Демография семьи

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Однією із багатьох наук, мають спільний з соціологією сім'ї об'єкт, є демографія сім'ї, предмет і завдання якої у час активно обговорюються. Демографія сім'ї сприймається як наука, предметом якої є закономірності формування. Функціонування і розпаду сімейно- родинних груп, і домогосподарств. Необхідність доповнення традиційного демографічного аналізу, у якого індивід, позбавлений будь-яких інших характеристик крім статі та віку, зверненням до демографії сім'ї, необхідність включення саме сім'ї як об'єкта дослідження та одночасно одиниці спостереження, обумовлена тим, що «індивідуалістична» демографія близька до вичерпаності свого евристичного і прогностичного потенциала.

Методологічний рай диференціальної демографії минає разом із зникненням соціально детермінованих відмінностей у показниках демографічних процесів, особливо народжуваності і смертності. Сьогодні вже неможливо просто зіставляти значення економічних та соціальних параметрів і демографічні показники, вишукуючи впливом геть останні тих чи інших чинників. У період загальної уніфікації досягнуто ж і справжня «соціальна однорідність» демографічних макро показників, яку ми все настільки недавно мечтали.

Як пояснення окремих демографічних процесів и

відтворення населення цілому, і пророцтво їх майбутніх тенденцій зустрічаються з ростучими труднощами. Здолати їхній можна, лише включивши демографічні явища в широкий соціологічний контекст, лише звернувшись до сім'ї та сімейному поведінці як до предмета спеціального демографічного і соціологічного анализа.

Впродовж кількох останніх сто років у Росії сталися ті зміни в рівні народжуваності, відбивають перехід від традиційного до нового, сучасному типу репродуктивного поведінки.

Традиційний тип репродуктивного поведінки виключає всяке навмисне втручання у процес зачаття і виношування плоду. Соціальні й культурні норми, формувалися протягом великого відтинку часу й підтримувані релігією і звичаями, не допускають внутрісімейного регулювання дітородіння як масового явища. Рівень народжуваності при традиційному типі репродуктивного поведінки залежить від плодючості, шлюбної структури та зазвичай досить високий. Знижувати його лише знижена плодючість частини жінок, яка може випливати з їх поганого здоров’я або пізнього вступу до брак.

При сучасному типі репродуктивного поведінки внутрішньосімейне регулювання дітородіння отримує загальне поширення, перетворюється в невід'ємну риску життя покупців, безліч стала головним чинником, визначальним рівень рождаемости.

Зміни репродуктивного поведінки російських сімей — слідство трансформації функції сім'ї, зокрема і його репродуктивну функцію, в процесі тривалого історичного, економічного і соціокультурного розвитку России.

Темпи і цьогорічні масштаби цього переходу були однаковими різними етапах соціально-економічного розвитку Російської імперії, потім — Російської Федерації у складі СРСР і, нарешті, Росії виглядала як самостійного государства.

У Росії її традиційний тип народжуваності почав руйнуватися вже на другий половині Х! Х століття. Після скасування 1861 р. кріпацтва Росія вступила на шлях інтенсивному розвиткові капіталізму. Зросла рухливість сільського населення. Відхід чоловіків із села на «відхожий промисел» наводив, з одного боку, до частим став і тривалим розлукам подружжя та, у кінцевому рахунку до їх зниження числа дітей у шлюбі, з другого, — у вигляді «отходничества» здійснювалося вплив міської культури на село. Усе це і ще зміни у життя суспільства поступово розхитували патріархальні підвалини російського життя, систему традицій, відносин, цінностей і норми поведінки. Вони призводили до потреби у обмеження числа дітей у сім'ї та було неможливо не позначитися репродуктивному поведінці російського населения.

У поколіннях жінок, народжених до 1970-х років Х! Х століття, обмеження народжуваності не практикувалося: сумарний коефіцієнт оцінювався величиною близько сьомої години дітей на 1 жінку. Ретроспективні оцінки сумарних коефіцієнтів народжуваності для поколінь жінок, отримані з даним серії вибіркових обстежень народжуваності 60−80-х ХХ століття, і навіть мікро перепису 1994 р., свідчить про безупинної, починаючи з цих поколінь, тенденцій зниження рівня народжуваності у складі імперії і у Російської Федерации.

Ширше обмеження дітородіння практикувалося серед міського населення. До поширеним у період методам обмеження дітородіння дослідники відносять такі, як навмисне припинення статевих зносин, тривале годівля грудьми, аборт.

Ознаки які починалися змін у репродуктивному поведінці спочатку мало відбивалися на динаміці загальних показників, але вже настав починали виявлятися в диференціації народжуваності в різних груп населення. Наприкінці Х! Х століття стали збільшуватися колишні помітними вже у 60-ті роки розбіжності у рівні народжуваності в міського і сільського населення, в міських поселеннях різного типу. Так було в 1896—1897 рр., за даними для 26 губерній Європейської Росії, число народжених дітей на 1000 жінок віком 15−50 років у середньому було 199, зокрема в губернських містах — 124, в повітових містах — 157, а сільській місцевості - 206.

На початку сучасності помітно збільшилася диференціація народжуваності по територіям. Найбільш швидке зниження народжуваності спостерігалося в прибалтійських губерніях, соціальній та швидко та розвитку неземледельческо- промислових західних, південно-західних і столичних губерніях. Населення цих губерній становила близько сорока% від населення Європейської Росії. Майже непорушними патріархальний побут і започаткував традицію багатодітності залишалися у населення економічно відсталих національних околиць Півдня і Сходу России.

Соціальні й культурні норми, формувалися протягом великого відтинку часу й підтримувані релігією і звичаями, не допускали внутрісімейного регулювання дітородіння як масового явища: в шлюб жінки вступали рано, кошти контрацепції мало застосовувалися, аборт церква вважала злочином. Усе це створювало передумови задля збереження в Росії до початку сучасності високого рівня народжуваності, яких вона дуже сильно вирізнялася з-поміж найбільших розвинених країн Європи вже у другої половини Х! Х века.

Історичні події, які відбувалися Росії у перші десятиліття ХХ століття (перша світова війна, революція 1917 р. і проведена з ним громадянської війни) порушили плавне протягом демографічних процесів, пришвидшивши вже яке започаткували зниження рождаемости.

Потужним прискорювачем зниження народжуваності стали що розгорнулися країні наприкінці 20-х — початку 1930-х процеси індустріалізації, колективізації селянства, і навіть голод 1933 г.

Коефіцієнт сумарною народжуваності становив 1934 р. 3,6 на 1 жінку. Найпоширенішим засобом досягнення обмеження числа дітей стали дозволені в 1920 р. аборти. Але практика застосування протизаплідних засобів і методів ще отримала широкого поширення ні серед міського, ні тим паче серед сільського населения.

Зниження народжуваності у період був уже значною мірою відбитком змін у демографічному поведінці російських сімей, в частковості, дедалі більше сімей вдавалися до обмеження числа народжуваних детей.

Наступне прискорення зниження рівня народжуваності надала чергова катастрофа у країни — Другої світової війни. У повоєнному 1946 р. коефіцієнт сумарною народжуваності дорівнював 2,8 проти 4,3 в передвоєнному 1940 р., тобто. був поранений нижче в 1,5 раза.

Війна важкі роки повоєнного відновного періоду внесли свої корективи у репродуктивну поведінку багатьох поколінь жінок, пришвидшивши перехід від багатодітної родини до своєї сім'ї двох- трехдетной. Цей процес відбувається все ширше поширювався серед представниками різних соціальних груп, і серед населення дедалі більшої кількості территорий.

Велику, ніж у в середньому у РРФСР, схильність до малодетной (одне- і дводітної) сім'ї у кінці 1960-х років виявляли жительки найбільших міст. Так, ідеальної сім'ю з і більше дітей назвали лише 4,6% опитаних жінок на Ленінграді та 7,4% - у Москві; у середньому РРФСР таких жінок було виплачено близько 50%. Обмежити власну сім'ю одним-двома дітьми мали намір більш 90% жительок цих городов.

Отже, до кінця 1960-х років контроль над дітонародженням став уражає поведінки основної маси сімей. Поширення його супроводжувалося переходом до дводітної сім'ї. Демографічна перехід у Росії, зокрема і до нового, близькому до європейського, типу репродуктивного поведінки, в основних рисах був завершен.

Плавний процес початку малодетной сім'ї було порушено шлюбних когортах, котрі сформувалися у 1985−1989 рр. і 1990−1993гг. У розподілі жінок за кількістю очікуваних дітей сталися вельми суттєві зміни: різко зросла частка тих збираються обмежити власну сім'ю однією дитиною, і різко скоротилося частка які прагнуть народити трьох і більше дітей. Різке падіння народжуваності на початку 1990-х років породило думка, що вирішення головного причиною цього було економічний та політичний криза. Проте дослідження показують, що це погіршення пам’яті та зниження народжуваності у наступні роки — продовження об'єктивного процесу його еволюції, що триває вже зібрано понад століття, хоча неабиякий вплив надають умови життя семьи.

Отже, нас дуже швидко де пройшов шлях від традиційного типу народжуваності до сучасного, Росія 90-ті роки посіла гідне місце у низці країн із найнижчою народжуваністю. У 1997 р. коефіцієнт сумарною народжуваності для населення була дорівнює 1,23, для міського населення — 1,12, а сільського — 1,59.

Ймовірно також, що згодом становище зміниться, і народжуваність кілька підвищиться, але повернення до старих репродуктивним нормам навряд взагалі возможен.

Зроблені заходи соціального захисту родин із дітьми що неспроможні зупинити різкого падіння рівень життя сімей, погіршення умов утримання, що позначається як на народжуваності, а й у здоров’я детей.

Падіння рівень життя більшості родин було визначено самим характером реформ, лібералізацією цін за збереження монополізму у виробників і відсутності повноцінного ринку товарів та послуг. Протягом 1992−1995 рр. відбувався різке зменшення кількості виробництва, економічну кризу придбав особливу глибину. Скорочення виробництв, втрата господарських зв’язків, відсутність сировини, скорочення замовлень сприяли реальної безработице.

За період 1992−1996 рр. ціни на всі основні види споживчих товарів та надання послуг зросли 2200 раз, а порівнянні з початком 1991 р. вони у середньому збільшився у 6000 раз, у своїй на м’ясні і молочних продуктів в 8−12 тис. раз, але в хліб — в 15 тис. раз.

Для оцінки мінімального стандарту рівень життя використовується величина з так званого прожиткового мінімуму. Наприкінці 1992 р. прожиткового мінімуму оцінювався приблизно 5 тис. рублів (5 крб.).

Розрахунки вчених показують, що прожиткового мінімуму для молодої родини з 3-х людина з однією працюючим становив наприкінці 1996 р. близько 1,3 млн. крб. Ця величина перевищує середню Росією зарплату (930 тис. крб. у грудні 1995 р.) на 40%. Таку зарплату мають менше половини працюючих, а бюджетній сфері навіть працівники із вищою 18 розрядом мають посадовий оклад трохи більше 600 тис. руб.

Порівнюючи доходи населення і ще величину прожиткового мінімуму, оцінюють рівень бідності. Два останніх року частка бідного населення (із низьким достатком нижче прожиткового мінімуму) коливається в інтервалі від 20 до 35%, а абсолютних даних — від 30 до 50 млн. людина. Сьогодні з офіційним оцінкам близько половини російських родин із дітьми мають прибутки нижче прожиткового мінімуму, серед родин зі 3 дітьми таких понад 70 відсотків%. Динаміка індексу реальних доходів призвела до того, що сім'ї з дітьми у середньому мають сьогодні реальні доходи лише на рівні близько 60% від рівня грудня 1991 г.

Сім'ї з дітьми, живуть нижчий за рівень бідності, у цій ситуації що неспроможні забезпечити своїх дітей повноцінного харчування. Структура споживання таких сім'ях ще гірше загального незадовільний технічний стан з харчуванням населения.

Політика стримування інфляції призвела до суттєвого відставання зарплати від темпів інфляції, що викликало переходу до категорії бідних сімей як традиційно уразливих (сім'ї пенсіонерів, багатодітні, неповні, з інвалідами, з безробітними), а й сімей які працюють із дітьми. Саме діти сьогодні стають головним демографічним чинником бедности.

Сподіватися на швидке розв’язати проблеми сім'ї годі було, поліпшення в найближчими роками навряд чи матиме принципового характеру, якщо сьогоднішні реформи ні реальних економічних результатів, якщо вона буде скориговані на користь найпріоритетніших соціальних цілей. Саме держава змушене підтримувати сім'ю, брати він певні зобов’язання в надання допомоги сім'ям змісту і вихованні дітей у вигляді соціальних гарантій, посібників, льгот.

Без продуманою й реалістичною сімейної політики, без розширення економічної підтримки родин із дітьми (через посібники, кредити, податкові пільги тощо.) навряд чи очікується зміни демографічній ситуації до лучшему.

У поглядах науковців і політиків в розвитку економічних заходів сімейної політики проглядаються дві позиції, а то й протилежні, то досить противоречащие.

Одна — забезпечити гарантований мінімум соціальної підтримки всім непрацездатним. Прибічники іншого підходу пропонують відмовитися від принципу загальності і рівноправності отриманні сім'ями з з дітьми підтримки від держави і концентрувати дуже обмежені на підтримці «найвразливіших соціальних верств» (до таких відносять багатодітних, самотніх матерів, сім'ї з дітьми інвалідами тощо.). Такий підхід назва «адресної соціальної допомоги». При запровадження централізованих заходів допомоги сім'ям з дітьми у 1990 р., та був й у 1991 р., ряд основних посібників призначався не всім, а лише малозабезпеченим (1990 р. до таких відносили сім'ї із низьким достатком менше двох мінімальних зарплат, 1991 р. — менше 4-х мінімальних зарплат). У 1991 р. російським урядом ці обмеження було знято. Проте принцип визначення які потребують соціального захисту шляхом підрахунку доходів населення і «урівнювання» — перерозподілу доходів від родин зі великими доходами сім'ям з меншими доходами знаходить багато прибічників у урядових структурах. На думку авторів такий концепції це дозволяє занижувати обсяг коштів у підтримку сімей і стримувати зростання обесценивающейся грошової массы.

При формулюванні основних цілей сімейної політики слід виходити з следующего:

— необхідно позбавити сім'ю від принизливої залежність від державних щедрот, допомогти позбутися всім нормальним сім'ям від поки що сильної потреби у соціальний захист, підтримувати самозабезпечення, а чи не утриманство. Треба лише створити умови для, у яких сім'я з працездатними батьками було б від міста своєї економічної діяльності дохід, достатній у розвиток дітей (це означатиме вдосконалення оплати праці, зайнятості і підготовки кадрів, оподаткування, кредитування і т.п.);

— зберегти підтримку родин із дітьми, опинилися у особливо тяжких умовах (багатодітні, неповні сім'ї, сім'ї біженців, безробітних, сім'ї з інвалідами і т.п.);

— зберегти й удосконалювати систему сімейних посібників, і навіть мінімальних (безплатних) соціальних гарантій для дітей у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, оздоровчого відпочинку, розвиток соціального страхування і часткову компенсацію витрат у сфері платних услуг;

— сприяти сім'ї у реалізації виховних функцій (пільгові режими зайнятості для батьків, збереження і системи дошкільного виховання, не подменяющей сім'ю, а що допомагає їй виховувати дітей, педагогічне просвітництво батьків і т.п. ;

— сприяти збереженню сімейної середовища для дітей і відтворення її для дітей, котрих позбавили батьківської опіки (профілактика розпаду сім'ї, роботу з сім'ями груп ризику, профілактика відмовитися від народжених дітей, правова ні економічна підтримка опіки і всиновлення і т.п.

Різні типи сімей мають потребу в диференційований підхід до заходам їх соціального захисту, допомоги у адаптації до умов кризи, переходити до нового громадському устройству.

Він повинен поєднувати ринкову економіку й державну систему соціального захисту родин із дітьми, активізацію демографічної політики у регіонах із тенденцією до депопуляции.

Однією з найважливіших проблем демографії сім'ї є проблема моделювання сімейного циклу життя. Вивченню цієї проблеми вчені України та демографи присвятили багато времени.

На думку О. Г. Волкова, «в демографії - науці про закономірності відтворення населення — сім'я є вивчення як первинна осередок відтворення нових поколінь». У демографічному вивченні сім'ї він виділяє три аспекта.

По-перше, аналіз ролі «сім'ї як соціальної осередки відтворення поколінь, в життєдіяльності якої може бути простежені соціальні чинники, що впливають процес дітородіння та її компоненти — засвоєння соціальних норм, формування потреб і лобіювання відповідних їм установок, репродуктивну поведінку і результати — поява потомства». Цей аспект охоплює коло проблем, пов’язані із дітонародженням у сім'ї і його демографічними чинниками (одруження, освіту сім'ї, вік шлюбу, початок дітородіння і т.п.)

По-друге. Аналіз роль сім'ї як чинника демографічних змін, дослідження життя жінок у сім'ї, її складу та певного типу на інтенсивність дітородіння, рівень смертності, процесів освіти і розпаду сімей, як елементів відтворення населения.

По-третє, вивчення власне процесу освіти та розвитку сімей, з одного боку як самостійного демографічного феномена, з другого — як результату сукупного впливу всіх взаємодіючих демографічних процессов.

У одній із останніх публікацій О. Г. Волков, говорячи про демографічному вивченні сім'ї, вказує, що, вивчаючи останню, демографія «намагається встановити, як вони часто й що не віці утворюються вони, що є основою сімей, скільки в них народжується дітей, коли виділяються дорослі дітей із батьківських сімей, через що й коли розпадаються сім'ї та як позначається усе це зростанні населения

Із трьох аспектів демографічного вивчення сім'ї, крім проблематики демографії сім'ї як науки має лише один — саме перший. Дослідження роль сім'ї як чинника відтворення населення входить у предмет демографії сім'ї. Але вітчизняні демографи приділяють проблематики демографії сім'ї як науки безперечно, недостатня внимание.

Зазначені протиріччя здавна є предметом дискусії серед зарубіжних провідних вчених. Частину їх бачить причину цих негараздів відсутності адекватних теоретичних досліджень сім'ї як такий у її цілісності в протилежність з того що має місце у вивченні її індивідуальних елементів. Інші, навпаки, теоретичну нерозробленість проблем сімейної демографії розглядають як наслідок відсутності статистичної інформації, відповідних даних переписів і спеціальних обследований.

На думку відомого американського демографа Натана Кейфица, «маємо тут з типовою проблемою метауровня науки», демографії сім'ї у тому випадку: мети дослідника задають і характеру розуміння тій чи іншій конкретної дослідницької завдання. Проблема повинно вирішуватися, по словами М. Кейфица, те щоб зменшити наскільки можна складність об'єкта, внести внесок у методологію аналізу та створити передумови для включення до аналіз нову інформацію. М. Кейфиц також на цілий ряд труднощів, з якими зіштовхується демографія сім'ї. У тому числі у перші місця він ставить розмаїття типів сімей та його мінливість, і навіть внутрішню гетерогенність семьи.

Говорячи про необхідність розвитку демографії сім'ї, слід зазначити, що вона прямо пов’язані з характером тих дослідницьких мереж і практичних завдань, які має вирішувати. Якщо розв’язання окремих завдань прогнозування населення, його від кількості, величини трудових ресурсів, пенсійного забезпечення тощо. це часто буває предосить традиційних підходів, котрим типовим є звернення до індивіду, позбавленому будь-яких інших ознак статі та віку. Тут за стандартної демографічної практикою може, на думку М. Кейфица, приховуватися «індивідуалістична ідеологія», яка методологічно орієнтує дослідника на вивчення процесу відтворення населення. Але точність і надійність що така прогнозів дуже относительна.

Як французький демограф Еге. Ле Бра, трьома главами демографії є «шлюбна життя, зазвичай яку з шлюбом і розлученням, прокреативная (репродуктивна) життя, маркируемая народженнями, і смерть як кінець життя», але ці події «відбуваються у семьях».

Тому важливо вивчати сім'ю і його функціонування, зміни, які походять з нею як і історичному плані, і у ході її життєвого циклу. У цьому плані важко переоцінити співробітництво економіки, соціології, демографії та інших наук, які вивчають сім'ю. Демографія сім'ї у цьому наборі вивчає хіба що зовнішні прояви сімейної життєдіяльності, фіксуючи послідовність переходу сім'ї, з одного стану до іншого, час наступу найважливіших сімейних подій і т.д.

Інакше висловлюючись, у центрі демографії сім'ї - життєвий цикл сім'ї. Застосування концепції життєвого циклу сім'ї - це реалізація прагнення більш системно підійти до аналізу демографічних феноменів, більш адекватно і реалістично написати «головні глави демографії», про які казав Ле Бра. У цьому плані демографія сім'ї може розглядатися як своєрідний методологічний міст між формальної демографією та інші науками, соціологією сім'ї колись всего.

Останнім часом концепція життєвого циклу сім'ї піддається посилюється критиці. Основні моменти цієї критики пов’язані про те, що у своєму оригінальному вигляді концепція життєвого циклу сім'ї обмежується лише «нормальними», стереотипними сім'ями, не включаючи у собі інші типи сімейних структури тому числі що виникають у разі розпаду сімей через розлучення, соціальній та разі відсутності продукції «нормативного» брака.

Більше обгрунтованою представляється критика концепції життєвого циклу сім'ї над його «недостатню емпіричну корисність». Йдеться тому, що життєвий цикл сім'ї у його оригінальному вигляді лише «сімейними» подіями. У цьому плані концепція життєвого циклу сім'ї справді вимагає уточнення і розширенні. Проте критика концепції життєвого циклу сім'ї не скасовує не може скасувати той факт, що у дослідженні проблем демографічного розвитку концепція життєвого циклу сім'ї є дуже корисний інструментом, ефективно що дозволяє як пояснювати динаміку сімейного поведінки й сімейних змін, і моделювати их.

Саме тому виділення найважливіших стадій життєвого циклу сім'ї та побудова відповідної сімейної типології є першорядними завданнями. Оригінальний варіант концепції життєвого циклу включає у собі 6 стадій, виділених виходячи з виконання сім'єю її репродуктивної функции.

Схема стадій життєвого циклу семьи

|Фазы життєвого |Події, що характеризують відповідні стадії | |циклу сім'ї |життєвого циклу сім'ї | | |початок |кінець | |1. Формування |Укладання шлюбу |Народження першого | | | |дитини | |2. Зростання |Народження першої дитини |Народження | |(розширення) | |останнього дитини| | | | | |3. Закінчення зростання |Народження останнього |Перший дитина | | |дитини |залишає | | | |рідний дім | |4. Зменшення |Перший дитина залишає |Останній дитина | | |рідний дім |залишає | | | |рідний дім | |5. Окончание |Останній дитина по- |Смерть першого | |зменшення |кидає рідний дім |Дружина | |6. Розпад сім'ї |Смерть першого чоловіка |Смерть котрий пережив| | | |чоловіка |

Концепція життєвого циклу сім'ї трансформувалася на відповідність до цілями вивчення процесів брачности, народжуваності, разводимости, смертності тощо. Найважливішим напрямом використання концепції життєвого циклу сім'ї є микростимуляция, тобто. імітаційне моделювання її змін сімейного поведения.

Теоретичною базою подальшої роботи у сфері моделювання репродуктивного поведінки сімей є вже досягнуті результати в області соціології сім'ї та соціології репродуктивного поведения.

Для вивчення демографічних перспектив і перспективи розвитку сім'ї, вивчення комплексу труднощів і наслідків в мінливих умовах, необхідно проведення нових досліджень (загальноросійських, регіональних, локальних досліджень сімей конкретних соціально-демографічних груп). Ті кошти, що сьогодні відпускаються на науку, настільки мізерні, що ні дозволяють зберегти працездатність наявних наукових центрів — і що неспроможні дати хоча б мінімальних стимулів у тому, щоб у науку прийшло молоде покоління. Наукові колективи старіють рішуче, ніж населення у цілому. Ми ризикуємо незабаром втратити цілі наукові школи, формувалися десятиліттями. Сьогодні лише державні органи можуть сформувати замовлення підготовку фахівців із демографії і ціною сімейної політиці, але їх підготовку потрібно чимало часу. Необхідно пам’ятати, що проблеми доведеться решать.

1. Бондарская Г. А. «Зміна демографічного поведінки російських сімей за 100 років"/ Світ Росії. 1999 р. № 4

2. Волков О. Г. «Сім'я як об'єкт демографії», М., 1986 г.

3. Вісник МДУ, серія 18 «соціологічна політологія», 1997 р., № 2 стор. 98-

106

4. Єлізаров В.В. «Демографічна ситуація й проблеми сімейної політики"/ Соціс, 1998 р., № 2

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой