Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура.

Природно-ресурсний потенціал — важливий чинник розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси й природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування под природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, котрі за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну й організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельні, водних, лісових тощо), територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів, організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, якої нерідко називають екологічною класифікацією, смердоті поділяються на групи: невичерпні, до які належати сонячна радіація, енергія води, вітру тощо, вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо, вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їхнього поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Вплив природно-ресурсного потенціалу на розвиток й розміщення в-ва та спеціалізацію ек-х районів.

Для розміщення галузей н/г велике зн-ня мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За н/г-м значенням запаси кросиних копалин под-ть на такі групи: балансові, використання які економічно вигідне, тобто смердоті відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничо-технічними умовами експлуатації, позабалансові, котрі при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. У геології вид-ть такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені, У й С1 — розвідані менш докладно, С2 — оцінені попередньо й приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, У, С1 й С2 разом із прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені і розвідані запаси, експлуатація які за даних умів забезпечує достатню рентабельність в-ва.

Мінеральні ресурси, їхнього структура та народногосподарське значення (використання).

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, котрі можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні і нерудні. На їхнього базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна й кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам «яні й бурі вугілля, запаси якого за на 1997 р. складають 45,7 млрд. т й є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам «яного вугілля зосереджені в Донецькому й Львівсько-Волинському басейнах, бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти й газу, котрі зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті й Причорномор «ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Рівень виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти й природного газу в Україні дозволяють збільшити їхні видобуток майже вдвічі. Крім того Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Загальні запаси залізних руд України оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані - у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне із провідних місць у світі за запасами марганцю, котрі становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях, ртуті - у Донбасі й Закарпатті, титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів, бокситів — у Дніпропетровській області, алунітів — у Закарпатті, нефелінів — у Приазов «ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних й рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед які: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5−2 рази та скоротити імпорт сировини на 60−70%.

Земельний фонд та його структура. Проблеми охорони й раціонального використання земельні ресурсів.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських про «єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їхнього цільового призначення, господарського використання й особливостей правового режиму відносяться до земельні ресурсів й складають Єдиний земельний фонд держави.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га й складається з земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа становила на вушко 1998 р. 57,9 млн. га, її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність — 57,1%, частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, чи 69,4% земельного фонду), ліси та лісо-вкриті площі (10,4 млн. га, чи 17,2%), забудовані землі под промисловими й транспортними про «єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, чи 3,8%), землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, чи 4%), інші землі (3,4 млн. га, чи 5,6%).

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства 77,3% земельного фонду, лісогосподарські підприємства 11,9%, підприємства промисловості, транспорту, зв «язку та ін. — 3,5%, землі державної власності -5,5%, усі інші 1,8%.

Рівень інтенсивності використання земельні ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, тернопільській областях. Найвищу сільськогосподарську освоєність територї мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельні ресурсів виступають: підвищення ефективності їхні використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їхнього родючості, досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування, формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв «язання продовольчої проблеми.

Водні ресурси, їхнього народногосподарське значення та проблеми раціонального використання.

Водні ресурси виступають джерелом промислового й побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім й визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних й морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, із які місцевий стік на територї України становить в середньому 52,4 куб. км, приплив — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не заговорили українською у «язаних із поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім цього у господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. У розрахунку однієї жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних й північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним й не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крім, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. Для пом «якшення територіальних відмінностей у забезпеченню поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний про «єм 55,0 куб. км), найкрупніші із які знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів й 10 водоводів тощо.

Важливою складовою водних ресурсів є їхні гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків й водоймищ, що лежати вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки й техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт • рік., із них технічно можливі для використання — 21,5 млрд. кВт • рік., економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт • рік.

Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у: забрудненні водних про «єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими й комунально-побутовими стічними водами, інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого й водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд, недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем, незбалансованій за водним чинником системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

Лісові ресурси, їхнього народногосподарське значення та проблеми раціонального використання.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним чинником для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн із невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, до того числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість територї становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21−22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання й екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні рокта намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися із 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 р., тобто майже на 30%.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування й раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання й екологічними вимогами, значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву, обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва, скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Кількісна й якісна оцінка природних ресурсів.

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їхнього адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів доти чи іншого виду людської діяльності із урахуванням Сучасної чи перспективної технології їхні використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їхні ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання які економічно вигідне, тобто смердоті відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничотехнічними умовами експлуатації, позабалансові, котрі при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. У геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені, У й С1 — розвідані менш докладно, С2 — оцінені попередньо й приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, У, С1, С2 разом із прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені і розвідані запаси, експлуатація які за даних умів забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Промислові, балансові та загальногелологічні запаси мінеральних ресурсів, їхні суть (визначення).

Мінер ресурси становлять дуже велику групу прир речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їхні вилучення та перероблення в різних галузях госп-ва. Залежно від особливостей складу і характеру використання в госп-ві корисні копалини под-ть на такі групи: 1) горючі, чи енергетичні (вугілля, горючі сланці, нафта, природний газ, тоф), 2) рудні, чи металеві (рудій чорних, кольорових, рідкісних, благородних й радіоактивних металів), 3) нерудні, чи неметалеві [будівельні матеріали (природне буд каміння, цементна сировина, будівельні глиини), індустріальна мінер сировина (слюда, азбест, графіт, корунд, магнезит, скляні піски), хімічна мінеральна сировина (різні солі, сірка, селітра), сировина для вироблення мінеральних добрив (калійні солі, фосфорит, апатити), коштовне і напівкоштовне каміння (алмаз, сапфір, рубін, смарагд, топаз, аметист, малахіт, яшма та ін.)]. За сходами розвіданості геологічні запаси корисних копалин под-ть на виборах 4 категорії: А — вірогідні запаси, властивості які докладно вивчено, У й С1 — розвідані із відносно меншою детальністю, С2 — можливі, ймовірні, оцінені попередньо. Обчислені запаси корисних копалин затверджуються державною комісією. Затверджені запаси назся балансовими — такими, що відповідають промисловим кондиціям й гірничотехнічним умовам експлуатації. Інші запаси наз-ся позабалансовими: смердоті беруться на облік як такі, що надалі можуть статі об¢,єктами освоєння. Для орг-ції видобування потрібно, щоби родовища вміщували достатньо, економічно вигідну к-сть сировини чи палива. Крім кількісного аспекту, у визначенні госп-ї придатності родовищ корисних копалин беруть до уваги якісні показники — склад корисних компонентів, умови та глибину залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо. Так, рудій мають містити щонайменше: 25−27% заліза, 20−25% марганцю, 40% хрому, 40% алюмінію, міді, свинцю, нікелю, сурми — 1%, олова — 0,1%, золота — 5−7 кг на 1 т. З розвитком науки і техніки ці показники зменшуються. Окремі копалини містять по кілька компонентів (приміром, поліметалеві рудій мають корисні домішки). Це потребує орг-ції комплексного використання сировини.

Ресурсозбереження як головний напрям раціонального використання природних ресурсів.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних й допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних й паливних ресурсів, впровадження ресурсозберігаючої техніки й технології, широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини, стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар «єрів тощо, ефективного регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення, збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових про «єктів.

Одним із вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умів господарювання щорічно утворюється близько 600−700 млн. т відходів із номенклатурою більше, ніж 50 найменувань, в структурі які переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання й залучення у цю сферу іноземних інвестицій. В частности, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини, створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари й упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв «язку із тім, що Україна належить до енергодефіцитних країн й за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.

В цілому комплексний розвиток всіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних й вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой