Профессионально-этический кодекс соціального працівника

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Социология


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Профессионально-этический кодекс соціального работника

Контрольная работа

Выполнила: Гаджиева М. М., студентка 4 курсу заочного відділення факультету «Соціальна работа»

Министерство Праці і Соціального Развития

Московский Державний Соціальний Университет

Красноярский филиал

г. Красноярськ, 2002 год.

Введение

Професія фахівця з соціальної роботі послуговується великою повагою у Росії. Її престиж зростає принаймні розвитку територіальних служб, становлення нових установ. Маючи великими знаннями у сфері та перебуваючи на місці боротьби з соціальним неблагополуччям країни, фахівці з соціальної роботі багато важать у системі соціального захисту населення, створенні державно-громадського інституту відродження людської гідності в Росії. У Росії її з’явилася усвідомлена потреба у соціальних работниках.

Сучасний підхід до профессионально-этическим якостям соціального працівника закріплений кваліфікаційної характеристиці «Фахівець із соціальної роботі» (1991 рік). Професійні стандарти, вимоги до своєрідного соціального працівникові грунтуються на кодексі етики й професійних умінь, який є як керівництва у щоденному поведінці соціальних працівників, грунтуються на фундаментальних загальнолюдські цінності і враховують гідність і унікальність кожної особистості, її правничий та можливості. Відповідно до кодексом соціальний працівник сприймається як працівник соціальної служби, усвідомлюючий свою моральну перед клієнтом та громадянським суспільством, добровільно прийняв він відповідальність у наданні допомоги людям, у поліпшенні якості життя людей.

Ценности і основні засади профессионально-этического кодексу соціального работника

У практиці Школі соціальної роботи протягом її історії траплялися значні зміни, але соціальних працівників продовжували дотримуватися певного комплексу цінностей, у якому сталися деякі зміни, але ключові елементи сохранились.

Соціальна робота спрямовано надання допомоги, підтримки, захисту всіх людей, особливо «слабких» соціальних груп, відчувають потребу у процесі життєдіяльності. Тому, виходячи з гуманізмі та моралі, соціальна робота орієнтується на ключові елементи комплексу цінностей, збереження із змінами в ході її історії - добробут людей, соціальна справедливість, гідність індивіда. Це означає, що підхід до життя кожної індивіда як вищому ціннісним виміру доповнюється розумінням тієї обставини, що ця життя мусить бути достойного людини. Кожна розумна людина цінний своєї унікальністю, яку враховуватиме й уважать.

Найвідоміша декларація про цінностях етики, якої керуються все сучасні соціальних працівників, це «Кодекс етики Національної Асоціації соціальних працівників», прийнятий у США в 1997 року. Принципи, які у Кодексі, є як що передбачають, так та заборонними. «Принцип» окреслюється основна істина, початкове положення будь-якої теорії, вчення, світогляду. Практичні принципи є правилами, яких слід сліпо чи негайно підпорядковуватися. Професіоналу належить знати, коли, як у якій мері можуть бути зроблені винятки з правил. Але є професійний обов’язок діяти наскільки можливе відповідності до принципів професійної діяльності. У кодексі сформульовані принципи, формують особистість соціального працівника, його специфічний підхід до оволодіння професією та організаційні принципи, які стосуються відносин із окремими особами чи группой.

Фахівець із соціальної роботі повинен займатись соціальною практикою. За всієї очевидності, це з фундаментальних принципів професійної діяльності соціального працівника. Соціальний працівник має здійснювати свою професійну діяльність. У час через недостатньою розробленість кваліфікаційних характеристик, можна знайти переважання тій чи іншій галузі наукових знань (психології, соціальної педагогіки, соціальної медицини, соціології). І саме зазначений принцип орієнтує соціального працівника, з одного боку, робити те, що він дозволено законом, реалізуючи навички та вміння, отримані у процесі навчання, з другого боку, він фіксує зміст, цілі й завдання соціальної практики як феномен нашого суспільства, наявність професійної діяльності певної групи специалистов.

Діяльність соціального працівника — це зона довіри для людей, шлях до порозумінню, навчання. Він має володіти навичками впливу як на самого клієнта, а й у його оточення, групове спілкування, на ситуації у соціумі. Особливо важливо зараз, коли розпадаються традиційні типи зв’язків, як у умовах становлення доцивилизованных ринкових відносин відбувається зміна духовно-моральної сфери, і внаслідок безсилля структур структурі державної влади особистість і прийомна сім'я опинилися у социально-экстремальной ситуації. Швидка зміна ідеологічних установок — від патронажу держави у сфері охорони здоров’я, освіти, житлових та інших проблем до ідеології самовыживания — обумовила збільшити кількість людей, які з об'єктивних причин виявилися неконкурентоспроможними у боротьбі насущні речі.

Соціальний працівник повинен використати себе усвідомлено. Соціальний працівник, плануючи своєї діяльності, спирається на практичні вміння. Первинним інструментом соціального працівника є він сам. Тому великій ролі у його оцінці якихось забобонів чи переваг, сильних чи слабких сторін особистості грає самоосвіта чи самосвідомість. Базовим елементом практики Школі соціальної роботи є здатність працівників будувати і підтримувати ефективні відносини з надання допомоги населенню. Ці відносини потребують розуміння соціальним працівником думок клієнтів, сприйняття і реакцій на світ довкола себе. Соціальний працівник повинен бути здатний відступати, якщо потрібно, від стандартів у роботі та критично розглядати власну професійну деятельность.

Соціальний працівник має дотримуватися професійної об'єктивності. Клієнт, як ввійти у контакти з професійним помічником, намагається або сам вирішити свої проблеми, або звертається по допомогу до сім'ю, до друзів або до іншим. Однак найчастіше такі контакти носять емоційного характеру, що заважає ясному розумінню суті проблем та його вирішенню. На противагу помічникові з побутового оточення професіонал вносить новий вимір у питаннях з клієнтами, й у з’ясування їх труднощів, дотримуючись у своїй емоційного нейтралитета.

Зберігати нейтралітет, не проявляючи у своїй байдужості і незацікавленості, може лише достатньо майстерно котрий балансує соціальний працівник. Інша крайність полягає у недостатньою зацікавленості на ділі клієнта, і виявляється у невмінні (небажанні) пробудити його енергію, у разі у клієнта пропадає бажання виявляти емоційну енергію, необхідну зміни чи дозволу своїх складних життєвих ситуацій. З іншого боку, професійна об'єктивність важлива збереження психічного здоров’я соціального працівника. Емоційна неупередженість необхідна підтримки власної незалежності й здібності ефективно вирішувати професійні задачи.

Соціальний працівник повинен поважати людську несхожість. Діяльність соціального працівника орієнтована на людей із усіх верств українського суспільства, які представляють різні національні і етнічні освіти, культури, мають будь-які фізичні чи розумові недоліки, різними статей, сексуальних уподобань і вікових груп. Він має це пам’ятати й поважатиме особливості своїм клієнтам. Те, що може видатися соціальному працівнику відхиленням від норми, насправді, швидше за все, є нормальною поведінкою клієнта, відповідним якимось іншим настановам, соціальному досвіду. Облік цих різноманітних сприйняттів життя, толерантність стосовно ним зумовлюють ефективність практичної соціальної работы.

Соціальний працівник повинен домагатися особистого і професійного росту. Соціальна робота була й залишається однієї з найбільш важких професій. Процес надання допомоги людям, пов’язані з мінливих середовищем, вимагає, щоб соціальний працівник був у гармонії із світом. Неможливо бути чуйним до клієнта і творчим працівником, взаємодіяти з широким колом клієнтів, маючи вузький, непрофесійний погляд життя. Тому треба безупинно домагатися свій зріст та розвитку як особистості, і як профессионала.

Соціальний працівник повинен усвідомлено застосовувати конкретні знання і набутий навички у певній ситуації. Соціальний працівник повинен постійно запитувати себе, які конкретні знання застосовні у цій ситуації. Знання, почерпнуті із самої життя, внаслідок практичних експериментів і збереження одержаних вражень є цінними, тим щонайменше, слід старанно шукати і освоювати найпрогресивніші теоретичні новинки, апробовані і пропонує доступні для аналізу. Соціальний працівник повинен усвідомлювати, що віра клієнта є могутнім стимулом до дії. Соціальний працівник зобов’язаний сприймати клієнта як неповторну особистість. Повного знання клієнта не може, ніколи, це пояснити неможливо. Разом про те, слід прагне, щоб отримати знання, необхідних надання допомоги. У цьому головним джерелом інформації служить сам клиент.

Соціальний працівник має займатися цілісної особистістю. Більшість професій зосереджуються одному вимірі людської особистості. Соціальна робота унікальна серед професій, оскільки спрямовано людини цілісного — його біологічне, психологічне, соціальне й духовне состояние.

Соціальний працівник повинен надавати клієнту сучасне бачення проблем. Успіх надання професійну допомогу до у що свідчить залежить від сучасного розуміння різних підходів до до які є проблемам. Індивід чи група мають бути упевнені у цьому, що й вдосконалення можливо, тоді як важкий процес зміни прийдуть нові моделі поведінки. Розкриваючи нові перспективи, пропонуючи підтримку та художні засоби зміни конкретних ситуацій, соціальний працівник до того ж час може бути чесним щодо їх меж. Клієнтам не допоможуть нереалістичні обіцянки. Стриманий прогноз здатний пробудити енергію клієнта чи його груп, щоб діяти у інтересах досягнення бажаних соціальних результатов.

Соціальний працівник повинний від гідністю вести ділові взаємини Юлії з клієнтом. Сприйняти клієнта таким, який вона є, не означає схвалити усі його вчинки. Однак з них обов’язково має зустріти гідний прийом. Комунікативна зв’язок передбачає, що соціальний працівник уникатиме встановлення провини чи невинності клієнтів. Це стан неосуждаемости із боку професійного помічника допомагає клієнтам зосередитися у своїх достоїнствах, зводячи до мінімуму страх бути сприйнятими негативно чи неточно. Обслуговування клієнтів із гідністю допомагає соціальних працівників уникнути нав’язування своїх пристрастей чи стандартов.

Соціальний працівник повинен містити знанні можливостей клієнта. Професійна спеціалізація соціального працівника формується з урахуванням вивчення різних специфічні потреби людини: фізичних, психологічних і соціальних. Для визначення цих потреб треба зазначити, якою мірою він може протистояти впливам довкілля. Соціальний працівник зобов’язаний скласти реалістичну картину можливостей своїм клієнтам, допомогти їм розкрити і змогли ефективно використати свої силы.

Соціальний працівник повинен залучати клієнта до максимальному рішенню своїх проблем. Соціальний працівник повинен працювати з клієнтом, а чи не за чи замість нього. Мало користі принесе встановлення ускладненого діагнозу ситуації клієнта, якщо він розуміє або приймає його. Ефективно змінити ситуацію можливо тоді, коли вони, хто має змінитися, самі ясно зрозуміють таку необхідність, і з’явиться бажання і можливість діяти. Соціальний працівник виступає у різних ролях. Він може розглядати себе, немов працівники правоохоронних і як помічника. Соціальний працівник повинен діяти у інтересах клієнтів, які хочуть або здатні приймати участь у процесі зміни, однак слід завжди прагнути максимально стимулювати їх втягнутість у цей процес.

Соціальний працівник має сприяти максимальному самовизначенню клієнта. Соціальний працівник має скеровувати процесом надання допомоги, а чи не клієнтом; він допомагає клієнтам досліджувати альтернативи та його можливе значення, але з диктує остаточний вибір можливостей. Принцип самовизначення допускає, що тут клієнта здатний прийняти рішення щодо себе чи інших людей. Іноді вони це припущення перестав бути обгрунтованим, про в усіх клієнти уявляють собі наслідки своїх дій. Тому вони можуть обрати дії, шкідливі їм самих або інших людей. У цих ситуаціях соціальний працівник має взяти він ухвалення рішення. Заодно він використовує метод переконання, примусу, звернення до владним структурам, закону. Відповідальність за прийняття рішень за клієнтів соціальний працівник повинен брати він тільки у виняткових випадках і тільки після докладного аналізу цій ситуації, маю на увазі необхідність як і скоріш повернути таку можливість клиенту.

Соціальний працівник має допомогти її клієнту придбати навички самоврядування виникаючими таких проблемних ситуацій. Процес надання допомоги людям у тому, що вони навчилися у цьому і майбутньому допомагати самі собі. Якісні зміни, яких клієнти дійдуть із допомогою професійного працівника, на жаль, часто мають здатність кілька днів загасати, бо люди морально робота як фізично не підготовлені підтримуватимуть їх у протягом багато часу. Головним висновком цього принципу є: робіть клієнтові очевидно: він може для себе сам.

Соціальний працівник повинен працювати з клієнтом конфіденційно. Особистість та його сім'ї, які шукають допомоги в соціального працівника, часто розкривають суто особисті аспекти їхнього життя. Іноді використовувана у сфері інформація про окремих людях, організаціях має статус секретної, носить конфіденційний характер. Усі соціальних працівників повинні уявити про рівень конфіденційної інформації та умовах роботи з ній. Ступінь конфіденційності, яка то, можливо обіцяно клієнту, залежить від характеру агенства, державних підприємств і федеральних законів і інструкцій, якими керуються соціальних працівників у своїй деятельности.

Соціальний працівник має і посилювати гідність і чистоту професії, поважати довіру колег, дотримуючись делікатність і соціальна справедливість. Вживати заходів проти неэтичного поведінки своїх колег. Всебічно допомагати людям, інформуючи і роблячи соціальні служби доступними різним групам населения.

Соціальний працівник має сприяти розвитку добробуту суспільства, посредством:

• розширення особистісних можливостей людей, семей;

• активної боротьби з несправедливості й обмеження з урахуванням національного походження, політичних чи релігійних переконань, сексуальних орієнтацій, віку, шлюбного статусу, психічних чи фізичні вади, і навіть проти привілеїв окремих категорій населения;

• ініціативи, спрямованої зміни у політиці та законодавстві з метою поліпшення соціальних умов життя й підтримки соціальної справедливости.

Этические дилеммы

Моральні парадигми і ціннісні орієнтири — життя, гідність людини, гуманність, добро, соціальна справедливість — є основами, у яких будується соціальна робота. Насправді соціальних працівників доводиться зіштовхуватися з різноманітними етичними проблемами і дилемами унаслідок їх зобов’язань стосовно клієнтам, колегам, власної професії та суспільству загалом. Більшість труднощів для соціального працівника обумовлене потребою вибору між двома або як суперечливими обов’язками, й обязательствами.

Закони, постанови і добробут клієнта. Законодавство неспроможна передбачити усе різноманіття соціального життя, тому іноді добробут клієнта розпочинає з ним саме в протиріччя. У деяких випадках соціальних працівників заявляють, що законам, постановам годі було підпорядковуватися, інакше, буде завдано шкоди клиенту.

Особисті та професійні цінності. У основі цієї групи етичних дилем лежить конфлікт між особистими й професійними цінностями соціального працівника. Він може бути згоден із клієнтом по політичним, релігійним, моральним або іншим суб'єктам мотивів, але зобов’язаний виконати професійний обов’язок. Думки соціальних працівників у тому, яким цінностям віддавати перевагу, які завжди збігаються. Соціальний працівник повинен зважити зобов’язання перед клієнтом, професією, третіми лицами.

Патерналізм і самовизначення. Патерналістські дії включають втручання у бажання клієнтів чи його свободу їхнього власного блага із єдиною метою обмежити саморуйнівні дії клієнта. Патерналізм за можливе зобов’язувати клієнта приймати послуги проти бажання чи примусово, приховувати інформацію чи надавати дезінформацію. Цей випадок викликає межі допустимості патерналізму. З одного боку, клієнти мають право певні форми саморазрушительного і ризикованого поведінки, з іншого, соціальний працівник відповідає за захист клієнтів них самих, що вони зазнають поразки. Суперечки звідси часто пов’язані з концепцією самовизначення і про те, які клієнти усвідомити своє ситуацію і прийняти оптимальне решение.

Необхідність говорити правду про. Однією з принципів Етичного кодексу НАСР є право клієнтів отримання достовірною інформацією про справи, пов’язані з їх станом і добробутом. З одного боку, ця законна право не підлягає сумніву. З іншого, — в окремих випадках представляється етично слушним і навіть необхідним приховати правду від клієнтів чи надати дезінформацію. Наприклад, у разі, коли справа не стосується хворих клієнтів дітей, котрим правдива інформація можна вважати шкідливою за певних обстоятельствах.

Конфіденційність і приватного характеру повідомлень. Соціальний працівник, слідуючи Етичному кодексу, повинен зберігати відомості, одержані від клієнта конфіденційно. Хоча це справедливо майже завжди, у випадках соціальний працівник змушений розглядати можливість розкриття інформації, коли, наприклад, існує загроза те, що клієнт може зашкодити третій особі. Звідси виникла потреба інформувати клієнта про кордони конфіденційності у тому чи іншого конкретної історичної ситуації, про цілях отримання інформації і її використанні. З іншого боку, соціальний працівник може відмовитися розкрити інформацію, цю йому клієнтом, наприклад, на запит суду. І тут виникає дилема стосовно конфіденційності відомостей імені клієнта й зобов’язаннями перед організацією — работодателем.

Усі ці етичні проблеми соціальної роботи вимагають вироблення способів подолання. Етичні кодекси, у яких соціальних працівників намагаються знайти відповіді, складено у загальних термінах і з відносно високій ступенем абстракції мають принципи, які суперечливі й які самі представляють етичну дилемму.

Заключение

Росії доведеться фундаментально розробити стандарти норми профессионально-этического поведінки фахівців із роботи. Загальноприйнята розуміння діяльності соціального працівника, яка визначає напрями з підготовки спеціалістів щодо різноманітних установ соціальних служб, сьогодні переосмислюється з урахуванням специфічних особливостей Росії її окремих територій. Традиційні норми, цінності й професійних стандартів соціального працівника, вироблені у Європі Америці, оцінюються новому світлі. Нова парадигма Школі соціальної роботи висуває систему вимог до кваліфікації, і морально-етичному поведінці фахівця з соціальної работе.

На виконання запропонованих соціальним працівникам функцій їм необхідні як відповідне професійне освіту, а й особистісна готовність дотримуватися певні профессионально-этические нормы.

Останнім часом запропонували чимало теорій й ідей, що стосуються моральних протиріч. Чимало їх ми можуть бути основою рішень етичних негараздів у соціальної роботі, враховуючи свої особливості внаслідок специфіки професії, часу, страны.

Список литературы

Беребешкина З. А Етика соціального працівника. Навчальний посібник. — М., 1995 г.

Курбатов В.І. Соціальна робота. Підручник. Ростов-на-Дону, 1999 г.

Холостова Є.І. Теорія Школі соціальної роботи. — М., 2000 г.

Ценности і етика. Енциклопедія Школі соціальної роботи. Т.3. — М., 1994 г.

Козлов А. А. Етичний кодекс Школі соціальної роботи. // Соціальна робота, 1998 р. — № 4

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой