Рыночная економіка

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Рыночная экономика

Рыночная економіка, засновану на економічну свободу суб'єктів господарювання незалежно від форми власності їх економічного притягнення до раціональному господарювання, значною мірою дозволяє суспільству реалізувати сильні боку товарного виробництва та ринку на інтересах соціально-економічного прогресса.

Она створює оптимальну (хоча й абсолютно найкращу би в економічному і соціальному) систему притягнення до ефективному, ініціативному і що відповідає економічному поведінці. У ринковій економіці останнє як і нав’язується, то передусім економічними методами. Люди і колективи орієнтуються на власні інтереси і сили, а й за негативні наслідки господарювання самі ж і відповідають. Це змушує пильно належить до ресурсів, ініціативної, активної, находчивой економічної діяльності.

Одновременно з цим ринкової економіки є досить жорсткої у соціальному плані, вона допускає зрівнялівки стримування, виключає можливості рівного розподілу доходів населення і багатства суспільства, і тому характеризується хронічної соціальної нестабильностью.

Рыночной економіці властиво нераціональне використання ресурсів, яскравим проявом якого є економічні кризи зі своїми руйнівним впливом на створені суспільством виробничі сили, збільшенням неповного використання виробничих потужностей та безробіття. Але забезпечити достойніший життєвий рівень всім членам суспільства без початку соціально орієнтованому ринку, як визнає зараз більшість економістів і практиків України, неможливо.

Дорога до соціально орієнтованій ринковій економіці непроста і хвороблива, вона передбачає дозвіл комплексу кардинальних проблем:

1) Опанування на різні форми власності і господарювання, забезпечення їхньої економічної рівноправності, роздержавлення экономики,

2)Обеспечение структурної перебудови економіки та подолання її дефіцитного характера,

3)Оздоровление фінансово-кредитної та їх грошової інфраструктури, подолання інфляційних процессов,

4) Поступовий відхід витратною моделі ціноутворення «звільнення ціни основну частину продукції промисловості, сільського господарства, сфери услуг,

5) Демонополізація сфери звернення, кредитного обслуговування підприємств і населення, наукового забезпечення экономики,

6) Перебудову національного ринку як частини світового хозяйства,

7) Подолання неринковою орієнтації системи освіти та фахової підготовки. По даним соціологічних досліджень, до роботи у умовах ринку на Україні поки що що готові максимум 5% керівника і фахівців економічних служб предприятий.

Одновременно з рішенням даних питань слід передбачити і систему заходів, вкладених у захист населення, особливо тій частині, яка отримує низькі доходы.

Система реальних планомірно ринкових взаємин у Україні тільки починає формуватися. Слід враховувати, що виступає не кінцевою метою радикальної перебудови економічної системи суспільства, лише засобом для вирішення його кардинальних соціально-економічні проблеми із єдиною метою підвищення рівня добробуту народу. Тобто, йдеться формування соціально орієнтованої рынка.

Большинство іноземних авторів концепції соціального ринкового господарства негативно оцінюють макроекономічне регулювання і навіть ототожнюють його з державним економічним интервенционизмом.

В наших умовах економіка України ще чимало довго залишатиметься постсоціалістичної і полурыночной. І це означає існування у протягом щодо багато часу поруч із зароджуваним приватним сектором потужного державного, що передбачає необхідність досить жорсткої макроекономічного регулирования.

Говоря у тому, які суттєві боку соціально орієнтованою економіки потрібно буде адаптувати в Україні, слід з подібності (хоча й віддаленого) між сучасної економічної ситуацією України та тих країн, які першими стали до принципів кейнсіанства і неолібералізму.

Выйдя зі Спілки, Україна успадкувала монополізовану, милитаризованную, центрально керовану економіку. Серед найважливіших завдань на момент є відмови від жорсткого адміністративного регулювання і демілітаризація економіки, її структурну перебудову на засадах пріоритетності виробництва соціально значимої продукції.

Пропорции між приватним і державним секторами будуть поступово змінюватися на користь першого, але не всі таки доведеться період їх співіснування. Цей симбіоз з його різноманітними конфліктами і тертями буде неминучим протягом досить тривалого терміну. [ Корнаи Я. «Шлях до вільну економіку» вид. «Економіка» 1993 р. з. 64].

Хотя спроби змоделювати нову парадигму Української економіки з урахуванням змішаної економіки та соціально орієнтованої ринкового господарства можна вважати деяким порушенням класичного підходу, таке обвинувачення нам нікому пред’явити. Оскільки більшість цивілізованих країн стан постсоціалістичної економіки будь-коли переживали. Наші одразу сусіди з колишньому соціалістичному співдружності демонструють часом такі екстравагантні способи перебудови економіки, що запропонований варіант представляється хіба що зразком економічного класицизму. До того усе без винятку моделі економічного розвитку є настільки динамічними і быстротрансформирующимися, що найчастіше — у стадії своєї зрілості дуже віддалено нагадують вихідне состояние.

Более цього у час фахівці з галузі теорії та практики ринку, говорячи про найцивілізованіших його формах, мають на увазі передусім так званий соціально орієнтований ринок. Звісно ж, що «під дахом» цього визначення вже нині успішно уживаються модифіковані неолібералізм і кейнсианство, соціальне ринкове господарство та змішана экономика.

Именно соціально орієнтований ринок зможе, з одного боку, «утримати» Українську економіку на руслі загальцивілізаційних закономірностей ринку, з другого — оптимально облікувати її і постсоціалістичні особенности.

Безусловно, постсоціалістичний характер української економіки є важливим, але з єдиним визначником сутнісних чорт майбутньої моделі національної економіки. У ситуації, що й національна економіка, і велика частина населення знаходяться саме в останньої межі, спроба спиратися суто на індивідуалізм і ринкові важелі не товкло приречена провал. а й загрожує за умов наступу дикого ринку, сверхкоррупции, катастрофічної соціальної поляризації нашого суспільства та однозначним вибухом в результате.

Учитывая, що соціальне ринкове господарство є шлях, відмінний від центрально керованого господарства і економіки, керованої лише «невидимою рукою» ринку, воно навряд чи вміститься до рамок який або моделі ринкової економіки. З огляду на багатьох причин воно претендує в ролі нової парадигми економіки другої половини двадцятого века.

Вместе про те визначення «соціальне ринкове господарство» часто ототожнюється з визначенням «соціально орієнтований ринок». Чи правомірне це? Здається що цілком. Особливо, з урахуванням, що у основі такої синонімічності лежить адекватність цілей та їх достижения.

Выстраивая парадигму Української економіки, потрібно убезпечитися від двох крайнощів: по-перше, винаходи «своєї» моделі, що такого немає у світі, у- других, попуток сліпого запозичення.

Украинский ринок має спиратися з одного боку, на змішану економіку з її сильної державної розподільній політикою, які забезпечують достатню підтримку соціально вразливих прошарків населення, з другого боку — на принципи соціального ринкового господарства, з їх чітко вираженої антитоталітарної спрямованістю. Досягти таких цілей можливе лише тому випадку, якщо вдало скомбінувати риси найбільш підхожих нам економічних моделей. Розроблена модель ринку повинна поєднувати умови у розвиток конкурентної економіки та елементи досить жорсткої економічної регулювання ринку, сильну державної політики і безумовний пріоритет економічну ефективність, недоторканність важливим і всебічну підтримку приватної власності і щодо тривале співіснування заснованих на виключно ній господарських форм із сильним державним сектором.

Одним словом, це має бути така модель, яка передбачала побудова соціально орієнтованої ринкової економіки на фундаменті постсоциалистической.

Преодолевая віджилі стереотипи, потрібно віддавати усвідомлювали у цьому, що змішана економіка є не якесь хаотичне нагромадження і еклектичний з'єднання теоретично суто «капіталістичних» і «соціалістичних» форм, а постає як діалектичного єдності форм власності та способів ведення господарства, витримали перевірку світовою практикою на конкурентоспособность.

Другими словами, змішана економіка є об'єктивно обумовлений і історично закономірний етап еволюції ринкових відносин, характеризується конкуренцією цивілізованих форм власності і господарювання, високої ефективністю економіки та відповідної соціальної захищеністю людей.

Социальное ринкове господарство було у обов’язковому порядку передбачає дійових заходів державного регулювання економіки. І хоча про ефективність цих заходів, рівнем втручання держави у економіку й про його необхідності взагалі точаться суперечки економісти, [Кредисов А., Бодров У., Леоненко П. «Сутність, структура та організаційні принципи організації соціального ринкового господарства», «Економіка України», № 4, 1993 р., з. 38−47, Мочерный З. «До якої системі рухатися?», «Економіка України», № 6, 1993 р., з. 14−24.] практично це запитання однозначно позитивно вирішений у багатьох країнах цивілізованого рынка.

В своєї спрямованості вектори економічної та соціальній ефективності ринкової економіки які завжди збігаються, більше, безробіття, порівняльна злидні, соціальні поляризація і стратифікація суспільства є іманентними атрибутами ринкової економіки. Для мінімізації цих соціальних явищ також потрібно державне втручання, регулювання рынка.

Не адміністративна або у кращому разі административно-экономическая модель ринкового регулювання, а экономико-административная (ще з наголосом першою слові) модель має стати пріоритетом у Україні. І винаходити тут нічого нового вже не доводиться. Серед головних напрямах і опробированных інструментів регулювання ринкової економіки такі: фінансово-кредитна система з бездоганними податкової, емісійною і таможенно-пошлинной політикою, фінансуванням, кредитом, стратегією і тактикою відсоткові ставки, механізм ціноутворення і певне співвідношення у ньому твердих і гнучких, оптових і роздрібних цін з нормативами формування структурних доданків ціни, різні маркетингові макроусилия, формують економічні потреби і споживчий попит населення, інвестиційна політику держави і, об'єм і структура вироблених товарів, форми закупівлі та її реалізації, квоти виробництва, експортно-імпортна політика, елементи і припустимі межі чрезвычайности при реалізації економічних програм, у екстремальних умовах затяжного перехідного періоду, і навіть інші важелі регулирования.

Именно регулювання ринку має становити левову пайку наявних того, ніж потрібно сьогодні займатися уряду України. У цьому на повинен скластися становище, коли державна опіка поширюватиметься тільки на державний сектор економіки, а приватний сектор або надано себе, або обкладений немислимими административно-экономическими шлагбаумами. За винятком підприємств-монополістів, правила ринкової гри, зокрема й державного регулювання економіки, повинні бути однакові всім.

При цьому можна забувати кілька слів про такий найважливішому слагаемом державного на макро і мікро економічний процес, як планування. Таке враження, що сьогодні вживання терміна планування вважається хіба що нонсенсом, а то й передувати йому визначення «індикативне». Інакше кажучи, абсурдність всеосяжного директивного планування часів реального соціалізму деякі економісти поширюють на планування взагалі. Говорячи про необхідність макроекономічного планування знаменитий американський підприємець Лі Якокка підкреслює: «Державне планування зовсім на має означати соціалізм. Воно означає лише наявність продуману стратегію, сформульованих цілей. Воно означає узгодження всіх аспектів економічної політики замість розрізненого висування частинами, негласної їх розробки людьми, переслідують лише вузько групові інтереси.» [ Якокка Л. «Кар'єра менеджера» Москва «Прогрес» 1991 р. с. 361]

Высказанная думку сьогодні надзвичайно актуальна для економіки України. Бо від повної апології директивного планування маятник нашого сприйняття хитнувся і заціпенів надто протилежної позиції - повному запереченні державного планування як найважливішого важеля регулювання экономики.

Все сказане дозволяє зробити висновок, що сьогодні точиться й не так про многовариантностии вибору моделей української економіки, скільки його обумовленості раніше що склалися політико-економічними обставинами макрорівня. Ні превалювання планово-распорядительных почав, ні акцент форсовано створені суто ринкові, а існуючої ситуації що мають своєї протилежністю способи балансу обмежених ресурсів немає і необмежених потреб, не обіцяють оптимістичних перспектив розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки в Украине.

Переход до соціально орієнтованій ринковій економіці передбачає необхідність широкомасштабного державного регулювання економіки, тобто наявність регульованого ринку в всі сфери громадського виробництва. Таке регулювання здійснюється виключно як економічними, і адміністративними методами. Їх потрібно протиставляти, а органічно поєднувати, з цього у якій мірі адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, нинішнього стану економіки та ін. [Мочерный З. «До який системі рухатися ?» «Економіка України» № 6 1993 р. з. 16,23]

В результаті вимальовуються такі контури моделі ринкової економіки Украины.

Во-первых, це може бути соціально орієнтований ринок, гармонійно який поєднає антитоталітарний механізм соціального ринкового господарства і економічне макрорегулирование змішаної экономики.

Во-вторых, нова модель економіки має передбачати, з одного боку, щодо тривале співіснування сильного державного устрою і новонароджуваного приватного сектору економіки. У цьому превалювання першому етапі державного сектора на повинен означати жодних особливих пільг, переваг чи виняткових прав, які використовували підприємства цього сектора. Разом про те, курс — на якнайшвидше становлення приватного сектору ні означати штучний і форсований розділ державних підприємств, їх негайну поголовну передачу до приватних рук. Такі проблеми має вирішуватися які і з допомогою механізмів конкуренції, роздержавлення, приватизації, банкрутства, злиттів, поглинань та інших трансформаций.

В-третьих, й у недалекому майбутньому економіка України ні може бути іншим, інакше як двоїстої економікою, однією з головних критеріїв керованості якої суперечливе єдність досить жорсткої регулювання економіки та ринкового саморегулювання. Причому ослаблення звуження сфери макрорегулирования має функціонувати лише принаймні становлення і наростання ринкового саморегулювання у його цивілізованих формах.

В-четвертых, посилення ринкової орієнтації й ринкових тенденцій у сфері економіки має відбуватися і натомість аналогічного посилення роль держави у сфері.

В-пятых, в сформованій політико-економічної ситуації економіка України має являти собою не сепаратистську, а унітарну конструкцію, з певними істотними елементами регіонального самохозяйствования.

Список литературы

1. Мочерный З. «Основи економічної теорії» тема 4, з. 156−161,

2. Сорока І. «Соціальне ринкове господарство та змішана економіка какприоритетные моделі українського ринку» «Економіка України», № 5, 1994 г.

3. Гутник У. «До публікації глав роботи Вальтера Ойкена «Основні засади економічної політики» «Російський економічний журнал», № 2, 1993 г.

4. Корнаи Я. «Шлях до вільну економіку», М., «Економіка», 1993 р., с. 64

5. Мочерный З. «До якої системі рухатися?» «Економіка Украины»,№ 6,1993 р., с. 14−24

6. Кредисов А., Бодров У., Леоненко П. «Сутність, структура та організаційні принципи організації соціального ринкового господарства» «Економіка України», № 4,1993 г., с. 38−47

7. Чичканов У. «Яку модель ми вибираємо?» «Економіка життя й», № 7, 1992 г.

8. Якокка Л. «Кар'єра менеджера» М., «Прогресс», 1991 р., з. 361

9. Мочерный З. «До якої системі рухатися?» «Економіка України», № 6,1993 г., с. 16,23

10. Волинський М. «Ринок: за та «проти…» «Дніпровська панорама», 1994 р., 17 июня

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой