Государство

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Юридические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План:

Происхождение государства

Сущность держави та її признаки

Функции, структура і форми держави Використовувана література і источники

Походження государства

Суспільство як складний колектив індивідів, здійснюють матеріальну та Духовну діяльність й пов’язаних відповідними матеріальними і ідеологічними відносинами, завжди потребує управлінні, влади. При родоплеменном ладі цією владою здійснює вождь чи лідер, який відділений від безпосередніх відносин між членами родового суспільства. Особливістю цього товариства і те, що його організується за територіальному принципу, а, по клановому чи пологовому і управляється в відповідність до приналежністю людей до того що чи іншому клану. Енгельс охарактеризував це суспільство так: «Хоча загальних справ вулицю значно більше, ніж у час, — домашнє господарство ведеться поруч сімейств спільно і комуністичних засадах, земля є власністю всього племені, лише тимчасові городи надані у тимчасове користування окремим господарствам, — тим щонайменше немає і нашого роздутого і найскладнішого апарату управління. Усі внутрішні питання вирішують самі зацікавлені особи, в більшості випадків вікової звичай вже всі урегулировал"[1].

Поява держави у розкладанні родоплемінного ладу синапси і поступового громадського відокремлення вождів та його наближених. Це відбувалося у вигляді зосередження в політичної еліти управлінських функцій, ресурсів влади, соціальні привілеї. Можна виділити такі чинники, які сприяли цьому обособлению:

1) розвиток громадського праці, виділення управлінської праці з метою підвищення його ефективності у спеціальний галузь й освіту при цьому спеціального органу — государства;

2) виникнення у розвитку виробництва приватної власності, класів та експлуатації (марксизм). У результаті історичного поступу принаймні стирання класових протилежностей та демократизації суспільства держава дедалі більше стає надкласової, загальнонаціональної организацией;

3) завоювання одних народів іншими, що сприяє пошуку превентивних і захисних средств;

4) демографічні чинники, серед яких зростання чисельності та густоти населення, перехід народів від кочового до осілому образу жизни;

5) психологические (рациональные й емоційні) чинники. Гоббс вбачають у появу держави страх людини перед агресією із боку іншим людям, побоювання про життя і вилучати майно. Інші (Локк) ставлять першому плані розум людей, довів їх до угоди з приводу створення спеціального органу — государства;

6) антропологічні чинники, які відзначають, що державна форма організації коріниться у самої громадської природі людини, її розвитку. Ще Аристотель зазначав, що людина як істота найвищою мірою колективне може існувати у межах певних форм гуртожитки. Держава, подібно семье,

«є природна форма общежития"[2]. Деякі прибічники антропологічного пояснення сутністю держави стверджують, що у основі лежить як соціальна природа людини, а й у неможливості його індивідуального існування, і навіть агресивності і конфликтности.

Існуючи уже багато тисячоліть, держава змінюється разом розвитком всього суспільства, частиною якого вона є. З точки зору особливостей взаємин держави й особистості, втілення у державному устрої раціональності, принципів волі народів і прав людини, у розвитку держави можна назвати два глобальних етапу: традиційний і конституційний, і навіть проміжні стадії, вигадливо поєднують риси традиційних законодавчих і конституційних держав, наприклад, тоталітарна государственность.

Традиційні держави існували переважно з урахуванням звичаїв і норми, кореняться в сиву давнину. Вони мали інституційно владу необмежену над підданими, заперечували рівноправність всіх людей, не визнавали особистість як джерело структурі державної влади. Типовим втіленням такої держави були монархии.

Конституційне держава є свідомого людського формування, управління та митного регулювання. Воно рветься охопити своїм регулятивним впливом все прояви життєдіяльності людини — його економічну, культурну, релігійну і політичну активність і рибопродукції обмежується лише виконанням функцій, делегованих громадянами і що порушують свободу личности.

У цілому нині конституційний етап у розвитку держави пов’язані з його підпорядкування суспільству, і громадянам, з допомогою юридичної визначенням повноважень і сферу державного втручання, з регламентацією діяльності держави й створенням інституціональних та інших гарантій прав человека.

Сутність держави та її признаки

Держава — це центральним інститутом політичною системою. У той водночас, термін «держава» вживається у двох значеннях. У широкому сенсі держава тлумачать як спільність людей, представлена і организуемая органом вищої української влади і проживаемая на певної території. Воно тотожний країни й політичному організованому народу.

Приблизно до 17 в. держава зазвичай трактувалося широко і відмежовувалася від суспільства. Для позначення держави використовувалися багато конкретні терміни: «політія», «князівство», «королівство», «імперія», «республіка», «деспотія» та інших. Серед перших, хто відійшов від традиції широкої трактування поняття держава була італійська державний діяч та політичний філософ Нікколо Макіавеллі (1467−1527). Він ввів для позначення будь-який верховної влади з людини, чи це монархія чи республіка, спеціальний термін «stati» і нарешті зайнявся дослідженням реальної організації государства.

Чітке розмежування держави і було засновано контрактних чи договірних теоріях держави Гоббсом, Локком, Руссо і іншими представниками лібералізму. У цих теоріях можна знайти змістовне і історичне поділ даних понять. Вони стверджується, що спочатку у вільному і неорганізованому стані індивіди внаслідок господарського й іншого взаємодії спочатку утворили суспільство, та був за захистом власній безпеці та природних прав договірним шляхом створили спеціальну орган — государство.

Особливий підхід до природи держави й права запропонував марксизм. Відповідно до марксистського вчення, політичні та правові відносини похідні від економічних, зокрема відносин власності. Утворений з урахуванням економічних відносин розкол суспільства до антагоністичні класи визначає сутність державної влади реальний стан правовідносин у суспільстві. Марксистська концепція, трактующая держава як орган класового панування, засіб гноблення одного класу іншим, стуляється з більш широкої теорією завоювання (насильства). На думку прибічників (Е. Дюринга, Л. Г умпловича), будь-яку державу є результатом насильницької експропріації влади, передусім — під час завоевания.

Попри существеннейшие розбіжність у основних трактуваннях походження з природою держави, протягом XVIII-ХІХ ст. склалися і пояснюються деякі універсальні підходи до визначення державної фінансової системи. На основі їхніх держава можна з’ясувати, як політичну цілісність, закріплену на певній території, виступала одночасно засіб забезпечення як інтересів національної чи багатонаціональної спільності як і особливий механізм управління. Конституирующими елементами державної пенсійної системи виступають територія і населення (нація, народ). У сучасної науці держава робить у вузькому значенні тлумачать як організація, система установ, які мають верховна влада на певної території. Він існує поряд з іншими політичними організаціями: партіями, асоціаціями, профспілками, др.

Територія є просторової, матеріальної основою держави. На відміну від переддержавного періоду (епохи первіснообщинного ладу), коли громадська влада поширювалося на людей поза просторових рамок з урахуванням кровно-родственной спільності, влада сучасної держави діє насамперед певної частині суші, територіальними водами, надр, повітряного простору. Принцип територіальної цілісності і недоторканності держави є один з найважливіших для міжнародного права.

Населення — це людська спільнота, яке проживає біля держави й підпорядковано його влади. У європейській традиції склалося уявлення єдиного організмі - нации-государстве, основою якого виступає «державотворчий», чи «титульний» народ. Проте, в дійсності, народне людність у однієї держави бути як моноетнічною, і поліетнічним. Використання поняття «нація» у разі відбиває не етнічні коріння державності, а її який би, консолідуючий характер. Населення держави утворює єдину соціально-економічну і політичну спільність, пов’язану з державою особливими правовими відносинами (громадянством чи підданством). У цьому сенсі поняття «народ» і «нація» синонимичны.

Сущностным ознакою, який вирізняє держава з інших політичних організацій, є його суверенність (фр. «souverainete» — верховна влада). Суверенітет держави означає верховенство і його влади. Це предполагает:

. безумовне поширення структурі державної влади всю територію країни у рамках державної границы;

. поширення влади держави щодо й усе населення, що має стійкою юридичної зв’язком із ним (як громадянства чи подданства);

. прерогатива держави щодо здійснення владних повноважень у юридичної, загальнообов’язкової формі (правотворческой, правозастосовчої і правоохранительной);

. монопольне право держави щодо використання насильницьких коштів примусу (зокрема, у діяльності таких специфічних органів, як армія, поліція, органи безпеки, тюрьмы);

. здійснення державою зборів та підвищенням податків, эмиссии:

. єдність і неподільність державної території, її неприкосновенность;

. невтручання у внутрішні справи государства;

Поруч із державним суверенітетом існує суверенітет народу і нации.

Суверенітет народу розглядається сучасної політичної і правової наукою як основний принцип демократичної державності. Він протистоїть уявленню про вищому, сакральному походження структурі державної влади, які забезпечують недоторканність важливим і неотчуждаемость влади государя, приймаючої сан монарха при сходженні на престол. Ідея народного суверенітету спирається подання народу ролі верховного (першого) джерела структурі державної влади. Ідеологічно принцип народного суверенітету означає і зверхність народу рішенні корінних питань свого життя, зокрема вибору форми управління, суспільного устрою, основних напрямів внутрішньої і до зовнішньої політики. Проте реальний порядок здійснення народом своїх суверенних прав залежить від яка у державі тій чи іншій форми демократії, від рівня поширення весь народ статусу громадянства, зокрема виборчого права, свободи слова, можливість участі з політичної процессе.

Суверенітет нації є правовим принципом, який передбачає повновладдя нації (в етнічному значенні цього терміна). Відповідно до принципом суверенітету кожна нація має право вибору форм свого життя, зокрема та державності. Це означає право нації на політичне самовизначення до відділення і гуманітарної освіти власного держави. Принцип національного суверенітету підкреслює роль нації як найважливішого конституирующего елемента державності. Проте за прямому прочитанні він входить у в протиріччя з принципом недоторканності, цілісності державної території - другого конституирующего елемента. Проблема вирішується сучасним міжнародним і конституційною правом, зазвичай, на користь принципу цілісності державної території. Право нації самовизначення знаходить свою реалізацію у деяких формах (територіальної автономії, культурної автономії, тощо.) Але такі можливі і винятку — наприклад, у разі розпаду чи освіти федеративних государств.

Суттєвий ознака держави — наявність монополії на легальне застосування сили, фізичного примусу. Він виявляється у діапазоні державного примусу, який виходить від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей, якими є життя й свобода, визначає особливу дієвість структурі державної влади. На виконання функцій примусу у держави є спеціальні кошти — зброю, в’язниці та інших., і навіть органи — армія, поліція, служби безпеки, суд, прокуратура.

Інші ознаки держави виражаються у наступних якостях: декларація про стягування податків і зборів із населення; обов’язковість членством державі, яке виявляється у громадянство; претензія на представництво суспільства як цілого й захист спільних інтересів і спільного блага.

Функції, структура і форми государства

Природа держави та її становище у політичній системі припускають наявність низки специфічних функцій, які від інших політичних інститутів. Функціями держави називаються основні напрями своєї діяльності, пов’язані з суверенітетом державної влади. Від функцій відрізняються цілі й завдання держави, відбивають основних напрямів яка обирається тим чи іншим урядом чи режимом політичної стратегії, кошти її реализации.

Функції держави классифицируются:

1) по сфері життя: на внутрішні і його зовнішні ,

2) за тривалістю дії: на постійні (здійснювані всіх етапах розбудови держави) і тимчасові (відбивають певний етап розвитку государства),

3) за значенням: на основні неосновні ,

4) щодо впливу на суспільство: на охоронні і регулятивні.

Основний класифікацією є розподіл функцій держави щодо внутрішні і його зовнішні. До внутрішнім функцій держави относятся:

. Політична функція — забезпечення політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення программно-стратегических цілей і завдань розвитку общества.

. Правова функція — забезпечення правопорядку, встановлення правових норм, регулюючих суспільні відносини і поведінку громадян, охорона права і свободи чоловіки й гражданина.

. Організаторська функція — упорядкування всій владній діяльності, здійснення контролю над виконанням законів, координація діяльності усіх суб'єктів політичної системы.

. Економічна функція — організація, координація та регулювання економічних процесів з допомогою податкової та кредитної політики, планування, створення стимулів економічної активності, здійснення санкций.

. Соціальна функція — забезпечення солідарних відносин, співробітництва різних верств українського суспільства, реалізації принципу соціальну справедливість, захист інтересів тих категорій громадян, що з об'єктивних причин, не можуть самостійно забезпечити гідний рівень життя (інваліди, пенсіонери, матері, діти), підтримка житлового будівництва, охорони здоров’я, системи громадського транспорта.

. Екологічна функція — гарантування людині здорової довкілля, встановлення режиму природопользования.

. Культурна функція — створення умов задоволення культурних запитів людей, формування високої духовності, громадянськості, гарантування відкритого інформаційного пространства.

. Освітня функція — діяльність із забезпечення демократизацію освіти, його безперервності і якісність, надання людям рівних стартових можливостей отримання образования.

До зовнішніх функцій держави относятся:

. Функція забезпечення безпеки — підтримку достатнього рівня обороноздатності суспільства, захист територіальної цілісності, суверенітету государства.

. Функція підтримки світового порядку — участь у розвитку системи міжнародних відносин, діяльність із запобіганню війн, скорочення озброєнь, участь у вирішенні глобальних проблем человечества.

. Функція взаємовигідного співробітництва у економічної, політичної, культурної революції й іншій системі коїться з іншими государствами.

Структурно держава складається з представницьких органів (в т.ч. вищих, законодавчих), виконавчо-розпорядчих органів, судових установ, апарату примусу і охорони правопор ядку (поліція, суд, прокуратура), інститутів, що з духовним виробництвом, органів, які забезпечують здійснення зовнішньополітичних функцій (армія, розвідка, органи міждержавних відносин). Загальні особливості побудови цих органів, порядок їх взаємодії, і навіть традиції взаємовідносин держави й громадянського суспільства характеризують форму государства.

Як узагальнююче поняття «форма держави» має внутрішню структуру. Вона містить три базових компонента — форму правління, спосіб территориально-государственного пристрої і політичний режим. Кожен із цих елементів може бути основою окремої класифікації держав. Але водночас є і загальна, комплексна типологія форм держави. Вона враховує складну, нелінійну зв’язок різних елементів організації державної влади процесу його здійснення. З цього погляду виділяються поликратическая, монократическая і сегментарная форми государства.

Поликратическая («многовластная») форма держави предполагает:

1) демократичний спосіб формування державні органи, здійснення їхніх стосунків з урахуванням принципів поділу влади (жорсткої системи «стримування і противаг »),

2) побудова територіальної структури держав з урахуванням консенсусу інтересів різних національностей, центру і регионов,

3) переважання у діяльності органів держави демократичних методів та способів; використання насильства лише як форми у випадку загрози конституційному строю чи національної безопасности,

4) широке використання системи партиципации (народного волевиявлення), зокрема існування вільних, прямих, загальних виборів, багатопартійності, реальної гласності та плюрализма,

5) закріплення і втратило реальний гарантування широкий комплекс основних і соціальних права і свободи граждан.

Монократическая («единовластная») форма держави предполагает:

1) формування органів структурі державної влади антидемократичним чи псевдодемократичним шляхом, із забезпеченням повного реального единовластия,

2) домінування у системі територіальної організації роботи влади інтересів центру над регіональними, інтересів громадян основний національності чи прихильників основний релігії над інтересами етнічних чи релігійних меншин (принагідно декларативного закріплення тій чи іншій форми автономий),

3) широке використання у методах управління політичного і ідеологічного насилия,

4) відсутність чи мінімальна значимість інститутів партиципации,

5) цивільні правничий та свободи, навіть будучи формально закріпленими у законодавстві, блокуються державної практикою управления.

Сегментарная форма держави предполагает:

1) оформлення державні органи шляхом виборів, але обмеженням числа та зовнішньоекономічної діяльності партій, чи прав електорату, його состава,

2) переважання владних повноважень глави держави полягає чи виконавчої за наявності загальної системи поділу властей,

3) існування у рамках територіальної структури досить широкої системи органів місцевого та регіонального управління і самоврядування, автономій, але за істотному обмеження їх реальних полномочий,

4) присутність у діяльності державні органи елементів насильства, маніпулювання, формально дії інститутів партиципации,

5) закріплення у законодавстві досить кола цивільних права і свободи за відсутності налагодженого й ефективного механізму його захисту обеспечения.

Кожна із трьох названих форм держави мати республіканську чи монархічну форму правління, унітарна і федеративну територіальне пристрій, різні типи політичного режиму. Однак у своєї цілісності вони характеризують «якість» структурі державної влади, відбивають загальну спрямованість політичного процесу, специфіку взаємовідносин держави й громадянського суспільства. У цьому, на практиці державного будівництва кожна з яких може істотно варіюватися. Збалансованість поликратической форми найчастіше порушується при наростання олігархічних тенденцій (наприклад, при формалізації інститутів народного волевиявлення, широкому абсентеизме, закритості пануючої еліти) чи монократических тенденцій (при посиленні президентської влади). Монократическая форма також має різновиду, зумовлені рівнем розвитку суспільства, зовнішнім впливом, завданнями, що стоять перед державою. Монократические держави не лише є жорсткими, антинародными диктатурами. Використання такого механізму здійснення структурі державної влади може відбивати перехідний період розвитку суспільства, не бажаючи монократические режими може бути очевидною патерналистской, соціальної орієнтацією за змістом політики. Сегментарная форма держави найменш стійка. Вона, зазвичай, складається у силу незавершеності державного будівництва й має тенденцію еволюціонувати убік поликратической чи монократической.

Використовувана література і источники

1. Т. С. Васильева, В. В. Орлов. Соціальна філософія. Перм, 2002

2. В. П. Пугачев, А. И. Соловьев. Введення у політологію: Підручник для студентів высш. учеб. закладів. М., 2000

3. Курс «Держава у системі суспільства» — internet

----------------------- [1] Маркс До., Енгельс Ф. Тв. Т. 21. З. 98 [2] Аристотель. Політика. М. 1865. З. 8

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой