Возникновение релігії

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Религия і мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

" Бог в релігійні вчення і уявленнях сверхъестествен-
ное всемогутня істота, сотворившее світ образу і котра управляє їм… Тео-
логия використовує ідеалізм, филосовски обосновывающий буття Бога в
вигляді абсолютної ідеї, світової волі, якогось безликого разумного
початку «- так трактує це поняття філософський словник, а значит
світовий досвід виробив таке розуміння Бога. Суспільству пришлось
проробити шлях довгою у кількасот і десятків столетий,
щоб дійти такому формулюванні. Дуже багато релігій у
різних народів існує нині Землі, в будь-якій їх над
природою, і людиною існують сили, управляючі світом в целом.
З часу виникнення у людини ставлення до свер-
хъестественном, Бог, як вияв надприродного, неизмен-
однак у душі. Людина неспроможна покладати він права
управителя насамперед оскільки не владний над самим
собою, та був і над окружающим.
Але розглянемо як виникло в людини по-
нятие «Бог. Про початок розвитку релігії ми можемо бачити з археоло-
гических розкопок. І ті уявлення про існування религии
у первісної людини виникли в учених після перебування захо-
ронений скелетів і черепів неандертальців. Ці знахідки восприни-
мались, як свідчення існування похоронного обряду. На-
иболее відомі їх поховання в гроті Мустьє, печері близ
Ла-Шапель-о-Сен, кілька скелетів в Ла-Фераси (Франція), в гро-
ті Киик-Коба (Крим) тощо. Але з цим невеликим свидетельствам
важко визначити наявність або відсутність релігії в українських предков.
Але знайдено інші пам’ятники, які стосуються пізнішого периоду
(40 — 18 тис. років тому вони): наскельні малюнки (в печерах Франції -
Ла-Мут (долина Везеры), Пэр-нон-Пэр (гирло Дордоньи) та інших., в пе-
щере біля Нио (в верхів'ях р. Арижа, в Піренеях), в печерах Южной
Німеччині й Північної Іспанії), статуетки, розфарбовані каміння. Как
правило на малюнках зображені тварини здебільшого весь-
мало реалістичні, але людські зображення дуже умовні, схе-
матичны, та ще частіше є фантастичних зооантропо-
морфных істот, або людей, наряженых в звірині маски. Можно
припустити, що це зображення пов’язані з релігійними верова-
ниями первісних людей. Наші предки полювали і земледе-

— 2 —

лием і часто де вони могли пояснити багатьох явищ природы,
удачливості чи невдачі в мисливстві та землеробстві, смерть та хвороби. И
намагаючись знайти пояснення непоясненому, боючись явищ природи, в
свідомості людини виникають початкові ставлення до сверх-
ъестественном. По до малюнків і статуэткам видно, що з племен су-
ществовали тотемические вірування (віра у магічну зв’язок между
людиною і тваринам чи предметом). Також існував культ жен-
ского початку (знахідки скульптурних жіночих зображень). Считает-
ся, що це статуетки зображують або жриц-исполнительниц семей-
но-родовых обрядів, або матерей-прародительниц.
Є певні свідоцтва існування культу Солнца.
Сонце зображувалося як диска, колеса з променями чи ні них, в
вигляді хреста по колу тощо. Культ пов’язані з заняттям земледелием
людини. Сонце уявлялося, як головне джерело плодородия.
Отже, Бог для людей постав у вигляді пред-
позначка, жіночого початку, Сонця, тобто. в неоформленому вигляді, і пок-
лонение цим «богам «зумовлено способом життя человека.
Можна будувати висновки про релігії первісної людини по племе-
нам нашого часу, які у схожих умовах. І опять
основне прояв стадії розвитку релігії - тотемизм.
Особливо яскраво він виражений народи Австралії. Ця форма религии,
у тому, кожен рід, плем’я магически-родственно
пов’язаний із своїм тотемом-животным чи предметом. Кожен члена
то, можливо свій тотем, є також статевої тотемізм, т. е.
один тотем належить чоловікам, інший — жінкам. У цьому вся качес-
тве можуть виступати різні тварини, значно рідше — расте-
ния, ще рідше — інші предмети. Тотем вибирається плем’ям в свя-
зи з його територіальним становищем й належним чином діяльності. Жи-
вотное-тотем, — зазвичай, не небезпечніша людини створення. В
деяких племенах Австралії тотем не вважається божеством, скорее
родичем. Близькість між людиною та її тотемом выражается
насамперед у заборону убивати наліво і є тварина-тотем. Существуют
тотемические міфи, у яких предки роблять усе, що й які самі верую-
щие, та був йдуть найчастіше під землю чи перетворюються на ска-
лу, дерево, камінь. Так тотеми пов’язані з певною местностью.

— 3 —

Деякі прояви тотемізму ми можемо зустріти у народов
Меланезії: родові групи носять тотемичекие імена, місцями сохра-
няются тотемические заборони, віра у зв’язок тотемів з предками рода
тощо. У племен островів Самоа, народи Америки — встречается
наявність тотемів в гербах, фамільних знаках на одязі, на жилище.
У нинішньому вигляді другорядною релігії, як видозміну, збереглася ве-
ра в оборотничество народи Америки.
До того ж прояв ранній стадії розвитку релігії - это
анімізм (віра у духів) і шаманство. У австралійців є зачатки
анімізму — там мається на увазі існування духів, і взаимодейст-
вія із нею шаманів, які з допомогою магії впливають на духів, і мо-
гут викликати дощ, лікувати тощо. Також тут не існує віра в
магічні предмети, здатні проводити человека.
У Меланезийцев також є ставлення до духів. Особливо яр-
киє анімістичні поняття на Центральної частини Меланезії - верую-
щие досить чітко розрізняють дві категорії духів: духи умер-
ших і парфуми природи. Перші пов’язані на культ предків, в котором
предки постають як хранителі обрядів, і звичаїв. Дія вторых
зумовлено явищами природи. Але основне частиною їхнього релігії яв-
ляется мана — надприродна невидима сила, отличаемая веру-
ющими від сили природною. Мана має своїм джерелом і духів и
людей. Вона може діяти на шкоду і користь, і властива лю-
дям, які мають у житті, може також належати от-
діловим предметам.
Шаманізм ми зустрічаємо народи Америки (яганы, эскимосы,
каліфорнійські, північноамериканські індіанці та інших.). Функції шаман-
ства — лікування, мисливська і землеробська магия.
У індіанців розвинене поняття особистих духов-покровителей. Каждый
віруючий має свого духу-заступника, який здобувався во
час видінь, які з’явились у процесі посвятительского обряда.
До речі, у індіанців дуже сильна віра у віще значення сновидений.

Далі розглянемо релігію древных слов’ян. У слов’янських веро-
ваниях ми знову зустрічаємо анімістичні уявлення: домовик —
дух, захищаючий сім'ї, щезник — дух лісу, водяний — дух

— 4 —

водяний стихії, полудница — польовий дух, образи вив (особенно
поширені у сербів) — лісові, польові, гірські, водяні и
повітряні діви, що потенційно можуть поводитися дружно і вороже в
відношенні людини, залежно від її власної поведения,
і т.д.
На ряду з цим існував пантеон слов’янських богів: Сво-
ріг, Даждьбог, Хорс — сонячні божества, Перун — бог грози, Ве-
ліс (Волосся) — покровитель скотарства, Мокоша — богиня женских
робіт, прядіння і ткачества.
Саме поняття «бог «споконвічно слов’янське, загальне всім сла-
вянских мов. Основне значення цієї слова — щастя, удача. С
часом уявлення про удачу, успіху, щастя, везении
пов’язували з якимось духом, що дає удачу. Інше общеславянское
позначення надприродного істоти — біс, яке означало
всенеобъяснимое і страшное.
До найдавнішої епосі походять коріння лікувальної магії, у славян
у неї пов’язані з народної медициною. Отже, славянам
крім анімістичних вірувань був притаманний політеїзм — більш вы-
сокий рівень розвитку релігії. Тут Бог — більш-менш сформи-
ровавшееся поняття, хоч і що представляє найчастіше сили природы
і человека.

Багатобожжя ми зустрічаємо у ацтеків, народу майя. Особенно
жорстока релігія у ацтеків, через яку богам приносилися кровавые
людські жертвы.

Цікава релігія у старовинному Китаї, де упор переважно де-
лался на справжнє життя людини, на необхідні правила поведе-
ния і обряди виспівати. У Китаї є дві релігії: дао-
сизм і конфуціанство, які тісно переплетені між собой.
По-китайськи дао — шлях, метод, принцип. Засновником цього учения
був Лао-дзы, який писав, що основою людського життя должно
стати бездіяльність. Будь-яке прагнення щось зробити, змінити в
природі чи життя людей засуджується. Головна чеснота — воз-
тримання: це засадничі поняття, наведені Лао-дзы. У даосизмі и

— 5 —

конфуціанстві поняття духів, і богів виражені менш чітко, чем
за іншими релігіях. За основу тут беруться традиції поколения,
усталений порядок життя і. У конфуціанстві основним содер-
жанием став культ предків. Кожна велика родова група имела
храм, присвячений загальному родоначальнику прізвища. Жертвоприношения
і моління у тих храмах виконувалися чи головою сім'ї, чи старей-
шинами пологів. Було повір'я, що душа померлого після складних при-
зываний і виконання обрядів перетворюється на символ, що зберігається в
храмі (в раннє час — лялька, потім — табличка). По религиозным
віруванням китайців, найголовніша обов’язок людини — сыновняя
шанобливість і трепетну пошану предків. Головним правилом життя, опо-
рій існуючого ладу конфуціанська філософія і релігія считают
суворе дотримання обрядів. «Не дотримуватися здавна установ-
ленних обрядів, — говорив Конфуцій, — чи, тим паче, скасувати их,
усі перемішається і виникнуть нестроения. Знищіть брачные
обряди — нічого очікувати подружжя, й розвинеться розпуста з усіма его
злочинами… Знищіть обряди поховання й жертвоприношений
— діти ні піклуватися про покійних батьків, та й живим слу-
жити перестануть, знищіть обряд пин-дзинь — зникнуть различия
між государем і чиновниками, удільні князі будуть своевольни-
чать, виникнуть утиски та насильство ».
Китайський пантеон богів дуже рясний і складний. Головним бо-
гом у минулому вважався Шан-ди, та був його замінив Тянь (в пе-
реводе «Небо »). З другорядних богів чільне місце займали бог
багатства — Цай-шен і покровителі професій для ремесленников.
Купці шанували крім бога багатства також місцевих богов-покрови-
телей. Для селян головну роль грали хліборобські божества.
Чільне місце у віруваннях китайців займає дракон: многочислен-
ные духи-драконы управляють дощем і водними источниками.

Незвичайна і оригінальна релігія Індії. У ранній період за ос-
нову беруться релігійні тексти — Веди. Вони записані гімни и
перекази, присвячені різним богам. Однією з ранніх образов
богів вважатимуться Индру — бога-воителя і бога грому і молнии
(двоїста натура), також ми зустрічаємо тут інших богів: Ва-

— 6 —

руна -уособлення нічного неба, небесних і земних вод, Дьяус —
бог денного неба. У нинішньому вигляді уособлення сонця виступає целая
низка божеств — Сурья — отже просто сонце, Савитри — «восс-
тановитель », «оживитель », Пушан — божество сонячного спека, Ушас
— богиня зорі. Досить розпливчасто уявлення про Адіті: это
уособлення безмежного простору. Крім представленных
богів, у Ведах зустрічається багато інших богів. Веди-
ческие боги групувалися на два протиборчі категорії: асуры
і дэвы. До перших належать Дьяус, Варуна, Мітра, Савитар, Ади-
ти; до другого — більшість інших. Поруч із богами индийцы
шанували предков-питрис. Питрис згадуються Ведах дуже часто,
але з займають у них відомого места.
У пізній брахманский період релігія Індії змінюється с
зміною суспільного устрою. Тепер суспільство ділиться на четыре
касти: брахмани — спадкове жрецтво, кшатрії - каста вои-
новий, вайшьи — каста хліборобів, скотарів і серед торговців, і шудры
— каста рабів. Перші три вважалися благородними. Кастовий строй
було закріплено пам’ятнику законодавства і релігії Індії - в
Законах Ману. На перше місце цю епоху висунувся новий бог —
Брама чи Брахма, якій і стали приписувати кастове устройст-
у. По міфу самі касти сталися із різних частин тіла Брахмы: из
вуст його — брахмани, особисто від кшатрії, з стегон — вайшьи, з ніг —
шудры. Ускладнюється і саме пантеон богів — тепер боги принадлежат
кастам: Брахма — брахманам, Индра (зберіг своє значення) —
бог кшатриев, Рудра — бог хліборобів. Шудры взагалі були отстра-
нены від офіційного культа.
Була поширена ідея перевтілення: душа челове-
ка після смерті Леніна не гине, а переселяється до іншого матери-
альное тіло. У що вона втілиться, це від поведе-
ния людини у нинішньої життя, і від дотримання им
кастових правил. Теоретичне обгрунтування вчення про перевоплоще-
нді - ідея карми. Карма перекладу російський — це причинність и
доля. Своєю поведінкою людина або сама створює своє долю в буду-
щем втіленні. У цьому полягає закон кармы.
Надалі релігія стає демократичнішою. Возни-

— 7 —

кает своєрідне вчення про аватарах: кожне небесне божество
може мати власну земну аватару. Деякі з аватар становятся
популярними народними божествами. Тепер боги-спасители — земные
боги. Найбільш популярним робиться Кришна — рятівник, одна из
аватар Вішну. У Південної Індії настільки ж богом-спасителем выступает
Рама — легендарний ватажок арійців при завоюванні ними Цейло-
на, герой давньоіндійського епосу Рамаяна.
На грунті вшанування божеств-спасителей складаються многочис-
ленні секти. На чолі їх стоять святі мужи-учителя, так называе-
мые гуру. Культ гуру висувається першому плані. Гуру не только
посередник між людиною і богами, вона сама майже втілення бо-
жества. Кожне слово гуру — священний закон всім його последо-
вателей. Більшість сект можна з'єднати на два основні группы,
залежно від цього, яке головне божество вони визнають. Глав-
ных божеств два: Вішну і Шива, відповідно до чому секти діляться виш-
нуистские і шиваистские. Між цими сектами немає боротьби. Брахму
визнають верховним богом, та його культу немає. Зберігається в сектах
вчення про перерождении.
Отже, загальні догмати індуїзму: визнання священного авторите-
та Вед, вчення про кармі і переселениидуш, віра у богоустановлен-
ность каст.

Необхідний внесок у історію розвитку релігії внесли верова-
ния египтян. Египетская цивілізація залишила по собі монумен-
тальные пам’ятники, такі як єгипетські піраміди — одна з чудес
світла. Вони з уявленнями єгиптян про життя душі после
смерті, про потойбічному світі. Вони вважали, що з смертю человека
вмирає лише його тіло, тоді як залишаються частину його существа:
ім'я (рен), душа (ба), ворона, що тіло у вигляді птаха і уносящая-
ся до неба, і таємничий двійник людини (ка). Ка — своеобраз-
ная душа, невидимий двійник людини, посмертна доля которого
таємниче пов’язані з долею самого тіла. Ка не безсмертний, он
може загинути з голоду та жаги, якщо поховання покойник
нічого очікувати оснастили всім необхідними; ка то, можливо з'їдений загробным
чудовиськом, а то й захистять його магічні формули. У благоприят-

— 8 —

ном разі, за збереження мумії чи навіть статуї померлого, ка
може надовго пережити його. Єгиптяни досягли великих успіхів в
муміфікації мертвого тіла, що з їх уявленнями. Также
у єгиптян склалося враження про покровителів померлих. Каждой
місцевості відповідає свій бог-покровитель.
Надалі висунулися два божества (період Стародавнього царс-
тва): сонячний бог Ра і умираючий і воскрешающий бог раститель-
ности Осіріс. Оскільки за міфу першим мертвим, Осіріс изображается
як владика померлих, яке щорічне відродження давало верующим
сподівання, саме з її допомогою душа померлого може спас-
тись від остаточної гибели.
У період Середнього царства виникла ідея суду над душами. На
цьому жахливому суді зважується серце небіжчика й у зависимости
від добрих і дурних справ, скоєних нею за життя, определяется
доля його душі. Суддею душ вважається Осіріс. Однак у додаванні к
цьому існувало уявлення про можливість забезпечити благо-
получие душі у тому світлі суто магічними засобами. І маги-
ческие уявлення переважали над религиозно-нравственными.
Крім заступника померлих Осіріс виконував роль бога-покро-
вителя землеробських робіт, рослинності. Характер образа
Осіріса хіба що уособлював хлібне зерно. Надалі з культом
Осіріса була міцно пов’язана Ісіда — богиня родючості. Потім сфор-
мировался образ сонячного бога Ра, який став головною частью
державної релігії Египта.
Єгипетська релігія виросла з вшанування місцевих номовых бо-
жеств-покровителей. Номы — залишки древніх племен, об'єднаних в
кінці 4 тисячоліття е. за загальною владою царя. Культ номовых
богів сполучився з поклонінням общеегипетским божествам. Остались
в релігії Єгипту й сліди тотемізму, але культ тварин за Египте
був локальним. У шанування місцевих богів-заступників происходил
процес антропоморфизации священних тварин, так кішка преврати-
лася в богиню Бастет, изображающуюся з котячою головою, сокіл —
в бога Гора. Існують зображення бога Тота з головою ибиса,
Анубіса — з головою собаки, богині Сохмет з головою львицы.
Для єгипетської релігії була властива одна особливість: с

— 9 —

зміною місця царювання династії, зі зміною столиці го-
сударства змінювався і склад пантеону богів. Основний номовый
бог-покровитель справжньої столиці обіймав чільну роль в
пантеоні общеегипетских богів. Так перші об'єднувачі Египта,
що з Иераконнополя і Эдфу перетворили свого племінного бо-
га сокола Гора в общеегипетского бога сонця (1−2 династії), за-
то з перенесенням столиці царства в Мемфіс (3-ая династія) глав-
ным офіційним богом Єгипту стає мемфиский бог Птах і т.д.
Інші місцеві божества згодом увійшли до пантеон египетских
богів. Наприклад гермопольский бог Той став покровителем переписувачів и
учених, снутский Анубіс — богом загробного царства, лотапольская
Сохмет — богинею війни, коптосский Мін — покровителем иностранцев
і т.д.
Космогонічних міфів у єгиптян було багато, у кожному сущест-
вовал свій міф початок світу, де головна роль відводилася местно-
му божеству. Геопольские віруючі приписували створення світу свое-
му сонячному Богу Ра. Сам Ра породжено батьком своїм, первобыт-
ным хаосом Нун, від цього хаосу Ра, совокупившись сам з собой
(«впала насіння на мою власний рот ») створив одне одним высшие
божества, покупців, безліч тварин. Він «вивергнув «бога Шу (олицетворение
повітря) і Тефнут (його жіноче доповнення), від цього божественной
пари народилася своє чергу Геб (земля), Нут (небо) та інші бо-
гі, складові «велику дев’ятку », і «народили вони потомство, мно-
гочисленное землі цієї «. Людей створив Ра зі своїх сліз, солнце
— око Ра, місяць — інше око.
Існували також інші космо- і антропогонические мифы:
наприклад, уявлення про світовому яйці, з яких народилося сол-
нце, і може б бути набагато увесь світ; існував міф у тому, що бог-гор-
шечник Хнум виліпив людей на гончарному круге.
Існування різних космогонічних міфів і изменение
єгипетського пантеону загалом говорить про роз'єднаності країни й ре-
лигии Египта.

Кілька інакше сформувалася давньогрецька рели-
гія. Як і єгипетської тощо релігій світу їй был

— 10 —

притаманний місцевий характер розвитку. Тобто. у різних местностях
Греції чтились свої божества, часто пов’язані із місцевими рельеф-
ными особливостями чи хто уособлював їх, яких зависела
життя віруючих: це у Псофиде поклонялися місцевої річці Эриманф,
якої було присвячений храм; в Орхомене — священним камінню, будто
б ослаблим колись з неба, на горі Анхесме шанувався Зевс Анхес-
мий, Зевс Лафистий — уособлення гори Лафистиона. У каждой
місцевості чи місті було свій патрон-покровитель. Цей культ но-
сил державний характер. Причому культ цей було дуже стро-
гим: загалом до богам можна було ставитися скептично, общеобяза-
тільних догматів грецька релігія не знала, але не міг укло-
няться від виконання обов’язків обрядів на вшанування бога-покровите-
ля, не міг виявляти неповагу до нього. За порушення этого
закону загрожувало суворе наказание.
З багатьох місцевих богів, з часом, некоторые
образи злилися в єдині загальгрецькі божества, наприклад, Зевс
Лафистий, Зевс Крокеат, культ Зевса на Криті і Фесалії, перерос-
у культ Зевса — як верхового бога, «батька богів і «. Са-
моє ім'я Зевс означає сяюче небо і до загальному индоевро-
пейскому корені (Дьяус у індійців, Тиу у германців). У імені Зевса
існувало близько 50 епітетів, вказують з його функції: под-
земный, тобто. забезпечує родючість, дожденосный, всепородитель,
володар доль і т.д.
Образ Гери, головна з богинь, дружини Зевса, виріс із образа
богини-коровы, покровительки Микен. Посейдон був древнім морс-
кім божеством Пелапонесса. Культ Посейдона, увібравши у собі ряд
місцевих культів, став богом моря, и покровителем коней. Афіна —
древнє божество — покровителька міст і Харківського міських укрепле-
ний. Інше її ім'я — Паллада — теж епітет, що означає «Потряса-
тельница списи «. По класичної міфології, Афіна виступає как
богиня-войовниця, вона зображувалася у його озброєнні. Богиня
Артеміда — одне з найбільш шанованих греками божеств. Зазвичай пола-
гают, що культ Артеміди виник у Малої Азії, де считалась
покровителькою родючості. У класичної міфології Артемида
виступає, як незаймана богиня-охотница, зазвичай зі своїми спут-

— 11 —

ницей — ланню. Надзвичайно складний і неясний образ представляет
собою Аполлон, якій у грецької міфології і релігії принадле-
жало дуже чільне місце. У Пелапонессе Аполлон вважався пасту-
шеским божеством. Близько Фив шанували Аполлона Исмения: цей эпи-
тет — назва місцевої річки, який колись обожнювали жите-
чи. Пізніше Аполлон став однією з найпопулярніших богів Греции.
Його вважають втіленням національного духу. Головні функції Апол-
лона: одкровення майбутнього, заступництво наук і искусствам,
лікування, очищення від будь-якої скверни, божество світла, правиль-
ного, упорядкованого світопорядку. Бог-целитель Акслепий сложился
суто грецької грунті. Аркадским з походження був бог пас-
тухов Пан. Малоазіатська богиня родючості Афродіта превратилась
у греків бачать у богиню краси, любові, идеализированное олицетворение
жіночності. Арес, запозичений у франкийцев став неистовым
богів войны. Далее: Деметра — богиня родючості, Гефест — олицет-
ворение земного вогню й ковальського ремесла, Гестия — також олицет-
ворение вогню, лише домашенго, божество сімейного вогнища, Гермес
— покровитель шляхів та подорожніх, бог торгівлі. Деякі з гре-
ческих богів є більш-менш абстрактні обра-
зы — уособлення окремих абстрактних понять: Плутос — непос-
редствнное уособлення багатства, Немезида — богиня возмездия,
Феміда — богиня правосуддя, Мойры — богині долі, Ніке — богиня
перемоги і це зовсім все божества греков.
Космогонічна тематика у народних віруваннях не занимала
помітного місця. Ідея бога-творця була відсутня у цій религии.
По Гесіоду з Хаосу народилася Земля, Морок, Ніч, та був Свет,
Ефір, День, Небо, Море й великі сили природи. Від Неба и
Землі народилося старше покоління богів, як від нього вже Зевс і дру-
гие олімпійські боги.
Центрального культу У Греції був, але грунті культурной
спільності, деякі культові центри отримали широке, общегре-
ческое значення. Святилища Аполлона в Дельфах, Зевса в Олимпии,
Деметри в Эпидавре та інших. отримали поширення і пользова-
лисій шануванням в усій Греції. А загалом релігія Греції была
роз'єднана, хоча минуло більше більш-менш стабильна.

— 12 —

З тих релігій, які ми коротенько розглянули вище можно
припустити як розвивався образ бога в человеческом
свідомості. На ранніх етапах розвитку на зв’язку з страхом, вызвынным
неможливістю пояснити явища природи й подати свою место
у світі, людина приписує надприродне всьому окружающему,
й у першу чергу, предметів, прямо пов’язаної з его
життям: тваринам, котрі оточують, у яких він охотится,
від яких його життя; явищам природи, що він не в
стані вгадати і яких залежить успіх у землеробстві и
знов-таки його життя. Людина намагається впливати на сверхъес-
тественные сили, обраясь до них, молячись, приносячи жертви. Він пыта-
ется забезпечити і свій сім'ї вдале життя в усіх отношени-
ях. Але нинішньому рівні виникають моральні законы
поки що на підсвідомості, встановлення яких приписується тем
ж силам. Вони передаються з покоління в поколение.
Отже початку бог в людини змальовується в тварину обли-
чии чи як напівтварина-напівлюдина, та її функції в основном
пов’язані з життям самого человека.
Надалі ми зустрічаємо часткове відділення необъяснимого
від природи, тобто. існування незалежних фізично, але покрови-
тельствующих природі духів, які людина неспроможна бачити и
відчувати, але за можливе впливом геть них. Сам спосіб влияния
не змінився — це ті самі моління і жертвопринесення. Уже этом
рівні постає запитання про виникнення всього сущого, возникают
космогонічні міфи про виникнення світу. Також з’являються пред-
ставления про сутності смерті, про продовження існування после
смерті» й т.д. Тобто. ми зустрічаємо спробу людини усвідомити світ и
своє місце у ньому. Саме тоді бог постає перед человеком,
як безліч фізично неоформлених сил, життя зависит
від нього. Тепер людина намагається спілкуватися із ними шляхом сновидений,
підсвідомих явищ і т.д.
Далі боги формуються в чітка й певне поняття. Это
або люди (вони, зазвичай, виступають на деякому множестве),
або антропоморфні істоти, яким знову приписують сили при-

— 13 —

пологи, життєвий успіх, ремесленнические покровительства. Образ их
існування схожий із людським, т.к. принесені жертви в ос-
новном вважаються їжею і продуктами користування богів. На этом
етапі виникають міфи появу богів, про їхнє вплив друг на
друга, часто про життя і безсмертя. Людина боїться смерті, и
тому безсмертя він приписує богам. Ранее і ми встре-
чаєм у будь-якій релігії правила, що має виконувати людина на
протязі життя. Одне з древніх «правил «- це поклонение
предкам. Історія цього культу тягнеться ще від часів племенного
устрою. Часто пов’язаний із обожнюванням самих предків и
уявленнях про потойбічному світі. Ще одна з основних правил —
це шанування богів. Існує також правило збереження государ-
ственных устоїв. Воно проявляється як обожнювання імператорів и
виконання своїх зобов’язань перед ним.
Ось кілька нетаємних основних необхідних понять для человека.
Крім них виявляються суто моральні поняття більш свойст-
венні для світових религий.
Отже Бог з тваринного проийдя якийсь шлях розвитку переходить в
схоже з людиною істота, до деякого періоду що виступає в
множественнном числі, що є або шляхом появи всего
сущого, або будучи причиною, стає творителем і прави-
телеми світу, він встановлює правила, стежить право їх виконанням и
вирішує долю людини у залежність від їх исполнения.
У світові релігії, які ми розглянемо трохи нижче, Бог
постає кілька днів у інший іпостасі. Він знов-таки зберігає за со-
бій права правителя, але тепер значно яскравіший від виступають нравствен-
ные понятия.

* * *

На сьогодні у світі є три світових релігії: буд-
дизм, іслам і західне християнство. Характерними їх особливостями являет-
ся місце поширення релігії яке залежить від місця її возник-
новения.

— 14 —

Так походження буддизму досі невідомо, ця рели-
гія поширена у Південної, Південно-Східної, Східній Азії, Японии
та інших странах.
Дослідники буддизму припускають, що ця релігія возникла
в 6−5 векох до н.э.
У основі її лежить повір'я, що засновник цієї релігії был
сином царя однієї з североиндийских держав. Його звали Сидд-
хартха, та Гаутама. Царевич будь-коли бачив навколо себя
похмурого, важкого, потворного, не підозрюючи про його существова-
нді, проводячи молоді роки за високими стінами палацу. Поштовхом к
душевного перевороту послужили для царевича чотири зустрічі: дрях-
лый старий, жорстоко який потерпав хворий, небіжчик і жебрак монах.
Так дізнався про існування хвороби, старості, смерті. І решил
зректися розкоші та насолод і знайти душевний спокій у аске-
тизме. Він був аскетом-отшельником, сім років у лісі, доб-
ровольно самоистязая себе, аби досягти душевного світу і поз-
нания істини. Далі вона зрозуміла, що це неправильний шлях спасения.
Однієї ночі, сидячи під деревом і занурившись у глибокі мысли,
Гаутама раптово сягає «просвітління «. Йому відкривається вся
істина. Відтоді він працює Буддой — Проясненим. Он
переконався, що обидві крайності - життя й, повна удоволь-
ствий іноді й похітливості, життя й добровільних страждань — одно далекі от
правильного шляху. Перша — це «життя низовинна, неблагодарная,
противна духу, не гідна, незначна «; друга — «життя мрачная,
не варта уваги, незначна «. Правильний шлях лежить посередині. Это
шлях самозаглиблення для пізнання істини, шлях що веде до спокою і к
просвітленню духу. Усе життя, відповідно до вченню Будди, це страда-
ние. Причина страждання — прихильність до життя, жага буття. Эта
жага «веде від відродження до відродження «. Припинення страдания
залежить від «усуненні цієї спраги через знищення же-
лания «. Людина має придушити у собі всяке прагнення сущес-
твованию, будь-яке бажання, пристрасть, будь-яку прихильність чого бы
не пішли. Щоб цього, людина має слідувати «вось-
меричным шляхом », провідним до припинення страждань: «праведна ве-
ра, праведна рішучість, праведні слова, праведний образ жизни,

— 15 —

праведні прагнення, праведні помисли, праведне споглядання ».
Так людина досягне зрештою досконалості: він буде ар-
хатом — святим і поринає у нірвану. Нірвана — останнє, иде-
альное стан, до якого має прагнути мудрець. Нирвана
означає припинення ланцюга перероджень, що є удел
людини. Ланцюг перероджень у будистов називається сансара. Пере-
народжуючись, жива істота може взяти як человеческую
форму: він може відродитися тваринам, рослиною, злим духом, бо-
жеством. Будда перший із людей досяг «просвітління «і його не
загрожує вже нове народження. Смерть Будди — це непосредственный
перехід у нирвану.
Моральні заповіді початкового буддизму носили преимущес-
твенно негативний характер: не вбивати жодного живого сущес-
тва, не стосуватися чужій дружини, невтомно говорять неправди, не пити вина.
Одна з важливих заповідей буддизму — любов, і милосердя до всем
істотам. Буддизм заперечує єдність душі людини. Основу психи-
ческой життя становлять окремі драхми (означає за-
кін, вчення, релігія, істинно реальне, якість, основне значе-
ние — носій свого ознаки, тобто. носій душевних свойств).
Таких драхм в людини багато. Серед драхм є «почуттєві «,
«свідомості «і ще кілька категорій, зокрема «неподверженные
буття «і прагнуть до спокою — нірвані. По смерть людини драх-
ми, складові її особистість, розпадаються, але під впливом той
драхми, створена всієї діяльністю людини в час его
життя й у попередніх переродженнях, вони знову соединяются,
вже у нових комбінаціях, і 26 дають початок нової особистості. Так совер-
шается вічний круговорот драхм, це болісне «колесо буття » ,
вирватися із якого людина може, лише слідуючи заповідей Буд-
ды.
Пізніше виникає вчення про махаяне — «великий колісниці «или
«широкому шляху «порятунку. Тут Будда стає главенствующим
богом, виникають також деякі інші боги, досягли нирваны.
Ще одне нововведення махаянистов — припущення мирян в нірвану (уче-
ние про рай). У раю сукхавати перебувають душі праведників, которым
доведеться втілитися землі поки лише одного разу, колись чем

— 16 —

досягти нірвани. Виникає поняття пекла для грішників, нарушаю-
щих закони Будды.
Така основа буддистського учения.

Іслам — найпізніша за часом виникнення релігія — она
виникла 7 столітті нашої ери в Аравии.
Засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, жила в
Мецці. Вважалося, що він дістав листа від бога ряд одкровень, записан-
ных в священної книзі Корані і їх людям. Коран («Коран «-
читання) — основна священна книга мусульман. Це звід изречений
і повчань, продиктованих самому пророку архангелом Джебраилом.
Інша ж частина релігійної літератури мусульман — сунна (сонна),
що складається з священнных переказів про життя, дива й повчаннях Му-
хаммеда. Не все мусульмани визнають сунну; визнають її назы-
аются сунітами, вони є значне більшість у исла-
ме.
Життя пророка представляється в такий спосіб: Мухаммед жив око-
ло 570−632 рр. і проповідував нове вчення спочатку у Мецці, где
знайшов мало посдедователей і звідки пішов у Медину (перехід для му-
сульман стає початком особливого літочислення — мусульманской
ери). Тут йому вдалося зібрати чимало прихильників. Спираючись на
них, він підпорядкував собі Мекку, а невдовзі об'єднав ще більшу часть
Аравії під прапором нової религии.
У проповідях Мухаммеда основну частку становить суворе требо-
вание почитати лише єдиного Аллаха і «бути безумовно покорным
його волі. Саме поняття «іслам «означає покірність. «Свидетельству-
ет Аллах, що немає божества, окрім неї, і ангели, і обладающие
знанням, які стійки у справедливості: немає божества, крім не-
го, великого, мудрого! Воістину, релігія перед Аллахом — іслам… «
Сам Аллах змальовується У Корані, як істота з суто человечес-
кими моральні якості, але у ейфорію. Важнейшее
ж якість Аллаха — це її нескінченне могутність і величие.
Тому й нині найважливіше догматичне й моральний розпорядження в Кора-
не — ця потреба повної, беззастережної покірності человека
волі Аллаха.

— 17 —

Догматика ісламу проста. Мусульманин повинен вірити, что
є лише одне бог — Аллах; що Мухаммед був її посланни-
ком-пророком; що є ангели й лихі духи (джини) — они
перебувають при владі бога й виконують його волю; що у последний
день світу мертві воскреснуть і всі отримають воздаяние за де-
ла: праведні, шанують бога, будуть насолоджуватися в раю, грішні и
невірні горіти в геєні; що є божественне предопреде-
ление, бо Аллах кожній людині заздалегідь призначив її судьбу.
Для мусульманина обов’язкова п’ятиразова молитва щодня в
встановлені годинник; обов’язкове омовіння перед молитвою й у дру-
гих випадках, після будь-якого забруднення; податок на користь бед-
ных; щорічний посаду (ураза, в десятому місяці - рамазане) в тече-
ние всього місяці; паломництво в священний місто Мекку, которое
правовірний мусульманин повинен наскільки можна зробити хоча бы
разів. Також обов’язково обрізання хлопчиків, заборона есть
свинину, суворе заборона робити зображення бога, людини и
тварин, ніж давати приводу до идолопоклонству. Один із пред-
писань мусульманської релігії полягає у священну війну за веру
(джихад). У Корані проводиться певна різниця між привержен-
цами різних немусульманських релігій. До многобожникам отношение
різко вороже, до людей, «у яких писання », тобто іудеям и
християнам Коран виявляє повагу. Насправді в ісламі всякое
поділ між прихильниками інших релігій стерлося: усі вони счи-
таются невірними (джяур), підлягає чи винищенню, чи покоре-
ію. Етика ісламу теж проста: пропонується бути справедливым,
віддячувати за добро добром, за зло злом, допомагати бідних клубах і т.д.
Багатство і бідність зізнаються природним фактом, установлен-
ным самим Аллахом.
Подальший розвиток ісламу призвело до у себе возникновение
великої кількості течій: шиїзм, суннизм, суфізм і т.д.
Нині іслам став трохи більше м’яким і демок-
ратичным.

Третьої і найпоширенішої світової релігією является
христианство.

— 18 —

Час виникнення християнства — початок 1 століття нашої эры
(літочислення ведеться від початку народження засновника релігії Ии-
суса Христа)
Ісус Христос (Ісус — Рятівник, Христос означає помазан-
ный) по християнському вченню — Син Божий, Друге Обличчя Пресвятой
Трійці, по божественному раді що втілився спасіння греш-
ного роду людського від Пречистої Діви Марії і назвали по по-
велінням Архангела Гавриїла Ісусом Христом. Ісус Христос родился
в Палестині, у місті Віфліємі. До тридцятирічного віку он
прожив у невідомості у місті Назареті в семействе
теслі Йосипа. На 30 року життя прийняв хрещення від Іоанна в
Йордан. Громадське служіння Ісус почав у Галілеї обранням 12
учнів. Передусім він написав образ свого істинного после-
дователя, як людина смиренно-мудрствующего себе, скорбящего
про своє гріховності, хоче погодитися з милостивим Богом,
чистого усім серцем і миротворця. Ісус Христос вчив себе, як о
особі, посланим Отцом-Богом і прийшло у світ. «Бог послав Сына
Свого Єдинородного, — каже апостол Павло, — в подобі плоти
гріховним на поталу за гріхи «. Істину своїх проповідей Ісус дока-
зывал посиланням за свої діла чи дива: над живі люди страдаю-
щими хворобами, над мертвими та контроль зовнішньої природою. Коли Иисус
Христос прийшов у Єрусалим, він був відданий однією з своїх учени-
ков, Іудою Искариотом, коли зробив з учнями пред-
великодню трапезу (таємної вечері). І був засуджений синедріоном на
смерть. Разом з двумяразбойниками він було відведено на гору Голгофу
і розіп'ято на хресті. На третього дня по смерті Ісус воскрес
по смерті і став своїх учнів. У сороковий день, на виду у
всіх своїх учнів він піднявся на небо, провозгасив раніше 12
учнів Апостолами і відправивши їх у проповіді. Так викладено мирс-
кая життя Христа в Евангелии.
Основні джерела християнської релігії - Біблія, яка де-
лится на частини: Старий Завіт і Новий Завіт. Вважається, что
Біблія написана святими мужами по навіюванню та за сприяння Божь-
його Духа. До того ж існують звані перші четыре
книжки Нового Завіту — Євангелія від Матвія, від Марка, від Луки і от

— 19 —

Іоанна. Вони описується життя й вчення Христа.
Основні догмати вчення Христа полягають у тому, що Бог —
найвища істота, Йому немає рівних нікого й ніде. Бог один, но
троичен в Обличчях. Перше Обличчя — Бог Батько, Друге Обличчя — Бог Сын,
Третє Обличчя — Бог Дух Святий. Свята Трійця Единосущна і Нераз-
ділова. Бог Батько ні від когось ні народжується і виходить, Син Божий
народжується від Бога-Отця, а Дух Святий походить від Бога Отца.
Шлях морального вдосконалення людини викладений у деся-
ти заповідях даних Мойсею Богом:
1. Аз єсмь Господь Бог твій: так ні тобі бозі інші разве
Мене.
2. Не створи собі кумира і будь-якого подоби, елика на небеси
горі, і елика на землі низу, і елика водами під землею: так не
поклонишися їм, так не послужиши им.
3. Не приемли імені Господу Богу твого всуе.
4. Пам’ятай день суботній, їжака святити його: шість днів роби, и
сотвориши у яких вся справи твоя, щодня ж сьомий, субота, Госпо-
ду Богу твоему.
5. Шануй батька твого і матір твою, так благо ти буде, і да
долголетен будеши на земли.
6. Не убий.
7. Не прелюбы сотвори.
8. Не укради.
9. Не послушествуй на друга твого свідоцтва ложна.
10. Не побажай искренняго твого, тільки побажаєш дому ближняго
твого, ні села його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ни
осла його, ні будь-якого худоби його, ні всього, елика суть ближняго
твоего.

У IV столітті у християнстві стався розкол на католицтво и
православ’я, пов’язані з відмінностями у витлумаченні писаний.

У жодній політеїстичної релігії немає такої всеобемлящего
ставлення до Бога як і світові релігії, особливо у христиан-
стве. Наприклад, смерть за іншими віруваннях постає як что-то

— 20 —

страшне, незрозуміле, все блага спрямовані на тілесні наслаж-
дения. Християнство на равне з буддизмом і ісламом звертається в
першу чергу до людини. Вважається, що тіло — теснилище
душі, й головна мета, яку переслідує християнин — совершенст-
вование душі, возз'єднання її з Богом. Тепер в основу религии
беруться найморальніші якості. Бог милостивий, і повинен вызывать
страху. У теологів існує твердження, що людина от-
личается від тварини наявністю Бога. Людина носить Бога в самом
собі у своєї власної душі, він — Його частка. Це прагнення доброті и
чистоті. У Бога людина зможе знайти розрада і жизненные
силы.


ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой