Разделение покупців, безліч націй /Укр. /

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Иностранный язык


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Проблема звільнення людини й нації у творах мислителів Кирило-Мифодіївського товариства.

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським владі про таємне товариство, яку він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи і доставила їхні у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання влади відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариства складалося всього із десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі із Миколою Костомаровим (обдарованим істориком й викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем з дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але й високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш й уже добро знань співає Антарктика — підтримували із товариством не дуже стійкі зв «язки, їхнього також заарештували. Товариства було б не лише малочисельним, а і обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські і політичні дискусії (под годину однієї із них якраз й був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливіші із цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі под назвою «Закон Божий (Книжка Буття українського народу)». Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того години, пройнятий шануванням християнських цінностей й панслов «янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засідках справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між країнами, доступність освіти для мас. Національне запитання, що із усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславінізму: «Всі слів «янські народи мають право вільно розвивати свої культури й, що важливіше, смердоті повинні утворити слів «янську федерацію із демократичними інститутами, аналогічними тім, що є у Сполучених Штатах». Столицею федерації мав статі Київ.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, якої Костомаров та його однодумці вважали водночас й найбільш пригніченою, і найбільш егалітарною серед всіх слів «янських суспільств — через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: «І зруйнували Україну. Алі то лише здавалося… бо голос України не змовк. Встане Україна із своєї домовини й закличе братів-слов «янь; почувши її заклик, повстануть усі слів «яни… й стані Україна самостійною республікою у слів «янському союзі. Тоді усі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, й казатимуть: «Дивіться, відкинутий будівельниками камінь ставши наріжним каменем». Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч й спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але й виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка і ще кількох, сумнівалися у здатності своїх «м «які» й «поетичних» співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючися щодо загальних засідок, учасники групи, однак, розходилися в питанні про ті, що вважати першочерговим й найголовнішим. Для Костомарова це були єдність й братство слів «янь; Шевченка палко вимагав соціального і національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більіність висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда і «моральний приклад», який смердоті подаватимуть владі, — це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченка й Гулак представляли думку меншості, згідно із якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно про «єднували спільні ціності та ідеали і, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну і політичну частку України.

Відносно безневинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання був неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік й менше, после чого їм дозволялося продовжити попередні заняття. Гулака засудили до трьох років ув «язнення. Та найсуворіше було б покаране Шевченка, в якому цар й його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола й дописавши до вироку таке: «…під найсуворішим наглядом і забороною писати і». Фізичні і моральні борошна цого заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861 р.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе із кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч й невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно та привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики й ознаменувала вушко довгої безупинної боротьби української інтелігенції із російським царатом.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой