Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Иностранный язык


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу

Реферат із курсу «Соціологія культури» студента 4-го курсу ДСНТ Дорожовця Руслана

Національний університет «Києво — Могилянська Академія «

Київ 1998

Якщо ми розглянемо сучасну картину генезису людського суспільства, ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один із елементів суспільства й, водночас, один із тихий механізмів, котрі зумовлюють його існування й подальший розвиток, й сус-пільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності й взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів ЗМІ. Масова комунікація, як один із елементів культури, з’явилася порівняно недавно. Алі за дуже короткий годину вона набула такого поширення в всіх галузях людського існування, що тепер практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.

Розглядаючи масову комунікацію та її вплив на соціокультурну картину світу, слід вияснити, що ми розуміємо под цим терміном. Масова комунікація — це певний інституціалізований макропроцес виробництва, поширення та обміну інформації, який виконується за допомогою особливих устроїв та технологій. Ще масова комунікація визначається як особливий стан суспільства, де кожен потенційно вступає в інтеракцію із усіма шляхом мовного спілкування із уповноваженими суб'єктами — представниками цієї абстрактної спільноти, інституціалізованим чи стихійним чином, котра делегувала їхнього в якості таких, чи як атрибута соціальності.

При відносно спокійній еволюції наукових парадигм, шанси на збереження колися закоренілих в професійній свідомості поглядів підвищується. Дещо подібне відбувається із презумпцією «Всемогутності ЗМІ» у інформаційному, ідеологічному та культурному впливі на фактично безмежну аудиторію. Сучасна практика приносити щоденні приклади, чи то із санкціями щодо інформаційних джерел, котрі визначаються легітимною владою, чи неформальними лідерами як основне ідейне забезпечення політичних рухів; чи то із постійними апеляціями до інформаційних джерел громадської думи; чи то із внеском великих капіталів в телерекламу. Можливо ореол «всемогутності» значно зменшений под тиском скепсису, недовіри та байдужості щодо діяльності інформаційних служб та масового спілкування має крім ідеологічної ще і іншу основу. Можливо, справа до того, що суспільна комунікація є, по суті, антагоністичною структурою суспільства, яскравий приклад якого демонструє наша сучасність.

Контроль за засобами масової комунікації - одна із обов’язкових функцій суспільної системи. Нема за регламентованість масової комунікації в більшій чи меншій мірі, властиву різним соціальним угрупуванням, як інституція, то й сам процес, досить автономні. Опосередкована багатоскладними економічними, соціальними та культурними впливами, масова комунікація, на свій чергу формує щоденність, соціум та алгоритми його пізнання. Інтенсивно проникаючи в усі закутки соціальної структури, масова комунікація дає підстави уявляти її як універсальний механізм, що зв’язує культуру із іншими інституціями суспільства. Михайловський незалежною змінною, масова комунікація, тім не менше, пронизує соціальний організм цілком, диференціюючи та з'єднуючи його глибини, котрі доступні звичайному та науковому спостереженню на рівні об'єктивному, символічному та рівні дій. 1]

Аналогіями «всезагального зв’язку» уявлення про могутність масової комунікації не вичерпується. Вона також розглядається сучасною культурою, що досить яскраво можна побачити в концепції Моля, прихильників когнітивного підходу до її аналізу, чи в критиці Ж. Бодіяра, де він розглядає інформаційне сус-пільство, в якому множаться не схожі одного одного образи колися єдиної реальності, а істина вислизує, розчиняючись в різноманітності варіантів. 2] Очищені до ідеалізації, ці обидві аналогії являють собою спробу концептуалізувати масову комунікацію не лише як оформлювача громадської злагоди, але й і як тотального опосередковувача соціального та культурного контексту.

Обгрунтування масової комунікації за схемами аналізу соціальних процесів (ідеологічних, інформаційних тощо), а функціонування засобів ЗМІ - за схемами аналізу соціальних структур цього не відображає можливість розглядати суспільні функції комунікативних феноменів в іншому ракурсі. Масова комунікація може розглядатися як якісно визначений стан суспільства, яку поряд із необхідністю незаангажованої дослідницької реєстрації його проявів та параметрів викликає ті чи інше ціннісне ставлення. Звичайно, коли досліднику не вдається застрахувати собі від оцінок запроваджених ідеальних конструкцій в термінах бажаного, він ризикує статі творцем соціальної утопії, що неодноразово траплялося в історії, й трапляється тепер. Так, наприклад, ідея Ю. Хабермаса про раціональний суспільний дискурс як допустимий та обгрунтований шлях руху до вільного суспільства, досить часто вважається його критиками наївним та романтичним, а зовсім не реальним. 3]

Поміж тім, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції «усі проти всіх», усі вступають в комунікацію із усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять собі із всім соціальним світом. Немає підстав сумніватися до того, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. У ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думи в бік тихий форм та засобів людського існування, котрі б давали гарантії чи, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але й доль соціальних спільнот та індивідів.

Сучасне визначається як «постіндустріальне» чи «сус-пільство споживання, «інформаційне» чи «сус-пільство ЗМІ». Навряд чи якесь із цих визначень якщо вичерпним. Проте беззаперечним ті що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без які побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах — не модус, а один із найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії.

Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Алі по одній замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було б раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тихий очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють із будь-якими іншими рухами в культурі, й тому для вивчення сфери соціального спілкування, яку зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Про ті, що розвиток ЗМІ впливає для культури куди более значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в тих часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне із книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.

«Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, якої можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні - принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, смердоті повідомляють разом узяте як про Новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п'єси. а тім кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше й легше приходити перед завісою. Алі якщо хочеться дізнатися хто що зробив й чому, цого замало» (Честертон). 4]

В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд віддавна міг спрогнозувати образ культури ЗМІ та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживалися та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили под сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів — від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними якості адекватних.

Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію із концептуалізованими напрямами та стилями. І та модель, що приходити йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом «посаду», має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру із його залишками. У цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь. 5] [6]

Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думи про прямий та зворотній вплив ЗМІ на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яку змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі із які досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу «паралельну реальність», Яка лише в певних точках перетинається із повсякденням.

З розвитком комп’ютерних комунікацій, заснована на варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів, реальність ілюзорних світів стає все более відчутною. Та завдяки своїй колоритності та різноманітності, смердоті постають маємо як щось цілком правдоподібне, яку не поступається в достовірності повсякденному життю. Вже кінематограф — це дитинство «екранної» комунікації, якому підвладні будь-які загадки соціуму та індивідуальної долі, породжує різноманітні міфологічні конструкції, такі, наприклад, як «світло любові та доброти», «світло насилля» чи «світло професій».

До нових форм масової комунікації найбільш чуттєвим суб'єктом є, як відомо, молодь. Алі не зрозуміло, що є причиною для цого: чи то мода, чи то допитливість, чи щось інше. Інформаційно об'ємні аудіовізуальні образи є для неї более привабливими, ніж книжкові опису. Алі саме останні є природнім способом існування класичних гуманітарних цінностей, котрі виражаються ідеями та поняттями. І якщо наше сус-пільство тривожиться перспективою відлучення молоді від гуманітарних традицій, досить прийнятливою задачею вбачається тоді пошук адекватних шляхів її існування в сучасній комунікації, якої неможливо втіснити в порожнечу відокремленої ніші.

Спроба вирватися за межі вигаданих діалогів та псевдоспілкування, а також бажання подивитися у собі та на світло із позиції гуманітарної культури — такі особливості нашої теперішньої комунікативної ситуації. Феномен так званого «заповнення білих плям» в однаковій мірі притаманний телебаченню, кінематографу та пресі є ані чим іншим, як добудовою цілісного образу історії та культури у всіх їхнього причинно-наслідкових зв’язках та залежностях, заснованих на раціональних аргументах та достовірному знанні, тобто є тім способом опанування культурними сутностями, який швидше репрезентує класичну книжкову культуру, ніж культуру калейдоскопу та попурі. Тім не менш, знаковою є та інформаційна громіздкість може перешкоджати розгорнутому суспільному ракурсу, неминуче приносячи до нього невизначеність, двозмістовність та фіктивність.

Фіксуючи подібну ситуацію. культурна рефлексія (що яскраво спостерігається в її багаточисельних західних та місцевих зразках) й сьогодні вміщує у собі всього спектра оцінок культурної функції засобів масової інформації, присвоюючи їм титул «монстрів», котрі формують одномірну людину, чи «чародіїв», котрі творять реальність на наших очах.

Розрізнення сучасних культурних тенденцій засвідчено й науковими тлумаченнями масової комунікації, Яка виступає предметом досліджень багатьох спеціалізованих областей. Жорстке розділення культурної реальності із метою її найкращого та более вдалого опису та пояснення, безумовно, вимушений захід. Тут доцільно згадати висунуту в 60-их роках відому соціодинамічну теорію культури А. Моля, котра схематично концептуалізує ці різниці та заснована на «кібернетичному» підході. Вона вирізняється високим рівнем операціоналізації зрозуміти, передусім, це стосується фундаментальних для автора зрозуміти «гуманітарної» та «мозаїчної» культур як двох неспівпадаючих типів, акумулюючих принципово несхожі доктрини створення трансляції та опанування знаннями й цінностями. Сутність гуманітарної культури, котра набула домінантного статусу за часів епохи Відродження, був в ствердженні, що існують основні та неосновні предмети уваги, головні та другорядні тими для роздумів. Постулювалася, таким чином, ієрархія ідей та зрозуміти, засвоєння якої може вдосконалюватися за законами логіки та раціонального мислення, в результаті чого світло розбивався на «впорядковану систему підлеглих один одному й чітко визначених категорій». 7]

Але це був лише етап магістрального культурного руху. Під впливом інтенсивного розвитку в XX столітті засобів масової комунікації, утверждает Міль, традиційна культура помітно трансформується, відхиляючи класичний еталон пізнання, як застарілий та неадекватний умовам не існуючих до цого години інформаційних злив, великої кількості подій, фактів, історій тощо.

Якщо в «гуманітарній» культурі система знань будувалась на необхідності опанування причинно-наслідкових зв’язків, то новому культурному типі освіта є результатом випадкового, стихійного накопичення розрізнених елементів. «Сучасна людина відкриває для собі навколишній світло за законами випадку, в процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їхнього із газет, із відомостей, здобутих в міру необхідності. лише накопичивши певний об'єм інформації вон починає знаходити в ній приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але й годиною це випадкове стає суттєвим. 8]

Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури, але й досить щільно підігнані один до одного, створюють компактний, із певним внутрішнім значенням, простір. Творцями, провідниками та дизайнерами «мозаїчної» культури є засоби масової комунікації. Газетний лист, теленовини чи рекламний кліп — типові її послання, засвоєння які хоч дає досить поверхове уявлення про сутність промов, але й, водночас, надає можливість непогано розбиратися в повсякденному житті.

Масова комунікація значною мірою опосередковує функціонування Сучасної символічної культури, певним чином її диференціюючи, повідомляючи їй особливі принципи та зразки взаємодії значень та знаків, цінностей та символів, припускаючи існування досить різних за складом текстів, котрі знаходяться між собою в досить заплутаних відносинах паралельного існування. Алі, все-таки, ЗМІ є невід'ємним чинником сучасного людського існування взагалі й культури зокрема. І тому можна навіть сказати, що масова комунікація не лише увійшла в людське сус-пільство, зайнявши досить значне місце в структурі культури, але й і призвела доти шляху розвитку суспільства, який відбувається й сьогодні.

Список литературы

Костенко М. «Цінності й символи до засобів масової комунікації», До., 1993.

Berkman R. Kitch L. V. «Politics in the Media Age» New York, 1986.

«Media in Britain», Aug. 1997.

[1] Rosengren K.E. «Media Linkages Between Culture and Other Societal Systems"// Communication yearbook (ed. by M. McLaughlin) Beverly Hill, 1986, p. 21−22.

[2] Baudrillard J. «Similation», New York, 1984.

[3] Turner J. «The Structure of Sociological Theory», Chicago, 1986, p. 209−210.

[4] Честертон Р. До. «Франциск Асизский"// Питання філософії, № 1, 1989 с. 86.

[5] Клименкова Т. А. «Від феномена до структури», М., 1991, с. 68−85.

[6] Jameson F. «Postmodernism and Consumer Society"// The Anti Aesthetic: Essays on postmodern Culture, Washington, 1983.

[7] Міль. А. «Соціодинаміка культури», М., 1973, с. 37−43.

[8] -//- с. 44.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой