Цивилизационная Периферія: Азія, Африка і Латинська Америка

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

року міністерство освіти РФ

Свердловський відділ народного образования

Цивілізаційний периферия

Выполнил:

Учень 9 В класса

Ліцею У. О і П.

Касаткін Игорь

(Jarry Lee)

Проверил:

Новохрещених В.А.

_______________

Красноярськ 2003 г.

План

1. Латинська Америка у другій половині сучасності. а) Модернізація 40−50х рр.; б) Неоконсерватизм 70−90х гг.

2. Азія й Африка у другій половині сучасності. а) Деколонізація; б) Шляхи розвитку; в) АТР; р) Итоги.

3. Восточно-Азиатские країни: Японія, Китай, Індія. а) Япония;

Латинська Америка

1. а) Во під час Другої Першої світової склалися сприятливі умови у розвиток національного капіталу Латинської Америки. Виросли ціни на всі сировину, ослабла вплив національного капіталу, збільшилися кошти на вкладення національну промисловість. Випуск промислової продукції в

1958 р. перевищив довоєнний в 3 разу. Це було наслідком модернізації латиноамериканського суспільства на 50е рр. Важливу роль цій політиці почали грати национал-реформистские партії, чимало з яких іноді виявлялися при власти.

Більшість латиноамериканських країн прийняло стратегію импортзаменяющей індустріалізації, тобто політики заохочення виробництва тих товарів та послуг, що раніше не ввозилися у країну. Ця політика відбивала прагнення зміцнілій національної буржуазії зміцнити своє керівне становище у управлінні, потіснити іноземні компанії та пов’язану із нею агросырьевую олігархію, створити сприятливі умови розвитку національної економіки. І на цій основі активізувалися масові национал-реформистские партії і движения.

Национал-реформистский курс політики проводили уряду Мексики.

Демократичний режим вирізнявся поруч особливостей: сильна виконавча влада, політика поступок робочому руху. У Мексиці тривала аграрну реформу, створення ряді сфер господарства державного сектора. Зростання економічних зв’язків на північноамериканському континенті і експансія у країну іноземного капіталу згодом підвели Мексику до брати участь у інтеграційної системі Північноамериканської угоди про вільної торгівлі (НАФТА).

Схожі риси мала політика Ж. Варгаса у Бразилії під час «нової держави» та її президентства в 1951—1954 гг.

На відміну від национал-реформизма під впливом кубинської революції у низці країн 60е і першою половині 70-х рр. здобули владу революційні, левонационалистицеские режими, часто опиравшиеся на революційне офіцерство. Після перемоги кубинської революції" у 1959 р. революціонерам в

Латинської Америки здавалося, що перспективний шлях збройних революцій і партизанських битв. Підігрівала подібні ідеї, й маоїстська пропаганда.

Через війну військових переворотів в 60е рр. у низці країн прийшли до влади левонационалистические режими. Це було новим явищем у регіоні. б) До середини 70-х років політика модернізації означала курс — на створення Державної сектори й посилення р. регулювання, захист національного ринку, соціальні перетворення. Політичне напрям його одержало найменування национал-реформизм й економічна национализм.

Із середини 70-х рр. у світовій економіці намітився крутий поворот.

Нова фаза науково-технічної Революції розвинених капіталістичних країн і економічних кризи прискорили процес відновлення производства.

За цих умов гігантські монопольні державні компанії, поєднані з бюрократичним апаратом, перетворювалися на гальмо економічного розвитку. Приватизація частини державного сектора стала економічної необходимостью.

Новий рівень глобалізації, інакше кажучи, величезна роль світогосподарських зв’язків, залучення сучасної технологій і іноземного капіталу, становив частину стратегії латиноамериканських стран.

Суть нової стратегії модернізації полягало у роздержавлення власності і заохочення механізмів вільної ринкової экономики.

Отже, у країнах регіону сталося кардинальне переосмислення місця держави у життя суспільства. Пішло до минулого крайнє перебільшення ролі государства.

Основним джерелом накопичення капіталів і технологічної модернізації стали широке залучення іноземного капіталу формі інвестицій, позик кредитів, розвиток експортних галузей. Ця політика призвела до розвитку виробництва, у галузі енергетики, електронній промисловості для, до прискорення науково-технічного прогресу. У 1980-х р. валовий продукт регіону перевершив рівень 1960 р. в 3,5 раза.

Але це процеси мали й негативні сторони: поразка лівих наснаги в реалізації багатьох країнах встановлення авторитарних режимів, величезний зростання зовнішньої заборгованості, колосальні виплати за зовнішніх боргах, зростання інфляції. Хоча у низці галузей зайнятість збільшилася, загалом число безробітних виросло. Збільшився шар бідних, і котрі опинилися обабіч життя груп населения.

Важливою особливістю межамериканских економічних відносин стало розвиток регіональної економічної інтеграції. Для Латинська Америка виявилася привабливою ідея створення вільної торгівлі на континенте.

Тож у деяких країнах отримала підтримку ідея приєднання до угоди з приводу створення північноамериканської зони вільної торгівлі у складі США, Канади та Мексики (НАФТА). У 1991 р. Бразилія, Аргентина інші країни підписали угоду створенні Спільного ринку країн півдня континенту. У 2001 р. в Квебеку всі країни 2х американських континентів (крім Куби) підписали Декларацію щодо створення з 2005 р. панамериканській зону вільної торговли.

Політика військових режимів негативні наслідки модернізації, її витрати посилили напруженість у суспільстві. Невдоволення викликало і відсутність демократичних свобод і. У країнах континенту стали наростати страйки, розгорталася боротьба за демократичні права, у неї включилися середні верстви, дрібні й середні предприниматели.

Панівні класи зміцнили своє ситуацію і не потребували репресивних режимах.

Змінилася соціальна структура латиноамериканського суспільства. Він став міським головою й індустріальним. Підвищився рівень освіти буде населення. У результаті Латинської Америки як уже почалися демократизації. З політичної карти країни зникла остання диктатура.

Зазнали поразка спроби створення суспільства, альтернативного капіталістичному. Сандинистская революція в Нікарагуа призвела до встановленню революційного режиму 1979−1990 рр. проте, вона примиренням ворогуючих сторін. Никарагуанская революція замкнула коло революцій, розпочатий 19 010 р. мексиканської революцией.

Руйнівні насильницькі форми політичних змагань, такі характерні для латиноамериканської історії, стали змінюватися конструктивними, демократическими.

Вперше у історії в кінцю ХХ в. Латинська Америка розвивається без диктатур і революций.

2. а) До Другої світової війни у колоніях підмандатних територіях мешкало більше населення світу. Тоді колоніальні імперії були непорушні і замінити «власника» можна були лише силою. Другої світової війни була розпочато Фашистської Німеччиною, Італією і Японією над останню захоплення колоній і світова панування. Перемога союзників над агресорами в Другій світовій війні поклала край ідеї переділу колоній і став похоронним дзенькотом по колонизму вообще.

У 1948 р. єврейської держави було створено, а арабське немає. Почалася Громадянська війна, у якому виявилася втягнутою арабські держави й великі держави. З на той час сталося п’ять арабсько-ізраїльських войн.

Боротьба за створення арабського держави щодо території колишньої Палестини продолжается.

Потім процес деколонізації перекинувся на Африку. 1960 рік назвали роком Африки. Йшлося перш лише про створенні кілька десятків національних держав на місцях французьких і британських колоній в

Тропічної Африці. На півдні Африки у середині 70-х років завоювали незалежність Ангола і Мозамбік. Цей процес відбувається завершився зі створенням незалежної Намибии.

Чому відбувся такий нищівний розвал колоніальної системи, яка здавалася непорушною всю першій половині ХХ в. можна назвати низки найважливіших причин: оздоровлення світової обстановки у зв’язку з перемогою демократії над фашизмом і тоталітаризмом; небажання народів колоній жити у неволі; дві наддержави: — СРСР та — виступали проти колоніалізму, хоч і із різних позицій; ослаблення колоніальних держав зробив них непосильним тягарем збереження империй.

У результаті розпаду, катастрофи колоніальної системи політична карта світу рішуче змінилася. Тут з’явилася сотня нових держав. Вони становлять нині більшість членів всесвітньої ООН. б) Набуття політичної незалежності, підхід до державного керівництва національних лідерів ставили їх і «новими державами нелегке завдання вибору шляхів розвитку, подолання відсталості, голоду, злиднів, неграмотності населення. Нові країни стали перед вибором шляхів модернизации.

У повоєнному двополюсному світі спочатку проблема деколонізації і технологічної модернізації нерідко пов’язана з вибором — соціалістичний чи капіталістичний шлях развития.

Ці моделі розвитку представляли найбільші країни мира-Китай і Индия.

У 50−60е рр. понад 2х десятків країн обрали «соціалістичну орієнтацію». Вони було проведено низку економічних і полі-тичних реформ під час використання досвіду європейських соціалістичних країн. Інші намагалися застосувати у умовах варіант західноєвропейської парламентської демократии.

Деколонізація у Африці супроводжувалася міжнародними і внутриафриканскими міждержавними, расовими і межплеменными конфліктами. У багатьох нових держав при владі опинилися військові диктатури чи авторитарно-монархические режими. І «соціалістична орієнтація», і парламентська демократія не прижилися на африканської грунті. У остаточному підсумку наслідки застосування досвіду «реального соціалізму» виявилися отрицательными.

Процес «наздоганяючого розвитку» визначився в 70−80е рр. Вибір шляхів розвитку та швидкість перетворень залежить від регіональних культурно- цивілізаційних особливостей. Таких культурно-цивилизационных регіонів в

Азії, і Африці три:

1. Азиатско-Тихоокеанский регион.

2. Индо-буддийско-мусульманский регион.

3. Арабо-мусульманский регіон. б) Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР) за останню чверть ХХ в. перетворився на потужну світову економічну дію з центром в Японии.

Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Південну Корею зробили стрибок би в економічному развитии.

Африку як регіон можна лише з географічної погляду. Якщо диференціювати десятки африканських країн із урахуванням їхньої соціально-економічних, політичних умов, ролі релігій, то виявляться істотні розбіжності між мусульманської Північної Африкой,

Центральній, і Південної Африкою. Держави Центральної Африки роздирають міжплемінні, міждержавні війни" та конфлікти. ПАР проходить важкий шлях звільнення від спадщини режиму апартеїду. р) У 60е рр. країни Азії, Африки Латів. Америки з легкої руки французького журналіста назвали «третій світ». Тим більше що наступне нерівномірне розвиток цих країн спонукало дослідників визначити групи країн із подібними рівнями і особливостями розвитку. Термин

«третій світ» втратив свій початковий смысл.

У Азіатсько-Тихоокеанському регіоні модернізація принесла економічний успех.

У 90е рр. постали нові проблеми. Фінансові кризи, потрясли економіку Східної і Південно-Східної Азії вже, Бразилії, і Мексики, відтік капіталів з цих регіонів у центри капіталізму порушують питання про можливість «наздоганяючого розвитку». До того ж у світовій економіці настала нова фаза постіндустріального розвитку, у яких колишні індустріальні виробничі сили переростають в науково-технічні виробничі сили, відтворення яких фактично монополізований навіть Західної Європою. Стратегія «наздоганяючого розвитку» подолати технічний і науково-технічний розрив «Півночі» і «Півдня» нездатна в доступній для огляду перспективе.

У Африці, з одного боку, прискорено йдуть процеси росту міст, розвитку, але, з іншого боку, насамперед у районах на півдні від Сахари модернізація призвела до руйнації традиційних укладів, вирвала мільйони людей зі звичного життя, а зовнішній борг, обчислюваний десятками мільярдами доларів, унеможливлює нормальних умов життя жінок у доступному для огляду будущем.

3. Две найбільші країни Азии-Китай і Япония-шли різними шляхами до модернізації існуючих і оновленню після Другої Першої світової. Капіталістична Японія та соціалістичний Китай були історично розведені на країни. Проте, до кінця ХХ в. становище змінилося. Китай посів шлях ринкових реформ в 1980е рр., перетворюючись на країну, відкриту для світового фінансового ринку. а) Після поразки у війні у Японії було проведено радикальні реформи, змінили соціально-економічну структуру і суспільно- політичного життя. Реформи проводилися за сприяння і навіть із ініціативи американських окупаційної влади. У тому числі аграрну реформу, що передала землю селянам і ликвидировавшая клан поміщиків і лихварів. У політичній сфері було прийнято нова конституція, яка й зберегла інститут імператора, але позбавила його «божественного знака», визначивши його роль подібно британському монарху-«царствует, але з управляє». Японія відмовилася від «війни як засіб національної політиці. У дивовижній країні утвердилася багатопартійна парламентська система з домінуючою ліберально-демократичної партией.

На початку 1950х рр. Японія залишалася переважно аграрно- індустріальної країною, де сільським працею заробляла собі життя більшість населення. У промисловості продуктивності праці була майже 6 разів менше американського показника. Три десятиліття Японія перетворилася на передову індустріальну державу. У1983 р. обсяг промислового виробництва, у Японії зріс у 24 разу проти 1950 р. протягом 2−3х десятиліть середньорічний темп промислового виробництва становила близько 14%. Нині Япония-богатое і процвітаюче держава, центр сучасної науку й передовий технологии.

Економічний підйом, під назвою японським «економічним дивом», був наслідком ряду факторів. Як вона та Італія, Японія бідна на корисні копалини, і тому вона обрала економічну політику запозичення та збільшення використання закордонного науково-технічного досвіду і винаходів за активної ролі державного регулювання. Японія набагато визначила інших країнах, в однині і США, в автоматизації виробництва та впровадженні роботов.

У умовах Японія продовжила курс «японський дух, європейське знання», що характеризує поєднання традицій і шляхом модернізації особливих умовах країни. Для стратегії модернізації у Японії було створено державне Управління економічного планування. Власні удосконалення ОБСЄ і вимогливість до якості продукції забезпечили японському бізнесу чільне місце у світі за виробництву відео, аудіой радіотехніки, автомобілів і багатьох інших товарів, мають бездоганну репутацію на світовому ринку. Японія, відмовившись від відтворення великий армії, несла незначні Витрати військові потреби. Важливим стартовим чинником був приплив американського капіталу і технологий.

Проте основною причиною економічних успехов-это напружена праця, висока трудова етика, культура праці, корпоративна дисципліна, повагу до старшого та інші висхідні до конфуцианским традиціям норми японців. Японський досвід організації виробництва та трудових відносин стає надбанням і прикладом інших нових індустріальних стран.

Библиография

1. «Розповіді знову історії» ред. А. А. Сванидзе Вид. «Дрохва» М. 1996.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой