Русская Православна Церква як суб'єкт соціальної работы

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

року міністерство освіти РФ

Іркутський Державний Технічний Университет

КУРСОВА РАБОТА

Російська Православна Церква як суб'єкт соціальної работы

Виконала: студентка I курсу групи СОР-01−1 факультету сходознавства і світова экономики

Будаева Д.Ч.

Проверил:

Ступин С.Г.

Іркутськ, 2002 г.

Сучасна Російська православна Церква та національна благодійна модель: сторінки своєї історії 2

Соціальне служіння Російської православної церкви 8

Антиалкогольна програма. 11 Дитяча програма. 12 Соціальна діяльність РПЦ у сфері освіти. 13 Надання допомоги жертвам стихійних лиха й надзвичайних ситуацій. 16 Фундаментальна обізнаність із ув’язненими. 16 Медична і патронажна допомогу. 18 Соціальне служіння РПЦ в Збройних Силах. 20 Програму з церковному взаємодії із державою та громадянським суспільством у галузі. 22

Литература 27

Сучасна Російська православна Церква та національна благодійна модель: сторінки истории

Розвиток теорії та практики Школі соціальної роботи у Росії має довгу багатовікову традицію. Логіка становлення вітчизняної державності призвела до того, один із центральних ролей у громадському призрении грала Російська Православна Церква (далі РПЦ). Століттями вселюдська, християнська ідея любові до ближнього закликала національне самосвідомість росіян до милосердя і благотворению. На жаль, який досить довго ці поняття ототожнювали лише з релігійної діяльністю РПЦ і християнської мораллю. Замовчувався той реальний внесок, який внесла РПЦ в справа допомоги «сірим і убогим» протягом усього своєї історії. Проте, по мері відродження кінці XX — початку XXI ст. вітчизняної доброчинності й відновлення інституту Школі соціальної роботи стає очевидною необхідність вивчення і практичного застосування досвіду релігійної добродійності РПЦ, яка від початку існування була організацією, взяла до рук піклування про найбідніших і найбільш незаможних людях. Традиції милосердя, благодійної діяльності активно розвивалися в східнохристиянською церкви від початку її формування. Після християнізації Русі до 1917 р. справа «громадського презирства» перебував у руках церкви.

Проте після жовтня 1917 р. Церкви заборонили будь-яку соціальну турботу. Ленінських декретом у неї відокремлена від держави і. Храми піддавалися варварському руйнації. Конфіскації церковного майна, руйнування монастирів, вбивства і висилки священнослужителів — ось звичайна практика у той час. Дві війни, репресії в 1928 й у 1934 рр. завдали древньої Російської Церкви такого удару, від якої їй не вдається оговтатися і досі. Однак найбільш важким випробуванням за умов соціальної ізоляції стала неможливість виявляти благодійність у чоловічий життя віруючих. Однак і до цього трагічне час РПЦ була духовним пастирем на ділі милосердя. На початку 20-х рр. у Росії був страшенний голод, який позбавив величезну кількість людей. Радянська влада було може справитися з лихом, тоді як у що свідчить і поглиблювала його. Неодноразово гнаний Святитель Тихін звертався до Християнам усього світу допомогти росіянам, і навіть до парафіям, уцілілим від грабежу, з жаданням пожертвуванні церковних прикрас, які мають обрядового призначення до пайового фонду допомоги голодуючим [1][69]. Саме тоді РПЦ витрачала на милосердно-благотворительную діяльність коштів менш як інших організацій, фонды.

Під час Великої Великої Вітчизняної війни РПЦ не залишалася осторонь спільної справи боротьби з ворогом. У ж дня війни, глава Православної Церкви у Росії, Патріарший Місцеблюститель Митрополит Сергій, 74-летний старець, опублікував своє відозву всім віруючим нашої країни. У цьому вся відозві Митрополит Сергій поводиться зі усією силою переконливості до патріотичних почуттів віруючих людей, закликає до виконання священного боргу перед батьківщиною освячуючи цей патріотичний порив первосвятительским благословенням [2][70].

Багато хто первосвятителя Митрополит Сергій Російської Церкви все віруючі відгукнулися цього звернення. Вони охоче несли, за прикладом своїх патріотів- предків, як гроші, облігації, а й брухт срібла, міді інші речі: взуття білизну, полотно тощо. Було заготовлено здано чимало в’яленою і шкіряного взуття, шинелей, шапок, шкарпеток, рукавичок, білизни. Організовано особливо збір на подарунки для бійців щодня Червоною Армією, дав понад 30 тис. рублів, подарунки були рознесені по лазаретам пораненим, які сердечно зустрічали таку пильну про неї заботы.

Усією країною служили молебні про обдаруванні перемоги. У парафіях проводилося збирання коштів на оборони та подарунків бійцям, утримання поранених у госпіталях і сиріт тут. На спорудження танкової колони імені Дмитра Донського було зібрано 8 млн. рублів. Сибірська ескадрилья «За Батьківщину» було побудовано і оснащена рахунок коштів кліриків і мирян. Усього за війну потреби фронту православними віруючими було зібрано 200 млн. рублів [3][71].

Після закінчення війни РПЦ з іншими релігійними організаціями активно брала участь у боротьбі світ. Чималі внески було зроблено нею радянський фонд світу. Досвід миротворчого служіння Російської Церкви загальновизнано. Він зміцнив її міжнародні зв’язку як гуманітарного, і економічного характеру. Попри те що, що відкриті нападки на Церква, через неї заслуг перед країною припинилися, вона, як й раніше, змушена була поєднувати активну патріотичну позицію в зовнішній політиці з соціальним индифферентизмом у країні. Якщо віддалення Церкви потім від держави сприяло відновленню нею автономії, те з з іншого боку, це ж «отлучило» релігію від добродійності. Спроби Церкви стати корисною суспільству розбивалися про принцип: «Соціалізм можна спорудити і без Бога».

Перебудова змінила ставлення офіційної російської влади до неодноразовою заявам діячів Церкви про бажання включитися у возрождающееся рух милосердя. Відповідь ними обмежувався включенням духівництва у складі Радянського фонду культури, Дитячого фонду їм. В.І. Леніна тощо. буд. Невдоволеність що виникли хвилі відновлення форм добродійності виражалося й у тому, що милосердя для християнина, як зазначено в Євангелії, може бути абстрактним. Це любов насправді. Священнослужителі дедалі частіше висловлювалися проти формального ставлення до засобам Церкви як до джерела фінансування загальнодержавних соціальних акцій і планів благодійної роботи глобального характеру [4][72].

Ухвалена 1993 р. Конституція Російської Федерації підтвердила відділення релігійних об'єднань потім від держави, але вже тлі загальних визнання ролі Церков у процесі відновлення. Перебудова повернула право на пріоритет на ділі милосердя та співчуття. За законом про свободу віросповідань [5][73], релігійним об'єднанням і церквам дозволено проявляти доброчинність, що відразу активізувало їх соціальну роботу. Парафії допомагають парафіянам медикаментами, пастирським піклуванням. Одержуваний Церквою допомогу з-за кордону розподіляється серед багатосімейних, малозабезпечених, инвалидов-прихожан. Організовано школа медсестер при Марфо-Мариинской обителі, з’явився новий синодальний відділ благотворительности.

Благодійність не мислиться без відродження релігійно- морального виховання. І на цій ключовою ідеї побудована висунута РПЦ концепція духовного освіти і добродійності [6][74]. Вона має такі першочергові і перспективні завдання:. • відродження приходу як християнської громади однодумців;. • відродження церковних братств різного роду церковних рухів;. • організація церковного охорони здоров’я;. • створення єпархіальних комісій по добродійності;. • підготовка викладачів катехізису;. • організація благодійного бюджету (парафіяльного єпархіальної, общецерковного).

Конкретні напрями благодійної роботи включають також створення єпархіальної вдома для престарілих, церковного інтернату для сиріт, книгарень духовної літератури, єпархіальної бібліотеки, комітету соціальної допомоги, спеціалізованих парафіяльних установ (недільних шкіл, курсів катехізаторів для дорослих, дитсадка, бібліотеки, їдальні, суспільства тверезості і пр.).

Століттями Православна Церква виконувала велику місію, розвиваючи патріотичне ставлення поваги минулому, перешкоджаючи порушення соціального рівноваги в ім'я майбутнього нації. Тому щоразу, після соціального потрясіння російська культура відроджувалася, виявляючи непорушність своїх духовних основ.

Соціальне служіння Російської Церкви

Останніми роками Російська Православна Церква значно посилила роботу у області соціального служіння і добродійності. Ця робота складає общецерковном і єпархіальних рівнях через Відділ по церковної благодійництва та соціальному служінню Московського Патріархату (ОЦБСС МП), очолюваний архієпископом Солнечногорским Сергием, Керуючим справами Московської Патріархії. Які ж самі основні напрями РПЦ в наші дни?

1) Значне місце у діяльності Відділу займають медичні програми. Однією з найважливіших напрямів у соціальному служінні Російської православній церкві сьогодні, як й раніше, є допомогу страждає людям у межах медичних закладів (лікарень, госпіталів). У кінці 1990 р. у Санкт-Петербурзі поруч із Духовної академією відкрилася перша група у нашій країні після 1917 р. церковна благодійна лікарня святої блаженної Ксенії Петербурзької [7][75].

Керівництво Центральній клінічній лікарні Московського Патріархату в ім'я святителя Алексія що з Відділом і Урядом Москви приступила до створенню з урахуванням лікарні патронажної служби, покликаної забезпечити те що хворих і старими людьми. Нині такого роду патронажна служба вже функціонує під Одесою окрузі Москви. У разі переходу медичного обслуговування на комерційну основу лікарня Московського Патріархату є одним із небагатьох клінік, де обстеження і лікування здійснюється бесплатно.

При Всеросійському центрі психічного здоров’я Академії медичних наук Росії функціонує психіатрична служба, що надає безоплатну медичну допомогу особам, спрямованим лікуватися парафіями Москви, Московській області та інших єпархій. На постійному діагностичному спостереженні перебувають 250 людина. У клініці водночас відбуваються лікування 20 хворих — на некомерційних засадах. У 1996 р. створено спеціальну реабілітаційну службу. Через Відділ по церковної добродійності можлива госпіталізація хворих на 1-шу психіатричну лікарню їм. Н.А. Алексєєва (б. Кащенко), де пастирське піклування про душевнохворих здійснює настоятель лікарняного храму на вшанування ікони Божої Матері «Усіх скорбних Радість». Силами співробітників клініки і Відділу біля цієї психіатричної лікарні липні 1996 р. споруджена меморіальна часовня.

Значним подією стало підписання березні 1997 р. угоди про співробітництві між РПЦ і Міністерство охорони здоров’я Росії. Дане угоду відкрило широкі змогу розширення окормления пацієнтів клінік і розробити спільних із медичними установами благодійних проектов.

Специфічною особливістю милосердної і благодійної діяльності релігійних організацій є його нерозривна зв’язок, її єдність із релігійної проповіддю, з місією. «Більше 200 сестер милосердя, які закінчили училище при храмі царевича Димитрія, як надають медичної допомоги, але несуть справи милосердя стражденним низки лікарень р. Москвы"[8][76]. Ідея єдності милосердя і місії закладена й у основу «Концепції відродження духовного освіти і добродійності Російської православній церкві», і навіть організаційної і функціональної структури комісії з відродженню религиозно-нравственного виховання і благотворительности.

Православне духовенство вважає, що доброчинність і милосердя мали бути зацікавленими тісно пов’язані з релігійної проповіддю. «Милосердя — форма християнської проповіді» [9][77]. Звідси потреба у спеціально підготовлених кадрах" які мають як необхідної професійної підготовкою, а й моральними якостями. Такі кадри сьогодні готуються в мережі училищ сестер милосердя, у межах братства лікарів, при деяких лікарнях і др.

Антиалкогольна программа.

Вже 50-ті роки ХІХ століття у Росії почали з’являтися перші парафіяльні суспільства тверезості. У 1882 р. святої праведний Іоанн Кронштадтський відкрив своїй парафії Будинок працьовитості, де духовно відроджувалися багато падші люди. До початку ХХ в. практично у кожному єпархії було суспільство тверезості. У 1912 р. у Москві відбулося перше всеросійський з'їзд практичних діячів боротьби з алкоголізмом на религиозно-нравственной основе.

Кілька років тому Російської Православною Церквою розпочато антиалкогольна програма. Вона, й у її специфіка, ведеться за принципу про «сімейних громад тверезості», де паралельно з лікуванням алкоголіків проводиться роботу з членами їхнім родинам з метою створення навколо них атмосфери співчуття й підтримки. У 1996 р. активно розвивалася антиалкогольна програма Відділу. Нині у Росії функціонує 25 сімейних клубів тверезості, ще 8 готові на відкриття. У Відділі юстиції міста Москви зареєстровано громадське рух «Дорогою до тверезості», в опікунська рада якого входять представники Російської Церкви.

Дитяча программа.

Велику увагу у діяльності РПЦ приділяється і дитячим програмам. У зв’язку з цим варто згадати діяльність школы-приюта у ім'я преподобного Сергія Радонезького в Медведкове [10][78]. Бо в школі, де мешкають, навчаються й отримують виховання понад 70 відсотків дітей із найбільш несприятливих сімей, є каплиця, у якій відбуваються молебні, Таїнство Водохреща, проводяться катехизические розмови. Посильну що у душепопечении для сиріт і безпритульних дітей — вихованців притулку приймає настоятель Покровського храму в Медведкове протоієрей Порфирій Дьячек. Вихованці школы-приюта у вільний від навчання час як відвідують театри, цирки, займаються у гуртках, відпочивають у літніх таборах, але й раннього віку привчаються до надання допомоги старим — жителям сусідніх домов.

З іншого боку створено суспільство допомоги дітям-сиротам та інвалідів в ім'я святих бессребрянников Косьми й Домиана та інших. Відділом по церковної доброчинності й соціальному служінню Московської патріархії заснований міжнародний благодійний центр преподобного Серафима Саровського. Завданням центру є надання необхідної комплексної допомоги у духовному вихованні, професійну підготовку вихованців дитячих будинків культури та дітей, які потребують соціального захисту, і навіть створення матеріальних умов почала їх самостійної жизни.

Соціальна діяльність РПЦ у сфері образования.

Жива практика РПЦ працями багатьох священиків мирян-катихизаторов, батьків та тіла учнів породила різноманітні форми релігійного освіти, катихизация мирян і місіонерства:. • недільні школи при храмах;. • евангелические гуртки для дорослих;. • групи підготовки дорослих до хрещенню;. • православні дитячі садки;. • православні групи як у державних дитсадках;. • православні гімназії, школи, ліцеї;. • православні факультативні у приватних і введення державних школах;. • систематичні розмови за програмами в храмах;. • публічні лекції на храмах;. • лекцій з окремим предметів, тем та проблем до вузів;. • православні курси катихизаторов;. • Православний Свято-Тихонівський богословський інститут;. • Православний університет Іоанна Богослова й інші йому нові установи;. • організовані паломництва;. • православні дитячі, юнацькі і сімейні лагеря;

Допомога старим та інвалідів. Характерно цьому плані діяльність православного суспільства «Надія Віталіївна і порятунок», що надає різноманітну допомогу старим людей у дому. Доброї традицією стало проведення благодійних вечорів і концертів для престарілих, інвалідів, ветеранів війни" та роботи з участю духівництва і батьків-вихователів дитячих хорів недільних шкіл [11][79].

Програму з боротьби з безробіттям. Знаменням часу стала проблема безробіття. Її рішення є також у сфері уваги РПЦ Зараз що з храмом святих апостолів Петра і Павла в Лефортове Відділ розробляє програму створення робочих місць. Планується, що безробітні парафіянки займатимуться вдома швейним справою [12][80]. З іншого боку, питання жіночого безробіття покладено і створений за Відділі координаційну раду жіночих благодійних організацій. Здається, і сестричества, та «братерства можуть і мають якнайактивніше брати участь у справі церковної добродійності, у вирішенні цілого ряду соціальних проблем. Цьому процесу сприяє підписана поточного року Угоду про співробітництво Російської православної церкви із міністерством соціальної защиты.

Особливим напрямом соціального служіння Російської православної церкви сучасних умовах є роботу з біженцями, організація продовольчої, тим співвітчизника у країнах ближнього зарубіжжя і республіках РФ.

У співпраці державними й суспільними організаціями Відділ надає консультативну, а, по змозі і матеріальну допомогу у вигляді одягу, продуктів, проїзних документов.

Проблемам надання допомоги біженцям і вимушеним переселенцям був присвячений ряд конфесій і семінарів Російської православній церкві (Чечня, Північна Осетія і Інгушетія), допомогу було надано у сумі 500 тис. доларів. США.

Надання допомоги жертвам стихійних лиха й надзвичайних ситуаций.

Дуже властиве то факт, що благодійна допомога і милосердна підтримка виявляється незалежно від національної та релігійної приналежності. З цього приводу Відділом проводилася конференція, де брали участь представники духівництва, зокрема і московского.

Фундаментальна обізнаність із заключёнными.

Дедалі більше місця в милосердної діяльності православ’я займає роботу з ув’язненими. Церква не забуває і «своїх чад, що порушили риску законом і справедливо котрі опинилися позбавленими свободи. Священики, попри приходську завантаженість, йдуть до стражденним, несучи їм слово Істини. У жовтні 1994 року у домодедовском Навчальному центрі відбулося спільне конференція представників виправних установ і Церкви. З обох сторін були висловлені побажання подальшої співпраці у справі духовного освіти і традиції виховання засуджених. Завдяки відкритості й не формальності підходу керівництва даного управління до проблеми виховання осіб, опинилися у укладанні, нині більш ніж 60 виправно-трудових установах, ізоляторах відкриті православні храми, каплиці, молельные вдома. Аналіз пошти з місць укладання свідчить про великому значенні храму у справі духовної підтримки в’язнів і їх исправления.

Така діяльність здійснюється у багатьох виправно-трудових колоніях. (Наприклад, у виправно-трудовій колонії № 33 у Саратові, де 1992 р. було освячено храм блаженної Ксенії Петербурзької, в исправительно- трудовий колонії № 5 у Санкт-Петербурзі, де самими ув’язненими був споруджено новий храм в ім'я священномученика Веніаміна Петроградського. Храм було освячено патріархом Московським і веся Русі Алексієм II, який передав у дарунок ув’язненим Біблію та ін. релігійну літературу) [13][82].

Загальновідомо, що перебування засуджених у тюрмах мало сприяє їхній моральному виправленню. Зазвичай, у укладеному бачать, передусім, злочинця, а основний формою на нього вважається покарання. Повернулися волю люди настільки часто знову беруть злочинний шлях. Спілкування із ув’язненими віруючих, духовних осіб будується на принципово інший морально-психологічної основі. Людини, вчинила злочин, вони «відокремлюють» від самої злочину. Вони відзначають це як людині й не так винуватця, скільки жертву злий волі. Така психологічна установки дозволяє священнослужителю чи верующему-мирянину спілкування з засудженим уникнути позиції морального переваги, ролі вихователя у її спрощеному розумінні. «Священик непросто поговорить і розрадить, — пише ієромонах Сергій, перший протягом останніх 70 років церковнослужитель, відвідавши Бутырскую в’язницю. — Він розділить зі стражденним його непосильну моральну ношу, буде співпереживати разом із ним».

Медична і патронажна помощь.

Соціальне служіння у різних галузях активно розвиває і кілька московських парафій. Так, прихід в ім'я благовірного царевича Димитрія при 1-ї градской лікарні з допомогою сестричества здійснює медичну і патронажну допомогу. Сестри милосердя після закінчення училища, і навіть парафіяни храму працюють у найважчих відділеннях 1-ї градской лікарні ролі медсестер після виходу хворих і санітарок. У патронажної службі працюють, і парафіяни храму, які обслуговують вдома хворих, проводять збирання квартир, прання, готують їжу, купують продукти. Ті, хто має медичну освіту, здійснюють медичну освіту, здійснюють медичний те що — ін'єкцій, перев’язки, внутрішні вливання, годівля, особисту гігієну, часткову реабілітацію хворих. Члени сестричества не лише несуть слухняності в 1-ї градской лікарні, опікуючи самотніх з онкозахворюваннями та здійснюючи патронажну службу вдома, а й працюють із дітьми-сиротами, відвідуючи дитячий будинок № 12, Свято-Димитриевский притулок, притулок для неповнолітніх дітей міста Москви, допомагаючи ув’язненим, і навіть соціально не забезпеченим верствам населення Криму і больницам.

Не менші надходження до цьому напрямі трудиться й прихід святителя Митрофана Воронезького. За нього організований Медико-просвітительський центр «Життя», що ставить за мету інформувати росіян про такий тяжкому гріховному явище, як аборт. За 3 роки співробітниками Центру читано близько 800 лекції на школах, училищах, інститутах. Проведено понад десять різних передач, сім телепрограм і більше 20 публікації у різних виданнях, присвячених цій тематиці. Загальний тираж брошур і листівок досяг мільйонів примірників. Встановлено зв’язки України із 598 медичними установами, куди регулярно направляються видання Центру. Існує патронажна, окормляющая 8 тяжкохворих людей, неспроможні самостійно передвигаться.

Активно займається благодійної банківською діяльністю та братство святителя Філарета, митрополита Московського, при храмі Усіх Святих б. Новоолексіївського монастиря, який відкриття богадільні при даному прихід. Систематично надають допомогу незаможним, старим, сліпим, багатодітним завдяки постійним доставкам гуманітарної допомоги каналами братства США і Бельгии.

Соціальне служіння РПЦ в Збройних Силах.

Реформи та духовне відродження нашого суспільства на чому торкнулися і військових колективів Російської Армії. У 1996 р. ми почали свідками тісного і плідного співробітництва російського воїнства і православної церкви. Така співпраця — веління часу, воно зумовлено відродженням державно-патріотичної ідеї, й кращих традицій вірного служіння Отечеству.

Трохи більше року відбулося з моменту, як було освічений Синодальний відділ взаємодії з Збройними силами правоохоронними установами, але перші результати своєї діяльності видно вже сейчас.

Сьогодні підписано спільні заяви з п’ятьма міністерствами й, мають військовий контингент. Разом з Федеральною прикордонною службою затверджений перспективний план взаємного співробітництва. З іншого боку, у розвиток і доповнення розпочатого співробітництва із міністерством внутрішніх справ було підписано Угоду про співробітництво, де передбачено ряд заходів, головна мета яких — подолання духовно-морального кризи, зміцнення правопорядку і принцип законності. Готується до підписання таку угоду з Міністерством оборони, де буде передбачено розвитку відносин у питаннях патріотичного виховання, духовно-морального освіти військовослужбовців, визначено практичні кроки реалізації її релігійним потребам [14][84].

Хочеться наголосити, хоча з оборони взаємних заходів було, ніж із будь-ким ще, а й інші відомства не залишалися осторонь. Священики Відділу взаємодії з Збройним Силами загалом і правоохоронними установами у дні свят відвідували госпіталь в Балашихе, поздоровляли поранених вояків із святом і вручали їм подарки.

Програму з церковному взаємодії із державою та громадянським суспільством у соціальній области.

У цьому створили Громадський рада, до складу якої ввійшли керівники наукових центрів, відомі політичні та культурні діячі. РПЦ робляться зусилля задля налагодження контактів із благодійними фондами інших конфесій — мусульманськими, буддійськими, використовується досвід зарубіжних благодійних організацій, зусилля окремих граждан.

Отже, нині значно активізувалася благодійна діяльність віруючих Російської православній церкві. Виникло багато православних з благодійних фондів та наукових товариств, метою якого є милосердно-благотворительная діяльність, консолідація прогресивних сил Росії та інших країн в ім'я відродження та розвитку традицій християнського милосердя, сприяння реалізації ініціатив, що з гуманністю, милосердям і благодійність громадських організацій і громадян, формування та фінансування цільових проектів і програм, насамперед у сфері здоров’я та соціального забезпечення, організації будинків громадського піклування для незаможних і обездоленных.

Діяльність православних благодійних організацій, товариств, фондів спрямовано допомогу окремих осіб, у ній нужденним, і цілим соціальним групам (наприклад, біженцям, мігрантам тощо.), на фінансування й організацію соціальних програм благодійного характеру (їх спрямованість варіюється залежно від цілей одного чи іншого фонду, від створити мережу благодійних їдальнях, магазинів, роздавальних пунктів, центрів соціальної адаптації до медичної допомогу й турботи про дітей, допомоги ув’язненим, втілення принципів християнського милосердя у галузі освіти та виховання уже, участі у практичному відродження православних милосердя і добродійності, православних святинь тощо.); на вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду милосердно- благодійної роботи і др.

Разом про те слід відзначити й наявні проблеми у створенні зусиль осіб і закупівельних організацій, які хочуть прилучитися до милосердно- благодійної роботі церкви. Передусім це пов’язано з поки що відчутним недоліком досвіду. Обмін досвідом, координація милосердно- благодійної діяльності між православними, іншими релігійними і світськими організаціями є сьогодні нагальною потребою у розвитку милосердно-благотворительной діяльність у же Росії та країнах СНГ.

Постійну допомогу єпархіям, парафіям, монастирям на ділі милосердя і добродійності надає Відділ церковної доброчинності й соціального служіння, зокрема й конкретну матеріальну допомогу, і консультативне сприяння. Відділ випускає щомісячний вісник «Діаконія», котрий розсилається в усі єпархії. У цілому нині інститут милосердя Російської православній церкві представляється організованим і упорядкованим з урахуванням згоди на проблеми милосердя співтовариством віруючих, де раціональні встановлення визначають як правничий та обов’язки членів співтовариства, але і фіксують джерела фінансування й підтримки милосердно- благодійної діяльності від різноманітних соціальних інститутів, спонсорів. Нормальне функціонування цієї фінансової інституції залежить від сумісності специфічних цінностей релігії з фундаментальними цінностями суспільства, християн з інших конфесій, і навіть неверующими.

Під час вивчення досвіду милосердно-благотворительной діяльності Російської православній церкві слід пам’ятати особливості її історичної еволюції. Якщо епохи Петра I благодійна діяльність серед населення повністю лежить у руках церкві та монастирів, то починаючи з XVIII в., тоді коли храм була підпорядкована державі, розміри цієї діяльності значно скорочуються. Соціальною роботою серед населення починають займатися, передусім, державні (світські) установи. Пожвавлення милосердно-благотворительной діяльності церкви настало після 1905 р., щоб зникнути після 1917 г.

Нині починається сутнісно новий етап в милосердно- благодійної діяльності православ’я. Розвиток цієї бурхливої діяльності наштовхується на недолік коштів. Пошуки цих коштів ведуться за напрямами, зокрема і розвитку предпринимательско-хозяйственной діяльності церковних організацій корисною і монастирів, звернення по допомогу спонсорів, меценатів і т.п.

При налагодженні контактів, особливо у місцях — в єпархіях і парафіях, між світськими соціальними працівниками та представниками православних організацій можна зіткнутися з тим, що часом схильні здійснювати соціальне служіння переважно серед одновірців. Разом про те діячі Російської православній церкві відзначають щиро й цілком протилежний факт. Так, профессор-протоиерей Гліб Каледа свідчить: «…Організатори православного милосердя відзначають, що часто легше залучити людей добрим серцем, але невіруючих чи неофітів, недавно хрещених і воцерковляющихся, ніж про церковних православних людей» [15][85].

Упродовж років свого існування Російська Православна Церква нагромадила великий політичний досвід милосердно-благотворительной діяльності, що сьогодні активно відроджується. Звісно, як і кожен інший, цим досвідом має лише гідності, а й недоліки, але загалом може багато в чому послужити духовному відродженню нашої Батьківщини. «Адже духовне відродження — це як будівництво храмів, відкриття монастирів, це — створення храмів в душах людських, відродження милосердя і великодушності, настільки властивих колись російському Православию».

Така поширена робота, яку РПЦ проведе у сфері соціального служіння [16][86]. На жаль об'єктивна соціально- економічна ситуація у країні свідчить у тому, що у як і роботі як ще довго існувати, але з кожним роком буде увеличиваться.

1. Архієпископ Никодим Світ жорстокий та свобода (доповідь на релігійної конференції у Голландії) // Журнал Московської патриархии.

— 1963. — № 1. — З. 39 — 44.

2. Благодійництво та милосердя: Рб. наук. тр./ Федер. служба зайнятості Росії, Поволж. філ. ріс. учеб. центру; Під. общ. ред. акад. В. М. Ярской. учеб центру. Нижній новгород,

1997. — 242 с.

3. Вучетич Є. Проблема громадського служіння на роботах М. М. Тараева // Журнал Московської патріархії. — 1992. — № 9. -

З. 45 — 46.

4. Голубинский Е. Е. Історія російської церкви. -

М.: 1997. — 926 с.

5. Донськой юридичний інститут: Вчені записки. Т. 7. Римський С. В. Російська Православна Церква в ХIХ в. /

Відповідальний редактор Є.І. Дулимов. — Ростов-н/Д.: ДЮИ. — 1997. — 384 с.

6. Доповідь Патріарха Московського й усієї Руси

Алексія II на Архієрейському Соборі Російської православної церкви (18 февраля

1997 р.) // Журнал Московської патріархії. — 1997. — № 3. — З. 12 — 82.

7. Щорічне Єпархіальне збори города

Москви. // Журнал Московської патріархії. — 1997. — № 2. — З. 16 — 33.

8. Ізборник 1076 року: [Тексти і дослідження]./ Під ред. С.І. Коткова. — М.: Наука. -1965. — 1091 с.

9. Карташев А. В. Зібрання творів: У 2 т.

Т. 1.: Нариси з історії російської церкви. — М.: Вид-во Терра, 1992. — 568 с.

10. Климов С. В. Християнський сенс милосердя //

Милосердя: Учеб. посібник / [Горбунов В.В., Вихнових В. Л., Зуєв С.В. та інших. ]; [Під ред. Мчедлова М. П. ]; Ріс. незалежний ин-т социал. і нац. пробл., Исслед. центр «Релігія в збрешемо. о-ве», Акад. социал. роботи. -

М.: Росспэн, 1998. — З. 23 — 89.

11. Концепція відродження духовного освіти і добродійності // Журнал Московської патріархії. — 1991. — № 7. — С.

40 — 42.

12. Міжнародна конференція «Роль релігію у профілактики наркоманії і превентивний антинаркотическом освіті» //

Журнал Московської патріархії. — 1996. — № 4 — 5. — З. 30 — 37.

13. Монастирі у складі Імперії / [Исполн.

В.В. Зверинским]. — СПб.: Центр. стат. кому. м-ва внутр. справ, 1887. — 106 с.

14. Писемский У. та інших. Православ’я і економіка //

Журнал Московської патріархії - 1992. — № 9. — З. 40 — 45.

15. Протоієрей М. Чельцов. Православне пастирство і громадська діяльність. // Журнал Московської патриархии.

— 1994. — № 10. — З. 96 — 111.

16. Професор протопресвейер У. Борової. Церковь

Христового, її природа. Автокефальні помісні Церкви // Журнал Московської патріархії. — 1993. — № 10. — З. 8 — 19.

17. Російське православ’я: віхи історії./ Наук. ред. А.І. Клибанов. — М.: Политиздат, 1989. — 719 с.

18. Святійший патріарх Алексій II: Про соціальному служінні церкви. I пленум Радянського фонду милосердя і здоров’я //

Журнал Московської патріархії. — 1991. — № 7. — 39 — 40.

19. Святий Іоанн Кронштадський у спогадах сучасників / [Сост., ред. предисл. і комент. С.Л. Фірсов]. — М. :

Православ. Свято-Тихонов. богослов. ин-т: Братство у Ім'я Усемилостивого спаса, 1994. — 207 с.

20. Темникова Л. А. Благодійність у тих духовному розвитку суспільства / Калуж. держ. пед. ун-т. — Калуга,

1996. — 93 с.

-----------------------

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой