Евангельское вчення про гріху (з усього четвероевангелию)

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Релігія і міфологія


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

ПРАВОСЛАВНИЙ СВЯТО-ТИХОНОВСКИЙ БОГОСЛОВСЬКИЙ ИНСТИТУТ

БОГОСЛОВСКО-ПАСТЫРСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

118 ГРУППА

ПРЕДМЕТ:

НОВИЙ ЗАВІТ (ЧЕТВЕРОЕВАНГЕЛИЕ)

СОЧИНЕНИЕ:

«ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВЧЕННЯ Про ГРІХУ (ПО УСЬОМУ ЧЕТВЕРОЕВАНГЕЛИЮ)»

АВТОР

КРАМАРЕНКА Ю.Я.

МОСКВА

2002 План сочинения

| поняття гріха | | Актуальність знання природи людської гріховності | | Визначення поняття «гріх» православними авторами | | наслідки первородного гріха | | ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВЧЕННЯ Про ГРІХУ | | ПІДХОДИ До ОПИСУ ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО НАВЧАННЯ Про ГРІХУ | | ЗГАДКА ГРЕХА І ЛИЦЕМІРСТВА У ЧЕТВЕРОЕВАНГЕЛИИ | | СПОКУСИ ПАНОВЕ У ПУСТЕЛІ | | «ГОРЕ ВАМ, КНИГАРІ І ФАРИСЕЇ!» (МВ. 23) | | Висновки | | приложениЯ: 1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГРІХОВНИХ ПРИСТРАСТЕЙ І БОРОТЬБА З НИМИ | |(за вченням преподобного Іоанна Лествичника) | |2. КЛАСИФІКАЦІЯ ГРІХІВ | |3. ПРИСТРАСТІ І СМЕРТНІ ГРІХИ | |(за вченням святителя Ігнатія (Брянчанинова) | |4. РОЗПОДІЛ ГРІХІВ ПО МИТАРСТВАМ | |(по розповіді блаженної Феодоры про повітряних поневіряння, | |прохідних по смерті освіченими святим Хрещенням і | |вірують у Христове вони Христа) | | Список літератури |

«Найбільше зло для людства є її свавілля, противляющееся волі Божией».

Свт. Іоанн Тобольский.

1. поняття греха

1 Актуальність знання природи людської греховности

Святитель Іоанн Тобольский каже нам у тому, що «святі усе те, що траплялося з ними життя (приємне і неприємне), приписували волі, дії Божу, оскільки де вони звертали своєї уваги гріхи чужі, але все вчинки людські розглядали як Божий дар чи Боже потурання за свої гріхи» [18, з. 28].

Ми ж, остаточно неуцерковлені і «глибоко грішні люди, по убогості своєю духовною часто задаємося запитаннями на кшталт:. Якщо гріх зробили Адам і Єва, чому для неї повинен відповідати я?. У чому справжня причина моєї гріховності?. Що таке мені поняття греха?

Не знаходячи ці запитання вірного православного відповіді, починаємо вишукувати смітинку у «чужому оці й не помічаємо колоди у своїй — фактично (найчастіше непомітно для себе) віддаляємося від Панове нашого Ісуса Христа, власне віддаємо Его.

Єпископ Варнава (Бєляєв) вказує: «від перших днів свого існування люди пішли двома шляхами — шляхом життя і шляхом смерті; шляхами, такими несхожими між собою і що розходяться дедалі більш як у супротивники з часом. Сам Христос зазначив неї і застеріг своїх послідовників, щоб останні не збивалися з істинного шляху на помилковий» [4, з. 15].

Щоб почути попередження Панове (Мтф. 7, 13, 14; Лк. 13, 24) для багатьох із важливий намацати і відчути корінь свого зла. Проте зробити це, без впадання в принади, можна тільки з урахуванням щирою молитви Господу нашому Ісуса Христа, поглибленого вивчення Святого Письма, праць отців Церкви у сфері морального богослов’я, життєписів Угодників Божиих. А предметом нашого описи є Євангельський вчення про грехе.

1 Визначення поняття «гріх» православними авторами

Протоієрей Серафим Слобідської до закону Божому свідчить, що «без молитви людина перестала любити Бога, забуває нього й не виконує свого призначення землі, тобто робить гріх» [28, з. 32].

У репринтном виданні Повного Православного Богословського Енциклопедичного Словника [27] немає спеціального визначення поняття «гріх», але дано чітке визначення поняття «зло», яке сприймається як «явище, протилежне добру, заперечливе останнє … зло проявляється у руйнуванні, безладді, знищенні буття й поділяється на: 1. зло фізичне — усе, що порушує розвиток фізичного буття (хвороби та т.д.); 2. зло моральне — усе, що суперечить в моральної життя воле

Божою І що зазвичай називається гріхом" [27, з. 914, 915].

Виходячи з цього визначення можна зрозуміти, що з позиції моральності поняття «зло» і поняття «гріх» тождественны.

Аналізуючи різні аспекти цієї проблеми зла проф. Лоський В. М., посилаючись на думки Отців Церкви, робить висновок у тому, що «зло не є природа, але стан природи … точніше, зло є певне стан волі цієї природи; це воля помилкова стосовно Богу. Зло є бунт проти Бога, то є позиція особистісна» [22].

Власне, розвиваючи цю думку, архімандрит Лазар (Абашидзе) підкреслює, що гріх — це поняття релігійне і «застосовна лише до осіб, які вживають християнський закон, сповідують віру 1953−1955 і дію цієї які у „огорожі церковної“. Отож Європа поза Церкви, той і здатний усвідомити цілком своєї гріховності, побачити лише свого падіння, жахнутися всієї глибині своєї зараженості смертельною хворобою, відчути усе своє видалення від Бога, від істини» [21].

У православної літературі зустрічаються різні ухвали і описи поняття «гріх». Деякі з цих визначень наведені у табл. 1.

Табл. 1 |АВТОР |ВИЗНАЧЕННЯ |

|Преподобный |"Гріх є злочин закону, мале чи | |Іоанн Лествичник |велике, бывающее справою, чи словом, чи | |[17]. |думкою". |

|Святой |"Зло — один гріх. Початок гріха — гордість.| |Іоанн Золотоустий |Початок гордості - незнання Бога". | |[16, Том I, із шостої, 63]. | |

|Святитель |"Найбільше зло для людства є її | |Іоанн Тобольский |свавілля, противляющееся волі Божою". | |[18, з. 357]. | |

|Митрополит |"Гріх залежить від: | |Макарій (Булгаков) |гордості; | |[23, з. 486]. |невірства Богу; | | |відступництві Божий; | | |найбільшої невдячності до Бога". |

|Митрополит |"Гріх є духовна витівка, хворобу і виразка, | |Філарет (Вознесенський) |яка вбила всю природу чоловіки й душі і тіло | |[34]. |його. Гріх пошкодив все три основні здібності | | |чи сили душі: розум, почуття (серце) і волю". |

|Архимандрит |"Гріх — це порушення християнського морального| |Лазар (Абашидзе) [21]. |закона, це непослух віруючого слову Божу". |

|Протоиерей |"Гріх, чи зле є порушенням закону Божого; | |Серафим Слобідської |беззаконня, чи інакше сказати, гріх є | |[28, з. 32]. |порушення волі Божою". |

|Священник |"Гріх є: | |Григорій Дяченка |А. Порушення пресвятий волі Творця. | |[8, з десятьма, 11] |Б. Ухиляння набік ворога Божого — диявола. | | |У. Осліплення розуму, розбещення волі, спотворення | | |совісті". |

|Проф. Лоський В. М. |"Зло має своїми музичними початками гріх … корінь гріха — | |[22]. |це гордість, що є бунт проти Бога … | | |корінь гріха — це жага самообожения, ненависть | | |до благодаті". |

Відмінність у судженнях не у відмінності підходів авторів до визначення сутнісного характеристики поняття «гріх», а в форми і обсязі подачі информации.

Отже, усі вони, визначення, може бути було зведено до одному: гріх — це порушення людиною волі Божией.

Святитель Іоанн Тобольский вказує: «коли ми з поняття гріха відкинемо його причину (брехливість, свавілля), то ми не буде жодної з гірких чи злих його наслідки, який би було волею Божою, чи було б Йому неугодним» [18, з. 13].

Отже, усе те зло, яке справді існує бути землі, відбувається по волі Божою, обращающей його, зло, у справи корисні до нашого порятунку. Так, блаженний Августин пише: «Бог визнав найкращим зле перетворювати на добре, ніж зовсім не від попускати зла» [18, з. 28]

І, з сказаного: 1. Гріх — є порушенням людиною волі Божою, прояв людиною злий свою волю. 2. Зло — є суть слідство гріховним волі людини, яке Господь по доброти своєї чудесним чином використовує на користь духовного лечения

(лікування) людей.

1 наслідки первородного греха

Сам собою гріх перестав бути «витвором» людським. Гріх створив диявол, він був власним створенням — диявол сам задумав соделаться рівним Богу (Ів. 14, 14).

Святитель Ігнатій (Брянчанинов) свідчить, що гріх людини був «випадково який осягнув його захопленням … був приготовлений не задумом, але неправильним і недостатньою робленням і зберіганням раю» [14].

Повідомляючи свій гріх обольщенному людині диявол цим поневолив його — людина соделался спільник диявола і бранцем его.

Але головним наслідком гріхопадіння перших як зазначає єпископ Варнава (Бєляєв), було те, що «гріх душі спричинив руйнацію й у фізичну природу» [4, з. 116].

Конкретизуючи цю думку проф. В. М. Лоський [22], зазначає, що зло сприйняте Адамом, змогло опоганити всю людську природу. У його своїй праці «Догматичне Богослов’я» він свідчить як саме змінилася людська природа: «раптово перекинутий розум людини замість здобуття права відображати вічність, відображає у собі безформну матерію: первозданна ієрархія у людині, раніше відкритому для благодаті і изливавшем їх у світ, — перегорнуто. Дух повинен був жити Богом, душа — духом, тіло — душею. Але дух починає паразитувати душі, харчуючись цінностями не Божими, подібні до тієї автономної доброті і красі, які змій відкрив жінці, коли залучив її увагу до древу. Душа, своєю чергою, стає паразитом тіла — піднімаються пристрасті. І, нарешті, тіло стає паразитом земної всесвіту, вбиває, щоб харчуватися, й дуже знаходить смерть» [22].

І, з сказаного: 1. Яке Увійшло в матеріальний світ через гріхопадіння людини зло змінило не суть твори Божого, та його стан. 2. Диявол через первородний гріх полонив природу людську злом.

Прекрасний образний приклад цього призводить святої Макарій Великий: «Як під час похмурої і темній ночі, коли дихає бурхливий виразка, коливаються, спалахують і майже остаточно дійшли велике рух все рослини: і людина, піддавшись темній влади ночі - диявола, у цій ночі й мороці проводячи життя своє, коливається, мятется і хвилюється лютим вітром гріха, котрий усе його єство, душу, розум і думки простромлює, причому і всі тілесні члени її також рухаються, і немає ані одного ні душевного, ні тілесного члена, вільного від гріха, живе всередині нас» [14].

2. ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВЧЕННЯ Про ГРЕХЕ

2 ПІДХОДИ До ОПИСУ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ВЧЕННЯ Про ГРЕХЕ

У т. зв. чистому вигляді (в систематизованому викладі) ані за з Євангелій не описує не дає чіткого понять вченні Панове нашого Пресвятої Богородиці про гріху. Причини цьому, певне, криються у следующем:

По-перше, Господь Ісус Христос прийшов у світ не засуджувати нас грішних, але врятувати нас — «Я, світло, прийшов у світ, щоб всякий віруючий у мене не залишався у темряві» (Іоан. 12, 46). Природним чином Євангелісти в більшою мірою описують земне життя Панове з огляду на те, як, грішним, врятуватися й у набагато меншою мірою приділяють увагу гріхів, т.к. опис самого шляхи врятування передбачає те, що небажання йти цим шляхом це і є опір волі Божою, отже, є грех.

По-друге, Господь Ісус Христос прямо вказує нам кому ми повинні відкрити свої душі, і крізь кого прийде до нас, грішним, розуміння своїх гріхів — Духа Утішителя: «І Він, прийшовши, викриє світ про гріху і правді і суді: про гріху, що ні вірують в Мене; про правді, що Я чимчикую до Батькові Моєму, і не побачите Мене; суд ж, що князь світу цього засуджений» (Іоан. 16, 8 — 11)

Ведучи мову про пізнанні волі Божою і сообразовании із нею людської волі, святитель Іоанн Тобольский зазначає, що фактично все Євангелія присвячені научению нас тому, аби ми, падші люди й не грішили, а жили, в злагоді з Богом — по Його законам. Так пише: «Початок всього вчення, преподаного нам Божественною высочайшею Премудрістю, Господом нашим Ісусом Христом, у тому, аби ми які у Нього, переважають у всіх справах та словах своїх сообразовались з волею Божественною. Рятівник наш вчив нас цьому в всю Свою земне життя словами та справами, прямими промовами і подобами (притчами), нарешті, в Самому Собі залишив нам спосіб життя християнської, так за силою своєї підемо Йому» [18 з. 12].

З положень цих слів святителя можна зрозуміти, у межах простого твори проведення досить повний опис Євангельського вчення про гріху є досить проблематичным.

Виходячи з цього, у межах даного твори, пропонується до розгляду такі блоки питань: 1. Загальна систематизація згадувань поняття «гріх» по всему

Четвероевангелию. 2. Спокуси Панове нашого Пресвятої Богородиці у пустелі як попередження нам, грішним, про які на нас гріховних спокусах, власне — типології гріха. 3. Викриття книжників, фарисеїв як найглибших за своєю сутністю грішників, проти волі Божией.

2 ЗГАДКА ГРЕХА, І ЛИЦЕМІРСТВА У ЧЕТВЕРОЕВАНГЕЛИИ

В усіх трьох Синоптиків (Мв. 19; Км. 10; Лк. 18) є опис відповіді Панове багатому юнакові, у якому Ісус Христос зазначає, що порушення старозавітних заповідей Демшевського не дозволяє людині ввійти у життя вічну. Перелічені євангелістами заповіді наведені у табл. 2

Табл. 2 |Мв. 19, 18, 19 |Км. 10, 19 |Лк. 18, 20 | |не вбивай; |Не чини перелюбу; |Не чини перелюбу; | |Не чини перелюбу; |не вбивай; |не вбивай; | |не кради; |не кради; |не кради; | |не лжесвідчи; |не лжесвідчи; |не лжесвідчи; | |почитай батька й мати; |не ображай; |почитай батька твого і | |люби ближнього свого, |почитай батька твого і |мати твою. | |як найбільш себе. |мати. | |

Неважко помітити, що вони безпосередньо ставляться до дотриманню обов’язків стосовно ближнього свого. Акцентування Господом уваги цих заповідях, на думку тлумачів: блаженного Феофилакта [30−33] і Б.І. Гладкова [7 з. 492, 493] свідчить, що став саме формальне дотримання цих заповідей багатьма іудеями не дозволяло їм, дійсно щиро возлюбити Бога, виконувати волю Його (юнак не виконав пропозиції Панове — не відмовився від любостяжания) відтак — перешкоджало їх входженню в Царство Божие.

Отже, можна стверджувати, що його гріх старого людини — це непросто не виконання ним 10 заповідей, даних Господом через Мойсея (Вих. 20, 1 — 17), а й формальний підхід до соблюдению.

Безпосереднє перерахування гріхів Господом згадується тільки в двох євангелістів: у Марка (Км. 7, 21, 22) і Матвія (Мв. 15, 19). І зрозуміло — як ми вже казали вище, за об'єктивного відсутності чіткого вчення про гріху в Четвероєвангеліє, пряме перерахування гріхів, породжуваних злий людська воля, саме в цих євангелістів пояснюється ось чим:. систематизацією у викладі вчення про врятування євангелістом Матфеем;. коротким, але ємним викладом всієї євангельської історії евангелистом

Марком.

Самі переліки гріхів наведені у табл. 3.

Табл. 3 |Мв. 15, 19 |Км. 7, 21, 22 | |злі помисли; |злі помисли; | |вбивства; |перелюбства; | |перелюбства; |любодеяния; | |любодеяния; |вбивства; | |крадіжки; |крадіжки; | |лжесвідчення; |лихоимство; | |хуления. |злість; | | |підступність; | | |розпуста; | | |зневажливу око; | | |богохульство; | | |гордість; | | |шаленість. |

Природно, що наведений Господом нашим Ісусом Христом перелік гріхів далебі неповний, та й євангелісти, на думку тлумачів [1, 3, 7, 10, 15, 16, 18, 20, 30] певне, не ставили собі метою дати докладний перерахування всіх гріхів, згадуваних Господом під час Його земного життя — головне було показати їх спрямованість, взаємозв'язок з нашої гріховним природой.

На неможливість злічити всі наші кепські звички, пристрасті, пороки вказує святитель Ігнатій (Брянчанинов) [13], він робить наголос наше на тому, що Господь згадує гріхи лише у з важливістю нашого покаяння у яких: «як початкова віра у тому, щоб повірити словами Божим, і початкове покаяння залежить від свідомості своїх гріхів і своєю гріховності, в жалі про неї, в приношенні цих свідомості людини та співчуття у вигляді щирою сповіді і старанної молитви перед особі Боже, з рішучістю і обіцянкою залишити гріховну життя, і прийняти у правило поведінки євангельські заповіді» [13, т. 4, з. 13].

Місця, де у Четвероевангелии згадуються слова «гріх», «грішний» тощо. наведені у табл. 4.

Табл. 4 |Мв. |Км. |Лк. |Ін. | |6: 14,15 |1: 4,5 |1: 77 («пісня |1: 29 („Оце Агнець | |(„прощавайте, і |(„проповідь |Захарії“); |Божий, Який | |будете прощені“); |Іоанна |3: 3 („проповідь |утруднює Себе | |9: 2, 5, 6, 10, |Хрестителя“); |Іоанна |гріхи світу“); | |11, 13 („исцеление|2: 5, 7, 9, 10, |Хрестителя“); |8: 7, 11, 21, 24, | |розслабленого»; |15, 16, 17 |5: 8, 20, 21, 23, |34 («Ісус, і | |"Я прийшов призвать|(„исцеление |24, 30, 32 („первые|женщина, улученная| |не праведників, но|расслабленного“, |учні“, |в перелюбстві», | |грішників до |"Я прийшов |"зцілення |"Я — світло світу"); | |покаяння"); |закликати не |розслабленого", «Я|9: 1, 3, 16, 24, | |11: 19 („Ісус про |праведників, але |прийшов закликати не |25, 31, 34, 40, 41| |Жанні |грішників до |праведників, а |(„Ісус зціляє | |Хрестителі“); |покаяння“); |грішників до |людини, сліпого | |12: 31 (про хулі на |3: 28 („про хулі на|покаянию“); |від народження»); | |Духа Святого"); |Духа Святого"); |6: 32, 33, 34 |15: 22, 24 («якщо | |18: 15, 21, 35 („о|4: 12 („чому |(„любите ворогів |Мене гнали, будуть | |согрешающем |Ісус каже |ваших“); |гнати і вас“); | |брата“, „скільки |притчами“); |7: 34, 37, 39, 47, |16: 8, 9 („про | |раз прощати братові |8: 38 („все |48, 49 („Ісус про |прихід Утішителя,| |моєму?“, „притча о|отвергнуть заради |Жанні Крестителе“,|Духа істини“); | |немилосердному |Ісуса“); |"Ісус у домі |19: 11 („вирок| |боржнику“); |11: 25, 26 |Симона фарисея», |Пілата"); | |26: 28 (Тіло і |(«прощавайте, і |"притча про перші два |20: 23 (Воскреслий| |Кров Христовы»); |будете прощены"); |должниках"; |Ісус є | |27: 4 | |11: 4 («Отче наш»); |ученикам"). | |(самогубство |14: 41 («молитва | | | |Іуди»). |у Гетсиманії"). |13: 2 | | | | |(«покайтеся!»); | | | | |15: 1, 2, 7, 10, | | | | |18, 21 («притча про | | | | |зниклої вівці», | | | | |"притча про | | | | |втраченої драхме",| | | | |"притча про блудному | | | | |сина"); | | | | |24: 7, 47 («Христос| | | | |воскреснув!», «Ісус | | | | |є | | | | |Апостолам»). | |

Місця в Четвероевангелии, у яких згадується слово «лицемірство» наведені у табл. 5. Підставою виділення згадувань слова «лицемірство» на окрему таблицю з’явився те що, що фарисейське лицемірство за своєю сутністю було богохульством на Бога. Так, по улучному вираженню святителя Ігнатія (Брянчанинова): «гріх блюзнірства, що становить сутність будь-якої єресі, є найтяжчий гріх, як гріх приналежний власне парфумам знедоленою, і що становить їх отличительнейшее властивість» [13, т. 4, з. 82].

Табл. 5 |Мв. |Км. |Лк. | |6: 2, 5, 16 («не твори |7: 6 (Ісус, і перекази |6: 42 („не будьте | |милостині напоказ“); |старців»); |лицемірами"); | |7: 5 («не засуджуйте |12: 15 („віддавайте |11: 44 („горі вам, | |інших); |кесареве кесарю, а Божие|фарисеи і законники“); | |15: 7, 8 („Ісус, і |Богу“). |12: 1, (стережіться | |пророцтва старців“); | |закваски фарисейській»). | |16: 3 («нічого очікувати | | | |невіруючих знаки, | | | |крім знаки Іони | | | |пророка»); | | | |23: 13, 14, 15, 23, 25, | | | |27, 28, 29 («горі вам, | | | |книгарі і фарисеї»). | | |

І, з які у таблицях даних можна зрозуміти, що слово «гріх» і однокореневі з нею слова досить рівномірно розподілені з усього Четвероевангелию. Зробити висновок перевагу використання євангелістами даного слова іноді земного життя Ісуса Христа видається возможным.

2 СПОКУСИ ПАНОВЕ У ПУСТЫНЕ

Найбільш докладно спокуси Панове нашого Пресвятої Богородиці у пустелі описані у євангелістів Матвія (Мв. 4) і Луки (Лк. 4).

Євангеліст Марк просто вказує, що «і він Він у пустелі сорок днів, искушаемый сатаною, і він зі звірами» (Км. 1, 13), а євангеліст Іоанн взагалі мовчить звідси событии.

Розбіжність у описі спокус Панове у євангелістів Матвія і Луки залежить від послідовності викладу 2-го і 3-го спокус. Причому, на думку єпископа Кассиана (Безобразова) [20] порядок викладу у євангеліста Луки кращий, ніж в євангеліста Матвія з двох основаниям:

По-перше, євангеліст Лука дотримувався точнішою хронологічної послідовності у викладі євангельської истории.

По-друге, виклад спокус у євангеліста Луки послідовніше з позиції розвитку гріха: з більш грубих спокус до більш тонких і духовным.

Говорячи про спокусах Панове у пустелі Б.І. Гладков [7] зазначає, що Ісус Христос Христос цей був Бог, а й Людина. Саме як людина, обдарований свободною волею Вона могла піддаватися искушениям.

Єпископ Кассиан (Безобразов) так характеризує ці спокуси: 1. «Спокуса хлібом — служіння матеріальних цінностей. 2. Спокуса владою — пошуки мирського могутності. 3. Спокуса дивом — торжество месіанської ідеї шляхах не любові, а духовного насильства». [20, з. 27].

Ряд тлумачів на Священне Євангеліє прямо зазначають, що перше спокуса Панове у пустелі дияволом було аналогічно спокусі Адама. Так, блаженний Феофилакт зазначає, що «ворог нападає на Нього спочатку пересиченням, як і Адама (Побут. 3)» [31]. Евфимий Зигабен, кажучи звідси, акцентує нашу увагу на у тому, як діяв спокусник: «приступивши ближче, він висуває перше спокуса, смакоту, у вигляді якого він полонив і першого Адама» [10, з. 39].

Беручи до уваги теза єпископа Кассиана (Безобразова) у тому, що «в викладі Луки спокуси з більш брутальних та чуттєвих сягають більш тонким і духовним, але це бачиться природним психологічно» [20, з. 39], можна висунути таку гипотезу:

. Господь наш Ісус Христос за коханням Своєю до роду людському попуская собі спокуси у пустелі показував нам грішним які напрями у спокусах (хитрощі у яких) може обирати диявол для спокуси нас грішних і саме чином потрібно поводитися, ніж піддатися з його лукавства.

Блаженний Феофилакт так описує типологію спокус Панове дияволом в пустелі і боротьбу Його із нею: «Ворог нападає на Нього спочатку пересиченням, як і Адама (Побут. 3), потім — любостяжанием, показавши Йому весь царства. Як показав? Дехто каже, що представив Йому в думки. Але, що не думки, а почуттєво показав Йому їх, підставивши на очі в привид, а чи не уявою Панове. Далі, нападає на Нього марнославством, бо каже: „якщо Ти Син Божий, кинься вниз“. Пустословил це, пестячи Його, щоб Він, обдуривши лестощами і бажаючи показати Себе Сином Божим, кинувся донизу й в такий спосіб відкрився перед ним, хто Він, але дивися, як Господь вражає його Писанням. „Не спокушай, — каже, — Господу Богу твого“, бо хто б повинен наражатися очевидною небезпеки в самообольщении, що Бог йому допоможе. Зауваж і те, що знати Письма дуже корисно; адже й Господь вразив сатану Писаниями. „Не хлібом одним житиме людина“, це Моисеево вислів про манні (Утор. 8, 3); бо хоча манна була хліб, проте ж, живила народ. Так само Моисеевы вислову і ці: „Господу Богу твоєму поклоняйся“ і „не спокушай“ (Утор. 6, 13. 16)» [31].

І, диявол цілком можливо може ввергати нашій гріх спокусами типу:. пересичення;. любостяжания;. тщеславия.

Наша боротьби з цими спокусами повинна полягає в чіткому усвідомленні нами те, що:. «не одним хлібом живе людина, але всяким [словом], котрий з уст

Панове" (Втор. 8, 3);. «Господу Богу твого бійся [і] Йому [одному] служи» (Втор. 10, 20);. «не спокушайте Панове, Бога вашого, як ви вже спокушали їх у Масі» (Втор.

6, 16).

2 «ГОРЕ ВАМ, КНИГАРІ І ФАРИСЕЇ!» (МВ. 23)

Святитель Ігнатій (Брянчанинов) вказує: «Падші духи, утримуючи початок всіх гріхів, намагаються втягнути в усі гріхи людини з метою та жаждою погубления їх. Вони втягують нашій різноманітне догода плоті, в користолюбство, в славолюбство, написавши перед нами предмети цих пристрастей обольстительнейшею живописом. Особливо вони намагаються залучити до гордість, від якої животіють, як від насіння рослини, ворожнеча до Бога й богохульство … Падші духи намагаються прикрити все гріхи благовидною личиною … Так само вони надходять, і з богохульством: намагаються прикрити його чудовим найменуванням, пишним красномовством, возвышенною философиею» [13, т. 4, з. 81, 82].

Саме такою чином, відповідно до Святому Євангелію, надходили книгарі і фарисеї - вихолощували з Святого Письма його сутність, і залишали лише одну форму, вчили людей дотримуватися виключно зовнішні атрибути Закону Божьего.

Саме вони прийняли слів Божественного Одкровення Панове нашого Пресвятої Богородиці, і потім і розіп'яли Його. Природним шляхом для «вчителів народу Ізраїлевого» і розвитком усіх наступних по них, ставало фактичне служіння антихриста, вбирание у себе та множення наслідків гріха гордості і блюзнірства. Бо сказано про неї Сином Людським: «Ваш батько — диявол, і ви бажаєте виконувати похоті батька вашого. Він був человекоубийца від початку не встояв в істині, оскільки немає у ньому істини. Коли говорить він про брехня, каже своє, оскільки він — брехун і її батько брехні» (Іоан. 8, 44).

Євангелісти Лука (Лк. 20), Марк (Км. 12) і Матвій (Мв. 23) розповідають про викривальної промови Спасителя про лицемірство книжників і фарисеїв, але це найбільш повно її представлено в Євангеліє від Матвія (Мв. 23):. дається характеристика Панове старозавітного лжепастырства (Мв. 23, 1 —

12) з попередження Його нас грішних як і стоїть надходити: «у справі їх не робіть, оскільки вони кажуть, і роблять: пов’язують бремена лихоліття і неудобоносимые і покладає плечі людям, не бажаючи США і перстом висунути їх; все-таки справи свої роблять про те, щоб бачили їхніх людей: розширюють сховища свої погляди і збільшують воскрилия одягу своїх; також люблять предвозлежания на бенкетах і председания в синагогах і вітань на народних зборах, і щоб люди звали їх: вчитель! вчитель!» (Мв. 23, 3

— 7). перераховуються кричущі до Господа гріхи і вади цих релігійних вождів народу і вісім разів возвещается «горі» божевільним і «сліпим» лжепастырям

(Мв. 23, 13 — 36).

Для повного розуміння слів Панове і колориту на той час доцільно привести деякі пояснення з термінології, зроблені доцентом Московській духовній семінарії Талызиным В.І.: «Сховища» — це шухлядки з листами з пергаменту, у яких писалися слова Закону Моїсєєва. Вони прикріплювалися до головний пов’язці на лобі, і ліву руку проти серця, внаслідок на розуміння веління — «мати перед очесами і руці слова Закону» (Вих. 13, 9). «Воскрилия риз» — це чотири пензлики, пришивающиеся до краях верхнього одягу, і які від цих щіточок з обох боків одягу нитки яхонтового кольору, щоб євреї, дивлячись ними, пам’ятали заповіді Божии (Числ. 15, 38 — 40; Вт. 22, 12)" [29].

Викриваючи лицемірне благочестя і марнославство книжників і фарисеїв Господь Бог наш Ісус Христос оголошує їм «горі» за такі гріхи і вади:. за лицемірну вченість, яка закривала врата Царства Небесного для народу та тіла вчителів;. за святенництво, котре прикриває жадібність, яка сягнула оббирання навіть вдів;. за кількісне, а чи не якісне множення чад Божиих;. за вчинки, які свідчать, що зовнішність поставлена цього разу місце духу, дрібниці цього разу місце важливого і мужнього, за байдужість до релігії між головним і другорядним;. за удаване і зовнішнє покаяние.

У Тлумаченнях блаженного Феофилакта [33], Юхимія Зигабена [10, з. 283 — 286], Гладкова Б.І. [7, з. 552 — 554] на 23 главу Євангелія від Матвія можна виділити ряд гріхів фарисеїв і книжників, які Рятівник передрікає їм «горі», див. табл. 6:

Табл. 6

|№ |Блаженний |Евфимий |Гладков | |стихов|Феофилакт |Зигабен |Б.І. |

|13 |перешкода іншим |позбавити в народу ключа|лицемерное обходження | | |процвітати в добро |розуміння |вимог закону |

|14 |обман у вигляді добра |гноблення під |лицемірне благочестя| | | |приводом захисту |і напускна | | | | |праведність |

|15 |зараження наверненого |негідне |ведення наверненого | | |порочністю |наставництво |хибним шляхом | | |фарисейській, |(розбещення |що призводить до осуду| | |що призводить до його |наверненого) |на вічні муки | | |погибелі | | |

|16 — |дозвіл порушення |душевна сліпота |роблення учнів | |22 |клятви | |клятвопорушниками |

|23, 24|замечание малих |нехтування великих |невиконання найважливіших| | |похибок і |заповідей і точне |вимог закону, але | | |одночасне |виконання найменших |виконання у дрібницях | | |упускание не врахували |розпоряджень закону |більше, що | | |будь-якого злочину | |вимагає закон |

|25 — |підтримку зовнішнього |зовнішнє очищення при |порушення внутрішньої | |28 |благоліпності при душі |повноті душі гріхами |чистоти з допомогою | | |повної скверни | |зовнішньої, прагненням | | | | |по зовнішності здаватися| | | | |праведним |

|29 — |роблення з лицемірством |наслідування обличаемым |фактичне схвалення | |31 | |у вбивстві |злочинів | | | | |(вбивства) |

|32 — |вбивство |схильність до вбивства |вбивство | |35 | | | |

Говорячи про ставлення Спасителя до обличаемым Їм книгарям і фарисеям, Б.І. Гладков вказує: «ні з гнівом Він викривав цих лукавих і лицемірних керівників єврейського народу, і з найбільшої скорботою, що її, бути може, нездатна навіть зрозуміти, — з тою скорботою, яка за урочистому в'їзді Його Єрусалим і радості всього народу, конкретизувалася у риданні над долею священного міста Київ і обраного Богом народу, — з тою скорботою, яка змусила у Нього два дні моління в Гефсиманському саду про відстрочку виконання волі Божою» [7, з. 555].

Природно, що у цій ситуації Господь і ставив собі метою статистичне перерахування людських гріхів, т.к. в кожного часу свої гріхи (своя міра Благодаті Божою). Приміром, священномученик Петро Дамаскін виділяє для свого часу 298 властивих людині пристрастей, а століття їх, певне, ще больше.

Головне — Господь показав нам шлях порятунку. Про початок цього шляху святитель Ігнатій (Брянчанинов) каже так: «хто зробить велика річ — встановить ворожнечу з гріхом, насильно отторгнув від цього розум, серце й тіло, тому дарує Бог велика Божа ласка: зір гріха свого» [13, т. 1, з. 122].

Розуміння суті гріхів людям приходить від Духа Утішителя (Іоан. 16, 8) і, зазвичай, через угодників Божиих.

Порівняльний аналіз характеру описи гріхів в святоотецькій літературі [5, 6, 8, 12, 14 — 17, 21] дозволяє умовно розділити опис явища «гріх» на два підходу: перший: від загального до приватному — від типології гріха до гріховним діям, другий: від приватного до загальному — до гуртування гріховних дій у визначені групи (по певним признакам).

До першого може стосуватися вчення преподобного Іоанна Листвичника про гріховних пристрастях і боротьби з ними (див. Додаток 1), до другого — вчення святитель Ігнатій (Брянчанинов) про пристрастях і смертних гріхах (див. Додаток 2, 3), і навіть розповідь блаженної Феодоры про повітряних поневіряння (див. Додаток 4).

3. ВЫВОДЫ

1. Гріх — є порушенням людиною волі Божою, прояв людиною злий своєї воли.

2. Зло — є суть слідство гріховним волі людини, яке Господь по доброти своєї чудесним чином використовує на користь духовного лечения

(лікування) людей.

3. Яке Увійшло в матеріальний світ через гріхопадіння людини зло змінило не суть творіння Божого, та його стан. Диявол через первородний гріх полонив природу людську злом.

4. Жоден з Євангелістів це не дає чіткого виділеного вчення Панове нашого Пресвятої Богородиці про гріху — головним них акцентування увагу перерахування гріхів та його природи, але повідомлення людям вчення Панове про шляхи врятування роду человеческого.

5. Основний (крім первородного) гріх старого людини не просто не виконання ним 10 заповідей, даних іудеям Господом через

Мойсея (Вих. 20, 1 — 17), а й формальному підході до дотриманню, проявляющемуся в:

. лицемірною учености;

. святенництві, прикрывающем алчность;

. кількісному, а чи не якісному множення чад Божиих;

. вчинках, які свідчать у тому, що зовнішність поставлена цього разу місце духу, дрібниці цього разу місце важливого і мужественного;

. удаваному і зовнішньому покаянии.

6. Господь наш Ісус Христос за коханням Своєю до роду людському попуская собі спокуси у пустелі показував нам грішним які напрями у спокусах (хитрощі у яких) може обирати диявол для спокуси нас грішних і саме чином потрібно поводитися, ніж піддатися з його лукавства.

Диявол цілком можливо може ввергати нашій гріх спокусами типа:

. пресыщения;

. любостяжания;

. тщеславия.

Наша боротьби з цими спокусами повинна полягає в чіткому усвідомленні нами того, что:

. «не одним хлібом живе людина, але всяким [словом], котрий з уст

Панове" (Втор. 8, 3);

. «Господу Богу твого бійся [і] Йому [одному] служи» (Утор. 10, 20);

. «не спокушайте Панове, Бога вашого, як ви вже спокушали їх у Массе»

(Утор. 6, 16).

1. Оверко, архієпископ. Керівництво до вивчення Святого Письма Нового

Завіту. Четвероєвангеліє. СПб, Сатисъ, 1995. 2. Олександр Шмеман, протопресвітер. Введення ЄІАС у богослов’я (курс лекцій з догматичному богослов’я 1949 — 1950). Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 3. Біблійні коментарі батьків церкві і інших I — VIII веков.

Новий Завіт. Том II: Євангеліє від Марка. Твер, Герменевтика, 2001 4. Варнава (Бєляєв), єпископ. Основи мистецтва святості (досвід викладу православної аскетики). Тома III. Нижній Новгород, Братство в ім'я святого князя Олександра Невського, 1997. 5. Внутрішнє стан серця людського. Вид. 3. Ярославль, 1891.

Репринт. 6. Герман (Осецкий), ігумен. Лествица до воріт небесних. Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 7. Гладков Б.І. Тлумачення Євангелія. Репринт. Свято-Троицкая Сергиева

Лавра, 2000. 8. Григорій Дяченка, священик. Напередодні сповіді. Репринт. Москва,

Прочанин, 1993. 9. Григорій Петров, протоієрей. Євангеліє в якості основи життя. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 10. Евфимий Зигабен, інок. Тлумачення на Євангеліє. СПб, Суспільство святителя

Василя Великого, 2000. 11. Дорофій, архієпископ Празький, митрополит Чеських земель і Словакии.

Путівник Біблії: керівництво для священнослужителів. Москва, св.

Кирило та Мефодій, 2001. 12. Житіє преподобного Василя Нового з розповіддю блаженної Феодоры про повітряних поневіряння. Репринт. Ростов на Дону, 1994. 13. Ігнатій (Брянчанинов), святитель, єпископ. Твори. Тома I — IV.

Репринт. Москва, Правило Віри, 1993. 14. Ігнатій (Брянчанинов), святитель, єпископ. Слово про людину. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 15. Іоанн Дамаскін, святої. Точне виклад православної віри. Репринт.

Ростов на Дону, Приазовський край, 1992. 16. Іоанн Золотоустий, святої, архієпископ. Обрані твори. Том I, II.

Репринт. Москва, Посад, 1993. 17. Іоанн Лествичник, преподобний. Лествица. Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 18. Іоанн (Максимович), святитель, митрополит. Илиотрипион чи сообразование людської волі з божественною волею. Москва, Скит, 1993.

19. Кассиан (Безобразов), єпископ. Водою і кровию і Духом. Париж, 2001. 20. Кассиан (Безобразов), єпископ. Христос і перше християнське поколение.

Москва, Вид-во ПСТБИ, Російський шлях, 2001. 21. Лазар (Абашидзе), архімандрит. Гріх і покаяння останніх часів. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 22. Лоський В. М. Догматичне богослов’я. Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 23. Макарій (Булгаков), митрополит Московський і Коломенський. Православно-

Догматичне Богослов’я. Том I. Репринт. Москва, Прочанин, 1999. 24. Несмелов В.І. Питання сенс життя у навчанні новозаповітного откровения.

Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 25. Микола Депутатів, протоієрей. Богосознание (простацьке богословие).

Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 26. Микола (Кавасила), архієпископ. Сім слів про життя з Христі. Конспект, internet 27. Повний Православний Богословський Енциклопедичний Словник. Том I.

Репринт. Москва, Відродження, 1992. 28. Серафим Слобідської, протоієрей. Закон Божий. Санкт — Петербург,

Братство Новомученика Архиепископа Іларіона Верейского, 2000. 29. Тализін В.І. Конспект по практичному керівництву для пастиря (для 3

— го класу Московської Духовної Семінарії, Загорськ, 1957) Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 30. Феофилакт, блаженний. Тлумачення на Євангеліє від Іоанна. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 31. Феофилакт, блаженний. Тлумачення на Євангеліє від Луки. Сайт: Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 32. Феофилакт, блаженний. Тлумачення на Євангеліє від Марка. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet 33. Феофилакт, блаженний. Тлумачення на Євангеліє від Матвія. Сайт:

Бібліотека православного християнина «Благовіщення», internet

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою