Попит на гроші

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Попит на гроші


Люди не їдять гроші, смердоті не

вдягаються у золото й не зігріваються сріблом

(Фредерік Бастіа)

Теоретичні моделі попиту на гроші. Теорія попиту на гроші базується на «рівнянні обміну» І. Фішера, яку аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необходимых для обігу грошей (Md) й швидкістю їхнього обігу (V), із одного боці, та абсолютним рівнем цін (P) й реальним обсягом виробництва (y) із іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

MV = P * y, (1)

де M — кількість грошей, що знаходиться в обігу (пропозиція грошей);

P — рівень цін;

y — реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), чи реальний обсяг виробництва (Q);

V — швидкість обігу грошей.

Згідно цого рівняння, можна визначити грошову масу, Яка необхідна для розміщення та реалізації реального продукту:

Py

M = ---- (2)

V

Однак, грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (PY), оскільки швидкість обігу грошей складає декілка оборотів за рік.

M * V

Індекс цін: P = ---- (3)

y

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу.

Py M 1

Швидкість обігу грошей: V = ----, чи --- = --, (4,5) M Py V

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їхнього кількості (M), то висока (V) — зменшує потребу в грошах, в їхні додатковій емісії.

Якщо виходити із положення, що пропозиція грошей на ринку винна дорівнювати величині їхні попиту, то такому разі параметр (M) — можна замінити на параметр (Md) — величину попиту на гроші тобто кількість грошей, якої економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме вигляд:

P * y

Md = ----, (6)

V

яка свідчить про ті, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна (V) — швидкості обігу грошей.

Із формули наочно видно, що величина попиту на гроші залежить від таких трьох чинників:

— від абсолютного рівня цін, оскільки более високий рівень цін вимагає понад грошей, щоб купити необхідну кількість виробленої продукції;

— рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів ВВП винне потягнути за собою істотне зростання грошової пропозиції. Колі ж реальні доходи населення збільшуються, збільшується й кількість зроблених ним покупок. Таким чином зростає попит на гроші:

— від швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання швидкості обігу грошей винне викликати зростання не лише пропозиції грошей, а також й їхні попиту. Справді, зростання швидкості обігу грошей вказує на зниження попиту на гроші. Якщо індивідуми прагнутимуть тримати (від англійського to hold money) менше грошей, смердоті намагатимуться обміняти їхні на цінні товари, включаючи й іноземну валюту. Наслідком цого стані падіння обмінного курсу та зростання цін на товари та послуги.

PY

Формула Md = ---- потребує певних коментарів. (7)

V

У рівнянні використовується номінальна грошова маса (M1), що складається з банкнот, чекових вкладів до запитання, подорожних чеків (акредитивів).

Згідно із кількісною теорією швидкість обігу грошей винна бути стабільною (konstant). Однак на практиці спостерігається зовсім інша картина.

Одним з припущень цієї теорії є положення, що індивідуми потребують гроші виключно для здійснення трансакцій тобто купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані «трансакційні гроші», котрі не приносять доходу.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника як нагромадження, тезаврація грошей (M2 — M1). У формулі І. Фішера гроші функціонують лише як засіб обігу й платежу.

Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії відомий под назвою «кембріджського рівняння» чи теорії касових залишків. Згідно цієї теорії грошові кошти (касові залишки) поступають й знаходяться безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту — фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі «гроші, що знаходяться в господарстві» поділяються на дві частини: одна частка призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга — для заощадження про запас. Попит на гроші визначчається психологічними мотивами.

У варіанті касових залишків враховано уже такі основні функції грошей — засіб обігу платежу й засіб нагромадження.

Сучасні монетаристи відхиляють формування копійчаного попиту на основі таких мотивів: трансакційного, спекулятивного та мотивацію обережності. Нині викликає сумнів концепція Дж. Кейнса на гроші, як ліквідний актив, що забезпечує спекулятивне відхилення від втрати капіталу в останній момент низької норми позичкового відсотка. Напевно, процентна ставка усе-таки впливає на попит грошей, викликаний спекулятивним мотивлм, але й лише у наслідок того, що норма відсотка видає собі за альтернативну вартість заощадження грошей. І ще одне. Сучасна теорія попиту на гроші враховує наявність інфляції,

У зв¢язку із цим слід підкреслити, що попит на гроші як однією з форм багатства формується на основі «портфельного» підходу. Такий підхід є одним із можливих варіантів вибору між вигодою, що може отримати їхній власник від вартості грошей при «трансакційному» використанні (тобто у функції засобу обігу чи платежу) та грошей у функції нагромадження. Одна справа, коли йдеться про гроші як найбільш ліквідного ресурсу (M1), і інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (M2-M1). Так звані «трансакційні гроші» (М1) не приносять прибутку. Додаткові параметри (М2-М1) мають властивість до самозростання. Розмір приросту залежить від альтернативної ціни грошей — норми відсотка, що визначається поза сферою обігу. Для монетаристів, на думку П. Самуельсона, співвідношення між М1 й М2, темпи їхнього зростання, виступають головними складовими при аналізі сукупного попиту.

Тому глибшим за змістом вважається «кембріджське рівняння» копійчаного обігу:

М = до * PY (8)

Новим показником у цій формулі є коефіцієнт (до), чи як його ще називають — коефіцієнтом заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку (Py), якої індивідуми бажають тримати у вигляді грошей (касових залишків).

Як бачимо, у «кембріджському рівнянні» порівняно із «рівнянням обміну» відсутній показник (V), який характеризує швидкість обігу грошей. Його замінено на коефіцієнт (До), який за своїм характером дії й величині відповідає коефіцієнту (V). Його значення можна записати у вигляді 1/V. Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад, якщо Py = 500 млрд. Доларів, (До) — 1/5, то

М = 500: 5 = 100 млрд. доларів.

Виходить, що для реалізації ВВП при відповідному рівні цін, знадобиться грошова маса у п¢ять разів менша, ніж (Py).

Якщо порівняти обидві формули то значення (V і K) збігаються, але й показник (До) передбачає более обширну гамору чинників, котрі визначають попит на касові залишки.

Одним з чинників, що визначає величину касових залишків, є норма відсотка ®. Коефіцієнт (До) характеризує обернено пропорційну функцію норми відсотка: коли норма відсотка зростає, величина (До) зменшується, й навпаки. Існує і інша залежність: при зростанні норми відсотка (r) обіг грошей (V) прискорюється.

Якщо порівняти (V і K до r), то можна встановити, що зазначені показники взаємопов¢язані. Цей зв¢язок характеризується обернено пропорційною залежністю. У цьому випадку рівняння І. Фішера

1

K

1

V

1

К

тобто індентичне кембріджському рівнянню: Md = K * Py

Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку теорії касових залишків.

Що нового внесли сонетаристи в теорію касових залишків? Перш на — пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому (М) визначає (Р). На погляд монетаристів гроші нав¢язуються господарству, відбувається їхнього насильне розміщення (покриття державних видатків, замовлень) за рахунок продаж державних цінних паперів та додаткової емісії грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють «шоки й провали» в економіці.

При екзогенному збільшенні пропозиції грошей економічні агенти приходять до висновку, що частина портфеля активів, якої смердоті тримають у грошовій формі, є надмірною. У зв¢язку із цим можна передбачити, що прагнучи максималізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель «заміщення багатства» М. Фрідмана, де власник грошей, вирішуючи запитання про формування касових залишків, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства, до числа які належить й грошовий компонент (Md).

Теоретична модель ефекту заміщення багатства має такий вигляд:

Md

P

Md

P

rB irc — очікувана норма прибутку від касових залишків у формі грошових депозитів й цінних паперів;

Р — очікувана динаміка цін;

h — частка занятих у національному доході;

y — національний дохід у незмінних цінах.

Набір альтернативних касовим залишкам форм зберігання багатства порівняно із тім, що представлено формулою можна розширити.

Математичний вираз моделі попиту на гроші (касові залишки) у М. Фрідмена в кінцевому підсумку зводиться до конкретної функціональної залежності змінних:

Md = f (y, x), де (12)

f — функція змінних (y, x);

y — реальне ВВП, чи національний доход;

x — вищеназвані чинники разом взяті;

Md — попит на гроші в реальному обчисленні - номінальна грошова маса, утворена із урахуванням бажання економічних агентів тримати активи в грошовій формі, поділена на рівень цін.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой