Двенадцать зерен єресі? Або розвитку?

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Религия і мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Двенадцать зерен єресі? Або развития?

Копылов Михайло Юрьевич

Спокон віці вважалося, що віра — природний елемент виключно релігії. Не лише природний елемент, а й фундамент релігії. Саме тому протягом століть настільки ревно церква оберігала догмати віри від стороннього втручання. Навіть беручи він право оголошення єрессю, тобто, щодо справи осуду. Тим самим було йдучи проти заповіді «не судіть, так не судитимуть». Церква брала він також фізичним знищенням єретиків, тобто вбивство! Під приводом очищення веры.

Напротив, наука, спокон віці объявляющая себе искательницей істини, завжди (на словах) заперечила його присутність серед ній навіть будь-яких елементів віри. Насправді ж ж поводилася не гірше релігії (від імені церкви). Використовуючи найрізноманітніші важелі. Під тим самим приводом очищення чистоти віри! Бо начебто лише постулируя віру (принцип) і ділячись на численні школы-секты, воно могло функционировать.

Какой ж із цих двох полярних, начебто, культурних феноменів, релігія чи наука, за великі літа зумів виростити більше істини у собі? Тобто істини як процесса.

1. Что взагалі людина нині знає про той світ? Що 1) душа людини по смерті потрапляє туди; 2) что людина по смерті там судимо Богом і цього визначаємо в конкретне місце того світла; 3) что наприкінці цього світла відбудеться загальний суд, колись якого всього досі мертві воскреснут.

Как всі ці дані звести вместе?

Последний суд (у тому світлі) відбувається вже нині! Але в часу того світла, яке ортогонально часу цього світла. Інакше висловлюючись, час того світла все повністю перебуває у кінці часу цього света.

2. Каждая смерть особи на одне цьому світі - і є как-бы-конец часу цього світла. Кожне народження особи на одне цьому світі - і є как-бы-начало часу цього світла. Отже, від цього світла — стільки часів, скільки людей у ньому. Як і, напевно, і часів того світла. Бо кожне відродження особи на одне тому світлі - це почав ще одного как-бы-времени того світла. Отже, час цього світла — лично.

3. 1) при народженні особи на одне цьому світі виникає нове тіло, а душа сіло світла, соединяемая з нею — теж дається нова?; 2) при відродження особи на одне тому світі - звідки ж береться нетлінне тіло людини, якби цьому світі воно перетворилася на прах?

Отсюда висновки: народження, і смерть, і відродження і, очевидно, смерть у тому світлі відбуваються не власне у тому світі і тому світі, в особливому ортогональном часу (часів цього й того світла) й у світі, який віссю часу збігаються з віссю Всесвіту. У цьому, світі йде синтез нових душ і тіл. І очевидно, зберігання старих (в нетлінному состоянии).

Разгадка останнього ж самого питання (про нетлінному тілі при відродження у тому світлі) у цьому, що саме власне помирання (рассоединение душі, й тіла) відбувається у цьому світлі, але в небі (у світі = на осі Всесвіту). (5)

4. Але цілком очевидний, що на той час як у цьому світі людина, стаючи особистістю (тобто годуючи свою душу) рухається до раю чи пекло самостійно (творить тут, у світі), то, на тому світі його рухає Бог (=судить). Але не огульно, а керуючись часом конкретної людини у світі (який того світла — той). Не тут чи розгадка того, навіщо Богу воскрешати всіх перед Останнім судом? Потім, щоб і вони, жили досі, були суддями тож! Вони, хто сіяв ті плоди, які потиснув ти, прибулий. Але тобі дано судити тих, хто прибуде після тебе. У тій мірі, скільки ти посіяв у тому сьогодні вже світлі (що колись для тебе цим). Як і, напевно, і це тебя.

5. Єдине час суще! Крім особистих часів самостей-людей, суще і єдиний, абсолютне час. Яке це і є Бог, найвища жива самість Вселенной.

6. Якщо людей у тому світлі вмирають, має залишатися і субматерия плоті. Але немає, вона по смерті у тому світлі летить по осі світу цей світло. Як після смерті у світі вона летить мали на той свет.

И ще, яка звернулася у тому світлі вщент душа тут, у світі знову виявляється цілою й неушкодженою. Не відгукується на тому світі якось схоже і наше народження у цьому свете?

Отзывается. Якщо народження (відродження) там відповідає смерті тут, то цілком логічно, що народження тут відповідає смерті там!

7. Світ иерархичен і тому є сама вершина цієї ієрархії. Найбільш вищий ієрарх. І він — живої. Є ще міраж приростання ієрархії. А розростання. Однак сказано ж: «усе під Богом ходимо». Бог сущ, і він развивается.

8. Поговорим тепер про Ангелах-хоронителях. Не чи є ця саме ті плотно-бесплотные сутності, котрі прибувають цей світло по смерті особи на одне тому світі? (паралельний цей світ) І вони суть — ми! Отже цикл часу на том-этом світлі замикається. Ми самі її, колись тамтешні, оберігаємо себе тут. Ми самі, колись вже прожили тут своє життя, оберігаємо себе тут у інший свого життя. (Боже! Слава тобі) Як і ми оберігаємо себе де він (але не подсказываем-учим, а вчимося) після нашого народження здесь.

Если було б негаразд, те було ще й хранителів. А — сущи. Але з цього витікає більше: всяка жива тварина живе безліч життів. Не як інша, бо як сама. І при тому — нова. У тому сенсі, що живе нову жизнь.

9. Хранителі на відзнаку всіх нас, у всього живого. Отже, є які й у планет і зірок. І очевидно навіть у Бога.

Когда людина засинає тут, його душа летить в інший світ виконуватися Святим Духом. (Святий Дух — і є душа Бога.) І вчитися, очевидно. Коли ж людина засинає там, то сюди прилітає його тіло. Виконуватися субматерией тіла — прахом, з яких виходить людині в рождении.

На тому світі також є хранителі? Або в них там інша функция?

Зачем хранителі Богу? Хранителі потрібні лише кінцевим у житті, тобто смертним. Отже, хранительство як феномен пов’язані з феноменом смерти.

«…и призвів до людині, щоб повністю бачити, як і назве їх, і щоб як нарече людина будь-яку живої душі, і було ім'я їй» (Буття, гл. 2, 19) — ось ще одне свідчення на користь даної теорії походження хранителів. Ім'я — символ хранителя іде за рахунок волі Бога від чоловіка. (За природою Божий) народжуваного і смертного. (13)

10. Сатана — це смертне початок самого Бога. Тоді як раніше ми наголошували на Бога, маю на увазі лише життєве його початок. Пригадаємо: по писанню Бог спочатку створив людини безсмертним й оселив їх у раю. Зачекайте, але у раю людина смертний! Бо лише таким чином виходять хранителі. Ще один невідповідність: всі інші (крім Бога) сутності смертні! Подивімося макросвіт: в ньому народжується, живе і вмирає рано чи пізно. Зрозуміло, століття планет і зірок — це століття людини. Але він чи інакше конечен. Стало Бог сам, всередині себе, має і смертну компоненту. Відповідальну за смертність всіх інших сутностей. Це і как-бы-гордыня самого Бога.

11. У Писанні також йдеться, що Бог скинув людини у цей світ (=зробив його смертним) по гріха. Але з якому гріха? За укушання яблука з дерева пізнання добра і зла! Це так це і є! Людина тоді пізнав дві компоненти Бога. (і поза це був скинуть) Але йому це гріх? Отже людина спочатку смертний за гріха, а, по как-бы-гордыне Божией.

Зачем Богу було творити людини з детородными функціями (дві статі, хоч і котрі соромляться), та був продовжувати його безсмертним? Отже, Бог спочатку сумнівався в людині? Тобто грішив? Не було того! Бо Бог відразу створила людину смертним. Як і, що він створив. По как-бы-гордыне своей.

12. Но потім вказує те, що Бог карав себе руками людини, а воскресив — своїми руками? Перше — символ всетерпения Бога, говоримо. Але те й символ как-бы-бессилия изначально-целого Бога творити смерть (по крайнього заходу, в людському світі чи навіть человеком-видимо-живом світі). Отже, не показує чи цим Бог на торжество однак (тобто у ньому Самому) життя над смертю? Тобто торжество істинної його слави її марнославством. Торжество його природи (волі) її пред-природой (волей-помимо-воли).

Не зазначив він ще й на (видиме) всемогутність людини у справах смерті Леніна і (по природі) обмежений її могутність на ділі життя? Яке обмежена лише по-природе. Не по после-природе (воле-вследствие-воли).

(2 жовтня 2002 р. за старим стилем, щодня Св. Андрея)

Пост скриптум.

Люди — елементарні частки Бога-Сына у світі. Тобто тварные елементи що робить початку Бога Землі. Упустите, люди, Бога у собі. Погодьтеся, люди, з Богом у собі. Змиріться про те, що Бог в вас. Воскресіння Ісуса частки своєї у тілі вашому. Відкрийтеся йому душею своєї. Бо Він — вже у вас. Вона в вас, від народження кожного хто. Але й ви відкрийте йому врата свої. І це — 3-ье подобу Бог і погода человека

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой