Аракчеев Олексій Андрійович

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Биографии


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аракчеев Олексій Андрійович (1769−1834)

Государственный діяч. Аракчеев завоював симпатії Павла Петровича під час перебування його спадкоємцем престолу беззастережною ретельністю і насадженням зовнішньої дисципліни; запопадливість Аракчєєва сягала те, що у винних солдатів виявлялися іноді вирваними вуса, откушенным на вухо й т. п. Невдовзі Аракчеев був призначений комендантом Гатчини і виконував обов’язки начальника сухопутних військ спадкоємця. Коли на престол Павла I (6 листопада 1796 р.) Аракчєєва очікувала суціль карколомна кар'єра. У 1799 р. він призначили командиром гвардії артилерійського батальйону і інспектором всієї артилерії; пожалуваний графом Російської империи.

Царевбивство 11 березня 1801 р. сталося, коли Аракчєєва у Петербурзі був; розповідають, що він, викликаний Павлом, ні допущений до міста змовниками, які мали підставу боятися його там у цей день.

Перші роки нової царювання (епоха «Інтимного комітету») Аракчеев був у відставці, але 26 квітня 1803 р. імператор Олександр власноручного запискою Григор'єва до Петербурга. Симпатії Олександра до Аракчееву виникли ще за часів гатчинских плац-парадов і були майже єдиними, яким Олександр залишався вірний на все життя. Повертаючи Аракчєєва, імператор набував людини відданого, готового виконати все, чого від нього зажадають, не соромлячись засобами. Пристрасть Аракчєєва до військової муштрі цілком відповідало смакам самого Александра.

13 січня 1808 р. Аракчеев призначений військовим міністром, генерал-инспектором всієї піхоти і кавалерії. Незадоволений ходом війни зі Швецією і повільністю головнокомандувача армією Кнорринга, Олександр послав Аракчєєва до Фінляндії (лютий 1809 р.) і надав «влада необмежену йому. Його перебування там супроводжувалося поруч військових успіхів, і Олександр надіслав Аракчееву орден Андрія Первозваного, що він носив. Аракчеев, мав звичку записувати все чудові йому події на аркушах, вклеєних в Євангеліє, зазначив одному з них, що він «умовив государя взяти орден назад, що й милостиво виконано». Компенсацією послужив рескрипт, який наказував військам «віддавати Аракчееву такі йому почесті й у місцях найвищого пребывания».

Під час управління Аракчєєва міністерством було видано нові правил і положення з різних частин військової адміністрації, спрощена й скорочено листування, засновані запасні рекрутські депо і навчальні батальйони; артилерії було дано нова організація, вжиті заходи до підвищення рівня спеціальної освіти офіцерів, впорядкована матеріальна частина. По визнанню військових істориків, тут вдалося досягти результатів, які позитивно позначилися в війнах 1812−1814 гг.

Протягом війни з Наполеоном Аракчеев майже невідлучно перебував при государі, який ще більше щодо нього прив’язався. З закінченням війни коло ведення Аракчєєва був широкий: всі справи управління розглядалися і готувалися для доповіді їм. Бувало отже Олександр приймав з доповідями лише однієї Аракчєєва, через якого восходили імператора уявлення всіх міністрів та навіть думки Державного совета.

Поруч із загальним наглядом за внутрішнім управлінням Аракчеев завів здійснення ідеї військових поселень, яка ще з 1810 р. займала Олександра. До широкому насадженню військових поселень розпочали 1815 р. Згідно зі словом Олександра, що поселення «будуть у що там що, хоча б довелося вкласти трупами дорогу від Петербурга до Чудова «, Аракчеев повів справа круто, не звертаючи увагу ремство народу, жорстоко пригнічуючи відкриті бунти. Стверджуючи у такий спосіб нової форми кріпосного стану, Аракчеев виявився водночас автором проекту звільнення поміщицьких селян, складеного ним дорученням Олександра 1818 р. при застереженню, щоб проект не укладав ніяких соромливих для поміщиків заходів і щоб цього заходу не представляли нічого насильницького з боку уряду. Проект цей залишився нездійсненим, збігшись з політичними заворушеннями у закутку південної Європі, що змінили настрої Олександра. Водночас у вотчині самого Аракчєєва панували жорстокі кріпаки порядки. «Турботливість» його про добробут своїх селян приймала своєрідні форми: все визначалося письмовими регламентами, порушення яких суворо каралося. Будинку школярів у селі споруджено були, на одноманітному плану; щоб уникнути бруду тут селянам заборонялося тримати свиней; видано положення про мітелках для подметания вулиць, про фіранках на ліжках, про забарвленні дахів, обов’язки кожного члена селянської сім'ї та т.п. Було видано наказ, яким «всяка баба повинна щорічно народжувати, і від сина, ніж дочка»; доньку — штраф, за викидень — штраф… 1 січня щорічно Аракчееву представляли списки неодружених юнаків і незаміжніх, і він усе-таки робив поноси, когось і з ким женити. За поведінкою селян встановлено було висліджування. Сувора система тілесних покарань, створена Аракчеевым, увінчувалася «моральної» карою: покараний мав писати графу покаянний лист з обіцянкою виправитися. Важкість існування селян під рукою Аракчєєва ще погіршувалася що панувала вотчині його коханкою Настасьей Минкиной. Роками копившееся проти нього роздратування вирішилося 10 вересня 1825 р.: її вбили дворові. Аракчеев із небаченою жорстокістю розправився з винними. Про враження, зробленому нею цим подією, можна судити як по розпачливим листів, які в Таганрог Олександру, а й у з того що дозволив «бе такий формаліст і «вірний слуга «государя наступного дня після вбивства: вона сама призначив собі заступників про корпус військових поселень (генерала Ейлерта) і з комітету міністрів (статс-секретаря Муравйова), тобто саму себе послав у відставку. По думці сучасника, лише винятковим розташуванням Олександра можна пояснити, що це минуло Аракчееву даром.

До смерті Олександра (19 листопада 1825 р.) Аракчеев не повертався до справ, посилаючись на можливість «тяжке розлад здоров’я». Не не перешкоджало йому 30 листопада по приношенні присяги імператору Костянтину донести останньому, що, «получа полегшення від «, він «став командуючим окремим корпусом військових поселень». На нещастя себе, він допустив безтактність стосовно Миколі I. 20 грудня 1825 р. було звільнення Аракчєєва від завідування справами комітету міністрів. Він зберіг лише звання члена Державної ради і пішов подорожувати зарубіжних країн (видавши там збори листів щодо нього Олександра). По поверненні з-за кордону жив у вотчині, де влаштував собі обстановку, яка мала б нагадувати йому його «благодійника»: спорудив перед церквою бронзовий пам’ятник Олександра, замовив по закордонах годинник з його погруддям, із музикою, що грає разів у день була в 11 годин дня (час, коли Олександр помер), молитву «З святими упокій». У 1833 р. він зробив до державного позиковий банк 50 тисяч карбованців асигнаціями про те, щоб ця сума залишалася у банку 93 року недоторканної з усіма відсотками: ¾ від цього капіталу призначаються тому, хто напише до 1925 р. російською кращу історію царювання імператора Олександра, інша ¼ капіталу йде видання цієї роботи, на другу премію та двом перекладачам (французькою і «німецький мови) премійованого праці. Історія мовчить про долю цих премий.

300 тисяч карбованців Аракчеев пожертвував Новгородському корпусу — на виховання з відсотків із цього капіталу бідних дворян Новгородської і Тверській губерній.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой