Подходы до економічного районування Украины

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономическая география


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

I. Вступ
Створення незалежної української держави супроводжується помітними змінами в галузевій структурі виробництва й розміщення продуктивних сил, розселенні населення й розвитку міст, в переорієнтації колишніх загальносоюзних зв’зків на внутрі- й міжреспубліканські. На руїнах колишнього СРСР почали формуватися територіально-виробничі комплекси багатьох держав, у тому числі й територіально-виробничі комплекс України. Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових й прикладних проблем, серед які одне із центральних місць займає проблема вдосконалення адміністративно-територіального улаштую та економічного районування. Самим поширеним одну годину є розмежування України на дев? ять економічних районів (Картосхема № 1).

1. Проблема регіоналізації.
Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає насамперед у зв’язку із необхідністю звільнитися від нашарування старих ланок територіального управліня, підвищити його ефективність. Слід зважати тих, що адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України уже давно вже не переглядувались й в ряді випадків створюють певні труднощі для територіального прогнозування й дійового управління на регіональному рівні.
Формування адміністративно-територіального улаштую та економічного районування — динамічний процес, який на сучасній територї України й на прилеглих до неї українських етнічних землях почався за часів Київської та Галицької Русі.
Встановим, що ж таке економічний район й економічне районування взагалі.
Економічний район — це економічно цілісна частина територї країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація й комплексність господарства.
Економічне районування — це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що вклалися історично чи формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу роботи. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Загальноекономічне районування України показане у Схемі № 1.

2. Схеми економічного районування України.
Існує багато схем регіоналізації України. Наприклад, ще у ХІХ століття Михайло Драгманов, а 1926 році Степан Рудницький поділили Україну на Правобережжя, Лівоббережжя та Южну частину. Тут регіоналізація був проведена на основі історіко-географічного принципу.
Напередодні першої світової війни на територї України, Яка надлежала до Ро-сійської імперії, було б 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська й Таврійстка.
Згідно з законом «Про далі вдосконалення управління промисловістю й будівництвом в УРСР», прийнятим сесією Верховної Заради Української РСР 31 травня 1957 року, у республиці було б створено 11 економічних адміністративних районів у складі: Сталинського (Сталинська обл.), Луганського (Луганська обл.), Дніпропетровського (Дніпропетровська обл.), Запорізького (Запорізька обл.), Київського (Київська, Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ), Харківська (Харківська, Полтавська й Сумська обл.), Херсонського (Херсонська, Кримська, Миколаївська обл. й м. Севастополь), Львівського (Львівска, Волинська, Рівненська, Тернопольська обл.), Станіславського (Станіславська, Дрогобитська, Закарпатська, Черніговська). На вушко 1961 року у республиці існувало 14 економічних адміністративних районів.
У наступні рокта мережа внутрішніх економічних районів уточнювалася.

3. Сучасне економічне районування.
Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах колишнього Союзу. На основі цого поділу (Донецько-Приднепровський, Південно-Західний, Південний) складали п? ятирічні плани, котрі малі другорядне значення й використовувалися численними міністерствами й відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ роботи, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів, формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Значний внесок у розробку нової сітки економічних районів України зробили в останні рокта укра-їнські економіко-географи, зокрема Ф. Д. Заставний й В.А. Поповкін. Так Заставний у книзі «Географія України» (1990) виділив дев? ять мезорайонів, що входять у склад трьох макрорайонів, котрі названі: Східний, Західний й Південний. Автор вважає, що в межах України доцільно облишити стару сітку макрорайонів, але й ним проведена велика робота по уточненню між мезорайонів. В.А. Поповкін у роботі «Регіонально-цілісний підхід в економіці"(1993), обгрунтував поділ України на п? ять макрорайонів й десять мезорайонів. Наукова концепція враховує природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови й фактори, що так чи інакше впливають на формування регіональних утворень. Він ставити за мітку обгрунтувати таку сітку макро- й мезорайонів, котра був б потрібна для регулювання основних економічних пропорцій, вдосконалення та прогностичних цілей. (Таблиця № 1)
Останнім годиною із оригінальною думкою про регіоналізацію виступив О.І. Шаблій. Він виділив на територї України шість соціально-економічних районів. Його райони тісно пов? язані із містами-мільйонерами, спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції роботи тощо. Він виділив такі соціальноекономічні райони, як Західний, Центрально-Східний, Південно-Східний та Східний, Автономна Республіка Крим.
IV. Висновок
Головне заподіяння економічного районування — прискорити ріст продуктивності суспільної роботи. Економічне районування винне науково обгрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити усі прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу роботи, міжрайонних й внутрішньорайонних зв? язків. У Україні, на мой погляд, ще не вдосконалене економічне районування, але й поглянувши на роботи наших вчених можна сказати, що за годину в нашій стране будуть створені комплекси підприємст на основі тісних виробничих зв? язків, із врахуванням природних й трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.

IV. Додаток

Схема № 1. [ 2, с. 139 ]

Загальноекономічне (інтегральне) районування України


національно-політико- адміністративно- адміністративний територіальний
устрій поділ

економічне макрорайонування
(основні райони)
групи адміністративних областей


економічне мезорайонування
(адміністративні області,
Автономна республіка Крим)

економічне мікрорайонування
(групи низовних адміністративних районів,
локальні господарські утворення:
вузли, центри)

Таблиця № 1 [4, с. 222]

Сучасне економічне районування України
За М. Д. Пістуном За Ф. Д. Заставним За В. А. Поповкіним
Район Області Район Області Район Області
Донецький Донецька, Луганська Донецький Донецька, Луганська Донбас Донецька, Луганська
Придніпровсь київ Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська Придніпровський, Центрально-Польський Дніпропетровська, Запорізька, Київ- ська, Чернігівська, Житомирська Запорізький, Придніпровський, Київське Полісся Дніпропетров- ська, Запорізька, Житомирська, Київська, Чернігівська
Київський Київська, Чернігівська, Черкаська Північно-Східний Полтавська, Сумська, Харківська Слобідська Україна Полтавська, Сумська, Харківська
Північно-Східний Полтавська, Сумська, Харківська Подільський Вінницька, Тернопільська, Хмельницька Поділля Вінницька, Тернопільська, Хмельницька
Подільський Вінницька, Тернопільська, Хмельницька Центрально-український Карпатський Черкаська, Кіровоградська, Львівска, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька Волинське Полісся Волинська, Рівненська
Волинський Волинська, Житомирська, Рівненська Українські Карпати Івано-Франківська, Закарпатська, Льлвівська, Чернівецька
Карпатський Львівска, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька Західно-Польський Причорно-морський Волинська, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крім Північне Причорно-мор?я та Крім Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим
Чорноморсь- київ Одеська, Миколаївська, Херсонська Середнє Подніпров?я Кіровоградська, Черкаська
Кримський Автономна Республіка Крім


Картосхема № 1. 4, с. 218]





Список використаної літератури:

1. Ф. Д. Заставний «Географія України». -Львів: Світ, 1994. -470 с.
2. С.І. Іщук «Територіально-виробничі комплекси й економічне районування». -Київ: Міністерство освіти України. Київський Універсітет ім. Тараса Шевченка. Українсько-Фінський інстітут менеджменту й бізнесу, 1995. -242с.
3. «Соціально-економічна географія України» під ред. О. И. Шаблия. -Свит, 1995. -638с.
4. «Разміщеня продуктивних сил України» під ред. Є.П. Качана. -Київ: Вища школа, 1998. -374 з.
3


6


ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой