Создание блоку Народне єдність і чи президентські вибори 1970 года

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Економіка


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Создание блоку Народне єдність

и чи президентські вибори 1970 года

Чилі напередодні революції було однієї з найбільш розвинених капіталістичні країн Латинської Америки.

Її економіка лежить у залежить від іноземного монополістичного капіталу. Вже к. 50-х рр. до Чилі виникли національні монополії. Через війну реформ, 40−60 — x рр до Чилі склався значний державно-капіталістичний сектор економіки, куди входили систему електропостачання, нафтовидобуток, мережу залізниць, автодоріг, державний банк, землі, апарат гос. контроля.

Чилійське суспільство, у переддень революції було высокодифференцированным, близько 70% населення жило у місті. Найбільш численним класом був пролетаріат. Наймані робочі становили більше 70% самодіяльного населення Чилі. Наймана праця був широко поширений й у сільській місцевості: початку 70-х р. приблизно 45% самодіяльного населення села становили сільськогосподарські робітники і службовці. Близько 400 тис. селян здійснювали господарства. Коли дивитися на комплексно соціальну структуру, вона виглядає так: 43% всього самодіяльного населення міській та сільськогосподарський пролетаріат, (33% і десяти% відповідно), близько тридцяти% - нові середні верстви і 23% - дрібна буржуазія (13% селянство і десяти% міська дрібна буржуазия)[1].

Середні верстви вирізнялися високою ступенем політичної активності і організованості. Вони повинні були об'єднують у потужні федерації, які мають вплив на громадське життя. Федерація робочих освіти, колегії лікарів, адвокатів, об'єднання інженерів і техніків, студентські союзи широко вже використали своє впливом геть уряд. Активно брала участь у боротьбі численна соціально-політична Федерація державних робітників і службовців (прибл. 200 тыс.)

Ще 50−60 рр. країни почався швидке піднесення революційного руху. Ліві партії створили Фронт Народного дії (ФРАП), який одержав підтримку масових організацій. Представники цієї партії висунули ідею про можливість мирного шляху революції, у тому числі можливість збройної боротьби. У 1 964 070 рр. при владі Чилі перебувала реформістська Христианско-Демократическая партія. Вона проводила політику соціально-економічного і політичного перетворення — намагаючись перехопити ініціативу у лівих сил. Почали аграрну реформу, спроба контролювати природні багатства, захоплені американськими монополіями. Розширено права профспілок. Реформи показали недостатність заходів, робочі вимагали поглиблення перетворень, які стали загрожувати існуванню буржуазного ладу. Уряд здійснила спробу силою придушити виступи, отже втратила підтримку мас, котрі почали об'єднуватися під гаслами лівих сил.

Така гостріша ситуація передувала створенню блоку Народне Єдність. Організаційно блок Народне єдність почав оформлятися останніми місяцями 1969 года.

7 жовтня 1969 року соціалістичні і комуністичних партій направили радикалам, соц-демократам, АПИ і МАПУ пропозиції «з організації сильного і широкого руху соціального звільнення», навіщо відзначали необхідність «вироблення спільної програми, визначення однаковою поведінки щодо народного уряду та вивчення можливостей висування єдиного кандидати президенты».

Через 2 дні по тому було створено Координаційну комітет Народне Єдність, цим було покладено початок створення блоку лівих сил.

Координаційний комітет утворив у жовтні 1969 року комісію з вироблення програми уряду Народного единства.

17 грудня 1969 року партії і рух НЕ схвалили основну програму уряду НЕ.

У конкурсній програмі уряду НЕ говорилося, що його завданням є «боротьба проти монополій, панування імперіалістів, поміщицької олігархії і почав будівництва соціалізму в Чили».

Отже програма передбачала глибокі соціальні й економічні преобразования.

Головні напрями економічної политики:

1). Націоналізація іноземних монополий

2). Забезпечення швидких темпи зростання экономики

3). Забезпечення стабільності національної валюты

4). Забезпечення виробництва товарів народного потребления

5). Збільшення обсягів продажів і розширення экспорта

6). Використання нових ринків сбыта

Програма також намечала:

1). Націоналізацію видобутку міді, залізної руди і др. полезных копалин, захоплених іноземними монополиями.

2). Націоналізацію приватних банків, великих промислових і видача торговельних предприятий

3). Створення економіки домінуючого сектора

У Основний програмі розроблено визначення 3-х секторів в экономике.

1. Сектор державної власності: гос. предприятий, великі націоналізовані об'єкти з видобутку з корисними копалинами, банки і системи страхування, зовнішня торгівля і др.

2. Змішаних сектор: підприємства державного і приватного капитала

3. Приватний сектор: приватні підприємства промисловості, сільського господарства і розширення сфери обслуживания.

Аграрная политика, викладена у програмі НЕ була на закріплення темпів проведення аграрній реформі з допомогою використання всіх занедбаних або недостатньо використовуваних земельних латифундий.

Введение на экспроприируемых землях кооперативної форми собственности.

Програма передбачала поіпшення життя трудящих шляхом забезпечення повної зайнятості, встановлення зарплатні на відповідність до прожитковим минимумом.

У розділі международной политики народного уряду говорилося, що мета міжнародної політики — «твердження повної політичної та економічної незалежності Чили».

Через війну переговорів між керівниками партій та рухів, 26 грудня 1969 року було підписано Пакт Н Е.

Метою підписання цього політичного документа була «нову концепцію керівництва країною, що здійснюватиме народне уряд, ми доможемося його создания».

Пакт викладав норми управління країною в часи уряду НЕ.

Координаційний комітет НЕ прийняв також документ «Угоду проведення і стилі виборчої кампанії». У ньому йшлося про намір лівих сил вести виборчу кампанію з урахуванням головного становища програми: «У період виборчої кампанії слід розширити ідеологічне і практичне виступ проти уряду Х-Д, проти імперіалістів і правих сил» — вказувалося в соглашении.

Також у угоді утримувалося рішення лівих сил у тому, що напередодні керівництво виборчої кампанії візьмуть до рук партії, руху, і сили, що входять до НЕ.

Було створено керівництво і приділено багато уваги комітетам НЕ, які д.б. створюватися на території страны.

У світлі останніх числах грудня 1969 р. керівниками НЕ підписали іще одна документ, текст якого було опубліковано. Як уже повідомив чилійський журналіст Э. Лабарка Годдард, у ньому містилася домовленість у тому, що хоч би хто призначили кандидатом у Президенти, в посланнях подяки, що він пошле кожної партії чи руху НЕ, міститиме такі цели:

1. Приєднання кандидата до Основний програмі уряду НЕ і до Угоди про проведенні і стилі передвиборної кампании.

2. Підтвердження зобов’язань у тому, що у уряді представлені всі організації, що входять до Координаційний комітет НЕ

3. Готовність призначити міністрів відповідно до наступним нормам пропорциональности:

3-х міністрів радикалів

2-х з інших группировок

3-х міністрів социалистов

2-х від МАПУ

1-го від будь-якої партии.

3-х міністрів коммунистов

Після підписання цих документів НЕ належало розв’язати питання єдиного кандидата. Попри те що, що у НЕ існувала домовленість у тому, що єдиного кандидата д.б. визначено остаточно 1969 року, до початку 1970 року ця питання ще було вирішене. На той час у НЕ було п’ять кандидатур.

Соц. партия — висунула своїм кандидатом у Президенти 62-летнего сенатора, однієї з засновників партії, лікаря з професії - С. Альенде. На той час як кандидат у Президенти лівих сил 3 разу зазнав поразки під час виборів (1952, 1958, 1964 рр). 29 серпня 1969 року ЦК Соціалістичної партії Чилі меншістю голосів (13 утрималося, 12 — за) схвалив кандидатуру С. Альенде.

Ком. партия — назвала своїм кандидатом Пабло Неруду, усесвітньо відомого поета, лауреати Нобелівської премії і Ленінської премии.

МАПУ — висунула своїм кандидатом у Президенти Жака Чончоля. себе він говорив, що він «не політик, а технічний работник».

Радикальная партия — своєму 14 з'їзді червні 1969 року назвала кандидатом у Президенти Альберто Бальтра Кортеса, відомого до Чилі вченого, професора політекономії, автора книжок з проблемам економіки та политики.

А також п’ятий кандидат у Президенти — сенатор Рафаель Таруд, підтриманий соц-демократической партії. Р. Таруд, по походженню араб, мав вплив серед торговців і промисловців арабського происхождения.

Процес висування єдиного кандидата від у Президенти від блоку НЕ закінчився 22 січня 1970 року, коли час переговорів між керівниками лівих сил цим кандидатом проголосили С. Альенде.

На противагу кандидату лівих сил ХДП висунула кандидатом колишнього сенатора і посла Чилі зі США можуть Радомиро Томича, а праві - кандидатуру колишній президент Хорхе Алессандри, представника великого бизнеса.

Виборча кампанія була короткою, всього 7 місяців, але він характеризувалася жорстокої боротьбою. Йшли страйки трудящих. Була проведення перша загальна селянська страйк у якій брали участь близько 200 тисяч крестьян.

Уряд створило рухливу групу карабінерів подолання народних виступів. У великих містах України діяли ударні групи, створені урядом, які під час виборчої кампанії часто застосовували зброю проти представників лівих сил.

Прибічники Х. Алессандри розгорнули антикомуністичну кампанию

НЕ зі свого боку, у період кампанії у Чилі створили 14. 800 комітетів, діючих на підприємствах, у селі, установах, университетах.

У цьому вся період активізувалися ультраліві організації. Основою з було ліве революційне рух (СВІТ), до якої увійшли виключені чи які з ком. партии і соц. партии. Члени МИРа спростовували можливість перемоги під час виборів і пропагували шлях збройної боротьби як єдиний можливий. У період виборчої кампанії «мировцы» проводили «експропріації», нападали на банки, гнали літаки і т.п.

Ком. партия активно виступала пробач МИРа і це зірвалася завоювати значного впливу на маси.

Передвиборна кампанія закінчилася мітингами, організованими прибічниками 3-х кандидатів. Мітинг НЕ було проведено ввечері 1 вересня 1970 року у Сантьяго. Це був грандіозний мітинг, який проводився у Чили.

4 вересня 1970 року у голосуванні взяли участь 3. 539. 747 чилійців старше 21 року. Того ж день став відомий, що відносне більшість чорногорських виборців проголосувало за С. Альенде.

Виступаючи мітингу сам С. Альенде сказав: «Я тільки людина, як і всі, з властивою мені слабкостями й недоліками. Мені доводилося у минулому терпіти поразки, я сприймаю перемогу які з свідомістю значення, перемогу, яка є мого особистого перемогою. … Вона здобуто народом, котрий із мною 4 листопада ввійде у президентський палац» «ла Монада».

Перемога була важкою, але набагато важче було закріплення досягнутого успіху й модульна побудова нового общества.

З до виборів до офіційного вступу Президента на посаду залишалося майже 2 місяці. Цим вирішили скористатися праві сили — великі підприємці стали звільняти робочих, банки перестали надаватимуть кредитів, сталося вбивство Шнейдера (головком армії Чилі). Почала виступи профашистська організація «Патриа і либерта» (держава і свобода).

У зв’язку з тим, що кандидат недоотримав більшості голосів Національний конгрес мав висловитися за С. Альенде чи Алессандри.

Альенде — 1. 070. 334

Алессандри — 1. 031. 159

Томич — 821. 801

Керівництво ХДП заявив про свою підтримку Альєнде на пленарного сесії конгресу з вимогою попереднього схвалення поправки до Конституції, яка встановила б «статус конституційних гарантій», які забезпечують «збереження демократичного режима».

У ній С. Альенде, який було ухвалено НЕ, виражалося згоду за пунктами, висунутим ХДП. Але відхилив вимоги, завдання яких була обмежити Президента прав головнокомандувача збройних сил, і навіть його повноваження з питань призначення военачальников.

24 жовтня 1970 року — на пленарного сесії Конгресу було затверджено обрання нового Президента та 3. 11. 1970 року С. Альенде приніс присягу як президент Чили.

Після перемоги С. Альенде сформував новий уряд з предствителей політичних партій, які входять у Народне единство.

Выводы:

1. Перемога Н Е й освіту народного уряду на чолі із Президентом С. Альенде стало досягненням антиімперіалістичних сил Чили.

2. Вперше демократичним силам конституційним мирним шляхом вдалося домогтися перемоги й створити своє правительство.

3. Результатом політичних змагань, що розгорнулася У вересні-жовтні 1970 року був великий зрушення розставити класових сил: замість 3-х борються політичних таборів, існували у вересні, до листопада утворилося 2 табору — широкий союз демократичних зусиль і антиімперіалістичних сил, що включав Народне єдність і ослаблений, роз'єднаний табір реакции.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ

1. Корольов Ю. Н. Чилійська революція: ж проблеми і дискусії. М., 1983

2. Корольов Ю. Н., Кудачкин М. Ф. Латинська Америка: революції сучасності. М., Политиздат, 1986

3. Кудачкин М. Ф. Боротьба за єдність й вирвав перемогу лівих сил. М., Думка, 1973

4. Кудачкин М. Ф., Борисов А. В., Ткаченко В. Г. Чилійська революція:

опыт і значення. М., Политиздат, 1977

5. Корольов Ю. Н. Чилі: проблеми єдності демократичних і антиімперіалістичних сил. М., 1973, с. 52−79


[1] Корольов Ю. Н. Чилі: проблеми єдності демократичних і антиімперіалістичних сил. М., 1973, с. 52−79

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою