Ведьма

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Религия і мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Ведьма

Ведьма — спільнослов'янське; створено від дієслова «знати «: відати. Спочатку — «яка відає, знає «(порівн. знахар), потім — «чаклунка «. Лайливе значення виникло пізніше з урахуванням другого значения.

В санскриті та інших. індоєвропейських мовами зустрічаються слова з основою ved, нпр., санскр. vedmi — знаю, veda — знання (порівн.: Веди); перс. ved — знає, учений; грецьк. ??? — знаю (порівн. ??? — здуватися, пухнути); гот. veit; літ. veidavut — мудрець. Поруч із цими словами, немало слів з основою vid, нпр., санскр. vidran — мудрий, знаючий; исл. vita; анг. vit (порівн.: vital -життєвий); др. нем. wizan; ньому. wissen — знати. Порівн.: вежды (повіки, очі) — що запозичене зі стар. -слав. з. Створено від відати у значенні видеть.

* * *

Как та у багатьох інших тради-ційних суспільствах, віра у існування У. в середньовічний Європі була невід'ємним компонентом народної культури. Люди вірили, що є жінки й чоловіка, обладающиемагической здатністю до дій, здатні запо-діяти шкода оточуючим: викликати смерть чи хвороба, зашкодити посівам, худобі і майну. Подобныеповерья поширено у Європі як вязыческие, і у християнські времена. Древние германці і скандинави вбачали у деяких жінок віщунок і провидиць, які мають надприродною силою. Їх остерігались разом із тим нерідко вдавалися до допомоги. Проте сприяння чаклунки вважалося ганебним. Герой однієї саги отримує рада звернутися до чаклунці у тому, щоб процвітати у справі; відкидаючи ця рада, він заявляє: «Не хочу, щоб майбутня сага мене було зіпсовано». Тим неменш, якщо вірити пам’яткам древнескандинавской літератури, до магії вдавалися держави-агресори і знатні люди, і скальди, і простолюдины.

Христианское духовенство навчало, що єдине джерело надприродних явищ — Бог, і тільки його милість і втручання можуть віруючі. Диво було виправдано лише тією мері, як і його творили святі, оскільки вони діяли, з волі божої. Віру ж у У. і ефективність їх чаклунства церква раннього середньовіччя витлумачувала як диявольське навіювання (Canon episcopi, Х в., в XII в. включенный в «Декрет Грациана»). Тим неменш повір'я, пов’язані з В. ами (striga, Holda, Diana), завзято зберігалися в народе. Люди вірили, що В. ы здатні приймати образ тварин і звинувачують інших істот, літати ночами і збиратися в определенныхместах за свої чаклунські сборища.

К. Гинзбург вважає, що у основі розповідей про В. ах, їх нічних польотах і шабашах лежала давня міфологія, у якій культмертвых поєднувався на культ плодородия; ученый знаходить свідчення про пережитки этихповерий усією Європою і пов’язує його з падеоазиатскими джерелами, зокрема з шаманизмом. Ці міфи володіли свідомістю частини сільського населення. Навпаки, М. Меррей (вслед за Дж. Фрезером), довіряючи визнанням, викинутим суддями у звинувачених у чаклунстві жінок, відстоювала теза про реальноститайных спілок, у яких нібито об'єднувалися В. ы, поклонялися «рогатому Богу»; цю крапку зору відкинута сучасної наукою. Не користується нині підтримкою як ідея Ж. Мишле у тому, що В. а була живим втіленням протесту середньовічних женщинпротив тиранії мужчин.

Знахарство, що з магічним використанням зусиль і явищ природи, було істотною і невід'ємною стороною життя аграрного суспільства. Між доброї знахаркой, здатної лікувати травами та інші ліками, заклинаннями і замовляннями, і злий чаклункою, яка мала накликати нещастя і «навести псування», був чіткої розмежувальної лінії, й перша легко можна було перетворено на свідомості оточуючих на другу. Поруч із вірою в існування У., здатних заподіювати шкода, мала ходіння віра у добрих чаклунок і чаклунів, що від часу входять у боротьбу з підступними В. ами, захищаючи врожай, здоров’я та майно людей. Такі, наприклад, фриульские benandanti (літер. «благоидущие»), потрапили в кін. XVI — поч. XVII ст. до поля зору инквизиции.

На протязі всього середньовіччя церква прагнула протидіяти поганським «забобонам», які виражалися в магічних діях та формулах і, з її точки зору, протиставляли волю окремої людини божественному провидінню. Проте в раннє середньовіччя духовенство, засуджуючи таку не можна, заперечила існування У. і виступало проти тих селян, що від часу влаштовували з них расправы.

Обрисованная вище картина в основних своїх рисах чи містить щось властиве одному лише середньовічному Заходу. Подібні феномени вивчені етнологами і неевропейском матеріалі. Однак у певний історичний період становище докорінно змінилося, і Європа почала ареною, де розгорнулася не має собі паралелей полювання на В.

В XIII в. ставлення теологів повірити в У. переживає рішучий перелом. Тепер духовенство визнає реальність У., приписуючи їм здатність творити злі справи иколдовство (maleficia). Ці діяння виробляються В. ами, відповідно до вченню церкви, не їх самотужки, але натомість їх союзу і диявола. Вони укладають з ним договір, зобов’язавшись виконувати усі його наказу і вступаючи із ним статеву зв’язок. Диявол бере участь у шабашах — таємних збіговиськах В., где кояться всілякі безчинства. Очолювані дияволом В. ы утворюють, у власних очах духівництва, свого роду «антицерковь», обряди якої є церковні ритуали, вивернуті навиворіт. Учасниці цієї «антицеркви» нібито піддаються безпутності й роблять людські жертвопринесення, виготовляючи з плоті убитих ними немовлят магічні ліки, необхідних чаклунства. Народна віра у існування У., отримавши відтепер підтримку церкви, поєднувалася з демонологическимучением богословів, і цього этогосимбиоза виникла та похмура идеология, которая наприкінці середньовіччя послужилаобоснованием широких і тривалих переслідувань т. зв. В.

Весьма симптоматично, що демономанияи полювання на У. поширилися над «темное"раннее середньовіччя, тож під кінець середньовічної епохи. Вони досягають найбільших розмахів в ХУ1-ХУН ст., тобто. у період Відродження і Реформації. Саме на цей периодв теологічному вченні, проповіді й у суспільній думці зростає роль диявола; цей час зазначено різким посиленням усіляких колективних фобій, в частностистраха перед кінцем світла, приходом Антихриста і Страшним судом. Як «цапів-відбувайлів», у яких християни перекладали тягар власної гріховності й вини перед Богом, виступали еретики, иудеи і В.ы. Обвинувачення жінок (інколи ж имужчин) в чаклунстві й у зносинах із дияволом багато в чому повторювали обвинувачення, які у попередній період пред’являлися прибічникам єретичних сект. Ноесли число сектантів і євреїв обмежувався, то звинувачення у чаклунстві були пред’явлені кому завгодно. Відправляючи на вогнище У., колективи християн хіба що звільнялися на період від психологічної напруженості. Спалення У. відбувалися нагородской площі, при великому стечениинарода, після чого для суддів та інших учасників розправи влаштовувався урочистий бенкет (з допомогою майна, конфіскованого у жертви чи, якщо його бракувало, з допомогою громади): християни здобули нову перемогу над дьяволом!

Гонения проти У., розпочавшись в альпійських районах, потім охопили значну частину Європи. Джерелом переслідування У. нерідко були обвинувачення сусідів, нібито жертв підступних дій жінок, підозрюваних у чаклунстві. Проте суддів цікавили й не так ці діяння, скільки те, не перебувала чи звинувачувана разом із дияволом, що саме опікується цими питаннями опинялись у центрі уваги трибуналу. Дляполучения відповідного признанияприменялись самі жорстокі тортури. Нерідко гаданих У. випробовували водою: у ній кидали пов’язану через руки і ногах жінку, і якщо вода, чиста стихія, виштовхувала жертву, це служило доказом її провини. Друге випробування полягала у зважуванні обвинувачуваної: оскільки вірив у польоти У., то передбачалося, що вони важать менше. Застосовувався також «випробування сльозами»: підозрюваної зачитували уривок із листа Біблії, иесли вона у своїй не проливала сліз, то еесвязь і диявола вважалася доказанной.

Обоснование потребу використання найжорстокіших катувань судді вбачали у тому, що у В. у нібито вселилася нечиста сила, яка перешкоджає обвинувачуваної признатьсяв своїх maleficia; впливаючи катуваннями їхньому тіло, судді, як вони вже були впевнені, боролися рятувати її душі. Новим кримінальним законодавством, запровадженим у низці странЕвропы в XVI в., чаклунство було отнесенок категорії «виняткових злочинів» (crimen exceptum), що окончательноразвязало руки суддям. У вона найчастіше тортури наводили зрештою до «визнанню» жінки у зв’язку з і диявола після чого виносився вирок, обрекавший нещасну на спалення на вогнищі. Визнання обвинувачуваної у цьому, що вона В. а, був обов’язковою передумовою винесення вироку. У селах і з’являлися самозвані «фахівці», стверджували, ніби можуть безпомилково розпізнати В. у по зовнішнім виглядом. Вважалося, що у тілі В. ы диявол залишив свою «печатку» як рідного плями чи крапки, несприйнятливою до болю, На тілі підозрюваної В. ы виголювали все волосся і кололи його голками виявити подібні точки. З завзятістю судді допитувалися в обвинувачуваної, хто, попри неї, відвідував шабаші, після чого обумовлені нею обличчя на своє чергу піддавалися арешту і катуванням, і в такий спосіб виникала «ланцюгова реакція», переслідування ширилися, охоплюючи вся більше жертв.

Ужесточению гонінь на У. сприяли твори деяких інквізиторів і богословів XV в. (зокрема трактат домініканського теолога Йоганнеса Нидера, 1437 р.), але у особливості папська булла Summis desiderantes (1484 р.) і трактат «Молот ведьм"(Malleus maleficarum) доминиканцев Инститориса (Кремера) і Шпренгера (1486/87 рр.). «Молот відьом» грунтувався на підручниках із розслідування і викоріненню єресей і став головною «енциклопедією» чаклунства, яку орієнтувалися б у своїх демонологічних уявленнях інквізитори, клірики і судді. У «Молоті відьом», проникнутомпредельным антифеминизмом, говориться отом, як демони і В. ы спокушають людей ипобуждают їх до висновку договору з дияволом, як В. ы справляють свої шабаші і шкодять людям. Відтоді на протязі двох століть не висихав величезний потік демонологічної літератури, у якій богослови і юристи всіляко обгрунтовували необхідність полювання на У. Серед авторовученых трактатів, спрямовані проти В., были і ті відомі мислителі й письменники, як, наприклад, Жан Боден (1580 р.), одне із творців теорії державного права, який розвивав ідеї тираноборчества і віротерпимість. Статті раз у раз твори, у яких висловлювалися й висувалися возраженияпротив розгулу гонінь на У. (такий трактатнемецкого єзуїта Фрідріха Шпее, 1631 г.), не могли зупинити чи зменшити розмах преследований.

Отношения між нечистої силою і його слугами моделювалися на зразок ленних зв’язків. Від сірий. XVII в. збереглися два документа, оформлявшие договір між якимось французом і дияволом; цих документів розглядалися у Паризькому суді. У першому їх, складеному, як у ньому записано, в пекла, ця людина присягав на вірність князю пітьми, відрікаючись від Панове і зобов’язавшись бути вірним васалом диявола. Підписаний там-таки інший документ підтверджував прийняття дияволом нового підданого й обіцяв йому всілякі земних благ терміном двадцятирічні, після чого грішник надійде у повне його распоряжение.

Кто були жертви полювання на У. Переважно жінки, а й у багатьох і чоловіки. Упередження проти жінок, здавна властиве духовним конкретних особах і чернецтву, котрі часто вбачали у них знаряддя до рук диявола, відкривало ворота для прямий ворожості. Образ самотньою бабусі, що є поза колективу, і з цього, вселяє йому марновірні підозри (пригадаємо Бабу Ягу народної казки), — скоріш стилізація, ніж відбиток дійсного стану справ, бо звинувачення у чаклунстві пред’являлися та соціально повноцінним сусідам. Серед т. зв. У. були й старі, і молоді, і процвітаючі, і бідні. Бургомістрові одного німецького міста, звинуваченому в чаклунстві (поч. XVII в.), вдалося таємно з в’язниці переслати своєї доньки лист, коли він пише, що, не витримавши катувань, змушений був визнати пред’явлені їй звинувачення в maleficia й у служінні дияволові, але благає своїх ближніх не вірити цим «одкровенням». Обвинувачення у чаклунстві нерідко використовувалися для розправи з політичними противниками і особистими врагами.

С погляду вивчення психологічного клімату, у якому розгорталася полювання на відьом, особливий цікаві випадки, коли окремі жінок і дівчини добровільно, ще до його пред’явлення їм будь-яких звинувачень, заявляли, ніби перебувають у в зв’язку зі нечистої силою і служать їй. Певне, під впливом широко розповсюджувалися поглядів на знахарстві деякі психічно несталі і схильні до фантазіям чи просто ненормальні особи щиро уявляли себе В. ами: такою була, очевидно одне із збочених способів самоствердження осіб, в іншому нічим не чудових. Перевірка іспанським інквізитором судового розслідування справи дівчаток, визнали себе В. ами (процес у Загаррамурди, Країна басків, поч. XVII в.), виявила їх невинність, і вони були виправдані. У деяких випадках жертвами процесів над В. ами стали жінки, малолітні діти чи онуки яких, наслухавшись легенд про шабаші, розповідали, ніби брали участь у ньому й отримали подарунки від нечистої сили. Діти також нерідко робилися жертвами преследований.

Гонения на Не слідували один одним, вони то спалахували, розростаючись до загрозливої цифри, то згасали. Встановити кореляцію між протіканням цих процесів коїться з іншими явищами духовної та соціальній життя жінок у вищого рівня важко. Інтенсивність переслідувань У. була різна як і різні періоди, і у окремих країнах. У Великобританії катування не застосовувалася, і, засуджених У. було менше. Щодо нечисленні були ведовские процеси Італії, де папство було цьому плані обережність. Навпаки, спостерігався розгул переслідувань У. у Німеччині, Німеччині й Нідерландах. З однаковим ретельністю У. переслідували як і католицьких, і у протестантських странах.

Высказывалось припущення, що цькування У. і єретиків хіба що зміняли одне одного: увагу переслідувачів й суспільства раз у раз переключалося з одних інших; пошук ж внутрішніх ворогів християнства залишався неизменным.

Причины переростання переслідувань У. в загальноєвропейський процес величезної ваги як і політичному і релігійному, і у соціально-психологічному відносинах залишаються спірними для історичної науки. Частина дослідників схиляється до соціологічним поясненням: вони пов’язують полювання на У. з розшаруванням села в XVI-XVII ст., жителі якої, раніше котрі допомагали матеріальну допомогу бідним, тепер відмовляють у ньому, сприяючи їх выталкиванию з колективу і провокуючи їх у ворожі дії; серед маргінальних елементів, відповідно до точки зору К. Томаса, А. Макфарлена і Р. Мюшамбле, насамперед і з’являються звані В.ы. Але ця інтерпретація здається односторонньої, бо, як ми видели, обвинения в maleficia висувалися проти осіб найрізноманітнішого соціального статусу майнового стану. Обгрунтовуючи свою фольклорну теорію, До. Гінзбург підкреслює, що релігійні і психологічні феномени неможуть бути зрозумілі у вигляді їх редукування до феноменам соціально-економічного плану. Проте чи можноне приймати закони у увагу ту найвищою мірою складну соціально-економічну і політичну ситуацію, що склалася у Європі XVI-XVII ст. і породжувала психологічну нестабільність, що сприяла поширенню усіляких страхов.

Взаимодействие споконвічній народнойверы в існування У. з ученого демонологією представляло собою зустріч двох релігійно-культурних традицій — фольклорній ученим. Але зустріч була в чому фатальний для середньовічної народної культури. Використовуючи забобони простолюдинів, церква перетолковала їх в такий спосіб, що спромоглася завдати народної культурі, частиною якого були магія і міф, потужного удару. У результаті полювання на У. народні залишались культурні традиції, свята і звичаї, стосовно яким церква виявляла відому толерантність в що передував період, були демонизированы, оттеснены і лише частково подавлены.

Невозможно встановити хоча б приблизне число жертв полювання на У. Місцеві архіви ще недостатньо вивчені, при цьому багато протоколи допитів і вироки були віддані вогню разом із їхніми жертвами. Вряде місцевостей переслідування У. досягали такого розмаху, тобто майже зовсім не від залишалося жінок, вільних обвинувачень. По часів цькування У. набирали характеру масових психозов.

Гонения на У. починають слабшати межі XVII і XVIII ст. Причини припинення переслідувань також зовсім з’ясовані. Чи задовільно старе пояснення, за яким «світло Просвітництва» розвіяв «морок середньовіччя». Очевидно, поступово змінилося думку. Стали зрушуватися кордони між буденною і надприродним, можливим і неможливим. Настав психологічне виснаження суспільства, кодексу, який терроризируемого боротьбою проти диявола та її служниць — У. Однією з віддалених рецидивів демономании з’явився процесснад групою жінок на Салеме (Массачусетс, Нова Англія), що трапився 1693 г.

Многочисленные секти та спілки У. і чаклунів, нині крикливо заявляють себе, немає ніякого ставлення до В. ам средневековья.

Список литературы

А. Я. Гуревич. Відьма// Словник середньовічної культури. М., 2003, з. 62−66

Гинзбург До. Образ шабашу відьом та його джерела //Одіссей. Людина перетворюється на історії. 1990. М., 1990. З. 132−146;

Гуревич А.Я. Середньовічний світ: культура безмолвствующего більшості. М., 1990. З. 308−375: «Відьма у селі і для судом»

Шверхофф Р. Від повсякденних підозр до масовим гонінням. Новітні німецькі розвідки з історії знахарства на початку Нового часу // Одіссей. Людина перетворюється на історії. 1996. М., 1996.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой