Киевская Русь і хазари

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Киевская Русь і хазары

Толочко П. П.

Положение Ф. Енгельса у тому, що є продуктом внутрішнього розвитку суспільства, підтверджене всім ходом історичного поступу, здається, важко оспорити. Найчастіше його й не оспорюють. Але якщо йдеться про східних слов’ян, то висновок класиків марксизму нерідко підлягає сумніву. У першому томі багатотомної роботи «Походження Русі» професор Про. Пріцак дійшов дуже оригінальному висновку, що «ідеї державності не виникають спонтанно, але переносяться вже з регіону на інший, та її носіями і засновниками держав є купці та воїни, найбільш рано выделившиеся в професійні групи населення». З наступного викладу бачимо, що з Францію чи Німеччину, і навіть Хазарию державність навряд чи була привнесена, але народилася там спонтанно. А в середу східних слов’ян — була, ще й відразу з обох сторін, із Заходу та Сходу. Якесь торгове об'єднання «Русь», що виник разів у Галлії, спрямувало свої інтереси Схід. У цей час (близько середини VII в.) аналогічне об'єднання східних купців спрямувало свої інтереси захід. Два потоку зіштовхнулися на Волзі і загальними зусиллями створили Староруське держава. Спочатку воно складався з двох частин: північної, де господарями положення було вендские і готські клани, і південної, де панували авари, болгари, хазари.

А де слов’яни? Їх наче і зовсім було. Колись Про. Пріцак доклав багато праці, щоб довести хибність концепції слов’янського (полянського) походження Русі, а тепер аналогічна доля спіткала Каріна-Даниленка та полян. Вони, виявляється, також слов’яни, але хазари. У свіжій роботі, присвяченій публікації з так званого київського листи Х в., Про. Пріцак відвів значне місце доказам ідентичності полян і хозар. Цю думку наштовхнуло історика зміст київського листи, що написане хазарським євреєм містила кілька хазарських імен та назв.

Казалось б, проста річ. У хазарско-еврейском документі, написаного Києві у початку Х в., є хазарські імена. Дотримуючись нормальної дослідницької логіці, можна дійти невтішного висновку, що Київ у цей час підтримував відносини з Хазарією у ньому мешкали вихідці звідти. Однак у такому твердженні нічого немає оригінального. До нього можна прийти і знову відкритого документа. Хоча начебто виходячи з свідчень «Повісті временних літ», яка заявила нам про київському урочищі «Козаре» (місцевість, де проживало східні купці). Але це, якщо з звичайній логіці. Якщо ж незвичайної? Тоді, виходить щось зовсім інше. Київ стає хазарським містом, збудованим не раніше у першій половині ІХ ст. на західному кордоні Хазарии, що проходила Дніпру. З допомогою етимологічних побудов Про. Пріцак намагається показати, що сама назва «Київ» походить від льчно-го імені «Куючи», яке носив хозарський «вацир». Він також побудував фортеця у районі Берестове і розмістив там оногурский гарнізон. Уроч. «Угорское» Про. Пріцак виробляє від старої форми «огрин» (оногур), що дорівнює імені добре відомого кочового народу Оно-гур.

Подкрепляет чи Про. Пріцак свої філологічні пошуки археологічними матеріалами? Адже якби версія хазарського Києва була вірної, ми вправі розраховувати з його археологічних розкопок виявлення так само матеріалів, які виявлено, скажімо, в Саркеле, Иттиле, інших хозарських центрах. Археологии Про. Пріцак не торкається зовсім. Шкода. Якби звернувся до даних археологічного вивчення Києва, то побачив б, що його матеріальна культура характеризується місцевої слов’янської самобутністю. Речі хазарського кола, так званої салтово-маяцкой культури, у Києві зустрічаються в одиничних примірниках і чи становлять незначну частку відсотка від загальної кількості знахідок. Не витримує випробування археологією і запровадження Про. Прицака про будівництво Києва не раніше першої половини ІХ ст. Матеріали, які свідчать про розвитку на «Київські гори» важливого адміністративно-політичного і охорони культурної центру полянського союзу племен, датуються кінцем V-VIII ст. Вони неодноразово публікувалися, і навряд чи необ-хідно повертатися до виконану роботу. Може, треба лише підкреслити, що з ІХ ст. у Києві місцевої основі склалася нова міська давньоруська культура стає не має нічого спільного до хазарській.

Рассуждения на задану тему хазарського Києва привели Про. Припака до одному «відкриттю». Є в виду його висновок про хазарському походження полян. Етимологія назви «галявині», як дається автором «Повісті временних літ», справді показує, що воно розумілося у Стародавній Русі як що з аппелетивом «полі». Позаяк в Києва, як стверджує Про. Пріцак, полів немає, лише гори та вирубування лісу, то можна припустити, що галявині до приходу на берега Дніпра жили, в степах до сходу від цього. Чому — на схід, а чи не на захід? Там же теж є поля, зокрема і знамените Перепетово полі, яке розпочиналося у яких-небудь сорока кілометрів південніше Києва. І тому, що Хазария-то розташовувалася до сходу Дніпра.

Других писемних джерел на вирішення питання, хто ці галявині і звідки вони прийшли, інакше як «Повістю временних літ», немає. І недаремно, саме її свідоцтва залучаються Про. Прицаком для обгрунтування свого виведення. У цьому, вибірково, інші ж, які вписуються у його

•схему, пояснюються вигадкою редактора літописі. Про. Припаку імпонує, «що у такому разі галявині названі на одній з жителями півночі і вятичами, із чого як б напрошується висновок, що вони були лівобережними південними сусідами північан і вятичів, тобто хазарами. Будувати настільки відповідальний історичний висновок виходячи з простого літописного сусідства племен полян коїться з іншими восточнославянскими групами, ясна річ, не можна. До того ж, галявині значно частіше виступають сусідами деревлян і північан, а не вятичів. Понад те, літописець у низці місць досить чітко об'єднує полян і деревлян до однієї групи, протиставляючи її інший, яку склад

ляли радимичі і в’ятичі. «Поляномъже котрі живуть особъ, яко ж рекохомъ, су-щимъ роду словъньска, і нарекоша-ся галявині, а древляни від словънъ ж, і нарекошася древляни: радимичі бо і в’ятичі від ляховъ».

Подобные звістки перебувають та інших місцях літописі. «Тако і ти словъне пришедше і съдоша по Днъпру і наркошася галявині, а друзии древляни, зане з «Ьдоша в лъсъх». У статті 885 р., розповідає про перемогу Олега над радимичами, міститься наступна сентенція: «І 6Ъ володіючи Олегъ галявини, і древляны, і съверяны, і радимичі, і з уличи і тъверци имяше рать».

Таким чином, у літописі значно більше свідчень про безпосередньому сусідстві полян з древлянами і жителями півночі. І всі дуже виразно свідчить про їх слов’янство. «Аще і галявині звахуся, але словенскаа ръчь 6 «И. Полями ж прозвани быша, зане в поли съдяху, а мову словенски є».

Еще рішучіше розправився Про. Пріцак з хазарській даниною полян. Справді, якщо галявині були хазарами, то якось нелогічно, що вони заплатили данина хазарам ж. Отже, то данини цієї й зовсім було; усе це пізніше твір редактора «Повісті временних літ». Ось тільки не пояснив Про. Пріцак, навіщо слов’янину, нащадку древніх полян, знадобилося будувати на бідних хозар таку наклеп, та водночас і виставляти не надто привабливому світлі своїх далеких предків. В усьому бо він повинен бути певний сенс.

О хазарській данини полян у літописі говориться тричі: в недатированной частини «Повісті временних літ» й у статтях 859 і 862 рр. Проаналізуємо цих повідомлень й подивимося, дають вони підстави для обвинувачення літописця чи редактора в вимислі.

Текст з недатированной частини. «По сихъ ж лътЪхъ, по смерті братьЪ сіючи (Кия, Щока і Хорива.- П. Т.) быша обидимы древлями і инЪми околными. І наидоша я хозар «Т, съдящая на горах сихъ в лъсЪхь, і ръша козари; «Платіть намъ данина». Съдумавше ж галявині і вдаша від диму мечь, і несоша коза-ри до князю своєму і къ старЪйшиным своимъ». Старійшини знайшли цю данина недобрим ознакою, що вказує на те, що настануть часи і галявині хазарам, а навпаки, хазаре галявинами будуть платити данина. Це так і сталося, підсумував статтю літописець.

Обычно цей текст, як і всі запровадження в «Повістю временних літ», пов’язують із ім'ям Нестора. Зрозуміло, він мав стосунок, але як летописец-создатель, а як сводчик і редактор записів своїх попередників. Розповідь про хазарській данини полян з’явився набагато раніше літописної діяльності Нестора. Про це з всієї очевидністю каже закінчення цитованого вище звістки: «Тако і сі владвша, а послЪже самими владЪють; яко і бысть: володЪють бо козары руськии князі і по днешнего дні». Звісно ж, «днешний день» — це кінець XI — початок XII в. Втративши свої позиції Волзі під ударами дружин Святослава і поважали Володимира, хазари скоро зникають зі шпальт історії як як політичний освіту, а й як народ. На зміну їм прийшли печеніги, та був і половці, які остаточно асимілювали хозар. З половцями Русь вела напружену боротьбу, але не можна сказати, що росіяни князі володіли ними. Навіть якщо йде про хазарах тмутараканских, отож у цьому випадку вираз «волод «Ьють» були ставитися вчасно Нестора, яке слід розглядати це як захід влади Русі над далекої Тмутараканью. Цілком можливо, що поставив запис ця з’явилася у 60-х рр. ХІ ст. й належить ченцю Печерського монастиря Никону, який певний час жив у Тмутаракані. Втім, цілком можливо і більше раннє її появу (наприклад, час Мстислава Тмутараканского і Ярослав Мудрий).

Ко що саме збентежило Про. Прицака у самій статті? Виявляється, мечі, які галявині піднесли як данини хазарам. Відповідно до нього, це по-лянская, але російська традиція. Меч, судячи з даних арабських географів, відігравав важливу роль серед русів. Правильно: серед русів серед слов’ян, але з серед хозар, зброєю яких було шабля. Якби галявині київські були хазарами, то повинні були як символічною данини шаблю, а чи не меч.

Статья 858 р. «Въ лито 6337. Имаху данина варязи изъ заморья на чуди і словйнах, на мери, і зс «Ьхъ, кривичЪхъ. А козари имаху галявинах, і з «ЬверЪх, і вятичЪхъ, имаху по бЪлЪ і вЪверицЪ, від диму». Тут Про. Прицаку здається підозрілим у ролі данини білячих шкурок. Чому? І тому, що це тварини не водилися у Європі. Важко, звісно, поручитися за достовірність цього твердження стосовно Південної Європі, що він стосується до оскільки він розглядався літописного звістці, це достеменно. Поляні, жителі півночі і в’ятичі мешкали либонь у Східної Європи, при цьому у її лісостеповій і полеской зонах, де білки водяться, кажучи словами літописця, і по сьогодні.

Статья 862 р. «І саме рЪша: «Була суть 3 брати, Кий, Щекъ, Хоривъ, іже сдЪлаша градокъ сь, і изгибоша, і ми сЪдимъ родь ихъ, платяче данина козаромъ». Так відповіли кияни питанням приплывших до Києва Аскольду і Діру, «чий се градокъ?» .З. контексту відповіді зрозуміло, що кияни 60-х рр. ІХ ст. бачили себе спадкоємцями роду Кия, які потрапили в данническую залежність від хозар.

О. Пріцак вважає версію, що є в Іпатіївському літописі, недостовірною і протиставляє їй статтю Лаврентьевской літописі: «і ми сЪдимъ, платяче данина родомъ їх, Козаромъ». Єдиний на користь більшої достовірності звістки Лаврентьевской літописі - її більш рання редакція. Якби йшлося і про редакціях давньоруського періоду, таке. твердження доцільно було б. Але й Лаврентьевский, і Іпатіївський літописні склепіння складено в позднесредневековое час, немає і гарантії, що сводчик XIV в. мав більш стародавнім і достовірним протографом, ніж сводчик XV в. До того ж стаття Іпатіївському літописі знаходить близькі аналогій у інших літописних списках, а стаття Лаврентьевской — немає. Читаючи останню, неважко переконатися, що вона піддалася сильному редагування, исказившему вона має сенс. Якщо з Про. Прицаком і повірити у істинність затвердження статті Лаврентіївського зводу, то виявиться, що кияни стосовно Кію та її роду цілком далеке населення. Це тубільці, хто платить данина хазарам. І стало незрозуміло, чому це імпонує Про. Прицаку. Адже стаття у такому редакції руйнує власна висновок про створення Києва хазарами.

Согласовать показання внутрішньо суперечливою статті Лаврентьевской літописі немає можливості, так, власне, і великий необхідності. Дослідники літописів віддавна дійшли висновку, що прийняв правильне її читання перебуває у Іпатіївському літописі. А. А. Шахматов запропонував таку уточнену редакцію цієї статті: «А ми сидимо, рід їх, і платимо данина козарам».

Подводя короткий підсумок сюжету про хазарській данини полян, доводиться визнати, що намагання поставити під відомості «Повісті временних літ», вони становлять загалом вірно відбивають історичні реалії. Ні галявинами, ні з Києву хазари або не мали іншого відносини, ще, що у певному історико-правовому етапі історії, очевидно, у другій половині VIII в., вони поширили ними данническую залежність.

В роботах деяких західних істориків стверджується, що «мирне торгове держава» — Хазарський каганат — справила виключно сприятливий вплив на державне та культурний розвиток східних слов’ян. Звісно, сусідство і взаємодія двох етнополітичних утворень — ранньої Русі і Хазарии — не могло пройти їм безслідно. Але думати, що чинився однобічно, збагачуючи лише слов’ян, — було б історично не так. Розкопки Києва, інших ранніх давньоруських центрів показують, що їх шарах містяться лише окремі речі хазарського походження, не які скільки-небудь помітного впливу розвиток восточно-славянской матеріальної культури.

Более відчутним, очевидно, було вплив Хазарии на складання економічних пріоритетів і політичних структури східнослов'янському світі. Невипадково, київські князі в початку ІХ ст. запозичили від хозар титул кагана. Проте переоцінювати цей момент навряд чи слід. Необхідно пам’ятати, держава «Руська земля» розвивалося і міцнішала під патронатом Хазарии, а постійної боротьби з хазарській експансією. Є підстави вважати, що у період правління в Києві князів Аскольда й Діра (60−80 рр. ІХ ст.) її подолали на власне «Руской землі». Олег в 884 і 885 рр. звільнив В. Копилова з хазарській данини північан (очевидно, східних) і радимичів, а остаточно з хазарській даниною покінчено при княжении Святослава Ігоровича.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой