Хрущев і Украина

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступление

Упродовж багатьох років Хрущов мав майже владу необмежену на одній із найбільших держав, йому доводилося приймати рішення, які безпосередньо впливали долю людства. Його особистість потребує аналізу оскільки він був справді непересічним політичним діячем, однією з найбільш яскравих і суперечливих постатей ХХ століття. Він щиро хотів би добра своєму та інших народам, хоч і доводилося брязкати оружием.
Але, попри це М. Хрущов у вітчизняній історіографії поки що маловивчена політична постать. Це можна пояснити тим, тобто майже 20 років лежало табу на імені Н. С. Хрущева. Про епосі Хрущова було прийняте писати навіть у спеціальної історичної і політичною літературі. У політичному словнику епоха Хрущова отримав назву епохи «суб'єктивізму» і «волюнтаризму». У період Брежнєва їх викривають, про неї просто замалчивают.
І лише доповіді 70-річчя Жовтня «Жовтень і перебудова: революція триває», з яким виступив М. С. Горбачев, все почули давно очікуване «слово» той час: що було зроблено, недороблено чи зроблено негаразд. Про те, що дожила остаточно 80-х, що розмите, втрачено у роки застою. А людство старшого покоління добре пам’ятають Хрущова, хоч і ставляться щодо нього неоднозначно. Одні згадують про неї з ворожістю, інші насмішкувато, та більшість — зі щирою симпатією. З цих людей не забули тих змін у житті суспільства, що відбулися за часів Хрущова, й у першу чергу припинення терору, звільнення мільйонів політв'язнів і реабілітацію 20 мільйонів человек.
Добре сказав про Хрущова відомий радянський кінорежисер М. Ромм: «Мине зовсім небагато часу, і забудуться і Манеж, і кукурудза. Киватимуть же довго у його будинках. Звільнені їм люди… І зла щодо нього ніхто мати — ні завтра, ні післязавтра. І справжнє значення її усім нам ми усвідомлюємо тільки через багато років жив… У нашій історії досить лиходіїв — яскравих і сильних. Хрущов — та рідкісна, хоч і суперечлива постать, яка уособлює собою як добро, а й безвихідне особисту мужність, якої в нього не було гріх повчитися та знайоме всім нам… «1
Метою згаданої роботи є підставою зв’язок Хрущова з Україною — часткова характеристика майбутнього глави СРСР, але з характеристика епохи «відлиги». Виходячи з цього при доборі літератури для даної роботи виникли деякі ускладнення. Багато літературні джерела перебувають у основному письмо речей та аналіз «відлиги», як періодів з СРСР. Почасти це пов’язано з 20-річним мовчанням навколо особистості Н. С. Хрущева. Однак у працях українські вчені зачепленою проблема Хрущова й Україна. Зокрема для даної роботи використані праці кандидатів історичних наук И. П. Кожукало і Ю. И. Шаповала «М. Хрущов в Україні». Це стаття видавалася як у російському, і українською мовами, у виданнях УССР2, а й у загальносоюзному щомісячнику «Питання історії КПРС». У 1990 року у УРСР вийшла брошура Ю. И. Шаповала «М. Хрущов в Україні», що містить більше фактичного матеріалу, ніж однойменна стаття. Автори цих статей намагалися об'єктивно оцінити діяльність Хрущова Україні, частково — знайти причину шаленого успіху цього людини й мислителя, як і партійних лавах, і серед людей.
Написана ще 1975 року, зараз добре відомим істориком Р. А. Медведевым та її братом — Жоресом Олександровичем книга «М. Хрущов. Роки за радянської влади», нашій країні не видавалася. Вона друкувалася у країнах, де, до речі, на початку 1980-х років з’явилося підготовлене на замовлення видавництва Італійської Компартії дослідження Р. А. Медведева «М. Хрущов. Політична біографія». Тільки 1989 року радянські читачі ознайомилися з цією книгой.
Особистість Хрущова Заході завжди викликала цікавість. Про це свідчить лунаючи у країнах праці всесвітньо відомих істориків. Наприклад, 1987 року вийшла колективна робота «Хрущов і хрущевизм» в лондонському видавництві Макмиллан.
Вплинув, під час складання даної роботи з мене справила книга Роя Медведєва «Хрущов: політична біографія». У цій книзі хоч і зроблено акцент на епоху «відлиги», все-таки непогано описана діяльність Хрущова Україні. Автори всіх використаних джерел грунтуються як на спогадах відомих наших політиків і родичів Хрущова, працях інших вітчизняних істориків, архівних матеріалах, а на контакти з найближчим оточенням Хрущова, працях іноземних историков.
Неоціненну допомогу в підготовці деяких голів даної роботи надали статті з газети «Донецький политехник"3. Деякі цікаві факти, пов’язані з життям Хрущова Україні, було взято з оповідання «Розповідь про почесному шахтарі», яка була в 1961 року. Звісно, у книзі було чимало перебільшень і неточностей, навіть іноді сягала смішного, наприклад, нібито Хрущов був «однією з тих, під керівництвом Червона Армія завадила військами Антанти допомогти армії Денікіна». Також автори цієї книжки характеризують Хрущова як «однієї з активних творців Червоній Армії та організатора перемоги молодий Республіки Рад над іноземними інтервентами і внутрішньої контрреволюцией».


I. Початок шляху корумпованої влади. Зв’язок із Донбассом

Народився що Микита Сергійович Хрущов у 1894-му на селі Калинівка Курській губернії. До 15 років наймитував у поміщиків Дмитриевского повіту. Близько 20 років М. Хрущов жив і у Юзівці. Саме там він почав своє трудове життя, обіймав керівні пости у місцевих партійних органах. Цікавий свідоцтво про формуванні активного громадсько-політичного позиції майбутнього партійного і державної діяча залишив начальник Катеринославського жандармського управління: у своєму рапорті від 26 травня 1912 року зазначає, що з осіб, збирали пожертвування для сімей убитих на Ленских копальнях робочих, був і 18-річний учень слюсаря заводі Босі Микита Хрущев.
Така поведінка молодого робочого не пройшло непоміченим. Невдовзі йому довелося розпрощатися з заводом і винних шукати іншу роботу. Пошуки виявилися нелегкими, але він все-таки влаштувався на рутченковскую шахту № 31, де він працював камеронщиком, слюсарем, машиністом піднімальної машини. І цього період не слабшає його інтерес до руху. Хрущов у тих, хто поширює більшовицьку газету «Щоправда», влаштовує колективні читання. Наприкінці 1914 року переходить працювати в механічні майстерні, обслуговуючі близько десяти шахт. Йому доводилося бувати чи фактично з кожної їх, що сприяло розширенню кола його знайомств і контактов.
По Лютневій революції Н. С. Хрущева обирають спочатку членом Ради робочих депутатів, потім об'єднаного військово-революційного комітету. У Юзівці одному з мітингів Хрущов познайомився з Л. М. Кагановичем. Зустрічалися які й на з'їздах робочих депутатів. «Я, — згадував опісля у мемуарах що Микита Сергійович, — не знав, що він Каганович, його знав, як Кошеровича4. Кагановичу не тільки довіряв і шанував його, але, кажуть, й стояло горою для неї». Невдовзі опісля жовтня він очолив комітет бідноти свого рідного села. Член партії з 1918 року, під час громадянську війну він — червоноармієць, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії. Під час громадянську війну, за спогадами самого Хрущова, він уперше побачив почув Н. И. Бухарина. Це був у Курську в 1919 року, де Бухарин виступав на партійному активі. Потім Хрущов познайомився з декотрими представниками Бухаринского окружения.
Країна повертається до мирного життя, і знову Н. С, Хрущев дбає про рутченковском руднику. Керувало рудником управління, до складу якої входили голова і двоє його помічника — технічно і политработе. За останню таки відповідав Хрущов. Невдовзі, проте, відчуваючи, що вистачає знань, вона діє на робочий факультет при Юзовском гірському техникуме5, де навчаються в 1922—1925 роках. Слід зазначити, що молодому, енергійному висуванцю пропонували зайняти посада керуючого рутченковскими джерелами, він твердо вирішує йти вчитися. Не раз висловлював Хрущов своє бажання, йти вчитися, секрутарю рутченковской парторганізації А. П. Завенягину й у кінців-кінців фактично отримав згоду. Мине час, і, виступаючи перед студентами Рангунского університету (Бірма), М. Хрущов згадає: «Коли закінчилася війна і ми вигнали з своєї землі ворогів, я, колишній шахтар, пішов здобувати робочий факультет… Мені було вже 27 років. Ми навчалися завзято, намагалися якнайкраще опанувати наукой».
Майбутній глава Радянського держави зовні нічим не виділявся серед студентів: відправлявся у полотняною сорочці під пояс, сукняних штанах, носив кепку. Жив в гуртожитку разом із трьома студентами. М. Хрущов з інтересом засів за навчання. Природно важко було, маючи недостатньо міцний запас знань, глибоко вивчити всі дисципліни. Проте, йому допомагали наполегливість, життєва кмітливість звісно ж, досвід роботи з виробництві. З перших днів навчання Хрущов бере активну участь в суспільно-політичного життя інституту. Його обирають секретарем партійного осередку, вводять у стипендіальну комісію, він представник студентів на науково-методичних нарадах техникума6. Завдяки його вмінню спілкуватися й говорити з людьми на початку 1924 року не пощастило зупинити страйк одній із шахт Щегловского рудоуправління. Комуністи технікуму делегують Хрущова IX Юзовскую окружну конференцію. І на цій конференції у грудні 1923 року його обирають членом окружного комітету партії. Це було визнання енергійної роботи 30-річного Микити Хрущова, очевидне свідчить про те, що її знання життя і цілеспрямованість помічені. Разом про те слід зазначити, що М. Хрущов як лідер парторганізації вів боротьбу зміцнення та розвитку Донтехникума, що у 1924 року був у скрутному становищі. Він зайняв чітку і однозначну позицію, коли вирішується питання про перенос технікуму до іншого міста і всіх щаблях відстоював думка про недоцільності такого. У 1924 року Н. С, Хрущев був у складі донецької делегації під час похорону В. И. Ленина.
Після закінчення навчання Хрущова рекомендують на партійну роботу: знання життя і кипуча натура залишилися непоміченими. З 1925 по 1929 рік він проходить шлях від Секретаря Петрово-Марьинского райкому КП (б)У Сталінського округа7 до завідувача оргвідділом і затримання заступника Секретаря Київського окружкому КП (б)У.
Саме 20-ті останні роки були періодом найбільш інтенсивного її формування як і політичного діяча, як і особистості. Одне з сучасників, згадуючи на роботу Н. С. Хрущева в райкомі партії, зазначав: «Робітники щодо нього більше зверталися відносини із своїми скаргами, ніж у райком Союзу гірників, його весь любили за витриманість, простоту і уважне ставлення до людям"8.


II. Хрущов — соратник Сталина

Серйозною школою для Н. С, Хрущева стала участь у роботі XIV і XV з'їздів ВКП (б), делегатом яких був. Цими з'їздах розгорнулася складна й гостра дискусія про шляхи соціалістичного будівництва, про розвиток внутрішньопартійної життя. Будучи заступником Секретаря Київського окружкому КП (б)У Хрущов зрозумів: якщо не скористатися шансом, аби продовжити навчання, то ми все його освіту і залишиться лише на рівні робфаку. Після розмови з Косиором, який був головою ЦККП (б)У, Хрущов отримав офіційний згоду на відбуття у Москву чи в Промислову академію імені Сталіна. До речі, діяти за академію виявилося складно. Проте звернувся безпосередньо до Кагановичу. Так було в 1929—1931 роках Хрущов навчався у Промисловій академії, навчання почалася завдяки владному впливу Кагановича, який тоді був Секретарем Ц К ВКП (б). Тут Хрущов став секретарем партійного осередку, почав активну «боротьбу проти троцкистско-бухаринской банди ворогів народа"9. Така активність сподобалася Сталіну, чия дружина Н. С. Аллилуева, як стверджує сам Хрущов в мемуарах, інформувала свого чоловіка про енергійних діях секретаря парторганізації Промакадемії, де також училась.
Навчання Хрущова перервалася висуванням на партійну роботу у Москві. Секретар Бауманского і Краснопресненського райкомів партії столиці, секретар міськкому, другого секретаря Московського обкому й присутній перший секретар Московського міськкому ВКП (б), та був і цей перший секретар обох цих партійних комітетів — всі ці посаді він обіймав 1931—1938 годах.
Варто нагадати, що у посаді керівника Московської парторганізації М. Хрущов в 1935 році змінив однієї з найближчого оточення Сталіна — Л. М. Кагановича. Зрозуміло, що таке призначення були відбутися без відома Сталіна. Хрущов беззастережно підтримував ту політичну лінії, яку поступово нав’язували партії і суспільству насамперед Сталін і його найближче оточення. У політичному активі Хрущова на той час було лише щоденна копітка партійна робота, а й енергійна боротьби з опозиціонерами, чимало з яких (це буде встановлено пізніше) виступали не проти лінії партії, а проти Сталінського диктату. У боротьбі влада всередині партії Сталін робив ставку молодих керівників, беззастережно підтримує його. Коли ж врахувати участь Хрущова до з'їздах ВКП (б), в яких точилася боротьба влади у Комуністичній партії, навчання у Промакадемії, знайомству з Кагановичем, ставати зрозуміла причина такого легкого службового зростання Хрущева.
Ще 1934 року на XVII з'їзді ВКП (б) Хрущов був обраний членом партії, а січні 1938 року — кандидатом у члени політбюро ЦК ВКП (б). Усе це передувало вкрай що відповідає рубежу у його діяльності - повернення на Украину.


III. Повернення на Украину

З чим Хрущов повертався? За плечима були нелегкі роки праці та навчання, громадської роботи. Кажучи образно, «життєву сходи» вона проходила, не перестрибуючи через ступени.
Повернення Н. С, Хрущева в Україну на початку 1938 року збігся згодом, як у розпалі був культу особи Сталіна із його атрибутами — нестримним вихвалянням Сталіна, зміною соціально-економічних відносин, духовним і фізичним терором. Жертвою репресій передусім стала найсильніша інтелектуально плані місто й найстійкіша ті, із кого складалося Ленінське оточення. Сталінської адміністративно-командної системі непотрібні були діячі, які можуть опинитися як поставити під сумнів те чи інше рішення, прийняте «нагорі», а й у будь-якої миті запропонувати й економічно обгрунтувати альтернативну лінію. Цю систему потребувала тільки у виконавців на чолі з лидером.
Поза сумнівом, Хрущов добре засвоїв закони дії і риторику цією системою, був частиною цією системою. Як зазначено про нього у вийшла у другій половині 40-х років Малої Радянської Енциклопедії він був «вірним учнем і соратником Сталина"10. Саме такою він приїхав в Україну у грудні 1938 року в зміну С. В. Косиору, очолював республіканську партійну організацію з липня 1928 года.
Ця зміна відбулася 27 січня до пленуму ЦККП (б)У. «Товариші, — говорив С. В. Косиор у вступному слові, — ви все знаєте рішення Центрального Комітету партії, що вже проведено у життя, про моє нове призначення, що вже формально перейшов до іншу работу… 11 Першим секретарем ЦККП (б)У ЦК ВКП (б) рекомендується тов. Хрущов, якого всі добре знаєте як і секретаря Московського комітету та, крім того, як колишнього працівника України. Тов. Хрущов працював у багатьох місцях, багато хто пам’ятає». Далі С. В, Косиор говорить про допущених у роботі помилках та, як передчуваючи власний вже близький трагічний фінал, запевняє, що це помилки можна виправити работой.
Звісно, були й успіхи, і досягнення Радянської України у 20−30-ті роки, ігнорувати їх можна, але було зроблено чимало серйозних помилок, і деформацій. Форсированно-принудительное проведення колективізації, голод початку 1930-х, перегини боротьби з «национал-уклонизмом» чи грубих порушень законності, репресії проти видатних діячів партії й уряду, військової верхівки, інтелігенції, комуністами, і безпартійних. Саме на цей період цілком обгрунтована класова пильність початку поступово перетворюватися у загальну підозрілість, нагнітання напруженості, постійний й інтенсивні пошуки «ворогів народа».
Приїзд Н. С. Хрущева в Україну збіглася в часі з змінами у політиці боротьби з «ворогами народу» країни. Страшні наслідки репресій, виявилися настільки очевидними, було зроблено спробу хоча б почасти пом’якшити їх. Це знайшло відображення у рішеннях січневого (1938 рік) Пленуму Ц К ВКП (б). Багато несправедливо виключені із партії працівники було відновлено у її рядах.
У звіті ЦККП (б)У, з яким М. Хрущов виступав у липні 1938 року в XIV з'їзді КП (б)У, він наводив факти, що свідчили про тому, який розмах ухвалили партійних організаціях пошуки «ворогами народу». У Києві, приміром, компрометуючі матеріали було подано наполовину складу міської парторганізації, та якщо з 130 комуністів республіканської Академії наук 111 чоловік були «відзначені» матеріалами такого роду. З квітня 1937 до травня 1938 року із партії було вилучено 16 511 членів та у члени КП (б)У, чи 5,8% комуністів, причому не лише протягом першого півріччя 1937 року — 11 270 человек.
З тих ж з'їзді Хрущов саме сповідував і про перегляд багатьох справ, у тому, що з кінця січня до травня 1938 року, в партійних лавах відновлено 3 150 людина. Марно думати, що восторжествувала справедливість, оскільки наведене вище число відновлених серед партії, значно менше ніж виключених із партії. З іншого боку, приклад України підтверджує, що таке відповідальність за засуджені «перегини» боротьби з «ворогами народу» покладалися на «нових ворогів», якими часто виявлялися працівники, який ще вчора вважалися активними борцями за чистоту партійних рядов.
М. Хрущов належав до тієї генерації партійних діячів, яку спирався Сталін, до тих, когаяможна назвати сталінськими висуванцями. З іншого боку, вкотре слід підкреслити, що Н. С, Хрущев був «першою особою» й у Московської парторганізації, і в Україні, отже, відповідає на те що з людьми, яким він керував. «Політичний керівник, — зазначав В.І. Ленін, — відповідає як через те, як і керує, але й те, що роблять керовані їм. Цього він іноді не знає, цього він часто вже не хоче, але відповідальність лягати на него"12. У тому і йдеться, що М. Хрущов багато знав і діяв свідомо. Приміром, ще 1935 року у доповіді зборах партійного активу Москви, торкаючись питання про зняття секретаря ЦВК СРСР і виключення із партії А. С. Енукидзе, він говорив: «Єнукідзе протягом кількох років користувався авторитетним й довірою партії, обіймав ответственейший посаду у нашій Радянській державі. Тим паче правильне рішення ЦК виведення його з п’яти членів ЦК і виключення з партии"13.
З приїздом Хрущова політика «коренізації» остаточно завершилася. Постановою ЦККП (б)У від 10 квітня 1938 року «Про реорганізації шкіл в Україні» створення навчальних закладів, у яких навчальний процес відбувався мовами національних меншин, кваліфікувалася як «насадження особливих національних шкіл», хто був осередками «буржуазно-націоналістичного впливу дітей», які функціонування вважалося «недоцільним та небезпечним». Такі зі школи і навчальні заклади ліквідовані, а учнів було переведено до школи з українською і російською мовами навчання. Про це Хрущов говорив у доповіді на вищезгаданому XIV з'їзді КП (б)У, наполягаючи у тому, що «слід очищати вчительські кадри, від ворожих елементів. А серед працівників шкіл, ми повинні заплющивши очі, багато петлюрівців, офіцерства». Нині вже Хрущов виступає та «проти «українізації». Виступі на XVIII з'їзді ВКП (б) Хрущов сказав: «Український народ ставитися з ненавистю до буржуазних націоналістів, до цих підлим шпигунам любченкам, хвылям, затонським і той неушановуй. Ці нелюди, покидьки людства прокляты трудящими Радянської України… З допомогою цих ворогів українського народу фашисти хотіли закабалити квітучу радянську Україну. Не вийшло і вийде вовеки!"14. Хрущов оголосив «фашистами» нічого не винних партійних і запровадження державних керівників А. А. Хвылю, В. П. Затонского, А. П. Любченко. З його приїздом в Україну різко змінилася каральна практика: майже всі заарештовані присуджувались до вищої міри покарання. Таку зміну можна пояснити і приїздом у республіку у лютому 1938 року наркома внутрішніх справ СРСР Н. И. Ежова. У тому ж року жертвами репресій стали чимало українських чекісти — тільки з начальницького складу НКВС розстріляли 1 199 человек.
Можна навести деяких інших приклади, але й цих предосить, щоб сказати: слід уникати занадто простих суджень (винен чи невиноват) про винуватців і жертви репресій. До перших ставився і Хрущов. Звісно, Хрущов також у відомої мері відповідає за беззаконня під час культу особи, але ці не принижує його авторитет як діяча, знахідок у собі і мужність засудити ці беззаконня, виступити згодом проти сталінізму і сталіністів, які перебували у вищих ешелонах керівництва партії і страны.
1939-го року Хрущов став членом Політбюро ЦК ВКП (б). Багато приділяє він у передвоєнні роки розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості. Також, Хрущов займається поділом деяких областей республіки і створення їхній базі нових. Ще у вересні 1937 року було створено Миколаївська, Полтавська, Житомирська, Кам’янець-Подільська, у червні 1938 року — Ворошиловградська, у грудні 1939 року — Запорізька, Кіровоградська і Сумська області. У цих галузях створювалися обласні партійні комітети, що потребувало величезного уваги від ЦК КП (б)У.
Слід зазначити, що, спрямовуючи Хрущова Україну, Сталін мовив: «Мені відомі, що з тебе є прагнення конкретних містах та промисловості, отже хотілося б попередити тебе не обмежуватися управлінням промисловістю і міським господарством і нехтувати своїми обов’язками щодо сільського господарства. Надто постарайся не проводити постійно Донбасі. У промисловості нічого очікувати стільки проблем, як у сільське господарство. І запам’ятай добре: сільське господарство України має значення для Радянського Союзу. Постарайся докласти зусиль, щоб ефективніше організувати там наше земледелие».
Загалом Хрущов послідовно виконував цей сталінський наказ. Він багато їздив республікою, бував у колгоспах, постійно спілкувався лише з керівниками, але й агрономами, простими сільськими трудящими. У травні 1940 року відбулася XV з'їзд КП (б)У. Аналізуючи становище сільського господарства, Хрущов зазначив рішення березневого (1940 рік) пленуму ЦК ВКП (б), направлених на подальшої зміцнення колгоспного ладу, дисципліни серед колгоспників. На той час в Україні налічувалося 27 374 колгоспу, 1 025 МТС, 803 радгоспу. У сільське господарство працювало 88,2 тисячі тракторів, більш як 30 тисяч комбайнів, близько сорока тисяч автомашин.
1939-го року врожай зернових становив 13,6 центнери з гектара, валовий збір зерна протягом року збільшився на 21,5%. Значно зросла, порівняно другий п’ятирічкою, і продуктивність тваринництва. На початок 1940 року поголів'я великої рогатої худоби збільшилося на 139%, свиней на 128%, овець та кіз на 156%.
У довоєнний час відбулося знайомство Хрущова з Т. Д. Лысенко, якого підтримував Сталін. Хрущов відгукується про неї, як «про «чудовому людині». Це вкотре свідчить про покірності Хрущова Сталіну, про покладистом характері «вірного учня і соратника» Сталіна. Але потім він осудить Лисенка, «поставить» його поруч із сталинистами.
Чимало наснаги в реалізації ті часи доводилося віддавати рішенню проблем, що з возз'єднанням західноукраїнських земель і соціалістичними перетвореннями цих землях.
У зв’язку з цим варто сказати про ставлення Хрущова договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, між Німеччиною й СРСР. Сам що Микита Сергійович я не приймав участі у переговори з рейхминистром Ріббентропом. Його візит до Москви для Хрущова той самий несподіванкою, як й у деяких членів Політбюро. Проте, Хрущов був однією з перших, кому Сталін розповів про результати переговорів і секретному додатковому протоколе.
1 вересня 1939 року Німеччина натрапила на Польщу, а 17 вересня частини Червоною Армією вступили завезеними на територію Західної України та Західної Білорусі разом із командувачем Київським військовим округом С. Тимошенко у тому поході брав участь і Хрущов. Його спогади вкотре підтверджують, що існувала, відзначена секретними протоколами (за договором від 23 серпня 1939 року й до договору про «дружбу і кордон» від 28 вересня 1939 року), лінія, далі якої німці не йшов схід, а Радянські війська не просувалися на запад.
Хрущов остаточно свого життя був переконаний у історичної неминучості «пакту Молотова-Ріббентропа». Але домовленість із фашистської Німеччиною викликала в неї неприємні почуття, тревогу.
Аналогічні почуття він висловлював в мемуарах щодо розпочатих з ініціативи Сталіна дій щодо компартії Польщі й її складових частин — Компартії Західної України, Компартії Західної Білорусі. У 1938 року, рішенням Виконкому Комінтерну, їх розпустили. Згадуючи перетворення на західноукраїнських землях, Хрущов зазначав: «З місцевих поляків, переважно, на нас працювали хороші люди. Це був перевірені комуністи, перевірені вони були життям… Дуже чимало їх, отримавши визволення з нашої Червоної Армії, потрапили до наші Радянські тюрьмы».
Створення на Західній Україні партійних державних органів, спроби організувати життя в принципово нових цінностях відбувався за надзвичайно складних умовах. До об'єктивним труднощам додавалися і проблеми, створювані антилюдською політикою Сталіна. Возз'єднання західноукраїнських в єдиному Українській державі восени 1939 року принесло трудящим цього регіону як виконання багаторічної мрії, чи трагічні випробування. Тож з осені 1939 до осені 1940 року, було репресовано, переважно депортовано без суду й слідства, навіть без письмового обвинувачення, близько 20% населення Західної України та Західної Білорусі. По архівним даним, на листопад 1940 року з цих було вислано 312 тисяч сімей, чи 1 173 170 человек.
До війни Хрущов познайомився з українських учених Е. О. Патоном, який розповів йому унікальне способі зварювання стали. Розповівши звідси Сталіну та отримавши наперед від нього підтримку, що Микита Сергійович направив Патона на танковий на заводі Харьков.
У 1940 року у Харкові під час випробувань танка «Т-34» Хрущов познайомився з начальником Автобронетанкового управління Червоною Армією Д. Г. Павловым. У розмові зі Сталіним Хрущов дав негативну характеристику Павлову, чим викликав гнів майбутнього генералісимуса. Та мине небагато часу, і Д. Г. Павлова, як командувача військ Західного Фронту, за невдача Італії й прорахунки в початковий період війни розстріляють у вирішенні Військової колегії Верховним судом СРСР від 22 липня 1941 года.


IV. Хрущов. Військові годы

Напад гітлерівській Німеччині на СРСР перервало мирну роботу совєтського люду. Різко змінилося і характер турбот Хрущова. Як член Військового ради Київського особливого військового округу, і потім — Південно-Західного напрями він щодня займається організацією відсічі агресорові. Одночасно спрямовує роботу партійних комітетів республіки по мобілізації трудящих, евакуації підприємств, ведення культури та науки, створенню більшовицького підпілля і партизанських формувань тощо. У своїй діяльності, він спирається на членів Політбюро ЦККП (б)У: другого секретаря ЦК М. А. Бурмистенко, Голову Раднаркому УРСР Л. Р. Корнийца, третего секретаря ЦККП (б)У Д. Коротченко, які зробили великий внесок у мобілізацію зусиль трудящих України в боротьбу з німецько-фашистськими захватчиками.
Обстановка день зі днем погіршувалася, і Хрущов дедалі більше займався військовими справами. До квітня 1942 року ще підписував постанови Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦККП (б)У, прийняті шляхом опитування членів цих органів. Далі всіх зусиль Хрущова, члена Військового Ради Сталінградського фронту, спрямовані право на захист Сталінграда. Тут, під Сталінградом, що Микита Сергійович пережив особисту трагедію: у березні 1943 року у бою загинув його старший син Леонид. 15
Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу Радянських військ під Харковом навесні 1942 року. «Це період, — зазначав Хрущов в мемуарах, — у житті, і тяжкий період». Разом з цим у спогадах М. З. Хрущова можна знайти версію, за якою кілька разів телефонував Сталіну з проханням зупинити контрнаступ Червоною Армією під Харковом. Але Сталін відмовився говорити і як через Г. М. Маленкова підтвердив наказ наступати. На думку Г. К. Жукова, Харківську операцію Сталін не скасував лише оскільки командування Південно-Західного напрями (головнокомандувач С. Тимошенко, член Військового ради М. Хрущов, начальник штабу И.Х. Баграмян) неправильно оцінило обстановку, приуменьшило небезпеку, і вважало можливим продовжувати наступ. Надруковані 1990 року документы16 дають можливість можу погодитися з твердженнями Г. К. Жукова.
Наприкінці 1942 року Україну повністю окупували німецько-фашистські загарбники. Саме тоді М. Хрущов входив до Військового ради Сталінградського фронту й тому увійшов до складу нелегального ЦККП (б)У, створеного відповідність до рішенням ЦК ВКП (б) від 2 жовтня 1942 року. З 17 його членів 12 були членами і кандидатами до членства ЦККП (б)У, обраного до війни, інші - партійні та радянські працівники, возглавившие партизанське спрямування тилу врага.
Ще кінця 80-х одні історики намагалися взагалі обійти питання статусу цієї надзвичайної органу, інші стверджували, що нелегальний ЦККП (б)У і під керівництвом. Вже умовах перебудови, з урахуванням об'єктивного аналізу документів вдалося розкрити справжнє становище, обгрунтувати висновок у тому, що нелегальний ЦККП (б)У, який проіснував по липень 1943 року, був повноважним надзвичайним центральним партійним органом, решавшим під керівництвом ЦК ВКП (б) питання розвитку партизанки на тимчасово окупованій території республіки. Було показано і те, що немає підстав перебільшувати роль Хрущова до керівництві нелегальним ЦК. Таке перебільшення відбувалося у обстановці надмірного захваливания і підтримувалося деякими особами з його оточення й окремими істориками на початку 1960-х років. Вони всіляко намагалися подати Хрущова керівником нелегального ЦККП (б)У. Виходило, що цим останнім нібито керував основний ЦК, очолюваний Хрущовим. Сьогодні зрозуміло, що це були кон’юнктурним відходом від історичної правды.
З травня 1943 року Хрущов знову став керувати роботою Політбюро, Оргбюро і Секретаріатом ЦККП (б)У. Із звільненням території України від окупантів дедалі актуальнішими стають питання відновлення зруйнованого народного господарства республіки, побуту, культури. Слід звернути увага фахівців і на факт: 8 вересня 1943 року Хрущов звертається до Сталіна доповідній запискою про надання до урядовим нагород учасників підпільною комсомольською організації «Молода гвардия».
Поступово відновлюють своєї роботи обкоми, міськкоми і райкоми партії. Це питання постійно перебуває у зору Хрущова. З ініціативи 20 серпня 1943 року ЦККП (б)У прийняв спеціальну постанову «Про організаційному упорядкування роботи міськкомів, обкомів і ЦККП (б)У», а 1 листопада 1943 року — «Про створення парторганізацій в звільнених від німецьких окупації районах України та поліпшенні керівництва ними». Травневий пленум 1944 року ЦККП (б)У намітив конкретних заходів для поліпшення організаційно-партійної роботи, і первинних партійних организаций.
Аналіз перебігу героїчної боротьби українського народу проти фашистських загарбників і завдання відновлення народного господарства республіки дав Хрущов у доповіді на VI сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року. Хрущов зазначає, що успішно подолати розруху можна лише братньому Союзі РСР, з допомогою всіх народів країни, яку народ відчував протягом усього Великої Великої Вітчизняної війни. «За допомогу, — підкреслював Хрущов, — яку вони надають українському народові у боротьбі з німецькими окупантами, за успішне звільнення українських земель від німецьких загарбників і поза велику допомогу, яку українському народові на відновлення зруйнованого німецькими нелюдями народного господарства Радянської України, уряд Радянської України від імені українського народу висловлює вдячність великому російському народові і всім народам Радянського Союза… «17.
З 1944 року Хрущов, обіймаючи посаду Першого секретаря ЦККП (б)У, одночасно очолював уряд республіки. То справді був його перший досвід суміщення високої партійної і досягнення державної работы.
Героїчний працю й напруга всіх зусиль — так коротко можна сформулювати головне, що визначало життя республіки до не легкий період. Це було основою життя й агентської діяльності нових керівників на той час, яким входив і М. Хрущов. Його покоління минуло політичну «школу» 20−30х років, і «школу» війни, із яким Хрущов повернувся, маючи звання генерал-лейтенант.
Слід зазначити найближчі оточення Хрущова до ЦККП (б)У та урядові республіки (М.С. Гричуха, Д. Коротченко, Л. Р. Корниец, Л. Г. Мельников та інших.) на той час активно підтримувало Н. С. Хрущева у всіх його починаннях. Не без його сприяння ряд трудилися тоді в Україні партійних працівників (Л.И. Брежнев, А. П. Кириленко, А. И. Кириченко, А. А. Епишев, З. Т. Сердюк, А. И. Струев, В. М. Чураев та інших.) пізніше зайняли відповідальні пости у партії та урядові СРСР. Окремі, як А. И. Кириченко, не виправдали його надій, інші (Л.И. Брежнев, А.П. Кириленко), повністю підтримали Хрущова до період його «сходження», згодом прислужилися дескридитации своєї діяльності. Справедливо критикуючи стиль і його роботи, вони часто перекреслювали і те позитивне, що было.


V. Діяльність Хрущова Украине
у повоєнні годы

Попри те що, що під час війни» та фашистського окупаційного режиму народному господарству України було завдано величезних збитків, наприкінці 1948 року, промислове виробництво республіки становило 71% від рівня 1940 року, а загальна посівна площа за всіма категоріями господарств республіки досягла 93% рівня.
Було піднято із руїн й успішно отстраивалась Дніпровська гідроелектростанція імені В.І. Леніна, знову запроваджені лад гіганти чорної металургії - заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський імені С. М. Кирова та інші, досяг довоєнної потужності Харківський тракторний завод. У республіці постали нові відросли промисловості - газова, буроугольная, автомобільна, було закладено засади сучасної будівельної индустрии.
М. Хрущов був глибоко знайомий з усіма проблемами України і енергійно сприяв їх вирішенню. Надзвичайно багато у у післявоєнну добу вона їздила республікою. У центрі його зору були питання, пов’язані з возз'єднанням Закарпатської України та Українською РСР, яке ознаменувало завершення історичного процесу об'єднання всіх українських в єдину державу було видатною подією історія українського народу, у житті всіх народів СРСР. «Відтепер і навіки, — говорив Хрущов на VII сесії Верховної Ради УРСР першого скликання в 1946 року, — українському народові уперше у своїй історії повністю возз'єднується щодо одного Українській державі… Відтепер дедалі землі України зібрані воєдино, під Радянський прапор…» На початку 1946 року М. Хрущов побував Закарпаття, де ознайомився з роботою партійної організації, становищем народного господарства краю, взяв участь у діяльності обласної конференції вчителів. Умісти з цим слід зазначити, що у ведому і штрафні санкції Хрущова до післявоєнний період на західноукраїнських землях застосовувалися репресивні методи, які й мали мета — протидія націоналістичного бандитизму, практично призводили до порушень законності, до антигуманних діям проти тієї частини населення, яку навряд можна вважати націоналістично настроенной.
Не слід забувати й те, що особисто вони Хрущов відповідає через те, що звільнення України від із партії було виключено близько кількох тисяч людина, що залишилися на тимчасово окупованій території Украины.
Восени 1945 року йшло мало дощів, тому озимі слабко розвинулися і було пошкоджені морозами. Тракторів бракувало, на посівних роботах широко використовувалися корови, що різко вдарило по удоях молока. Хрущов закликав розширювати посіви кукурудзи і проса, але з вистачало ні техніки, ні робочих рук. Проте страшного удару завдала природа. Засуха почалася Молдавії, потім поширилася по південно-заходу України, а влітку уразила й Поволжі. За масштабами у неї тяжчай, ніж у 1921 року, її було порівняти лише з посухою 1891 року. Міському населенню хліб видавали за картками. Багато села України почався справжній голод, і Хрущов наполягав перед Москвою про майбутнє запровадження карток і харчування у селах, оскільки ослаблі селяни або не мали сил до роботи. що зібрала в 1946 року 200 млн. пудів зерна, хоча тільки державі потрібне було здати 400 млн. пудів. Сталін, проте, відмовився надати республіці необхідну допомогу дітям і відправив образливу телеграмму.
Попри умови, сівши озимих в 1946 року пройшов краще, ніж у 1945 року. Вирішили про зміцнення партійних організацій кількох областях. До речі, першим секретарем обкому до Запоріжжя був обраний, за рекомендацією ЦККП (б)У, Л. И. Брежнев.
Ще січні 1946 року Хрущов, виступаючи на республіканської зустрічі передовиків сільського господарства України, говорив: «Засуха — вона, як хвороба: коли хвороба, вона привертає до ліжку людей хворим організмом, скоріше хворіють, легше піддаються хвороби, а сильна людина переносить хвороба легше». Цей вислів невдовзі отримали підтвердження. Україну влітку 1946 року охопила посуха. Наслідки посухи змінили життя села. У документі, який прийшов з Дніпропетровська, відзначалися випадки канібалізму у сільській місцевості, говорилося у тому, хто був випадки, коли сільській місцевості залишали своїх дітей у громадських місцях міст (на вокзалах, в виконкомах міських і районних Рад, в милиции).
Його не було раз бачили на місцях. Він радився з господарськими керівниками, інженерно-технічними працівниками, робітниками, брав участь у роботі зборів партійного і радянського активу підприємств вугільної промисловості Сталінської і Ворошиловградської областей, і навіть будівельників газопроводу «Дашава-Киев». Коли під час споруди газопроводу «Дашава-Киев» до столиці України залишилося більш ніж 100 кілометрів, будівництво майже зупинилося, оскільки США зірвали поставку труб. У червні 1948 року Хрущов виїхав на Маріупольський завод, який почав освоювати технології зварювання металів методом академіка Є.О. Патона. На зборах з робітниками, фахівцями, керівниками заводу було вирішено випустити необхідну кількість труб вище плану, не завдаючи шкоди виробництву основний продукції. Хрущов особисто цікавився ходом цих робіт, надавав маріупольців необхідну допомогу, Рада Міністрів УРСР з його ініціативи затвердив постанову ж про постачанні заводу дефіцитними матеріалами — листовий міддю, електроустаткуванням тощо. Газопровід спорудили достроково, і по 1 жовтня 1948 року газ прийшов у столицю УССР.
Його завжди цікавило стан науку й особливо проблеми впровадження її набутків у виробництво. Зокрема, він був активним прибічником застосування автоматичної зварювання методом академіка Є.О. Патона. Особливо ефективно його показав себе в часи війни, як у широких масштабах впроваджувалася автоматична зварювання під час виробництва бронекорпусів танків і той бойової продукції. Коли одному з нарад на Донбасі його учасники недовірливо сприйняли нововведення, намагаючись довести ненадійність електрозварювання за умов вугільної промисловості, Хрущов зауважив: «За методом академіка Патона зварювали вежі танків, які витримували трішки великі зіткнення, ніж шахтні вагонетки. Про це, ніби між іншим, свідчить наше засідання на Донбасі… Раджу вам почитати книжку академіка Патона про автоматичної зварюванні». І, звертаючись до всіх учасників наради, додав: «Нам червоніти треба, що ми обмаль займаємося цим найважливішим справою. Америка випередила нас автоматичної сваркой"18.
Також М. Хрущов цікавився розвитком науку й нових технологій у металургійної промисловості, у машинобудуванні, інших галузях народного хозяйства.
У 1946 року Хрущов уперше у своїй життя виїхав межі СРСР. У генеральської формі інкогніто побував з групою фахівців у Австрії, Угорщини та Східній Німеччині. Вирішувалося питання репарації. Саме 1946 року письменник Олександр Фадєєв після зустрічі з Хрущовим зробив таку запис у власному щоденникові: «Його чарівливість — в цілісності народної вдачі. Розум теж народний — широкий практичним й має повний гумору… І але він російський, важко було знайти іншого керівника для Украины"19.
Багато Хрущов приділяв поліпшенню роботи вугільних шахт, які у 1946 року дали 52% довоєнної видобутку. У Донбасі давали вугілля вже 138 основних шахт з 279 працювали тут до войны.
Предметом особливої турботи ЦККП (б)У, особисто Хрущова було відновлення та розвиток сільського господарства України. Питання розвитку сільського господарства із 1945 по 1949 роки розглядалися на пленумах ЦККП (б)У 16 раз. Найчастіше Хрущов виступав ними. З ініціативи ЦККП (б)У з 1946 року відновив практику проведення республіканських нарад передовиків різних галузей сільськогосподарського виробництва, у яких обобщался передовий досвід, вироблялися рекомендації із застосування. Протягом 1946−1948 років провели 12 таких нарад, у їхній роботі взяли участь близько 11 тисяч человек.
З ініціативи Хрущова практикувалися постійне звертання ЦККП (б)У та рекомендації Ради Міністрів УРСР з листами до трудящим республіки з питань сільського господарства. Вони пропагувався досвід передовиків, указувалися нові резерви відновлення сільськогосподарського виробництва. У той самий час у цих листах наочно виявлялися командно-адміністративні методи керівництва. У багатьох із них регламентувалося, як, де й коли проводити сільськогосподарські роботи, «визначалася» технологія сільськогосподарського виробництва. Усе це сковувало ініціативу сільських трудівників, а часом і заважало раціональному ведення сільськогосподарських робіт. Не зайвим буде згадати, що у бутність Н. С. Хрущева Першим секретарем цк кпрс і Головою Ради Міністрів СРСР така практика склалася поширилася і союзному рівні, причому позбутися недоліків, про яких мова, не удалось.
У складних умовах повоєнного часу, коли на селянство лягло велике тягар відновлювальних робіт, а уваги до нього було, Хрущов починав зусилля поліпшити становища трудівників села. Зокрема, після спустошливої посухи 1946 року, коли в Україні, як й у деяких інших районах країни, відчувалася дуже гостра нестача хліба, посівного матеріалу, ЦККП (б)У і уряд республіки з його ініціативи звернулися до союзного уряду з жаданням допомоги. У результаті 1947 року було виділено продовольчі (93 тисячі тонн хліба) і насіннєва (90 тисяч тонн) позички, і навіть відпущено безоплатно 140 млн. рублів в організацію безплатного харчування населения. 20 Усе, це деякій мірі полегшило продовольчі труднощі, мобілізацію матеріальних й людських резервів На оновлення та розвитку сільського хозяйства.
Ще наприкінці 1945 року ЦККП (б)У і Радмін УРСР затвердили з ініціативи Хрущова постанову «Про будівництво житлових будинків для колгоспників, виробничих приміщень у колгоспах і культурно-побутових споруджень за сільській місцевості». Ухвалою упорядочивалось будівництво житлових будинків для колгоспників, яке відбувалося організовано з допомогою колгоспів. Задля більшої практичного керівництва сільським і колгоспним будівництвом було створено Управління у справах сільського господарства і колгоспного будівництва при Радміні УРСР (а областях й райони — відділи сільського господарства і колгоспного будівництва), 16 обласних проектних бюро, Державний інститут проектування сільського будівництва, 12 будівельних трестів. Пленум ЦККП (б)У 8 червня 1948 року привітав ці методи. Перед партійними і радянськими органами республіки стояло завдання — допомогти колгоспникам у будівництві житлових будинків, забудові сіл. За невеликий відтинок часу були готові кадри будівельників, ставали до ладу кровельно-черепичные заводи, налагоджувалося робота будівельних предприятий.
Внаслідок цього у період 1945−1950 роки було сплановане і забудовано майже 4,5 тисяч сіл, створено 252 проекту різних споруд господарського й культурно-побутового значення. У селах республіки було побудовано і відремонтовано 918 тисяч житлових будинків колгоспників, 250 тисяч виробничих споруд, 31 тисяча приміщень культурно-побутового значення. Та й у цій справі уникнути не вдалося і перегинів. Це в плануванні та будівництва часом (особливо у період розширення колгоспів, що розпочалося наприкінці першої повоєнної п’ятирічки) про «агрогородов».
З проблемами сільського господарства республіки, вставшими в 1946—1947 роках, связанна одне з драматичних і ще мало освітлених сторінок політичної біографії Хрущова. Після його листи і телефонного дзвінка Сталіну, які містили прохання про допомогу, такої допомоги, як зазначалось, було надано. Проте реакція Сталіна і, очевидно, його найближчого оточення на виявлену Хрущовим активність висловилася у цьому. Вже лютому 1947 року ЦК ВКП (б) ухвалила спеціальну постанову «Про зміцнення партійної й радянської роботи з Україні», а 3 березня 1947 року відбулася Пленум К П (б)У з участю член Політбюро ЦК ВКП (б) Л. М. Кагановича і секретаря ЦК ВКП (б) Н. С. Патоличева. На пленумі вони було обрано у складі Політбюро і Оргбюро ЦККП (б)У. Пленум визнав «недоцільною практику суміщення посад Голову Ради Міністрів УРСР та першого секретаря ЦК КП (б)У"21. Пленум обрав першим секретарем ЦККП (б)У Л. М. Кагановича, а Хрущов залишався Головою Ради Міністрів УРСР. Пленум прийняв й постанова про негайних заходів з підготовки до весняного сівби 1947 года.
Хрущов мав як мовчки погодитися на це образливим йому рішенням, а й привселюдно вітати його, як «допомогу» республіці. Але й для Кагановича нове призначення сприймався як зниження, і він, очевидно, сказав право повернутися до Москви по тому, як «буде наведено лад в Україні». Каганович стане проводити суттєвих змін у що склалося в Україні апараті управління і намагався жити із Хрущевым.
В Україні очікувався гарний врожай, хоч і боялися повторення засухи.
Влітку 1947 року Каганович побував ряд найбільших підприємств Півдня України. Між ними і Хрущовим сталося фактичне розподіл праці. Каганович взяв він керівництво промисловістю і культурою, а Хрущов — сільське господарство. У газетах іноді повідомлялося, що в чи те місто Каганович виступив із «яскравою промовою». Але за весь 1947 рік жодної «яскравою промови» Кагановича був опубликовано.
Врожай 1947 року був справді рясним. 13 областей виконали хлібозаготівлі до 30 вересня. 10 жовтня Каганович і Хрущов доповіли про дострокове виконання плану хлібозаготівель. Легше сталося з продуктами й у республіці та у Радянському Союзі, що дозволило під кінець року скасувати карткову систему на продукти питания.
Вступали до ладу відновлені промислові підприємства. У 1947 року обсяг промислового виробництва в Україні збільшився на 30%.
Ведучи мову про діяльності Кагановича в Україні в 1947 року, історики партії відзначають, що порушував ленінські норми партійного життя, администрировал, висував огульні обвинувачення проти партійних працівників, науковців та міністерства культури. Більше виразна оцінка цієї бурхливої діяльності було дано на XXII з'їзді КПРС — у неї названа «провокаційною». Зазначалося і те, що чимало партійні та радянські працівники називали час перебування Кагановича республіки «чорними днями» Радянської Украины.
У діях Кагановича, поза тим, що він всіляко роздмухував культу особи Сталіна і підтримував міф про власну персону як «вождя» українського народу, невдовзі визначилося головний напрямок — пошуки «прихованого націоналізму». «Ідеологічним забезпеченням» цих пошуків стала серія разносных, образливих за змістом і тональності публікацій проти відомих письменників і діячів науку й культури — М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченко, О. Довженка, Н. Петровского, К. Гуслистого та інших. Невдовзі Каганович став наполегливо домагатися проведення пленуму ЦК з порядком денним «Боротьба проти націоналізму, як головною небезпеки в КП (б)У"22. Можна здогадуватися, якими б наслідки рішень такого пленуму для партійних кадрів, інтелігенції, та й Хрущова особисто. Проте 26 грудня 1947 року скликано Пленум К П (б)У, який розглянув організаційний питання створення та у зв’язку з переходом Кагановича працювати заступником Голову Ради Міністрів СРСР звільнив його з першого секретаря ЦККП (б)У. Цю посаду знову зайняв М. Хрущов, а Рада Міністрів УРСР очолив Д.С. Коротченко23.
Історія цього переміщення Хрущова і Кагановича, як у цілому історія їхніх стосунків під час перебування в Україні, мало досліджували. Але одне точно можна сказати просто сьогодні: таким чином переміщенню і завдяки позиції Хрущова вдалося уникнути багатьох трагічних помилок, які можуть стати наслідком вишукування Кагановичем різного роду «небезпек» в Україні. Згодом М. Хрущов відзначить, що ці дії міг би «призвести до негативних наслідків але тільки для литературы"24.
Але оцінити відносини та самого Хрущова з інтелігенцією не можна однозначно. Так, 14 лютого 1947 року в зустрічі з секретарями ЦК ЛКСМУ він несхвально відгукується ту частину звітного доповіді ЦК XIII з'їзду комсомолу України (грудень 1946 року), де різко критикувалася українська радянська інтелігенція. Звертаючись до керівників комсомолу республіки, він заявив: «Ми маємо свої комсомольські поети. Поговоріть з поетами. Поговоріть з Тичиною, Рильським, Сосюрою, що є дуже талановитим людиною… Можна сміливо сказати, що інтелігенція до нас наближається. Вона нам близька, вона із нами зрослася, але потрібно вміло залучити її. Це збільшить наші силы».
І на водночас з участю Хрущова Центральний Комітет КП (б)У відповідно до відомими рішеннями ЦК ВКП (б) прийняв низку постанов, у яких дуже критично розглядалося стан справ у вже української радянської літературі й мистецтві: «Про збоченнях і помилках у висвітленні даної з української літератури в «Нарисі історії української літератури» (1946 рік), «Про журналі сатири і гумору «Перець» (1946 рік), «Про журналі «Вітчизна» (1946 рік), «Про репертуарі драматичних і оперних театрів УРСР та заходи з його поліпшенню» (1946 рік), «Про стан і заходах поліпшення музичного на Україні через відкликання рішеннями ЦК ВКП (б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» (1948 рік) і другие.
Навряд було б правильно взагалі заперечувати необхідність партійних рішень із питань літератури і мистецтва. Проте за даних партійних рішеннях, з їхньої змісті і особливо у разъяснявших цих документів публікаціях лежали печатку безапеляційності і безкомпромісності, наліт суб'єктивізму і спотворенні як і оцінці загалом літератури і мистецтва в Україні, і у критичному аналізі окремих творів. Критика часто підмінялася «половинчастим вивченням», зневажливим ставленням до багатьох діячам літератури, мистецтва, науки, необгрунтованими обвинуваченнями в українському буржуазному национализме.
Негативно позначились в розвитку науки республіки рішення відомої серпневій (1948 рік) сесії ВАСГНІЛ, як і взагалі підтримка, яку Хрущов надавав академіку Лисенка, довгий час працював в Україні і тісно пов’язаному з сільське господарство республіки до повоєнні роки. Відповідно до що у серпні 1948 року постановою ЦККП (б)У «Про заходи щодо перебудові роботи наукових закладів, кафедр, видавництв, журналів і газет у сфері біології і укріплень їх кваліфікованими кадрами мичуринцев» республіки було усунуто чимало вчених, які підтримували лысенковщину, велася розгромна критика своєї діяльності. Так було в Харківському Державному Університеті був з роботи завідувач кафедри дарвінізму і генетики професор И. М. Поляков, у Київському Державному Університеті - завідувач кафедри дарвінізму професор С. М. Гершензон і другие25.
Хрущов всмоктав у собі закони ієрархічної адміністративно-командної системи, що визнавала як культ «верховного вождя», а й «культики» структурно йому підпорядкованих або регіональних вождів. Саме у цьому, і навіть, звісно, в людські якості Хрущова слід шукати витоки те, що, ще в Україні, не обсмикував тих, хто однак прагнув відзначити його «особистий внесок» чи поруч із заслугами «товариша Сталіна» згадував заслуги «його найближчого соратника товариша Хрущова». Дедалі частіше відбувався за останні роки його у республіці. Особливо характерним був цього відношенні XVI з'їзд КП (б)У, який відбувся у січні 1949 року. Нею звучали заздоровниці на вшанування двох особистостей — Сталіна і Хрущева.
У зв’язку з цим слід визнати, що останні роки своєї перебування в керівництва партії і країни Хрущов не намагався протистояти усиливавшимся славослів'ям у його адрес.
За законами адміністративно-командної системи діяв Хрущов й у ситуаціях, коли вимагав неухильного виконання тих рішень, неоднозначності наслідків що їх було не розуміти. Звернімося тільки одного із ще недостатньо відомих фактів. 21 лютого 1948 року Президія Верховної ради СРСР прийняв указ «Про виселення на українській РСР осіб, злісно ухиляються від праці сільському господарстві і провідних антигромадський, паразитичний спосіб життя». Невдовзі почалася реалізація даного Указу, на колгоспних зборах виносилися «громадські вироки» особам, які мали виселяти межі УРСР. Обговорювалися й ті, хто несумлінно, на думку зборів, трудився або виробив мінімум трудоднів. Стосовно таких людей обходилися зазвичай попередженням і з них зобов’язання працювати краще. Це, як зазначав Хрущов у своєму виступі на засіданні Політбюро ЦККП (б)У 27 березня 1948 року, була «дуже ефективний захід», коли хтось у присутності зборів давав слово, що добре працювати, і підкріплював підписом свій обов’язок. З часу появи указу до липня 1950 року було винесено 11 991 «громадський вирок» про выселении.
Під час проведення цієї антигуманної самої собою акції допускалися перегини: «громадські вироки» виносилися стосовно осіб похилого віку, інвалідів Великої Вітчизняної війни, нечленів колгоспів — робітників і службовців, які на теренах сільській місцевості. Окремі керівники колгоспів намагалися використовувати указ до відома особистих рахунків, із деякими колгоспниками тощо. Невипадково в 1949—1950 роках 2049 «вироків», чи 17% від їх загальної кількості, були отменены26.
Безперечно, указ від 21 лютого 1948 року, який історики досі замовчували, був лише одне з ланок у ланцюги органічно властивих адміністративно-командної системі заходів, вкладених у розв’язання проблеми методами примусу. Саме тими методами, проти яких Хрущов рішуче виступить на початку 1950-х років. Проте, він поводився в 1948 року. 17 квітня він надсилає великий лист Сталіну, у якому розповідає про проведення указу, коротко засуджує наявні помилки і перегини, а завершує лист пропозицією прийняти аналогічні рішення щодо РСФРР та УСРР інших союзних республік. «Повсюдне, — пише він, — застосування указу прискорить зміцнення трудовий дисципліни, що забезпечить своєчасне виконання всіх сільськогосподарських робіт, отримання високих урожаїв, підвищення продуктивності тваринництва і більше швидке піднесення всього господарства колхозов».
Ці адміністративні заходи справді давали певний ефект, але з такий, який розраховував Хрущов. Зокрема, в 1948 року, із загальної кількості працездатних колгоспників в Україні не виробили обов’язкового мінімуму трудоднів 702,3 тисяч чоловік, чи 12,5%, проти 1063 тисяч жителів, чи 19,5% в 1947 року. Після 1948 року указ застосовувався дедалі реже.
Цей сюжет підтверджує, чого слід ідеалізувати Хрущова, як керівника, нагадує необхідність оцінювати його із позиції історизму, урахування тих політичних умов, у яких ця діяльність осуществлялась.
1949 рік став останнім роком перебування Хрущова на чолі парторганізації України. У межах своїх мемуарах він стверджує, що 1949 рік було «найкращим» для республіки роком. У межреспубликанском змаганні ми випередили Білорусь і інші райони Союзу, які подібно до України, були спустошені німецької окупацією і тяжко відновлювалися. Успіхи нашого сільського господарства підвищили значення України та престиж українського керівництва у очах своєї країни. Я залишилися той час приємні спогади. Сталін кілька разів доручав мені із доповідями на сільськогосподарські теми, — такі, наприклад, як зростання поголів'я худоби на України, і її вказівками мої доповіді передруковувалися в «Правді», досвід, який був у них, подавався як приклад й інших. Причому не приписую все заслуги лише собі. Сам російський письменник і б хотів проявити неповагу до російському народу, але мушу сказати, що нашими успіхами у справі відродження сільського господарства України та відновлення промисловості республіки завдячувала своєю появою українському народу.
Грудневий (1949 рік) Пленум К П (б)У звільнив його від обов’язків першого секретаря у зв’язку з обранням секретарем ЦК ВКП (б) й першим секретарем Московського Комітету партии27. Партійну організацію України очолив Л. Г. Мельников. До Москви Хрущов прибув на передодні сталінського ювілею. Вперше з новими тривогами і турботами. Менш як за 4 року — у вересні 1953 року — його оберуть Першим секретарем ЦК КПСС.
Заключение

І все-таки, попри певну непослідовність своєї діяльності, за скрутних умов повоєнного часу Хрущов доклав зусиль на відновлення й подальшого розвитку Українською РСР. Він намагався бути з людьми серед людей, мав авторитет серед трудящих республики.
Україну насправді можна назвати тим «політичним полігоном», де Хрущов формувався і затверджувався як партійний та Харківський державний деятель.
Хрущов прийшов до керівництва після Сталіна, який створив одне з найбільш страшних терористичних режимів історія. Як і більшість тиранів, Сталін не подбав про своє приймальнику. Внаслідок цього стала гостра боротьба влади, у якій гору здобув саме Хрущов. Він зумів знищити такого небезпечного противника, як Л. Берія, і відтіснити від бажання влади таких великодосвідчених політиків, як В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович. Особиста влада Хрущова була величезною, хоч і не створював особливого апарату на її збереження. І він міг залишатися при влади, коли його підтримувало більшість партійного керівництва. Тут Хрущов ні продовжувачем Сталіна. У епохи Хрущова свій стиль і колорит, вона справляє враження похмурі часи сталінського правління і період «стабільності», який настав після відставки Хрущева.
Хрущов зустрічався майже з усіма найбільшими політиками: з И. Б. Тито, Д. Ейзенхауером, Дж. Кеннеді, де Голем, Дж. Неру, Мао Цзедуном, Ф. Кастро, У. Черчіллем, Хо Ші Мином, К. Аденауэром, П. Тольятти. Ні до кого з них не відчував боязкості. І, коли йшлося і про зіткненні інтересів чи політичних поглядів, він не вагаючись приймав вызов.

ЛИТЕРАТУРА

1. «Питання історії КПРС», вересень 1989 р., М., 1989, 160 стр.

2. «Про її минуле — заради майбутнього», Київ, 1989, 408 стр.

3. Ю. И. Шаповал «М. Хрущов в Україні», Київ, 1990, 48 стр.

4. Рой Медведєв «Хрущов. Політична біографія», М., 1989, 340 стр.

5. «Розповідь про почесному шахтарі», Сталіно, 1961, 51 стр.

6. В. Липинський «Хрущев-студент », Донецький політехнік, 15. IV. 1994.

7. О. Г. Шох «Маршрутами історії «, М., видання політичної літератури, 1990 год.

8. Ю. И. Шаповал «М. Хрущов. «Опис політичної діяльності «, Український історичний журнал, 1989, № 1.
1 Див. «що Микита Сергійович Хрущов. Матеріали до біографії»; Москва, видавництво політичної літератури, 1989, з. 3−5.
2 Див. «Про її минуле — заради майбутнього»; Київ, видавництво при Київському Державному Университете.
3 Див. «Донецький політехнік»; номер газети за 15. IV. 1994.
4 Кошерович — псевдонім, під яким працював Каганович в Юзовке.
5 Нині Донецький Державний Технічний Университет.
6 У державному архіві Донецькій області збереглися протоколи засідань і зборів, у яких був присутній Н. С. Хрущев.
7 Юзівка було перейменовано в Сталино.
8 Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при Компартії України (1990 год).
9 Див. Хрущов М. С. // Мала радянська енциклопедія. — Москва, 1947. — з. 493−494.
10 Там же.
11 С. В. Косиор був призначений заступником Голову Раднаркому СРСР, а невдовзі після цього незаконно репрессирован.
12 Ленін В. Повне зібрання творів, т. 42, з. 218.
13 Хрущов М. С. Результати червневого Пленуму Ц К ВКП (б) і завдання Московської партійної організації. Доповідь зборах московського партійного активу 10 червня 1935 р., Москва, 1935, з. 24.
14 XVIII з'їзд ВКП (б). 10−12 березня 1939 р. Стенографічний звіт, Москва, 1939, з. 169.
15 Обставина загибелі Л. М. Хрущова досі залишаються остаточно не выясненными, у зв’язку з ніж у деяких публікаціях висловлюються різні версії (загинув, пропав безвісти, жив).
16 Див. Ось де щоправда, що Микита Сергійович! Воєнно-історичний журнал. 1989. — № 12. з. 12−21; 1990. — № 1. з. 9−18; № 2 з. 35−45.

17 Хрущов М. С. Звільнення українських земель від німецьких загарбників і чергові завдання відновлення народного господарства Радянської України. Доповідь голови Ради Народних Комісарів Українською РСР. На IV сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року. М, 1944, з. 152
18 Розповідь про почесному шахтарі, з. 171.
19 Соціалістична індустрія. 1988 р. 20 ноября.
20 Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при Компартії України (1990 год).
21 Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при Компартії України (1990 год).
22 Див. XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, 17−31 жовтня 1961 року. Стенографічний звіт. У 3-х томах. Том 1, Москва, 1962, з. 280.
23 Див. Щоправда України, 27 грудня 1947 года.
24 Хрущов М. С. За тісний зв’язок літератури і мистецтва з життям народу. Москва, 1957, з. 27.
25 Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при Компартії України (1990 год).
26 Матеріал з Партійного архіву Інституту історії партії при Компартії України (1990 год).
27 Див. Щоправда України, 18 грудня 1949 года.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой