Кибернетика - наука ХХ века

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Кибернетика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат концепцією сучасного природознавства на тему:

«Кібернетика — наука ХХ века»

Сучасне покоління є свідком стрімкого розвитку науку й техніки. Останні років людство минуло шлях від найпростіших парових машин до потужних атомних електростанцій, опанувало надзвуковими швидкостями польоту, поставив перед собою на службу енергію річок, створило величезні океанські кораблі і гігантські землерийні машини, які замінять працю десятків тисяч землекопів. Запуском першого штучного супутника Землі та польотом першої людини до космосу Україна проклала шлях до освоєння космічного простору. Проте незалежності до середини ХХ століття майже всі створювані людиною механізми призначалися до виконання хоча й різноманітних, але переважно виконавчих функцій. Їх конструкція передбачала завжди є або менш складне управління, здійснюване людиною, який має оцінювати зовнішню обстановку, зовнішні умови, стежити ходом одного чи іншого процесу відповідно управляти машинами, рухом транспорту, й т. буд. Область розумової діяльності, психіки, сфера логічних функцій людського мозку здавалися донедавна цілком недоступними механізації. Малюючи картини життя майбутнього суспільства, автори фантастичних розповідей та повістей часто представляли, що все роботу поза людини виконуватимуть машини, а роль людини зведеться лише до того, щоб, спостерігаючи над роботою цих машин, натискати на пульті відповідні кнопки, управляючі певними операціями. Однак сучасна рівень розвитку радіоелектроніки дозволяє ставити і вирішувати завдання створення нових пристроїв, які звільнили людини від виробничої необхідності ознайомитися з виробничим процесом і управляти ним, т. е. замінили б собою оператора, диспетчера. З’явився новий колектив машин — управляючі машини, що потенційно можуть виконувати найрізноманітніші і найчастіше дуже складний завдання управління виробничими процесами, рухом транспорту, й т. буд. Створення управляючих машин дозволяє вийти з автоматизації окремих верстатів і агрегатів до комплексної автоматизації конвеєрів, цехів, цілих заводів. Обчислювальна техніка використовується як керувати технологічними процесами і рішення численних трудомістких науково- теоретичних і конструкторських обчислювальних завдань, а й у сфері управління народним господарством, економіки та планирования.

1. Зародження кібернетики Існує велика кількість різних визначень поняття «кібернетика», проте вони зрештою зводяться до того що, що кібернетика — це наука, вивчає загальні закономірності будівлі складних системам управління та перебігу у яких процесів управління. Оскільки будь-які процеси управління пов’язані з прийняттям рішень з урахуванням одержуваної інформації, то кібернетику часто визначають ще як науку про законах отримання, зберігання, передачі й перетворення інформацією складних управляючих системах. Поява кібернетики як самостійного наукового напрями належать до 1948 р., коли американського вченого, професор математики Массачусетського технологічного інституту Норберт Вінер (1894 -1964гг.) опублікував книжку «Кібернетика, чи управління економіки й зв’язок в тварину і машині». У цій книзі Вінер узагальнив закономірності, які стосуються системам управління різної природи — біологічним, технічною освітою і соціальним. Питання управління у соціальних системах були докладно розглянуті їм у книзі «Кібернетика й суспільство», що у 1954 г.

Назва «кібернетика» походить від «кюбернетес», що спочатку означало «стерновий», «керманич», але стало означати і «правитель з людей». Так, давньогрецький філософ Платон в своїх творах одних випадках називає кібернетикою мистецтво управління кораблем чи колісницею, а інших — мистецтво правити людьми. Примітно, що римлянами слово «кюбернетес» було перетворено на «губернатор».

Відомий французький учений-фізик А. М. Ампер (1775−1836 рр.) у своїй роботі «Досвід про філософію наук, чи Аналітичне виклад природною класифікації всіх людських знань», перша частину якого вийшла 1834 р., назвав кібернетикою науку про поточному управлінні державою (народом), що допомагає уряду вирішувати стаючи проти нього конкретні завдання з урахуванням різноманітних обставин у світі спільної справи принести країні світ образу і процвітання. Проте невдовзі термін «кібернетика» забули як і зазначалося раніше, відроджений в 1948 р. Вінером як назви науки про управління технічними, біологічними і соціальними системами.

1.1 Причини… Необхідність чи доцільність заміщення людини автоматом може визначатися одній з наступних причин. По-перше, функціонування об'єкта управління може характеризуватися такими великими швидкостями, що людина силою нейрофізіологічних обмежень швидкості своїх реакції неспроможна досить швидко в темпі функціонування об'єкта чи, як, у реальному масштабі часу здійснювати необхідні управляючі впливу. Дане обмеження стосується тій чи іншій мері, наприклад, до процесів управління літаками, космічними кораблями, ракетами, атомними і хімічними реакціями. По-друге, управляючий автомат виявляється необхідним, коли управління має здійснюватися у місцях, де присутність людини або неможливо, або пов’язані з великими труднощами й видатками (космічні апарати, інші планети, небезпечні й шкідливі виробничі приміщення), а телеуправління за тими або іншим суб'єктам причин недоцільно. По-третє, у низці виробничих процесів автоматичне управління може забезпечити вищі показники точності виготовлення виробів і поліпшення інших якісних показників. Нарешті, по-четверте, навіть у випадках, коли то вона може успішно управляти деяким виробничим процесом, застосування управляючих автоматів може дати значної економічної ефект з допомогою істотного зниження трудових затрат.

1.2 Розвиток кібернетики Становлення й успішне розвиток будь-якої наукової напрями пов’язані, з одного боку, з накопиченням достатньої кількості знань, з урахуванням яких може розвиватися дана наука, і, з іншого — до потреб суспільства на її розвитку. Тому невипадково, що міркування кібернетиці Платона і Ампера не отримали свого часу подальшого розвитку та був у сутності забуті. Досить солідна наукова база становлення кібернетики створювалася лише протягом XIX-XX століть, а технологічна база безпосередньо з розвитком електроніки у період останніх 50−60 років. Соціальна нагальна вимога розвитку кібернетики на сучасної щаблі у суспільному розвиткові визначається передусім бурхливим зростанням технологічного рівня виробництва, у результаті частка сумарних фізичних зусиль людини і тварин становить час менш 1% світового енергетичного балансу. Зниження даної величини зумовлено бурхливим зростанням енергоозброєності працівників фізичного праці, сопровождающимся і великим підвищенням його продуктивності. Разом з тим оскільки управління сучасної технікою вимагає дедалі більших витрат нервової енергії, а психофізичні можливості людини обмежені, то виявляється, що вони. У значною мірою обмежували повноцінне використання досягнень технічного прогресу. З іншого боку, в розвинених країн частка робітників розумової праці в відношенню всім працюючим наближається вже безпосередньо до 50%, причому подальше зростання став об'єктивним законом у суспільному розвиткові. А продуктивність розумової праці, де донедавна часу використовувалися лише примітивні технічні засоби підвищення його ефективності (арифмометри, конторські рахунки, логарифмічні лінійки, пишучі машинки), практично залишалася лише на рівні минулого века.

Якщо врахувати також безупинне зростання складності технологічних процесів, що характеризуються велику кількість різноманітних показників, стає ясним, що відсутність механізації інформаційних процесів гальмує розвиток науково-технічного прогресу. Перелічені чинники разом і зумовили швидке розвиток кібернетики і його технічної бази — кібернетичної техники

2.1 Роботи ученых

Розвиток кібернетики як науки було підготовлено численними роботами у сфері математики, механіки, автоматичного управління, обчислювальної техніки, фізіології вищої нервової діяльності. Основи теорії автоматичного регулювання і теорії стійкості систем регулювання були у працях видатного російського математика і механіка Івана Олексійовича Вышнеградского (1831−1895 рр.), який узагальнив досвід експлуатації розробив теорію й ефективні методи розрахунку автоматичних регуляторів парових машин. Загальні завдання стійкості руху, є фундаментом сучасної теорії автоматичного управління, було вирішено однією з найбільших математиків свого часу Олександром Михайловичем Ляпуновым (1857−1918 рр.), численні праці якого зіграли величезну роль розробці теоретичних питань технічної кібернетики. А роботи з теорії коливань, виконані колективом вчених, під керівництвом відомого радянського фізика й математика Олександра Олександровича Андронова (1901−1952 рр.), послужили підвалинами рішення згодом низки нелінійних завдань теорії автоматичного регулювання. А. А. Андронов увів у теорію автоматичного управління поняття й фізичні методи фазового простору, котрі зіграли значної ролі у вирішенні завдань оптимального управління. Дослідження процесів управління у живих організмах пов’язується колись лише від іменами великих російських фізіологів — Івана Михайловича Сєченова (1829−1905 рр.) та Івана Петровича Павлова (1849−1936 рр.). І. М. Сєченов ще у другій половині минулого століття заклав підвалини рефлекторної теорії й заявив про дуже сміливе для свого часу становище, що тоді про машинности мозку — скарб для фізіолога, докорінно суперечить панівною тоді доктрині про духовне начало людського мислення та психіки. Блискучі роботи І. П. Павлова збагатили фізіологію вищої нервової діяльності вченням про умовних рефлексах і формулюванням принципу зворотної афферентации, що є аналогом принципу зворотний зв’язок в теорії автоматичного регулювання. Праці І. П. Павлова стали основою і відправним пунктом для низки досліджень у сфері кібернетики, і біологічної кібернетики зокрема. Матеріальною базою реалізації управління з методів кібернетики є електронна обчислювальної техніки. У цьому «кібернетична ера» обчислювальної техніки характеризується появою машин з «внутрішнім програмуванням» і «пам'яттю», т. е. таких машин, які у на відміну від логарифмічною лінійки, арифмометрів і найпростіших клавішних машин можуть працювати автономно, без участі людини, по тому як людина розробив і увів у їх пам’ять програму рішення як завгодно складного завдання. Це дозволяє машині реалізувати швидкості обчислень, зумовлені їх організацією, елементами і схемами, без вичікування підказки «що далі робити» із боку людини-оператора, яка здатна виконувати окремі функції частіше одного-двох разів у секунду. Саме це дозволило досягти нині швидкодії ЕОМ, характеризується сотнями тисяч, мільйонами, а унікальних зразках — сотням мільйонів арифметичних операцій на секунду. До раннім і близьким прообразам сучасних цифрових ЕОМ належить «аналітична машина» англійського математика Чарльза Беббиджа (1792−1871 рр.). У першій половині ХІХ століття він розробив проект машини для автоматичного вирішення завдань, у якому геніально розв’язав проблему сучасні кібернетичних машин. Машина Беббиджа містила арифметичне пристрій («млин») і пам’ять для зберігання чисел («склад»), т. е. основні елементи сучасних ЕОМ. Вагомий внесок у розвиток кібернетики та обчислювальної техніки зроблено англійським математиком Аланом Тьюрингом (1912−1954 рр.). Видатний фахівець із теорії ймовірностей і математичної логіці, Тьюринг відомий як творець теорії універсальних автоматів і абстрактної схеми автомата, принципово придатного для реалізації будь-якого алгоритму. Цей автомат з безкінечною пам’яттю отримав поширення як «машина Тьюринга» (1936 р.). Після Другої світової війни Тьюринг розробив першу англійську ЕОМ, займався питаннями програмування і навчання машин, а останні роки життя — математичними питаннями біології. Виключне значення у розвиток кібернетики мали роботи американського вченого (угорця за національністю) Джона фон Неймана (1903−1957 рр.) — однієї з видатних і різнобічних учених нашого століття. Він вніс фундаментальний внесок у область теорії множин, функціонального аналізу, квантової механіки, статистичної фізики, математичної логіки теорії автоматів, обчислювальної техніки. Завдяки йому отримали розвиток нові театральні ідеї у сфері цих наукових напрямів. Д. фон Нейман у середині 40-х років розробив першу цифрову ЕОМ США. Він — творець нової математичної науки — теорії ігор, безпосередньо що з теоретичної кібернетикою. Ним розроблено шляху побудови як завгодно надійних систем з ненадійних елементів і доведено теорему про здібності досить складних автоматів до самовідтворення і до синтезу складніших автоматів. Найважливіші для кібернетики проблеми виміру кількості інформації розроблено американським інженером і математиком Клодом Шенноном, опублікували в 1948 р. класичний працю «Теорія передачі електричних сигналів за наявності перешкод» у якому закладено основні ідеї істотного розділу кібернетики — теорії інформації. Ряд ідей, знайшли свій відбиток у кібернетиці, пов’язаний з ім'ям радянського математика академіка А. М. Колмогорова. Перші о світі роботи у сфері лінійного програмування (1939 р.) належать академіку Л. У. Канторовичу. Слід зазначити i чужі праці А. А. Богданова (1873−1928 рр.) у цій області. Усім відома гостра критика, якої У. І. Ленін піддав А. А. Богданова над його плутані філософські побудови. Але Богданов був автором низки робіт з політичної економію газу й великий монографії «Загальна організаційна наука (тектологія)». Ця робота, опублікована вперше у 1912−1913 рр., та був видана вигляді тритомника в 1925—1929 рр., містить низку оригінальних ідей, предвосхищающих багато положень сучасної кибернетики.

Поява в 1948 р. роботи М. Вінера був представлений у країнах деякими журналістами як сенсація. Про кібернетиці, всупереч поширеній думці самого Вінера, писали як і справу нової універсальної науці, нібито здатної замінити філософію, яка пояснює процеси розвитку на природі та суспільстві. Усе це поруч із недостатньою поінформованістю вітчизняних філософів з першоджерелами в галузі теорії кібернетики призвело до необґрунтованого заперечення їх у нашій країні як самостійної науки.

Проте вже середині 1950-х років становище змінилося. У 1958 р. в російському перекладі виходить книжка М. Вінера, а 1959 р.- книга «Введення у кібернетику» англійського біолога У. Р. Эшби, яка написана ним в 1958 р. Ця, і навіть іншу роботу Эшби, зокрема її монографія «Конструкція мозку» (1952 р.) принесли вченому широке зізнання у області кібернетики, і біологічної кібернетики зокрема. Інтенсивне розвиток кібернетики нашій країні пов’язані з діяльністю таких великих учених, як академік А. І. Берг (1893−1979 рр.) — видатний учений, організатор та її беззмінний керівник Наукового ради з кібернетиці АН СРСР; академік У. М. Глушков (1923−1982 рр.) — математик і автор цих низки робіт з кібернетиці, теорії кінцевих автоматів, теоретичним і практичним проблемам автоматизованих системам управління; академік У. А. Котельников, який розробив низки найважливіших проблем теорії інформації; академік З. А. Лебедєв (1902−1974 рр.), під проводом якої було створено низку швидкодіючих ЕОМ; член-кореспондент АН СРСР А. А. Ляпунов (1911−1973 гг.)-талантливый математик, який зробив дуже багато поширення ідей кібернетики нашій країні; академік А. А. Харкевич (1904−1965 рр.) — видатний учений у сфері теорії інформації, і багатьох інших. Великий внесок у розвиток економічної кібернетики внесли академіки М. П. Федоренко й О. Р. Аганбегян. Перші роботи з сільськогосподарської кібернетиці виконані М. Є. Браславцем, Р. Р. Кравченка, І. Р. Поповим. Тому не випадково, що визнаючи конкретні досягнення окремих росіян і радянських у сфері кібернетики, деякі зарубіжні дослідники з права називають другий батьківщиною цієї науки Радянський Союз.

2.2 Предмет кібернетики її методи лікування й цели.

Кібернетика як наука про управління має очевидно об'єктом свого вивчення управляючі системи. Щоб у системі могли протікати процеси управління вона повинна переважно мати певною часткою складності. З з іншого боку, здійснення процесів управління у системі можна буде в тому разі, Якщо ця система змінюється, рухається, т. е. коли мова про динамічної системі. Тому можна уточнити, що об'єктом вивчення кібернетики є складні динамічні системи. До складним динамічним системам належить і живі організми (тварини рослини), та соціально- економічні комплекси (організовані групи людей, бригади, підрозділи, перед прийняття, галузі промисловості, держави), і технічні агрегати (потокові лінії, транспортні засоби, системи агрегатів). Проте, розглядаючи складні динамічні системи, кібернетика піднімає собі завдань усебічне вивчення ід функціонування. Хоча кібернетика і вивчає загальні закономірності управляючих систем, їх конкретні фізичні особливості перебувають поза полем її зору. Так, при дослідженні з позицій кібернетичної науки такою складною динамічної системи, як потужна електростанція, ми зосереджуємо уваги безпосередньо на питанні коефіцієнті її корисної дії, габаритів генераторів, фізичних процесах генерування енергії тощо. буд. Розглядаючи роботу складного електронного автомата, ми цікавимося, на основі яких елементів (електромеханічні реле, лампові чи транзисторні тригери, ферритовые сердечники, напівпровідникові інтегральні схеми) функціонують його арифметичні і логічні устрою, пам’ять та інших. Нас цікавить, які логічні функції виконують ці устрою, як вони беруть участь у процесах управління. Вивчаючи, нарешті, з кібернетичної погляду роботу деякого соціального колективу, ми не вникаємо в біофізичні і біохімічні процеси, що відбуваються всередині організму індивідуумів, їхнім виокремленням цей колектив. Вивченням всіх згаданих питань займаються механіка, електротехніка, фізика, хімія, біологія. Предмет кібернетики становлять ті боку функціонування систем, якими визначається перебіг у яких процесів управління, т. е. процесів збору, обробки, зберігання інформації та її спрямування цілей управління. Та коли ті чи інші приватні фізико-хімічні процеси починають істотно проводити процеси управління системою, кібернетика повинна мати в сферу свого дослідження, але з всебічного, саме з позицій їхнього впливу на процеси управління. Отже, предметом вивчення кібернетики є процеси управління у складних динамічних системах. Загальним методом пізнання, однаково застосовним до дослідження всіх явищ природи й життя, служить матеріалістична діалектика. Проте, крім общефилософского методу, у різноманітних галузях науки застосовують велику кількість спеціальних методів. Донедавна в біологічних і соціально-економічних науках сучасні математичні методи застосовувалися на досить обмежених масштабах. Лише десятиріччя відзначаються значним розширенням використання їх у цих галузях теорії ймовірностей і математичної статистики, математичної логіки й теорії алгоритмів, теорії множин і теорії графів, теорії ігор й дослідження операцій, кореляційного аналізу, математичного програмування та інших математичних методів. Теорія і практика кібернетики безпосередньо базуються на застосуванні математичних методів при описів і дослідженні систем і процесів управління, на побудові адекватних їм математичних моделей й розв’язанні цих моделей на швидкодіючих ЕОМ. Отже, однією з основних методів кібернетики є метод математичного моделювання систем і процесів управління. До основним методологічним принципам кібернетики ставився застосування системного і функціонального підходу в описах і дослідженні складних систем. Системний підхід з уявлень про певної цілісності системи виявляється у комплексному її вивченні з позицій системного аналізу, тобто. аналізу труднощів і об'єктів як сукупності взаємозалежних елементів. Функціональний аналіз має на меті виявлення вивчення функціональних наслідків тих чи інших явищ або негативних подій для досліджуваного об'єкта. Відповідно функціональний підхід передбачає облік результатів функціонального аналізу для дослідження і синтезі систем управління. Основна мета кібернетики як науки про управління — домагатися побудови з урахуванням вивчення структур і немає механізмів управління таких систем, такий організації виробництва їхньої роботи, такої взаємодії елементів всередині цих систем і такої взаємодії із зовнішнього середовищем, щоб результати функціонування цих систем були найкращими, тобто. наводили б найшвидше до заданої мети функціонування при мінімальних витратах тих чи інших ресурсів (сировини, енергії, людського праці, машинного часу пального й т. буд.). Усе це визначити коротко терміном «оптимізація». Отже, основна мета кібернетики є оптимізація систем управления.

2.2 Місце кібернетики у системі наук

Теоретична кібернетика, подібно математиці, є сутнісно абстрактної наукою. Її завдання — розробка наукового апарату і методів дослідження системам управління незалежно від своїх конкретної природи. У теоретичну кібернетику ввійшли набули подальшого розвитку такі розділи прикладної математики, як теорія інформації та теорія алгоритмів, теорія ігор, дослідження операцій та ін. Ряд проблем теоретичної кібернетики розроблений вже у надрах цього наукового напрями, саме: теорія логічних мереж, теорія автоматів, теорія формальних мов і культур граматик, теорія перетворювачів інформації та т. буд. Теоретична кібернетика входять також общеметодологические і філософські проблеми цієї науки. Залежно від типу системам управління, які вивчаються прикладної кібернетикою, останню поділяють на технічну, біологічну і соціальну кібернетику. Технічна кібернетика — наука про управління технічними системами. Технічну кібернетику вони часто й, мабуть, неправомірно ототожнюють з сучасної теорією автоматичного регулювання та управління. Ця теорія, звісно, служить важливою складовою технічної кібернетики, але остання водночас включає питання розробки та конструювання автоматів (зокрема сучасних ЕОМ і роботів), і навіть проблеми технічних засобів збору, передачі, збереження і перетворення інформації, пізнання образів тощо. буд. Біологічна кібернетика вивчає загальні закони зберігання, передачі й переробки інформацією біологічних системах. Біологічну кібернетику своєю чергою поділяють: на медичну кібернетику, що займається переважно моделюванням захворювань, і використанням цих моделей для діагностики, прогнозування і лікування; фізіологічну кібернетику, вивчаючу і моделюючу функції клітин та органів гаразд і патології; нейрокибернетику, у якій моделюються процеси переробки інформацією нервовій системі; психологічну кібернетику, моделюючу психіку на основі вивчення поведінки людини. Проміжним ланкою між біологічної та технічної кібернетикою є біоніка — наука про використанні моделей біологічних процесів і немає механізмів як прототипів для вдосконалення існують і створення нових технічних пристроїв. Соціальна кібернетика — наука, у якій використовуються методи і засоби кібернетики з метою дослідження та організації процесів управління у соціальних системах. Необхідно, проте, враховувати, що соціальна кібернетика, вивчає закономірності управління суспільством, у кількісному аспекті, може стати всеосяжної наукою про управління суспільством, характеризующимся значною мірою неформализуемыми явищами і процесами. У зв’язку з цим найбільші практичні успіхи у сучасних умовах можна досягти у результаті застосування кібернетики у сфері управління економікою, виробничої діяльністю як найважливішими основами розвитку суспільства. Серед соціальних підсистем саме економіка характеризується найрозвиненішої системою кількісних показників і співвідношень. Сферою економічної кібернетики є проблеми оптимізації управління народним господарством загалом, його окремими галузями, економічними районами, промисловими комплексами, підприємствами тощо. буд. Основним методу економічної кібернетики використовується економіко-математичне моделювання, що дозволяє уявити динаміку розвитку виробничо-економічних систем розробляти заходи для поліпшення їхнього структури та методи економічного прогнозування і управління. Основним напрямом й з найважливіших цілей економічної кібернетики нині стала розробка теорії побудови і функціонування автоматизованих системам управління (АСУ). Необхідність створення АСУ обумовлюється на високі темпи зростання виробництва, поглибленням його спеціалізації, розширенням кооперування підприємстві, істотним поліпшенням числа міжгосподарських зв’язків та його ускладненням. У ході розвитку цих процесів відбувається зниження ефективності традиційних методів управління виробництвом, виникає нагальна потреба залучення до допомогу керівнику кібернетичної техніки, т. е. створення системам управління «людина — машина» знайдені реальне собі втілення у вигляді АСУ. Особливості сільськогосподарського виробництва (територіальна рассредоточенность, велика тривалість виробничих циклів, сильне вплив випадкових факторів, і ін.) підвищують значення АСУ під управлінням им.

Кібернетика — узагальнювальна наука, досліджує біологічні, технічні і соціальні системи. Проте предметом її дослідження служать в повному обсязі питання структури та поведінки цих систем, лише такі, які пов’язані з процесами управління. Отже, будучи міждисциплінарної наукою, кібернетика не претендує в ролі наддисциплинарной науки. Якщо, наприклад, філософія оперує такими універсальними категоріями, як матерія, час, простір, то кібернетика має справу безпосередньо лише з розумінням інформації, що є властивістю певним чином організованою матерії. Отже, місце кібернетики у системі наук можна визначити так (мал. 1). Кібернетика охоплює все науки, але з повністю, а лише тією їх останній частині, що стосується сфері процесів управління, пов’язаних із цими науками і із студійованими ними системами. Філософія ж, пояснюючи ці закономірності, загальні всім наук, розглядає водночас і кібернетику як сферу дії загальфілософських законів діалектичного матеріалізму. Які ж самі основні філософські проблеми, які постали з появою та розвитком кібернетики як нового наукового напрями? Це насамперед питання природі й властивості інформації, як основний категорії кібернетики, питання діалектики структури та розвитку складних систем, їх ієрархії, залежності їх властивостей кількості елементів, взаємодії з зовні середовищем. Ряд методологічних і філософських питань виникає у через відкликання проблемами моделирования-о сутності, типах і властивості матеріальних й ідеальних моделей, їхню адекватність і межах застосування. З завданнями бионического моделювання і створення універсальних кібернетичних автоматів, роботів і штучного інтелекту пов’язана проблема про граничних можливостях таких систем і порівнянні можливостей переробки інформації кібернетичними автомобілями і людиною. Створення автоматизованих людино-машинних системам управління ставить філософські проблеми про роль людини у цих системах і характері своєрідного симбіозу чоловіки й машины.

Укладання. Підсумовуючи, ставити питання: яких висновків, які належать до інформатики- кібернетиці майбутньої України і її впливу наше життя, нас підводить? Як здається, ці висновки можна сформулювати у таких п’яти пунктах. Перше. Кібернетика, і потім синтетична информатика-кибернетика пройшла шлях становлення та розвитку, глибоко відмінний від шляхів «звичайних», «класичних» наук. Її ідеї, формальний апарат, і технічні рішення визрівали і Єгиптом розвивалися у межах різних наукових дисциплін, у кожному по- особливому; на певних етапах динаміки наукового знання з-поміж них перекидалися мости, які призводили до концептуально-методологическим синтезам. Ідеї управління та інформації - як й усе пов’язані з ними арсенал понять і методів — було порушено рівня загальнонаукових представлений.

Кібернетика стала першим комплексним науковим напрямом, спільність якого дуже велика, що наближає його до філософському баченню світу. Не дивно, що з ним «вирушив» системний підхід, глобальне моделювання, синергетика та інших так само широкі інтелектуальні і технологічні концепції. Звісно, інформаційно- кібернетичний підхід не підміняє ні методологію, ні гносеологию. Але він дуже важливий ще глибокої розробки низки істотних аспектів філософського мислення. Гадаю, що интегративно-синтетическая і генерализующе-обобщающая функція кибернетики-информатики зростатиме — тоді, як будуть множитися успіхи у обліку людського, виступає як і найважливіша компонента складних систем, як об'єкт дослідження. І тут наближаємося нашому наступному висновку. Друге. Гадаю, що найближчими десятиліттями в аналізованої нами сфері пройдуть під гаслом «Людина!». … Людина! Як багато… разом із тим як прикро мало ми знаємо про самих собі. Які таємниці, які стосуються процесам управління, переробки інформації, придбання та збільшення використання знань, які глибинні механізми, відповідальні людські почуття, переживання, волевиявлення, таяться у кожному з пас! головний мозок, дуже складна система нейродинамики, найтонші процеси фізіологічної регуляції, загадки інтуїції і надзвичайно лабіринти логіки думки, безодні нашого Я, куди ми які завжди можемо (чи сміємо!) чи хоч якось зазирнути, драма симпатий-антипатий в людських колективах, великі почуття кохання, і боргу, наші цінності й наші забобони, переваги й рішення — всього незвіданого не перелічити! Однак, це, з певних позицій, «підвідомча» кібернетиці і інформатики — не тільки їм, звісно, і їм у першу чергу, але й — вперше і не останню теж. Информатика-кибернетика прийдешнього, освоївши могутні кошти фізики та хімії - так, напевно, і біології - внесе свій, лише неї можливий, внесок у те, всі частіше називають тепер філософської антропологией.

Головним у цьому вкладі, очевидно, буде вироблення методів формалізації людських знань і информационно-кибернетическая їх реалізація — придбання, накопичення, поширення, пошук, використання. Третє. Слід очікувати докорінної зміни в усій системі методів досліджень, і розробок, у впровадженні їх результатів, в усій методології наукової і - практичної діяльності людей економіки та культурі. Насувається століття інформатики, чи — можливо, це невдалий вираз, а й сам його поява показово — епоха «комп'ютерної культури». Прояви цієї культури — як діалогу чоловіки й ЕОМ різних класів, у вигляді роботи користувачів з експертними системами і базами знань, в дедалі вищому використанні гнучких автоматизованих виробництв і робототехнічних систем, в дедалі більш широкому зверненні до потужним просторово розподіленим і навіть глобальним мереж комунікації, в експансії побутової і професійної інформатики — є вже зараз. Яким буде, цей століття інформатики? Не можемо цього передбачити: науково-технічний прогрес важко прогнозуємо. Але одне, гадаю, поза сумнівами. Это:

Четверте — неминучість певних зрушень на соціально- психологічної сфері. Фундаментальна обізнаність із інформаційної технікою породжує новий психологічний тип людину-творця, котрій комп’ютери майбутнього (напевно як і мало схожі на сучасні ЕОМ, як перші аероплани — на сучасні авіалайнери) будуть безпосереднім продовженням і знаряддям його руками і думки, продовженням таким сильним і такі тонким, що вони зможуть «посилювати як вербализуемое, а й невербализуемое («неявний») знання, як логіку, а й інтуїцію. Разом з технікою комунікації, про характер якої ми сьогодні можемо лише здогадуватися, це сприятиме новому, і сподіватися, більш людяній, довірчого стилю спілкування для людей, до такої продуктивності їх трудових зусиль, яку ми нині поспіль не можемо і мріяти. А про те — до колосальному збагаченню внутрішньої злагоди особистості, збагаченню, котрій техніка информатики-кибернетики представить і кошти, та палестинці час. П’яте і останнє, мабуть, найважливіше зауваження. Зміст його у цьому, що досягнення информационно-кибернетической науку й технології, подібно силі атома двулики: можуть бути як у користь, і на шкоду людям. Будемо сподіватися, що людська розум і добро, втілившись у реальні благі справи, восторжествують; боротимемося за втілення цієї надії! Запорука успіху тут мені вбачається у реалізації гасла нового мислення, органічно що з глибокими перетвореннями, набирающими силу у суспільстві, з усвідомленням пріоритету її загальнолюдських цінностей, з наростанням тенденції гуманізації буття на планеті. Кибернетика-информатика обов’язково внесуть свій — ще й чималий — внесок у зміцнення нового мислення — нового бачення мира.

Література 1. Кібернетика. Результати розвитку., М.: Наука, 1979. — (Серія «Кібернетика — необмежені можливості і можливі обмеження»). 2. Кібернетика. Сучасне стан., М.: Наука, 1980. — (Серия

«Кібернетика — необмежені можливості і можливі обмеження»). 3. Кібернетика. Перспективи розвитку., М.: Наука, 1981. — (Серия

«Кібернетика — необмежені можливості і можливі обмеження»). 4. Кібернетика: минуле майбутньої., М.: Наука, 1989. — (Серия

«Кібернетика — необмежені можливості і можливі обмеження»). 5. Крайзмер Л. П. Кібернетика. Учеб. Посібник для студ. с. -х. вузів по экон. спец. — М.: Агропромиздат, 1985.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой