Американские депозитні розписки і можливості їхнього випуск Російськими эмитентами

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Инвестиции


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ФИНАНСОВАЯ АКАДЕМІЯ ПРИ УРЯДІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ

Кафедра финансовго менеджменту і фінансів предприятий

РЕФЕРАТ

По теме

АМЕРИКАНСЬКІ ДЕПОЗИТНІ РОЗПИСКИ І МОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИПУСКУ РОССИЙСКИМИ

ЭМИТЕНТАМИ.

Студента групи ФМ4−1

############.

Начный руковолитель

Проф Подшиваленко Г. П.

Москва 1998

Введение … 3

1. Поняття «американської дипозитарной розписки» … 4

2. Переваги депозитарних розписок … 6

3. Механізм випуску АДР … 9

4. Типы проектів випуску ДР … 10

4.1. Неспонсируемые проекти АДР … 11

4.2. Спонсируемые проекти ДР … 12

5. Опыт застосування АДР російськими емітентами … 14

Заключение … 18

Литература … 20

Будь-яка іноземна компанія, що хоче продати свої цінні папери Сполучені Штати Америки, має обрати спосіб здійснення такого плану. Право США дозволяє іноземному емітенту: (1) випустити свої цінні паперу на Сполучені Штати у вигляді «американських акцій» («American shares») чи (2) брати участь у проекті американських депозитарних розписок. Цінні папери іноземного емітента, випущені у іншій формі, не допускаються до звернення на фондовий ринок США.

Випуск «американських акцій» — найскладніший і дорогий для іноземній компанії спосіб виходу ринок Сполучених Штатів. Такий емітент повинен перетворитися на повною мірою відповідати вимогам американського права до реєстрації емісії, розкриття інформації про компанії, і навіть до статутному капіталу і фінансової звітності. Перший спосіб часто використовується голландськими компаніями, чимало з яких воліють його випуску депозитарних расписок.

Проекти випуску депозитарних розписок відрізняють менші, проти першим варіантом, (а окремих випадках мінімальні) вимоги до звітності та державній реєстрації, і навіть щодо невисока ціна їх проведення. Причому у залежність від типу проекту, можлива торгівля цінними паперами у вигляді депозитарних розписок як на позабіржовому, але і біржовому ринку США. Практика застосування депозитарних розписок з кожним роком розширюється. Вони активно використовуються зарубіжними емітентами при злиттях, придбаннях одними компаніями інших, за зміни структури капіталів компаній, і навіть реструктуризації боргових зобов’язань государств

Ряд російських компаній вже успішно провів випуск АДР США. Частина проектів ще завершено. Багато емітенти планують проведення в майбутньому. Головною проблемою потенційними учасниками проектів ДР є виправдатись нібито відсутністю вітчизняної юридичної й економічної літературі інформації про депозитарних розписках і продажу російських цінних паперів у вигляді їх выпуска

Мета цієї роботи — визначити саме поняття американської депозитарної розписки, процедури випуску звернення, реєстрацію ЗМІ й обліку АДР. Діяльність також особливу увагу приділяють проблемам російського законодавства, викликають проблеми під час випуску ДР, які мають цінних паперів російських компаній, і навіть наводиться аналіз поточної практики випуску АДР російськими эмитентами.

1. ПОНЯТТЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ ДИПОЗИТАРНОЙ РАСПИСКИ.

Під депозитарної розпискою право США розуміє «випущений американським депозитарієм сертифікат, підтверджує право власності на певну кількість депозитарних акцій (американських депозитарних акцій чи глобальних депозитарних акцій), які, своєю чергою, представляють право власності на певну кількість цінних паперів іноземного приватного емітента». Та ж сама американська депозитарна розписка може підтверджувати права на п’ятдесят американських депозитарних акцій, які, своєю чергою, представляють право власності на п’ятсот акцій іноземного приватного емітента. У цьому прикладі однією депозитарну акцію доводиться десять іноземних акций.

Насправді для позначення американської депозитарної розписки і американської депозитарної акції використовується термін «американська депозитарна розписка» (текстом «ДР» чи «АДР»). У цьому роботі термін «американські депозитарні розписки», залежно від цього, йде чи промову про депозитарних розписках чи про депозитарних акціях, подтверждаемых таким «сертифікатом», означатиме або перші, або другі. Тоді терміном «депозитарна розписка» позначають його як «американські депозитарні розписки» («american depositary receipt»), і «глобальні депозитарні розписки» («global depositary receipt»). Різниця з-поміж них у тому, що АДР продаються лише з біржовому і позабіржовому ринках США, а глобальні ДР можуть продаватися поза Сполучених Штатів. Прикладом глобальних депозитарних розписок є британські «American Master Global Depositary Receipt» і «European Master Global Depositary Receipt».

Трактування депозитарної розписки у юридичних документах США — не було однозначним. Теорія і практика права цінних паперів США багато в чому відрізняється від він у країнах континентальної системи. Американське право, як і законодавство більшості країн Європи, відносить до цінних паперів акцію, облігацію, чек, вексель та інші аналогічні документи. Своєрідність у тому, що у Сполучені Штати цінними паперами також вважаються права на природні ресурси, інвестиційні контракти, опціони і т. буд. Тобто інститути, які континентальне право до таких не относит.

За визначенням, яке у Законах США «Про цінні папери» і «Про обміні цінними бумагами"[1], під цінної папером («security») визнається, «якщо інше годі було з контексту закона»:

«…будь-яка боргова розписка, акція, включаючи акції, куплені корпорацією, їх эмитировавшей („treasury stock“), облігація, борговий зобов’язання, доказ заборгованості, сертифікат, підтверджує частку або у будь-якому договорі, пов’язаному с-разделом прибутку, забезпечувальний сертифікат про трасті, оборотний пай, інвестиційний контракт, сертифікат цінних паперів в депозиті, порційний неподілений інтерес не в нафті, газі чи інших правах на мінеральні ресурси, будь-який опціон продаж цінних паперів, угоду з попередньої премією, опціон чи декларація про будь-яку цінний папір („security“), сертифікат про депозиті або група чи категорія цінних паперів (включаючи будь-який матеріальний інтерес), або будь-які опціони продаж, будь-які операції з попередньої премією, опціони, чи права національному фондову біржу, пов’язані з іноземною валютою, або, загалом, будь-який інтерес чи інструмент, традиційно відомий, як цінний папір, і навіть будь-яке документарное підтвердження частки чи участі, тимчасовий чи постійний сертифікат, чек чи гарантія прав на підписку чи купівлю кожного з перечисленного».

Наведене визначення, як і перелік видів цінних паперів, даний у статті 143 першій його частині Цивільного Кодексу Російської Федерації, це не дає замкнутого списку видів цінних паперів. Можливість визнання цінними паперами «будь-якого інтересу чи інституту, традиційно відомий як цінні папери», розглядається правом Сполучених Штатів як «дозвіл Конгресом США суднах чи Комісії доповнювати перечень».

Закони США, на відміну російських, не містять детальних визначень цінних паперів і його видів. У рішенні в справі Reves vs. Ernst & Yoopg федеральний Верховний Суд зазначив з цього приводу, що «Конгрес свідомо не створив все які вміщали визначень, бо хотів надавати федеральну судову захист в кожному випадку шахрайства і зловживань над ринком цінних паперів» (залишаючи таке за штатами). У рішенні Верховного Судна США у справі Marine Bank[2] сказано, що федеральна представницька влада «свідомо визначила цінний папір (intentionally defined „security“) загалом», оскільки «…хотіла, щоб це поняття могло вмістити у собі практично будь-який вид інвестицій („investment“), що може бути продано, як має майнову цінність». Узагальнюючи судову практику, можна дійти невтішного висновку у тому, що суди США визнають цінними паперами «будь-який інструмент, який (а) продається пасивним інвесторам, які є експертами у сфері підприємницької діяльності, і (б) розглядається сторонами договору чи громадськістю як цінний папір, чи, (в) що стосується інвестиційними контрактами, забезпечує повернення інвестицій у залежність від прибутку предприятия».

Раніше вважалося, які отримують американські депозитарні розписки і американські депозитарні акції є цінними паперами. З 1983 року Комісія провела розмежування з-поміж них. Вона ухвалила, що депозитарна розписка, на відміну представленої нею депозитарної акції, перестав бути цінної папером. За визначенням Комісії, «…американська депозитарна розписка — це сертифікат („physical certificate“), підтверджує декларація про американські депозитарні акції (як і сертифікат акції підтверджує права на акцію), тоді як американська депозитарна акція — це цінний папір, що становить право власності („ownership interest“) на депоновані іноземні цінних паперів (також як акція представляє декларація про частина майна корпорації)». Також Комісія визнає цінними паперами представлені американськими депозитарними акціями цінних паперів іноземного емітента. Як наслідок, депозитарні акції та цінних паперів іноземного емітента реєструються Комиссией.

Американські депозитарні акції з своїй — природі нагадують російські безготівково випущені цінних паперів. Під ними російське право розуміє «форму випуску цінних паперів, коли всі цінних паперів даного випуску поміщаються для зберігання депозитарій або в реєстротримача, а права по цінних паперів позначаються на вигляді запис у обліковій регістрі депозитарію чи в реєстраційному журналі peестродержателя».

2. ПЕРЕВАГИ ДЕПОЗИТАРНИХ РАСПИСОК.

Програми ДР дозволять эмитентам:

(1) залучити іноземний капітал на вирішення стратегічних завдань, завдань, які компаниями;

(2) залежно від конструкції проекту мати змогу продати свої цінних паперів у США, а й у фондових ринках інших країнах («global offering»), включаючи, якщо тип проекту це дозволяє, допуск до листингу на фондових біржах таких держав чи котирування цінних паперів на їх позабіржовому рынке;

(3) залежно від типу проекту, отримати возможность:

— лістингу своїх цінних паперів на нью-йоркською Фондовій Біржі (the New York Stock Exchange (NYSE)), Американської Фондовій Біржі (American Stock Exchange (AMEX)) і інших фондових біржах США, в Автоматичною Системі Котирования Національної Асоціації Дилерів Цінних Паперів (the National Association of Securities Dealers, Inc. «p.s Automated Quotation System (NASDAQ));

— включити свої цінні папери Дисплейную службу Національної Асоціації Дилерів Цінних Паперів (Over-the-Counter (OTC) і Bulletin Board Display Service of the National Association of Securities Dealers, Inc.) чи «рожеві сторінки» (the «pink sheets») Національного Бюро Котирования Комерційного Клірингового дому (Commerce Clearing House «p.s National Quotation Bureau, Inc.);

(4) якщо емітент планує своєї продукції над ринком Сполучених Штатів або на іншому ринку, відбувається продаж його ДР, — збільшити інтерес до товарам компанії за рубежом;

(5) підняти ціну своїх цінних паперів російському фондовому рынке[3].

Збільшення ціни цінних паперів на внутрішньому ринкові із випуском ДР |№№ |компанія |дата |відсоток |підвищення ціни на | | | |випуску ДР|акций |ринку (з | | | | |розміщених |1 січня до 16 | | | | |в ДР |серпня 1996 р)* | |1 |АТ «Мосенерго» |9/95 |23% |246% | |2 |АТ «ЛУКойл» |12/95 |18% |109% | |3 |АТ «Северскии |2/96 |14% |132% | | |трубний завод» | | | | |4 |АТ |3/96 |15% |37% | | |"Черногорнефть"| | | | |5 |АТ «Татнафта» |6/96 |0,1%. |150% | |6 |АТ «Торговий |6/96 |8% |153% | | |будинок «ГУМ» | | | |

Угоди інвесторів з депозитарними розписками «відбуваються у відповідність до правом США, гаразд, аналогічному торгівлі американськими цінними паперами». Це простіше й вигідніше як продавця, так покупця, і вимагає тривалої і складної реєстрації поза Сполучених Штатів. Тоді як у законодавству країни емітента, щоб передати права на іноземну цінний папір на пред’явника («securities in a bearer form») над формі ДР за угодою, інвестор зобов’язаний: перевести сертифікат чи інше свідчення своїх прав на цінний папір у країну емітента і зареєструвати там таку передачу прав. Цю процедуру, по-перше, забирає багато часу. По-друге, у країнах за такі угоди відразу після їх реєстрації чи досяжна стягується податку операції із цінними паперами, що невигідно для інвесторів. По-третє, операції з зазначеними цінними паперами, зазвичай, здійснюються у валюті країни емітента, що часто незручно для інвесторів. По-четверте, «іноземне право часто накладає інші обтяження на інвесторів», що ускладнює вчинення сделок.

Операції з депозитарними розписками на американському фондовий ринок здійснюються у доларах США, що зумовлює відсутності ризиків фінансування під час розрахунків. А сам розрахунок і клірінг відбувається у звичної для американського інвестора формі - протягом трьох банківських дней.

Можливість отримання дивідендів та управління підприємством. По іноземним цінних паперів у вигляді депозитарних розписок американський інвестор отримує дивіденди (чи відсотки) через депозитарію у доларах США. Також, якщо інвестор володіє які голосують цінними паперами, він бере участь у зборах акціонерів, не залишаючи Сполучених Штатів, голосуючи письмово. Отримавши результатів голосування від усіх власників ДР, депозитарій посилає їх у країну эмитента.

Зазвичай, у разі придбання іноземної цінних паперів, не що у проекті ДР, щоб одержати дивідендів за нею американський інвестор повинна сама дізнатися дату виплати і спрямувати у уповноважений іноземним емітентом орган сертифікати цінних паперів щоб одержати дивідендів. Використання права управління компанією шляхом голосування зборах акціонерів часто також утруднено для інвестора. Він зіштовхується з такими трудностями:

— оголошення виплати дивідендів друкується у пресі країни емітента мовою країни емітента, тому інвестор може одержати такий інформації в время;

— дивіденди виплачуються у валюті країни емітента, яку американський інвестор згодом, зазвичай, обмінює на долари США, що з певними потерями;

— вимога уявити документи, що підтверджують права на цінні папери при виплаті дивідендів країни емітента, також пов’язане з незручностями і додатковими расходами.

Одержати інформацію виплати дивідендів і зборах акціонерів, включаючи їх чи повістку, — не проблема для великих компаній, володіють значними пакетами іноземних цінних паперів. Але «ще скромних по своїх можливостей» потенційних інвесторів ці проблеми (особливо питання сплати дивідендів) часто є перешкодою до купівлі таких цінних бумаг.

Відповідно до законодавством США, депозитарій регулярно отримує інформацію про емітента. Частина такий інформації він посилає власникам ДР, а частина представляє їм ознайомлення у своїй офісі. Як наслідок, власники ДР досить обізнані з діяльності емітента і діють «наосліп», продаючи і купуючи ДР. Серед інших переваг депозитарних розписок виділяють: 1) відсутність інвестор обов’язок сплачувати іноземному фінансовому інституту за їх зберігання, 2) підвищення ліквідності цінних паперів, представлених депозитарними розписками, 3) зниження оподаткування. Депозитарій допомагає інвесторам підготувати і надіслати податкові органи країни емітента документацію зниження оподаткування дивідендів по обопільних умов США про уникнення подвійного налогообложения.

3. МЕХАНІЗМ ВИПУСКУ АДР

ДР випускаються американським комерційним банком-депозитарієм («Depository») під цінних паперів іноземного (для Сполучених Штатів) емітента. Останні зазвичай депонуються в банке-корреспонденте депозитарію («хранителе» чи «custodian»), розташованого країни емітента. Банк- депозитарій чи діє у відповідність до депозитним договором (угодою), сторонами якого, зазвичай, є депозитарій, емітент і всі особи, у те чи інший час що є власниками чи власниками- выгодоприобретателями депозитарних розписок. Хранитель здійснює свої функції виходячи з договору з депозитарієм («Custodian Operating Letter For American Depositary Receipts»). Власник Д Р може у час обміняти їх у депоновані цінних паперів іноземного емітента. Також, нову порцію цінних паперів іноземного емітента то, можливо депонирована для випуску додаткових депозитарних расписок.

Якщо тип проекту не обмежує звернення ДР, перехід права власності ними за угодою ввозяться книгах депозитарію («books of depository») гаразд, аналогічному для операцій із американськими цінними паперами. Депозитарні розписки зручні для інвесторів як з допомогою легкості укладання угод із нею. Вони також забезпечують одержання термін дивідендів та інших платежів до доларах США. Власники Д Р поінформовані про емітента й про його фінансове становище і може голосувати цінними паперами іноземній компанії, не залишаючи Сполучених Штатів. Також володіння ДР забезпечує для інвестора зниження податкового бремени.

Попри те що, що Комісія дозволяє депозитарію в проектах ДР бути трастової компанією («trust company»), нині майже всі проекти ДР здійснюються банками. За даними Томаса Сенфорда, 6 з них практично монопольно проводять таких програм. Це — Зе Бенк оф Нью-Йорк (The Bank of New York), Ситибэнк (Citibank), Джі. Пі. Морган (J. P. Morgan) (їхня частка в 1995 року доводилося 95% проектів ДР), Бэнкерс Траст (Bankers Trust), Чейз Манхэттэн (Chase Manhattan) і Мерії Мидпэнд Бенк (Marine Midland Bank). Останній замінив у цьому бізнесі Морган Стенлі (Morgan Stanley). Найбільшими депозитаріями є Зе Бенк оф Нью-Йорк і Ситибэнк. З січня 1994 року у 31 грудня 1994 року у першому було проведено 56,2% (105) нових спонсорованих проектів, 29,4% (55) доводилося на Ситибэнк.

При виборі банку депозитарію щодо проекту ДР мали бути зацікавленими оцінені его:

— операційні можливості (наявність і культурний рівень коштів за забезпечення трансфертів акцій (ведення реєстру власників ДР), своєчасність проведення емісії/ погашення депозитарних расписок);

— адміністративні можливості (загальний досвід роботи, досвід реалізації/ обслуговування програми, звітність, враховувати інтереси клиентов);

— якість надання послуг (запропоновані і висуваються додаткові услуги).

Крім переліченого, важливим облік можливостей конфлікту інтересів, наприклад, у разі, коли брокери, дилери чи андеррайтеры, що у проекті, є аффиллированными особами депозитарію. Право США забороняє депозитарію в проектах бути одночасно андеррайтером і самому, без підключення брокерів чи дилерів, торгувати ДР.

У програмах ДР депозитарій одночасно (1) виконує депозитарні функції, (2) є власником реєстру і трансфертным агентом, і навіть (3) администратором-распорядителем проекта.

Його депозитарні функції включають випуск депозитарних розписок проти поставки які забезпечують цінних паперів емітента, повернення разблокированных які забезпечують цінних паперів російський цей ринок після погашення розписок і сприяння упорядкованим роботі ринку з допомогою механізму предразблокировки.

Російські право не трактує функції депозитарію також широко як американське. Воно обмежує їх «депозитарної діяльністю», під якої розуміється «надання послуг із зберігання сертифікатів цінних паперів і/або обліку і переходу прав на цінних паперів». Взаємини депозитарію і клієнта (депонента) за російським праву будуються відповідно до депозитним договорі" (договором рахунки депо). Такий рахунок ведеться депозитаріїв (домицилиатом рахунки депо). З цього рахунки депозитарий;

— винагороду за угодою з депонентом:

— реєструє операції з цінними бумагами;

— здійснює клірінг цінних бумаг;

— передає сертифікати цінних паперів за дорученням депонентів третім лицам;

— отримує доходи клієнтів по цінних паперів і переводить їх у рахунки депо кожного їх. У проектах АДР з права США полягають як договір про відкриття (аналог російського договору рахунку депо), і депозитна соглашение.

Як трансферний агент і власник реєстру, депозитарій обробляє трансферти депозитарних розписок і проводить реєстр їх зареєстрованих власників. Також депозитарій в проектах ДР обробляє виплати дивідендів, виступає як довіреної обличчя і відповідає на запити акционеров.

Будучи администратором-распорядителем проекту, депозитарій: у розробці структури програми, сприяє реалізації прав акціонерів, бере участь у забезпеченні дотримання нормативних вимог до проекту, і навіть звітує за хід реалізації программы.

4. ТИПЫ ПРОЕКТІВ ВИПУСКУ ДР

Проекти випуску американських депозитарних розписок може бути спонсируемыми і неспонсируемыми («sponsored & unsponsored facilities»). Перші проводяться з ініціативи з участю іноземного емітента, тоді як другі цього вимагають. Перебуваючи цілому «однаковими за своєю природою, вони значно відрізняються одна від друга:

— за можливостями торгівлі на біржовому і позабіржовому ринках США;

— стосовно прав та обов’язків емітента, депозитарію і інвесторів, котрі купили такі розписки"; а также

— за вимогами до регистрации.

4.1. Неспонсируемые проекти АДР

Неспонсируемые проекти проводяться американським депозитарієм у трьох випадках. По-перше, що він, вивчивши кон’юнктуру ринку, сам дійшов висновку про прибутковості продажу інвесторам цінних паперів іноземного емітента у вигляді АДР. По-друге, коли власник великого пакета цінних паперів іноземного емітенту або американський брокер, що чекає прибуток за цього проекту, доручають йому випустити депозитарні розписки. По-третє, по домовленості із іноземним емітентом, бажаючим після проведення неспонсируемого проекту провести спонсорування в одного ж депозитарію. На практиці останній випадок самий распространенный.

«З метою захисту ринку» Комісія ухвалила, що «якщо є спонсорування проект ДР, то один депозитарій неспроможна продублювати його з тими самими цінними паперами іноземного приватного емітента». Це допускається Комісією щодо неспонсируемых. проектів АДР. Інші депозитарії «можуть випускати неспонсируемые АДР, не запитуючи згоди емітента і першого депозитарію. Таким дублюючим депозитарним розпискам присвоюється номер, ідентичний вперше випущеної АДР. Їх вважають взаємозамінними і продаються незалежно від приналежність до конкретному) депозитарию».

Коли спонсорування проект слід за неспонсируемым, депозитарій останнього повинен такий проект завершити. Це потрібно путец безплатного обміну неспонсируемых АДР на спонсируемые. Обмін сопровожается переходом депонованих цінних паперів іноземного емітента вже з проекту на інший. Також відбувається переклад даних власників ДР у реєстрах і книгах.

Однією з головних чорт неспонсируемых проектів є можливість участі у них кількох депозитариев.

Навіть щодо коли неспонсируемый проект проходить за домовленості з емітентом, останній перестав бути стороною угоди депозитарію і инвесторов[4], текст якого наводиться з кожної неспонсируемой депозитарної розписці. Зазвичай, у тому договорі не закріплені обов’язки депозитария:

— надавати інвесторам матеріали про голосування цінними паперами іноземного эмитента;

— посилати результати їх голосування іноземної ком-пании; а также

— поширювати у тому числі інформацію про емітента. Зазвичай власники неспонсируемых АДР сплачують усі витрати на про ведення проекту, включаючи оплату конвертації дивідендів. Що стосується зі спонсируемыми проектами, іноземний емітент, зазвичай, платить депозитарію над його послуги, включаючи оплату «кишенькових витрат) (про «out-of-pocket expenses») (наприклад, плату за почто шиї витрати депозитарію тощо. п.). Ставки за такі послуги обумовлюються в «аркуші ціни» («fee letter»), подписываемом сторонами.

Перед початком неспонсируемого проекту випуску АДР американський депозитарій звертається до іноземного емітенту по одержання «листи про відсутності заперечень» («non-objection letter») з його проведення. Що стосується відмови емітента підписати такий лист, депозитарій, зазвичай, не здійснює неспонсируемый проект. Були прецеденти, коли депозитарії все ж продовжували проведення неспонсируемых проектів. Комісія у разі відмовлялася від своїх регистрации.

Реєстрація американських депозитарних акцій Закону 1933 року здійснюється за Форму Ф-6 (Form F-6). Цінні папери іноземного емітента звільняються й від реєстрації по Поділу 12(g) Закону 1934 року з використанням Правила 12g3−2(b).

Операції з неспонсируемыми розписками на вторинному ринку здійснюються через Дисплейную службу Національної Асоціації Дилерів Цінних Паперів і шляхом включення АДР в «рожеві сторінки». Неспонсируемые АДР неможливо знайти використовуватимуться міжнародного розміщення цінних паперів іноземного емітента у вигляді депозитарних расписок

4.2. Спонсируемые проекти ДР

Існує п’ять типів проектів спонсорованих депозитарних розписок. Два їх проводяться з метою підвищення кількості акціонерів без емісії нових цінних паперів (проекти Першого і Другого Рівня) («Level I & Level II DRs»). Три інших йдуть на збільшення капіталу компанії. У кожному з усіх іноземний емітент випускає нові цінних паперів (проекти Третього Рівня) («Level III Drs»). Виняток становлять проекти з Правилу 144 А

Спонсируемые програми кожного рівня відрізняються одна від друга по ступеня: залучення у них емітента і розкриття їм інформації себе. У наведеній таблиці 1 докладання 1 в узагальненому вигляді показаний порядок реєстрації спонсорованих ДР і звітності емітента по законам 1933 і 1934 годов.

Спонсируемые проекти Д Р Першого Рівня. Цей тип проекті на сьогодні є популярним серед емітентів. Це пояснюється, по-перше, «його дешевизною порівняно з іншими», й у- других, «найменшими вимогами з розкриття інформації эмитентом»

З цих самих причин спонсируемые проекти Д Р Першого Рівня наприкінці 80- x 90-х років стали найпоширенішими у світі. Багато емітенти починають із цих програм, як перейти більш складний уровень.

Першим кроком компанії по дорозі проведення проекту ДР першого рівня є реєстрація проекту з Закону 1933 року у Форму Ф-6. Також у Комісію передається лист із додатками, у якому емітент просить звільнити його від реєстрацію ЗМІ й звітності Закону 11 934 року у відповідність до Правилом 12g3−2(b) (дивитися таблицу).

Депозитарій і емітент підписують депозитна угоду, як вправило, після отримання такого звільнення та державній реєстрації проекту Д Р Закону 1933 року у Форму Ф-6. Як ця Форма реєструється Комісією (і визнається дійсною («effective»)), депозитарій отримує право випустити депозитарні розписки під депозит цінних паперів іноземного емітента, куплених на вторинному рынке.

Спонсируемые (листинговые) Д Р Другого Рівня. Депозитарні розписки цього входять у лістинг в одній чи навіть кількох американських фондових біржах чи систему NASDAQ98.

Для реєстрації проекту з Закону 1933 року використовується Форма Ф-6. У на відміну від Д Р Першого Рівня, реєстрація Закону 1934 року іде за рахунок Форму 20-Ф. Ця Форма вимагає надання докладної фінансової інформацію про емітента. Частина таких даних має відповідати Американським загальноприйнятим принципам фінансової отчетности.

Спонсируемые Д Р Третього Рівня. Іноземний емітент з метою збільшення капіталу компанії може провести:

(A) приватне розміщення ДР по Правилу 144 А пропозицією цінних паперів кваліфікованим інституціональним покупцям («qualified institutional buyers» чи «QIBs»). Щоб «кваліфікованим інституціональним покупцем», юридична особа має володіти (чи «інвестувати з необхідної обачністю») цінними паперами у сумі в $ 100 миллионов. ;

(Б) публічне розміщення ДР;

(B) міжнародне/ глобальне пропозицію ДР з приватним чи публічним пропозицією знову випущених цінних паперів в США.

Публічно що міститимуться депозитарні розписки можна листингу на нью-йоркською Фондовій Біржі (NYSE), Американської Фондовій Біржі (АМЕХ) і інших біржах цінних паперів США. Допусти моїх звернення на Автоматичною Системі Котирования Національної Асоціації Дилерів Цінних Паперів (NASDAQ). Операції з такими депозитарними розписками також відбуваються через Дисплейную службу Національної Асоціації Дилерів Цінних Паперів (ОТС Bulletin Board) чи «рожеві сторінки» (the «pink sheets») Националаного Бюро Котирования Комерційного Клірингового дому. Публічно що міститимуться ДР є «необмеженими цінними паперами («unrestricted securitities»), оскільки коло власників не окреслено конкретної групою инвесторов.

На відміну від публічно розміщуваних, звернення приватно розміщуваних ДР на вторинному ринку обмежується системою ПOPTAЛ (PORTAL), де операції з ними проводять кваліфіковані інституціональні покупці. Приватно що міститимуться спонсируемые Д Р Третього Рівня є «обмеженими цінними паперами» («restricted securities»). Вони можуть бути об'єктом вільної купівлі- продажу Сполучені Штати протягом трьох багатьох років після емісії. Право США забороняє робити відкриті (публічні) пропозиції такі папери, подавати заявки чи проводити їхню рекламу. Виняток становлять приватні розміщення цінних паперів над формі ДР, які пропонують «акредитованим інвесторам» («accredited investors»), не описувані у цій работе.

У програмах Д Р Третього Рівня, як і за іншими спонсорованих проектах, депозитна угода укладається після їх реєстрації Комісією. Публічне пропозицію реєструється Комісією по Закону-1933 року з використанням докладних Форм Ф-1, Ф-2 чи ф-3. Реєстрація Закону 1934 року проходить за Формам 20-Ф чи 8-А які з відповідністю фінансової звітності емітента U.S. GAAP і Інструкції P. S — X. Звітність емітента по Закону 1934 року вимагає щорічного файлирования в Комісії Форми 20-Ф з додатком бухгалтерської звітності, також періодично необхідно уявлення Комісії Форми 6-К.

Приватне пропозицію звільнено реєстрації Закону 1933 року. Правило 12g3−2(b) використовується емітентом для звільнення з реєстрацію ЗМІ й від надати інформацію і звітності Закону 1934 року. Фінансова звітність в проектах приватного розміщення може відповідати вимогам U. P. S. GAAP. Як наслідок, завдяки зниженим вимогам до надання інформації, проекти ДР по Правилу 144А мають дедалі більшої популярності в России.

1995 року найбільшим залученням капіталу через приватно- що міститимуться АДР було видання депозитарних розписок вдатися до акцій компанії Кореа Мобіл телеком (Korea Mobile Telecom) у сумі $ 150.

5. ОПЫТ ЗАСТОСУВАННЯ АДР РОСІЙСЬКИМИ ЭМИТЕНТАМИ.

Іноземні інвестиції потрібні російської економіці як країни повітря. Без них неможливо відновити промисловість, налагодити виробництво, вирішити фінансові та соціальні проблеми. Але закордонні інвестори зволікають вкладати свої гроші на російську экономику.

У разі, коли залучення іноземного капіталу утруднено, багато російські компанії шукають способи виходу міжнародні фондові ринки для продажу своїх цінних паперів. Так було в 1995 — початку 1996 років російські емітенти почали продаж своїх цінних паперів іноземних інвесторів шляхом випуску депозитарних розписок за рубежом.

На початок 1996 року у проектах випуску ДР, що є в різних етапах розвитку, брало участь 15 російських компаній. У тому числі 3 комерційних банку — Інкомбанк, АвтоВАЗбанк, банк «Менатепу», та дванадцяти деяких підприємств — АТ «Мосенерго», НК «ЛУКойл», РАТ «ЄЕС Росії», АТ «Черногорнефтъ», АТ «Ростелеком», АТ «Юганскнефтегаз», АТ «Пурнефтегаз», АТ «Торговельний Дім «ГУМ», АТ «Сіверський трубний завод», АТ «Татнефть"[5], АТ «Зв'язокінвест» і РАТ «Газпром».

Через війну реалізації проектів ДР «компанія АТ „Мосенерго“ (див таблицю 1 докладання 2) розмістила ДР у сумі 22,5 мільйона доларів серед кваліфікованих інституціональних покупців. Усього дітей було розміщено 75 мільйонів акцій, складових 3% акціонерного капіталу компанії». «ЛУКойл», в своє чергу, «рахунок коштів, отриманих від продажу облігацій зміг повністю погасити своєї заборгованості до бюджету у розмірі трильйона рублів, а які залишилися ресурсами поповнити його оборотні кошти компании"[6]. Нині закордонні інвестори вже отримали власність забезпечені облігаціями акції АТ «ЛУКойл», передані з державного пакета цінних паперів. Обидві компанії, крім залучення значних інвестицій, також зміцнили свої позиції внутрішньому фондовому рынке.

На ринку цінних паперів інтерес до депозитарним розпискам виявляє і Міністерство фінансів РФ. Так, при участииинвестиционного банку Саломон бразерс (Salomon Brothers) і Зе Бенк оф Нью-Йорк (The Bank of New York) випустили глобальні де-позитарные розписки на валютні облігації Мінфіну. У найближчому майбутньому, поруч із випуском єврооблігацій («eurobonds»), можливо використання депозитарних розписок при реструктуризації зовнішнього боргу России[7].

Однак із настільки вражаючими результатами є серйозні проблеми, пов’язані з проектами ДР в России.

Однією з головних проблем є російське законодавство про реєстраторах цінних паперів. На думку інвесторів, недостатні передбачені вітчизняним законодавством гарантії зловживанням при фіксації даних про власників цінних паперів реєстраторами. Незадовільна здійснення поруч реєстраторів своїх можливостей викликає в Комісії США по цінних паперів і фондовим биржам.

Для усунення загрози неправильної фіксації відомостей реєстраторами, практично, зазвичай, використовується договірний спосіб регулювання. У депозитна угоду включаються норми, відповідно до якими російський емітент зобов’язується робити всі необхідні дії для забезпечення достовірність й повноти всієї необхідної інформації, котра міститься в реєстрі акцій, що ведеться російським реєстратором цінних паперів. На прохання депозитарію чи державного зберігача емітент забезпечує їм іти їх агентам (номінальним власникам) необмежений доступом до реєстру для перевірки кількості зареєстрованих депонованих цінних паперів. На російського емітента покладається обов’язок надавати на прохання перелічених компаній копії виписок із реєстру акцій, належним чином завірені реєстратором, і навіть гарантувати перереєстрацію права власності на депоновані цінні папери реєстрі у зв’язку з будь-яким депонуванням чи вилученням депонованих цінних бумаг.

Російська компанія зобов’язана забезпечити в найкоротші терміни повідомлення вказаних у договорі осіб про першій-ліпшій нагоді, коли реєстратор: а) виключає ім'я (найменування) акціонера з акцій або іншим суб'єктам чином змінює обсяг його прав на цінні папери цей власник стверджує, що це реєстратора неправомірно, б) втрачає здатність істотно дотримуватися чи робить дії, що вказують те що, що не дотримуватися які стосуються нього становища депозитного угоди, в) відмовляється перереєструвати акції компанії з ім'ям будь-якого покупця цей покупець (чи відповідний продавець) стверджує, що таку відмову є незаконними, р) є власником акцій компанії відрізняється від своє ім'я чи буд) допустив істотне порушення які стосуються нього положень депозитного угоди, і в розумні терміни не усунув его.

За договором емітент несе всю повноту відповідальності за будь-які дії, скоєні (або факти бездіяльності, допущені) російським реєстратором цінних паперів. Нерідко він відпо-відає відсутність надати депоновані цінні папери за нераспределение депозитарієм стосовно них будь-яких коштів і розбазарювання майна. Важливою гарантією від власних помилок в реєстрі є закріплення в депозитному договорі пріоритету дисконтних документів депозитарію і зберігача над які є в регистратора.

2) Інша проблема — це російські хранителі цінних паперів (custodians), які, зазвичай, не відповідають вимогам законодавства США щодо продажу Д Р Американським Фондам.

3) Третя проблема — суперечливість російського законодавства надають у відношенні ставки податку продаж і придбання ДР, і навіть на дивіденди й інші виплати за цінних паперів. Оподаткування дивідендів згідно зі ст. 10 Договору ПРО між Російською Федерацією та Сполучені Штати Америки про уникнення подвійного оподаткування нафтопереробки і запобігання ухиленням від оподаткування оподаткуванні з доходів і капітал від 17 червня 1992 року відбувається у Росії з ставці 10%.

Попри відсутність таких «рекомендацій» у договорі, з прийняттям Державній податковій службою Інструкції № 34 від 16 червня 1995 року, потрібно сплата до російського бюджету повної суми податків із наступним поверненням різниці за договором про уникнення подвійного оподаткування. Через те, що процедура повернення засобів вкрай невдала, і навіть може викликати значні затримки, закордонні інвестори поставлено у несприятливі условия.

4) Велику складність під час проведення окремих типів проектів ДР викликає невідповідність російської фінансової звітності U. P. S. GAAP.

5) Вітчизняне законодавство про валютне регулювання і валютному контролі, загалом, дозволяє проведення проектів ДР. Проте, його нинішній стан викликає проблеми практично. Спірним залишається, наприклад, питання про купівлю депозитарних розписок російськими інвесторами. Купуючи Д Р і цінний папір їй подану, такий інвестор робить «валютну операцію, пов’язану з рухом капіталу», і підпадає під дію Закону Р Ф від 9 жовтня 1992 року «Про валютне регулювання і валютному контролі». У відповідність до п. 2 ст. 6 цього закону, порядок операцій встановлює Центральний Банк Росії. Його недотримання веде до відповідальності, аж до «стягнення у дохід держави всього отриманого за угодами», порушують закон. Чинний порядок потребує отримання дозволу (ліцензії) ЦБ РФ на здійснення таких портфельних інвестицій. Питання угоди з ДР загалом, у питаннях процедури купівлі зазначених цінних паперів вітчизняними інвесторами зокрема, вимагає, на думку автора, спеціальної регламентації Банком Росії. Ліцензування операцій, або видача ЦБ РФ врегулювання кожну угоду з ДР, згубно позначиться долі проектів випуску депозитарних розписок у России.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ.

Будь-яка іноземна компанія, що хоче продати свої цінні папери Сполучені Штати Америки проти неї брати участь у проекті американських депозитарних розписок. Випуск американських депозитарних розписок — основний прижився російських цінних паперів США, державах Західної Європи та Азії. Одночасно — це перспективна можливість залучення іноземних інвестицій у країни. Американські депозитарні розписки випускаються банком-депозитарієм Сполучених Штатів. Кожна з них представляє право власності однією чи кілька вітчизняних цінних паперів, що у російському банку-зберігачі. Продаючи депоэитарные розписки закордонних інвесторів міжнародною фондовому ринку, вітчизняна компанія одночасно продає свої цінних паперів, представлені ними. Дешевизна проведення проектів випуску американських депозитарних розписок, легкість укладання угод із нею, спроби з зниження податкового навантаження, і навіть інші переваги роблять їх вигідним вкладенням коштів як російських емітентів, так іноземних інвесторів. Багато вітчизняні компанії успішно завершили випуск депозитарних розписок. У тому числі АТ «ЛУКойл», «Мосенерго», «Інкомбанк» і інші російські компанії та комерційних банків. У найближчому майбутньому, поруч із випуском єврооблігацій, можливо використання депозитарних розписок при реструктуризації зовнішнього боргу Росії. Міністерство фінансів РФ вже випустило депозитарні розписки під свої валютні облигации.

Проекти випуску депозитарних розписок відрізняють менші, проти випуском акцій, (а окремих випадках мінімальні) вимоги до звітності та державній реєстрації, і навіть щодо невисока ціна їх проведення. У цьому залежно від типу проекту, можлива торгівля цінними паперами у вигляді депозитарних розписок як на позабіржовому, а й у біржовому ринку США. Практика застосування депозитарних розписок з кожним роком розширюється. Вони активно використовуються зарубіжними емітентами при злиттях, придбаннях одними компаніями інших, за зміни структури капіталів компаній, і навіть для реструктуризації боргових зобов’язань государств

Російські компаній вже успішно випробували випуск АДР США. Частина проектів ще завершено. Головною проблемою потенційними учасниками проектів ДР є у вітчизняної юридичної й економічної літературі інформації про депозитарних розписках і продажу російських цінних паперів у вигляді їх выпуска

Вибухнув нині фінансову кризу вдарив як по всієї державної системі, а й торкнувся підприємства, успішно здійснюють зовнішні позики зокрема і ринку американських депозитарних розписок. Падіння рубля, нестабільне становище у економіці знизили довіру іноземних інвесторів до російських ринків, і навіть до російським цінних паперів на світовому ринку. Усе є бар'єром, які обмежують випуск американських депозитарних розписок міжнародною ринку. Практика показала, що російські американські депозитарні розписки є з високодохідних інструментів над ринком цінних паперів США, тож цілком обгрунтовано можна заявити, що тепер після подолання кризи багато російських підприємства скористаються цієї схемою залучення коштів зарубіжних инвесторов.

Ратников К.Ю. Американські депозитарні розписки як засіб виходу російських компаній на міжнародний фондовий ринок. — М.: Стаут 1996. ----------------------- [1] Розділ 2(1) Закону 1933 р. і Розділ 3 (а) (10) Закону 1934 р. Рішенням Верховного Судна США у справі Reves vs. Ernst & Young (494 U. P. S. 56, 61 n. 1 (1990)) обидва визначення визнані ідентичними одна одній. Що Міститься в Законах «Про інвестиційних компаніях» і «Про інвестиційних консультантах» визначення цінних паперів практично збігаються з даним до закону США «Про цінні папери», переклад якого наводиться у цій роботі. [2] Marine Bank (455, U. P. S. AT 559). Обмовка «якщо інше годі було з контексту закону» також широко трактувалася у судовій практиці по конкретних видів цінних паперів. [3] Як додаткового плюси проектів ДР, Джозеф Веллі зазначає тенденцію до зростання попиту цінних паперів емітента, котрий випустив депозитарні розписки, в іноземних і «місцевих інвесторів» (local investors) на фондовий ринок країни емітента. Насправді часто значно збільшує ціну такі папери (Joseph Velli, American Depositary Receipts: An Overview, Fordham International Law Journal, No 17, 1994, з. 42) [4] Зобов’язання емітента провести спонсорування проект то, можливо закріплено в различ ных документах, аналогічних попередньому договору в російському праві (стаття 421 ДК РФ (частини першої)), включаючи «договору про надання послуг» («service contract») Дивитися статтю Thomas D. Sanford «Depositary Receipts», The Bank of New York publication, з. 3. [5] Перелік компанії, які проводять проекти ДР, опубліковано у статті Галини Печилиной «Татарські нафтовики зайнялися експортом своїх акцій», «Комерсант- DAILY», 21 де-1 кабря 1995 р., із першого, 9.0 проекті випуску АДР Інкомбанком дивитися статтю Ірини Ясиной «Інкомбанк розгортає програму випуску американських депозитарних розписок», «Фінансові новини», 18 червня 1996 р. [6] Дані, цитовані у тому абзаці, взяті з Матеріалів конференції по питанням депозитарних расписок, с. 50−51. [7] Ігор Тросников, Надія Попова «Salomon & Мінфін Brothers», «Коммерсант-WEEKLY», 9 квітня 1996 р., з. 46 — 48.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой