Появление христианства

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Религия і мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Як виникло христианство.

Християнство — одне з світових релігій. Він з’явився близько 2х тисячоліть назад.

Які ж виникла ця религия?

У Біблії намальована така ситуація виникнення нової релігії. У його царя Ірода у місті Віфліємі у простий дівчини Марії народився син Ісус. Це було диво, оскільки вона народився немає від земного батька, як від «духу святого» і не була людина, а бог. Східні астрологи дізналися про катастрофу по руху зірки на небі. Дотримуючись відтак і помітивши місце, де зупинилася, вони потрібний будинок, розшукали новонародженого, у якому визнали Месії (грецькою — Христос) — Божого помазаника, і піднесли йому дары.

Коли Ісус, розповідається далі, змужнів, він зібрав навколо себе з 12 довірених людей — учнів (Нового завіті вони названі апостолами) і, роблячи із нею багаторазовий обхід міст і сіл Палестини, проповідував нову віру, складену нею з небес релігію. Заодно він творив дива: ходив за водою, своїм доторком оживляв померлих і зцілював хворих, перетворював води вино, п’ятьма хлібинами і двома рибами нагодував досита п’ять тисяч людей, і після трапези залишилося ще недоїденого повних дванадцять коробів. Водночас ніхто не здогадувався, що він Месія, а його рідні вважали навіть, що він «рознервувався», що він ненормален.

Надалі проповідницька діяльність Пресвятої Богородиці викликала роздратування першосвящеників Єрусалимського храму. Вони оголосили його хибним Мессией. До конфлікту втрутився римський намісник і Іудеї Понтій Пілат. Ісус було схоплено, судимо і підданий Розп’яттю — болісним страти на хресті, що вважалося самої ганебної, «рабської» формою страти. Після страти знову сталися дива: померкло сонце, почалися землетрусу, «отверзлися труни» і пояснюються деякі мертві воскресли і їх. На третього дня Ісус воскреснув, з’явився своїх учнів. Згодом він у хмарі піднявся до небес, обіцяючи згодом повернутися, воскресити всіх померлих і, засудивши на Страшному суді діяння кожного, грішників скинути на вічні борошна до пекла, а праведників піднести у вічне проживання та «гірський Єрусалим» — небесне божа царство.

Цілком ймовірно, що це легендарні конструкції Біблії перебувають у повному суперечності з науковими уявленнями людини світ і про себе.

Християнство, виголошені ним віровчення, ідеї, й етичні принципи зросли грунті певних громадських отношений.

У перші століття нашої ери римляни закінчили завоювання Середземномор’я. Підпорядкувавши собі безліч народів та держав, Рим знищив політичну самостійність і державність, самобутність їх суспільної життя. Невтримна жадібність і лють римських намісників, лещата важких державних податків, римське судочинство, вытиснившее місцеві правопорядки, — весь гне державної машини імперії породжував серед завойованих народів почуття ненависть до завойовнику разом із тим почуття безсилля проти нього. Ці настрої добре передано у одному з ранньохристиянських творів — «Апокаліпсисі» (Одкровення Іоанна), написаного I столітті нашої ери. Автор цього твору називає рабовласницький Рим «великої блудницею», развратившей цілі народи і країни й яка зруйнувала їх життєві підвалини. У шалених пророцтвах він пророкує швидку і ганебну загибель «вічного» Риму. «Час близько!» — вигукує він, але надії свої покладає на небесні силы.

Іншим величезним сумнівом життя була проблема рабства. Це було у тому, що рабський працю прирікав суспільство на економічний застій, — Римське держава страшилось своїх рабів. «Скільки рабів — стільки ворогів», — стверджувала прислів'я того времени.

Заходи залякування рабів було неможливо вирішити проблеми, й у вищих шарах суспільства несміливо починає пробивати собі шлях ідея деякого пом’якшення форм рабовласництва. Римський філософ Сенека (I століття нашої ери), багач і царедворець, радив панам більш м’яко звертатися відносини із своїми підневільними. «Усі люди, — розмовляв, — однакові сутнісно, все однакові з народження; знатніше той, хто чесний за своєю природою. Всі ми маємо загальний батько — світ. Природа велить нам приносити користь людям — однаково, раби вони або вільні, свободнорожденные чи відпущеники». У той самий час рабам і тих, хто у залежності, Сенека рекомендує виявляти терпіння й зносити образи, оскільки опір лише погіршило та їхні становище. Ці ідеї, по-своєму перероблені, запропонувало й христианство.

Римське суспільство переживало моральний і релігійний кризис.

Вищі кола суспільства зі зневагою ставилися до людей праці, як рабам, а й вільним. Сукновали, шерстобиты, шевці, мідники — постійний об'єкт зневаги і осміяння. Грецький письменник Лукиан так зображує доля ремісника: «Ти будеш недалекий розумом, будеш триматися просто, друзі ні шукати твого суспільства, вороги ні боятися тебе … ти станеш жити тоді як заєць, якого всі цькують, і станеш здобиччю сильного».

У той самий час між людьми праці, як рабів, а й вільних, складалися свої заходи цінностей людини. З надгробних написів, байок, приказок на той час ми дізнаємося, що така мірою чинився працьовитість, майстерність, безкорисливість. У одній написи якась жриця з гордістю каже, що її вільновідпущені, хто був бідні, але вільні духом. У інший — про померлого — говориться, що його простодушність, «немудрствование» і доброта відкрили його душі можливість местожительствовать з богами. Вольноотпущенник Федр в байці про судового позову між бджолами і трутнями з- за меду в вулику дає зрозуміти, що він у боці, хто добув цей мед своїм трудом.

Приказки і повчання трудових людей містять нерідко протилежні заклики: призирай панування не води знайомства з владою, відповідай кривдникові тим самим, бо, прощаючи, ти вдохновляешь панів налаштувалася на нові образи. У однієї приказці різко засуджується ідея опору: «Лагідні живуть у безпеки, зате вони раби». І водночас: «Ліки проти образ — прощення». Тут опір злу — спосіб соціальної самозащиты.

Чимало з цих уявлень зустріли формировавшимся христианством.

Характерною рисою часу було відоме охолодження греко-римського суспільства до своїх старим богам. Багато хто сумнівався у самому їх существовании.

Відомий римський політичний діяч і оратор Цицерон (106 — 43 рр. до нашої ери) в тракті «Про природу богів» зобразив трьох філософів, провідних суперечка у тому, що «треба думати про релігію, благочесті, обрядах, жертвопринесеннях» і самих безсмертних богів". Одне з які сперечаються хоч і визнає існування блаженних богів, проте, поміщаючи їх разів у невідомих «междумириях», заперечує їх втручання у справи покупців, безліч, отже, реальне значення релігії. Інший, навпаки, стверджує, що будова Всесвіту виконано божественного розуму, та обов’язки все влаштували для блага людини. Третій філософ — його думку поділяє сам Цицерон — каже, що у народі треба підтримувати віру в богів, але для освічених людей питання темний. «Багато адже трапляється навіть бентежить отже іноді здається, що цілком немає таких богів». Цей релігійний скептицизм уживался із найбільш темними забобонами. Безліч богів, демонів, духів обплутували мислення людини, тримаючи їх у страху і підриваючи, за словами римського поета Лукреція, «самі підвалини жизни».

Поруч із скептичним ставленням до власним богам в римському суспільстві поширюється інтерес до східним культам. У цю наповнену політичними і соціальними потрясіннями неспокійну епоху вони залучали своєї екзальтацією, несамовитими обрядами, таїнствами посвяти, створюють ілюзію спілкування з божеством. Деякі їх містили ідеї потойбічного кари і відплати, відбиваючи цим спрагу соціальної справедливості на Земле.

Отже, соціальне й політичне нестійкість епохи, почуття безвиході штовхали маси до релігійним пошукам. Наступ важких часів приписувався лихій волі чи кволість старих богів. А захирением демократичних установ Риму та занепадом життя духовна енергія людей дедалі більше звернулася до сфері релігії. «В усіх життєвих класах, — пише Енгельс, — повинно бути відоме громадян України, які, зневірившись у матеріальному звільнення, шукали замість нього звільнення духовного, спокою у свідомості, яке врятувало б їх з-поміж повного розпачу». Передвістя, ворожіння, оракули, складання гороскопів, ворожіння і заклинання, пошуки магічних формул зайняли величезне місце у всіх прошарках суспільства. І це киплячому казані духовного життя імперії поступово підготовлялася і нове релігія — христианство.

Велике число джерел, релігійних, літературних, філософських, з яких черпала свої ідеї нова релігія. Філософ Филон Олександрійський (21 чи 28 рік до її нашої ери — 41 чи 49 рік нашої ери) алегорично тлумачачи Біблію, поєднав у своїй вченні монотеїзм (віру в єдиного бога) іудейської релігії із елементами греко-римської філософії. Філософська школа Филона дала християнству ідею боголюдину, посередника між небом і засипали землею. Вплинула на християнство і школа римського філософа Сенеки, що розглядає земну життя лише як переддень до «новому народженню» в потойбіччя, і вчення гностиків — релігійно-філософське напрям, считавшее матерію гріховним початком і искавшее шляхи врятування душі. На віровчення і культ християнства вплинули і давньоєгипетський культ Осіріса і Ісіди з його ідеями загробного суду й воскресіння, а також культ древнеперсидского божества Мітри з його символами і міфом у тому, що бог добровільно приніс себе у жертву. Християнство сприйняло вчення іудаїзму єдиного бога як першопричині всього наявного. Були сприйняті і передбачення іудейських пророків про майбутньому прихід Мессии-спасителя і наступі Божого царства.

У 1947 року неподалік Єрусалима, в місцевості Вади-Кумран, були знайдено заховані в печерах древні рукописи, належали предхристианской іудейської секті, отколовшейся від офіційного іудаїзму. Науковці вважають, що ця секта єсеїв, що згадується у творах древніх авторів. Повіривши в близькість кінця світу і суду, ессеи пішли у пустелю, щоб «праведною» отшельнической життям готуватися до цих событиям.

Вивчення кумранских сувоїв виявило дивовижно багато подібного в релігійних поглядах цієї секти з первохрианскими громадами. Ця ідея загальної гріховності, спокутування за добро і відплати за зло по смерті. Інша характерна риса — вороже ставлення до божества і зневага до власності. У кумранских свитках містяться згадки про «вчителя праведності», що його певною мірою можна як прообраз євангельського Христа.

Християнство виникла Палестині у першій половині I століття нашої ери. Його формування розтяглося на тривалий час. Глухе нагадування про християнських проповедниках в обрамленні міфів і легенд збереглося в історичних источниках.

Спочатку християнство була невеликою стихійним рухом. Перші християнські громади перебували переважно з рабів, вольноотпущенников, ремісників, міської бідноти, всіх, кого, по образним висловом Ф. Енгельса, «викинув в кишеню процес розкладання Старого Світу». Усі вони засуджували існуючі порядки і мріяли про соціальний і духовному перебудові. Усі вони шукали у новій релігії розрада. І християнство ними ж що робилося, усе це охоче обещало.

Нова релігія стверджувала, що страждання в земного життя принесуть людині порятунок і райське блаженство в потойбічному світі, а опір злу бачила шлях до моральному вдосконаленню. Вона обіцяла всім знедоленим, що «будуть останні першими, і перші останніми», що праведні отримають свій витвір і нижчим станам — всього цього, по євангельської фразеології, «жебракам», «простецам», «малим цим» — належить майбутнє. Багатство, користолюбство розглядалися нової релігією як «пастка дьявола».

Християнство відкидало як соціальні, а й національні перепони для людей. «Немає жодного елліна, ані іудея … ні варваро, ні скіфа, ні раба, ні вільного», — в одному з апостоловских послань. Християнство одержало характер універсальної, загальнолюдської религии.

Проте здійснення цих мрій християнство відсувало в «потойбічний» світ, і саме земне існування людей розглядало лише як «божа царство».

Згодом християнство змінює своє соціальне обличчя. Поглиблення кризи римського рабовласницького суспільства спонукало дедалі більше людей шукати розради і рятування у новій релігії. У II — III століттях в християнські громади ринули заможних людей. Вони принесли як майно, а й свої соціально-політичні погляди. Ідеали бідності, некорисливості, рівності відсуваються на задній план.

Християнські громади стають багатими, набувають економічний і політичної ваги. Керівництво ними зосереджується до рук небагатьох посадових осіб — єпископів. Складається складна церковна організація. Її вищим органів стають з'їзди єпископів — церковні собори. Єпископи великих областей одержують у подальшому найменування архієпископів. Архієпископи Риму, Олександрії, Антіохії стали називатися патріархами, а перші двоє - папами (від грецького «папас» — отец).

Поступово виробляється складний культ, чужий початкового християнству. Пізніше молитовних будинках з’явилися ікони — зображення Пресвятої Богородиці, його матері, апостолів. Вводилося пишне богослужение.

Отже, до IV віці християнство проникло в усі соціальні верстви римського суспільства. Потужна організація громадської зв’язку, земельні володіння і багатства, накопичені на той час, робили християнську церква силою, з якою влади годі було й вважатися. Тим більше що сама церква тепер поривалася зближення з государством.

Тенденції ці намітилися давно. Вже посланнях апостолів (I-II століття) з’являються заклики: «Раби, коріться панам своїм по плоті з острахом і трепетом… як Христу», «Будь-яка душа буде покірна вищій владі, бо немає влади від бога».

Ця готовність церкви освятити дедалі слабшу імператорську влада й усе лад імперії авторитетом християнського бога не можна було услышана.

Імператор Костянтин на початку IV століття, прагнучи зміцнити єдність імперії і, припинив переслідування християн і зробив християнству права легальної релігії. На останнє десятиліття IV століття, при імператорах Грациане і Феодосії I, християнство одержало привілеї єдиною державну релігію. Залишки дохристиянських поганських культів переслідувалися. Майно старих храмів конфісковували чи розграбовано, статуї богів низвергнуты, жертвопринесення їм заборонені. Знаменита статуя Вікторії - богині перемоги, символ старого римського духу, і державності, була видалена з сенату. У 394 року імператор Феодосій I спеціальним декретом скасував як із останніх опор язичництва — знамениті олімпійські святкування — олімпіади. Християнство поширилося за всі районам імперії і сталося до її пределы.

Християнська церква стала опорою і союзником занепаду рабовласницького государства.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой