Флобер Гюстав

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Биографии


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Флобер Гюстав

Н. Рикова

Флобер Гюстав (1821−1880) — французький письменник, одне із класиків буржуазного реалізму. Р. в Руані, у ній головного лікаря міської лікарні, що був також землевласником. У 1840 здав іспит на баккалавра, потім переселився в Париж, щоб вивчати право. У 1843 виявилося, що Ф. страждає нервової хворобою, яка виявилася невиліковної. Він кинув навчання і пішов у подорож. У 1845 їздив до Італії. У 1849−1850 зробив подорож сходові. Повернувшись, замешкав у Круассе. У 1879 (протягом року на смерть) Ф. зайняв посаду хранителя бібліотеки Мазаріні, що було по суті синекурою.

Ф. почав друкуватися досить пізно. Ранні досліди його (прозові уривки на теми — «Смерть герцога Гізу», «Дві руки на короні» та інших.) виявляють сильне вплив романтиків. Суто романтичної річчю була й перша (1849) редакція «Спокуси святого Антонія» (La tentation de Saint-Antoine). Проте, як у 1857 з’явився перший роман Ф. — «Пані Боварі» (Madame Bauvary), цей витвір заслужено було визнано всієї сучасної лікувальної і наступної критикою справжнім шедевром реалізму. У 1863 вийшла «Саламбо» (Salammbô).

В 1869 Ф. випустив другий роман із сучасної життя — «Виховання почуттів» (L'Éducation sentimentale), в 1874 — остаточну редакцію «Спокуси святого Антонія», в 1877 — збірник новел «Три оповідання» (Trois contes), куди ввійшли: «Просте серце» (Un coeur simple), «Легенда про св. Юлиане Странноприимце» (La légende de Saint-Julien-L'Hospitalier) і «Іродіада» (Hérodias). Третій роман Ф. із сучасної життя «Бувар і Пекюше» (Bouvard et Pécuchet) ні закінчено автором.

Ф. — представник реалізму (притому «який викриває», критичного стосовно капіталістичної дійсності) і Ф. — до того ж час реставратор «новому основі» романтичного естетизму. У цьому плані він соратник Теофиля Готьє, чия естетика «мистецтва для мистецтва» цілком збігаються з теоретичними поглядами і висловлюваннями Ф. Політичні погляди письменника чітко реакційні, але це реакційність узгоджується з відразою хоч до якої не пішли ідеалізації буржуазної дійсності, ідеалізації, властивій буржуазних романістів кінця XIX — початку XX ст. (П. Бурже, М. Баррес, П. Адан і ін,). Така настільки характерна «двоїстість» творчого образу Ф.

Изображая в «Пані Боварі» і особливо у «Вихованні почуттів» рушійні протиріччя своєї епохи, Ф. рішуче відмовляє у своїх симпатіях і радикальної дрібної буржуазії і пролетаріату. Про це зрозуміло каже та картина революції 1848, яка намальована у кожному другому з зазначених романів. Масові руху на зображенні Ф. — розгул черні (народ у королівському палаці після втечі Луї-Філіппа). Якщо додати до цього вкрай різкі і типично-буржуазные за духом своєму висловлювання Ф. про Прудоне та інших утопічних соціалістах і висунув вимогу «заслати на каторгу всіх комунарів», яке Ф. висував в 1871, — картина вийде досить ясна й певна.

Однако до «типическому представнику» великої і малої буржуазії Ф. відчуває настільки ж, а то й ще більше яскраво виражене, непереборне відраза. Письменник не знаходять у ній нічого, із чим дозволив би собі примиритися. Фон «пані Боварі» — гнітюча нудьга і вульгарність провінційної буржуазної життя. Те, що фон дається без гіперболізації, без згущення фарб, з документальної точністю, ретельної деталізацією у виконанні предметів, осіб, навіть фізіологічних станів, виробляє особливо моє найбільше враження. Буржуазна активність представлена безглуздою і безглуздою (сільськогосподарський з'їзд). Характернейший буржуазний «діяч», аптекар Омэ — саме той персонаж, якого автор особливо жорсткий: про негативні рисах Омэ майже не йдеться, отталкивающими виявляються саме його буржуазні чесноти — добропорядність, сімейність, товариськість, працьовитість, віра у науку і прогрес, лібералізм (горезвісні «принципи 89 року»).

«Воспитание» ще більш розгорнуту критику буржуазної активності і буржуазного «характеру», буржуазного «класового людини». Підприємницька і громадська діяльність, політична боротьба — усе це метушня, безглузда, нічого не яка веде і по-справжньому нікому по суті непотрібна. Герой роману Фредерік Моро користується симпатією автора лише доти, оскільки вона бездіяльний і імпульсивний людина «почуття». Огиду Ф. до представників свого класу велика, що не щадить їх, навіть протиставляючи ненависної черні. Розгул буржуазного терору в червневі дні показаний навіть яскравіше, ніж розгул черні в лютневі, причому Ф. керує зовсім на жалість пролетаріату. Дві постаті, два персонажа тут майже символічними, щось втративши у своїй реалізмі: від імені пана Дамбрез Ф. зобразив боягузливість буржуазії, від імені провінційного лихваря Рока, з насолодою що убивав робочих, — її жорстокість. Нарешті, своєрідна сатира на буржуазну культуру, на наукову діяльність «буржуазного людини» було задумано у романі «Бувар і Пекюше». Тут також активність виявляється безглуздою і має значення. Усі цінності, яких торкається буржуа, перестають бути цінностями, втрачають свій зміст і саму свою сутність.

Творчество Ф. — наступна за Бальзаком і Стендалем щабель у розвитку буржуазного «критичного» реалізму. Проте даремно шукали ми б автор «пані Боварі» тих широких узагальнень, того художнього розуміння основних законів буржуазного суспільства та його глибоких протиріч, які характеризують Бальзака. Ф. значно меншою мірою, ніж Бальзак, розуміє сутність процесів і явищ, що мають місце в буржуазному суспільстві. Але вона значно різкіше, точніше й детальніше бачить їх зовнішній бік. Виділення вражаючою деталі - основний метод Ф. Усе це дозволило ряду французьких критиків казати про натуралізмі Ф., а самим натуралістам 70-х рр. визнавати його учителем. Проте метод Флобера в суті своїй маємо замало спільного з методом Золя та її школи: у Флобера натуралістична «деталь» підпорядкована загальному, людина, «характер» ще є провідним, не стає подробицею картини. Від натуралістів Ф. відрізняється ще тим, що майстром критичного реалізму він працює значною мірою з ненависть до реальної буденної дійсності як ворожої красі. Естетична мотивування грає дуже велику роль антибуржуазної критиці Ф. Вульгарність і вульгарність буржуазної «норми» (буднів побуту), вульгарність і обмеженість буржуазних «пристрастей» — основне, що інкримінує своєму класу автор «пані Боварі» і «Виховання почуттів». Тому й сюжети цих речей засновані на протиставленні головних героїв оточуючої їх дійсності. Емма Боварі рветься до «прекрасному і незвичному» зі свого провінційного болота. Щоправда, її прагненням дана психологічна мотивування у плані буржуазної дійсності; читачеві не забороняється розглядати Емму як жінку, зіпсовану непідходящою вихованням і ледарством, тим паче, що її ставлення до гарного життя — нарочито наївні. Але Емма виправдана у собі вищому плані, як хоч і наївний, проте безсумнівний протест проти буржуазної дійсності. Недарма змінюється ставлення автори і до пану Боварі, романтично полюбившему дружину після його смерті: пан Боварі сам стає цікавим і незвичним від того, що він не залишається зовсім мало від нормального буржуазного людини. Також дано й Фредерік Моро з «Виховання почуттів». Інакше важливо, що Фредерік був у результаті розширення зрештою котра змарнувала стан невдахою, бо, що він міг відкинути буржуазне добробут (шлюб — з пані Дамбрез) заради своєї ображеної любові.

Эстетизм характеризує саму «техніку» Ф.: Флобер своєрідно стилізує дійсність, свідомо стає у позу споглядальника покупців, безліч речей «видали», милується їх речової і плотської сутністю.

Все теоретичні висловлювання Ф. про літературу і мистецтві, розкидані переважно у його листах, свідчать, що це майстер буржуазного реалізму не хотів мати анічогісінько спільного з реалістами як представниками певної школи. Зрозуміло, не може проводити нашу оцінку творчості Ф. загалом. Проте його випади проти реалізму і натуралізму надзвичайно показові. Флобером рішуче заперечується социально-воспитательная роль мистецтва, обгрунтовується право художника (у разі самих Флобера) відійти від неминучого у минуле, вглиб століть.

К творам Ф., у яких здійснено це «втеча із дійсністю» і які він понад усе любив і цінував, ставляться «Саламбо», історичний роман з епохи боротьби Карфагена з Римом, «Спокуса святого Антонія» — драматична поема в прозі (так можна — умовно — охарактеризувати це своєрідне формою твір) і «Три повісті» («Легенда про св. Юлиане Странноприимце», «Іродіада» і навіть «Просте серце»), річ, у якій момент ліричної стилізації переважає. «Саламбо» представляє собою виключно цікаве поєднання романтичного задуму (тема любовним маренням, екстатичної любові вождя наемников-варваров до чарівної дочки Гамилькара) з реалістичним його втіленням: «карфагенский роман» Флобера прагне бути максимально правдоподібним історично, археологічно, психологічно. Метод реалізму деталі виявляється цілком застосовним до трактування романтичної теми. Звісно, у романі суттєвіше всього розлогі описи свят, споруд, убрань: реалізм деталі поставлений на службу чистому эстетству. Події саме описуються: битви, події на бенкеті варварів, засідання сенату дано як розгорнуті описи, нічим принципово не відрізняючись хоча від картини храму Танит. Сама любов Саламбо і Мато виявляється лише центральною частиною декоративного панно: вона виступає з фону, а зливається з нею. Суто эстетизирующая установка ще більше загострена в «Спокусу святого Антонія». Очевидно, що річ була написана й не так заради философски-пантеистического виведення наприкінці її, скільки для барвистих і дуже екстраординарних описів, які у перелік предметів, імен (богів і мудреців, фігуруючих у цієї поемі) та його атрибутів.

Творчество Ф. -эстета виявилося для подальшої еволюції французької буржуазної літератури настільки ж визначальним, як і творчість Ф. -реалиста. Література кінця XIX — початку XX в., отражавшая паразитизм імперіалістичної буржуазії (символізм, естетство) з її ставкою на незвичайність тим гаслам і ситуацій, на описательство, на екзотичну, міфологічну і історичну тематику, іде у значною мірою від Ф. Техніка «Саламбо» надто вплинула всю історичну романтику епохи імперіалізму (але тільки, зрозуміло, французького): Жан Ломбард наслідує Ф. в «Візантії» і «Агонії», Ибаньес — в «Куртизанці Соннику», навіть Маринетти — у своїй романі «Футурист-Мафарка». Оскара Уайльда списує шматки «Спокуси» і «Иродиады» у знаменитій «Саломеї» й у незавершеним драмі «La sainte courtisane». Історизму Флобера та її стилизаторству середньовіччя в «Легенді про св. Юлиане» віддали данина всі наступні стилізатори (навіть Анатоль Франс у своїх новел). Його техніка описів вплинула імпресіоністів.

Для нас, звісно, Ф. в першу чергу майстром реалістичного роману і нещадним критиком сучасного йому буржуазного суспільства. Французьке буржуазне літературознавство схильне затушовувати критицизм Ф. його артистизмом. Ми, навпаки, підкреслюємо, що критичний реалізм Флобера становитиме з найцінніших чорт його художнього спадщини. Не отже, що ми можемо недооцінювати значення «Саламбо» чи «Трьох повістей». Для літератури народжуваного соціалістичного суспільства Флобер цінний передусім автор «пані Боварі» і «Виховання почуттів».

Список літератури

I. Краще видання Ф. — Oeuvres complètes, éd L. Conard, P., 18 vls, 1909−1912

те, новий вид, 1921−1928. Є видання: A Quantin, 8 vls, P, 1885

A Lemerre, 10 vls, P., 1874−1885

Oeuvres complètes illustrées, 12 vls, Librairie de France, P., 1921−1925. Видає і перевидає Ф. також Charpentier

Зібрання творів, 4 тт., вид. Р. Ф. Пантелєєва, СПБ, 1896−1898

І. зібрання творів, 5 тт., вид. «Шипшина», СПБ (1913−1915) (вийшли тт. 1−4, 8)

Зібрання творів удесятеро тт. Під загальною ред. А. У. Луначарського і М. Д. Эйхенгольца, Гослитиздат, М. — Л., 1933−1937 (вийшли тт. 1−7

краще вид., дано нові переклади із низкою вступ. статей і комментариями

т. I. Пані Бовари

т. II. Саламбо

т. III. Виховання чувств

т. IV. Спокуса св. Антония

т. V. Три повести

т. VI. Бувар і Пекюше

т. VII. Листи 1830−1854 гг.)

Обрані твори. Редакція, вступна стаття і коммент. А. У. Луначарського і М. Д. Эйхенгольца, Гіз, Москва — Ленінград, 1928

Зібрання творів, вид. «Червона газета», Ленінград, 1929 (вийшли тт. 1, 2 і 4). З іншого боку численні видання окремих творів Флобера дореволюційних і пореволюційних років.

II. Література про Ф. величезна. Найбільш істотне: Sainte-Beuve З. A., Causeries du lundi, t. XIII, P, 1858

Zola É., Les Romanciers naturalistes, P., 1881

Brunetière F., Le roman naturaliste, P, 1883

Його ж, Histoire et littérature, t. II, P., 1885

France A., La vie littéraire, 2-e et 3-e séries, P, 1889−1891

Faguet É., Flaubert, P, 1899

Descharmes R., Flaubert, Sa vie, son caractère et ses idées avant 1857 (thèse). P., 1909

Descharmes R et Dumesnil R, Autour de Flaubert, 2 vls, P, 1912

Ferrère E. L., L’esthétique de G. Flaubert, P., 1913

Martino P., Le roman réaliste sous le Second Empire, P., 1913

Lemaître J., Les contemporains, 8-e série, P, 1918

Thibaudet A., Gustave Flaubert, P, 1922

Maynial É., La jeunesse de Flaubert, P., 1915

Його ж, Flaubert et son milieu, P., 1927

Demorest D. L., L’expression figurée et symbolique dans l’oeuvre de G. Flaubert, P, 1931

Dumesnil R., Gustave Flaubert, P., 1933

(Арсеньєв До.), Сучасний роман у його представників. Р. Флобер, «Вісник Європи», 1880, VIII

Зола Еге., Флобер, як письменник і творча людина, «Вісник Європи», 1880, VII, й у кн.: Зола Еге., Повне Повне зібр. тв., т. XLVI — Романисты-натуралисты, Київ, 1904

Красносельский А. І., З прагнень художника (Нарис про Р. Флобері), «Російське багатство», 1897, № 1

Брандес Р., Повне Зібр. тв., вид Б. До Фукса, т. XII, Київ, 1903

Плеханов Р. У., Мистецтво і громадська життя, «Сучасник», 1912, №№ 11 і 12

1913, № 1 (й у «Сочин.» Плеханова, т. XIV, М., 1925). З літератури пореволюційного часу, крім статей при «Повне Зібр. тв.» Ф. в вид. Гослитиздата, можна вказати: Эйхенгольц М., Поетика Флобера, вступ. ст. в кн: Флобер Р., «Обрані твори», М. — Л., 1928

Луначарський А. У., Флобер, там же

Клеман М. До., Р Флобер, в кн.: Французький реалістичний роман ХІХ ст., Рб. під ред. У. А. Десницкого, Л. — М, 1932

Эйхенгольц М., Робота над перекладом «Иродиады» Флобера, «Червона новина», 1935, VII

Фрід Я., Флобер й страждання молодого Моро, «Літературний критик», 1936, кн 5

Еге йхенгольц М., Флобер й французький реалізм 1950-х років, «Літературна навчання», 1936, № 3.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой