Конституційні засади виконавчої влади України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Юридические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

із конституційного права

на задану тему: «Конституційні засади виконавчої влади України»

1998р.

ПЛАН

1. Вступ.

2. Конституційні засади формування Кабінету міністрів. Порядок призначення на посаду Прем"єр-міністра України.

3. Повноваження й акти Кабінету міністрів України.

4. Відповідальність Кабінету Міністрів.

5. Висновок.

1. ВСТУП.

Конституція України, прийнята на п"ятій сесії Верховної Заради України 28 червня 1996р., є основним Законом держави й займає центральне місце в системі законодавства.

Одним із найголовніших наслідків прийняття Основного Закону незалежної України є конституювання механізму здійснення державної, до того числі виконавчої влади на рівні його найвищих щаблів. Тім самим був позначений певний рубіж у теоретичних дискусіях й практичних пошуках щодо обрання форми державного правління, визначення статусу вищих органів держави, співвідношення державної влади й місцевого самоврядування тощо.

Водночас досягнення згаданого рубежу не означає завершення нашого державно-правового розвитку, приинення процесу теоретичного пізнання державного буття. Актуальним слід визнати осмислення проблем організації виконавчої влади й конституційного статусу органів, наділених повноваженнями у сфері цієї влади.

Зміст відповідних розділів Конституції України характеризується сприйняттям концепції дуалізму виконавчої влади. Виходячи із цієї концепції, визначено так звань двоїстий центр цієї влади, який складається із двох функціонально поєднаних суб"єктів — Президента й Кабінету Міністрів.

За таких умів, із одного боці, правовий статус уряду, який очолює Прем"єр-міністр, аж ніяк не може матір матір якесь другорядне значення, адже саме на уряд покладається основний тягар організаційної роботи із реалізації функцій й повноважень виконавчої влади. Відповідний статус Кабінету міністрів визначений в ст. 113 Конституції України.

2. Конституційні засади формування Кабінету міністрів України. Порядок призначення на посаду Прем"єр-міністра України.

Вказане запитання визначене в ст. 114 Конституції України, котра наголошує:

До складу Кабінету міністрів України входять Прем"єр-міністр України, перший віце-прем"єр-міністр, три віце-прем"єр-міністри, міністри.

Прем"єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше, ніж половини від конституційного складу Верховної Заради України.

Персональний склад Кабінету міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем"єр-міністра України.

Прем"єр-міністр України керує роботою Кабінету міністрів України, схваленою Верховною Радою України.

Прем"єр-міністр України входити з поданням в Україну про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Перші три частини цієї з статтею присвячені питанням, пов"язаним зі складом Кабінету міністрів України та порядком його формування.

Вони дають підстави до висновку, що Прем"єр-міністр розподіляє обов"язки між своїми заступниками, керує роботою Кабінету міністрів та головує на його засіданнях, а й у відсутності Прем"єр-міністра ці обов"язки виконує перший віце-прем"єр-міністр.

Повноваження Прем"єр-міністра відповідно до ст. 115 Конституції автоматично припиняються у зв"язку із обранням нового Президента. Новообраний Президент узгоджує із Верховною Радою кандидатуру майбутнього Прем"єр-міністра. Перед внесенням на розгляд Верховної Заради кандидатура Прем"єр-міністра обговорюється у відповідних комітетах й може також розглядатися у депутатських групах (фракціях). Відповідно до діючого регламенту Верховної Заради кандидат на посаду Прем"єр-міністра виступає із доповіддю про Програму майбутньої діяльності уряду. У разі, якщо запропонована Президентом кандидатура на посаду Прем"єр-міністра не двстала підтримки необхідной кількості депутатів, Президент представляє Верховній раді у десятиденний рядків іншу кандидатуру, щодо якої проводитися нове обговорення й голосування. Рішення про згоду народних депутатів України на призначення Прем"єр-міністра приймається таємним голосуванням. Про затвердження Прем"єр-міністра Верховна Рада приймає спе-ціальну постанову.

Стосовно складу Кабінету міністрів слід матір на увазі, що він залежить від структури органів виконавчої влади, Яка, у свою чергу, визначається метою та завданням діяльності цієї влади в чи інший період. За діючим законодавством постійним органом уряду є його Президія. До її складу входять Прем"єр-міністр України, заступники Прем"єр-міністра, міністри, міністр Кабінету Міністрів.

Загальний порядок формування персонального складу Кабінету міністрів України такий. Відповідно до ч.3 ст. 114 та п. 10 ст. 106 Конституції Президент за поданням Прем"єр-міністра призначає членів Кабінету міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади. Слід підкреслити, що зазначені повноваження Президент здійснює на підставі пропозицій Прем"єр- міністра, який добирає відповідних кандидатів та відстоює Президентові свою точку зору.

Певною мірою на діяльність Кабінету міністрів впливають повноваження Верховної Заради щодо згоди на призначення на посади та звільнення із посад Президентом Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення й радіомовлення України.

Відповідно до ст. 87 Конституції Верховна Рада за межі не менш як третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути запитання про відповідальність уряду та навіть прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради.

Президент України за поданням Прем"єр-міністра України утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Слід зазначити, що у більшості країн світу у склад уряду поряд із його головою входять міністри, державні міністри, міністри без портфеля. Державні міністри очолюють найбільш важливі сфери діяльності уряду й з цого координують діяльність деяких суміжних міністерств (як, наприклад, у Франції, Португалії). Міністри без портфеля, як правило, виконують окремі доручення голови уряду.

У більшості країн світу Конституції не визначають кількісний склад уряду, оскільки таке запитання звичайно регулюється актами глави держави про призначення уряду. У деяких країнах (зокрема латиноамериканських) подібна регламентація протирічить офіційній доктрині, Яка утверждает, що ніякий конституційний бар"єр не винен стримувати зростання обсягу й форм реалізації урядової діяльності. Проте законодавство ряду країн встановлює як мінімальну, то й максимальну кількість членів уряду. До складу уряду Норвегії, наприклад, можуть входити прем"єр-міністр й не менше семи Міністрів. До складу уряду Ірландії можуть входити від семи до п"ятнадцяти міністрів.

Також, виходячи з світового досвіду, доцільно було б б передбачити певні вимоги, яким повинні відповідати кандидати в міністри. Можна дійти висновку, що вимоги до кандидати міністри Кабінету міністрів України можуть бути такі. Він має бути громадянином України за народженням чи після десяти років после натуралізації (як це передбачене, наприклад, законодавством Швеції, Мексики, Парагваю). Доцільно визначити є вікові обмеження — не молодше двадцяти п"яти років (як, наприклад, у Бразилії, Норвегії) й до, наприклад, шістьдесяти п"яти років. Звичайно, згідно із Конституцією України, кандидат у міністри винен володіти державною мовою.

Також слід, нарешті, вирішити запитання про частку Міністрів, котрі є депутатами Верховної Заради України, оскільки законодавство країн світу вирішує це запитання по-різному.

То в країнах із президентською формою правління, а Австралії, Нідерландах, Норвегії, Франції члени уряду не можуть бути депутатами. Наприклад, згідно із конституцією Франції депутат парламенту, який призначений міністром (чи міністр, якого обрано до парламенту), повинні протягом місяця зробити відповідний вибір. Таких країнах, як Велика Британія, Австралія, Індія, Нова Зеландія та ін., навпаки, міністри повинні бути депутатами. Так, згідно із Конституцією Австралії жоден із Міністрів не має права займати свою посаду понад трьох місяців, якщо він не є членом парламенту. У ряді країн (Данія, Ірландія, Фінляндія) міністри можуть, але й не зобов"язані бути депутатами.

Було б доцільним у VI розділ Конституції України включити норму, що забороняє професійну діяльність кандидатів у міністри, зайняття ними інших посад, котрі оплачуються (як це передбачене законодавством Франції, Румунії, ФРН).

3. Повноваження й акти Кабінету міністрів України.

Щодо повноважень Кабінету міністрів України, то смердоті охоплюють різні сфери державного управління, а діяльність цого органу пов"язана, насамперед, із оперативним Управлінням, яку здійснюється над правовій формі, а і, наприклад, в організаційній.

Слід зазначити, що законодавство більшості країн світу не містить розгорнутих положень, що стосуються компетенції уряду. як правило, до основних повноважень уряду відносяться здійснення загального керівництва та управління справами держави, виконання законів, що стосуються уряду, складання й реалізація державного бюджету, координація діяльності окремих Міністрів й відомств.

Коли стосується запитання про організацію та діяльність Кабінету міністрів України, то ст. 116 Конституції України наголошує:

Кабінет міністрів України: 1) забазпечує державний суверенітет й економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання

Конституції й законів України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини й громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах роботи та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки й природокористування; 4) розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного, науково- технічного, соціального й культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об"єктами державної власності відповідно закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету

України, подає Верховній раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходь щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує й забезпечує здійснення зовніньо-економічної діяльності

України, митної справ; 9) спрямовує й координує роботу міністерств, інших органів виконавчьої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією України та законами

України, актами Президента України.

У з статтею окреслюється функціональний зміст компетенції Кабінету міністрів. Її загальний обсяг визначається організаційно-правовим статусом Кабінету міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Перелік функціональних напрямів діяльності Кабінету міністрів починається із таких ключових цілей та завдань виконавчої влади, як забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції, законів України та актів Президентв України. Діяльність Кабінету міністрів має також цілком відповідати справі демократичної сутності нашої держави, головними обов"язками якої, згідно ст. 3 Конституції, є утвердження й забезпечення прав й свобод людини. Головне функціональне призначення Кабінету міністрів конкретизується п.п.3 — 8 цієї з статтею шляхом визначення його завдань у сферах економічній, науково- технічній, екологічній, соціальній, духовно-культурній, правоохоронній, обороноздатності й національної безпеки. Особливої уваги набуває такий важливий напрям діяльності Кабінету міністрів, як спрямування й координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

Останній пункт з статтею свідчить, що наведень перелік напрямів діяльності Кабінету міністрів не є вичерпним, оскільки він виконує й деякі інші функції, визначені Конституцією, законами України та актами Президента. Наприклад, в Конституції окремо визначена функція Кабінету міністрів здійснювати законодавчу ініціативу в парламенті (ст. 93 Конституції України).

На думку Фрицького О. Х. (Науковий вісник…, № 2, 1996р.) до повноважень Прем"єр-міністра має бути включена найважливійша прерогатива глави уряду будь-якої країни, яку полягає, як правило, у визначені основних напрямів політичного курсу уряду, координації діяльності окремих міністерств. Наприклад, у відповідності із конституцією ФРН державний канцлер встановлює основні напрями політики й несе за це відповідальність. На погляд автора не можна визначити однакові для всіх Міністрів повноваження. Досить показовим у цьому відношені є досвід Німеччини. Так, регламент федерального уряду надає особливі права ряду міністерств. В частности, міністр фінансів повноважений схвалювати понадбюджетні й позабюджетні витрати, що дає можливість здійснювати фіскальність контролю за іншими галузями та урядом в цілому.

Ст. 117 Конституції надає правове підгрунтя такому напрямі діяльності Кабінету міністрів, як видання нормативно-правових актів. У ній зазначено:

Кабінет міністрів в межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, котрі є обов"язковими для виконання.

Акти Кабінету міністрів України підписує Прем"єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Кабінет міністрів України дає на підставі та виконання вимог Конституції, законів України та актів Президента, у зв"язку із чим йому надане право вирішувати такі запитання виконавчої влади, котрі єп відносяться згідно із Конституцією чи законами до компетенції Президента й Верховної Заради. З цією метою Конституція встановлює види правових актів уряду україни — постанови й розпорядження та зазначає, що смердоті є обов"язковими для виконання на всій територї України. Постановами Кабінету міністрів повинні оформлюватися найбільш важливі рішення, котрі мають нормативний характер. Рішення із оперативних, інших поточних питань видаються у вигляді розпоряджень.

Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету міністрів, предбачена положенням про підготовку проектів постанов й розпоряджень Кабінету міністрів України, яку затверджено постановою Кабінету міністрів від 8 июля 1993 року, й передбачає підготовку як тексту акту, то й пояснювальної записки до нього, в якій подаються необхідні обгрунтування й прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.

Акти Кабінету міністрів підписує Прем"єр-міністр й смердоті набирають чинності із дня їхнього підписання, якщо інші рядки не предбачені в цих актах.

Кабінет міністрів України винен здійснювати контролю над виконанням прийнятих ним правових актів через підлегли йому органи чи безпосередньо.

Указом Президента «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 року в Україні запроваджується Державний реєстр нормативних актів Кабінету міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку.

Слід зазначити деякі приклади вирішення неузгодженості взаємовідносин між законодавчою й виконавчою владами. Найбільш типовий приклад --Конституція Франції 1958 року, де міститься перелік питань, із які парламент приймає закони, а також визначені запитання, із які нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони та не мають назви закону, але й на самом деле смердоті регулюють запитання, котрі відносяться до предмета закону (акти регламентарної влади). У інших випадках за уповноваженням парламенту виконавча влада наділена правом приймати акти, котрі мають силу законів (делеговане законодавство). Доречі, у 1994−1995 роках таке право було б надано Верховною Радою України Кабінету міністрів, який мав повноваження приймати декрети-акти, що за своєю силою дорівнюються законам.

4. Відповідальність Кабінету Міністрів.

Це запитання визначене ч.2 ст. 113 Конституції України, в якій сказано, що Кабінет міністрів відповідальній Президентові України та підконтрольний й підзвітний Верховній раді України у межах, передбачених у ст. ст. 85, 87 Конституції України.

У згаданому розділі доцільно було б б закріпити загально визначені в усьому світі принципи колективної, індивідуальної й солідарної відповідальності міністрів.

перший із них означає, що усі міністри несуть колективну відповідальність Президентові незалежно від їхньої позиції при прийнятті урядом того чи іншого рішення. Колективна відповідальність Міністрів може сполучатися із індивідуальною відповідальністю останніх за доручену їм сферу діяльності. Нарешті, принцип солідарності означає, що міністри несуть солідарну відповідальність за політику й рішення уряду, навіть якщо будь-який міністр формально вони не бравши доля в прийнятті того чи іншого рішення чи був проти нього. Міністр, який не згоден із рішенням уряду, винен чи приєднатися до нього чи підати у відставку. Члени уряду не вправі публічно піддавати критиці діяльність уряду й у тій годину залишатись в цого лавах.

5. Висновок

Розділ Конституції про Кабінет міністрів не взмозі охопити всіх сторін його діяльності, котрі потребують законодавчого регулювання. Тому Конституція (ст. 120) передбачає прийняття окремого закону щодо цого запитання. У ньому будуть более детально викладені повноваження та організація діяльності, порядок формування та склад кабінету Міністрів, його відносини із Президентом, Верховною Радою, іншими органами виконавчої влади. В частности, потребують певного законодавчого закріплення форми та засоби можливого взаємного делегування повноважень органами виконавчої влади.

Слід более ретельно врегулювати механізм здійснення виконавчо- розпорядчих функцій, виключення випадків, їхні дублювання й неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та підвищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень.

Детальна регламентація питань організації й діяльності органів виконавчої влади має бути перед всім віднесена до найвищої ланки в системі цих органів — Кабінету міністрів. Це певною мірою забезпечить належну організованість усієї субордінованої системи згаданих органів та їхні окремих ланок. Такий підхід створить можливості для Президента, Кабінету міністрів у реалізації їхніх конституційних повноважень щодо організаційної діяльності й структури уряду.

Список використаної літератури:

1. Бельский К. С., Про функціях виконавчої, держава й право — 1997 г.

2. Кисіль С.П., Система органів й джерела права державної виконавчої влади (Правова система України: теорія й практика).

3. Коментар в Україну. К. -96.

4. Шаповал В. М., Виконавча влада: правовий статус й реалії. Урядовий кур"єр-1996.

5. Шаповал В. М., Конституційний механізм державної влади у незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади. Право України-1997р.

6. Фрицький О. Х., Кабінет міністрів України: деяки особливості визначення й нормативного закріплення правового статусу. УАВС. Науковий вісник. К. -96.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой