, членів сім " ї та близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання чи пояснення щодо собі, членів сім " ї чи близьких родичів, коло які визначається законом ( п.11 ст.32 КПК України).

Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їхнього реалізації ще винен бути розроблений у новому КПК.

Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв " язки, збереження які сприяє швидкому відновленню соціальних зв " язків у осіб, які відбувають покарання. (1)

1 // Рад. юстиція - - 1998. - № 1. - С.29-30.

Важливим аспектом зазначеного запитання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти собі, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.

У країнах із установленими демократичними звичаями ( Англія, Америка, ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, які дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань із цого питання.

7. Знайомитись із протоколом допиту й клопотати про внесення до нього змін, доповнень й зауважень, власноручно робити такі допов-нення й зауваження.

8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача й слідчого.

9.Одержувати відшкодування витрат, заговорили українською у " язаних із викликом для дачі показань.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають декларація про відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику й тому, до місця пос-тійного проживання, витрат за наймом житлового приміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особини знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи протягом години , витрачений у зв " язку із явкою за викликом. Особам, котрі не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їхні від позичити в межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день.

У разі наявності відповідних підстав свідок має декларація про за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,й в порядку, пе-редбаченому в Кримінально- процесуальному кодексі.

Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань й за дачу завід ома неправдивих показань, але й йому троянд " яснюються обов " язки говорити на допиті лише правду , а також право не давати показань чи пояснень щодо собі, членів сім " ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а й за розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але й в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту троянд " яснюються їхні обов " язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв " язку із допи-том та фіксацією його результатів й із дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові й зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але й воно та також заноситися до протоколу.

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз чи інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані « ком-бінації», припустимі, якщо смердоті не заговорили українською у " язані із повідомленням свідку явно невірних відомостей ( обманом) й не притискають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.

Неприпустимі будь-які погрози , а також інші незаконні дії ( шантаж, підкуп, Обіцянка вигоди тощо).

Свідок має допитуватися в денний годину. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допитий й в нічний час.

Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допитий тривалістю понад вісім часів. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу чи психотропних засобів, рівно як й отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ані взяти си-лою. (1)

На наш погляд, розширення прав свідка й забезпечення проце-суальних гарантій його захисту дозволити не лише відгородити того від незаконного переслідування й тиску, а і підвищить ефек-тивність його участі у процесі із метою встановлення істини у справі.

1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Нав-ч.посіб.

- До.: Юрінком інтер , 1999 . - 576 с.

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА

КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними :

1) захист інтересів, порушених злочином ( можливість звер-нення за захистом до правоохоронних й правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);

2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів;

3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства чи їхнього родичів та близьких.

У зв " язку із цим необхідне розробка законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних й гуманітарних засідок кримінального судочинства й вдосконалення процедур їхні застосуван-ня.

« Вищі соціальні ціності ( психологічне здоровий " я) суспільства повинні матір пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «.

Згідно із положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись із такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно матір на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставити под загрозу життя та здо-ров " я громадян, котрі можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.

Забезпечення захисту прав та інтересів людини й удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особини ускладнює процедуру розслідування та навпаки.

Тому, при створенні умів для вирішення завдань кримінально-го судочинства винне бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів й прав всіх, хто бере доля в цьому. Нині все частіше доводитися зустрічатися із тім, що не лише свідки , а і нерідко й потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут й « побажання зв " язуватися із правоохоронни-ми органами «, особіста зацікавленість ( у тому числі і підкуп), а головне - боягузництво - як потенційне, то й реальне ( нас-лідок уже вчиненого впливу).

Тому особливого значення набувають запитання забезпечення не- доторканості осіб, котрі можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їхні від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, котрі вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих й свідків.

Взагалі, категорії осіб, які потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :

1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судье, оперативні працівники, експерти тощо); 2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особини, котрі можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі й близькі названих категорій.

У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі

України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 )

(1).

Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби із організованою злочинністю. У нашій практиці малі місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.

Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв " язку із необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.

Особливу актуальність становить захист другої групи осіб.

Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих й свідків від протиправного впливу спонукає їхнього ( це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов " язків. (1)

Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає до того, що стосовно першої - позначка - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації чи викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка чи , тім более потерпілого, як правило , замінити не можна.

Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу із другої групи.

1. Законодавство України боротьби з злочинністю. - X.: 000 «

Одіссей «, 1999. - 256 с.

До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих й свідків до цивільного позивача й відповідача та їхнього представників, а також членів батьківщин й близьких родичів цих осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві.

До основних напрямів та заходів захисту належати :

а) правові ,що включають дві підгрупи:

. кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоровий " я та майно осіб, які захищають);

. кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);

б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерти особини, якої захищають, тощо);

в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).

Сучасні соціально-економічні та фізичні заходь захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо із урахуванням можливостей організованої злочинності).

По-друге, держава одну годину не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова чи постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, котрі захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.

У ідеалі це належний захід, але й в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека витоку інформації зростає.

У ст.12 цого Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом

міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів одну годину й практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується чи при цьому від особини, якої захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)

Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань.

У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює тих ж заходь захисту, котрі передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів й великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їхні реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти із видачі компенсацій особам , котрі давали показання як свідки та потребують захисту. (2)

1. Київські відомості. - 1997. - 10 ст.

2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - З. 52.

Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна й такий захід перед-бачити необхідно, але й його дієвість у сучасних умовах сумнівна.

Наведене свідчить про нереальність багатьох з зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, котрі можуть гарантувати належний захист.

На даний годину найбільш реальною й перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту.

До них слід віднести :

1. Вилучення із матеріалів кримінальної справ відомостей про допитувану особу, допитий под псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але й для його реалізації ( под годину до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їхнього таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних. 2. Надання на допиті ( як на слідстві, то й в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої забезпечується тім, хто отримав їхні від неї. Наприклад, допитий оперативного працівника про дані, котрі йому стали відомі із донесень чи повідомлень негласних співробітників чи громадян. У судах США допускається допитий не самого свідка, а поліцейського чи слідчого , котрим від особини, якої захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.

У ФРН як захист безпеки допустимий допитий « за судовим дору-ченням « агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « із наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.

На даний годину є категорія справ, із які свідки не викли-каються до суду, - справа із незаконного обігу наркотиків. Алі до закону про захист свідків це не має жодного ставлення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів.

Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.

У ФРН ця проблема виправлена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише « при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоровий " я) « ,а наприклад, образу не є достатньою підставою для її застосування.

3. Специфічними є заходь захисту, згідно ст.19 Закону України «

Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві «, котра регламентує заходь забезпечен-ня безпеки осіб, котрі знаходяться в місцях позбавлення волі чи в місцях з спеціальним режимом утримання.

У даній з статтею передбачені додаткові заходь безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходь є лише незначною частиною передбачених за-коном.

Вони року забезпечують надійна захист особини, Яка бере доля в судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є підвищенням суворості умів відбуття покарання.

Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але й сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, не суперечить режиму утримування.

Внаслідок обмежень , передбачених ст.8 для свідків, котрі відбувають ув " язнення чи примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходь безпеки, як й вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв " язку, заміна документів та зміну зовнішності, забезпечення захисту членів їхнього батьківщин та близьких родичів.

4. Допит особини на закритому судновому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про скоєння впливу із боці осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справ. Цей захід варто віднести до умів , покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але й засобом захисту особини його навряд чи можна визнати, бо после завершення суднового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб. 5. Проведення слідчих дій без контакту особини, котра потребує допомоги у захисті, із підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.

У зарубіжних країнах, наприклад США, проводитися впізнан-ня без прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого ві- користовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду.

Вважаю , даний досвід може бути запозичений нами.

Щодо очної ставки запитання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними шляхами:

а ) організацію її із використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного;

б ) за рахунок заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показань іншої особини та дати із цого при-воду свої пояснення ( можна використовувати й протокол показань особини, якої захищають , але й « мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та емоційніше).

При використанні технічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша - забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лише виключити « пише « , який легко реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні.

Друга - анонімність потрібна.

У цьому разі й для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуються технічні засоби захисту « закриття зображення «, зміну звучання голосу тощо. У принципі наведене ви-користовувати можна, але й при цьому слід матір на увазі , що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, якої захищають , за найменшими деталями ( зовнішність, поведінка , одяг).

Відповідно, маскування (приховування) при цьому винне бу-ти повним, що виключає можливість впізнання за якими - небудь дрібними ознаками.

Крім того, зміст відомостей й способів їхнього подачі також мо-жуть служити орієнтиром у тому, хто міг матір цю інформацію, кому характерна така манера формулювання та на-дання матеріалу.

З цого випливає, заподіяння забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. й, відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бути покладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами, можна й необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанні інформації, отриманої від осіб, котрі потребують забезпечення безпеки.

Виходячи із викладеного вище, варто було б б запропонувати, щоб наша держава, спрямована на сприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу їхнього безпеці; щоб не продовжувала переслідування у кримінальному порядку громадян свої, що пріоритетною мотивацією їхнього поведінки у процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.

У І З М Про У Про К

Встановлення про " єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора й суду. Встановлення про " єктивної істини мож-ливе лише за допомогою доказів у вигляді надання інформації від учасника кримінального процесу, а саме - свідка.

У курсовій роботі при розгляді правового стану свідка виявляється відсутність чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі чи такої, що звужується до між « живого носія доказів «, чи такої, що розширюється до стану особини, котра бере доля в справі, із метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному й про " єктивному дослідженню обставин справи.

Визначивши усі обов " язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що, Незважаючи на великий обсяг обов " язків, свідок має дуже мало прав, й таке безправне становище свідка суперечить не лише принципам кримінального процесу, а чи не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав у свідка робить неможливим також їхні захист, чим вдало користуються несумлінні слідчі із часів перших КПК СРСР.

Для забезпечення реальної безпеки осіб, котрі допомагають у подоланні злочинності, у кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань із процедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересів різних категорій учасників процесу, а також позначка та умови бо-ротьби зі злочинністю й принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають у певному протиріччі, законодавець винен у кожному конкретному випадку встановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці, встановленню про " єктивної істи-ни, створенню умів для подолання злочинності тощо.

На нашу думку, не зміни в чинному КПК України, ані проект КПК України не дають забезпечення прав свідка, не захищають особу від дачі інформації, котра може загрожувати їхні життю, доки політичне й соціально-економічне становище нашої країни якщо залишатися на тому рівні, на якому знаходиться тепер. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання, прокурору й суду правдиву й точну інформацію для правильного розгляду справ, а особа, котра надала цю інформацію, може не боятися за собі й за членів своєї сім " ї.

З П І З Про До Л І Т Є Р А Т У Р И

1. Конституція України Голос України. - 1996. -13с. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України із матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. - До. : Юрінком інтер , 2000. - 840 з. 3. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодек-су

України : За станом законодавства та постанов Пленуму Верхов-ного Суду

України на 15 июля 1997 р. / Відповідальні редактори В.Ф.Бойко,

В.Р.Гончаренко. - До.: Юрінком інтер, 1997. - 624 із чотирьох. Кримінальний кодекс України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 /

Відп.ред. В.Ф.Бойко. - До . : Юрінком інтер, 1997. - 576 з п'ятьма. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси

України. У 3-х томах. Т.1. / Відп. ред. В.Ф.Бойко. - До.: Юрінком інтер, 1997. - 567 із шостої. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїю Кабінету міністрів України. - До., 1996. 7. Про забезпечення захисти осіб, которие беруть участь у кримінальному судочинстві: закон України від 23.12.1993 р. Законода- тельство України про боротьбу з злочинністю. - X.: 000 " » Одіссей «,

1999. - 256 с.

8. Про державну захисту працівників суду й правоохрани- тельньых органів. закон України від 23.12.1993 р. / Законода- тельство України про боротьбу з злочинністю. - X. : 000 « Одіссей «,

1999. - 256 с.

9. Про адвокатуру : закон України від 19.12.1992 р. / Законода- тельство України про боротьбу з злочинністю. - X. : 000 « Одіссей «,

1999. - 256 з десятьма. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України // Голос України. - 1999. - 26 червня.

И.Венская конвенція про дипломатичних відносинах від 18.04.1961 р. /

Міжнародне право в документах. - М., 1982. - 245 з. 12. Арсеньєв В.Д. Питання загальної теорії судові докази у радянському кримінальному процесі. - М.: Юрид. літ., 1984. - 180 с.

13. Картева Л. Докази на радянському кримінальному процесі. :

Учеб. Пособ. - Волгоград : ВСШ, 1988. - 68 с.

14. Михеїнко М.М., Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право :

Навч.посіб. для студентів юр.вузів та фах.- До. : Вентурі, 1997. - 352 с.

15. Михеїнко М.М., Нор В. Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес

України: Підручник, -2-ге вид., перероб. й доп. - До. : Либідь,

1999. - 536

16. Молдаван В.В., Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право :

України, ФРН, Франції, Англії, США : Навч.посіб. - До.: Юрінком інтер, 1999. - 400с.

17. Радянський уголовньый процес / Під ред. О.С. Кобликова.- м., 1972. -

534 із 18-ї. Радянський кримінальний процес : Підручник / Під ред. проф.

Д.С.Карева - М.:

Вьюшая школа, 1963. - 552 с.

19. Строгович М.С. Курс радянського кримінального процесу саме. У 2-х то-мах.

Т.2. Порядок Виробництва з кримінальних справ за радянським кримінально- процесуальному виробництву. - М.: Наука, 1970.

20.Тертышник В.М. Проблеми теорії та практики докази на досудових стадіях радянського кримінального процесу саме. - Суми, 1995.

. 160 с.

21.Тертышник В.М. Нетрадиційні кошти та форми збирання і ів- прямування доказів під час розслідування злочинів : Уч. по-соб.-

X.: ХИВД, 1994.-54с.

22.Тертышник В.М. Докази і доказів у радянському кримінальному процесі.: Фондова лекція. - Х . : ХИВД, 1992. - 80 с.

23.Тертышник В.М. Кримінальний процес : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. -

528 с.

24.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України : Нав- ч.посіб. - До.: Юрінком інтер, 1999 . - 576 с.

25.Уголовный процес / Під ред. М.А.Чельцова. - М.: Юрид. літ., 1969.

- 964 с.

26.Якович Ю.Л. Кримінальний процес України: Учеб. пособ. - Х.:

ХУВД , 1998. - 256 с.

Головна:Свiдок у кримiнальному судочинствi