Валюта і його виды

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Валютные отношения


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Російський Університет Дружби Народов

Міжнародна Школа Бизнеса

РЕФЕРАТ

на задану тему «Валюта і його види» за курсом «Міжнародні економічні отношения»

Москва, 1998

Валюта і валютні ценности.

Валюта (анг. currency) — грошова одиниця країни, використовувана для виміру величини вартості товаров.

Поняття валюти застосовується у трьох значеннях: 1) Грошова одиниця цієї країни, використовувана у зовнішньоекономічних зв’язках, і міжнародних розрахунках із іншими (національної валюти). 2) Грошові знаки інших держав (іноземна валюта), і навіть кредитні і платіжні документи, виражені у міністерствах закордонних грошових одиницях і застосовувані у міжнародних розрахунках. 3) Міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжне засіб (СДР, ЕКЮ, раніше перевідний карбованець до РЕВ, арабський розрахунковий долар, андское песо і др.).

Закон РФ «Про валютне регулювання і валютному контролі» від 9 жовтня 1992 року так визначає поняття «Валюта Російської Федерації»: a) перебувають у зверненні, і навіть вилучені чи вилучені з обігу, але підлягають обміну рублі як банківських квитків ЦБ РФ і монети; b) кошти на рублях на рахунках і інших кредитних установах до; з) кошти на рублях на рахунках і інших кредитних установах поза РФ виходячи з угоди, заключаемого між Урядом Р Ф і ЦБ РФ з відповідними органами іноземної держави про використання біля цієї держави валюти РФ як засіб платіжного средства.

Діяльність валютного ринку заснована насамперед проведенні валютних операцій, що з переходом прав власності та інших прав на валютні цінності з допомогою як засіб платежу іноземної валюти, і платіжних документів мають у іноземній валюті; ввезенням і пересилкою в РФ, і навіть вивезенням і пересилкою з РФ валютних цінностей; здійсненням міжнародних переводов.

У названий Законі під «іноземною валютою» розуміються: a) грошові знаки як банкнот, казначейських квитків, монети, перебувають у спілкуванні й є законним платіжним засобом у відповідній іноземній державі чи групі держав, і навіть вилучені чи вилучені з обігу, але підлягають обміну грошові знаки; b) вартість рахунках грошових одиницях інших держав та Міжнародних грошових чи розрахункових единицах.

У відповідність до Закону поняття «Валютні цінності» означає таке: 1) іноземна валюта; 2) цінні папери іноземній валюті - платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та інші), фондові цінності (акції, облігації) та інші боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті; 3) дорогоцінні метали — золото. Срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, рутеній і осмій) у вигляді і стан, крім ювелірних та інших побутових виробів, і навіть брухту цих матеріалів; 4) природні коштовним камінням — алмази, рубіни, смарагди, сапфіри і александриты в сиром і обработанном вигляді і навіть перли, крім ювелірних та інших побутових виробів із цих рифів і брухту таких изделий.

Класифікація валют.

1. За принципом принадлежности.

Валюту можна підрозділяти різні види за принципом приналежності: національної валюти іноземна валюта міжнародна (регіональна) валюта СДР ЕКЮ арабський динар, андское песо, перевідний карбованець резервна валюта

Резервна (ключова) валюта (анг. reserve currency) — іноземна валюта, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків з зовнішньоторговельним операціям і іноземним инвестициям.

Спочатку ролі резервної валюти виступав фунт стерлінгів, котрий грав пануючу роль міжнародних розрахунках. Рішеннями конференції у Бреттон-Вудсі (США, 1944 р.) поруч із фунтом стерлінгів в ролі міжнародної платіжної і резервної валюти став долар США, яке посів невдовзі домінують у міжнародних розрахунках. До резервної валюті ставляться також марка Німеччини, швейцарський франк, японська єна. Проте частку долара США доводиться переважна більшість валютних резервов.

Резервна валюта означає конвертованість відповідної національної валюти, достатню стійкість її курсу, благоприятствующий правової режим використання цієї валюти інших країнах й у міжнародному обміні. Країни, валюта якої використовуються як резервна, отримують певні вигоди і при отриманні зовнішніх позик, імпорті товарів, мають предпочтительными умовами реалізації зовнішньоекономічної экспансии.

Найважливішу частина валютних резервів держави становлять централізовані запаси золота і в іноземній валюти, міжнародних валютно- платіжних коштів типу СДР, ЕКЮ, резервної валюти країни, уміщені у Міжнародному валютному фонді (МВФ).

Міжнародна валюта, включаючи також регіональні валюти, використовується під час розрахунків серед членів міжнародних спілок, міжнародних фондів чи регіональних спілок. Нині окремими секторах світової торгівлі як міжнародна валюта використовується СДР і ЭКЮ.

Спеціальні права запозичення (СДР) (анг. special drawing rights) — міжнародні платіжні і резервні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом і використовувані для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальні рахунки і як розрахункової одиниці МВФ.

У 1969 року МВФ, враховуючи зростання небезпека постійного дефіциту міжнародної ліквідності, соціальній та силу обмеженості виробництва золота і обсягів світової торгівлі, прийняв рішення про створення штучної валюти — спеціальних прав запозичення. СДР були як резервна валюта, призначена покриття платіжного балансу країни. Перший випуск СДР здійснено три етапу між 1970 і 1972 роками в розмірі 9,5 мільярда долларов.

За необхідності країна може обміняти свою квоту СДР на валюту, зазначену МВФ, без прийняття він будь-яких попередніх умов у області економічної політики. Україна має додержуватися умов використання близько 70% виділених СДР протягом п’ятирічного періоду. Фактично країна купувала СДР, оскільки повинна була подати свою власну валюту, чи валюту в іншій країні за СДР.

Вартість СДР спочатку встановлювалася в золотом еквіваленті (1 СДР = 0,888 671 р чистого золота), але із червня 1974 роки її стали визначати щодо середньозваженої вартості «кошика» 16 валют (долар США — 33%, марка ФРН — 12,5%, фунт стерлінгів — 9%, французький франк — 7,5%, японська єна — 7,5%, канадський долар — 6%, італійська ліра — 6%, голландський гульденом — 4,5%, бельгійський франк — 3,5%, швейцарська крона — 2,5%, австралійський долар, датська крона, норвезька крона, іспанська пезета — по 1,5%, австрійський шилінг і юаровский ренд -по 1%).

На 1 липня 1974 року вартість СДР становила 1,2063 долара США. У наступному МВФ ввів практику щоденного встановлення доларової вартості СДР. Нині курс СДР визначається по валютної кошику 5 основних національних валют (американський долар, німецькій марці, японська єна, французький франк і фунт стерлингов).

СДР приносить відсотки. Країна отримує, коли його авуари в СДР перевищують її асигнування, і навпаки, платить відсотки, якщо авуари в СДР менше ассигнований.

СДР використовують як як платежу щодо офіційних угод, а й у певної міри для комерційних цілей. Так було в 1975 року вперше з’явилися облігації без спеціального забезпечення деноміновані в СДР, а починаючи з 1977 року, органи Міжнародної асоціації транспортної авіації використовують СДР на оплату проїзду і вантажних тарифів. Єгипет застосовує СДР для фіксації збирання Суецькому канале.

СДР виконує ряд функцій світових грошей із регулювання платіжних балансів, поповненню офіційних валютних резервів, соизмерению вартості національних валют, але мають власної вартості і реального обеспечения.

Потому, як у січні 1970 року було випущені перші СДР, і з урахуванням другого випуску 1979−1981 рр., нині налічується 21,3 мільярда СДР. Розподіл СДР здійснюється автоматично пропорційно квотою країн МВФ. Переваги СДР як сукупних зобов’язань країн — членів МВФ дозволяють поступово перетворити на головне активне резервне засіб світової валютної системи. Підвищення ролі СДР проявляється у розширенні їх котирувань і ворожість до національних валютам країнах мира.

Для зменшення ризику при обмінних операції з використанням СДР були створено звані спеціальні валюти, найбільшого поширення з яких до 90-тым років одержало ЕКЮ — європейська валютна единица.

ЕКЮ — (анг. European Currency Unit) — є регіональну міжнародну валютну одиницю, що використовується країнами — учасниками Європейської валютної системи з 13 березня 1979 року. Створення ЕКЮ мало на меті сприяти інтеграції в валютної сфері, протидіяти впливу долара навіть забезпечити передумови формування Єдиного валютного ринку Європейського економічного сообщества.

ЕКЮ існує певна валютний курс, розраховуваний з урахуванням валютної кошика національних валют 12 країн-учасниць ЄЕС. Долі країн в кошику періодично коригуються. Вага кожної валюти в кошику визначається залежність від частки, яку має держава робить у валовому національному продукті ЄС й у експорті всередині союзу. 1 ЕКЮ дорівнює приблизно 1,3 доларів. На відміну від СДР емісія офіційних ЕКЮ частково обналичена золотому й доларами. Обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР. Як і СДР, ЕКЮ представленій у безготівковій формі - як запис на рахунках центральних (чи комерційних) банків при безготівкових перерахування із них. Випущені казначейством Бельгії 1987 року ювілейні монети в ознаменування 30-річчя Римського договору вартістю 50 ЕКЮ (золоті) і 5 ЕКЮ (срібні) носять колекційний характері і або не мали практичного значення для валютного ринку. Половина випущених ЕКЮ забезпечена відрахуваннями від золотих і доларових запасів, а інша — національними валютами стран.

У Європейської валютної системі (ЄВС) встановлено головний курс кожної валюти членів ЄС, виражений в ЕКЮ. За підсумками цього головного курсу розраховуються взаємні курси валют, яких фактичні курси можуть відхилятися не більше трохи більше 2,25%. Пільговий режим коливань був встановлено для іспанської песеты, про приєднання якої в ЄВС, у 1989 року; для італійської ліри із серпня 1993 року припустиму межу коливань 15%.

ЕКЮ виконує розрахункові і кредитні функції, використовують як база вирівнювання паритетів валют країн — учасниць, регулює відхилення ринкових валютних курсов.

На відміну від СДР ЕКЮ має як широку сферу застосування. ЕКЮ використовується у офіційному, а й приватному секторах. Зокрема, ЕКЮ постає як валютна одиниця в спільних фондах та Міжнародних валютно-кредитних фінансових організаціях; як валюта єдиних сільськогосподарських цін, засіб міждержавних розрахунків центральних банків — членів ЄС під час проведення валютної інтервенції та інших. Приватні (комерційні) ЕКЮ використовують як валюта евро-облигационных позик, банківських депозитів і кредитів. Більше 500 великих міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні кредитов.

2. За сферою і режиму применения.

Іншим підставою класифікації валюти є сфера і режим застосування, залежно від якої валюта підрозділяється на вільно конвертовану, частково конвертовану і неконвертируемую.

Вільно конвертована валюта — (анг. hard currency) — грошові одиниці, і необмежено обмінювані інші іноземні валюти і впливові міжнародні платіжні кошти, у будь-якій форми і в усіх проявах операций.

У період дії золотого стандарту конвертованій автоматично ставала та валюта, яка мала вільно розмінюватися на золото. Після скасування золотого змісту всіх валют та його золотих паритетів на початку 1970-х років конвертованість тлумачать як здатність вільно продаватися і купуватися, обмінюватися за чинним валютному курсу, використовуватися до створення різноманітних фінансових активов.

Міжнародний фонд схвалює і дасть згоду використання валюти тій чи іншій країни як вільно конвертованій. Це означає, що вільно конвертована валюта можна використовувати у всі види міжнародних банківських та фінансових операціях як резидентами, і нерезидентами. У даний період 10 валют визнані повністю конвертованими, причому п’яти їх Міжнародний фонд в 1976 року присвоїв кваліфікацію «вільно використовувані валюти», підкреслюючи цим вищий рівень їхнього конвертованості. У цю категорію входять: долар США, німецькій марці, фунт стерлінгів, японська єна, французький франк. Ці валюти найактивніше використовують у міжнародних розрахунках і завжди є у достатню кількість на світовому валютному ринку й накопичуються в валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованій валюти практично означає відсутність будь-яких валютних ограничений.

Ступінь конвертованості валюти перебуває у прямої залежності від економічного потенціалу, масштабів її зовнішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошового звернення, ступеня розвитку національних товарних і надходження та ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального банку країни у валютних інтервенціях для утримання курсу своєї національної валюти до долара Сполучених Штатів або до якоїсь певної кошику іноземних валют на оптимальному уровне.

Частково конвертована валюта (анг. partially convertible currency) — це національної валюти країн, конвертованість яких тією чи іншого ступеня обмежена для певних власників, в тому числі щодо окремих видам обмінних операцій. Цей вид валюти обмінюється лише з деякі іноземні валюти, і використовується ні в всіх зовнішньоторговельних угодах. У цю групу входять валюти більшості країн і що розвиваються. Ступінь конвертованості визначається державою спеціальних законодавчих актах. Законом встановлюється лад і перелік іноземних валют, на що може обмінюватися національної валюти, і навіть кількісне вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, вказується коло суб'єктів таких угод (тобто. резиденти, нерезиденти, ті й інші підприємства, банки, організації та т.п.). Закон регулює також коло і рівень обмеження валютообмінних операцій, умови і Порядок їх здійснення. Передусім це стосується зовнішньоторговельних угод, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних рахунку також т.п.

Залежно від широти кола осіб і операцій, що з використанням валюти, виділяють також поняття зовнішньої конвертованості, що поширюється лише з іноземних фізичних юридичних осіб і лише у поточних (а найчастіше — лише у зовнішньоторговельних) расчетах.

Існує й поняття внутрішньої конвертованості національної валюти, під яким розуміють змога громадян і організації цієї країни виробляти купівлю іноземної валюти за національну і оплачувати зовнішньоторговельні угоди без обмежень. Без солідних інвестицій у іноземній валюті, особливо у стадії впровадження, внутрішня конвертованість неможлива. Наприклад, запровадження внутрішньої конвертованості польського злотого було надано значна валютна допомогу іноземних государств.

Неконвертована валюта (анг. inconvertible currency — це національної валюти, функціонуюча межах однієї країни й не підлягаючий обміну інші іноземні валюти. До замкнутим валютам ставляться валюти країн, які різні обмеження і заборони для придбання і продаж іноземної валюти, із ввезення і вивіз національної та іноземної валюти, і навіть застосовують інші заходи валютного регулювання. Основні причини валютних обмежень — нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, тяжкий стан платіжних балансів. Потрібно відзначити, що у більшості країн-членів Міжнародного валютного фонду поширені деякі валютні обмеження передусім, пов’язані з міжнародними розрахунками по поточних операціях, ні з рухом інвестицій. Ще широке застосування валютні обмеження отримали країнах, які почали МВФ недавно. Це першу чергу, країни Східної Європи, держави СНД. У цих країнах валютні обмеження будуть поступово скорочуватися в міру їхнього входження до ринкові стосунки держави й більш гнучкого й ефективного застосування економічних інструментів у сфері валютного регулювання і переходу спочатку до внутрішньої, та був і до спільної конвертованості національної валюты.

3. По функціональної ролі валюты.

При здійсненні валютних операцій (зовнішньоторговельні контракти, валютні кредити, купівля-продаж валюти, зобов’язання, двосторонні розрахунки між країнами — клірінг та інших.) виникла потреба виділення певних термінів, характеризують стан і функціональну роль тієї чи іншого валюти, яка у цих операціях. З цього погляду, в валютних відносинах використовують такі терміни: валюта ціни, валюта платежу, валюта кредиту, валюта погашення кредиту, валюта векселі, валюта клірингу і др.

Валюта ціни (також називається валютою угоди) — це одна з умов, поруч із валютою платежу, які зазвичай погоджуються між експортером і імпортером і фіксуються у зовнішньоторговому контракті і позначає грошову одиницю, у якій виражена ціна товару у зовнішньоторговому контракті чи встановлюється сума наданого міжнародного кредиту. Валютою ціни то, можливо валюта експортера чи імпортера, кредитора чи позичальника, і навіть валюта третіх країн, або якась міжнародна лічильна одиниця (СДР, ЕКЮ). Зазвичай, як валюти ціни на міжнародних контракти з організаціями та фірмами розвинених країн використовують зазвичай 6−8 конвертовані валют (найчастіше долар США, фунт стерлінгів, німецьку марку, французький і швейцарський франки, японську єну). Угоду про валюті ціни контракту здійснюється із єдиною метою страхування ризику зміни курсу валюти платежа.

Валюта платежу — це валюта, у якій відбувається фактична оплата товару у зовнішньоторговельної угоді чи погашення міжнародного кредиту. У цьому може бути будь-яка валюта, узгоджена між контрагентами. При розрахунках у вільно конвертованій валюті в торгово- економічні відносини з розвиненими західними країнами, зазвичай, застосовуються національні валюти цих країн. У торгівлі між що розвиваються країнами використовуються валюти розвинених стран.

Валюта платежу може збігатися з валютою угоди, а може і відрізнятиметься від останньої. У разі в контракті передбачається порядок визначення курсу перерахунку валюти угоди валюту платежу, вказуючи у своїй: 1) дату перерахунку (на день платежу чи день, попередній дня платежу); 2) валютний ринок, котирування якого приймаються в основі; 3) зазвичай середній курс між курсами продавця та покупця (чи одне із них).

Валюта кредиту вказує грошову одиницю, у якій надаються експортні кредити. Зазвичай, вони видають у національних валютах експортера чи імпортера, однак у останні роки кредити стали надаватися й у валютах третіх країн або в у міжнародних розрахункових одиницях. У кінцевому підсумку вибір валюти кредиту за експортно-імпортним операціям предмет переговорів. Стан валюти кредиту надає безпосередній вплив рівень відсоткові ставки за кредитами і вартості угоди. Це з існуванням про «сильних» і «слабких» валют. Якщо кредит надається в «слабких» валютах (італійські ліри, французькі чи бельгійські франки та інших.), курси яких мають загальної тенденції до зниження, то кредитори несуть ризик знецінювання заборгованості, отже, певних збитків. Якщо кредит надається в «сильних» валютах (долари США, швейцарські франки, японські єни, німецькі марки) курси яких підвищуються, то ризик збитків зв’язку зі збільшенням суми заборгованості несуть заемщики.

Валюта кредиту може збігатися з валютою платежу. За умов їх визначенні яких багато важать прийнята практика розрахунків, позиції контрагентів цьому валютному ринку, стосунки із кредитними установами, і навіть узгоджена валюта кредиту. При розбіжності валюти кредиту та валюти платежу у кредитному договорі також передбачена порядок перерахунку однієї валюти в другую.

Валюта клірингу використовується під час здійснення міжурядових угод щодо обов’язкової заліку зустрічних вимог, і зобов’язань, що випливають із вартісного рівності товарних постачання і надання послуг (клірінг). При розрахунках по клирингу валюта платежу збігаються з валютою клірингу. Нині Росія чинить клірингові угоди з Індією, Афганістаном, Іраном, Єгиптом, Сирією, Кубою. Система валютного клірингу передбачає наявність низки обов’язкових елементів, які застерігаються в міжурядових угодах: систему клірингових рахунків, обсяг клірингу, валюту клірингу, систему вирівнювання платежів, схему остаточного погашення боргу завершені терміну міждержавного клірингового угоди переходити до розрахунків в вільно конвертованій валюте.

Валюта векселі - це грошова одиниця, у якій виставлено вексель. Зазвичай у внутрішньому обороті векселі виставляють у валюті цієї країни, а міжнародному обороті - у валюті країни боржника, кредитора або третьої країни. Вексель — один їх видів цінних паперів, що означає письмове дебентура, — у сучасних умовах одна із найважливіших інструментів розрахунків й кредитування, які у міжнародну торгівлю. Відповідно до Женевської конвенцією про векселях 1930 року вексель повинен мати обов’язкові реквізити: вексельну мітку — найменування «вексель» з тексту документа; безумовний наказ чи зобов’язання сплатити певну суму; найменування платника і першого власника; термін і важливе місце платежу; дата і важливе місце складання документа; підпис векселедателя.

Російські організації також активно використовують вексельні зобов’язання в експортно-імпортних операціях. Основне поширення отримали перекладні векселі, одержувачем грошей якими виступав Зовнішекономбанк СРСР, а час — уповноважені банки.

4. Відповідно до положення валюти на рынке.

Є ще один класифікація валюти цього разу вже згадану «слабку» і «сильну». Йдеться взаємозв'язку валютного курсу й положення валюти на валютному рынке.

Причому терміни ці застосовуються часто до валютам, які назвеш слабкими міжнародною рівні. Так, традиційно, у Європейському союзі «сильними» валютами признанно вважаються: німецька марка, англійський фунт стерлінгів, швейцарським франком, голландський гульденом, а «слабкими» — французький франк, італійська ліра, бельгійський франк. На світовому валютному ринку розстановка валют трохи інакша: до «сильним» валютам додаються долар навіть японська єна, проте інші валюти стосовно ним розглядаються як «слабые».

У певні періоди і «сильні» валюти можуть «слабшати» по відношення до своїм загальновідомим «слабким» валютам. Так, при зниженні курсу долара США проти французьким франком, говорять про «слабкості» чи «схудненні» доллара.

Часто в валютних відносинах вживають термін «м'яка» і «тверда» валюта, що у суті означає той самий, як і «сильна» і «слабка» валюта, але зазвичай, ці терміни використовують при характеристиці валют, не які належать до вільно конвертовані. Наприклад, карбованець Росії, сприймається як «тверда» валюта проти «м'яким» українським карбованцем чи казахстанським манатом.

Список використаної литературы.

1) Авдокушин Є. К. Міжнародні економічних відносин. — М., 1996. 2) Міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин / Під ред. Красавиной Л. Н. — М., 1994. 3) Федоров М. В. Валюта, валютні системи та валютні курси. — М., 1995. 4) Про валютне регулювання і валютному контроль у Російської Федерації. Збірник нормативних актів. — М., 1993.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой