Валютный курс та укладені міжнародні расчеты

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Валютные отношения


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

1. ВАЛЮТНИЙ КУРС

1. Сутність валютного курсу.. .. .. .. .. ..

.. .. 3

2. Основа валютного курсу.. .. .. .. .. ..

.. .. .. 3

3. Чинники, що впливають валютний курс.. .. .. .. .

.. 4

4. Основні методи регулювання валютного курсу.. .. . 7

5. Режими валютного курсу.. .. .. .. .. ..

.. .. . 10 2. ВАЛЮТНА КОТИРОВКА

1. Поняття валютної котирування.. .. .. .. .. .

.. .. 13

2. Види валютної котирування.. .. .. .. .. ..

.. .. . 13

3. Види валютних операцій.. .. .. .. .. ..

.. .. 17 3. МІЖНАРОДНІ РАСЧЕТЫ

1. Поняття міжнародних розрахунків.. .. .. .. ..

.. . 25

2. Кошти міжнародних розрахунків.. .. .. .. ..

.. . 26

3. Механізм міжнародних розрахунків.. .. .. .. ..

.. . 27

4. Основні форми міжнародних розрахунків.. .. .. .. .

29 СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНИХ ИСТОЧНИКОВ.. .. .. .. .. .. 40

ВАЛЮТНИЙ КУРС

1. Сутність валютного курса

Міжнародні економічні операції пов’язані з обміном національних валют. Цей обмін іде за рахунок певному соотношению.

Співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто. ціна грошової одиниці однієї країни, котре виражається у грошової одиниці в іншій країні (чи міжнародної грошової одиниці), називається валютним курсом.

Валютний курс — це технічний коефіцієнт перерахунку, а «ціна» грошової одиниці цієї країни, котре виражається у іноземній валюті чи міжнародних валютних одиницях (ЕКЮ, СДР).

Валютний курс необхідний міжнародних валютних, розрахункових, кредитно-фінансових операцій. Наприклад, експортер обмінює виручену іноземної валюти на національну, позаяк у нормальних умов валюти інших країнах не звертаються до ролі грошового вартість території цієї держави. Імпортер набуває іноземної валюти на оплату куплених там товаров.

2. Основа валютного курса

Вартісної основою валютного курсу служить паритет купівельної здібності (ПКС), тобто. співвідношення валют з їхньої купівельної спроможності. Купівельна здатність висловлює середні національні рівні ціни товари, послуги, инвестиции.

При вільному розміні банкнот на золото і свободи золотого звернення між країнами валютний курс незначно збочує з ПКС внаслідок дії механізму золотих точок. Механізм золотих точок — межі відхилення валютного курсу від монетарного паритету (звичайно більше однієї %): нижній (під час досягнення якого починається відтік золота із країни) і верхній (розпочинається її приплив). Монетарний паритет — співвідношення вагового змісту золота у грошових одиницях (монетах) різних стран.

У разі паперово-грошового звернення валютні курси можуть істотно відхилятися від ПКС. Для промислово розвинутих країн це відхилення становить, за останніми підрахунками, до 40%. Багато країнах і країнах із перехідною економікою курс національної валюти у два- 4 рази менше паритета.

Відхилення валютного курсу від ПКС відбувається під впливом від попиту й пропозиції на валюту, які у своє чергу залежить від різних чинників [1,6].

Валютні курси публікують у пресі. Зазвичай, у поточної інформації містяться котирування протягом двох попередніх дні й короткострокові прогнози [3].

3. Чинники, що впливають валютний курс

Слід розрізняти кон’юнктурні і структурні (довгострокові) зміни, що впливають валютний курс.

До кон’юнктурним чинникам, впливає на валютний курс, ставляться: 1. Стан экономики:

— темп инфляции;

— рівень відсоткових ставок;

— діяльність валютних рынков;

— валютна спекуляция;

— валютна политика;

— стан платіжного баланса;

— рівень використання національної валюти у міжнародних расчетах;

— прискорення чи затримка міжнародних розрахунків. 2. Політична обстановка країни (політичний чинник). 3. Ступінь довіри до національної валюти на національному і світовому рынках

(психологічний чинник) [1].

Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливаннями ділову активність, політичної й військово-політичній обстановкою, зі чутками (часом ажиотажными), здогадками і прогнозами. Обмінний курс залежить від цього, наскільки песимістично чи оптимістично налаштоване суспільство, у відношенні урядової політики [3].

Що темп інфляції (зростання цін) країни проти другими

государствами, тим нижче курс її валюти, а то й протидіють інші чинники. Інфляційний знецінення грошей у країні викликає зниження їх купівельної спроможності і тенденцію до зниження їх валютного курса.

На валютний курс впливає рівень використання валюти на світових ринках. Зокрема, переважне використання долара США в міжнародних розрахунках і міжнародному ринку капіталів викликає постійний попит нею і підтримує курс навіть за умов падіння його купівельної спроможності чи пасивного сальдо платіжного балансу США.

Підвищення відсоткові ставки за депозитами і (чи) дохідності цінних паперів у будь-якій валюті спричинить зростання попиту цю валюту й призведе до її подорожчання. Щодо вищі відсоткові ставки і дохідність цінних паперів у цій країні (за відсутності обмежень на рух капіталу) приведуть, по-перше, до припливу у цю країну іноземного капіталу і відповідно — до підвищення пропозиції іноземної валюти, її здешевленню і подорожчання національної валюти. По-друге, які дають більш високий прибуток депозити й цінні паперу на національної валюти будуть сприяти переливу національних коштів із валютного ринку, зменшенню попиту іноземної валюти, зниженню курсу іноземній фірмі й зростання курсу національної валюты.

За його активної платіжного балансу країни зростає попит їхньому валюту зі боку іноземних боржників, її курс може повыситься.

Важливе економічне значення валютного курсу визначає необхідність її державного регулювання [6].

Поруч із кон’юнктурними чинниками, вплив яких передбачити важко, на попит валюти, тобто. на динаміку її курсу, впливають і щодо довгострокові тенденції, що визначають становище тій чи іншій національної грошової одиниці в валютної ієрархії (структурні факторы).

До структурних чинників ставляться: 1. Конкурентоспроможність товарів на світових ринках його зміни. Вони обумовлені, зрештою технологічними детерминантами.

Форсований експорт стимулює приплив іноземної валюти. 2. Зростання національного доходу зумовлює підвищений попит на продукцію, тоді як товарний імпорт може збільшити відтік іноземної валюти. 3. Послідовне підвищення внутрішніх цін проти цінами на ринках партнерів посилює прагнення закуповувати дешевші іноземні товари, тоді як схильність іноземців придбання товарів чи послуг, стають дедалі більше дорогими, зникає. Через війну знижується пропозицію іноземної валюти, і відбувається знецінення вітчизняної. 4. За інших рівних умов, підвищення відсоткові ставки є чинником залучення іноземного капіталу і, іноземної валюти, і навіть може провадити до подорожчання вітчизняної. Але підвищення відсоткові ставки має, як відомо, і тіньовий бік: воно робить дорожчою кредит і гнітюче впливає на інвестиційного розвитку у країні. 5. Ступінь розвитку ринку цінних паперів (облігацій, кредитних векселів, акцій тощо.), складові здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземної валюти безпосередньо, але й притягати національні кошти, які у іншому разі використовувалися на купівлю іноземної валюти [3].

4. Основні методи регулювання валютного курса

Основним органом валютного регулювання Російської Федерації є Центральний Банк Р Ф. Він визначає сферу і Порядок звернення до Російської Федерації іноземної валюти, і цінних паперів в іноземної валюті, встановлює проведення резидентами і нерезидентами Росії операцій із іноземною валютою і цінними паперами в іноземній валюті, а також проведення нерезидентами операцій із рублями і цінними паперами в рублях; встановлює порядок обов’язкового перекладу, ввезення та пересилки до іноземної валюти, і цінних паперів в іноземній валюті, що належать резидентам, і навіть випадки й умови відкриття резидентами рахунків в іноземній валюті в російських банках поза РФ; встановлює загальні правила видає ліцензії банкам й іншим кредитним установам на здійснення валютних операцій та видає такі ліцензії; встановлює єдині форми обліку, звітності, документації і статистики валютних операцій, зокрема уповноваженими банками.

Основними методами валютного регулювання являются:

— валютна інтервенція (покупка-продажа іноземної валюти на национальную);

— операції центрального банку на ринку (покупка-продажа цінних бумаг);

— зміна центральним банком рівня відсоткові ставки і (чи) норм обов’язкових резервов.

Валютний контроль у Росії здійснюється органами валютного контролю та його агентами. Органи валютного контролю є Центральний банк і Уряд Р Ф. Агентами валютного контролю є органиации, які відповідно до законодавчими актами можуть здійснювати функції валютного контролю, зокрема, Федеральна служба РФ по валютному і експортного контролю і уповноважені банки.

Основних напрямів валютного контролю являются:

— визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству й наявності необхідні них ліцензій і разрешений;

— перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, і навіть обзательств з продажу іноземної валюти на ринку РФ, обгрунтованості платежів до іноземній валюті, повноти і об'єктивності облік і звітність по валютним операцій, і навіть по операціям нерезидентами в рублях [1,6].

Об'єктом національного і міждержавного регулювання є валютні обмеження і режим конвертованості валют.

Валютні обмеження — це запроваджене законодавчому чи адміністративному порядку обмеження операцій із національної та іноземної валютою, золотому й іншими валютними ценностями.

Розрізняють обмеження платежів та переказів по поточних операціях платіжного балансу і за з фінансових операціям (тобто. операціям, що з рухом капіталів і кредитів), за операціями резидентів і нерезидентов.

Від кількості і виду практикованих країни валютних обмежень залежить режим конвертованості валюти. Валютна конвертованість (оборотність) — це можливість конверсії (обміну) валюти цієї країни на валюти інших країнах. Розрізняють вільно, чи цілком, конвертовані (оборотні) валюти, частково конвертовані і неконвертовані (необратимые).

Повністю конвертованими («вільно використовуваними» згідно з термінологією МВФ) є валюти країн, у яких немає валютні обмеження з всіх видах операцій всім власників валюти (резидентів та нерезидентів). До таких країн ставляться, наприклад, США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Данія, Нідерланди, Австралія, Новій Зеландії, Сінгапур, Гонконг, арабські нафтовидобувні страны.

При часткової конвертованості країни зберігаються обмеження з окремих видів операцій і/або окремих власників валюти. Якщо обмежені можливості конверсії для резидентів, то конвертованість називається зовнішньої, якщо нерезидентів — внутрішньої. Найбільше значення має конвертованість по поточних операціях платіжного балансу, тобто. можливість без обмежень здійснювати імпорт і експорт товарів. Більшість промислово розвинутих країн перейшли до цього типу часткової конвертованості у середині 60-х гг.

Валюта називається неконвертованій, тоді як країні діють практично всі види обмежень і, заборона купівлю-продаж іноземної валюти, її зберігання, вивезення і ввезення. Неконвертована валюта й у багатьох країн [6].

5. Режими валютного курса

Режим валютного курсу характеризує порядок встановлення курсових співвідношень між валютами.

Розрізняють фіксований, «плаваючий» курси валют та його варіанти, об'єднувальні у різних комбінаціях окремі елементи фіксованого «плаваючого» курсів. Така класифікація курсових режимів загалом відповідає прийнятому МВФ діленню валют втричі группы:

— валюти з прив’язкою (лише до валюті, «валютної кошику» чи міжнародної грошової единице);

— валюти з великою гибкостью;

— валюти з обмеженою гибкостью.

1. Режим фіксованого валютного курса

При режимі фіксованого курсу центральний банк устанавливает

курс національної валюти певному рівні з відношення до валюті якоїсь країни, до котрої я «прив'язана» валюта цієї країни, до валютної кошику (зазвичай, у неї входять валюти основних торгово-економічних партнерів) або до міжнародної грошової одиниці. Особливість фіксованого курсу у тому, що він є незмінним протягом більш-менш багато часу (кілька років чи навіть кількох місяців), тобто. не залежить через зміну попиту й пропозиції на валюту. Зміна фіксованого курсу відбувається внаслідок його офіційного перегляду (девальвації - зниження чи ревальвації - повышения).

При фіксованому курсі центральний банк нерідко встановлює різні курси щодо окремих операціям — режим множинності валютних курсів. Такий режим діяв у Росії з 17 листопада 1989 року у липень 1922 р. Режим фіксованого валютного курсу зазвичай встановлюється країни з жорсткими валютними обмеженнями і неконвертованій валютою. На сучасному етапі її застосовують у основному що розвиваються страны.

2. Режим «плаваючого» чи коливного курса

Такий режим уражає країн, де валютні обмеження відсутні чи незначні. За такої режимі валютний курс щодо вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції на валюту. Режим «плаваючого» курсу виключає проведення центральним банком тих чи інших заходів, вкладених у регулювання валютного курсу. З березня 1973 р. країни перейшли до плаваючим валютним курсів. Проте переважає регульоване державою плавання курсів валют.

3. Проміжні варіанти режиму валютного курса

До проміжним між фіксованим і «плаваючим» варіантами режиму валютного курсу можна отнести:

— режим «ковзної фіксації», у якому центральний банк щодня встановлює валютний курс з певних показників: рівня інфляції, стану платіжного балансу, зміни величини офіційних золотовалютних резервів і др. ;

— режим «валютного коридору», у якому центральний банк встановлює верхній і нижній межі коливання валютного курсу. Режим «валютного коридору» називають як режим «м'якої фіксації» (якщо встановлено вузькі межі коливання), і режимом «керованого плавання» (якщо коридор досить широкий). Що ширшим «коридор», тим, у більшою мірою рух валютного курсу відповідає реальному співвідношенню ринкового попиту й пропозиції на валюту;

— режим «спільного», чи «колективного плавання», валют, у якому курси валют країн — членів валютної угруповання підтримуються стосовно друг до друга не більше «валютного коридору» і «спільно плавають» навколо валют, не які входять у угруповання [1,6].

1.5.4. Розвиток режиму курсу рубля в России

Після вступу Росії у 1992 року у МВФ Центральний банк відмовився від режиму множинності валютних курсів і встановив режим «плаваючого» валютного курсу. Із середини 1995 р. режим «плаваючого» курсу замінили режимом «валютного коридору». У 1995−1997 рр. Банк Росії встановлював абсолютні значення верхніх і нижніх кордонів коливання валютного курсу, на 1998−2000 рр. запроваджено «горизонтальний валютний коридор» з центральним курсом 6.2 крб. за 1 дол. США з можливими відхиленнями від нього межах ± 15%. Цей «коридор» було розширено 17 серпня 1998 р., і з вересня 1998 р. курс рубля перебуває у режимі «вільного плавания».

1. ВАЛЮТНА КОТИРОВКА

2.1. Поняття валютної котировки

Валютна котирування — визначення пропорцій обміну валют, тобто. рухливі ринкові курси дня. Вони залежить від цього у якому ж стані перебував курс вчора, перед закриттям, причому на основних міжнародних біржах — від Токіо до Нью-Йорка; які види на кон’юнктуру, валютні потенції банків. Повна котирування включає курс продажу (зазвичай більш високий) і курс купівлі (нижчий). Різницю (маржу) становлять комиссионные.

2.2. Види валютної котировки

На валютному ринку діють два методу валютної котирування: прямий і непрямий (зворотний). У багатьох країн (зокрема у Росії) застосовується пряма котирування, коли він курс одиниці іноземної валюти виявляється у національної валюти. При непрямої котируванні курс одиниці національної валюти виявляється у певному кількості іноземної валюти. Непряма котирування застосовується у Великій Британії, і з 1987 р. й у США.

Є також котирування валют офіційну, міжбанківську, біржову. Офіційну валютну котирування виконуватиме центральний банк. Офіційний валютний курс використовується з метою обліку, і митних платежів, при складанні платіжного баланса.

Способи визначення офіційного валютного курсу різняться по країнам залежно від характеру валютної системи та режиму валютного курсу. У країнах, де діє режим фіксованого валютного курсу, котирування визначається суто адміністративним шляхом. Центральний банк встановлює (незалежно попиту і товарної пропозиції на валюту) курс національної валюти стосовно валюті якоюсь однією країни, до якої «прив'язана» валюта цієї країни, чи з відношенню одразу кільком валютам (з урахуванням «валютної кошика»), або до СДР. У цьому центральний банк може встановлювати різні валютні курси щодо окремих операціям (множинність валютних курсів). Такий спосіб застосовувався у Російської Федерації по липень 1992 г.

При режимі «валютного коридору» офіційний валютний курс встановлюється у межах «валютного коридору», або 6-а рівні біржового (як було зазначено, наприклад, у Росії з липня 1995 р. до травня 1996 р.), або шляхом щоденних котирувань, так званої «ковзної фиксации».

У деяких країнах із нерозвиненим валютним ринком, де основний оборот валютних операцій проходить через валютну біржу, офіційний курс встановлюється лише на рівні биржевого.

У країнах із вільним валютним ринком, де діє режим «плаваючих» курсів, утворюють залежність від попиту й пропозиції на іноземної валюти, центральні банки встановлюють офіційний курс — на рівні міжбанківського. У деяких промислово розвинених країн зберігається традиція встановлення офіційний курс лише на рівні біржового. У ФРН офіційний курс марки дорівнює курсу долара США перевищив на валютної біржі у Франкфурті-на-Майні в 11. 00. Однак це данина традиції щось змінює, оскільки цей курс мало відрізняється від межбанковского.

Оскільки основного обсягу валютних операцій на промислово розвинених країнах складає позабіржовому міжбанківському валютному ринку, основним курсом внутрішнього ринку цих країн є міжбанківський курс. Міжбанківську котирування встановлюють великі комерційних банків — основні оператори валютного ринку, підтримують друг з одним постійні відносини. Їх називають маркет-мейкеры (творці ринку). Інші банки — маркет-юзеры (користувачі ринку) звертаються за котируванням до маркет- мейкерам. Міжбанківські валютні котирування встановлюються маркет-мейкерами шляхом послідовного зіставлення попиту й пропозиції з кожної валюте.

На міжбанківські курси орієнтуються решта учасників валютного ринку, вона є основою встановлення курсів з кожної валюті. Біржовий курс переважно довідковий характер.

У країнах із жорсткими валютними обмеженнями і фіксованим валютним курсом усі фінансові операції проводяться по офіційним курсом. У багатьох країн із нерозвиненим валютним ринком, де обсяг валютних операцій посідає валютні біржі, основним курсом внутрішньої валютної ринку служить біржова котирування, що складається біржі з урахуванням послідовного зіставлення заявок на купівлю-продаж валюти (біржовий фіксинг). Біржовий курс є підставою встановлення курсів як у міжбанківським угодам, так банківських клієнтів [3,6].

Розрізняють котирування: а) Прямі. Застосовуються більшості країн (зокрема у Росії). При прямий котируванні вартість одиниці іноземної валюти виявляється у національної грошової единице:

КУРС ПРЯМИЙ = Національна валюта

Іноземна валюта,

Например, 1 дол. = 24. 75 крб. б) Непряма. За одиницю прийнята національна грошова одиниця, курс якій висловлюється у певному кількості іноземної валюти. Непряма котирування застосовується у Великобританії, і з 1987 р. й у США.

КУРС НЕПРЯМИЙ = Іноземна валюта

Національна валюта

Наприклад, 1 крб. = 0. 0404 долл.

Між прямий і непрямої котируваннями існує назад пропорційна зависимость:

КУРСПРЯМОЙ = 1

КУРС КОСВЕННЫЙ

На табло курсів валютного відділу великого банку в будь-якій країни індукуються курси долара стосовно інших валют, тобто. представлена пряма котировка.

Для англійського фунта стерлінгів історично зберігається непряма котирування, тому рядок GBP у цій таблиці читається так: 1 фунт стерлінгів = 1, … долара. в) Крос-курс. Становить співвідношення між двома валютами по відношення до третьої валюте.

Наприклад, на 6 травня 1999 р. Банк Росії встановив з метою обліку, і митних платежів такі курси: 1 долар США = 24. 89 крб.; 1 німецькій марці = 13. 11 руб.

Приклад 1. Визначити крос-курс USD/DEM:

Крос-курс — долар США/Немецкая марка (USD/DEM) — стосовно рубаю розраховується наступним образом:

КРОС-КУРС ДОЛ. = 1 німецькій марці Ч 24. 89 крб. =1. 8375 ньому. марок

13. 11 руб.

Приклад 2. Визначити, яким буде середній курс німецьких марок до швейцарського франка (DEM/CHF), якщо виходити із середніх співвідношень з доларом США:

Складаємо ланцюгове рівняння: Х швейцарських франків = 100 німецьких марок, 1. 5125 німецьких марок = 1 долар США, 1 долар США = 1. 3140 швейцарських франков.

Тогда

100 німецьких марок = 100 Ч 1. 3149 = 86. 88 швейцарських франков

1. 5125

Приклад 3. Яким буде середній курс фунта стерлінгів до швейцарського франкові (GBP/CHF), розрахований основі середніх курсів цих валют до долара США?

Складаємо ланцюгове рівняння: Х швейцарських франків = 1 фунт стерлінгів, 1 фунт стерлінгів = 1. 6950 доларів, 1 долар США = 1. 3140 швейцарських франков.

Тоді 1 фунт стерлінгів = 1. 6950 Ч 1. 3140 = 2. 2272 швейцарських франка. [5]

2.3. Види валютних операций

Найбільш загальним є поділ валютних операцій на касові і термінові. Перші називають ще овернайтом (overnight). І тут мова про наданні товару (валюти) в останній момент укладання угоди чи через за кілька днів, в-другому — про тимчасове розриві між датою укладання угоди та її реализации.

1. Касові операції (угоди «спот»)

Угоди за умов «спот» (spot — готівковий, негайний) здійснюються за курсу, встановленому на даний момент підписання угоди, і з постачанням валюти пізніше другого робочого дня. Просрочивший платить прогресивно зростаючий штраф-процент.

У основі угод «спот» лежать кореспондентські відносини між банками.

1) Просторовий арбітраж. Відсотковий арбітраж поширений у Росії. До цієї валютної операції стихійним шляхом приходять початківці дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах в різних валютних ринках. Дилер купує долари по Франкфурті за 1.5 DM, одночасно продаючи їх до Нью-Йорка за 1.6 DM. Розбіжність у курсах щодо стійких валют незначна, тому операція є лише при великих объемах.

У нормальних умов валютний арбітраж належить, за своїми макроекономічним наслідків, позитивного явища, оскільки сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Однак у атмосфері інфляції додатковий приплив рублів, наприклад, у Москві чи Санкт-Петербург з метою купівлі ВКВ, дає підстави курсових перекосов.

При простому арбітражі взаємодіють два контрагента. Покупець виробляє оплату з його банківського рахунки, продавець — діючи по розпорядженню першого (або спільно з ним) — нараховує виручку. Їх инвалютный ресурс загалом не меняется.

Складний чи конверсионыый арбітраж передбачає роботи з поруч валют різними ринках. Вивчення географії валютних котирувань дає змоги виявити точки щодо дешевшою купівлі іноземної валюти. Маклер хіба що піднімається сходами, вимінюємо куплену валюту на третю, четверту. Причому до першої валюті необязателен.

Арбітражна прибуток вкрай нестабільна, конверсійні операції ризиковані залишитися у неприкритої позиції з якомусь звене.

2) Кросс-операции. Кросс-операции — це прирівнювання однієї валюти в іншу за посередництвом третьої - національної, країни де здійснюється угода чи, що досить поширена на світових валютних ринках, через попереднє прирівнювання валют до долара. У Росії її кросс-операции з карбованцевих посередництвом здійснюються при працювати з «м'якими» валютами.

Крос- операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею- продажем цінних бумаг.

Але використання кросс-операций таїть у собі ризик зміни валютних курсів у проміжок між перших вражень і другим актами угоди. Інколи, щоб уникнути збитків, доводиться залучати до угоді третю чи четверту валюту.

2. Форвардні сделки

Термінові чи форвардні угоди служать двоєдиної мети: вилучення прибутку на вигляді курсової різниці і страхуванню учасників від валютних рисков.

Термінова операція з продажу (купівлі) валюти входять такі условия:

— Курс угоди фіксується в останній момент її заключения.

— Передача валюти здійснюється через 1 — 3 місяці (іноді термін збільшується до года).

— У час укладання угоди ніякі суми за рахунками звичайно проводятся.

Термінові валютні угоди виникли ніж формою страхування при зовнішньоторгові операції. Якщо товар продають кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валюти за існуючим в момент курсу. Імпортер, закуповуючи товар в кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни на походження товару, може бути як покупця цієї валюти по фіксованому на даний момент укладання угоди курсу.

Форвардні угоди укладають банки-кредитори, які прагнуть гарантувати себе від можливого зниження курсу валюти, у якій надається ссуда.

Поширеної міжнародної практиці стала орієнтація на ставку «ЛІБОР» (London: Inter Bank Offered Rate) — відсоток по міжбанківським депозитах у Лондоне.

Розрахунок премії (дисконту) до форвардному курсу здійснюється за формуле:

ПРЕМИЯ/ДИСКОНТ = КВЧ (%В — %А)ЧСФ

360 Ч 100, де КВ — курс котирующейся валюти; %У — ставка за депозитами у валюті У; %А — ставка за депозитами у валюті А; СФ — термін форварда.

Приклад: Банк хоче продати 10 000 доларів за єни, з постачанням через 6 месяцев.

Спот-курс: 1доллар = 120 єн, ставки ЛІБОР по доларам — 3.8%, а, по иенам — 3.2%.

Тут: Дисконт = 120 Ч (3.2 — 3. 8) Ч 180 = -0. 36.

360Ч100

Форвардний курс = 119. 64 иены.

Отже, 10 000 доларів можна буде через 6 місяців, заплативши 1. 196. 400 иен.

Ділова преса поміщає зазвичай інформацію про курсах валют близького зарубіжжя і відсоткові ставки за депозитами. Однак у валютної середовищі значної ролі грає момент несподіванки, позаекономічні обставини, курсові ціни по терміновим угодам носять договірний характер.

3. Операції з опционом

На відміну від форвардних операцій із точної датою поставки, объединяемых поняттям «аутрайт» (outright), опціон (права вибору) не фіксує дату поставки. Розрізняють опціони тимчасові, опціони покупця продавця. У першій-ліпшій нагоді йдеться у тому, що одне сторона платить інший додаткову премію, але натомість отримує якесь особливе право. При часовому опціон, наприклад, права вибору часу поставки валюти. Банк продає валюту своєму клієнту по форвардному курсу «+» додаткова премія із терміном поставки. Але клієнт отримує право зажадати виплати за час в протягом фіксованого періоду. Такий опціон може стати дуже вигідним при приватних коливаннях ринкового курсу валюты.

Якщо опціон отримує (за надбавку до ціни) покупець, то ролі предмета вибору може бути право відмовитися прийому валютного товару. Тут премія — надбавка ж виконує функцію відступного. Право відмовитися від угоди протягом форвардного терміну може належати і продавцю, який сплатить премію покупателю.

4. Угоди «своп»

Сьогодні угоди «своп» — це купівля чи продаж валюти за умов фіксованого курсу, але з одночасним укладанням зворотної форвардної угоди, причому терміни розрахунків, зазвичай, не збігаються (угода «продай- купи» жаргоном валютного ринку). Своп-сделка застосовується покриття валютного ризику, і навіть отримання можливої вигоди в дальнейшем.

Наприклад, хтось купує 100 доларів за 2700 крб. з постачанням через місяць відразу ж укладає угоду з їх продаже.

Форвардний курс продажу (тобто. відсоток надбавки до ціни долара) предмет договора.

Для міжбанківських відносин своп-сделка — це обмін зобов’язаннями чи вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифікації і поповнення валютних резервов.

Своп-соглашения між центральні банки є обмін валютними сумами (позиками) терміном, обмін, розпадається на акти купівлі іноземної валюти (для цільової валютної інтервенції) і зворотної продажу инвалюты.

Подобные угоди поширені між ФРС навіть центральними банками країн Європи. Європейський фонд валютного співробітництва — прообраз Європейського за Центральний банк — взаємодіяв з учасниками Європейського Співтовариства з урахуванням постійно поновлюваних тримісячних своп-соглашений.

Своп-сделки широко застосовують у валютно-кредитних операціях для одержання прибутку з різниці в відсоткових ставках, у бойових операціях коїться з іншими цінностями, зокрема золотом.

5. Відсотковий арбитраж

Насправді часто виникають ситуації, коли відсоткові ставки раптово підвищуються чи знижуються, а форвардний наш ринок ще не відреагував ними. Тут таяться багатющі змогу застосування відсоткового арбітражу: купівлі валюти тій чи іншій країни з спот-курсу від продажу її за терміновому курсу з додаткової прибутком із різниці у відсотках. Арбітражна прибути носить тимчасовість — вона зникає, коли зміна форвардного курсу вирівнює умови конкуренции.

6. Валютні фьючерсы

Ф’ючерси виникли як контрактів про поставки сировини й продовольства по узгодженої ціні до визначеного терміна. Ці контракти самі стають предметом купівлі-продажу на товарних біржах. Перелік «речовинного» змісту ф’ючерсів розширюється. У Росії її поширені тримісячні ф’ючерсні контракти про поставки нафти і нефтепродуктов.

Ф’ючерсні контракти є і фондовий ринок, де продаються і купуються пакети цінних паперів (казначейських квитків, облігацій), депозити, іноземна валюта. Основним серед цієї маси фінансових ф’ючерсів залишається тримісячний валютний ф’ючерс. Виставляючи фінансові ф’ючерси продаж, брокери повідомляють зазвичай дати ув’язнення й погашення контракту і відсоткові ставки. Вигода покупця залежатиме через зміну курсу валюти, в якої складено контракт, та відсотків по короткотерміновим банківським вкладам.

7. Страхування валютних рисков

У міру розширення валютних операцій за загального нестійкості валютно- кредитного звернення актуальною ставала потреба у страхуванні ризиків, що з курсовими коливаннями. Система заходів для зменшення валютних втрат називається «хеджированием» (hedging — ограждение).

Форварди, опціони, своп-сделки, ф’ючерси — служать природними методами короткострокового хеджування. Це у самій двоякою ролі валютних операцій — отримання прибутків і страхування від збитків. Банки прагнуть проводити операції до небажаних курсових змін, шукати можливості компенсації з допомогою паралельних чи випереджаючих валютних действий.

Хеджированием у вигляді форвардних угод займався ми Зовнішекономбанк. Він встановлював перелік ВКВ, якими здійснювалося страхування валютних ризиків, терміни дії гарантій, ставки комиссионных.

Поруч із хеджированием у вигляді валютних операцій існують методи прямого страхування ризиків. У тому числі може бути названы:

1. Структурна балансування резервів. Якщо в банку існують відкриті позиції щодо ряду валют (а самотужки банки й інші комерційно структури практично обійтися що неспроможні), слід уважно треба стежити станом цих валют про те, щоб передбачаючи девальвацію, вчасно провести конверсію падаючої валюти, і навіть позбутися ненадійних фондових ценностей.

2. Маніпулювання термінами платежу (leads and lags — «лидз енд лэгз» — випередження і відставання). Коли очікуються різкі зміни валютних курсів, то банки прагнуть маніпулювати рядками розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передбачається зниження курсу, то платежі затримують. Такі заходи використовують на товарів та послуг, перекладі прибутку, погашенні кредитів чи виплаті відсотків і пр.

3. Дисконтирование векселів в іноземній валюті є формою страхування зовнішньоторговельних операцій, коли він банк перебирає ризик валютних коливань, і неплатоспроможності должника.

Дисконтирование векселів застосовується у довгострокових угодах (наприклад, поставках інвестиційних товаров).

Є й інші приватні форми хеджування: освіту банком та її клієнтами страхового фонду; включення до торговельну чи кредитну угоду так званої «мультивалютною застереження», яка передбачає можливість перегляду валюти платежу; консультаційні послуги з частини хеджування, які банк надає своїх клієнтів і т. п

[3].

2. МІЖНАРОДНІ РАСЧЕТЫ

1. Поняття міжнародних расчетов

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів з грошовим вимогам, і зобов’язанням, які виникають у зв’язки й з економічними, політичними, науково-технічними і культурними стосунками між державами, організаціями та громадянами різних стран.

Розрахунки здійснюють переважно безготівковим шляхом у вигляді записів на рахунках банків. І тому з урахуванням кореспондентських угод з іноземними банками відкриваються банківські кореспондентські рахунки: «лоро» (рахунок закордонних банків національному кредитному установі) і «ностро» (рахунок даного банку іноземному банке).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів [1,6].

2. Кошти міжнародних расчетов

Оскільки відсутні світові кредитні гроші, вжиті на всіх країнах, у міжнародних розрахунках використовуються девізи всього — платіжні кошти в іноземній валюті. У тому числі:. Комерційні перекладні векселі (тратти) — письмові накази про сплату певної суми певному особі у визначений термін, виставлені експортерами на іноземних імпортерів;. Звичайні (прості) векселі - боргові зобов’язання імпортерів. Банківські векселі - векселі, виставлені банками цієї країни у своїх іноземних кореспондентів. Залежно від репутації банків сфера звернення їх векселів ширше, ніж комерційних векселів. Купивши банківські векселі, імпортери пересилають їх експортерам на погашення своїх зобов’язань. Банківський чек — письмовий наказ банку своєму банку-кореспонденту про переведення певної суми з його поточного рахунки по закордонах чекодержателю. Банківські переклади — поштові і телеграфні переклади до інших держав. Банківські картки (кредитні, пластикові та інших.) — іменні грошові документи, які дають власникам використовувати їх задля придбати товари і рівнем послуг там на безготівкової основе.

Поруч із національними валютами країнах використовуються міжнародні валютні одиниці - ЕКЮ, ЄВРО й у незначному обсязі СДР.

Золото, яке за золотом монометаллизме безпосередньо використовувалося як міжнародне платіжне і покупательное засіб, в умовах нерозмінних кредитних грошей використовується лише як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставин (війни, економічні та політичні потрясіння тощо.). Держава за необхідності вдаються до про продаж частини офіційних золотих запасів тих валюти, у яких виражені їх міжнародні зобов’язання. Отже, золото стало використовуватися для міжнародних розрахунків опосередковано через операції у ринках золота [1].

3. Механізм міжнародних расчетов

Зовнішньоторговельні контракти передбачають передачу товару чи товарораспорядитеьных документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера чи банку страны-плательщика, на оплату у призначений термін. Розрахунки здійснюються з допомогою різноманітних коштів платежу, які у міжнародному обороті: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переводов.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна наступним образом:

1) імпортер в свого банку телеграфний переклад, банківський чек, вексель або інший платіжний документ і пересилає экспортеру;

2) експортер одержує вигоду від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, що необхідно йому для та інших целей;

3) банк експортера пересилає зарубіжних країн своєму банку-кореспонденту платіжний документ;

4) отримана від продажу Основних напрямів сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку экспортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог, і зобов’язань без використання готівкової валюты.

Банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції з різних валютах відповідно до структурою і термінами платежів, і навіть проводять політику диверсифікації своїх валютних резервов.

Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоторговельних угод включають такі основні елементи:. валюту ціни, від вибору якої поруч із її рівнем, розміром відсоткової ставки і курсом залежить ступінь валютної ефективності угоди;. валюту платежу, у якій має бути погашено зобов’язання импортера

(чи позичальника); розбіжність валюти ціни, і валюти платежу — найпростіший метод страхування валютного ризику;. умови платежу — важливим елементом зовнішньоекономічних угод. У тому числі розрізняють: готівкові платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредиту із опціоном (правом вибору) готівкового платежа.

До готівковим міжнародним розрахунках ставляться розрахунки у період з моменту готовності експортованих товарів до передачі товарораспорядительных документів импортеру.

Надання кредиту надає певний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо його міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товарів у власність імпортера, то експортер кредитує його зазвичай, у формі виставляння тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує экспортера.

Кредит з опціоном готівкового платежу: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, він позбавляється знижки, наданої при готівкової оплаті [1,6]

4. Основні форми міжнародних расчетов

Для ув’язування протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічні відносини та молодіжні організації їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми расчетов.

На вибір форм розрахунків впливають: а) вид товару; б) наявність кредитної угоди; в) платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічним сделкам.

У контракті обумовлено і форми расчетов.

1. Інкасова форма розрахунків — доручення клієнта банку про набуття платежу від імпортера за товари та і зарахування цих коштів у рахунок експортера у банку. Банки виконують інкасові операції, користуючись отриманими від експортера інструкціями, згідно с

Унифицированными правилами по инкассо.

Платіж проти документів (інкасо) здійснюється так (див. рис. 1).

2

Банк експортера Банк импортера

5

1 6

3 4

Експортер Импортер

Рис. 1 Схема платежу по инкассо

На схемою вказані операції: 1) передача банку документів і майже доручень видати на інкасо; 2) документи направляються банку одержувача; 3) банк одержувача інформує одержувача прибуття документів і майже про виконання умови інкасо (авізо); 4) виконання умови інкасо покупцем, передача йому документів; 5) переказ грошей банку продавця; 6) надходження грошей з цього приводу экспортера.

Експортер після відвантаження товару спрямовує своєму банку документи, ніж підтверджує як відвантаження, а й передачу власності товару. Одночасно наказує своєму банку передати цих документів покупцю через його банк проти платежа.

Для цього виду платежу існують такі основні умови:. передача документів покупцю тільки платежу готівкою чи перекладом;. банк одержувача проти неї передати покупцю документи за умови, що він акцептує виставлений продавцем вексель, який залишається досі платежу в банку покупця, або надсилають продавцю через його банк;. безвідкличне зобов’язання зробити платіж. Передача документів проти безвідкличного підтвердження покупця, оплата рахунки призначений день;. інкасо бездокументно. Якщо товар відвантажено продавцем та рибопродукції відправлений повітряним чи наземним транспортом, то ми не виключено, що він прибуде раніше, ніж документи, відправлені поштою. У разі документи висилаються разом із товаром на адресу банку країні покупця. Цей банк отримує розпорядження та інструкції від банку країні продавця телексом чи через комп’ютерну систему СВИФТ.

Зазначені умови рекомендується використовувати лише у випадках, коли продавець певний хорошому фінансове становище покупця. У деяких країнах, насамперед у неєвропейських, який завжди є гарантія те, що банк країни покупця передасть йому документи тільки платежу. Якщо така практика склалася між покупцем і банком у його країні, то ми не виключено, що він обов’язково дістане документи без платежа.

2. Акредитивна форма розрахунків — угоду про зобов’язання банку з проханні клієнта оплатити документи, акцептувати чи учесть

(негоциировать) тратту на користь третя особа (бенефициара), яку відкритий акредитив. Порядок цієї форми розрахунків регламентується Унифицированными правилами і звичаями для документарних акредитивів. Акредитив (особливо безвідкличний і підтверджений) більшою мірою, ніж інкасо, гарантує своєчасність платежу. Разом про те це найскладніша і дорога форма розрахунків; імпортер у своїй змушений резервувати суму акредитива або використати бодай кредит банка.

Банк покупця, 2 Банк продавця, оформляющий 6 що виплачує акредитив по аккредитиву

1 7 3

4 5

Покупець Продавец

(імпортер) (экспортер)

Рис. 2 Схема операції з аккредитивами

Акредитив гарантує продавцю платіж покупця. Експортер отримує зобов’язання банку, відкрив акредитив, яким він обов’язково дістане гроші, коли всі документи відповідатимуть умовам контракта.

Для продавця дуже важливо, щоб усе документи відповідали умовам акредитива, оскільки банк перевіряє їх дуже й несе при цьому повну перед покупателем.

Якщо документи відповідають умовам, то банк інформує звідси покупця вимагає додаткових вказівок; без згоди покупця не може виплачувати суму аккредитива.

Проте інколи банк продавця все-таки може виплатити гроші покупцю, але за умови, що покупець прийме документи. Якщо ж покупець відмовляється прийняти невідповідні умовам акредитива документи, продавець зобов’язаний повернути суму акредитива своєму банку.

Слід зазначити, що у міжнародній практиці майже 80% випадків документи акредитивів відповідають повністю питання умовам, тому банки через підвищення відповідальності перед покупцем перевіряють документи дуже скрупулезно.

Види акредитивів:. відкритий — покупець немає права його відкликати, оскільки вона це не дає продавцю ніякої гарантії (використовується дуже рідко);. безвідкличний — по загальноприйнятої формі покупець прагне відкликати акредитив. Це акредитива є підвиди: а) безвідкличний підтверджений акредитив — покупець доручає своєму банку підтвердити акредитив через банк продавця, тобто банк продавця гарантує виконання умов платежу; б) безвідкличний непідтверджений акредитив — банк продавця лише інформує його про відкриття акредитива, а сам він не підтверджує його, тобто гарантує оплату (у разі відповідальність у виконанні зобов’язань несе лише банк покупця). Перекладної - якщо продавець не виготовляє дедалі продавані деталі, а купує їх в субпоставщиков, то доцільно домовитися з покупцем про відкриття переказного акредитива. Тоді продавець має можливість перевести частина акредитива (і з зміною термін дії) своїм субпоставщикам.

У принципі так експортер повинен прагне, щоб одержати окрайчик від покупця безвідкличний і підтверджений акредитив, оскільки буде лише тоді його банк також відповідальність за платіж, Не тільки банк покупця на другий стране.

Якщо позиція продавця на переговорах дозволяє йому вибирати між акредитивом і інкасо, треба пам’ятати, що вищий сума угоди, тим важливіше застрахуватися від будь-яких ризиків. При угоді, чиненої велику суму, доцільно наполягати на виставлянні безвідкличного і підтвердженого акредитива, якщо клієнт не проти платити авансом чи надати банківську гарантію. При поставці клієнтом устаткування широко практикується отримання авансу у вигляді 1/3 від суми угоди. При розрахунках інкасо необхідно заздалегідь з’ясувати можливість продажу товару іншому покупцю. Буває, товар вже відправлений клієнту, а й у його транспортування чи оформлення інкасо виявляється, що тут клієнта я не готовий виконати свої обязательства.

Зазвичай витрати на акредитиву несе покупець. Але якщо під час переговорів клієнт я не готовий йти на витрати, пов’язані з відкриттям акредитива, то, очевидно, продавцю розумніше узяти, їх він повністю чи частково, ніж відмовитися від фінансової гарантії аккредитива.

3. Банківський переклад — доручення одного банку іншому виплатити переводополучателю (бенефициару) певну суму. У ньому беруть участь:. перевододатель -боржник;. банк, прийняв доручення;. банк, виконує доручення;. переводополучатель.

У міжнародних розрахунках перевододателем часто виступають клієнти банків. У формі перекладу виробляються оплата інкасо, авансових платежів, перерахунки. Банківські переклади найчастіше поєднуються коїться з іншими формами розрахунків, ні з гарантіями банков.

У дорученні вказується спосіб відшкодування банку-плательщику виплаченої їм суми. Банк переводополучателя керується конкретними вказівками, які у платіжному дорученні (див. рис. 3).

Експортер- контракт Імпортер- переводополучатель товар перевододатель

платіж заявление

на перевод

Банк платіжне Банк експортера доручення импортера

Рис. 3 Схема банківського перевода

Доручення на оплату контракту імпортер приносить на свій банк. У ньому мають бути зазначені банківські реквізити переводополучателя (номер рахунки, найменування банку експортера і самої експортера) сума і валюта перекладу, призначення платежа.

Серед російських банків найпоширенішими формами передачі платіжних інструкцій іноземному банку-кореспонденту є СВІФТ, телексное повідомлення, Micko Cash Reqister.

Micko Cash Reqister — клієнту банку крім поточного валютного рахунки відкривається транзитний рахунок, який зараховуються надходження у іноземній валюті, тобто. експортна виручка. Після закінчення 14 днів із цього рахунки підприємства здійснюють обов’язкову продаж 50% валютних надходжень від цього товарів (робіт, послуг) на внутрішньому валютному ринку РФ за винятком окремих випадків, коли виручка у розмірі зараховується сучасний счет.

4. Авансовий платіж — оплата товарів імпортером авансом до відвантаження, інколи ж до їх виробництва (наприклад, під час імпорту дорогого устаткування, судів, літаків). На відміну у вир світової практики, де авансових платежів становлять 10 — 33% суми контракту, у Росії вони досягають 100%. Тим самим було імпортери кредитують іноземних постачальників. Згода імпортера на попередню оплату пов’язано або з його зацікавленістю, або із тиском экспортера.

5. Розрахунки з відкритого рахунку — розрахунки, що передбачають періодичні платежів до встановлених термінів імпортера експортерові при регулярних поставках товарів у кредит у цій рахунку. Ці розрахунки найвигідніші для імпортерові й практикуються при довірчих і тривалих стосунки з закордонним поставщиком.

Продавець поставляє товар без гарантій платежу, покупець переводить грошей день платежу. Продавець не одержує ніяких гарантій із боку покупця. Тому такі умови платежу можливі лише з території однієї країни чи торгівлі між фірмами, які знають одне одного й у зовнішній торгівлі рідко сталкиваются.

Особливість даної форми розрахунків у тому, що рух товарів випереджає рух грошей. Розрахунки пов’язані з комерційним кредитом. Фактично цій формі розрахунків застосовується на кредитування импортера.

6. Розрахунки з допомогою векселів, чеків, банківських карток — міжнародні розрахунки, у яких застосовується перекладні та звичайні векселі. За оплату векселі відповідальна акцептант (імпортер чи банк), який погодився його оплатити. Однаковий вексельний закон (1930 р.) регламентує форму, реквізити, умови виставляння та рівної оплати векселей.

По неторговым операціям використовуються дорожні (туристські) чеки, выписываемые великими банками у різних валютах. Чек — грошовий документ встановленої форми, у якому наказ банку виплатити позначену у ньому валюту його власника. Форма і реквізити чека регулюються національним і міжнародним законодавствами (Чекової конвенцією 1931 р. і др.).

Якщо платіж здійснюється з допомогою чека, то боржник (покупець) або сама виставляє чек (чек клієнта), або доручає його виписку банку (чек банка).

Дорожній (туристичний) чек — платіжний документ, грошове зобов’язання (наказ) виплатити позначену у ньому суму власнику чека. Він виписується великими банками у зміцнілій національній і в іноземній валюте.

Еврочек — чек в євровалюти, выписываемый банком без попереднього внеску клієнтом готівки і більші цифру рахунок банківського кредиту терміном до 1 місяці. Він оплачується у будь-якій валюті країни — учасниці угоди. Еврочек діє з 1968 г.

У міжнародних розрахунках активно використовуються банківські картки переважно американського походження (Віза, Мастеркард, Америкен Експрес). З кінця 80-х рр. і особливо у 90-х рр. банки Росії активно випускають пластикові картки, зокрема международные.

Міжнародні розрахунки здійснюються з допомогою ЕОМ, електронних сигналів як записів у пам’яті банківських комп’ютерів, переданих по каналам дистанційної зв’язку. Інформація по міжбанківським розрахунках передається через СВІФТ. Акціонерне суспільство — Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційну мережу (з 1977 р.) обслуговує близько чотирьох тис. банків та фінансових установ майже сто стран.

7. Валютні кліринги — розрахунки у вигляді обов’язкового взаємного заліку міжнародних вимог, і зобов’язань з урахуванням міжурядових угод. На відміну від внутрішнього міжбанківського клірингу взаємні заліки по валютному клирингу проводять добровільно, а обов’язковому порядку за наявності міжурядової угоди. Вперше валютні кліринги ввели в 1931 р. за умов світового економічної кризи. Вони набули поширення напередодні і особливо — по Другої світової війни (з 74 — в 1935 р. до 400 двосторонніх клірингів — в 1950 г.).

У 1950−1958 рр. багатосторонній клірінг — Європейський платіжний союз

(ЄПС) — охопив 17 країн Західної Европы.

Завдяки клирингу міжнародні розрахунки експортерів і імпортерів здійснюються у національної валюти з кліринговими банками, які виробляють остаточний залік взаємних вимог, і зобов’язань. Експортери отримують не іноземну, а національну валюту. Імпортери вносять в кліринговий банк національну валюту.

З 1985 р. функціонує багатосторонній клірінг за операціями приватних комерційних банків ЕКЮ. Як багато і ЄПС, Банк міжнародних розрахунків (Базель) є банком-агентом клірингу за операціями в ЭКЮ.

Історично склалися такі особливості застосування основних форм міжнародних расчетов:

1. Імпортери і експортери, і навіть їх банки входять у певні відносини, пов’язані з товарораспорядительными і платіжними документами.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, і навіть банківськими правилами.

3. Міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації і універсалізації банківських операцій. У 1930 і 1931 рр. прийнято международные

Вексельний і Чекова конвенції (р. Женева), створені задля уніфікацію вексельних і чекових законів. Комісія зі праву міжнародної торговли

ООН (ЮНИСТРАЛ) продовжує уніфікувати вексельне законодательство.

Міжнародна торговельна палата, створена Парижі початку XX в., розробляє Уніфіковані правил і звичаї для документарних акредитивів, по інкасо і контрактним гарантіям. Наприклад, перші правила по інкасо розробив 1936 р., потім перероблені в

1967 і 1968 рр. Цих правил дотримується більшість банків мира.

4. Міжнародні розрахунки мають, зазвичай, документарный характер, тобто. здійснюються проти фінансових і численних комерційних документов.

До фінансовим документам ставляться: векселі (прості і перекладні), чеки, платіжні расписки.

Комерційні документи включають: рахунків-фактури, відвантажувальні документи, що підтверджують відвантаження чи відправку товарів (коносаменты, квитанції і ін.); страхові документи страхових компаній; інших документів (сертифікати, рахунки і пр.).

Банк перевіряє утримання і комплектність зазначених документів [1,6].

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНИХ ИСТОЧНИКОВ

1. «Гроші, кредит, банки» Під ред. д.э.н., професора О. И. Лаврушина М.: «Фінанси і статистика», 1999 р. — 448 с.

2. Едвін Дж. Долан «Гроші, банки і грошово-кредитна політика» Санкт-Петербург: «Санкт-Петербург оркестр», 1994 р. — 496 с.

3. М. К. Бункина «Валютний ринок» М.: АТ «ДІС», 1995. — 112 с.

4. Н. Т. Шалашова «Облік валютних операцій» М.: Журнал «Бухгалтерський бюлетень», 1999 р. — 384 с.

5. Г. Н. Бурлака, О.И. Кузнєцова, Н.В. Сергєєва «Техніка валютних операцій», навчальних посібників. М.: «Финстатинформ», 1999 р. — 192 с.

6. Е. Ф. Жуков «Гроші, кредит, банки», підручник. М.: «Юнити», 1999 р. — 622 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой